Белых берёз кисея,

***

Весна проходить, як чекання,

Напружене чекання в тиші.

Дерева, інеєм чеканені,

Весняний промінь поколише.

І хоч земля щоночі стигне

Під зимними дрібними зорями,

Та вдень краплини швидкі встигли

Поверхню снігу розузорити.

А там сніги в минуле кануть,

Все вище сонячне склепіння,

Тоді кінчається чекання

І наступає нетерпіння.

І хмари, наче біла вовниця,

І через хащі вітер рветься,

І брунька нетерпінням повниться,

І розривається, мов серце.

© Галина Гордасевич

Знайшли величезну добру, розумну собаку просто в кюветі. Люди бачили її та не звертали увагу не повірите, протягом 4-х тижнів. Собаку, судячи з огляду лікарів отримав сильні травми не від удару машини, а УВАГА, його добре били арматурою, всього, скільки було сили. А потім викинули в кювет Висновки медиків. Мабудь лиходії думали, що його вбили. На щастя, помилились.

http://photo.i.ua/user/655618/490136/

Голова Гостомельського притулку, Ася Вільгемівна їхала за кормами в село, та чудом помітили в кюветі собаку. За 4 тижні собака весь висох. Робили всілякі рентгени, МРТ, та інші аналізи, щоб врятувати собаку. Зробили декілька операцій. Зі слів українських та зарубіжних медиків його стан вкрай важкий, частина органів за цей період часу в кюветі, без їжі, від зневоднення відмовились працювати. Та він хоче жти, та вірить,  що йому допоможуть. Та й ми звичайні люди, віримо, що ми зможемо йому допомогти. 2 тижні собака лежав в стаціонарі на Малишка, м..Чернігівська в зооакадемії. 25 тис грн пішло на його реанімацію, результати трошки є. Та потрібно трошки більше, зібрати на коляску для цього мужнього радісного собаки. Та, коляска, яка в нас є в Гостомельському притулку, йому не підходить по розмірах. Нова коляска коштує прибл 250-300 євро, в залежності від комплектації.

Собака грається, жвавий, рухливий, повзає на передніх лапках.. а щоб не було собаці зовсім скучно підселили до нього маленьких цуценят. Йому веселіше, але на душі волонтерам справді, важко.

Оптимізм цього собаки дає надію і кожному з нас, хто хоче та може йому допомогти.

Також для швидшої реабілітації та одужання потрібний масажист – ветеринар, так як у нього проблеми з сечовипусканням. Портібно проводити деякий час з ним.

Спинний мозок цілий, з хребтом є  тимчасові проблеми.

Хто може допомогти, прошу допомогти, хто може провідати, прошу провідати собаку в Гостомельському притулку.

http://animalprotect.org/  Серпінська Ася Вільгельмівна 097 564 5907, 063 582 2240

Ми віримо та собака вірить, що йому допоможуть.

Бережи нас Господь та всю Україну!

 

Сниться мені такий яскравий сон. І він настільки арт-хаусний, що я не можу схопитися ні за одну його сюжетну нитку, а просто "мандрую".

"З джерела я стала озером" (с)

"Счастье в том, чтобы хотеть то, что у тебя есть. А не в том, чтобы иметь то, что хочешь!"

"І справжнім друзям не забудь, подзвони...Бо добре чи зле, з тобою завжди вони" (с)

Не бойтесь потерь и перемен в жизни!Чтоб построить новое, нужно
разрушить старое.Чтоб встретить рассвет, нужно пережить ночь! Чтоб
воскреснуть, нужно умереть..

"Більше я не дамся смутку в полон і не наздожене мене печаль..Я не заплачу за тобою знов..Прощавай" (с)

"Если ты упал, встань и иди!!!!" (с)

"Никогда ни о чем не жалейте в догонку, Если то,что случилось,-нельзя
изменить.Как записку из прошлого,грусть свою скомкав,С этим прошлым
порвите непрочную нить" (с)

"О дети Адама, как умеете вы защищаться от всего, что может принести вам добро!" (с)

Я умею летать, но мне иногда говорят, что это просто мои ноги до пола не достают.

