хочу сюди!
 

Ксения

38 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 28-40 років

Замітки з міткою «церква»

Ми перейшли до Київського патріархату

Ми перейшли до Київського патріархату через антиукраїнську позицію багатьох священиків УПЦ (МП) – протоієрей Сергій Дмитрієв
08 січня 2017
    Богдана Костюк


Київ – У ці дні благодійний фонд «Eleos-Україна» за підтримки Комісії з питань соціального служіння Всеукраїнської ради церков готує різдвяні подарунки для дітей-сиріт та діток із багатодітних родин на сході України. Процесом збору і транспортуванням вантажу опікується виконавчий секретар комісії, протоієрей УПЦ Київського патріархату Сергій Дмитрієв. Ім’я цього священнослужителя стало відомим широкому загалу влітку 2014 року, коли отець Сергій заявив про вихід з УПЦ Московського патріархату і перехід під юрисдикцію Київського патріархату. Пізніше він служив капеланом у 30-й бригаді Збройних сил України, а нині опікується питаннями соціального служіння церкви. В інтерв’ю для Радіо Свобода отець Сергій розповідає про свою місію і про те, які завдання ставить перед собою УПЦ КП.



Протоієрей УПЦ Київського патріархату Сергій Дмитрієв

– Влітку 2014 року наша парафія Святої великомучениці Варвари у місті Херсон заявила про перехід під юрисдикцію УПЦ Київського патріархату. Я і тоді казав, і зараз повторюю: це було нашим спільним рішенням, ми вирішили об’єднатися з УПЦ Київського патріархату через антиукраїнську позицію багатьох ієрархів і священиків УПЦ (Московського патріархату).
Просто, коли ми спостерігали взимку 2013-2014 років за перебігом подій під час Революції гідності, то збагнули: люди можуть змінювати ситуацію самі. Це рішення нашої громади, наш спільний крок – об’єднатися з нашими братами з Київського патріархату, незважаючи на перепони з боку адміністрації Московської патріархії.
Ми побачили, що УПЦ (Московського патріархату) не є вільною в ухваленні певних рішень і не може чітко визначитися зі своєю позицією по важливих питаннях, які турбують церковну громаду і мене як священнослужителя, які я би хотів почути від моїх ієрархів.

– У чому Ви бачите свою душпастирську місію?

– Для мене нема сумнівів, що наразі моя місія полягає у служінні Христу через служіння Україні та її народові. Україна – це держава, яка перебуває у стані війни, війни проти Росії.
Як би цю війну не називати, її сутність від того не зміниться: керівництво Росії, маючи підтримку російського православ’я і більшості пересічних росіян, поставило за мету – підкорити Україну.
    
Я – священик, і завдання церкви, завдання священнослужителів – це молитовна підтримка захисників України, матеріальна підтримка їхніх родин. Не менш важливо – повертати бійців у мирне життя і формувати, сказати б, «безбар’єрний простір» для людей з особливими потребами.

– Що для Вас означає – «війна», «військова агресія»?

– Я народився у Росії, виростав у військовому містечку в Мурманську. Фактично я до 1993 року прожив у Російській Федерації. Серед моїх друзів дитинства – учасники чеченської кампанії, вони розповідали речі, про які у Росії не говорять вголос. Молитовну та і психологічну підтримку цим хлопцям надавали тоді священики. Не «керманичі РПЦ» і не «бізнесмени від церкви», а звичайні священики, яким боліло.
Тож коли почалась російська агресія, чи то військова кампанія проти України, я вирішив допомагати українським військовим. В якийсь момент, спілкуючись з бійцями на передовій, збагнув, що можу бути їхнім капеланом.

– Чи правда, що на передовій немає атеїстів?

– Так. Вперше потрапивши у «сіру зону», а звідти (так сталось) на лінію розмежування. Я познайомився з чудовими людьми, справжніми воїнами, оборонцями України. У мирному житті вони не ходили до церкви, хіба що на християнські свята; вони жодного уявлення не мали, як спілкуватися із священиками. Але всі вони були відкриті до такого спілкування.

 Я вже розповідав журналістам: на передовій аж так гостро не стоїть питання, до якої конфесії належить священик, ми проводили спільні молитви з греко-католиками, протестантськими пасторами. Власне, на Донбасі ми, священики, почали стирати міжконфесійні бар’єри. Навіть бійців, які називали себе атеїстами, ми запрошували побути з нами, щоб хлопці не почувалися самотньо.

– Чи відбувається на цьому тлі оновлення українського православ’я?

– Мені здається, що так, УПЦ Київського патріархату переживає оновлення, і це цілком закономірно, оскільки оновлюється українське суспільство.
І проблеми у церкви є, як і в українській спільноті, адже церква представляє цю спільноту. Для мене церква – не патріархи, єпископи, священики, а всі ті люди, які себе відносять до УПЦ.

– А у чому Ви бачите проблеми українського суспільства і церкви?

– Давайте я скажу про те, з чим стикаюсь у своїй діяльності. Я бачу, що люди (включно із священнослужителями) глибоко не знають українських православних традицій і мислять стереотипами, не володіють знаннями про українську культуру та історію християнства на українських землях. До того ж, людям бракує інформації про те, що таке церква, для чого церква потрібна тощо. Тож іноді, заходячи служити до храму, я себе порівнюю з християнами-місіонерами, які несуть Христове вчення у маси. Думаю, що церква повинна іти «у ногу» із суспільством, ба навіть його випереджати у розвитку.

– Чим особисто для Вас є соціальне служіння?

 – Соціальне служіння є вкрай важливою складовою у діяльності УПЦ КП. Ми виробили сучасний підхід, дієві механізми для надання, я би так сказав, соціальних послуг тим, хто цих послуг потребує. Водночас зазначу, що соціальне служіння для представника нашої церкви – як і капеланство – справа добровільна. Ми жодним чином не замінюємо державні соціальні служби. Ми виступаємо партнерами держави. Тобто, десь спрацьовує соціальна служба держави, а в якихось випадках соціальна служба церкви надає свої послуги.

