хочу сюда!
 

Александра

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 39-49 лет

Заметки с меткой «вибори президента»

Термінові вибори Президента України. Двое в піджаках.

                                                  Здравствуйте, шановні громадяни України!
Дозвольте розповісти, в чому справа. Як ви знаєте, три місяци
тому в нас був вибраний новий президент. Шо вїн накоїв за цей
час, мабуть нагадувати не треба.
І ось народ, не витримавши цього жаху, вирішив поміняти його
на мавпу, на прізвище Орангутан. Все одно, гірше не буде,
подумав народ, а може буде і краще.

Повів його на Банкову, але нічого так одразу в нього не вийшло.
Януковіч та ПРУ [cut text="це організоване, кримінальне угрупування,
 замасковане під партію з абревіатурою ПРУ, шо б можна було
 офіційно зареєструватися"], дізнавшись, шо хоче зробити
народ, показав йому дулю.
А в нас люди не з лякливих, показали їм кулака, ті ножа
витягли. Люди дістали пістолет, Януковіч та ПРУ -
автомат
Тоді народ розв'язав лантух, і показав шо там кулемет, ті у відповідь
гармату викатили, люди показали на небо, де кружляв літак-
бомбардувальник.
Тут вже Януковіч та ПРУ почали чухати потилицю, зібралися в
коло, шось погомоніли, один з них побіг в кабінет, повернувся
з дипломатом, витягнув з нього портрет Путіна, підняв
його над головою, і показав  народу.
Тут вже й в народу терпець урвався. Він підвівся, а це без малого 46 млн.
 люду, став пліч-о-пліч, насупив брови, і...., на жаль не було
відеокамери, шо б зняти. У Януковіча з-під штанини на
його страусові туфлі потекла якась жовта рідина.
Він заерзав задом, і повітря навколо заполонив різкий смердючий запах.
Ну і тут один з них замахав білою хустинкою, мовляв, давайте перемовини.
На перемовинах вони запропонували провести вибори
між Януковічем та Орангутаном.
Ми погодилися, але з умовою, шо контролювати виборчий процес
будемо ми, народ України. Це наша країна, і влада в ній тепер буде
наша.
Ось така історія. Тепер готуємося до виборів. Зробили фото кожного
кандидата. До речі, зробили так, шоб нікого не ущемити в його правах.
Обидва кандидата в однакових костюмах, краватках. Позаду
фон однаковий. Тількі в костюмах наповнення різне.
Тепер починаєтся виборча кампанія. Просимо наших шановних виборців
почитати стислі біографії кандидатів, і зробити свій вибір.
Ну, а іноземних спостерігачив, просимо прийняти активну участь
в спостереженні за виборами.
Отже.

Ласкаво просимо!
Welcome!
Willkommen!
Est le une bienvenue!



Фото та біографії кандидатів в Президенти України



                      Януковіч в піджаку                                                      Орангутан в піджаку

