хочу сюда!
 

Лида

35 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 36-43 лет

Заметки с меткой «громадянська лірика»

Жар-птиця



Творчим людям присвячую

Вполоненій, впокореній, невільній,

Лиш поза гратами тобі привільно.

Нічого, що тьмяніє злегка пір’я,

Зате воно освічує довкілля.


[ Читати далі ]

Повідай, поле золотаве…



Після прочитання поеми "Гайдамаки" Т. Шевченка



 Повідай, поле золотаве,
Чи  пам'ятаєш на своїм віку
Держави славу величаву,
Реалій давніх істину гірку?

[ Читати далі ]

Нема вже радісного раю...

Де розлились озер пастелі,
На горах і  просторах степових
Розсипались   дзвінкі оселі
Співучих прадідів моїх.

[ Читати далі ]

Хіба ревуть воли, як ясла повні?



Після прочитання однойменного романа Панаса Мирного та Івана Білика...

Споконвіків в пошані не було безділля,
Приматів праця обернула на людей.
Вози скрипіли, предки їхали за сіллю,
Лилася пісня з дужих і міцних грудей.

[ Читати далі ]

Не забувай, моя дитинко...



Не забувай, моя дитинко,
Гніздо горобчика  у стрісі.
Біля біленької  хатинки
Зозульку на старім горісі.

Вербову лагідну колиску -
Кінці й начала в ній зімкнулись.
КупІль із м'яти та любистку,
Щоб люди радісно горнулись.

Не забувай, моя рідненька,
Людей, що душу закалили,
Стежину, по якій раненько
Біленькі ніженьки ходили.

Ти пам'ятай, моя перлинко,
І татуся, і рідну неньку.
Не забувай, моя дитинко,
Співучу мову соловейка!


Вклоняюсь

Вклоняюсь вам, чоловіки,
Батьків, дітей захисники,
Що за країну йшли у бій,
І на ділянці вогневій
Ви  полягли на чужині...
Далеко від дружин, рідні,
В чужинському зостались полі.
Вкраїнські верби і тополі
До вас приходять уві сні...
А вічні гріють вас вогні.
За вами тужать   обеліски,
Солдати, що пішли  у вічність!



Беззубе сонце



Старенька бабця, зовсім без зубів,
На приміськім задимленім вокзалі
Годує білих-білих голубів,
Розкришує хлібець черствий подалі.

Мелькають ноги в теплих чобітках,
Крізь  неї дивляться байдужі очі.
Щоб кинути старій який мідяк,
Не так  багато знайдеться охочих...

Дарує крихтами своє добро
Бабуся, примостившись на картонці.
А сніг сідає на хустину і чоло -
Всміхається пташкам беззубе сонце.


 

До Тараса у 2014...



 Худ. Олег Шупляк. Картини з подвійним змістом. Кобзар

9 березня 2014 року моєму Тарасові виповниться 200 літ із дня  його
 народження.  Мій дарунок геніальному Пророку - цей  скромний вірш.


Мій пророчий Тарасе, пройшло двісті літ
З того часу, як ти народився на світ...
Над землею зійшла ясна, світла зоря,
Твоя, страдний Тарасе, зоря Кобзаря.

Мріяв ти, щоб прозріли сліпії раби,
Щоб з колін піднялися, зняли ланцюги.
Збудували б  суспільство, де воля і мир,
У пошані був Бог, а не інший "кумир".

Де розвилися б ниви на місці пустель,
Полилася би пісня із бідних осель,
Де у шати зелені б  убралась земля,
Де матуся б чекала свого трударя,

Свою дружну, і вольну, щасливу сім'ю.
Соловей би прославив кохання в гаю,
Де Вітчизна б твоя мала  гідних синів,
Що любили  б Вкраїну і друзів-братів.

Де б не стерся у пам'яті прадідів код,
Шанувалися б люди, бо вони є народ!
... О, якби, мій пророче, усе так і сталось:
Щоб і сором не пік, і чужі не цурались...


Сидять хатки з ковіньками на лавці...



Маленька купка сиротливих хат
Грибочками щільненько притулилась.
На Божий світ через віконця в сад
Старечими очима задивилась.

[ Читати далі ]

І знов руйнація...І знов Руїна...



Картина "Державотворення"


О, якби Шевченко встав... (За мотивами поезій Т. Шевченка)

А й справді, що калікою зовуть,
Під руки матір бідну ледь ведуть -
Спустошену, розхристану, убогу...
Серед шляхів широких, верстових,
Серед полів вкраїнських, не своїх,
Навпомацки стара шука дорогу...

Від жиру ледь не репають сини,
Зняли бешкЕт, як глум під час чуми:
Кричать, і верещать, і лементують.
Зробили з Ради сороміцьке шоу,
Забули  Бога, матір, совість, мову...
На кістяках історії танцюють...

Торгують правдою, дітьми, собою,
Горілкою, жінками, наркотою
І топчуть в бруд священну Україну...
Вбивають, ріжуть, кривдять і гвалтують,
І перед виборами репетують
Про те, хто більше дбає про країну.

А в матері колись терпець урветься,
Лишиться пустка замість серця,
Ще трохи - і сконає сиротина...
Сплюндрована, згвалтована чужими,
Спотворена, окрадена своїми...
І знов руйнація... І знов Руїна...