Якщо наводити приклади, то це, по-перше, збір і передача гуманітарної допомоги на Донбас: ми через держслужбу, через свої парафії на сході дізнаємось про потреби місцевих жителів і бійців Збройних сил та Національної гвардії України.

По-друге, ми допомагаємо матеріально родинам загиблих українських військових, підтримуємо поранених та їхні сім’ї.

Звісно, уже традиційно церква допомагає дітям-сиротам та інвалідам, інтернатам для літніх людей, українцям, які живуть з ВІЛ/СНІД тощо (акція «безпечна кров»).

– Можете пригадати найбільш цікаві для Вас акції?

 – Ми проводили акції під назвою «Святий Миколай мандрує Україною» для дітей незалежно від їхньої релігійної приналежності. Така собі екуменічна акція, яскрава вистава, яку допомагали підготувати і провезти по всій країні небайдужі політики, громадські активісти, бізнесмени. Подібні акції ми робимо тепер і на Великдень.

Ще ми проводимо захід під назвою «Книга для дітей», збираючи літературу, книги, і при цьому ми запрошували до спілкування відомих письменників і громадських активістів, роздавали видання в сільські бібліотеки, проводили конкурси читання. Наразі завдяки цій акції у Херсоні запрацював «Центр української книги», який створили представники духовенства та звичайні жителі західних міст, а саме: Львова, Стрия, Самбора, Моршина. Так у наших військових і прикордонників на адміністративному кордоні з Кримом з’явилась мобільна бібліотека. Тобто, маємо успішні проекти соціального спрямування, розробляємо нові заходи, тому що, як я вже говорив, церква має іти у ногу із суспільством.


http://www.radiosvoboda.org/a/28215816.html

ЮНЕСКО критикує ідею «відновлення» Десятинної церкви

Спільна моніторингова місія ЮНЕСКО та ІКОМОС, котра вивчила стан збереження пам`яток світового значення в Україні, виступила з негативними рекомендаціями щодо планів української влади збудувати храм на місці фундаменту Десятинної церкви.

Про це повідомили в Громадській організації «Збережи старий Київ».

«Не існує повної документації щодо оригінальної будівлі (Десятинної церкви), збудованої в 11 столітті і кілька разів перебудованої», - йдеться у тексті висновків моніторингової місії, представлених на 35-й сесії Комітету з охорони всесвітньої спадщини.

«Таке будівництво змінить лінію горизонту існуючого міського ландшафту, і може вплинути на візуальну цілісність та визначну світову цінність об`єкту (буферної зони Софії Київської) », - підкреслюють експерти ЮНЕСКО та ІКОМОС.

Комітет зі всесвітньої спадщини складається з 21 країни, котрих вибирає генеральна асамблея країн-учасниць Конвенції з охорони культурної спадщини. Комітет відповідає за впровадження Конвенції, контролює виконання Конвенції та розподіляє фінансову допомогу.

Довідка Тижня.

УПЦ КП просить голову КМДА Олександра Попова та секретаря Київської міської ради Галину Герегу сприяти передачі церкви храму святого Миколая на вулиці Нагорній в Шевченківському районі Києва.

Як повідомлялося, за словами архітектора Лариси Скорик, питання про будівництво храму на фундаменті Десятинної церкви у Києві поки відклали. Архітектори та археологи прийняли рішення провести цього року детальні розкопки на цьому стародавньому місці, а потім вже дискутувати, чи потрібно там будувати храм.

Нещодавно члени комісії конкурсу на найкращий проект реставрації Десятинної церкви так і не змогли визначити переможця конкурсу.  На засіданні 19 травня комісія вибрала 2 проекти, і їх творчим групам було запропоновано об'єднатися для створення спільного варіанта.

Голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов виключає виконання будівельних робіт біля Десятинної церкви без відповідного рішення Київської міської ради.

Втім, 25 травня з'явилися будівельні вагончики біля руїн Десятинної церкви. У Десятинному чоловічому монастирі заявили, що вони належать не церковникам, а будівельним організаціям. Останні цю інформацію спростували.

Нагадаємо також, що раніше головний архітектор Києва Сергій Целовальник заявляв, що вагончики належать археологам, однак ті цю інформацію спростували.

о. Михайло ПАСТУХ: «Я вчився молитися із Шевченком»


p5До 200-ліття з дня народження Великого Кобзаря в обласній філармонії презентували книгу о.Михайла Пастуха «Бог і Шевченко: як розуміти імена Божі та віру поета?»

Цю книгу вже встигли назвати літературною сенсацією не лише Тернопілля, а й на теренах усієї України, адже такого грунтовного дослідження релігійного аспекту творчості Кобзаря досі не робив ніхто.

У зв’язку з останніми трагічними подіями презентація розпочалася зі спільної молитви за загиблими на сході України. Отець Михайло наголосив, що без Божої помочі він не зміг би написати цієї книги: «Творчість Кобзаря, як ніколи раніше, є актуальна і потрібна сьогоднішній Україні. Не дарма його називають мудрецем та пророком українського народу. Спостерігаючи за подіями в нашій країні, я вчився молитися із Шевченком. Часто можна було почути лише «Борітеся – поборете», а де ж «Вам Бог помагає!»? Українці повинні усвідомити, що лише через покаяння і молитву зможемо отримати мир та перемогу – так пророкує наш Кобзар».

Автор праці, підписаний псевдонімом Михаїл Шевченків, почав цікавитися значенням Бога у житті поета ще 22 роки тому. «Радянська влада завжди нав’язувала міф, що Шевченко був атеїстом, безбожником. Мене дуже зацікавило це питання, адже з першого погляду його ставлення до релігії було дуже суперечливим. Відповіді на власні запитання я шукав передусім з філософської та наукової точки зору і дійшов висновку: Шевченко у жодному разі не був атеїстом, проте і не був християнином у класичному розумінні цього слова. Він - глибоко віруюча людина.

