хочу сюда!
 

Нюта))))

26 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 28-45 лет

Заметки с меткой «митрополит»

Памяти Блаженнейшего




Была на фотовыставке, посвященной памяти Блаженнейшего Митрополита Владимира. Просто, тепло и трепетно... Ушла и унесла с собой лучик света... Помяни, Господи нашего дорогого Пастыря!


Найди неточности, и будет тебе счастье!

Оказывается, аферисты просто намного тупее, чем даже я мог предположить.
Почитайте внимательно эту статейку, и найдите 4 тупости.



Для тех, кто не нашел - пишу ответ.
1. Матушка Лиля - какой-то нонсенс. Матушкой может называться либо монахиня, ли бо жена священника. Имя Лиля - ну совсем не православное, поэтому на каком основании аж митрополит совершает молебень с этой "матушкой"?
2. Митрополит, кстати, какой-то странный - одет в черный клобук (а у митрополита клобук должен быть белым!!!!) и служит почему-то в священническом облачении? И кстати, у митрополита, как и у любого архиерея должен быть титул, - например Митрополит Донецкий и Мариупольский. Поэтому на фотографии какой-то иеромонах или на крайний случай игумен. А вот судя по ее положению, по отношению к оному священнику, эта "целительница" вообще к молебну ни какого отношения не имеет, и просто подошла сфотографироваться. Люди, принимающие участие в службах стоят сзади священника, ну ни как не впереди.
3. Нет ни где ни каких упоминаний о медали Святого Пантелеймона, ну разве что в объявлениях подобных аферистов http://pokypatel.com/blog/108.html. А тут оказывается, награждена несколькими! (Спасибо хМЫРЕНОК за подсказку!) Официально существует только Орден Святого Пантелеймона, но сей орден имеет отношение к людям от Церкви http://zdorovja.com.ua/content/view/4114/56/ (см. п.1)
4. С каких это пор Ангелы-Хранители подчиняются не Богу и не даются во время Таинства Крещения, а подчиняются каким-то проходимцам?

Ваши ответы совпали с моими или вы нашли еще неточности - напишите в комментах. Мне интересно, действительно ли на такие дешевые трюки в наше время еще кто-то может купиться?

0%, 0 голосов

100%, 9 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Василь (Липківський) –митрополит Київський і всієї України

http://uk.wikipedia.org/wiki/Василь_(Липківський)#.D0.A0.D0.BE.D0.B7.D0.B3.D1.80.D0.BE.D0.BC_.D0.A3.D0.90.D0.9F.D0.A6

Народився 20 березня 1864. Початкову освіту здобув в Уманській бурсі. У 1890 році — у віці двадцяти п'яти років — Василя Липківського призначено законовчителем Черкаської гімназії, а через рік — 20 жовтня 1891 року — його було висвячено на священика. У 1905 році його обирають головою з'їзду духовенства Київщини, який своїм рішенням ухвалив запровадити українську мову у церковне богослужіння і викладання у духовних школах. Але із закінченням революції настав період реакції офіційної влади, тож до 1917 року Липківський жив під постійним наглядом поліції, займаючись, здебільшого, парафіяльною роботою, а також викладанням у кількох школах.

Зусиллями Липківського і його однодумців 14 жовтня 1921 року на Свято Покрови у Софії Київській нарешті було скликано перший Всеукраїнський Церковний Собор, який підтвердив постанову ВПЦР (Всеукраїнської Православної Церковної Ради) від 5 травня 1920 року про автокефалію Української православної церкви. … 21 жовтня протоієрей отець Василь (Липківський) таємним голосуванням майже одноголосно був обраний на посаду єпископа-митрополита.

Всеукраїнський церковний собор, за практикою стародавньої Александрійської церкви — покладанням рук усього духовенства — висвятив свого першого єпископа Василя (Липківського) й обрав його главою Української автокефальної православної церкви — Митрополитом Київським і всієї України. Після цього була висвячена українська ієрархія й затверджені головні засади життя Української церкви, такі, як автокефалія, відокремлення від держави, соборність, а також — рідна мова в храмах та в церковних школах. Таким древнім християнським чином отець Василь (Липківський) став митрополитом і приступив до реформації УАПЦ.

