Журналистам, волонтерам и пр. лицам, работающим в зоне АТО -

ИЗ ЗА ВАС МОГУТ ПОГИБНУТЬ СОЛДАТЫ
СОБЛЮДАЙТЕ ЭЛЕМЕНТАРНЫЕ ПРАВИЛА -

- НЕ ВЫЕЗЖАЙТЕ В ЗОНУ АТО БЕЗ АПТЕЧКИ! Не стоит ждать, что кто-то ее приобретет вместо вас самих. Вас скорей всего будет сопровождать группа охранения. Но совершенно не факт, что в ней будет хотя бы один санитар, который окажет вам медицинскую помощь. Жгуты, и минимальный набор перевязочных материалов ДОЛЖЕН БЫТЬ СВОЙ. Если кто-то потратит свой жгут на вас, то может остаться без него в бою.
Вы должны УМЕТЬ накладывать жгут на самого себя. Это не сложно. При сильном кровотечении (а легких, простите, на фронте не бывает) человек "вытекает" за две минуты. Вы должны уметь накладывать жгут за 45 секунд. Ознакомьтесь с содержанием аптечки IFAK. Это лучшее, что есть на сегодняшний день.
К ней стоит добавить пантенол (противоожоговое), лейкопластыри, банеоцин, бинты, бетадин или хлоргексидин. Если есть - quick clot, давящую повязку. Это - МИНИМУМ.
ОБЯЗАТЕЛЬНО носите шеврон\липучку с указанием своей ГРУППЫ КРОВИ. И не на рукаве как в песне. На груди, под бронежилетом.

- Носите бронежилет и каску. СВОЮ. Не стоит ждать, что военные отдадут вам свою каску или бронежилет. Это дефицит. Приобретайте заблаговременно.
Из рекомендаций - не берите бронежилет типа "стальная пластина" (при попадании пули ее фрагменты разлетаются во всех направлениях, в .т .ч в область подбородка.), не одевайте бронежилет с паховыми пластинами (вы будете не мобильны) и ищите бронежилет с боковой защитой. Очень большое количество ранений приходит сбоку, и наносит несовместимые с жизнью травмы. Бронежилет IV (VI) класса - это 15+ кг.
Для тех, кто НЕ носит бронежилет\каску регулярно: Носить бронежилет нежелательно больше 3-4 часов. Носить каску - больше 2х.
При нарушении этой рекомендации возможны повреждения\ущемления нервов, снижение зрения, и различные компрессионные травмы о которых вы узнаете уже дома у своего терапевта.

- ФОТО-ВИДЕО материалы. ЭТО ВАЖНО.
Уважайте пожелания тех кто просит не снимать их лица. Их мотивы - самые разные. Кого-то дома ждет жена, не зная где он, а кто-то завтра пойдет "в цивилке" в разведку. Его узнают, и он не вернется домой.
Блокпосты и особенно, временные блокпосты - снимайте фрагментарно. Не давайте вражеской разведке видеоматериалы с полной картиной расположения техники и укреплений. Недавно был случай, когда по такому "репортажу" уничтожили более 15 человек. Вы же не хотите чтобы эта кровь была на ваших руках?
Вы должны понимать, что скажем, попавшая в кадр рация на стоп-кадре расскажет профессионалу частотный диапазон взвода\роты\батальона который вы сняли. Это тоже будет на вашей совести. Будьте осторожны с тем что снимаете.
Следите за тем, что происходит у вас в кадре и за ним. Одним глазом. Всегда.

- Попав в зону АТО вы остаетесь "цивильным" для военных (а это значит, что одной из их основных задач становится защита вашей жизни), но не стоит ждать что силы противника будут к вам относится лояльно как к мирному жителю. У вас в руках камера - это зачастую - более сильное и опасное оружие, чем автомат.
Вас могут ранить, по вам могут открыть прицельный огонь. Не одевайтесь в яркие цвета. Исключите красный. Не одевайте белого.

