хочу сюда!
 

Юлия

36 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «громадянська лірика»

Дубай 2

Удома вбрались в листя клени,
А тут - навиворіт нутро.
Вирують венами шалено
Бездушні потяги метро.

Тасує сходи ескалатор,
Авто, мов божевільні, мчать.
Душа - найтонший детонатор -
Не хоче лжекрасу сприймать.

Ця штучність дуже вже незвична:
Немає й клаптика землі...
І натовпу глуха циклічність
Вбирає все людське в мені.

Я розчиняюсь в його расі.
Та чи байдужість, чи мана:
Незатишно залітній птасі,
Бо БАТЬКІВЩИНИ ТУТ НЕМА.

До болю хочеться - шалено -
Крізь кілометри пальм чужих
Притиснутись до того клена,
Що жде мене на вихідних.


Літо вродило хлібами і кров'ю

Модні журнали -
Слайд-шоу в зіницях,
Навушники - мури між
EGO та світом.
VIP-термінали,
Пещені киці -
Блиск і жахи макабричного літа.

Розкошів надмір,
Печалей по вінця -
Літо вродило хлібами і кров'ю.
Диявольський намір -
Зганьбити вкраїнця,
Згноїти, убити Вкраїну любов'ю.

Імперське братерство, ординські обійми
Здушили; летять Вельзевуловим роєм
Жорстокі чужинці, готові до бійні.
"Хто в черзі наступний померти героєм?"

Mall-и, кав'ярні, планшетні зіниці,
EGO і розкоші - мури від світу,
Вибухи й смерті на схід від столиці...
В чергу, герої воєнного літа!..


(липень - 31 серпня 2014)


© Copyright: Марина Степанська
Раздел: лирика гражданская
Свидетельство о публикации № 53314

Літо вродило хлібами і кров'ю


Модні журнали -
Слайд-шоу в зіницях,
Навушники - мури між
EGO та світом.
VIP-термінали,
Пещені киці -
Блиск і жахи макабричного літа.

Розкошів надмір,
Печалей по вінця -
Літо вродило хлібами і кров'ю.
Диявольський намір -
Зганьбити вкраїнця,
Згноїти, убити Вкраїну любов'ю.

Імперське братерство, ординські обійми
Здушили; летять Вельзевуловим роєм
Жорстокі чужинці, готові до бійні.
"Хто в черзі наступний померти героєм?"

Mall-и, кав'ярні, планшетні зіниці,
EGO і розкоші - мури від світу,
Вибухи й смерті на схід від столиці...
В чергу, герої воєнного літа!..


(липень - 31 серпня 2014)


© Copyright: Марина Степанська
Раздел: лирика гражданская
Свидетельство о публикации № 53314


Напруга

      Шановні друзі! Якщо мене хтось читає саме тут, то знайте - я просто заблукала! Так, так : заблукала. Я досить довго сиділа на "милі", тобто на "мейл.ру", до тих пір, поки там не закрили остаточно блоги. Трапилося це саме в день анексії Криму.Бо нащо  "вольнодуміє"? Я шукала паролі для входу в свої колись заведені українські поштові скриньки.І нарешті знайшла. Ура. Ура без окличного знаку. Бо нині не до окличних переможних  знаків. Я вдома. І немає нічого кращого. Ще я на ФБ. Той сайт дав  можливість пережити  болісну зиму, шокову весну і криваве літо, яке пече і випікає.  Але ось що цікаво і якось навіть млосно - це читати старі записи, до дрібниць згадувати саме ту подію, про яку описано в  моїх "постах". Скоро знову День Незалежності України. Я молю Бога, щоб цей день  став  переможно мирним. І  по-справжньому  ми  відчули  себе незалежними. Стільки всього пройшло і прокотилося!  

   ***

Четверте березня. І три години ночі.
В моєму місті плачуть ліхтарі.
Чому не спиться? Пишеться пророче,
а , може, просто о такій порі

душа послаблює усі свої попруги
і тане серце в жалості й плачах,
бо є країна вищої напруги,
де плаче голуб на її плечах.


  І дата написання - 04.03.2014.

Дякую всим , хто прочитав .Дякую.

                       Автор: Надя Позняк


Моїй Україні


Злим загарбникам не корилась,

бо на волі й душа іскриться…

І в тобі, моя Нене, сила

гартувалась вогнем, мов криця.

 

Як же ворог тебе боїться -

нездоланний-бо дух у венах!