1.Народився (на жаль).                                                         1.Вік 25-27 років. В нашому вимірі це приблизно
2.З рідних відомі тількі батько - дезертир під час                      45 років.
   другої світової війни з лав Червоної Армії. Та                     2.Як і всі орангутани, живе одинаком, інколи зустрічаєтся
   дядько - фашисткій поліцай, також під час війни.                   з самкою. У виховання дітей не втручаєтся. Час від часу
3.З юності почав фахово займатися крімінальною                     харчуєтся разом з самкою, допомагає їй з їжою.
   діяльністю. Перший термін відсидів у в'язниці                    3.Живе виключно на своїй території, і захищає ії. Якшо
   за пограбування, другий за звіряче побиття                           з'являєтся чужинець, починає демонстрацію сили. Якшо
   людини.                                                                                це не допомагає, то відбуваєтся бійка, яка закінчуєтся
   Потім був суд за згвалтування, але в'язниці                           тим, шо слабіший здаєтся і тікає.
   вдалося уникнути, мабуть, відкупився. І ще раз                  4.На чужу власність та територію ніколи не зазіхав, тим
   був під судом за розкрадання автобази, якою                        паче, землі не крав(не плутати з руками, які ніколи не
   керував. Тоді за законом йому загрожував                             крали).
   розстріл. Але, на жаль, знов вислизнув. Якійсь                    5.Грошима ніколи не користувався, відповідно ні хабарів,
   космонавт допоміг.                                                                 ні відкатів не брав.
4.Коли був у в'язниці, отримав там погоняло "Хам".                 6.Користуєтся тількі своєю мовою, мовою роду.
   Там же, видно, був завербований в КДБ. Інакше                  7.Не дивлячись на те шо, він агресивно захищає свою  
   пояснити вступ в інститут, в партію, двічі                                 територію, характер в нього цілком мирний.
   засудженій людини, неможливо.                                          8.ДНК співпадає з людским на 95%
5.Безмежно туп. Не вміє ні читати, ні писати
                            9.Інтелект такий, як у 2,5 річної дитини людини.
   Словарний запас меньше, навіть, ніж у Елочки-                  10.Ніколи не порушував законів свого віду, традицій роду.
   людоєдки, з "12 стільців".IQ дорівнює нулю.                       11.Підтримуєтся народом України в якості гротескової
6.Краде тількі землю, та гроши. Міжгір'я, Сухолуччя,                  альтернативи опоненту, як його дзеркальне відображен-
   земля в Криму, все це краде відкрито, не ховаючись.             ня, тількі зі знаком плюс.
   Гроши бере у вигляді хабарів та відкатів.Скоріше                    Ще одна мета цього вибору, провести Україну крізь
   всього, хворий на клептоманію.                                               катарсіс, якій, як відомо, очищує.
7.Единий з усіх чотирнадцяти прем'єр-міністрів,
   який зменьшив прожитковий мінімум в країні, тим
   самим зменьшивши людям пенсії та зарплати.
8.Мабуть ще попереду запис у книзі Гіннеса, як
   президент, який двічі відсидів у в'язниці за
   кримінал.
9.Українофоб. На посту президента розгорнув бурну
   діяльність по здачі національних інтересів України
   ії теріторії, промислових об'єктів, знищення
   української мови, культури, історії.
10.Підтримуєтся на виборах олігархами, крадіями
    хабарниками, злодіями, шахраями, аферистами,
    українофобами, комуняками та прочою мерзотою.

  
  
Отже, шановні громадяни України, як Ви бачите, ніякої упередженості у
висвітленні досягнень, здобутків та життя наших кандидатів
в наший інформації нема.
Тількі факти.


Ну, а зараз те, заради чого весь цей сир-бор. Проголосуйте, будь ласка, кого Ви вважаєте
найбільш гідним посади  Президента нашої держави, і хто на Ваш погляд,
з цих двох кандидатів зможе більш якісно керувати нашою країною.


Ну і на останок, послухайте пісню про вибори. Правда вибори-2004.
Вже неактаульна, а може навпаки.


Ну, і зовсім останне. Звісно це сарказм, гротеск.
Мораль, хай кожен сам собі визначить.







15%, 8 голосов

85%, 44 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Чи підете ви на вибори голосувати? Голосуємо!

Чи підете ви на вибори голосувати?

68%, 86 голосов

18%, 23 голоса

14%, 18 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Зеленський патріот!






Прихильників розвели, як лохів. Дивно, що вони не розуміють - їх зе - це просто пустий контейнер. Куди його прихильники кладуть те, чого їм хочеться. Саме через те не буде а ні дебатів, а ні якогось спілкування кандидата із світом. Бо будь-яке його слово одразу зменшить кількість прихильників. А по результату - за пів року, максимум рік, 90% будуть його люто ненавидіти. А прихильники сьогоднішні навіть більше за нас. Зі всіма наслідками. Добре, якщо його через імпічмент скинуть. Погано, якщо через Майдан. Коротше, його порвуть, як Тузик грілку.  А знаєта, що буду робити особисто я під час цього? Думаєте радо побіжу на Майдан як у 13-14? А ніфіга.  Цього разу без мене. Я спостерігатиму за цим з дивана з пивом та рибкою. Та буду аплодувати коли вони будуть мочити один одного. Бо обидві сторони того варті І вам раджу зробити так само. Вони його привели - нехай вони й скидають.

Як воно мене дістало - більше а ні слова про це лайно. Але не сказати тут не міг.

Чи будете ви голосувати за Януковича на наступних виборах?



Чи будете ви голосувати за кандидатуру Віктора Януковича на наступних виборах Президента України?

13%, 9 голосов

86%, 60 голосов

1%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Голосувалка: Тож, кого обираємо Президентом у неділю?

І чому саме цього кандидата?







40%, 34 голоса

19%, 16 голосов

26%, 22 голоса

4%, 3 голоса

11%, 9 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Вибори-2010: Ваш вибір?

