хочу сюда!
 

Алинка

28 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-37 лет

Заметки с меткой «радість»

Вітаю з першим днем Весни!




***
Весна проходить, як чекання,
Напружене чекання в тиші.
Дерева, інеєм чеканені,
Весняний промінь поколише.

І хоч земля щоночі стигне
Під зимними дрібними зорями,
Та вдень краплини швидкі встигли
Поверхню снігу розузорити.

А там сніги в минуле кануть,
Все вище сонячне склепіння,
Тоді кінчається чекання
І наступає нетерпіння.

І хмари, наче біла вовниця,
І через хащі вітер рветься,
І брунька нетерпінням повниться,
І розривається, мов серце.

© Галина Гордасевич



На початку завжди йде: Гоп-гуп-вступ

Гоп-гуп-вступ




Маю одного колегу з роботи і він полюбляє у певні моменти розмови, коли вона занадто довго заходиться навколо тем начальства або влади вище, обірвати все фразою: - Досить про то: вони не варті нашої уваги! То не наше «б», тому давайте говорити про наші 3-и «б»: бабло, бухло і баб!
 Хоча, якщо чесно, всі наші «б» на пряму залежать від отого одного іншого «б», що над нами є! І то так дістає!
Вчора я нагадав цей вартий уваги момент, коли з нагоди відзначення 149-річчя дня народження Лесі Українки зачитався її віршами, бо за тими політиками і політиканчиками з їхніми дуростями коронавірусними і майданутими майданчиками – ми зовсім забули просто нормально жити і ні про що непотрібне нам не тужити. Вже і не пригадаю, коли сідав читати для власного задоволення цікаву книжку, а щоб гарні вірші почитати й перечитати – то це взагалі якась дивина стало. І це дістало! Дістало! Дістало! 
Вони не варті нашої уваги!
Я давно вподобав принцип, що найкращою є та влада, якої зовсім не помічаєш. Просто живеш своїми щоденними турботами коли краще, коли не дуже, але до влади тобі байдуже, бо вона є нормальна. Все йде нормально, де якась похибка виникає – її швидко виправляють без зайвих проблем і без галасу навколо того. 
І навпаки: коли щоденно думаєш про довбану владу, щоб вона дала всьому раду, а вона, та влада, всім нам не рада – йой, як то все злостить. Тільки-но обрали і думаємо, що то усьо, а воно, клята влада, як не у комин – так у вікно! Все щось не так, а на перекосяк у неї виходить. З того і гаплик для всього. Ну тільки-тільки всядешся зручно і тільки почнеш читати, а тебе вже за чуба волочать  і кричать, що треба Неньку-Україну знову рятувати і ворогу не віддавай! Встаєш, проганяєш того ворога, вертаєш домів, аж луп-луп очима, а ворог у тебе вдома сидить і на тебе очікує, бо ж робити комусь треба, а він тілько задля керування. Тьху, нечиста сила, що тебе не вдусила! Знову немає коли читати і відпочивати: мушу з дому наволоч вичищати. І ось так без кінця. Нащо мені радість ця?! Мо ліпше взагалі тої влади не мати? Не буде кому діставати? Податки збирати і люд посполитий обдирати – а? Я владу – на! Вони не варті нашої уваги!
На тому вступ і скінчився.

Богдан Гордасевич
26 лютого 2020 р. (7528)
 м. Львів-Рясне

Жизнен_ное*___*%~#

Я вважаю, що майдан-це добре.
 
Цукерки Рошен-дуже смачні.
Порошенко -молодець, Сорос-теж. І Гонтарева -красава.
А от Трамп - паганий.
МВФ- хороший.
Крим скоро буде в кордонах України, а мост (по моїм достеменним джерелам із мордору) скоро завалиться. це питання часу. 
Найкраща їжа-борщ та сало з цибулею, найкращий танець то гопак.

Життя - це свято!)))


Наличие цели важнее наличия возможностей
Світлина від Александра Сэма.

Весной нужно научиться забывать о неудачах и начинать жить заново, как природа... 
Просыпаться и снова жить.

Только наш человек, если ему разрешить делать все, что угодно, не будет делать вообще ничего...
Світлина від Александра Сэма.

- Ах, Леночка, какой приятный запах от твоей руки... 
- Мариновала мясо я на шашлыки..
Світлина від Александра Сэма.