Воскресаєш, як фенікс-птиця,

наче крила твої знамена.

 

Рани гоять вітри свободи,

в грудях пісня дзвенить і плаче…

Вже палали колись клейноди,

руйнувалось гніздо козаче…

 

Недруг мову твою калічив,

щоб забулась і колискова…

Та стоять бастіони Січі,

шлють підмогу Сірко, Підкова.

 

Є коріння – дозріють зерна,

час відсіє пусту полову…

Закінчиться війна химерна -

солов’ї заспівають знову.


Слова

Я дістаю з глибин душі
Слова,  нанизую в намисто.
І вішаю думки-вірші
Сушитись на душі горище.

А прийде день коли смутний,
Спітка розчарувань хвороба,
Підступить зрада в час нічний,
Уперто стане близ порога,

Дістану я намисто слів - 
Від Господа ясний дарунок.
Відступить поступово біль,
Як заварю цілющий трунок.

Щодня кладу віршів жмуток
Я на олтар поезії терновий.
Спасибі, Боже, за криницю почуттів,

За зцілення Твоїм нетлінним  Словом!


Нас тут усіх бандерівцями звуть!

Ненавидиш мене? За що ти так?
Не я до тебе, гнидо, в дім ввійшла,
Не я утіху у війні знайшла,
Продавши совість за мілкий срібняк.

Не я дитячі сльози  спрагло п'ю,
Не я криваві проливаю ріки.
Я лиш бридких зелених чоловіків,
У камуфляжах, поглядом ловлю.

Вони, мерзенні, нишпорять отут
І пхають носа в шпари та шухляди.
Ти знаєш, в нас зовуть їх "колоради",
Вони без яду довго проживуть!

Отрутою для них є людський гнів.
Мільйони українців шлють прокляття.
Нам вистачить і духу, і завзяття,
Щоб біль наш бумерангом полетів.

"Бандерівкою", думаєш, обпік?
Та я пишаюсь тим, що українка!
Іще одна історії сторінка -
Тавро на совісті твоїй повік!

Ми - патріоти, і у цьому суть!
Повстануть українці всього світу!
Тремти, вороже, бо ми - правди діти,
НАС ТУТ УСІХ БАНДЕРІВЦЯМИ ЗВУТЬ!

Болем сповнена Вкраїна

Болем сповнена люба Вкраїна:
Кров'ю скроплена бажана воля...
У боях кращі соколи гинуть,
Проростаючи маками в полі.

Де знайти нам трави помічної - 
Напоїти відваром країну,
Як же рани матусі загоїть
І у битві буремній не згинуть?

Зберегти її честь і свободу,
Прадівдівське імення в віках?
Як прокласти шляхетному роду
У майбутнє омріяний шлях?

Нам  потрібно не так і багато:
Позабуть про амбіції й гонор,
Щиро й міцно по-братськи обнятись,
Розпочати життя по-новому.

В нім не буде страждання і горя,
Зійде сонце і віри, й надії.
Тільки маки на мирному полі
Нагадають про жахні події.



Судний дощ

Коли вже переповнилась земля
Цинізмом, перелюбом, хіттю, блудом,
 Господня кара впала на поля,
Дощем з небес, огненним, жахним - судним.

На жаль, не вибирає дощ той, ціль,
І гинуть впереміш і "наші", й "їхні"...
А стогін чути, певно, звідусіль,
Бо для Вкраїни всі сини їй рідні.

Бо матері однаково болить,
Коли її сини безславно гинуть.
Скривавлена, Вітчизна-мати снить,
Що вистачить в дітей  і глузду, й сили,

Щоб пережити лихоліття час
І винести з війни гіркі уроки;
З колін піднятись, об'єднавшись враз;
В майбутнє розпочать творити кроки!






Розчахнуті дитячі очі

Дітям із дитбудинків присвячується

Розчахнуті дитячі очі,
В них затаївся біль і сум.
Там сірі дні і жахні ночі,
І безліч невеселих дум...

Для них говорять депутати
У передвиборчі весняні дні
Пусті слова про "путь крилатий",
Приносять усмішки масні.

А дітям  треба небагато:
Скакати, мов лоша, в траві,
А на ніч щоб погладив тато
По сонній ніжній голові.

І мамина одвічна ласка,
Мрійливі очі, брів розліт,
Бабусина сивенька казка,
Собака Шарик, кіт-муркіт.

Розчахнута душа дитини
Лишиться в споминах навік.
І сором за чужі провини
Залізом каленим обпік ...