 

 

 

 

Янукович присвоил митрополиту Владимиру звание Героя Украины

Янукович присвоил митрополиту Владимиру звание Героя УкраиныПрезидент Виктор Янукович присвоил звание Героя Украины предстоятелю Украинской православной церкви Московского патриархата митрополиту Владимиру.

Об этом журналистам сообщил пресс-секретарь предстоятеля УПЦ МП, протоиерей Георгий Коваленко.

«Нам было очень приятно услышать, что во время проведения собора (7 июля) имел место телефонный звонок одному из архиереев. Президент лично позвонил и сообщил, что блаженнейший удостоен звания Героя Украины», — сказал он.

В свою очередь митрополит выразил благодарность Президенту.

«Это очень приятно. Я благодарю Президента и заверяю, что это большая награда, но это не мое достижение. Это духовенство и епископат, которые меня поддерживают и которые со мной работают», — сказал он.

По данным пресс-службы УПЦ МП, вручение награды пройдет в субботу, 9 июля. В этот день Президент отметит свой 61-й день рождения.

Напомним также, что 23 ноября 2010 года Янукович наградил Владимира орденом Свободы.

А сегодня, 8 июля, УПЦ МП проводит первый за последние 19 лет собор.

УГКЦ. Владика Андрей

Історія - невід'ємна частина життя кожної людини. Особливо, якщо йдеться про події, що істотно вплинули на її народ, його культуру, шлях розвитку. Однією з важливих історичних постатей України був митрополит Андрей Шептицький. Для свого краю він, попри всі небезпеки, зробив багато...

«Як це зробити? Як воскресити цю людину та її час, минуле, що кануло у вічність, поховане під тягарем прожитих років, воскресити по сторінках пожовклих записів, листів, документів, по свідоцтву очевидців, котрих лишились одиниці, по уривках розмов та споминів, спогадів живих і мертвих. Воскресити, щоб побачивши самому, дати змогу побачити іншим...»

БлОгословение от мЕтрополита Донецкого )))

Ходили в Амстор Чухе за мидиями. Кроме мидий правда еще и всякого ненужного набрали. Но ничто не сравнится с радостью от прикосновения к высокому и божественному. Бесконечно порадовался тому, что сам мЕтрополит Донецкий и Мариупольский БлОгословили. С чистой совестью размещаю в блоге. Засим позвольте атклонится.

ps: куда все катится? уму непостижимо...

Як будувати Рідну Хату ?

Чи до правильного ділання такої зложеної машини, якою є життя великого народу, треба якихось провідників, які уміли б і могли б вести Батьківщину, маючи в своїх руках провід і вплив на загал, і як можуть чи повинні бути вибрані чи вишикувані ті провідники? У цих питаннях різняться між собою прихильники систем: монархічної, олігархічної і демократичної. Роль висувати на перший план і віддавати провід одиницям, які вважає за найвідповідніші, може мати або монарх, або партія чи монопартія, або станова олігархія чи аристократія, чи вкінці те, що в демократіях становить загальні вибори, або публічна опінія.

