Дія перша

       "Запорожець" звично виявив непогані "бойові властивості", не давши своєму водію змоги швидко загальмувати. Черговий "Мерседес" здивовано скрипнув гальмами. Вже наступної миті з нього вийшло кілька одягнених "за останньою модою" чоловків з характерними вольовими рисами їхніх облич. Підійшовши до "Запорожця", вони звично запропонували дядьку, який сидів за його кермом, можливість подальшого безтурботного життя за умови сплати незначної компенсації задля ремонту автомобіля у розмірі 50.000 $, а також невеликих відрахувань за спричинені моральні збитки у розмірі 5.000 $ кожному з присутніх. Тож, Данилу не лишилося нічого як окрім вийти з машини, відкрити свого багажника та розплатитися. Зважаючи на приготування до відпочинку та подібних випадків, а також попередні відвідини банку, в якому працював керівником його добрий знайомий-односельчанин, Данило вирішив не розмінюватися на дрібниці й віддав кожному присутньому по 500.000 $ банкнотами крупного номіналу, обгорненими банківськими стрічками, що він діставав з великої торби, яку йому саме нещодавно довелося наповнити. Це викликало значне здивування та інтерес до професійних навичок власника такої торби. На розпитування Данило чесно відповів:

- Кроликів розводжу!

        Після прощань представники "нової" генерації занепокоєно зателефонували своєму керівнику аби повідомити про цей випадок. Але це викликало бурхливе роздратування остання, оскільки яскраво було виявлено контраст між рівнем професіоналізму його підлеглих та фаховими якостями дивного "дядька". Керівник, дізнавшись про специфіку роботи Данила, невдоволено відзначив:

- Ну от... Він кроликів розводить, а ви й бовдура якого "розвести" не можете!

... .. ...

Дія друга

          Село вже давно прокинулося та з нетерпінням очікувало на прибуття чергових гостей. "Нова" генерація, зважаючи на популярність Данила навідувалася сюди вже не вперше. І цього разу "представницький рівень" був не гіршим, аніж зазвичай: близько 20-ти броньованих "Мерседесів" наближалося до села. Сам їхній вигляд свідчив про не таку вже й низьку вартість кожного (і це не беручи до уваги наявності в більшості представників "гостей" доволі цінного "спорядження"). Данило обов'язково відчув би полегшення, якби дізнався про нових відвідувачів. Автоколона наблизилася до першої хати, коло якої було невеличке поле з сіном, посеред якого стяв чоловік і звично точив косу. Машини зупинилися. Вікно однієї  з них тихо опустиолося й водій запитав:

- Вась, чуєш, а де тут живе дід, який кроликів розводить?

- А шо... Ото поїдете прямо, а потім направо. Доїдете до хати з червоного кирпича. Там повернете наліво й в кінці вулиці якраз його двір.

       Представники "нової" генерації рушили... Почекавши, поки машини звернуть на вказану дорогу, "селюк" вийняв з кишені мобілку:

- Данило, це Микола... До тебе кролики приїхали!

- Приємного тобі обіду, Миколо!!!

 P.S.  За чудовий малюнок висловлюю подяку шановній пані "Мила_денс", на профілі якої Ви й можете його оглянути детальніше.

P.P.S. За основу сюжету цієї оповідки було взято доволі популярний анекдот, автора якого, нажаль, встановити не вдалося. "Майже оригінал" тексту Ви можете побачити тут: http://www.batckivchina.uaforums.net/--vt278.html. Музичним супроводом завдячую сайту, куди час від часу маю приємність навідуватись.

       Загалом, як і будь-який фільм, "Аватар" можна як критикувати, так і захоплюватися. Але можна й спробувати знайти щось для себе... Цивілізація, її шлях у майбутнє... Зміни, які з неминучістю настають. Природа... Засіб або ж те, що є для нас нагальним як саме середовище існування. І справді, є чимало речей, з приводу яких можна довго міркувати... Аби відволіктися від буденності.
       Пропоную Вашій увазі кілька жартів, які мені також видалися дотепними та стосуються цього фільму.

       На сьогодні вже подібні питання не виникають, але:
- Вже дивилася "Аватар"?
- Чий???

        "Логіка військових дій" подекуди може бути доволі неоднозначною, та... Тут теж є цікаві міркування з приводу взаємин, які виникають між людьми:
       Фільм дуже хороший, якщо не докопуватися до логіки військових дій. Але насправді він ще і дуже глибоко філософський. Він розкриває перед нами дві найважливіші у світі речі:
1. Ніякі аргументи, ніяка логіка на жінок не діють. Змінити її точку зору може тільки насіння чарівного дерева ейви.
2. Навіть у інопланетних індіанців "рулить" той, в кого крутіший птеродактиль.

       Життя, як і військові дії, буває доволі непередбачуваним:
       Командир загону проводив інструктаж: "Аборигени стріляють стрілами з нейротоксинами".
        Натомість практика підкоригувала ставлення бійців. Адже аборигени стріляють також і дерев'яними колодами, а там вже ті нейротоксини...

Цікавим гумором завдячую сайту "http://www.tramvision.ru".

  P.S. На малюнку можна побачити своєрідне біле "пір'я", яке є невеличкою літаючою коробочкою з насінням дерева "Willow Tree" й зветься "Woodsprite". Його можна прийняти за тварину, оскільки зазвичай воно літає у верхньому ярусі лісу... Згідно з офіційними відомостями.

  P.Р.S. Сам малюнок, який розміщено вище, мені вже давно кортіло показати знайомим. Разом з тим хочу подякувати пані  "Cнебаупала", серед матеріалів якої мені й довелося натрапити на нього.