Я не заперечую, що інколи він звинувачував Бога, проте наголошую, що творчість Шевченка охоплює різні періоди його життя, і йому, як і кожній людині, властиві розпач, розчарування та зневіра. Ці почуття є тимчасові - «справжній» Шевченко від першого до останнього вірша згадував Бога», - зазначив автор.

Привітали отця Михайла Пастуха з літературним успіхом архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій Семенюк, професор Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка Микола Ткачук, професор медуніверситету Михайло Андрейчин, директор видавництва «Місіонер», у якому видана книга, отець Клементій, заслужений діяч мистецтва України та редактор видання Богдан Мельничук, літератор Михайло Ониськів, викладачі та семінаристи Тернопільської вищої духовної семінарії ім. патріарха Йосипа Сліпого.

Монографія «Бог і Шевченко» є продовженням докторської дисертації 2007 року отця Михайла Пастуха «Розуміння імен Божих у поезії Тараса Шевченка». Відповіді на питання релігійності і розуміння Господа Шевченком автор шукає методами філософії. Книга написана не суто в академічному стилі, а радше як роздум, тому вона є доступною та цікавою для широкого кола читачів.

До речі, монографію «Бог і Шевченко» планують висунути на здобуття Шевченківської премії 2015 року.


                                                                   автор Юлія НІКІТІНА
За матеріалами: http://www.tze.org.ua/reportazhi/1567

Епіфаній зняв заборону для жінок в церкві...


Предстоятель Православної церкви України, Митрополит Київський і всієї України Епіфаній дозволив жінкам заходити до церкви з непокритою головою.

Релігієзнавець Ростислав Мартинюк розповів, що дотримання церковного дрес-коду не завжди можливо. Адже якщо людина хоче помолитися, або ж поставити свічку, не треба йому перешкоджати. На спілкування з Богом не впливає ні одяг, ні стать.
Також Мартинюк зазначив, що служителі церкви часто просто хочуть причепитися до відвідувачів і знайти хоча б якусь ваду, щоб їм дорікнути.

Чому жінкам прийнято покривати голову?

Традиція покривати голову в церкві дуже давня. В давні часи жінки покривали голову навіть, коли просто виходили з дому. Таким чином вони показували свій заміжній статус. А ті, чия голова не була покрита були ще або малі, або вільні від визначених обов'язків.

Це не єдине нововведення в нашій УПЦ. Також в храмах поставлять лавочки для прихожан, щоб зручно було молитися для всіх. Епіфаній вселяє нове життя в Українську Церкву.

У понеділок, 11 лютого, члени Святої спільноти гори Афон зустрілися для обговорення питання надання Українській церкві автокефалії. Представники 20 монастирів Афону під час зустрічі Святогірського братства висловили свою чітку позицію підтримати Україну та  висловили свою повну консолідацію з позицією Вселенського Патріарха Варфоломія, до канонічної юрисдикції якого історично належить Свята Гора Афон.
Про це пишуть місцеві грецькі ЗМІ.

Ілюзія «Третього Риму».

1 серпня, 2011    Олександр Крамар  

26–28 липня в Україні знову перебував Патріарх Московський Кірілл. Майже всі ЗМІ, анонсуючи візит, зробили наголос на слові «знову». Адже єпископ Російської православної церкви буває в нашій країні не просто щороку, а з будь-якого значного приводу; лише 2011-го це третє відвідання. Крім того, 26 липня він зустрівся на українській землі з Католикосом-Патріархом Грузії Ілією ІІ, який має напружені стосунки з владою своєї країни і підтримує ініціативи Кірілла в регіоні. Однак нинішній візит і зустріч з однодумцем видаються не закріпленням впливу на «канонічних територіях», а відчайдушною спробою врятувати «Русскій мір» з його «ісконним православієм» від маргіналізації і зменшення впливу.

  Схоже, безпідставні прагнення Кірілла до гегемонії в православному світі призводять до поступової ізоляції РПЦ. З одного боку, про це свідчить активізація Константинопольського патріархату щодо консолідації православних церков Європи та Середземномор’я з демонстративним ігноруванням претензій Патріарха Московського на особливу роль. З іншого – дедалі очевидніша поразка «українського бліцкригу» Кірілла, який завершився не лише зближенням позицій усіх альтернативних Московському патріархатові українських церков східного обряду, а й зростанням невдоволення брутальним втручанням Москви поміж автономістської течії в Українській православній церкві Московського патріархату.

«НЕ РИЙ ІНШОМУ ЯМУ»   Російська православна церква, яка так активно апелює до переважання канонічних традицій над сьогоднішніми реаліями на пострадянському терені, неочікувано отримала дошкульного удару від православних ієрархів Середземномор’я. Глави нечисленних, але першоапостольних церков нагадали про своє канонічне право відігравати провідну роль у світовому православ’ї. Вселенський Патріарх Варфоломій оголосив про скликання на вересень 2011-го зібрання глав чотирьох із п’яти найдавніших християнських патріархій (за винятком римської), які після IV Вселенського Собору 451 року формували «пентархію» – орган управління тоді ще єдиною церквою.

Для РПЦ у цій історії справжнім ляпасом стало запрошення замість Патріарха Риму (Папа Римський зі зрозумілих причин такі зібрання не відвідує) поряд із патріархами Єрусалима, Антіохії та Олександрії не Патріарха Московського Кірілла, а архієпископа Кіпру Хризостома. Потрапивши у власну пастку і розуміючи слабкість своїх позицій з погляду православних канонів, Московський патріархат активно апелює до «неадекватності» традиційної пентархії «реаліям сучасності». Зокрема, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Іларіон заявив, що «ми ніяк не можемо погодитися, щоб та чи інша група церков сприймалася як «стрижень» світового православ’я на підставі, що їхня автокефалія більш давня, аніж автокефалія решти церков».

