хочу сюда!
 

Татьяна

53 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 50-53 лет

Заметки с меткой «громадянська лірика»

М. Хвильовому



13 травня 1933 року позбавив себе життя М. Хвильовий.

У день такий квітують вишні,
Над цвітом їх гудуть джмелі.
Здається, тут живе Всевишній,
Колише спокій на землі.

Та вечоровим зойком тиша
Розірве небо голубе.
Хтось в день оцей напише вірша,
А хтось, як він, уб'є себе...


Пошли, Боже, неньці розумних діток!

Розчахнуте серце моєї Вкраїни
Наповнене смутком і вічним жалем.
Та вірю, що сльози в очах  Магдалини
Проллються  на ворога судним дощем.

О, скільки Вітчизні ще витримать болю,
Щоб врешті  вдягнути свободи вінок?
Доволі вже плачу, і туги доволі!
Пошли, Боже, неньці розумних діток!



Сотворіння.

Створив Майдан подружню пару,

Свободи духом повінчав.

Ради життя, а не піару

Він сотворіння розпочав.

 

Зійшлися південь, схід і захід,

Щоб розгалузилось життя,

І як цілком природній захід

В них народилося б дитя.

 

Час підійнять Народну волю

На рівень Світо-сприйняття

Обрати вкотре кращу долю

Задля достойного життя.

 

Нехай складеться все на диво:

За покликом природніх прав

Законодавчу ініціативу,

Нарешті, щоб Народ узяв.

Ділили матір...

Земля тріщала вусебіч по швах  -
Козацькі голови летіли.
А на безадісних ковшах
Сльозини розпачу тремтіли.

Коли сини не можуть навести
Порядку й миру у державі,
Коли летять зруйновані мости,
Сусіди долучаються до справи.

Але сусіди - ос жалких рої,
Їм не болять чужі тривоги.
Тому Вкраїни болісні жалі
Для них - свободи епілоги.

...Одні з торбинами, немов старці -
Останнє другі докрадають...
Все ділять, ділять матір синівці,
Цвяшки у тіло забивають...



Дух живе!

Січневий сніг, холодний білий сніг
Визолює серця від мулу.
Так прагне люд звільнитись від іржі
І пробудити дух заснулий.

І вихлюпнути все, що не збулось,
І визбирати втрачені літа,
Щоб хоч в майбутніх поколінь сплелось
В вінок свободи й радості життя!

Кипить Майдан. вирує і зове,
Бо вже як йти, то значить до кінця!
Лютує ворог. але дух живе,
І б'ються в унісон палкі серця!

Майдан - не анархія

Майдан - не анархія! Значить, дістало.
Це значить, що хліба й видовищ замало.
Народ - не платформа для експериментів.
Немає свободи - так геть президента!

Пани депутати у Раді все скачуть,
Одягнуті, вбуті з Європи, одначе.
Для них лікування в Європі,  пологи.
Чому ж для народу немає дороги?

А діти все бачуть і все розуміють.
Максималісти... Брехати не вміють.
Тому на майдані в них воля родилась,
І совість, що в спадок  від предків лишилась.

Бо ж  можна сидіти ще довго у хаті
І гибнути духом, й духовно вмирати.
Та лаяти владу в кутках потихеньку,
І пить оковиту,  і згадувать неньку.

"Еліта" злякалась людського "потопу",
Везе своїх діток й жінок до Європи.
Нехай відпочинуть: канікули скоро,
Там ждуть -не діждуться СПА-центри, гондоли,

Красиві коханки, богемні коханці,
І море, і шоу, і музика, й танці.
А тут, в Україні , хай мерзнуть вкраїнці,
У них - власні  діти, а решта - чужинці.

Грабують, гребуть "золоті унітази"
Країну на шмаття - щоб все і відразу.
А потім дивуються: "Наче все мають
Оці українці, а їм, б.., все мало..

Навіщо майдан? Чом "мішаєте власті"?
Та дайте ж, нарешті, останнє докрасти!!!"

Ой, тужила чайка над Дніпром..

Ой, тужила чайка над Дніпром,
Над крутими бережечками літала:
- Чому Брути сіються кругом?
Куди згинула минула слава?

- Не повернуться гетьмАни-козаки,
Бо могили їх давно позаростали.
І ростуть на Запоріжжі будяки,
Там, де здавна воля мандрувала.

Вітер із степами розмовля,
Береги Дніпра весь час полоще:
- А омита кровію земля
Вже не родить славних запорожців...

Журно тужить чайка над Дніпром:
"Не глумися ти над нами, враже..."
Та співає молодь за вікном,
Що козацька слава не поляже!


"Оце твоя правда?"

  "  Із своєї хатини вийшла Галя, побачила Чіпку із зв'язаними руками, дівчинку всю в крові:       — Так оце та правда?! Оце вона!!!— скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом.    Христя дізналася про страшну новину від Грицька і зразу побігла до Галі. Перегодя трохи вернулася сама не своя і сказала, що Галя повісилася.   " (П.Мирний "Хіба ревуть воли, як ясла повні?)

Рублені ворота, Дім новий, криниця...
Чому їсть гризота, Вдома не сидиться?

Все шукаєш правди, Та себе не бачиш.
В пошуках розради Навколішках плачеш.

Ти слізьми солоними Долю обмиваєш.
Молишся прокльонами,  Бо душі не маєш.

Вісім душ - родину - Вбив за "справедливість".
І згубив людину... Де ж твоя невинність?!

Молоду дружину  Міцно зашморг давить,
Матір звів могилу. Оце твоя правда?

...Погляд із-під лоба, Каяття ні краплі.
На Сибір дорога. Вслід - глухі прокляття.





Не однаково...

Тобі осанна, мій Тарасе!
Не мав на чужині спокою.
Ти піднімав народ незрячий,
Будив його і звав до бою.

Уперто стукав в двері кожні,
Але були вони заперті.
Ти ж говорив, що жить не можна
В неволі і в ярмі до смерті.

Навчав ти не цуратись мови,
Тієї, що говорить мати.
Боліти України болем,
Про неї, рідну, пильно дбати.

Бо воріженьки навісні
(О, то ще ті, скажу вам, люди!)
"Присплять, лукаві, і в огні
ЇЇ, окраденую, збудять"...



Питав місяць кониченька

Питав місяць-місяченько,
Чом болить в коня серденько.

- Ой ти, коню, білий коню,
Мчиш ти, вільний, в чистім полі,

В полі чистім, в зелен-лузі,
Чом серденько в горі-тузі?

- Ще учора з вороженьком
Козак бився молоденький.

Бився довго, до півночі,
Закрив бідний  ясні очі.

Та й упав на землю грішну,
Залишився в ній навічно...

В краю дальнім, в Україні,
Стоїть хата при долині.

Прислухається з журбою,
Чи не тупнув кінь ногою.

Вийде  з хати
стара мати,
Що я маю їй сказати?

Питав місяць-місяченько,
Чом болить в коня серденько...