Який шлях країни ви будете обирати 7 лютого 2010 року?

61%, 31 голос

39%, 20 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Народний президент



Ольгу Богомолець зареєстровано кандидатом у президенти України.

Сьогодні Центральна виборча комісія розглянула заяву О.Богомолець про висування своєї кандидатури на пост Президента України та додані до неї документи.

ЦВК встановила відповідність документів вимогам виборчого законодавства та зареєструвала Ольгу Богомолець кандидатом на пост Президента України на позачергових виборах 25 травня 2014 року.

Давайте оберемо справді народного президента!!!

Вже зараз ,за опитуванням у Фейсбуці, Оля йде на другому місці.Кількість прихильників зростає у геометричній прогресії.
Друзі,давайте не дамо "вчорашнім" керувати країною!!! - Приєднуйтесь до команди Богомолець!!!

Група в Фейсбуці.

Група ВКонтактє

Група в Одноклассники

Стати волонтером команди Ольги Богомолець





Актуальне запитання про Україну після другого туру виборів

Чи залишаться в Україні демократія, свобода слова та свобода переконань після обрання нового Президента України?

38%, 27 голосов

25%, 18 голосов

38%, 27 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

«Подільник» Тимошенко–організатор убивств Чорновола та Гонгадзе?

«Виктор Медведчук – человек исключительно компетентный, последовательный в своих действиях и, безусловно, надежный. Как настоящий патриот, он отстаивает прежде всего интересы своей родной Украины... К нему очень серьезно прислушиваются люди, от которых зависит принятие решений, причем, не только на Украине, но и в России»                                                      В.Путін, президент Росії в 2000-2008 рр.

Віктор Медведчук – фігура одіозна і неоднозначна. Про нього не писав, мабуть, лише лінивий. Говорити про цю постать тепер видається банальним, але не згадати його «не злим тихим словом», на мою думку, є ще більш неправильним. Адже факт підтримки Медведчуком одного з реальних кандидатів в президенти – Юлії Тимошенко – говорить про те, що цей політик розраховує всерйоз і надовго повернутися. А якщо він повернеться, то Україна ризикує поринути в болото кучмізму, явища, яке у нас, чомусь, якось дуже швидко забули. А дарма! Тож, щоб упередити ренесанс кучмізму «під скіпетром» вже Юлії Тимошенко, мій обов’язок ще раз наголосити на тих темних справах, які «сірий кардинал» української політики утинав під час президентства Леоніда Кучми. [ Читати далі >>> ]

З НАРОДУ ДО НАРОДУ (частина 3, закінчення)