Дела не заканчиваются никогда, а вот жизнь за ними теряется...
Світлина від Александра Сэма.

У тебя есть мечта? Тогда иди к ней и все у тебя будет...!
Світлина від Александра Сэма.

- Не забывай чистить своё сердце...
- Как? 
- Тишиной и красотой!....
Світлина від Александра Сэма.

G07

G07

Навіяло

Щойно спостерігала, як мої сусіди розпікали дворових дітей. Заочно розпікали. За те,що ті лазять по водостокам. За те,що покидали ровери майже на квітниках. Що по двоє катаються на гойдалках, де місце лише для одного. Такі грізні, такі дорослі і мудрі сусіди, як взяли гнівно свої гаджети до рук і давай тих дітей фотографувати ,і давай ті фото у вайбер кидати в нашу групу осбб.. "Батьки! Чиї діти?Вплиньте! Заберіть! Шо ж то робиться! Ламають! Псують!" Може вони й праві. В деякій мірі. Бо двір потрощений не дуже гарно виглядає. І квіти витоптані також. І битиме це по наших кишенях. Але.
Але мені пригадалась своя історія.
В будинку мого  дитинства жила колись жіночка, яка дуже любила квіти, піклувалась про клумби, обсадила під'їзди кущами духмяного бузку. Навесні все розквітало буйством ароматів та фарб. Ну просто казка,а не двір похмурого панельного будинку. Ми, малими, любили лазити по тим клумбам, по тим кущам, нюхати та роздивлятися ті квіти. Я не знаю,яка така містична сила тягнула нас туди, але впиратися поклику було не сила. Набридав асфальт, ми липли до чарівних квіток нашої сусідки. Ясна справа,що дещо псували, дещо витоптували. Ми паслися , а вона верещала на нас з балкону свого другого поверху: "Чортові діти!!! А ну пішли з клумби!!!" і кидала в нас все, що під руку припаде. Зараз розумію її відчай і мотиви злості на нас. Шкода, пам'ять видалила подобу тих квітів, але залишила відчуття дитячого страху до автора тієї краси. Ми ненавиділи  її і боялися усім дитячим колективом. Час йшов,покоління мінялися, в клумбах паслися, крик не стихав. Діти, років на 10 молодше від нас, стали  більш іронічними і нарікли вони ту жіночку "бабуня-солодуня". Це був злий дитячий сарказм. Життя бере своє, бабуня-солодуня вже давно спочила в Бозі. Бузок здичавів. Замість нього нові люди посадили нові дерева та кущі. Клумби ті поросли берізкою і бур'яном, всіяні недопалками балконних "курільщіков". Замість них ростіть інші квіти, в іншому місці. Бо давно вже там ніхто не гуляє, в тій частині двора,де колись була краса. Нашим дітям там вже не цікаво. (Наші діти зараз мало гуляють, в принципі. Англійська, танці,що там ще?  Втомлюються,загалом. Немає часу в них на прогулянки без толку).
До чого ця історія? До того, що непогано було би детектувати в собі цю бабуню-солодуню, не надавати надмірного значення речам,які можуть бути зіпсовані дітьми (найчастіше це ненавмисно). Колись ці речі і для нас втратять будь-який сенс. Нехай діти запам'ятають щось краще і вагоміше, за наше "відійди, забери, не лізь, не ламай".  Хто поняв,той поняв :) Зі Святом усіх.

Трєєєєєтьє сєнтябряааа *співає*

Світлина від Голые стены.

Ну що, дорогенькі, вітаю! Магія почалася з того моменту, як ми змінили привітання podmig



Потім ще були смерті кабздуна, захара, комбата фари, вибух на москальському оборонному заводі, вдала робота наших снайперів, що про неї не розповіли ще в новинах....

Немає приводів не веселитися сьогодні. Тож чекаю на наступні гарні новини, підспівуючи...

Світлина від Petr Fesenko.

Світлина від Вити Кондратенко.



