Відштовхнувши оди й сонети, Загорнувшись у пледи амбіцій, Виринають з пітьми поети -Палачі віршовИх інквізицій.В дикім шалі рахують метри, У бажанні хвастнути умінням.Не у милях - у кілометрахВідміряють віршів безгоміння.Наче й форма, і зміст у вірша, І натягнуті рими, як нитки.Тільки зникла із творів душа, А у них не виспівують скрипки...Загорнути б той опус плащем, Пригорнути б до серця близенько -І пролитись сльозами-дощем, Щоб полити квіт-віршик рясненько!Щоб побачивши квітку-вірша, Від...

Читати далі...

Слабує людське милосердя. Глитайство, гладке збайдужіння Натомість жиріють… О, смерди [ Читать дальше ]

Присвячую другові trifolium, який не любить говорити компліментиВсе без упину трудиться душа, Не може існувать наполовину.А зовсім поруч (а куди їй поспішать?)Шипить юрма і цілиться у спину.Душі все нІколи, працює, як бджола, Доносить рідне Слово до людини.Із каменю викрешує квітки-слова.І дай Бог тим, що ціляться у спину![Приєднана картинка]

Не шукайте аналогій - їх НЕМАЄ...До Поета Бездарність придибала в гості, Без запрошення Сірість услід причвалала.Чаї розпивали, мили ближньому кості, Пізніше й цього їм здалося замало.Забувши манери, поправши мораль, етикет, Довбали за чесність, а потім за совість.Летіла білизна, і скоро нещасний ПоетЛишився, пробачте, голісінький-голий.На фоні міщанства, пітьми й глупотиНаш Митець був доволі самодостатнім.Із власного дому пішов у холодні світи.І скоро у домі ...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Назбираю раненько росиці на ганку, Всиплю пригірщ достиглого літа, Попрошу прохолоди в рожевого ранку, Який землю колише, в серпанок сповиту.Чистоти у небес, а у сонечка світла, Не забуду додати ще й спів солов'їний, Жабок кумкання, мальву розквітлу Біля отчого дому - малої хатини.Босоноге й таке безтурботне дитинство, Що водило мене в неполохану казку, Хрускіт чорного хліба скоринкиІ натруджених рук...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Бабусенька, тоненька, наче свічка, Свою хатинку в айстрах колисала.А в серпні квіточки розкрили вічкаІ подорожнім людям око милували."Немов дитина, Варко, - їй сусідка, -Не посадила б ти картопельки ще трохи?А то вкладаєш свою душу...в квітки!Неси хоч на базар - заробиш гроші!"А бабця перед вереснем зробилаБукетики і роздала сусідським дітям.Нехай полум'яніють айстри миліВ руках школяриків осіннім квітом!А в грудні свічечки уже не стало -Так самотиною&nbsp...

Читати далі...

Почнімо ранок з пляшечки міцного, Свідомість зґвалтувавши надбрутально. Свій дух, тіла фізичне та ментальне – В нокаут! Вузликом язик і ноги Зв'язавши, подаруймо привітальний Плювок нечистий - слово вбоге... 06.09.2012 © Copyright: Марина Степанська Раздел: сатирические стихи Свидетельство о публикации № 14198

Розкіш врівноважте зубожінням – На мільйон убогих – мільйонера з-пів;Рабським упокоренням й терпіннямЗрівноважте власника рабів, Боягузством мовчазним – сваволю,Ницість вчинків і нахабство слів.Врівноважте власну вбогу долюМудрістю глибокою ослів. 05.09.2012 © Copyright: Марина СтепанськаРаздел: лирика гражданскаяСвидетельство о публикации № 14180

[Приєднана картинка]Минув серпневий диво-карнавал, Як Чацький, повертаюся із корабля на бал.Із каравели білої до цирку чи вертепу, Де на людей уже розставлені тенета.[ Читати далі ]

[Приєднана картинка] Говорите, що не люблю Вкраїну, Бо вірші лиш пишу про очі її сині, З жалем оспівую її давно минуле, І лиш малюю образи й картини? А хто, скажіте, судді всеочисні, Що знають те, якою має бути Ота любов до рідної Вітчизни, Що світом і людьми забута? І на яких аптечних точних терезах Ви важите, чия любов міцніша? В того не вистачає двадцять грам, У іншого вона на двісті більша? У кожного із нас своя Вітчизна, І кожний віддає...

Читати далі...