- Одежда. Кроме вышеупомянутого: не носите шорты, юбки. Купите наколенники. Самые простые наколенники помогут избежать вам серьезных повреждений колен. Не носите открытую обувь, мягкую обувь, кеды.
При передвижении по городской местности где идут бои, самое частое повреждение - порезы. Даже в кроссовках.
Лучше всего - военная обувь (да, это недешево, но вы - военкор).
Хорошая, легкая и крепкая защищенная обувь стоит порядка 1000-1800 грн.
Совет - приобрести сетчатый военный шарф (он не "парит" и отводит влагу), одевать его под бронежилет на шею, таким образом вы избежите сильных натертостей и синяков.
Правильные носки (типа 5.11 или аналог) будут не лишними.

- Зрение. У многих из нас профессиональная травма - снижение зрения.
Ваше зрение - залог того, что вы сумеете быстро разобраться как минимум, с источником угрозы для вашей жизни. Если вы носите очки - оставьте их дома. Закажите линзы, и носите с собой комплект капель, промывок и пр.
ОСТАВЬТЕ ОЧКИ ДОМА, вместо них - крайне желательно приобрести хорошие, качественные баллистические очки.
Простые очки не защитят ваши глаза от мелких осколков, бетонной крошки и всякого разного, что может попасть в глаза на войне. Были случаи, когда снимая "красивый кадр" около автомата люди получали сильнейший ожог глаз несгоревшими частичками пороха.

- НЕ ПОДСТАВЛЯЙТЕСЬ СНАЙПЕРАМ. Не привлекайте огонь на себя и товарищей. При съемке - учитывайте солнце (блик обьектива, очков, вспышки может стать последним). Минимизируйте количество сумок (подсумков).
Не перебарщивать "внешней" навеской оборудования. 400-й обьектив можно легко принять за гранатомет.

- СООБЩАЙТЕ О СВОИХ ПЕРЕМЕЩЕНИЯХ только близким людям. Круг лиц, которых стоит посвятить в свои передвижения стоит ограничить до 1-2 человек. Пишите в соцсети пост-фактум из "зеленой зоны". Не пользуйтесь mail.ru/ МТС/ Вконтакте. ЗАБУДЬТЕ про Foursquare. Установите на телефон программу "Life SOS" и сконтактируйтесь с кем-то кто будет вас "вести". В Крыму журналисты пропадали без вести, потому что не соблюдали этих простых правил.
В ЗОНЕ АТО ПОЧТИ НЕТ СВЯЗИ - имейте с собой sim-карты Life:), МТС( на крайний случай), деньги лучше положить заранее.
Совет - приобрести портативные внешние аккумуляторы, т.н "power bank" с USB-выходом.

- При движении с группой военных - ДЕРЖИТЕСЬ ГРУППЫ и СЛЕДУЙТЕ ПРИКАЗАМ. Просить вас вежливо никто не будет. На войне есть только один язык - приказ. Отделившись от группы можно попасть в окружение, а хуже того - попасть под перекрестный огонь. Спасая вас могут погибнуть военные.

- При движении в транспорте БУДЬТЕ ГОТОВЫ по команде падать на пол, и после остановки ТС - выползать\выбегать из машины, НЕ ОТДЕЛЯЯСЬ от группы охранения.

- Помните! Ситуация может начать развиваться непредсказуемо. К этому надо быть готовым ВСЕГДА.

- Еда, вода.
Некоторые жалуются - "а почему нас не накормили\не напоили". Вспомните еще раз куда вы едете. Вы едете на фронт. Все что за тем блокпостом с военными после которого дороги стали пустые - это зона АТО. Сюда все приезжает с большим трудом. Не отбирайте у ребят то что с таким трудом везут волонтеры в зону АТО.
Берите питьевую воду и запас еды с собой. Не пейте слишком большими порциями - это способствует обильному потоотделению. Пейте небольшими глотками.

- Передачи. Это не совет, это пожелание. Ясно что не все могу себе это позволить, но все же - приезжая на фронт - привозите хоть что-нибудь парням. Три блока хороших "Malboro" - это уже подарок.

Будьте готовы ко всему.
Ваша работа сейчас важна как никогда.
и Удачи.