  

[ Читати далі ]

Нарешті Господь послав нам Православну Церкву України

Нарешті Господь послав нам Православну Церкву України – Петро Порошенко на церемонії підписання Томосу

5 січня 2019 року - 13:35

Нарешті Господь послав нам Православну Церкву України – Петро Порошенко на церемонії підписання Томосу

Президент Петро Порошенко у Стамбулі взяв участь у церемонії підписання Томосу про автокефалію Православної Церкви України Вселенським Патріархом Варфоломієм. Урочиста церемонія відбулась у Патріаршому Храмі Святого Георгія.

Після церемонії Глава Української держави звернувся до учасників та присутніх: «Ваше Всесвятосте, Ваше Блаженство, Ваші Високопреосвященства, ваші преосвященства, пані і панове. Дорогі українці, які сьогодні дивляться нас зараз в Україні і по усьому світові, які тисячі років чекали цієї події. Слава Богу! Бо без Божої волі ця подія була б неможлива».

«Велика подяка Його Всесвятості Вселенському Патріарху Варфоломію за його віру. Ваше Всесвятосте ці оплески лунають зараз по усьому світу», - сказав Петро Порошенко.

Президент подякував Вселенському Патріарху Варфоломію за віру і любов до України, за молитву за Україну і український народ, за мужність, яку Його Всесвятість демонструє усе життя, але особливо починаючи з Великого понеділка – першого дня після Великодня 2018 року, коли було розпочато публічний процес надання автокефалії Православній Церкві України.

«Я хочу подякувати Святійшому Синоду, Собору Вселенського Патріархату, я хочу подякувати кожному ієрарху, який поставив підпис під зверненням до Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві України», - також сказав Президент.

Глава держави висловив слова подяки Верховній Раді України і голові Парламенту Андрію Парубію, кожному депутату, який проголосував за підтримку звернення Президента до Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві України.

«І, головне - я хочу подякувати мільйонам українців по усьому світу, які відгукнулися на заклик молитися - молитися, щоби Церква відбулася. Вашими молитвами це стало можливим», - особливо відзначив Петро Порошенко.

Він також зазначив, що вдячний поколінням українців, які мріяли про це чи 1030 років, чи 332 роки, чи 100 років. «Нарешті Господь послав нам Православну Церкву України», - наголосив Петро Порошенко.

Президент приєднався до слів подяки патріаршим екзархам, зазначивши, що їх зусилля в цьому питанні важко переоцінити.

По завершенню церемонії підписання Томосу Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій звернувся до Митрополита Київського і всієї України Епіфанія: «Ваше Блаженство, Ви мали право просити і вимагати Вашої автокефалії. Це було правом і привілеєм Вашої Константинопольської Матері Церкви дарувати Вам цей статус автокефалії. Ми щиро молимося, щоб ви виявилися гідними цього дару і виступили дорогоцінним попутником інших сестер-церков у всеправославній єдності та спільній співпраці, а також у нашому спільному свідченні сучасного світу, який прагне невичерпних духовних скарбів православ'я».

Вселенський Патріарх також наголосив, що «нині, за благодаттю Господа, ми відновлюємо спільноту мільйонів вірян на Вашій землі (українській – ред.), які раптово опинилися поза канонічністю і єдністю та спілкуванням не за власною провиною».

Він підкреслив, що Константинопольська Церква «зібрала їх і пригорнула їх як справжня матір, а не як мачуха. Та сама Церква, яка колись вела їх до християнського хрещення». Вселенський Патріарх також зазначив, що Константинополь завжди діяв, щоб «служити побажанням і інтересам своїх дітей».

«Ваше Блаженство, дорогий брат. У цей чудовий і історичний день, в Священному Центрі Православ'я, стоять і святкують з нами князь Володимир і свята Ольга, разом з усіма святими нащадками прославленої української землі, а також усіма захисниками і Ваших очевидних прав, прав українського народу, а також прав людей, особливо релігійної свободи для всіх людей і народів. Всі вони присутні в дусі і молитві, розділяючи нашу радість і задоволення», - також сказав Вселенський Патріарх Митрополиту Київському і всієї України Блаженнішому Епіфанію.

В свою чергу, Митрополит Київський і всієї України Епіфаній подякував Патріарху Варфоломію за підписання Томосу, зауваживши, що з нетерпінням та піднесенням Православна Церква України чекає на його вручення.

«Також хочу засвідчити нашу подяку Президенту України і всім, хто разом з ним та під його керівництвом трудився, щоб допомогти нам звершити мрію поколінь українських православних ієрархів та вірян мати єдину помісну автокефальну православну церкву. Ім'я ваше, пане Президенте, навіки увійде в історію українського народу і церкви поруч з іменами правителів наших князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Костянтина Острозького та гетьмана Івана Мазепи», - сказав він.

Допоможіть розшифрувати напис староукраїнською/руською

Настінний надпис у церкві св. Михаїла, с. Вівся

Зліва, здогадуюсь, написано: "Ся церкова зачата 1818". По правій стороні: "Оуконче(а)на [Оусвяче(а)на] року [?] 1870".

Я нічого не пропустив? Адже здається, що там ще є якісь літери після "року" і також не впевнений чи "Оуконче(а)на" чи все-таки "Оусвяче(а)на"? Дуже вдячний за допомогу!



Єдина Помісна Православна Церква в Україні буде скоро!

president.gov.ua
ПРЕЗИДЕНТ ПРО АВТОКЕФАЛІЮ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ: "ЙДЕТЬСЯ ПРО НАШЕ ОСТАТОЧНЕ УНЕЗАЛЕЖНЕННЯ ВІД МОСКВИ" 
19.04.2018 12:56
Верховна Рада проголосувала за звернення про створення в Україні єдиної помісної церкви. Створення її зміцнить незалежність України, вважає Президент

Президент Петро Порошенко заявляє, що питання надання Томосу про автокефалію Українській Православній Церкві виходить за межі суто церковних справ. Про це він сказав, виступаючи у Верховній Раді.