9
Одною з найважливіших тем політичного буття в державі є тема громадського контролю та покарання народних обранців і державних посадовців. Улюбленою байкою в цьому питанні є розмови щодо «відкликання депутата», що реально означає звичайну політтехнологію «запудрення мізків», оскільки це абсолютно абсурдно при таємному голосуванні, бо відкликати, по-суті справи, повинні виключно ті виборці, хто проголосував «за» обрання, але ж це таємниця: хто за кого проголосував. В радянському виборчому законодавстві норма «відкликання депутата» існувала, але жодного прецеденту щодо її застосування не зафіксовано, що і доводить її безглуздість. Насправді питання контролю і відповідальності лежить в зовсім іншій площині. Уявімо, що після копіткої витратної праці по відкликанню депутата це відбулось – і що? Обрали іншого, який так само ще хто зна яким буде. Ну а що тому, хто перестав дочасно бути депутатом? А нічого! Живе собі і далі, як жив перед цим, а може й ще краще завдяки вдалому продажному «тушкуванню». Але ж чому всім тим політичним зрадникам і перебіжчиками, цим продажним політичним курвам не стає гірше жити після своїх ганебних вчинків?! От над чим варто задуматись!
Подібне запитання прозвучало вже вище: «Чому нас, виборців, не бояться обманювати наші обранці?» Якщо ввести кримінальну відповідальність за недотримання передвиборчих обіцянок, то у нас всі тюрми будуть переповнені колишніми депутатами. Ясно, що то є дурість, тому вистачає і того, що: «Всі на волі, а вона сидить». Звичайно, то є жарт, хоча насправді тут не до жартів: як змусити депутатів і державних посадовців всіх рівнів боятись порушувати свої обіцянки та зобов'язання перед людьми? Просто переобирати не є покаранням, як вже зазначалось. Не є актуальним погрози мордобою чи ще якоїсь фізичної розправи, бо то деструктивно для фунціонування соціуму, тим більше що у народу є набагато сильніший метод впливу: досить простий за принципом і дуже дієвий за ефективністю спосіб провчити будь-якого депутата або чиновника. В чому сила народу? Головна сила народу в його масовості, яка в поєднанні з організованістю стає непереборною силою. Масовість й організованість – перша і найголовніша сила народу!
В українській мові вираз «громадська думка»  –  звучить занадто ніжно, щоб ним означати громадський протест. Слова «опінія» чи «обструкція» не дуже зрозумілі, але зараз не час займатись словотворчістю – скористаємось тим, що є. Соціальна ізоляція та громадська зневага, тобто обструкція – є надзвичайно дієва форма впливу народу на різну державно-політичну сволоту. Пануюча влада, використовуючи державний апарат, може присилувати ту чи іншу людину до неправомірних вчинків в супереч її волі, але весь народ примусити неможливо жодній владі. Народ може влаштувати таку соціально-економічну блокаду і конкретній людині, і конкретному бізнесу, і навіть певним державним установам,  що вони втратять будь-яку можливість діяти, а то і взагалі існувати!  Цього і тільки цього народного гніву-обструкції бояться політики у всіх розвинутих державах світу, де є висока культура громадянської свідомості. І звичайно, де є високий рівень особистої порядності самих громадян, тому що коли проти продажності депутата виступають продажні пікетувальники та демонстранти – то це нонсенс. Вплив продажної масовки дуже негативний в першу чергу для всіх її учасників, тому що вони не з власних щирих переконань, обурення і вимог приймають участь в акції, а є такими ж самими продажними виродками, як і всі інші державні злочинці.  Власне продажні протестувальники тільки посилюють самовпевненість тих, проти кого вони виступають, підтверджуючи їх переконання, що народ є тупе і продажне бидло, яке треба нещадно експлуатувати, а не жаліти і поважати. Тільки чесна акція протесту чесних громадян може нажахати злодіїв в законі та при законі, тобто: при владі.  Система демократичного державного устрою можлива виключно  у тому випадку, коли основна маса народу дотримується сама і вимагає від інших чесного і порядного формату життя.
Нам всім потрібно зрозуміти одну просту істину: політична система не працює сама-по-собі, а тільки завдяки всім учасникам політичного процесу система набуває тих чи інших форм. Демократичний устрій передбачає владу народу через систему виборів уповноважений представників, які виконують контрольно-адміністративні функції в державі. Але ця система не передбачає продажності голосів виборців і членів виборчих комісій, як і подальшої продажності та скерованості до приватної користі обранців від перебування на державних посадах. В такому вигляді це зовсім не демократія! Так само ідея лібералізму неможлива при відсутності чесного суддівства! Свобода нереальна без справедливості, зміст якої визначає суспільство, тобто всі ми разом. І якщо ми маємо, те, що маємо: волюнтаризм і безчесність в державі,  – то в цьому не демократія винувата чи ідеї лібералізму. Це ми – МИ маємо все виправляти і вправляти в належне русло правди і правопорядку. Багато в чому по різних регіонах України важать історичні традиції, як і сучасний рівень культури, але ще більше значення має спільне бажання людей самим пожити в цивілізованому суспільстві, як і дітям залишити кращий світ і порядки в ньому, аніж дісталось нам. Я вважаю це дуже важливим стимулом братись дружно до справ щодо наведення ладу і порядку в нашій державі.