 Распространите по возможности среди коллег. К сожалению, не все понимают почему нужно соблюдать простые правила. Это важно.

https://www.facebook.com/39sotnya/posts/1446137565664345

Звичайно, що за погане дякувати не годиться, але іноді доводиться. Діяльність багатьох засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні призводить до того, що в мене постійно збільшується періоди вільного часу від них, отже я можу нарешті взятися спокійно і вдумливо почитати цікаву книжку, або послухати музику чи переглянути відеофільм, або безкінечно мандрувати безкінечним Інтернетом... Як тут не подякувати?
Одного часу я навіть працював журналістом і навіть мріяв стати видавцем газети у Львові та вчасно збагнув, що мої ілюзії щодо журналістики і її призначення явно не на часі, тому і пішов у видавничу справу, де чуюся дещо краще щодо самореалізації, але не соціальної користі, як і прибутків, та мова не про це. Я хочу поговорити про зміст і призначення як ЗМІ загалом, так і професії журналіста, яких недаремно величають ще як «масмедіа». З латинської «medius» перекладається як «посередині», а «маси» пояснення не потребують – це споживачі інформації, яку подає те чи інше періодичне видання, радіо або телебачення. От і поговоримо про цих інформаційних посередників для масового споживача.
Є досить зачовганий вираз: «Хто володіє інформацією – володіє Світом». Сказано гарно, але тут не уточнюється якою саме потрібно оволодіти інформацією, якої є безмір, бо будь-яка новина чи побрехенька – все є інформацією, тому варто зазначити чіткіше, що це має бути вагома інформація – вагома, актуальна, значима тощо. Одразу виникає запитання: як визначити вагомість інформації?
Особисто я розробив досить просту шкалу оцінки інформації, яку і пропоную для застосування всім при визначенні вагомості різної інформації, навіть сумнівної.  Найвищій рейтинг має інформація, що має дотичність безпосередньо до мене особисто, що безпосередньо впливає так чи інакше на моє життя. Подібна інформація є найвагоміша! Для мене, хоча за змістом вона може бути і не дуже знаменита, як оголошення на дверях під’їзду, що гарячу воду відключено – не світова сенсація, але вагома причина не лізти купатись, щоб не застудитись. Отже це є корисна інформація – корисна вам! Запам’ятайте! І чим більше коло людей, яких зачіпає інформація – тим вона вагоміша. Подорожчання вартості проїзду – дуже значима, але зміна вартості електроенергії чи газу – ще глобальніша. Тобто саме така інформація є отою значимою, що дозволяє керувати Світом.
Другий рівень інформації є просто цікава для вас, знову ж таки особисто! Подібна інформація вже не має фактично ніякої ваги, подібно як є різниця між роботою і розвагою. Виграла чи програла улюблена команда – це питання вашого настрою, тоді як інформація про звільнення з роботи – це питання життя. Таким чином визначаємо другий рівень інформації, як «не важливий, але цікавий».
Нарешті третій і останній рівень інформації, який я коротко визначаю як «сміття!»  Пояснювати щодо такої інформації немає чого – це і не потрібна, і не цікава вам новина. Знову наголошую – вам особисто! Для когось вагітність Альоши чи Діми Білана – новина вагоміша за життя! Але коли не знаєш навіть хто це такий, то деталі про «оце» взагалі абсолютно безглузді. Пуста інформація, або ж – сміття.
Рекомендую робити подібну характеристику отриманої інформації за даною градацією і виставляти + (плюс, бо корисна)  в першому випадку, 0 (нуль, бо  користі нема) – у другому, і – (мінус, бо змарновано час!) у третьому випадку.
Методологія визначена. Далі... А що далі? Починаємо аналізувати все, що попадається на очі і у вуха, а тоді швидко переконуємось, що в сучасному медіапросторі 90% інформації є сміттям, десь 8% – цікавої і не більше 2% – значимої. І то зізнаюсь: щодо «значимої» я свідомо зробив перебільшення. Фактично цей показник десь на рівні 0.1 до 0.01 відсотків.
