Народ пустелею водивВсі сорок довгих років.Євреї вибилися з сил -Не вірили пророку.А він же, Господи, хотівДостукатись до люду.Та чи не вистачило сил, А чи не сталось чуда...Мойсей народу: "Озирнись!Ось Палестина, близько!"Та очі втупило униз"Ледаче кочовисько".І рішення, тяжке, як грім:Геть з табору Мойсея!А він же все віддав, що міг, Заради іудеїв...Пустелею старий бреде, "За що?! - душа волає.-Куди дорога приведе?"За сумнів смерть чекає.... Ісус, Мойсей, Тарас...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Ох, і міцним було її коріння:Волконські, Розумовські, Рєпніни...Дідусь - останній гетьман України, І батько - губернатор у княжни.Вона жила й навчалася в Європі, Його ж покарою був Енгельгардт.Їй - тридцять п'ять, він тридцять мав без року, Аристократка і в минулому кріпак.Зустілися вони у Рєпніних.Тарас у флігелі писав портрети.Любові іскра спалахнула поміж нихІ освітила розвиток сюжету.Коли Варварин батечко дізнавсь, Скандал в маєтку розразився громом.Останні дні Шевченко...

Читати далі...

І що у тій Лукерці він шукав:Така ж пісна була і неохайна...Ну свіжа... Ну юрлива... Молода...Йому б - до пари, а вона ...звичайна.Чи він не слухав, а чи не хотів, А говорили ж бо про неї люди...До неї, мов на крилечках летів, І мріяв, як удвох любитись будуть:Зів'ють гніздечко, заведуть діток(Це добре, коли в хаті сміх дитячий).І все удвох. І цілий світ на двох...От так... Любов засліплює і зрячих...А потім - зрада... І не стало крил.Не вмів кохати він наполовину.Як він любив... Він так її...

Читати далі...

Колись у цій хатині стільки людуЗбиралося на свято за столом!Лунала пісня радісна повсюду, Дитячий сміх розносився селом, Велись розмови щиро і затято.Коли ж сідало сонце за поля, Світилася віконечками хата, Щасливо усміхалася здаля.Так сталося, що розбрелась родина...До хати стежку листям замело.Кривавими слізьми рида калина, Зове дітей відвідати село.[Приєднана картинка]

Є генії, а є лиш так... - "таланти", Присмокчуться до скиби і кричать:"Це ви про кого? Гейне? Кафку? Данте?Їх час минув! На них тепер начхать!""Ось я..."- гримлять займенники повсюду -Ще й натовп придивляється, диви...Та більшість необдуреного людуВ той бік не повертає голови.Серед досягнень модернового прогресуІ тих, хто час впродовж віків творив, Якщо й згадають всує про Дантеса, То лиш тому, що Генія убив![Приєднана картинка]

Краса цих беріз не зосталася в літі, Пливе павутинок рідкий караван, Киває землі, ще теплом обігрітій.Спасибі, Господь, за берези й туман.Я вдячна за сонце в яснім надвечір'ї, Що промені світла неквапом пряде.За золото листу у нас на подвір'ї, За небо у висі, ледь-ледь голубе.За бані церков, що полощуться в вітті, За води Славути у ріднім краю.Спасибі, Господь, що живу я на світі, За те, що Вкраїну безмежно люблю![Приєднана картинка]

Давно переступила ту межу(ЇЇ розп'яттям називають), І друзям, й недругам скажу, Що досвід чималенький маю.Нехай лишилася стерняВід од, елегій чи сонетів, Моє життя - моя броняВід псевдокритиків - поетів.Один для всіх Господь суддя, А всі лиш люди, тільки люди...Нам всім воздасться по діламЙ" "немудрі мудрія осудять".[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Ой, Тарасе, батьку щирий, Горе з матінкою сталось, Бо ж козацькії могилиТак розритими й зостались.Бо вкраїнськії гетьманиВсі лежать в землі сповиті.Пишні шапки та жупаниМіллю забуття побиті...Тільки душі козаченьківСумно в небесах витаютьТа на Україну -ненькуТужно-тоскно поглядають.А сини її земніїДілять шкуру з батька й братаЙ про Ісуса забувають, Що за них був розіп'ятий.Дім лишають пташенята, Бо батьки не научають.У заморській дальній хатіГен пороги оббивають...

Читати далі...

Приходять пращури до мене в сни...Кремезні, цілісні й донині,Питають із німої давнини,Як нам живеться в Україні."Ще довго не піднімуться синиЗ тяжкої темряви-неволі..."І тільки чутно стогін з тишини...Мене ж пече їдучий сором.Заплачуть предки із болючих снівНад долею Вкраїни-неньки..."Я ще жива", - почую ніжний спів,Пророчий спів малого соловейка.[Приєднана картинка]

Після прочитання вірша Байка "Без названия..."Я щиро, Боже, Тобі вдячнаЗа кожний день, що прожила.В минуле не дивилась лячно, В майбутнє впевнено ішла.І перед брутами земнимиВ дугу зігнутись Ти не дав.Тоді не стала на коліна, Коли продажний люд ставав.Хвалу Тобі, Господь, складаю, Що мову рідну піднесла.Що й дотепер не покидаюСвого святого ремесла.Що в дні тяжкіі моя опора -Це віра, і любов, і честь, Що на свою життєву горуНестиму з гідністю свій хрест.[Приєднана картинка]