10
Нарешті ми дійшли до найголовнішої теми обговорення – теми «держави». Вище вже було сказано, що коли людина ганить свою державу, то тим самим обгаджує себе, бо сама є частинкою цієї держави. На жаль, часто доводиться чути від людей, що «держава має зробити... держава має забезпечити... держава має гарантувати... держава має дати...» і так до безкінечності. Складається враження, що люди вважають поняття держави за якесь міфічне божество, що все може, за чарівника, який творить дива, за нескінченне джерело достатку тощо. Але ж насправді це не так, зовсім не так: держава є сукупністю людей і матеріальних ресурсів з чітко визначеними межами можливостей і зусиль. Держава жодним чином не спроможна дати кожному всього, чого йому душа забажає, тому що це просто неможливо. Неможливо! Чому цього не хочуть зрозуміти – не зрозуміло.
Виникає дивний феномен, що кожен по окремо знає, що і як має робити держава, але не він особисто, бо він – хто і що він, а ось держава є сила – вона все зможе. І змогла б, якби не паскудні продажні чиновники-бюрократи, що спотворюють державу в ніщо… При цьому чомусь зовсім забувають, що всі чиновники та управлінці всіх рівнів державного апарату є такими самими людьми, як і всі інші навколо. Скрізь одні наші люди! Наші! Через що треба розуміти корупцію і зловживання владою не як прояви індивідуальної зіпсутості якої-небудь окремої людини, а як системну проблему.  Система керує людиною! Не навпаки! Хоча кожна людина, що кориться системі, тим самим творить її – Систему. І ось тут починається безкінечна круговерть: одні заявляють, що: «Якби не давали – тоді б і не брали!» Інші відповідають: «Ага! Знаємо вас: не підмажеш – не поїдеш! А їхати конче треба вже!» Так і виходить, що всі знають: корупція – це зло, яке руйнує державу, але всі свідомо йдуть на це зло, бо як інакше? Один проти системи не попреш.
І тоді постає чергова політтехнологічна побрехенька про «справедливу патріотичну владу», яка наведе порядок в державі. Почне жорстоко карати хабарників і тоді… Що тоді? Ну не будуть брати хабарі чиновники і від цього стануть краще працювати? З якої такої радості? Можу нагадати той економічний колапс, який стався в Україні перші півроку 2005-го, коли хабарництво припинилось саме-по-собі, бо всі причаїлися і чекали як поведе себе нова влада, яку обрали виключно як патріотичну і порядну, на противагу корупційній імперії  Леоніда Кучми. Як зараз чую бідкання одного київського бізнесмена: «Раніше за Кучми я знав як всі проблеми вирішувати: кому і скільки треба було занести, а тепер глухо: кому і скільки – невідомо, питання не рішається ні за гроші, ні за дякую…» Старе зруйнували, а нового не збудували, от і вийшла повна фігня. Смішно і грішно так казати, але на щастя тоді корупція державного апарату швидко відновилась і українська економіка запрацювала у звичайному режимі  легально-тіньової і навпаки.
Висновок з того всього напрошується досить філософський, а саме: складні питання просто не вирішуються. А такими складними і є питання держави та влади, як чинників народного співжиття. Наукове визначення поняття «держави» вже було наведено вище, тому перекажу його простіше: держава – це є спільне для всіх її членів, тому якщо комусь від імені держави щось дають, то це ЩОСЬ від ІМЕНІ ДЕРЖАВИ у когось відбирають! Тому всім, хто щедрою рукою роздає державні добра, варто задуматись над тим, у кого це все буде відібрано, оскільки дуже часто це від них же і заберуть. Наприклад, я нічого не маю проти професійного спорту, але чому ми повинні утримувати спортсменів за державний кошт? Заради слави країни? Якої слави? Срака гола, зате краватка в діамантах! Рейтинги достатку в населення України майже на рівні найбідніших країн Африки, а ми гонорово грошові нагороди олімпійським чемпіонам збільшуємо. Може краще наша честь і слава буде у високих пенсіях та зарплатах більшості наших людей, а не виключно її спортсменів? Те саме стосується утримання за кошт держави різних «Артеків» і тому подібних «культурних об'єктів» розкоші для небагатьох обраних за рахунок багатьох обобраних. Що для Німеччини чи США є слава, для Російської Федерації чи Китаю – понти, те для сучасної України є ганьба! Будувати замість заводів  і фабрик якісь супердорогі стадіони в країні тотального безробіття – це безглуздя на межі з безумством! Але якщо люди самі байдуже до цього ставляться, то відповідно і владі байдуже, що вони в таких нестатках живуть. Байдуже, що належне їм добро роздають комусь: най вони мають, раз не проти ніхто з бідноти…
Таким чином потрібно запам'ятати просту істину, що ні держава, ні її влада, ні кожен чиновник по окремо не є якоюсь ідеальною величиною і ніколи нею не стануть, як би того не хотілось. Жоден закон ні найжорстокий, ні ліберальний, ні найрозумний цього не зроблять просто тому, що це неможливо. Ні держава, ні влада апріорі не можуть бути продуцентом щастя для суспільства в цілому і для людини по окремо. Пошук щастя є проблемою, яку кожен вирішує для себе сам і тільки сам. Держава, як мудро сказано розумним чоловіком, має не створювати Рай на землі, а пильнувати, щоби життя на землі не перетворилось в пекло. З цього потрібно виходити, кажучи початок фрази «держава повинна…» або «влада повинна…»