Простий приклад на підтвердження: виступає по ЗМІ президент України або прем’єр-міністр. Про що говорить – без різниці, тому що вся актуальна інформація полягає виключно в тому, що можна просто пересвідчитись, хто саме є наразі президентом або прем’єром України – ось і всі відсотки корисної інформації. Щоб вони не говорили – це суцільна брехня, отже суцільне сміття яко інформація. Я завжди  дивуюсь цій клоунаді, від якої хочеться плакати, а не сміятись: для кого і для чого ці побрехеньки, що скрізь в державі все кращає і поліпшується, гарнішає і розвивається... Скільки не пробував знайти щось реально правдиве – не знаходив, хіба що робив висновки від протилежного: обіцяють одне – значить готують щось до навпаки. Те саме стосується більшості українських урядовців, хіба що деякі з дурості правду вибовкають випадково, а так складається повне враження, що урядовці до своїх помічників звертаються: «Про що цього разу брехати будемо?»
Людям, які пам’ятають застійні брежнівські часи 80-х, або ще можна згадати вже в Україні подібні часи президентства Леоніда Кучми – теперішні побрехеньки просто як "дежавю"-повторення з минулого, але кожного разу це призводило до загальновідомих результатів кризового характеру. Те саме можна сказати про сповнену брехні авантюру Юлії Тимошенко, яка завершилась також по-суті обвалом-провалом в особі новообраного президента України Віктора Януковича. Тепер захоплено бреше цей керівник країни і його ставленики, отож залишається чисто технічно почекати до обвалу такого правління. Але ж проблема не в цих людях, а в нашому подальшому бутті: чи й далі будемо чергувати брехунів і кризи в державі, чи може розірвемо це зачароване коло?
Один не дурний чоловік з родини Ульянових влучно визначив призначення періодичного видання не тільки як інформаційного чинника, але ще й як важливого організаційного інструменту! І тут є два варіанти: або в Україні власники і видавці всіх ЗМІ свідомо саботують цю організаційну складову, або, що скоріше всього, навіть не здогадуються про її існування. Фактично весь інформаційний масив в Україні збудовано на одному принципі – розважальному! Яскравий доказ тому – різноманітні політичні шоу на телебаченні, де серйозні теми державної ваги стають розважальною театралізованою виставою за участю політиків і державних діячів в якості акторів. Гірше того: навіть трагічні соціальні події перетворюють в розважальні шоу, де найогиднішим було телешоу про «Караванського стрілка», в якій цинічно смакувались всі деталі події включно до родин загиблих охоронців. І що маємо? Позабавились і позабули.
В нашому суспільстві сформована чітка концепція псевдо-інформаційної роботи всіх ЗМІ від так званих «про владних» до так званих «опозиційних». Безперечно, що це можливо тільки моє таке суб’єктивне враження, але я і не претендую на примат вищого знання – я просто пробую наштовхнути на інший реалістичніший погляд щодо призначення та функціювання ЗМІ. Спробуйте проаналізувати самостійно, що важливого дає вам сучасне інформаційне поле і його творці. Якщо у вас все гарно склалось в житті, отже ваші проблеми тільки в пошуку як гарно розважитись – український медіапростір цілком може вас влаштовувати. Особливо, якщо ви не переймаєтесь україномовним контентом, бо тут все проблемно. Зовсім інша справа у людей, які обтяжені пошуком покращення власного життя і своїх ближніх – тим сучасні ЗМІ мало що можуть дати позитивного на всіх мовах. Власне у цьому і вся проблема.
Ось нещодавно відбулись дві глобальні начебто події: президент України Віктор Янукович поспілкувався в прямому ефірі з людьми з різних куточків нашої держави – подія? Так, подія. Важлива? Досить важлива, якщо зважити, що до цього три роки свого керування президент такого не робив взагалі – не спілкувався з пересічними людьми, громадянами України. Але на тому весь позитив і закінчується, тому що все це була жорстко зрежисована вистава, закрита для доступу сторонніх людей, як і відповіді Віктора Януковича нічого нового людям в загальній масі не дали. З того в суспільстві повне ігнорування події: показуха невідомо на кого розрахована, бо людям від того жодних змін в особистому житті чи навіть просто надій – нема нічого! Цікавитись подією їм з якої причини? Велика подія, яку мало хто помітив.
Подібною виявилась і грандіозна прес-конференція прем’єр-міністра України Миколи Азарова перед засобами масової інформації з усіх можливих видань та засобів. Наїхало тих регіональних журналістів до Києва повно і що? Місяць чи два велось жваве всенародне обговорення сказаного прем’єром? Все зарухалось і завирувало від задекларованої публічно прем’єром «нової індустріалізації України»? Жодної навіть слабенької реакції в суспільстві на те базікання, бо немає на що реагувати. Все за класикою сценки, коли виступаючий з трибуни завіряє: «В наступній п’ятерічці ми будемо жити ще краще?», – а йому зі залу летить репліка: «Щодо вас – нема сумнівів. А ми?»