ЗА ТЕМОЮ

"Йдеться про наше остаточне унезалежнення від Москви. Тут не лише релігія, тут – геополітика. А для мене справа утвердження незалежної помісної церкви – такої ж ваги, як вже здобуті безвіз та Угода про асоціацію з Євросоюзом", – сказав Президент.

Він додав: "Усі помісні церкви нового та новітнього часу були визнані лише шляхом активного залучення держави до цього процесу. Такими є традиція і вимога Вселенського Патріаршого Престолу. По суті, автокефалію надають не стільки конкретній Церкві, скільки країні".

Петро Порошенко підкреслив, що саме тому для нього, як Президента, для народних депутатів, залишатися осторонь значило би підтримати статус-кво, який вигідний Москві. 

Президент також наголосив, що об'єднана Українська православна церква може стати найбільшою з-поміж існуючих нині: "Наша об'єднана Українська православна церква може стати найбільшою в усьому православному світі. І про цю перспективу я говорив поточного тижня з предстоятелями усіх трьох православних церков України".

Порошенко також висловив переконання, що надання Томосу про автокефалію Єдиної Української Православної Церкви Вселенським Патріархом зміцнить незалежність нашої держави.

"Такий Томос, дорогі мої, зміцнить нашу незалежність. Він видалить рудименти того політичного проекту, який називається "Русским миром" і який придумали, до речі, саме ієрархи РПЦ. То вже потім цю небезпечну для України політичну єресь взяла на озброєння влада Російської Федерації", – також наголосив він.

Як повідомляв 5.UA, сьогодні раніше 19 квітня Верховна Рада проголосувала за звернення про створення в Україні єдиної помісної церкви. 

Творець Православної Церкви України.


Філарет назавжди залишиться в історії творцем відродженої Православної Церкви України.

Об'єднавчий Собор відбувся 15 грудня 2018 року у Святій Софії. Першого предстоятеля Православної Церкви України обрано.
Ним став митрополит Епіфаній: доктор наук з богослов’я, професор, колишній митрополит Переяславський і Білоцерківський УПЦ Київського патріархату та намісник патріарха Філарета, ректор та професор кафедри біблійних і філологічних дисциплін Київської православної богословської академії, постійний член Священного синоду та голова Синодального управління у справах духовної освіти УПЦ КП, член Вищої церковної ради УПЦ КП, намісник Свято-Михайлівського Видубицького чоловічого монастиря міста Києва, член Національної спілки журналістів України та Міжнародної федерації журналістів.

Момент дійсно історичний. Україна боролася за свою духовну незалежність з 1686 року. Але саме зараз треба сказати про патріарха Філарета, який просував ідею Української помісної Церкви відразу після здобуття Україною незалежності. Святіший Патріарх витримав шалений тиск від уламків імперії, а також брехливі московські анафеми та зміг створити і організувати основу Української Церкви, без якої Томос сьогодні був би неможливий. Так, він робив це не один, але саме він був духовним лідером та наставником.
Патріарх Філарет сьогодні показав, що таке справжня любов до України та почуття відповідальності. Він відмовився висувати свою кандидатуру на предстоятеля Православної Церкви України заради злагоди та майбутнього і зіграв вирішальну роль на Об‘єднавчому Соборі для обрання послідовника його справи по відродженню Української Церкви, Епіфанія.
Це приклад всім, в тому числі політикам, які часто через гординю тягнуть спільну справу на дно.
Святіший Патріарх Філарет назавжди залишиться в історії творцем відродженої Православної Церкви України та Великим українцем.


Шлях до Томасу для України

"Ми приїхали в Україну із надзвичайною місією, представляємо особисто Вселенського патріарха Варфоломія й одночасно Священний Синод Вселенської патріархії Константинопольської для того, щоб продовжити працю над уже вирішеним питанням, що початок процесу надання автокефалії Українській Православній Церкві розпочався. Ми є на прямій, котра йде до фінішної лінії".

"Господь побачив боротьбу українського народу за свою самостійність. Він почув наші молитви і належно оцінив наші труди. Йому стало так угодно, щоби його Всесвятість Вселенький патріарх Варфоломій і Синод Константинопольський сказали омріяне довгоочікуване "так". Помісній автокефальній православній церкві України бути!".

Перша з цих двох цитат від 17 вересня належить Архієпископу Даниїлу, одному з двох екзархів Вселенського патріарха в Україні.

Друга – президенту Петру Порошенку.

Між цими двома заявами – менше місяця. І, фактично, вони можуть слугувати двома маяками, які позначатимуть останній етап здобуття автокефалії православною церквою України.

Перефразовуючи відоме політичне гасло, процес створення незалежної церкви перейшов у фазу "не словом, а ділом". Враховуючи ту нечувану динаміку проходження "українського питання" в Константинопольського патріарха, чекати згаданої вище фінішної лінії доведеться недовго.

Тільки у вересні Константинополь прислав у Київ своїх екзархів, а вже 11 жовтня дав зрозуміти, що питання автокефалії української церкви фактично вирішене.

Однак досі залишилася маса питань, які не були пояснені до кінця: для чого саме приїхали екзархи з Константинополя, як і коли видадуть томос, для чого зняли анафему з патріарха Філарета, що означають ухвалені в Константинополі рішення, як утвориться нова церква, хто її очолить і що буде, якщо буде дозволено сказати, (по)томос…

"Українська правда" продовжує давати відповіді на найбільш важливі питання щодо томосу для України.

Що саме вирішив Синод Вселенського патріархату 11 жовтня? Чи вже українська церква отримала автокефалію?
Буквально в рішенні Синоду йдеться про п’ять пунктів. (Повний текст рішення читайте тут)

Перше – у Варфоломія "підтвердили вже прийняте рішення про те, що Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України".