11
Тепер приклад від протилежного, а тоді висновки.
Був час, коли за борги окремих жильців воду відключали цілим будинкам і ось в одному публічному заході в стилі «Влада спілкується з народом» на дзвінки телеглядачів відповідав начальник комунального господарства і йому задали питання: – Якщо я справно сплачую всі комунальні послуги, то чому я не маю води? Начальник став говорити, що неможливо за наявної технічної інфраструктури відключити конкретного злісного неплатника, тому вони змушені відключати всіх, а вихід у тому, щоб сусіди примушували неплатників сплатити борги. На це пролунала репліка, заради якої я і навів цей випадок: – Якщо я та інші жильці почнемо вирішувати ваші проблеми з неплатниками, то для чого тоді ви?
Дуже і дуже точне розуміння та визначення змісту функціонування влади! Головне завдання влади так регулювати суспільні відносини, щоб про владу і не здогадувались, що вона є. Тому найбільшою дурістю є закликати до щоденного контролю за владою і чиновниками всього народу або щось в тому дусі. Це подібне до того, щоб кожен раз, як ви захотіли набрати вдома води, ви б викликали сантехніка відкрити вам кран. Красно дякуємо, але кран ми самі спроможемось відкривати. Головне, щоб там була завжди вода і належної якості, а хто і як це забезпечує – не наш клопіт! Ми гроші платимо і нам цього клопоту вистачає! Про владу можна сказати те саме: вона має діяти так, щоб люди могли спокійно жити і працювати, переймаючись виключно власними турботами, але аж ніяк не проблемами влади.
Класичний приклад з подіями довколо Київради та відсутності міського голови – все це питання суто внутрішніх політичних розборок, які мало чим зачіпають киян, бо яка їм різниця, хто саме буде «дерибанити» київську землю? Ну немає в Києві легітимної ради та голови – ну і грець з ними. Якби це щось реально значило для киян, то вони б не були байдужими, але коли, як вже зазначалось, влада живе своїм життя, а народ – окремо своїм, то най жеруться ті, кому це потрібно. І в даному випадку поводження опозиції досить убоге, тому що все, чого вона домагається, це просто тупо захопити повноваження Київради та міського голови, користуючись опозиційними настроями до теперішньої влади серед основної маси киян. І жодної іншої програмної пропозиції в опозиції – жодної! Аби дорватися до влади, а там вже побачимо. Коротше кажучи старий «помаранчевий сценарій», що вже малоцікавий для громадськості, тому і підтримки ніякої не має. От якби опозиційні сили поставили за тему дня легалізацію 2 500 000 мешканців Києва, які проживають постійно в місті, але при тому не мають жодних прав яко приблуди без офіційної реєстрації, то певен, що Хрещатик би не вмістив всіх, хто пішов би на штурм Київради задля цього. Простіше кажучи, якщо опозиція б'ється за владу заради самої влади – ну то най сама те робить і не нарікає на пасивність людей, а якщо буде заявлено, що  нова влада буде діяти на користь людей і конкретно пояснять в чому ця користь буде виражатись  – тоді  знайдуть підтримку мас обов'язково.
Досить актуальним є також питання об'єднання Києва та Київської області в один-єдиний економічний технополіс, що дає величезні перспективи розвитку промислових потуг та  надсучасних технологій, отже обіцяє багато нових робочих місць, що не може не зацікавити громадськість. Маємо навіть чудову кандидатуру на керівництво цим унікальним соціально-економічним дійством – розумного, досвідченого та енергійного Петра Порошенка! Маємо ідею і фахівця, але цього недостатньо: все-таки мають бути ще чіткі розгорнуті проекти, обраховані і прораховані, а не туманні обіцянки. Для діла мало доброго задуму – потрібно щире бажання його здійснити. На жаль, від сучасної опозиції ми чуємо багато патріотичних закликів і навіть героїчної бравади, однак в підсумку виходить пуста балаканина і не більше того. Конкретики ніякої. Відповідно і люди не розуміють, чого від опозиції очікувати і за що та в чому її підтримувати.
За тим повернемось до питань ідеї тріумвірату Кличка – Тягнибока – Яценюка. Нам важливо не просто привести до влади на обумовлені посади цих людей, як закріпити разом з конкретним лідером його вже чітко опрацьовану програму дій. Кличко має визначитись, що він буде робити як Президент України, Арсеній Яценюк – має надати свою економічну програму дій, узгоджену з Кличком і Тягнибоком, який в свою чергу нехай дасть чітку позицію своїх майбутніх дій на чолі ВРУ. І повторюю: це має бути не загальні фрази в стилі «Покращення вже сьогодні», а конкретні заходи і процеси. Всім пустоцвітам легко відзвітувати в кінці каденції: ми нічого конкретного не обіцяли і усе з того нічого достеменно виконали.  Не треба нам такого передвиборчого туману напускати – діло давай! Якщо не можеш – не берись! І ми не дамо! Наголошую, що далеко не ідеалізую задумку тріумвірату як щось найправильніше, а пропоную тільки як проект, один з можливих сценаріїв для передвиборчої кампанії 2015 р. і далі. Вирішувати що з нього взяти до життя мають як виборці, так і обранці. В реальності все буде виглядати значно складніше і заплутаніше, тим паче що і ворог не спить, а діє.
Тому особисто я пропонував би не піддаватись на політтехнологічні провокації щодо обов'язково тільки одного кандидата в Президенти України від опозиції, а навпаки йти в перший тур з Кличком і Яценюку, і Тягнибоку, і Порошенка прихопити не зайве буде, тому що є підступні політтехнології і є окремо розумна технологія виборів задля перемоги. Чим більше кандидатів від опозиції – тим більше буде їх представників у виборчих комісіях і на дільницях, відповідно і гарантія правильного підрахунку голосів значно більша, аніж як буде самотній представник від одинокого кандидата. І агітаційні можливості в 3-4 рази стають більшими. Просто в тому передвиборчому процесі всі представники від опозиції пояснюють особисто виборцям про ідею їх тріумвірату, де кожен з його учасників буде роз'яснювати суто свою програму дій на передбаченій посаді, а вже виборці і вирішать, чи підтримати всю цю задумку. Виборці вирішать: так чи ні! Не ставити виборців знову перед вибором без вибору: або Кличко, а за тим і можливий тріумвірат, – або Янукович. Ні і ні!  Ось він повний спектр першого туру і ви, шановний розумний український народе, обирай все те, що вважаєш за краще. Тоді і тільки тоді це буде демократія. І правдиві вибори, коли виборець вирішує все!