Залежить від дуже багатьох природних прикмет чи хиб якогось народу і від історичного його розвитку, від традиції, яким чином у тому народі одиниці доходять до проводу. І в тому, може, лежать найбільші труднощі всенародного будівництва. Коли всі засади Євангелія є в народі загально прийняті, коли бодай велика більшість громадян живе християнським життям і поступає по велінню християнських чеснот, коли народ своїм життям і молитвою заслужить благословенство і поміч Неба, і коли в народі Церква свобідно виконує Богом дане посланництво, тобто проповідає Євангеліє і освячує народ та за нього молиться. Ті труднощі, що зв'язані з верховним проводом, розв'язуються мирно і, за Божою ласкою, корисно для загального життя. Але коли тих умов немає, а тому немає і Божого благословенства, на поверхню суспільного життя висуваються одиниці, нездібні бути провідниками, які тим самим приносять радше шкоду, ніж користь, бо замість дбати про загальне добро, вони шукають тільки заспокоєння свого власного самолюбства, тобто над загальним добром ставлять своє власне добро. І тоді мусять впровадити в будову хати безконечні непорядки. А що не можуть до того самолюбства признатися, мусять свій провід сперти на обман, на брехню, на публічну "опінію загалу", яку самі через пресу викликають і обробляють, а не приймають як об'єктивний, від них незалежний факт. Тоді розумом досліджувані і представлені потреби поодиноких фахових груп людей заступають не раз цілком оперті на обман гасла, що домагаються не свободи, а сваволі, не братерства, а поневолення братів, не рівності, а переваги слабших і менше здібних. А систему такого хаосу, що веде до повного рабства, прикривають прекрасними гаслами: свободи, братерства і рівності. І розвагу замінюють демагогічними закликами, волю заміняють пристрастю, пристрасть доводять до шалу, усяке право заступають силою, зі своїх примх роблять обов'язкові для всіх закони, оборонців права і справедливості представляють фанатиками. Ніякої об'єктивної критики не сприймають, проповідь Євангелія стає для них небезпекою, свобода слуг Божих нездійснимою претензією. Замість давати народові мудрий провід, що здійснює мету загального добробуту і щастя, вводять у суспільне життя роздори, домашні війни, нічим необмежену партійність і відзначаються шаленою захланністю на гріш, безсоромним хабарництвом, легковаженням людської одиниці, безнастанним попранням всіх її прав, безмірним бажанням у все мішатися, все по своїй фантазії порядкувати, крайньою нетерпимістю навіть проти братів – і незрозумілою ненавистю до всіх, що їх противниками називають. Бога відрікаються, Церкви не визнають; моральність для них – самоволя, закон для них – безправство.

Для якого ступеня український народ потрапить, коли Бог йому дасть вирішувати свою долю, уникнути всіх тих небезпек і дати українській суверенності такі форми, які запевнюють свободу громадян і непорушність національних кордонів Батьківщини, та оминути всі небезпеки в тій праці, покаже щойно майбутнє. Ми, тобто духовенство Галицької області, мусимо виконати свій обов'язок і намагатися всіма силами спричинитися і молитвою, і радою, і – скільки приймуть наші брати нашу співпрацю – ділами помагати їм у праці, до якої вони не готові. Двадцять літ більшовицького режиму знищило безліч елементів, може дуже потрібних для розбудови Батьківщини, і на організм народу витиснуло тавро неволі, з якого не легко буде українцям духовно обтруситися.

Щоб по змозі всесторонньо з'ясувати собі труднощі, які матимуть ті, що будуть працювати над будовою, треба розглянути всі неначе конституційні елементи єдності, або розглянути всі доцентрові і відцентрові сили. Цими дослідами дійдемо до якогось бодай знання тих природних сил, які запевнять рідну майбутність, і тих сил руїнних, які будуть її великою небезпекою.

На чому ж опреться єдність хати? На національній єдності. Український народ є одним народом, дехто хоче навіть сказати – одним організмом, тому й належить йому стати і суцільним національним витвором. Але йдеться про те, щоб проаналізувати поодинокі елементи, з яких національність складається, і сили, які її розбивають. Що ж робить якесь число людей одним народом? Передовсім мова. Всі, що по-українськи говорять або, що вважають українську мову за рідну, будуть складати український народ. Безперечно, єдність мови є зв'язком, що об’єднує людей, але не завжди об’єднує їх у народи. Знаємо народи між собою дуже різні і між собою ворожі, які вживають одну й ту саму мову: у Великій Британії – англійці, шотландці та ірландці. До цього ж, англійські домінії і З'єднані Держави Північної Америки. Всі ті країни вживають англійську мову, і, може, за виключенням Ірландії, в останньому десятилітті всі вважають її за свою мову. Знаємо і народи, які вживають різні мови, а однак є дуже сильно побудованими національними і державними організаціями-організмами, як Швейцарія. Історія з'єднання в одну державу різних держав Німеччини і відмін німецької національності, як і історія з'єднання Італії в один народ і державу, вказує, як одна мова через довгі століття може не бути достатньою причиною до з'єднання в одну цілість тих, що нею говорять.

Крім мови, конституційним елементом національності буде, може, та стихійна, мало свідома воля всіх одиниць об’єднатися в одну організацію. Та воля є доказом тих різних прикмет чи характерів народу, які інстинктивно пхають його до бажання бути одним. Скільки такого бажання в українському народі, досить важко сказати. Треба б у відповіді на це питання стерегтись судження інших самим про себе. Гарячий патріот має не тільки ту природну, стихійну, але й свідому волю стільки, що самий інстинкт веде його до думання, що так само задіяні будуть усі українці.