Доброго дня, Наталіє.

Отримав Вашого листа.

Статтю відредаговано, як Ви і прохали, а якщо будуть які-небудь зауваження, - повідомте мені. І ще, Наталіє, я не Олег, а Євген, я живу в Дніпропетровську, а не в Києві. Я у Вас не працюю і Ви помилилися І-мейлом. А взагалі, в мене на роботі нудний день, тому якщо сподобалося, як я відредагував статтю, надсилайте ще, - я допоможу.

Два юристи заходять в кафе, замовляють напої і дістають бутерброди.

- Даруйте, - каже бармен, - але у нас не можна зі своєю їжею.

.
Юристи перезираються, знизують плечима і міняються своїми бутербродами...

  Про щастя...

Посперечалися якось "новий" українець, француз та американець про те, що є щастям.

Американець:

- Щастя - це коли сидиш на веранді своєї вілли, по-троху п*єш джин, дивишся на океан та милуєшся своєю яхтою...

Француз:

- Ні, щастя - це коли сидиш в затишному фешенебельному ресторані, п*єш "Кліко", поруч з тобою справа сидить дівчина, а зліва, - ще одна дівчина, але ти знаєш, що вдома на тебе очікує третя...

"Новий" українець:

- Та хіба то щастя. Щастя - це коли зрання виходиш зі свого маєтку, йдеш до басейну, а тут зненацька під*їжджають два автобуси: з одного вилітає "Беркут", з іншого - податкова, оточують тебе, жбурляють на землю та питають:

Це Конча-Заспа, будинок 7 ?

А ти їм відповідаєш:

- Ні-і, 9. 

       Дракон піднявся, трішки огледівся та пішов уздовж гірського схилу... Спробував злетіти, але в голові запаморочилося, й він, спересердя плюнувши, вирішив за краще не ризикувати принадами місцевого ландшафту. Уже неподалік розпочиналася пустеля, яка не дуже приваблювала його своїми обрисами. Опісля того, як йому так вдало пощастило позбутися клопотів з одним невеличким королівством, він запрагнув усамітнення в якій-небудь безлюдній місцевості. Якщо й шукати для себе якусь принцесу, то нехай краще подібним займуться лицарі... Адже їм потрібні королівства. Тим паче, що далеко не кожна принцеса здатна осягнути мистецтво співжиття з драконом. З такими думками він підняв голову й огледів свої нові володіння. Через віддаленість від торгівельних шляхів та просто значну відстань від "цивілізації", що доповнювалися "принадами" досить великої пустелі, ця місцевість викликала захват. Фактично, це була значна за розмірами оаза, котра відзначалась як зеленою рослинністю, так і чималим озерцем, яке своєю дзеркальною поверхнею милувало око. Удалині щось зблиснуло на сонці, але дракон не зважав на подібне, цілковито віддавшись післяобідньому сну.

       Останній похід закінчився для загону лицаря не найкращим чином. Якщо висловитися точніше - відправкою майже в повному складі (окрім нашого лицаря) до кращих місць, які були набагато ближче до Господа, аніж ця пустеля разом із пекучим сонцем та деякими іншими "принадами буденності". Барону Ґільдену, який був задумав похід супроти сусіднього вождя магометанського племені, не пощастило зовсім трішки - досить малочисельний загін легкої кінноти, який відзначався вірністю вождю, саме повертався після важких боїв з "невірними", яким заманулося підняти повстання. Хоча сил було витрачено чимало, бунт вдалося придушити. Ті воїни, які вижили після боїв із заколотниками, прагнули якомога швидше повернутися й відпочити. Значні втрати були викликані не просто гарними діями заколотників (яким пощастило відійти в "ліпший світ"), а передусім вдалими засідками, котрі виявилися в багатьох випадках дуже неочікуваними для кінноти. Відчуваючи сильне бажання помститися, навчені гірким досвідом воїни не дуже розбирали, хто там трапився на їхньому шляху. Самотньому лицарю вдалося вижити лише через те, що його оглушило вже на початку бою, а в подальшому вороги визнали його мертвим, так само, як інших підлеглих барона.

       Лицар підійшов ближче до озера... Спрага була просто неймовірною. Неподалік лежав дракон, який, однак, видавався не дуже доречним доповненням до ландшафту. Зброя нагадала про себе звичним брязкотом. Дракон розплющив одне око й сумирно подивився на чоловіка. Той витягнув меча та спробував підійти ближче й встромити його в звіра. Натомість, дракон підвівся та змахнув крилами. Лицар кинувся до нього з жахливим криком… Після першої години поєдинку дракон запропонував опоненту короткий перепочинок. Це викликало цілковите розуміння, але було з відразою відкинуто. А вже опісля другої години бою в лицаря макітрилося в голові, й зважаючи на це, дракон дещо відступив. Озброєний чоловік, хилитаючись, спробував поворушити пересохлим язиком:

- Пити хочу!

- То хто ж тобі не дає!? - щиро здивувався дракон.

       Лицар підповз до озера й припав до води… Принцесам далеких країн залишалося тільки очікувати на драконів, своїх лицарів та щасливий порятунок.

Мораль: не кожен дракон насправді є перепоною на шляху до здійснення мрій. Подекуди "перешкоди" закладено в нас самих.

P.S. За чудовий малюнок з драконом висловлюю подяку сайту  "http://www.wallcoo.net".

P.P.S. В основу сюжету цієї оповідки було покладено один з поширених анекдотів про лицарів та драконів. Дуже сподіавюся, що читачам подібна спроба викладу буде цікавою.

Р.P.P.S. хочу висловити також вдячність за деяку допомогу при редагуванні цієї оповідки шановній пані Ananser.