Куняють сонні ліхтарі,
І місяць позіха на дроті.
Мережить майстер на зорі
Листки в старенькому блокноті.

Тоненька віршів філігрань
Поету не дає заснути.
Митець стирає зриму грань
Між тим, що є, й що може бути.

Урешті слів стрімкий виток
Зупиниться в кімнатній тиші...
Розбудить списаний листок
Ще не дописаного вірша.

Брали участь зі своєю вихованицею у Всеукраїнському конкурсі "Ми за тверезе життя!".
 Її казка видрукована у Збірнику конкурсних творів.
А я, начитавшись віршів дітей, написала невеличкий роздум.

"Не встромляйте голки у наші маленькі серця!" (із твору )

Це вірші дітей. А думки не дитячі,
В очах цих рядочків - і розпач, і біль:
Покинув їх тато, а мама незряча,
А друг нюхав клей - і немає в живих...

Якби ж люди вміли життя цінувати,
Що Бог дарував їм на їхній же вік...
Не тільки про себе - про діток подбати:
І сиріт, й безхатьок,  маленьких  калік...

Каліки ж не діти - янголики падші -
А їхні неправедні, блудні батьки...
А може дорослим і треба, й пора вже
Почать виправляти СВОЇ помилки?

Вбирала старенька портрет свого сина:
ВасИльки, чебрець - хлопчаку молодому...
На полі чужому геройськи загинув,
Далеко від отчого рідного дому...

Квітчала - і руки тремтіли у неньки,
Порепані, струджені... "Жить би та жить..."
І бачиться жінці: синочок маленький
До сивої мами назустріч біжить.

Білява голівка, мов ніжна кульбабка,
Малі рученята торкнулись подолу.
"Ну, здрастуй, онучку, ти зовсім як татко,
Так схожий...", - упали васИльки додолу.

Розсипалась туга - і зойкнула хата,
Пронизливо-журно розхлюпався звук.
Маленьке внучатко голубило бабцю
І гладило щоки долоньками рук.

http://blog.i.ua/user/4327582/1226377/

Хотіли європейського, плебеї,
Не вітчизняного, а екстра-класу?
Так нате! В Києві парадом геї
Цивілізацію несли у маси.

Дарма в пістрявий зброд жбурляли яйця
Й спиняли на колінах християни.
А мер рудий німецький дивувався:
Чому ж колеги з  Києва немає?!

Чи ляпас черговий, чи просто ж...,
А чи на збочення приходить мода?
Цинічно насміхалася  Європа:
"Немає стержня у цьогО народу!"


    

Фото з нету, збірні. Краще характеризують представників  "ображених" меншин.

Українці, українці,
На землі своїй чужинці!
Давить жаба, мучать пранці,
Бідні мої ошуканці...

Що ж ви, любії  синочки,
Точите ножа в куточку
Не на ворога, на ката -
На ріднесенького брата?

Гризуть його звідусюди:
І чужі, недобрі люди,
І свої брати-браточки
З ближнього деруть сорочку.

Так болить ваша упертість,
Злість, жадоба, пиха й зверхність,
Недолугість й небажання,
І відмовка "хата з краю"...

Українці, милі браття,
Як потрібне нам завзяття
І міцна, як криця, спілка!
Одного ж народу гілка!

Хай любов до України
Об'єднає доньку й сина,
Брата з Заходу і Сходу
У міцний союз народу!

Черкаси. Пагорб Слави

Ідуть, ідуть на Пагорб ветерани,
Та значно поріділи їх ряди...
Статечний вік, болять і ятрять рани,
І спогади печуть  у день ходи...
[ Читати далі ]

Слова струмочком чистим жебонять,
То струмом б'ють, гуркочуть грізно громом.
То лащаться ласкавим кошеням,
А то мечем рубають по живому.

Вони у сні тривогою кричать,
Зривають із ще теплого дивана.
А то, буває, тоскно так мовчать...
І думаєш: кінець чи це нірвана?

Я потім ті слова переберу,
Зернята відділивши від полови...
Щовечора я Господа молю
Не відлучати від живого Слова.

Від Поетів -
       силуети
[ Читати далі ]

На перехрестях поглядів несхожих
Глибокі очі -  сині два озерця.
Та байдуже численним перехожим -
Турбот й турбот у кожного на серці...

[ Читати далі ]

У темряві  палахкотить свіча,
Її плекаю бережно,   роками.
Уперто ви рубаєте з плеча .
Не треба до поезії - руками!

Свіча була залишена не вам,
Вона була зоставлена не вами.
Слова до краплі іншим я віддам.
Не треба до поезії - руками!

Коли ж свіча зрадливо затремтить
І захитає "доля терезами", -
Чиясь душа тихенько заболить...
Не треба до поезії - руками!