А я колись кохала, дивилась і мовчала Хотілося до тебе бути ближче Хотілося сказати, що люблю Тепер такого я не зроблю ... Я буду мать свое кохання Лиш треба трохи почекати І буду з возиком гулять Його катать, його кохать... Очі в очі, крок за кроком Будем разом вчитись жити Долоня в долоні, носик до неба Більше нічого мені і не треба...(C)

Чужі вірші і здавалось би, чужі проблеми , ...але читаєш і розумієш, що не все так просто ...

Кохає дівчину хлопець,

А в дівчини інший є,

Той інший кохає іншу

І з нею до шлюбу стає

 

І дівчина з горя заміж

За першого стрічного йде

Карається й тужить хлопець

І щастя вже не жде

 

Стара ця байка чи казка

А все завжди нова

Як станеться з ким - на двоє

Серце тому розбива.

(С) Г.Г.

Іноді ось так сидіш десь у кав*ярні, п*єш якусь псевдо-італійську гидоту, що фасується десь під Макіївкою, аж раптом... Рідина в чашці стає смачною, люди навколо найпозитивнішими з усіх шо ти зустрічав, а фонова музика вже не дратує, становлячись схожею на спів янголів... Спочатку ти не розумієшь, що власне відбулося... Але ось двері кав*ярні грюкнули, ти обертаєшся і це насправді так, ти знов не помилився, твоє відчуття вкотре не підвело тебе... Вона тут. Ти завжди відчуваєшь за якусь мить, навіть напівмить, що ось зараз відбудеться щось нескіннченно добре, щось, від чого стане тепло і затишно, щось, шо заспокоїть і відкине всі інші думки... І одразу з*являється Вона.
Вона підійде, немов в якійсь примарі, і Її банальне "привіт сонце" звучить як рядки ... найкращого твору найвеличнішого поета, Її рожеве волосся замарює погляд ніби наповнюючи все приміщення затишною напівтемрявою... а зелені очі заспокоюють навіть через блакитні лінзи. Вона поряд, Вона з тобою, Вона твоя... Ти кохаєш Її

Сказати у вічі тобі того не зможу.
Ти і сам знаєш чому. Бо так для усіх простіше. Бо так безпечніше. Бо так...

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.

А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.


(Ліна Костенко)

 Кому би пику натовкти, аби на душі легше стало..
Я перестала керувати своїми почуттями. Вони мене захлинають. А виходу нема
і я божеволію.

От жаль тілько, що не тихо, а вельми тихо.
Шолі на футбол сходити чи піти на якусь акцію і пику комуся натовкти?!
Навряд чи це мене врятує. А що мене врятує?

П.С. Мені треба поставитися до життя (стосунків, людей), як і він, - з раціональністю.
І все стане легше. Чи це чергова Олеськіна ілюзія?!