хочу сюда!
 

Татьяна

31 год, дева, познакомится с парнем в возрасте 33-43 лет

Заметки с меткой «герби»

Йде січове військо




Йде січове військо

Та співає стиха:

Як поборем окупантів,

Не буде в нас лиха.

Як поборем окупантів,

Не буде в нас лиха.


Йде січове військо

В боротьбу кроваву:

Як поборем окупантів,

Добудемо славу.

Як поборем окупантів,

Добудемо славу.

 




Йде січове військо

Пісня степом лине:

Як поборем окупантів,

Слава не загине.

Як поборем окупантів,

Слава не загине.

 


Символи на давніх печатях Великоберезнянщини

Існує чимало відтисків давніх сільських печаток нашого краю. Поле кожної з них заповнено відповідними символами, який відтворює історичний, господарський, природний колорит конкретного населеного пункту.


      Для прикладу взяти хоча б печатки Кострини, Солі та Заброді. На Костринській печаті зображений повернутий вправо, здиблений на задніх ногах ведмідь з відкритою пащею. На Солянській – повернутий вправо благородний олень з піднятою правою ногою. На третій – повернутий вліво річковий рак та дві паралельні лінії під ним.
       Отже, на всіх печатках зображені представники тваринного світу, характерного для Карпатського регіону. До речі, такі ж символи зустрічаємо і на емблемах інших населених пунктів Закарпаття. Олень завжди був уособленням живої краси Карпат, а ведмедя та рака зустрічаємо на середньовічних гербах комітатів Берега та Угочі. Більше того, червона фігура ведмедя у точнісінько такій позі як на Костринській печаті, але повернута вліво – до синього  поля із золотими полосами, стає згодом гербом всієї Срібної землі. При цьому затверджується таким тричі – у 1920, у 1929 та 1990 роках.
       На печатях Завосина, Старої Стужиці, Тихого (1857) символами є тварини свійські – вівця, свиня, кінь. Так, вівця упродовж віків годувала і одягала наших предків. У ХУІІІ ст. великі вівчарські домінії були у Лютій і Липовці, тобто біля полонини Рівної. Але розводили цих тварин і в інших селах, навіть при Малоберезнянському чоловічому монастирі у 30 –х роках минулого століття доглядалася отара з майже сотенним  поголів’ям овець. У Стужиці свиней годували на випасі у лісах, де повно було букового насіння. А порода «моголиця», отримувана схрещуванням дикого кабана і свійської свині, була стійкою до хвороб. Новий поштовх розвитку цієї галузі тваринництва дало поширення картоплі у верховинському краї.
       На печаті Тихого зображений кінь, хоча у господарствах незамінною тягловою силою були воли. Очевидно, коні слугували помічниками у лісозаготівлі, якою споконвіку займалися наші предки. Саме гужовий транспорт доставляв заготовлену деревину і до пилорам. Тому символ коня на печаті цілком логічний для жителів лісистої місцевості.
       Інша велика група символів на печатях населених пунктів нашого краю – знаряддя праці, здебільшого примітивні. Вони відображали спосіб і культуру землеробства жителів Ужанської долини. Саме їм надається перевага на печатях Люти, Волосянки, Мирчі... На Мирчанському, зокрема, поряд із давнім ралом бачимо не хлібні колоски, а два колючі кущики. Можна припустити, що вони означали «ірташі» (угор. пасіки), які і годували тоді селян. Цікаво також, що румунською мовою «колючі кущі» іменують словами «меречіне» або «мерече», що наводить на роздуми щодо походження назви цього села.
      Двоколісний плуг і карпатську смереку бачимо на полі ще однієї печаті. Її помилково вважають символом Ужка. Таку думку підтверджує і легенда латинською мовою, яка перекладається дослівно так: «Печать володіння казенного». Отже, йдеться про казенне майно, яке могло бути і не Ужоцьким.
      Розгляд давніх печатей населених пунктів нашого краю дає нам змогу відтворити історичний екскурс використання символів, яким надавали перевагу предки. Напевно, щось із них потрібно використати і у сучасних гербах.
Іван Циганин
"Карпатська зірка" -2008 р.

Як Ужанський ведмідь став символом всієї Подкарпатської Русі ?

або ж «помилка» празького професора



Після Сен-Жерменського мирного договору від 10 вересня 1919 року наш
край – Подкарпатська Русь увійшов до складу новоутвореної
Чехословацької республіки. Згодом її міністерство внутрішніх справ
призначило і спеціальну генеральну комісію для визначення концепції
створення символіки республіки – державного прапора, державних гербів і
державної печаті.



    Комісія дійшла висновку, що створювати символіку треба на принципі гербів усіх земель, котрі складають державу – Чехії, Моравії, Сілезії, Словаччини і Подкарпатської Русі. Але остання на той час власного герба не мала. Про це у пам’ятці МВС республіки читаємо таке: «… Ніякої своєї емблеми Подкарпатська Русь дотепер не мала, отже, можна вибрати будь – яку комбінацію. Професор Густав Фрідріх пропонує обрати ведмедя, якого знаходимо раніше на знакові міста Ужгород …».
    З огляду на те, що на ужгородських емблемах ніколи не було ведмедів, нині говорять і пишуть про помилку професора із Праги… Але ведмідь таки був – на одній із печаток тодішньої жупи Унг. Маємо на увазі печать села Кострино, де цього могутнього звіра бачили здибленого на задніх лапах, готового до стрибка. Таке зображення не могло не подобатися творцям Чехословацького герба, адже воно створювало гармонію поряд із знаком чеським (лев у скоку). У такому зв’язку цікавою видається і легенда Костринської печаті. Вона починається словами «Унг. М.» ( М. – месьє, тобто комітат ), а вже потім читаємо назву «КОСТРІНА»… Ця обставина також могла сприяти помилці, якщо така була.  А взагалі нині гадати, чому і хто із тих, що готували згадану вище пам’ятку міністерства внутрішніх справ, назвав ужанського ведмедя ужгородським, але це саме ця «помилка» нині нагадує нам, що цей символ походить із Ужанщини, а не із середньовічного герба комітату Берег …
     Професор Празького університету Густав Фрідріх наш край називав «Прикарпатська Русь». І знову це – не помилка, а наймення, з погляду географічного, точніше, ніж Підкарпаття чи Закарпаття.
     Але читаймо уривок із його зауваг щодо герба. «… За проект емблеми Прикарпатської Русі визріли міркування: щит розсічений, в його правій половині у блакитному полі три золоті колоди, у лівій половині, відтак, у білому полі червоний ведмідь у скоку, вправо дивиться. Емблема ця є новостворена, позаяк Прикарпатська Русь ніколи не була окремою державною територією і знаку свого не мала. Барви вибрані відповідно місцевих побажань. Власне, у Прикарпатській Русі є дві сторінки, з них одна хоче мати земськими барвами блакитну і золоту (барви українські), друга – білу і червону. У проекті розташування кольорів є таке, що задовольняє обидві сторони. У Празі 9 березня 1920 року. Проф.. Густав Фрідріх».
Президія міністерської ради Чехословаччини пропозиції ці прийняла, вказавши, що ведмідь був обраний тому, що «знаходиться у місцевих гербах» і вважається «вдалим геральдичним символом». А 136-а «схуза» Народних Зборів республіки законом № 252 від 30 березня 1920 року затвердила державну символіку, в т.ч. і герб Подкарпатської Русі.
      (Цитати, у нашому перекладі, взято із текстів документів, поміщених у додатках до книги «Таємниця герба Підкарпатської Русі»).

Іван Циганин.
«Карпатська зірка» - 2007.