В подальшому немає сумнівів, що всі присутні журналісти написали якісь матеріали щодо прес-конференції і почутого там, але кому вони були потрібні в широкому колі пересічних людей? Нікому. Тиражування побрехеньок – це псевдо-інформація. На таке не зважають.
Робимо підсумок і потім – висновки. Отже: важливого актуального інформаційного поля через засоби масової інформації в Україні не існує. На 99% люди користуються приватними джерелами доступу до такої інформації, тому не дивляться телевізор, не слухають радіо, не купують газет при вирішенні своїх життєвих проблем. Задля розваги – то інше. Наразі маємо виключно новини-похоронки, тобто про факт події та наслідки від неї, але практично нема новин-попереджень, які дають можливість відреагувати вчасно і запобігти негативним наслідкам. Тобто в нормальному процесі ділова людина купує вечірню газету, щоб належно спланувати свій день на завтра завдяки отриманим новинам, а наступного дня купує ранкову газету, щоб пересвідчитись в правильності або потребі оперативної корекції справ для їх вдалого впровадження. У нас же вона в недільний вихідний переглядає пресу, що надійшла за тиждень, аби розважитись - і не більше!
Щоб означити конкретне суспільне значення ЗМІ, які часто прозивають «четвертою владою», тобто що йде після законодавчої, виконавчої та судової, то тут варто спершу чітко визнати найвищий імператив: в державі існує одна єдина найвища влада – влада народу. В наш час – тільки так. Свою всезагальну волю народ шляхом виборів делегує окремим представникам для керування владними повноваженнями у державі. В Україні на пряму за волею народу такими є посада президента та весь корпус депутатів різних рівнів, але найважливішими є народні депутати Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органу в державі. Посади інших чиновників від народу залежать тільки опосередковано, тобто ні голова ВРУ, ні прем’єр-міністр Уряду України і всі його міністри, ні голови обласних та районних держадміністрацій, ні судді  і прокурори всіх рівнів, ні всіляке інше чиновництво від народу вже мало що залежать – тільки від свого начальства. З того і виникає феномен бюрократизму, а за тим і корупції в державі. Щоб подолати цей негатив при функціюванні державного апарату – включається народний контроль, офіційним представником якого і являє собою корпус журналістів та весь обшир засобів ЗМІ. Зміст діяльності правдивого журналіста – бути нишпоркою, соціальним розвідником, що соває свій ніс у всі-всі шпари власної держави – в усі! Включно до державних таємниць, бо він є громадянином цієї держави, а не ворожої. Інша справа оприлюднення таємниць державного чи ділового характеру, але то має бути стримування рівня етики нерозголошення як у медиків чи адвокатів. Відмова від надання інформації фаховому журналісту будь-ким з державних службовців має визнаватись за злочин проти народу і вести до автоматичної відставки. Журналіст – це той же уповноважений народний контролер і має відповідні права допитуватись всього, що вважає за потрібне. Після чого журналіст має правдиво відтворити зібрану інформацію і розмножити її через відповідне джерело ЗМІ, а народ отримує актуальну інформацію і реагує на неї, що за відповідним масовим проявом людей по-окремо творить  загальну соціальну опінію, яку вже влада не спроможна зігнорувати і змушена відреагувати. Ось коли журналісти стають отою «четвертою владою» – коли вони з народом і для народу, коли вони є шукачами правди! А не коли вони робляться ємкостями для збирання і транспортування різного лайна з побрехеньок, щоб потім фахово зробивши «з лайна – цукерку», видати через ЗМІ цей продукт людям. Це ніяка не журналістика – це... Самі визначить різницю між воїном і дезертиром, між героєм і зрадником, між людиною честі і рабом.
Висновок тут простий і однозначний: бути правдивим журналістом – це значить стати по-життєво «універсальним солдатом» на захисті власного народу від зловживань власної влади.

Богдан Гордасевич,
м. Львів

На Майдане мэр киевской хунты Виталий Кличко вонзает осиновый кол в грудь взятого в плен русскоязычного младенца, ополченца ДНР.

вы только подумайте какая ирония: первый раз, когда янук отменил ассоциацию, муся собрал майдан. второй раз, когда порох ее задвинул на 15 месяцев, муся идет в раду от пороха.