Літо.На конкурс ))

      Це було давно і не правда lol
      Було нам тоді по 18 років, навчались ми на 2 курсі технікума і звичайно ж були беззаботні, веселі і авантюрні, в хорошому смислі цього слова angel .
       Прийшла наша класна керівничка і сказала: "Хто хоче поїхати вожатими в дитячий табір, треба дати через урок (45 хвилин) відповідь, завтра швидко отримати заліки і екзамени по 5 предметам, а післязавтра з чумайданами прибути до центрального входу в технікум"
       Ми з подругою, 2 дівчини з нашої  групи і 2 хлопця з інших груп на післязавтра стояли в указану місті і чекали чартерний аХтобус на табір.
Попередні два дні ми звичайно ж не заморочувались куди нас завезуть, хоча попередньо було говорено, що їдемо на край географії (області) в село. І от вже тут, сміючись і спілкуючись між собою ми все таки  зрозуміли, що їдемо ми таки далеченько від домівок.
       По доріжці до технікума під"їхало чудо совєтского автопрома. І з"ясувалось, що це і є наш зафрахтований корабель в ЛЄТО prey


       За рульом сидів червонощокий веселий молодий дядєнька. Всю дорогу він чудив, а ми з радості, що вирвались на волю, та ще й з супер бонусом - зданими іспитами, веселились і розглядали у вікно поля і пробігаючі села. Їхали ми більше 2-х годин.
      На другий день по приїзду нас закріпили за отрядами і корпусами і дали  завдання готувати кімнати до приїзду дітей.
А які там у нас в голові діти, як ми ще самі діти vkaske lol  
    Ми з подругою побачили у вікно, що за нашим корпусом є качелі. І гайнули трішки покататись smutili 


      
       Трішки мабуть длилось не так мало, бо нас вже подали в розшук lol  Вже дехто впорався з підготовкою кімнат і пішов отримувати постільну білизну, а у нас ще ой-ой-ой скільки до білизни було роботи.
Ну ми ж не могли впасти в грязь ліТСом і ускореними темпами ринулись доганяти прокатаний на качелях час.
     На наступний день ми зустрічали майже братьєв по разуму privet , своїх дітей подопічних на 1 лагерну зміну.
Час проведений у лагері з дітками був чудовий, цікавий, яскравий на емоції, щодня ми придумували якісь конкурси, грали у войнушку з хлопцями, плели коси дівчатам і плели з ними віночки, змагались за звання кращого отряда, ходили у міні походи, брьохались в одній з чистіших річок Європи - Орілі. Чудили між собою зі своїми однолітками.

ЛІТО В ТОМУ РОЦІ БУЛО ТЕПЛЕ,
АЛЕ Я, З РАДІСТЮ, В ТІ ДНІ ПРАЦЮВАЛА cat dada dance


 

Таки встигла нагрИбти

Цього року я вже думала, що пролечу як хванєра над Парижем, але таки встигла отримати насолоду від цьогорічного осіннього грибного сезону. Влітку я теж кайфонула від сбору маслюків, але ця грибалка запам'ятається надовго.
Зранку у п'ятницю я написала замітку, що їду на гриби і....наготувала їсточки, зібрала сумки, дочекалася дитину зі школи, дочекалася чоловіка (бо падлюка вєчно мені плани пересере своїми ділами), завезли Степана до мами і, майже зранку у 15 з гачком, я була у лісі. 
Людей було як на Хрещатику, чого їм вдома не сидиться, я не розумію. Мене тішать наші грибники. Майже всі у камуфляжі і з лукошками (не з корзинами, а саме з лукошками), у всіх круті швейцарські ножі і модні мешти. Ми серед них були як цигани, не скажу, що як броварські цигани, бо ті ще крутіші. Ми були приблизно як бердичівські цигани. Коли ми заходили до лісу, то всі хитрі і розумні вже виходили. Але, як кажуть, твій гриб тебе дочекається. За дві години ми взяли відро поляків, шалену купу зонтів і трохи гливи. Збирали гриби до того моменту, поки у мене не почалася куряча сліпота.
 
Фото "шедевральні", бо у мого бабушкофона теж сталася куряча сліпота.


Наступного ранку я ледве дочекалася. Коли ми приїхали до лісу, то зондеркоманда вже робила свою справу. Ми знайшли вільне місце у строю і стали прочесувати територію разом з ними. Головне в цій справі, коли ти знайдеш галявину з сімейкою поляків, голосно не радіти, бо якесь чудо обов'язково ненароком опиниться поруч і почне різати твою здобич. А ще подумки тре про себе казати: "Тут грибів нема... тут грибів нема". Не повірите, але це діє! Гриботелепати з часом розсмоктуються і ти вже починаєш вголос співати: "Грибочок-грибочок, покажи бочочок". Це теж 100% діє (перевірено роками) і збираєш спокійно гриби вже без свідків і конкурентів. 

