Зі свічки віск у ніч стікає... Вже треті півні десь кричать І соловейко ген за гаєм Свій день воліє розпочать. Блажен, хто сонячно кохає, Кому дано той пломінь знать, Хто рвійно падає й злітає, Хто здатен зоряно сіять. Заснула ти. Земна й проста. У сні легенько усміхнулась - І вмить заврунились жита, В пташинім щебеті почулось: Уся планета сколихнулась, А світ за вікнами світа... В. Кулик, 2001

Дві наші тіні на стіні - Я пристрасно тебе кохаю... Мов у гойдливому човні, Про все на світі забуваю. Зринає в золотім руні Чуття всевишнє, спалах раю... У тім немислимім вогні Мелодія іскриста грає. Вона живить і обпікає, Як цвіт жаріє на губах, І недвозначно натякає: Любіться впарі при свічках! У шибку бється ранок-птах - Зі свічки віск у ніч стікає...

Перед тобою тихо каюсь, Хоча у тім нема вини, Що я на тонкощах не знаюсь Любовних втіх... Мов зойк струни, Я в безнадії обриваюсь Стозвуччям вмерлої луни... Та знов бажанням наливаюсь Із висоти - до глибини... В напівуяві, напівсні Здіймаємось увись з тобою, Туди , де хмари навісні Живуть шаленою грозою... Захоплені любовью-грою Дві наші тіні на стіні...

Ув очі я дивлюсь ясні І весь тону, уже безсилий... Живуть в мені твої пісні, Як профіль твій до болю милий. Печаль в невипитім вині: Де ж ви мене, вітри, носили, Що я на воронім коні До тебе доскакав насилу?.. До пліч коханих доторкаюсь... Як я тебе в цю мить люблю! З небес омріяних спускаюсь І заклинаю, і молю: Не покидай мого жалю! Перед тобою тихо каюсь... В. Кулик

Все мариться отак мені, Що я несу тебе від моря, Й солоні краплі осяйні На персах тішаться прозорі... В твоїй мрійливій глибині - Небесна синь, в приємній зморі І дух вечірніх полинів На неосяжному просторі. Я радісний, я усміхаюсь... Тендітні пальчики твої Мене так люблять, сподіваюсь... Вони дзвінкі, як солов ї... Сни несподівані мої: Що я лечу й не повертаюсь... В. Кулик, 2001 рік

В тобі до краплі розчиняюсь, Вловляю музику садів, Мов до джерела нахиляюсь - Грудей твоїх спиваю спів. І в здогадках щемливих маюсь: Де той, що лиш тебе хотів? Беру твій цвіт, і не вагаюсь... І тут уже не треба слів. Не відаю, чи "так", чи "ні" Промовить погляд, вранці чистий - Ще зорі сяють в вишині - І шлях лежить в поля імлисті, І сяють доли променисті - Все мариться отак мені...

Гублюсь в солодкій глибині, Жаждиво дихаю тобою. І безтурботному мені Так хороше горіти грою... Безкрая далина ланів Стає під небом голубою... Це наші неповторні дні, Повязані навік судьбою. Я двері настіж відчиняю - Туди, де квилять журавлі... А твої теплі рученята, Мов неприкаяні жалі.... Ми тільки двоє на землі - В тобі до краплі розчиняюсь... Валерій Кулик, травень 2001 року P.S. Цей вірш дарую А....В..

Той вечір... І лице натхненне, І рук, мов крил, граційний змах.... І над усім - етюд Шопена, При двох запалених свічках. Мелодія краси і цноти заповнює кімнату, дім... А я перегортаю ноти й милуюсь профілем твоїм, Волосся білого розмаєм.... І не вві сні, а наяву, тебе вже вкотре, - відкриваю, Так добре знану, і - нову. О господи, яке ж ти диво!.. І ноти випуска рука, і свічі гаснуть соромливо, Й Шопен здивовано змовка.... Коли роки й життя буденне Любов і нас утомлять вкрай, Я...

Читати далі...

До недавнего периода я не задумувалась, что любить-то оказывается еще и уметь нужно. Мне казалось - я люблю, и ничему мне учиться не надо, ведь моя позиция всегда правильная, и вообще - по жизни я не очень люблю критику и поучение менятакойхорошей...)) В итоге в личной жизни у меня оказалась ситуация, полностью противоположная той, какую я бы хотела иметь... Так продолжается уже больше полугода (в смысле - вообще никакой личной жизни), я все это время пыталась найти выход из ситуации, но как...

Читати далі...

Стану лёгким я ветерком, Полечу далеко. К той далёкой и близкой мне, Что дороже всего. Если вдруг загрустит она, Я развею тоску, Закружу в лёгком вальсе с ней И тихонько &nbsp...

Читати далі...