Президент Порошенко і патріарх Філарет в один голос заявили, що це означає надання автокефалії Українській церкві. Хоча формально цього ще не сталося, але слова з Константинополя дають зрозуміти, що назад дороги немає. Томос буде. Але дещо згодом.

До того, як пояснив Філарет, українські православні ієрархи мають провести об’єднавчий собор і створити нову Православну церкву, яка, власне, і отримає томос.

Друге – Константинополь ухвалив рішення відновити "Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували".

Фактично, це означає, що Вселенський престол проголосив, що Україна була і залишається в його прямому підпорядкуванні. Як пояснюють у церковних колах, таке рішення потрібне для того, щоб ні в кого не виникало сумнівів у тому, що саме Константинополь має надавати автокефалію Українській церкві, а не, скажімо, Москва.

Для цього, до речі, Синод ухвалив третє рішення – скасував Синодальний лист 1686 року, який давав право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита.

Четверте – Константинопольський патріархат скасував "політичні" анафеми, накладені Російською церквою на "Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) та їхніх послідовників, які опинилися в схизмі не з догматичних причин".

Усі вони "були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою".

П’яте – Вселенський патріарх попросив усі сторони "утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти".

Чому саме зараз фіналізується процес по томосу? Чому Константинополь пішов на конфлікт з такою сильною церквою, як РПЦ?
Відповідь на запитання, чому отримання автокефалії для української церкви стало реальним саме зараз, складається з кількох менших відповідей, які необов’язково між собою пов’язані.

Перша – політична.

Поки що не відомо, як саме, але цілком очевидно те, що українському президенту Петру Порошенку вдалося вмовити турецького колегу Реджепа Ердогана якщо не сприяти отриманню томосу, то принаймні не заважати цьому процесу.

Річ у тім, що Константинопольський патріархат базується у Стамбулі і завжди мусить зважати на позицію турецької влади. А та, з одного боку, не дуже хоче посилення ролі "грецького" патріарха, з іншого, ніколи не хотіла псувати стосунків із Росією.

Що змусило Ердогана зайняти бездіяльну позицію в церковному "українському питанні" – поки не відомо, але результат цього очевидний.

Однак є інша відповідь на велике питання "Чому зараз?". Умовно її можна описати назвою відомого серіалу "Гра престолів".

У вселенському православ’ї останні роки можна прогледіти відголоски тих же процесів, які стрясають і політичне життя світу – йде велика битва за збереження і розширення свого впливу.

Основних гравців у ній два: Вселенський патріархат, який прийнято називати ще Першим престолом, та патріархат Московський. Довгі роки це була неоголошена війна за домінування між найвпливовішою церквою і найбільшою.

Фактичною точкою неповернення в цій війні став Всеправославний собор на Криті 2016 року, який мав стати першим більш ніж за 12 століть з часу останнього Вселенського собору.  

Проведення цього собору називали ледь не справою життя для Варфоломія. Але в останній момент його проведення в статусі Всеправославного собору зірвалося, адже Російська церква відмовилась приїжджати і "вмовила" залежних від себе патріархів так само проігнорувати запрошення Варфоломія.

Це стало болючим і головне – публічним ляпасом Вселенському патріарху. Один із переданих Варфоломію з Москви "привітів" натякав на те, що перша за чисельністю церква у православному світі не проти приміряти на себе і роль Першого престолу. Якщо не тепер, то в майбутньому.

І цей "привіт" на Фанарі почули. Власне, створення помісної церкви в Україні перекроїть карту православного світу.

Якщо процес поповнення лав нової церкви піде таким темпом, як розраховують у Києві та Константинополі, то в Європі утвориться найбільша православна церква після РПЦ. І лояльною вона буде точно не Москві.

Навпаки, наскільки нова церква здобуде вірян і впливу, настільки Російська їх втратить. Так і не ставши найвпливовішою, вона ризикує стати і не найбільшою.  

Для чого Константинополь призначав своїх екзархів в Україну? Яка їхня функція?
7 вересня офіс Вселенського патріарха Варфоломія поширив офіційну заяву, у якій повідомлялося про призначення в Київ двох екзархів. Кілька днів перед цим у Стамбулі проходив так званий Синаксис – архієрейський собор Константинопольської церкви, на якому багато уваги було відведено "українському питанню".

Синод Константинопольської церкви не став детально описувати місію екзархів, вказавши лише, що вони прямують до Києва "в рамках підготовки до надання автокефалії".

Однак, як уже відомо, головна функція посланців – консультації і переговори з усіма учасниками майбутнього об'єднання церков. Мова не йде про управління українськими православними громадами, на це ієрархи Константинопольської церкви не уповноважені.

З одного боку, вони будуть здійснювати прямий зв'язок зі Стамбулом, тримати свого патріарха і Синод у курсі того, що відбувається. Наприклад, 10 жовтня вони прибули на Синод і доповіли про стан справ в Україні.

З іншого – у Києві ієрархи візьмуть активну участь у підготовці Собору, на якому має створитися майбутня незалежна православна церква України.

На екзархах також лежить відповідальність за діалог із владою. Хоча представники президентської команди, які займаються питанням томосу, вважають за краще сильно не афішувати свої контакти з посланцями Варфоломія, щоб уникнути звинувачень з боку РПЦ.

Однак уже відбулося кілька зустрічей Порошенка з екзархами, про що широко прозвітувала президентська Адміністрація.

Хто вони – екзархи?
Місія представляти Вселенського патріарха в Україні випала двом єпископам Константинопольської церкви. Перший – архієпископ Даниїл (Зелінський), єпископ Памфлійський, чия резиденція розташована в американському місті Нью-Джерсі. Другий – єпископ Іларіон (Рудник), який очолює єпархію в канадському Едмонтоні.

В обох екзархів не просто є українське коріння, вони обидва виросли в західній Україні.

Архієпископ Даниїл народився в Івано-Франківську, йому 46 років. Свій церковний шлях він почав в Україні в Греко-католицькій церкві, навчався в Івано-Франківській семінарії, був висвячений у диякони. У 1996 році майбутній владика й екзарх емігрував до США, де продовжив освіту в папському Католицькому університеті Америки у Вашингтоні.

Однак незабаром перейшов з католицтва в православ'я, ставши в 2001 році священиком Української православної церкви в США. Цю церкву заснували українські емігранти, і в 90-х роках вона увійшла в повне спілкування з Константинополем.

Зараз Даниїл уже архієпископ і очолює Західну єпархію УПЦ в США, у яку входять українські парафії в 13 штатах.

Другий екзарх – єпископ Іларіон родом зі Львова, йому, як і Даниїлу, також 46 років.

До переходу в Константинопольський патріархат був прихожанином і семінаристом УПЦ Московського патріархату. У 1992 році він поїхав на навчання до Греції, де вивчав богослов'я і церковне право. У сферу наукових інтересів Іларіона входили історичні зв'язки Київської митрополії з Константинополем. Якраз ці зв'язки йому як екзарху доручено відновлювати зараз у Києві.

У 2005 році Іларіон був обраний єпископом, а висвятив його особисто Вселенський патріарх Варфоломій у своєму кафедральному храмі на Фанарі.

Уже за кілька місяців, після прийняття сану, Іларіон вперше був залучений до переговорів про українську автокефалію. Коли в червні 2005 року на Фанар приїжджав президент Віктор Ющенко, то його переговори з Варфоломієм перекладав саме Іларіон.

У 2007 році владика переїжджає до Канади, а вже за рік отримує кафедру з центром у місті Едмонтон.

Обидва екзарха – добре знайомі з церковною ситуацією в Україні, вони неодноразово бували в Україні як з особистими, так і з архієрейськими візитами.

З квітня 2018 року, коли українська церковна та світська влада звернулися до Варфоломія з проханням про надання автокефалії, Даниїл та Іларіон активно підключилися до процесу з боку Константинопольської церкви. Саме вони були в делегації Фанара на святкуванні 1030-річчя Хрещення Русі.

Обидва екзархи Вселенського патріархату українського походження
Обидва екзархи Вселенського патріархату – українського походження
ФОТО: ПРЕС-СЛУЖБА ПРЕЗИДЕНТА
Чому це призначення так обурило РПЦ і УПЦ МП?
Новина про призначення екзархів до Києва викликала хвилю обурення з боку Московського патріархату. У численних коментарях представників МП Константинополь і особисто Варфоломія звинувачують у порушенні церковного права, у недипломатичності і навіть нахабстві.

Причина такої реакції проста – Московська патріархія вважає всю Україну своєю канонічною територією. Призначення екзархів не має сенсу, впевнені в МП, а навіть якщо їх необхідно було посилати – предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій і патріарх Кирил мали дати на це згоду.

Емоцій ситуації додала одна "пікантна" деталь. Під час недавньої зустрічі Московського і Константинопольського патріархів у Стамбулі про плани призначити екзархів Кирилу не повідомили. При тому, що рішення було прийнято ще до зустрічі.

У відповідь на дії Константинополя РПЦ на засіданні Синоду 14 вересня прийняла рішення про призупинення поминання патріарха Константинопольського під час богослужінь у храмах Російської православної церкви. Фактично, Кирил зробив великий крок у бік повного розриву відносин з Вселенським патріархом.

Пізніше Синод УПЦ МП висунув вимогу негайно відкликати екзархів з України. Але в Константинополі нагадали митрополиту Онуфрію, що його церква не є самостійним суб’єктом і нічого в патріарха вимагати не може.

І це далеко не всі кроки, на які готова РПЦ. Наприклад, вона дуже прозоро натякає на те, що під боком у Варфоломія давно є невизнана Турецька православна церква, яка давно просить Московського патріарха про визнання. Як і "розкольники" в Елладській церкві.

Куди може завести така практика – ніхто спрогнозувати зараз не зможе.

Яка процедура видачі томосу Вселенським патріархатом?
Чернетка томосу вже написана. Про це кілька місяців тому повідомив архімандрит Кирило (Говорун), священик Московського патріархату, який активно підтримує автокефалію. Текст патріаршої грамоти писали провідні фахівці з канонічного права і церковної історії.

У документі детально прописані історичні передумови надання церковної незалежності, а також перераховані всі юридичні аспекти створення та подальшого життя нової Української православної церкви.

На вересневому Синоді Константинопольського патріархату було заслухано детальну доповідь щодо канонічності надання томосу. Також там розглядалася можливість зняття анафеми з предстоятеля Київського патріархату Філарета.

Після цього надання томосу – справа техніки.

Остаточне рішення прийме Синод Константинопольського патріархату – церковний уряд, до якого входять до двадцяти найбільш авторитетних і впливових єпископів церкви на чолі з патріархом.

За томос Синод буде голосувати. У разі позитивного рішення – патріарх Варфоломій підпише грамоту, після чого створення церкви юридично можна буде вважати доконаним фактом.

Хто має передати томос в Україну і кому саме?
Томос виходить від патріарха Константинополя і Синоду Константинопольської церкви. Питання про те, кому саме буде вручена грамота і хто фізично привезе історичний документ до Києва, поки відкрите.

За однією з версій, томос привезуть на Собор, який, як очікується, незабаром після підписання документа буде скликаний у Києві. У роботі Собору візьмуть участь усі єпископи, які підписали прохання про автокефалію.

За іншою версією – Собор спочатку почне роботу, обере предстоятеля, і вже глава нової церкви отримає грамоту патріарха Варфоломія.

Однак такий варіант не влаштовує єпископів Московського патріархату. Тому що в такому випадку їм доведеться увійти в нову церкву не маючи остаточних гарантій.

Якщо ж собор пройде після оголошення рішення про томос, то боятися РПЦ вже не буде сенсу.

Як повинно відбутись об’єднання українських церков у нову автокефальну?
Об'єднання церков для створення нової помісної церкви – найскладніша частина процесу. Церкви – не фірми, які можуть легко об'єднуватися, зливатися або поглинатися одна іншою.

Церковне об'єднання – результат довгих, як правило, абсолютно закритих переговорів єпископів. З об'єднанням Київського патріархату і Автокефальної церкви більш-менш усе зрозуміло.

Патріарх Філарет в інтерв'ю УП пояснював, що всі єпископи обох церков входять до нової церкви рівно з тими єпархіями і парафіями, які в них є на момент об'єднання.

Складнощі виникають, коли мова заходить про приєднання єпископату Московського патріархату. Невідомо навіть саме число тих, хто буде приєднуватися. Лист до Вселенського патріарха підписали близько десятка єпископів МП, але після оголошення про надання томосу їхнє число може різко зрости.

Сьогодні можна говорити про те, що до нової церкви можуть долучитися до 20 з приблизно 90 єпископів УПЦ МП.

Як буде називатися нова церква?
Проблеми створення нової церкви починаються вже з назви. Логічно було б назвати її Українською православною церквою. Без будь-яких доповнень, як, наприклад, Константинопольська православна церква, Грузинська або Російська. Однак така назва вже "зайнята".

Юридично церква Московського патріархату в Україні називається Українська православна церква – УПЦ. У цій назві закладено канонічну винятковість цієї церкви, її статус єдиної.

Але з отриманням автокефалії ця ситуація повинна буде змінитися.

У патріарха Філарета наполягають, що УПЦ повинна бути перейменована в Російську православну церкву в Україні, тобто фактично повернутися до ролі екзархату РПЦ.

Але такий розвиток подій категорично не влаштовує керівництво УПЦ МП, не кажучи про Москву.

Співрозмовники УП в команді президента Порошенка запевняють, що зараз питання назви церкви активно обговорюється. Однак влада схильна поступитися назвою УПЦ, якщо це зможе зняти додаткове напруження.

У той же час погрози зміною назви та структури розглядаються як додатковий аргумент для усмирення РПЦ і МП.

Хто очолить Помісну церкву? Чи є визначені кандидати?
Хто буде головою помісної Української православної церкви – буде вирішувати Собор, у який увійдуть єпископи-прихильники автокефалії.

Найчисленніша частина єпископату – ієрархи Київського патріархату – висунуть нинішнього главу патріарха Філарета. Зокрема, про це в інтерв'ю УП розповів речник УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря).

Предстоятель УАПЦ митрополит Макарія вже неодноразово заявляв, що претендувати на місце патріарха не буде.

Можна також припустити, що єпископи, які перейдуть з Московського патріархату, теж зможуть висунути свого кандидата. Але цей варіант малоймовірний чисто арифметично.

Філарет у колі прихильників автокефалії просто не має собі рівних за авторитетом і досвідом. Однак останнє слово все-таки за Собором.

Хто має увійти в нову церкву? Як будуть ділитися єпархії між єпископами різних церков після об’єднання?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
 
Що таке томос і чи потрібна для нього згода Російської церкви
Патріарх Філарет: Якщо Томосу нам не дадуть, то це означає, що Москва перемогла Вселенського патріарха
Після Томосу
Найважливішою юридичною одиницею з точки зору світського права в Україні є не церква цілком, не єпархія – а релігійні громади. Саме на них оформлені права власності або користування на більшість храмів.
Логічно було б припустити, що перехід до нової церкви буде здійснюватися саме на рівні громад. З юридичної точки зору, іншого шляху немає.

Проте учасники процесу створення автокефальної церкви дивляться на ситуацію трохи інакше. З церковної точки зору, коли єпископи підписували звернення до патріарха, то робили це від імені очолюваних ними єпархій.

Відповідно єпархії повинні увійти в нову церкву всі цілком, а ті парафії, які вважатимуть за краще залишитися з Московським патріархатом, повинні будуть приймати окремі відповідні рішення.

Однак в обох випадках усе впирається в чинний закон, а він дуже неоднозначний. Сьогоднішнє законодавство приймалося тоді, коли в Україні виникла необхідність врегулювати ситуацію з переходом церков з православної церкви у відроджену греко-католицьку. Коли мова йшла про розподіл монорелігійних груп, то процес ішов досить успішно.

Однак, коли в самій православній церкві стався розкол, то закон виявилося вельми складно застосовувати, оскільки механізми переходу парафій прописані в ньому досить туманно.

Уже кілька років як до Верховної Ради внесено проект закону 4128, у якому процедури переходу виписані однозначно. Цей законопроект привів до серйозних дискусій у церкві та суспільстві, так як в УПЦ МП вважали, що він написаний "під Філарета".

Якщо закон буде ухвалено, то перехід здійснюватиметься загальними зборами парафіян, які повинні повідомити про своє рішення державу. Якщо думка громади розділиться, передбачається можливість почергового відправлення богослужінь у храмі.

Тут, звичайно, є ризики. Адже на збори парафії можливий тиск: від психологічного до адміністративного і фінансового, нарешті. Уникнути маніпуляцій і втручання зовнішніх сил має влада. Як вона буде це робити – поки не відомо.

Окремо варто згадати Києво-Печерську, Почаївську та Святогірську лаври. Усе їхнє майно, на відміну від решти церков, не належить жодним громадам.

Ці святині підпорядковані Кабміну через Міністерство культури, адже є національними заповідниками.

За часів Януковича були спроби передати лаври у власність МП, однак усе, що тоді вдалося зробити, – передати святині в безоплатне користування монастирям Московського патріархату, зокрема Почаївська та Києво-Печерська передані на 50 років.

Відповідно тепер подальшу долю святинь муситиме вирішувати Кабмін. Як і долю десятків інших церков, які включені в різного роду заповідники та музеї.

Сакен Аймурзаєв, Роман Романюк,