Спочатку було це.
             
    Потім це. Бо нажарити пательню свіжих грибів, то святе!


А вже потім це.

 
І наостанок, що я хочу сказати. Я вас всіх люблю і цілую, але якщо ви колись підете у ліс по гриби і у вас в голові буде лунати голос: "Тут грибів нема...тут грибів нема", то краще йдіть, бо ставати між мною і грибами не слід. lol kiss

Що сповнює нас радістю?

Вже кілька днів ходжу щасливою. Мені зробили неоціненний подарунок – подарували 2 фотографії, про існування яких я навіть не здогадувалася. Фото з далекого доінтернетного та домобільного періоду, де зображена я і дорогі мені люди. При чому подарували без показухи чи помпи, якось трохи по-буденному, мимохідь. Типу, “о, тут є пару фоток, на – подивися”.

Непростий тиждень, сповнений раптово ускладнених взаємодій і невизначеності у важливих для мене проектах, а тут ТАКИЙ подарунок!.. Ця подія сповнила мене глибокою радістю, піджививши Щось неймовірно важливе в мені.

Ми всі різні і у кожного з нас є свої унікальні способи для підживлення свого духу, сповнення радістю власного серця. Скільки людей, стільки й шляхів віднайти ту істинну глибинну радість, доторкнутися до струн власної душі. Нас може сповнити радістю та любов’ю миле душі заняття, якесь особливе проводження часу. Або спілкування із особливою для нас людиною, коли ми радіємо по-справжньому – від самого факту зустрічі, від самої можливості спілкуватися. А потім подумки знову повертаємося до цієї розмови…

Після подібного підживлення батарейок ми помічаємо, що обставини перестають на нас тиснути. Вони втрачають свою владу над нами, припиняють пригинати нас до землі. Наші потріпані крильця потроху розправляються, починають наливатися силами.

Ми стаємо здатними відчувати любов, відчуваємо вдячність Життю за несподівані подарунки та миттєвості щастя.

Що частіше підживлюється наш дух, тим сильніше виявляються в нас істинні цінності. З наших бажань зникають дріб’язкові речі, нав’язані рекламою та оточенням. Ми стаємо центрованими у своєму єстві, нас перестає кидати із сторони в сторону. Життя набуває якісно нового рівня, сповнюється новими значеннями та сенсом.

Ми перестаємо жити новинними та політичними телесеріалами, адже віднаходимо красу та глибину реального світу, який так довго лишався поза нашою увагою. Нам відкривається радість від спілкування із реальними живими людьми.

Ми починаємо знову помічати все навколо і тішитися цією неосяжною пишнотою та різномаїттям…

Гарного всім дня і побільше миттєвостей радості)

© Катерина Когут, 2017


Весела розмова.



Д(дитя) – Еееее! Еееее!
П(перехожий) — Чого ти плачеш друже?
Д — Тлицька тлє-ба-й-дюже.
        Еееее! Уеее!
П — Тлицька тре байдуже?
Д — Нетлицька, а тіцька тлє!
П — А кіцька тре байдуже.
        А що вона тре і чого байдуже!
Д — Еееее! Уееее!
П — Дивне маля дуже.
Д — Уееее! Еееее!
П — Як зовуть хоч кицьку?
        І що вона може терти дуже?
Д — Уееее! Еееуу!
        Не кіцька тлє, а ціцька тлє-ба-й-дюже.
П — А ціцька тобі тре!  І дуже?
Д — Еееее! Уееее!
П — То кіцька, то ціцька.
        То що тобі тре-ба-й-дуже?
Д — Ціцька тлє-ба-й-дюже!
П — Дюже?
Д — Дюже, дюже тлє-ба!
П — А-га, тобі цицька треба й дуже.
        От в чому справа друже!
Д — Ціцька тлє-ба й дюже!
        Еееуу! Уееее!
М(мама) — Циць Катре, бо йду вже!
Д — Ма-мааааа!
П — Циць-Ка-тре-ба-й-дуже?
         Вона цицьку хоче й дуже!
М — Сам ти цицьку хочеш.
         Вона хоче соску!


Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая