Давно нічого не писала у блозі, то часу не було, то вражень... Навіть не вражень, вони у мене є завжди, а чогось такого, що справді зачепить і залишить слід. Майже місяць тому почула декілька слів, котрі дотепер змушують по-іншому дивитися на світ, на матеріальні цінності (якщо це взагалі можна назвати цінностями), на глобальну і, здається, безкінечну гонитву за грошима, на всі ті речі, які давно стали частиною нашого життя, але по суті не є життєвонеобхідними...

Отож, 9 червня, відразу після нашого нашого весілля, вирішила я відвідати своїх родичів, котрі на весілля запрошені не були, але є для мене близькими людьми і частиною мого життя і світогляду. Зайшла до однієї бабусі (дружина рідного брата мого дідуся, якого я не знала ніколи). Жінці вже 90 років, але незважаючи на це людина повна оптимізму і... вдячності!!! Вдячності Богу за те, що у свої роки вона ходить, вона все пам'ятає, вона може говорити і відчувати смак їжі! Єдине, каже, трошки їй некомфортно, що по-трохи втрачає слух, але "це в мої роки нічого, тільки прошу людей голосніше говорити і все". Вдячності родичам, що її незабувають і дбають про неї, хоча своїх рідних дітей вона ніколи не мала. Жодного разу за все своє коротке, порівняно з її, життя я не чула від неї нарікань, жодних, ні на що!!! І тоді, 9 червня, зрозуміла чому!!! Все насправді дуже просто - людина знає, що таке справжня біда, справжня бідність і справжня самотність. Почну з останнього: справжня самотність - це коли ти ще немовля, а у тебе помирає батько, коли тобі 10 років - помирає мама, а найближчі родичі раз на день приносять тобі мінімальну їжу, щоб з голоду не померла через їхню вину. Самотність - це коли ти плачеш на Різдво, бо  всі живі твої найближчі родичі не твоєї віри і не святкують святвечір, не ходять колядувати... І ти розумієш, що навколо люди святкують, а ти одна однісінька і нікому не потрібна... Таке ж на Великдень... і на всі решту свята... І так аж до дорослого віку, поки не вийшла заміж... Справжня біда - це війна! І все, більше нічого писати не буду про це, бо емоцій і їх справжності не передам, і ніхто не передасть, крім тих людей, які це пережили. А справжня бідність - це повоєнний час! Коли з твого і так невеликого будиночку залишилася одна кімната, без вікон, без печі, навіть без нормальної підлоги... "До тепер маю ліжко, яке мені тоді дала двоюрідна сестра, бо їй мене стало дуже шкода... Дала вона мені і подушку і таку убогеньку ковдру, щоб я зовсім не замерзла... отак і жила. А вже коли прийшов сюди дідо (її чоловік, брат мого дідуся), то він вже все доробив, зробив нам хату (йдеться про кімнату, в якій можна приймати гостей, в якій є диван, стіл, шафа і яку до тепер бережуть і дуже нею гордяться! Також годі передати гордість і радість людини, котра веде тебе у цю кімнату і просто з невимовним щастям її показує і з особливим теплом розповідає про спільне фото зі своїм чоловіком, котрий вже давно покійний, але це фото зробили вже після його смерті з двох окремих знимок, щоб була пам'ять), ми мали п'єц, нормальні умови, щоб жити, але напевно в мене доля така, що вже і на старості знов багато років живу сама".

В усьому будинку справді дуже охайно, делікатно і помітно, що дорожать кожною річчю... Але це не те, що я хотіла сказати... Хотіла просто написати декілька почутих речень: "Після війни було дуже тяжко, не було нічого і я була одна, все мусіла сама собі купувати, шукати і робити. Все! В мене нічого не було! І я сама всього добилася, добилася того, щоб жити. І сама собі все купила: і сокиру, і лопату, щоб трошки город посадити і щось мати. Купила собі горнятко, тарілку, ложку, стілець. Все, що треба було для життя"!!!

ЛЮДИ!!! НЕ НИЙТЕ ЧЕРЕЗ КОЖНУ ДРІБНИЦЮ!!!!

От буває таке відчуття, що ти кулька, повітряна кулька. І от зараз ти як  луснеш, як луснеш!.. Від радості!

Шановні друзі! Вітаю Вас з днем Соборності України! Це свято молоді, свято скромне, свято душі.

У Запоріжжі націоналісти з'эднали береги,

в Івано-Франківську теж робили довгенькі ланцюги людськи,

у Харкові пройшлися містом, Донецьком пройшлися з бандерівським прапором.

Хоча gazeta.ua на 21-му році, як упокоїлась сересерія згадала раптом якихось радянських офіцерів. Може і я себе школярем назву!?

http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/027221/ http://blog.i.ua/user/3358404/ http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/027218/ http://gazeta.ua/ru/articles/life/419191/5

"З джерела я стала озером" (с)

"Счастье в том, чтобы хотеть то, что у тебя есть. А не в том, чтобы иметь то, что хочешь!"