"В грозы, в бури, в житейскую стынь, при тяжелых утратах и когда тебе
грустно, казаться улыбчивым и простым - самое высшее в мире искусство." (с)

"Рождённый ползать купил себе шарик" (с)

Только страх неудач делает исполнение мечты невозможным! (с)

Вот фотография на полке -"ты" Вот
запах на моей футболке - тоже ты Четыре тапка у порога - "мы" Так много
"ты", так мало "мы".... (с)

Прекрасний фоторепортаж зі свята Соборності України в Києві. Роздивляючись ці світлини радості, якось мимоволі згадую 22 січня 2014-го і всі подальші події Революції Гідності аж по надтрагічні дні 18-20 лютого, і тоді стає урочисто піднесено усвідомити, що все було не даремно! Жертви були не марні: ми відстояли свою свободу і гідність! І право вільно святкувати!

Щойно ми пізнаємо щось і дістаємо його у власність, ми відчуваємо, що воно нас не вдовольняє, і жадібно рвемося до прийдешнього, до незвіданого, бо теперішнє не може нас наситити; не тим, що в ньому немає нічого, здатного нас наситити, а тим, що сам спосіб насититися у нас нездоровий і легковажний.

Щойно спостерігала, як мої сусіди розпікали дворових дітей. Заочно розпікали. За те,що ті лазять по водостокам. За те,що покидали ровери майже на квітниках. Що по двоє катаються на гойдалках, де місце лише для одного. Такі грізні, такі дорослі і мудрі сусіди, як взяли гнівно свої гаджети до рук і давай тих дітей фотографувати ,і давай ті фото у вайбер кидати в нашу групу осбб.. "Батьки! Чиї діти?Вплиньте! Заберіть! Шо ж то робиться! Ламають! Псують!" Може вони й праві. В деякій мірі. Бо двір потрощений не дуже гарно виглядає. І квіти витоптані також. І битиме це по наших кишенях. Але.
Але мені пригадалась своя історія.
В будинку мого  дитинства жила колись жіночка, яка дуже любила квіти, піклувалась про клумби, обсадила під'їзди кущами духмяного бузку. Навесні все розквітало буйством ароматів та фарб. Ну просто казка,а не двір похмурого панельного будинку. Ми, малими, любили лазити по тим клумбам, по тим кущам, нюхати та роздивлятися ті квіти. Я не знаю,яка така містична сила тягнула нас туди, але впиратися поклику було не сила. Набридав асфальт, ми липли до чарівних квіток нашої сусідки. Ясна справа,що дещо псували, дещо витоптували. Ми паслися , а вона верещала на нас з балкону свого другого поверху: "Чортові діти!!! А ну пішли з клумби!!!" і кидала в нас все, що під руку припаде. Зараз розумію її відчай і мотиви злості на нас. Шкода, пам'ять видалила подобу тих квітів, але залишила відчуття дитячого страху до автора тієї краси. Ми ненавиділи  її і боялися усім дитячим колективом. Час йшов,покоління мінялися, в клумбах паслися, крик не стихав. Діти, років на 10 молодше від нас, стали  більш іронічними і нарікли вони ту жіночку "бабуня-солодуня". Це був злий дитячий сарказм. Життя бере своє, бабуня-солодуня вже давно спочила в Бозі. Бузок здичавів. Замість нього нові люди посадили нові дерева та кущі. Клумби ті поросли берізкою і бур'яном, всіяні недопалками балконних "курільщіков". Замість них ростіть інші квіти, в іншому місці. Бо давно вже там ніхто не гуляє, в тій частині двора,де колись була краса. Нашим дітям там вже не цікаво. (Наші діти зараз мало гуляють, в принципі. Англійська, танці,що там ще?  Втомлюються,загалом. Немає часу в них на прогулянки без толку).
До чого ця історія? До того, що непогано було би детектувати в собі цю бабуню-солодуню, не надавати надмірного значення речам,які можуть бути зіпсовані дітьми (найчастіше це ненавмисно). Колись ці речі і для нас втратять будь-який сенс. Нехай діти запам'ятають щось краще і вагоміше, за наше "відійди, забери, не лізь, не ламай".  Хто поняв,той поняв :) Зі Святом усіх.