12
Не виходить закінчити свої роздуми, не зачепивши такої життєвоважливої теми, якою є економіка. Зміст життя майже всіх людей в суспільстві полягає у поєднанні праці задля заробітку та відпочинку за рахунок заробленого. Винятками є монахи і важкохворі.  Ну і діти, поки вони діти – а куди ж їх діти?..
Скажу відверто, що чимало читав по економіці, однак не вважаю себе фахівцем в цій темі, але для того, що я хочу сказати, фахівцем по економіці бути непотрібно. Справа у тому, що я є прихильником всіх видів економічної форми діяльності за єдиним уточненням: я вважаю, що економіка існує для людей, а не люди – для економіки. Це визначається досить просто: всі люди, які добросовісно працюють, мають жити в достатку і збільшувати його. Якщо людина працює і заробляє заледве стільки, щоб вижити і дожити від зарплати до зарплати і подібне є масовим – тоді це погана економіка, нікчемна влада і паскудна держава.  Хтось може заднім числом скільки завгодно вихваляти СРСР, але саме таких людей, що ледве-ледве зводили кінці з кінцями, – там була основна більшість, а вся могутність держави власне і трималась на озвірілій і нещадній експлуатації 300-от мільйонів рабів. Класичним взірцем для сучасників є соціальний лад в теперішній Північній Кореї, влада якої скопіювала весь радянський устрій – саме такою була і країна СРСР. Була і дякувати Всевишньому – загула! Згинула!
То була справді найдурніша економіка з усіх можливих, тому що всі-всі були зобов'язані працювати, бо злісних безробітних судили і відправляли в тюремні зони з примусовою роботою. Безліч заводів і фабрик працювало з мізерною оплатою праці своїх робітників, існувала тьма колгоспів і радгоспів з кріпаками-селянами, які взагалі майже задурно обробляли поля і вирощували худобу, а водночас імпорт збіжжя, продовольства і промислових товарів до СРСР неухильно з року в рік зростав, тому що полиці магазинів були тотально порожніми. Безкінечні черги за всіма товарами – головний краєвид суспільного життя радянського періоду всіх часів. І я можу пояснити, чому це було, процитувавши слова академіка Леоніда Абалкіна, який свого часу був провідним економістом в державі, очолюючи Інститут економіки Академії Наук СРСР. У далекому вже 1987 році він в своєму інтерв'ю журналу «Коммунист» № 5 зазначив наступне: «Зараз в країні металообробного устаткування за обліком поштучно більше, чим у США, Західній Німеччині, Японії разом узятих» Уявляєте? Країни, де головною бідою було перевиробництво товарів, мали значно менше засобів виробництва, аніж одна-єдина довбана економічна потуга СРСР з її глобальним дефіцитом! Чому так було? А тому, що замість товарів народного споживання ця економіка масово виробляла тільки станки, трактори,  вантажівки і різноманітну зброю. Кому вона такою потрібна? З того і розвалилась до бісової мами, залишивши нам величезну купу непотрібу, з якого кожен громадянин міг отримати в приватну власність хіба що якийсь станок або частину танка чи тягача, кавалок крейсера, ракети чи літака, дюжину снарядів та мін, автомат, пістолет тощо, бо тільки такого «добра» в СРСР було завались, але аж ніяк не легкових автомобілів, не холодильників і телевізорів, не кажучи про комп'ютери і аудіо- і відеоапаратуру – з цим було глухо. З продуктами, одягом і меблями було глухо.  Як і з житлом для людей було глухо, при тому що вартість тільки одного атомного підводного човна дорівнювала новобудові величезного житлового мікрорайону. А їх, тих підводок-ракетоносців,  в СРСР була не одна дюжина!  Мене, як людину, що відслужила два роки у ракетних військах стратегічного призначення і на власні очі бачила, які надвеличезні ресурси витрачаються на це безумство, починає просто трясти від ненависті, коли я чую вихваляння ядерного потенціалу і могутності СРСР. Безмежні людські і матеріальні ресурси йшли в озброєння і військову промислову інфраструктуру проти «проклятих агресорів-імперіалістів», які перші й кинулись зовсім не захоплювати, а рятувати СРСР від кризи і розвалу, бо то реально загрожувало планетарною катастрофою. Для чого тоді це все було? Якого канделябра стільки людської праці пішло в ніщо?!
Для чого я це все нагадую? А для того, щоб більше подібної всезагальної дурості не повторилось через дурість окремих людей. Тому і саме тому я категорично проти тих персон, хоч би якими геніями вони не були і яких грандіозних достатків не обіцяли, але при тому домагались однаковості всього для всіх по цілій країні. Комуністи вимагають ВСЮ економіку націоналізувати, соціалісти згодні на частину приватного капіталу з перевагою державного керунку ВСІМ, тоді як ліберали  навпаки присилують державу мінімізувати, ВСЕ тотально приватизувати і най діється конкурентна боротьба за виживання. Мене не раз дивувало оце параноїдальне зациклення на одну схему економіки для всієї держави і всіх її мешканців. Я не розумію, чому в одній державі не може паралельно існувати різні економічні системи? Є ж у Ізраїлі одночасно з капіталістичним устроєм ще комуно-соціалістичні кібуци і вони не ворогують одне з одним, а якось мирно вживаються. В яскраво капіталістичній Японії спокійно функціонує корпоративний соціалізм, де робочі та службовці на все життя стають членами певного економічного картелю з повною соціалкою включно з відпочинком та пенсійним забезпеченням.  Що в тому поганого, якщо кожна людина зможе сама обирати, в якій системі економічних взаємовідносин вона воліє жити, а якщо не змогла чи не сподобалось –  могла б змінити своє життя на інший формат, не змінюючи країни проживання задля цього. Ось головна ідея, яку я хочу довести до нашої спільноти: багатовимірність економіки в Україні. І скерованість економіки для людей, а не проти. Тобто не експлуатація, а чесна співпраця, де кожен має свою законну частину заробленого зі спільно зробленого.  Це не утопія, не наївна фантазія, але цілком можлива річ, якщо зуміти свідомо зрозуміти ідею взаємопорозуміння, яку ще називають солідаризмом, але знову ж таки за часту з певним притиском до суспільної уніфікації в цьому, що є зайвим. Нехай буде багато різного, щоб можна було вільно вибирати, тільки обирати не краще серед гіршого, як зараз, а краще з доброго. Щоб так було і на виборах, і загалом у житті кожного з нас.

Богдан Гордасевич
9 вересня 2013 р.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
9
предыдущая
следующая