"І справжнім друзям не забудь, подзвони...Бо добре чи зле, з тобою завжди вони" (с)

Не бойтесь потерь и перемен в жизни!Чтоб построить новое, нужно
разрушить старое.Чтоб встретить рассвет, нужно пережить ночь! Чтоб
воскреснуть, нужно умереть..

"Більше я не дамся смутку в полон і не наздожене мене печаль..Я не заплачу за тобою знов..Прощавай" (с)

"Если ты упал, встань и иди!!!!" (с)

"Никогда ни о чем не жалейте в догонку, Если то,что случилось,-нельзя
изменить.Как записку из прошлого,грусть свою скомкав,С этим прошлым
порвите непрочную нить" (с)

"О дети Адама, как умеете вы защищаться от всего, что может принести вам добро!" (с)

Я умею летать, но мне иногда говорят, что это просто мои ноги до пола не достают.

"В грозы, в бури, в житейскую стынь, при тяжелых утратах и когда тебе
грустно, казаться улыбчивым и простым - самое высшее в мире искусство." (с)

"Рождённый ползать купил себе шарик" (с)

Только страх неудач делает исполнение мечты невозможным! (с)

Вот фотография на полке -"ты" Вот
запах на моей футболке - тоже ты Четыре тапка у порога - "мы" Так много
"ты", так мало "мы".... (с)

навіяно фантазіями донечки :)

 

Смішинки-реготушки

Будь ласка, мамо, кольоровий слоїк

Отой віддай мені! Смішинок

Барвистих усередину нарегочу я.

Їх даруватиму дорослим і малятам,

Всім тим, хто невеселий та сумний!

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

Духи сонця

 

Сяє сонце призахідне сите –

Абрикос бурштиново-медовий.

Розлітаються сонячні діти

В надвечір’я терпке полинове -

                  Вогнедухи малі променисті.

                  Небо, води, земля – серпанкові,

                  І голівки малят золотисті –

                  Сонцепил, крихти світла чудові!

                 

07.09.2010

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

 

Спостерігати його цікаво
Сумувати за ним устала
Зігрівають лише його руки.
Голос його – блаженні звуки.

Дбати зовсім не важко.
З лагідною посмішкою: «Сашка»
Навіть, якщо тебе сварить
Тебе це трошечки бавить.

Разом ранок
З сонцем поміж нами.
І такі смішні наставляння мами.

Значить то є він
Значить ти є з ним!
Значить, можна мрії
відпустить по хвилі

І віддатись щастю.
Вже сьогодні, в цьому часі.
Не чекай до завтра
І не плутай карти
Не перевіряй!
Просто Відчувай!

моЙо

Вчора я став ХРЕЩЕНИМ БАТЬКОМ маленької лялечки Дашеньки! Таїнство хрещення відбувалося у Храмі святого Феодосія Чернігівського на Чорнобильській вулиці. Маленька затишна церква  . Дуже приєпний батюшка! Він все докладно нам пояснив і ми все зробили вірно! У церкві були присутні лише він, ми з кумою та хрещеницею та батько малютки з фотоапаратами... Тепер у мене є енергійна та симпатична кума на Рівненщині

Потім поїхали обмивати хрещення.    Тепер трохи болить голова і важкість у шлунку.

 Кілька фото

 

Хрещення

Я з кумою та щасливим батьком

Я з хрещеницею Дашкою.

Діти-це зміст і радість нашого життя, його прикраса. Що може бути в житті прекрасніше, ніж діти? Хіба може бути щось приємніше і добріше, ніж протягнуті дитячі рученята і щирі, теплі слова "Мама, я тебе люблю!" Наші діти сприймають нас завжди такими, які ми є...

Дуже люблю діток! Напевно й тому вибрала таку професію,що з ними щоденно контактую.

Чи може бути щось краще і добріше, ніж посмішка дитини? Дитя усміхнулося-і на душі зразу тепліє, забуваються всі проблеми, відходить смуток, стає так просто і легко...Діти, наче сонячні промінці, несуть в наше життя тепло, радість і позитив.

Випадково натрапила на чудовий вірш: Дети - это счастье, дети - это радость, Дети - это в жизни свежий ветерок. Их не заработать, это не награда, Их по благодати взрослым дарит Бог. Дети, как ни странно, также испытанье. Дети, как деревья, сами не растут. Им нужна забота, ласка, пониманье. Дети - это время, дети - это труд. Дети - это чудо, доброты посланье, Лучики восхода, капельки любви. Дети - это каждой девушки желанье (Даже карьеристки, в глубине души). Дети - это ласка, искренность и дружба. Спорят понарошку, любят так всерьёз. С ними нам лукавить, прятаться не нужно - Детскими глазами видно нас насквозь. Дети - это будто жизнь пошла сначала: Первые улыбки, первые шаги, Первые успехи, первые провалы. Дети - это опыт, дети - это мы.