Змагань виробити таку волю або усвідомити інстинктивно дрімучу волю зроблено в останніх поколіннях у нас багато. У праці над народом було багато патріотизму. Об'єктивних дослідів незвичайно мало, щоб не сказати, що цілком їх не було. Здається без пересади, ніхто у нас із соціологів, політиків, етнографів не приглядався з лупою до народної психіки в одиницях і масах. Ніхто навіть не зробив поважних наукових дослідів над таким явищем, що можна його назвати глибокою раною чи язвою, яким є москвофільство. Без тих дослідів, на основі поверхневих тільки обсервацій можна сказати, що свідомість української національності повстає під впливом праці патріотів так легко і скоро, що треба б думати, що вона є виявом чогось, що глибоко лежить у психіці народу. Хоч з другого боку почуття і пізнання ворожих сил, що бажають народ нищити, до деякої міри можуть підміняти ту психічну глибину.

Яке буде положення на Великій Україні тепер, після 20-ти літ більшовизму, годі сказати. Дуже можливо, що самостійництво буде ще зближене до федерації з Росією. Хто дивився уважно на те, як те самостійництво важко приймалося навіть в інтелігенції, як Центральна Рада довго не могла прийти до думки самостійності, той буде побоюватися, що від Полтави минули задовгі літа, щоб відразу можна було стерти їх пляму. Інстинкт національності та стихійна воля народу появилися, може, в повстанні проти гетьмана, але хоч той рух видавався прямо звернений проти думки федерації і прикмета самостійництва лишилася зовнішньою характеристикою УНР, то історія тих часів і тих рухів занадто нова, а спеціально соціологічно-психологічні досліди занадто занедбані, щоб можна було сказати, що повстання проти гетьмана було виявом глибокої волі мати свою державу. Хіба назветься, з деякими публіцистами, стихійне хотіння мати свою державу "ірраціональним", і так назветься повстання, бо мусило бути в повній мірі ірраціональним, коли за такий короткий проміжок часу дійшло до руїни своєї держави.

Чи під більшовицьким режимом не змогли, може, ще сильніші від напряму федерації елементи розкладу навіть між тими людьми, що найщиріше бажають бути самостійниками, це покаже щойно майбутнє. На жаль, навіть з поверхневої обсервації нашого національного життя можна зробити кінцевий висновок, що є в душі українця глибока й сильна воля мати свою державу, але попри ту волю знайдеться, може, рівно сильна і глибока воля, щоб та держава була такою, якою хоче її бачити чи партія, чи кліка, чи група, чи навіть одиниця. Бо як же пояснити те фатальне ділення між собою, ті спори, роздори, сварки, ту партійність, яка нищить кожну національну справу?! Як пояснити психологію таких численних гарячих патріотів, яких праця має визначний руїнний характер?! Чи перевагу візьмуть елементи позитивні чи негативні?

Це в частині пізнаємо, коли побачимо, чи Україна зможе вже не з'єднатися на релігійному полі, але чи зможе відректися від чисто московської, а навіть більшовицької нетерпимості, що рідного брата зненавидить, коли тільки він у справах релігії інакше думає, ніж ми. Нетерпимість проти гетеродоксів, поняття ортодоксії як ненависті, як спротиву буває у нас, на жаль, таким частим симптомом, що можна поважно побоюватись за майбутнє України; релігійні роздори не то, що не злагодять національних свар, а, може, зроблять їх ще прикрішими і глибшими. Хоч теоретично, видавалося б, що ще ніколи не було поєднання на релігійному полі таким легким, як є тепер.

Писав в грудні 1941 р.

АНДРЕЙ, Митрополит

ЦДІАЛ, Бібл., інв. №756, Пастирське послання Митрополита Андрея Шептицького до духовенства (З декретів АЕп Собору 1942 .), Львівські Архієпальні Відомості, [ЛАеВ], Львів, 1942, с.1-19.

ПОЗДРАВЛЯЕМ С ЮБИЛЕЕМ! Владимир (Сабодан) Митрополит Киевский.

ВЛАДИМИР(Сабодан)
Митрополит Киевский и всея Украины


muroma. Многая лета (духовное песнопение)




Дата рождения:
23 ноября 1935 г.
Дата хиротонии:
9 июля 1966 г.
Дата пострига:
26 августа 1962 г.
Страна:
Украина


Биография:

Родился 23 ноября 1935 г. в с. Марковцы Летичевского р-на Хмельницкой обл. Украины в крестьянской семье.
В 1954 г. поступил в Одесскую Духовную семинарию, в 1958 г.— в Ленинградскую Духовную академию, которую окончил в 1962 г. со степенью кандидата богословия. После окончания академии преподавал в ОДС, исполнял обязанности старшего помощника инспектора, одновременно занимал должность секретаря Одесского епархиального управления.

14 июня 1962 г. рукоположен во диакона, на следующий день — во иерея, 26 августа пострижен в монашество. В 1965 г. окончил аспирантуру при МДА, назначен ректором ОДС, возведен в сан архимандрита. В 1966 г. назначен заместителем начальника Русской духовной миссии в Иерусалиме.

23 июня 1966 г. решением Священного Синода определен быть епископом Звенигородским, викарием Московской епархии, представителем РПЦ при Всемирном Совете Церквей в Женеве и настоятелем Женевского прихода в честь Рождества Пресвятой Богородицы.

9 июля 1966 г. хиротонисан во епископа Звенигородского. 28 ноября 1968 г. назначен епископом Переяслав-Хмельницким, викарием митрополита Киевского и Галицкого, Патриаршего экзарха Украины. 20 марта 1969 г. переведен на Черниговскую и Нежинскую кафедру, назначен временно управляющим Сумской епархией.

С декабря 1970 по апрель 1973 г. ответственный редактор журнала Украинского экзархата «Православний вiсник». 18 апреля 1973 г. назначен епископом Дмитровским, викарием Московской епархии, ректором МДАиС.

9 сентября 1973 г. возведен в сан архиепископа. 18 апреля 1978 г. получил звание профессора МДА, 5 июня 1979 г. в МДА защитил диссертацию с присвоением ученой степени магистра богословия. 16 июля 1982 г. переведен на Ростовскую и Новочеркасскую кафедру, возведен в сан митрополита.

28 марта 1984 г. назначен Патриаршим экзархом Западной Европы. 30 декабря 1987 г. назначен Управляющим делами Московской Патриархии и постоянным членом Священного Синода.

27 мая 1992 г. Архиерейским Собором Украинской Православной Церкви избран митрополитом Киевским и всея Украины, Предстоятелем Украинской Православной Церкви.

Епархия:

Киевская епархия(Правящий архиерей)

Награды:

Награжден орденами св. равноап. кн. Владимира I степени, прп. Сергия Радонежского I степени, Андрея Первозванного I степени, орденом преподобных Антония и Феодосия Киево-Печерских I степени УПЦ, орденами Поместных Православных Церквей, государственным орденом Дружбы народов, украинским государственным орденом кн. Ярослава Мудрого III, IV и V степени.


E-mail:
mitropolia@svitonline.com
Web-сайт:
http://orthodox.org.ua
ДРЕВО:
http://drevo-info.ru/articles/2864.html

СТИХИ МИТРОПОЛИТА ВЛАДИМИРА (САБОДАНА)

РОЖДЕСТВО

В яслях лежит Ребенок.
Матери нежен лик.
Слышат волы спросонок
Слабенький детский крик.

А где-то в белых Афинах
Философы среди колонн
Спорят о первопричинах,
Обсуждают новый закон.

И толпы в театрах Рима,
Стеснившись по ступеням,
Рукоплещут неутомимо
Гладиаторам и слонам.

Придет Он не в блеске грома,
Не в славе побед земных,
Он трости не переломит
И голосом будет тих.

Не царей назовет друзьями,
Не князей призовет в совет —
С галилейскими рыбарями
Образует Новый Завет.

Никого не отдаст на муки,
В оковы не закует,
Но Сам, распростерши руки,
В смертельной муке умрет.

И могучим победным звоном
Легионов не дрогнет строй.
К мироносицам, тихим женам,
Победитель придет зарей.

Со властию непостижимой
Протянет руку, один,
И рухнет гордыня Рима,
Растает мудрость Афин.

В яслях лежит Ребенок.
Матери кроток лик.
Слышат волы спросонок
Слабенький детский крик.

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая