Меморандум
ректора Українського Католицького Університету
про
відвідини УКУ представником Служби безпеки України –
відповідальним
за стосунки з Церквами
Львів, 18 травня 2010 р., кабінет ректора,
9:50-10:34

Вранці 18 травня о 9:27 я отримав дзвінок на свій
приватний мобільний телефон від представника СБУ, який попросив про
зустріч. Ми домовилися зустрітися через двадцять хвилин у приміщенні
ректорату УКУ. Цей співробітник вже контактував з ректоратом рік тому,
під час візиту до університету тодішнього Президента України Віктора
Ющенка. Він також відвідав ректорат пізнього пообіддя 11 травня 2010 р. в
справі запиту Інституту екуменічних студій та Інституту історії Церкви
про підписання угоди щодо опрацювання архівів СБУ. У цей час
представників ректорату вже не було в кабінетах, і він мав, за висловом
директора Інституту екуменічних студій д-ра Антуана Аржаковського, з ним
«дуже добру зустріч».
Після свого прибуття 18 травня, цей
співробітник у ввічливий спосіб повідомив про те, що деякі політичні
партії планують протести та демонстрації з приводу суперечливої (а в
деяких випадках обурливої) політики нової української влади. Студенти
будуть задіяні у цих протестах. Існує небезпека, що деякі з цих акцій
можуть супроводжуватися провокаціями. Він ствердив, що студенти,
звичайно, мають право протестувати, однак адміністрація університету
повинна їх застерегти, що ті, хто візьме участь у будь-якій протиправній
діяльності, будуть притягнуті до відповідальності перед законом.
Протиправна діяльність включає в себе не тільки акти насильства, а й,
наприклад, пікети, що блокують доступ до робочих місць урядових
службовців (або будь-які інші протести, не санкціоновані владою).
Після
усного представлення справи співробітник поклав на стіл розкритого
листа на аркуші паперу, що був адресований мені. Він попросив мене
прочитати листа, а тоді підтвердити підписом, що я ознайомився з його
змістом. Відвідувач ствердив, що після того, як я прочитаю і підпишу цей
лист, він повинен забрати його з собою. Оскільки я зміг побачити, що
документ був адресований мені як ректорові (я також зауважив, що на
ньому було два підписи, які надавали йому особливо офіційного
характеру), я спокійно відповів, що всякий лист, адресований мені, стає
моєю власністю і повинен залишатися у мене, принаймні у формі копії.
Лише за цих умов я міг погодитися прочитати цей лист (не говорячи вже
про те, щоб його підписувати).
Співробітник був явно збентежений моєю
відповіддю. Видавалося, що він не мав подібних прецедентів, тому що у
моїй присутності зателефонував по мобільному зв’язку до свого
(місцевого) керівництва, запитуючи про інструкції, що робити далі.
Начальник відмовив у дозволі лишити мені чи то оригінал, чи копію листа,
сказавши, що СБУ побоюється, що я «можу опублікувати його в інтернеті».
Я поставив запитання про доцільність всієї цієї процедури та про
необхідність такої секретності й відмовився навіть дивитися на листа і
читати його зміст. Молодий співробітник був розчарований і частково
збентежений, однак не чинив додаткового тиску і не сперечався з моєю
аргументацією.
Наша розмова мала й душпастирський момент. Я нагадав
співробітнику той факт, що СБУ як нащадок колишнього КДБ, у якій
залишається багато працівників ще з радянських часів, обтяжена спадщиною
фізичного й морального ламання і калічення людей, та що він, як молода
одружена особа, повинен бути обережним, аби не допуститися вчинків, які
можуть завдати непоправної шкоди йому особисто та осоромити його перед
дітьми та онуками. Як священик я почувався зобов’язаним вказати на цю
душпастирську перспективу. До його честі, він відмежувався від спадщини
минулого й заявив про своє прагнення служити потребам українських
громадян. Він також попросив звернути йому увагу, якщо я вважаю, що він
чинить неналежний тиск.
Врешті, я виразив моє особисте й назагал
поширене в народі глибоке розчарування тим, що праця СБУ така
непослідовна, що офіцери безпеки й міліції живуть розкішно, хоч
отримують мізерні зарплати, що їхня діяльність просякнута корупцією та
що нехтуються законні права громадян і їхня рівність перед законом. Я
навів свіжий приклад з моїм двоюрідним братом Теодором Ґудзяком, мером
міста Винники, який у лютому 2010 р. (три дні після обрання нового
Президента) був арештований на підставі сфабрикованого звинувачення в
хабарництві, організованого відомим корупціонером – політичним
конкурентом й колишнім міліціонером – та за допомогою обласної й міської
міліції. Незважаючи на те, що за два місяці до сфабрикованої справи
мер, спираючись на голоси міської ради, надав СБУ відео, на якому
переодягнені у цивільний одяг міліціонери серед ночі безперешкодно
вриваються в його офіс у міській раді, дістають із сейфу міську печатку і
ставлять її на різних документах, СБУ не вжила жодних заходів.
(Предстоятелі Церкви, зокрема Блаженніший Любомир (Гузар), висловили
занепокоєння, що внаслідок маніпульованих асоціацій цей випадок може
бути використаний як привід, аби скомпрометувати ректора УКУ і цілу
інституцію, яка має виняткову репутацію вільної від корупції). Я також
повідомив, що маю достовірні свідчення та аудіодокази того, що мій
телефон прослуховується, і то вже протягом багатьох місяців.
Народ
України продовжує побоюватися й не довіряти як Службі безпеки, так і
міліції через систематичні зловживання законом; через поширену практику
залякування чесних політиків, журналістів, активних громадян; через
зухвалий шантаж і здирства, здійснювані силовими структурами щодо
середнього та малого бізнесу. Я попросив молодого співробітника передати
мою стурбованість такими фактами своєму начальству. Я мав враження, що
він особисто готовий дослухатися до етичних аргументів, але й,
водночас, виконує свою звичну роботу. Мені було ясно, що він старанно
«дотримується інструкцій».
Під час нашої розмови співробітник СБУ
запитав мене про Генеральну асамблею Федерації європейських католицьких
університетів (FUCE), що мала відбутися 20-22 травня в стінах УКУ у
Львові. Він охарактеризував її як важливу подію (вона отримала серйозний
розголос) і спитав про програму, та про те, чи зустріч відкрита для
широкого загалу. Стало зрозуміло, що він був би зацікавлений взяти у ній
участь. Я сказав, що головна тема: «Діяльність католицьких
університетів задля гуманізації суспільства» була оголошена в засобах
масової інформації і що результати обговорень також будуть оприлюднені.
Однак робочі засідання ректорів університетів не є загальнодоступними. Я
пояснив, що 211 членів Міжнародної федерації католицьких університетів
(IFCU) та 49 членів FUCE ретельно слідкують за розвитком єдиного
католицького університету на території колишнього Радянського Союзу.
Вони особливо зацікавились обставинами діяльності УКУ після того, як у
березні на щорічній зустрічі Ради консульторів IFCU в Японії, я мав
нагоду описати деякі наші суспільно-політичні перипетії та загрози
свободі інтелектуального дискурсу (нав’язування радянського бачення
історії; реабілітацію сталінізму і Сталіна, якому 5 травня 2010 р. в
Запоріжжі відкрили новий пам’ятник; відновлення цензури у пресі й на
телебаченні), які несумісні з нормальним університетським життям.
Тоді,
як це й було домовлено на початку зустрічі, я запросив до розмови
першого проректора УКУ д-ра Тараса Добка, якому співробітник повторив
побажання СБУ.
Розуміючи стурбованість СБУ збереженням стабільності
українського супільства, слід зробити декілька висновків з цієї зустрічі
та пропозицій, які на ній були висловлені:
1. Підписання такого
документа, як цей лист, що був мені запропонований до підпису,
рівнозначне зі згодою на співпрацю з СБУ. Особа, яка його підписує,
властиво, погоджується зі змістом листа та з можливими його наслідками. У
практиці радянських спецслужб поставлення підпису на документі, який
був написаний КДБ і зберігався там, було основним методом вербування
таємних інформаторів (сексотів).
2. Такі методи не мають відомих
(мені) прецедентів у незалежній Україні в досвіді УКУ та Львівського
Національного Університету, чийого довголітнього ректора (і колишнього
міністра освіти і науки 2008-2010 рр.) Івана Вакарчука я спитався
безпосередньо після цієї зустрічі. Ці методи були добре відомі в
радянські часи.
3. Конфіскація листа після підписання робить його і
підпис інструментами для використання СБУ на власний розсуд.
4.
Можливі сценарії використання подібного документа включають таке:
a)
У випадку арешту студента, СБУ може звернутися до ректорату з
оскарженням, що університет був поінформований про небезпеку для
студентів, але не вжив необхідних заходів, щоб вберегти їх від
протиправних вчинків чи насилля щодо них. У такому випадку адміністрації
університету може бути висунуте звинувачення з подальшою моральною та
юридичною відповідальністю. Звинувачення з юридичними наслідками може
стати інструментом змусити університет піти на компроміс стосовно своїх
засадничих принципів (свободи слова, форм суспільної діяльності та
критики, навіть релігійних практик – все це має свої прецеденти в
недавній історії). Більше того, влада може використовувати такий
претекст, аби здійснювати потужний тиск на університет з метою
приборкати будь-які студентські протести.
б) Після гіпотетичного
арешту студента чи студентів, їхнім колегам і батькам, як і іншим членам
університетської спільноти можуть показати документ, яким адміністрація
була попереджена, і їй порадили приборкати прояви студентської
активності. Оскільки адміністрація не відвернула студентів від
незаконної діяльності, яка стала приводом для арешту, батьки й інші
особи можуть зробити висновок, що університет недостатньо (неадекватно)
піклується безпекою своїх студентів. Це був би найефективніший спосіб
поділити університетську спільноту та підірвати репутацію університету
серед його найважливіших членів – студентів.
5. Явний та справжній
сюрприз, яким стала для співробітника моя відмова вчинити так, як
вимагалося, може означати, що він не часто зустрічається з подібною
реакцією. Він пояснив мені, що регулярно працює з духовенством. Можна
припускати, що подібним чином зверталися або будуть звертатися і до
інших душпастирів (які працюють з молоддю, студентами і т.д.), та що
хтось не міг або не зможе відмовитися підписати такий документ.
6.
Заходи такого типу породжують острах і тривогу. Вони й задумані для
того, аби залякати адміністрації університетів та студентів. Вони є
елементом методології, добре знаної українському народові. Відродження
таких практик є свідомою спробою відродити методи радянського
тоталітарного минулого та наново посіяти страх у суспільстві, яке тільки
почало відчувати свою свободу.
7. Оскільки лише декілька з приблизно
170 українських університетів заявили протест проти недавніх змін у
політиці та освіті, а багатьох ректорів спонукакли і/або змусили
висловитися на їхню підтримку, то зрозуміло, що останнім часом у вищу
освіту швидкою ходою повертаються страх і пристосуванство. Можна
очікувати, що УКУ буде об’єктом особливої уваги й можливого тиску в
наступні місяці. Солідарність міжнародної спільноти і, особливо,
академічного світу буде важливою допомогою для УКУ, аби університет
відстояв свою принципову позицію стосовно інтелектуальної і суспільної
свободи.
8. Відкриті висловлювання і публікації на ці теми є мирним і
найбільш ефективним способом протидії секретному контролю та
залякуванню студентів і громадян. Як стало очевидним під час згаданого
випадку, представники владних структур є особливо чутливими до винесення
їхніх дій на публіку. Інформація може відігравати запобіжну, коригуючу й
зцілюючу роль, якщо вона виявляє заплановані дії, які мають на меті
обмежити громадянську свободу, демократію та людську гідність.
Слід
зазначити, що 11 травня 2010 р., коли українські студенти організовували
протести у Львові та Києві, представник апарату Ігоря Держка,
заступника Голови ЛОДА, відповідального за гуманітарні питання,
зателефонував до ректорату й запитав про статистику – кількість
студентів, які беруть участь у демонстраціях. В УКУ відповіли, що не
знають, яким чином вести такі підрахунки.
Прошу пам’ятати про УКУ,
про всіх студентів та громадян України у Ваших думках і молитвах.

о.
Борис Ґудзяк
Ректор
Українського Католицького Університету
19
травня 2010 р.Б.

Одним із важливих позитивних наслідків візиту Патріарха Московського і всієї Русі КИРИЛА став початок діалогу між Українською православною церквою Московського патріархату та Українською православною церквою Київського патріархату.

Як передає кореспондент УНІАН, таку думку на прес-конференції висловив директор Інституту Горшеніна Кость БОНДАРЕНКО, відповідаючи на запитання журналістів щодо позитивних наслідків для України візиту Предстоятеля РПЦ.після візиту патріарха КИРИЛА “пожвавішали переговори між представниками вищого духовенства” УПЦ МП і УПЦ КП. “Це вже позитивний момент. Принаймні почався діалог. Якщо ще рік тому він був узагалі неможливим, то сьогодні він розпочався”, - сказав експерт.

При цьому він звернув увагу, що діалог розпочався без посередництва будь-яких політичних сил. Церковні ієрархи, зазначив К.БОНДАРЕНКО, нарешті вирішили, що вони і самі між собою можуть якимось чином порозумітися. “Умовно кажучи, вулиця Мазепи і вулиця Пушкінська знайшли, яким чином можна розпочати активний діалог”, - додав він.

Відповідаючи на запитання щодо оцінки дій Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА під час візиту, К.БОНДАРЕНКО зауважив, що він продемонстрував себе сильним політиком, який має значний вплив на суспільство. На думку експерта, своїми вчинками патріарх ФІЛАРЕТ змусив вище духовенство РПЦ поважати його.

Крім того, вважає К.БОНДАРЕНКО, найближчим часом Предстоятель УПЦ КП спробує відігравати не просто помітну, а й важливу роль у процесах православної церкви в нашій державі. “Тим більше сьогодні з’явилася дуже велика кількість тих священнослужителів, ієрархів, при чому в усіх трьох православних церквах України, які говорять про необхідність створення єдиної Київської церкви. Не просто Української православної церкви, а саме Київської внаслідок об’єднання кількох церков”, - підкреслив експерт.

Заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій ГОЛОБУЦЬКИЙ, зі свого боку, зауважив, що “жодного позитиву для об’єднання України” у візиті патріарха КИРИЛА він не бачить. Разом з тим, позитив, і достатньо вагомий, на його думку, полягає в іншому. “Ми нарешті побачили обличчя православної російської церкви. Ми побачили, що сучасний вищий священик російської православної церкви – це типовий споживач сучасної культури і сучасної цивілізації. Він добре вдягнений, має добрий годинник і їздить на мотоциклі”, - сказав О.ГОЛОБУЦЬКИЙ.

З УНІАН.

Стаття з УНІАН, друкується зі скороченнями, для роздумів.

Кирил розвінчує культ споживацтва в найрізноманітніших його проявах, поглядаючи на годинник за 30000 євро... Чи не краще нам жити за різними годинниками?..

Ось вона, колосальна вага деталі! У політиці, у справах церковних та справах світських. А разом – у житті земному загалом.

Скільки зусиль було вкладено в підготовку візиту Патріарха Кирила до України! Готувалися церковники, працювала потужна російська пропагандистська машина, суєтилися політики по обидва боки кордону, посильний внесок робили олігархи різного масштабу.

І ось достатньо було Його Святійшеству задерти рукав, аби глянути на годинник... За коротку мить фотокамера встигла зафіксувати сам годинник. І колосальні зусилля виявилися значною мірою перекресленими. Завдяки Інтернету за лічені хвилини мільйони людей відкрили для себе, що Його Святійшество носить годинник фірми Breguet вартістю приблизно в 30 тисяч євро.

Філіппіки “безудержному потреблению”

Звісно, на перший погляд, нічого грішного в цьому немає. Зрештою, Патріарх Кирил не є найбіднішою людиною в Росії, і ніде, ніякими церковними канонами не заборонено священнослужителеві користуватися супердорогим годинником. Питання, зрозуміло, в іншому.

Звісно, ідеться про віру. Віру в Бога. А також віру, точніше – довіру до того, хто покликаний зміцнювати цю віру в людях, нести слово Боже до них. Вона або є, або її нема.

Коли Його Святійшество виходить до тисяч людей, які стоять під пекучим липневим сонцем на вулицях у столиці, а ще мільйони чекають перед телевізорами, і з болем у голосі починає говорити про загрозу “безудержного потребления”, а потім ці ж люди бачать на його руці годинник за три десятки тисяч євро, довіру до духовної особи це аж ніяк не зміцнює.

Треба визнати, якби навіть Патріарх Кирил, ніколи й словом не обмовився про загрозу цього самого “безудержного потребления”, то й у цьому разі недешевий годинник легендарної швейцарської фірми, м’яко кажучи, погано в’яжеться з образом пастиря людських душ, для якого Духовне має бути апріорі вищим за всі блага цього світу, іншими словами – за Матеріальне.

Однак Його Святійшество, крім усього, багато й охоче розвінчує сучасний культ споживацтва в найрізноманітніших його проявах.

Його проникливий погляд звертається до всіх, хто дивиться прямий ефір за участю Патріарха на найрейтинговішому українському телеканалі – “Інтер”, а голос возноситься проти “потребления”: “Процессу потребления нет предела. Можно купить один самолёт, другой, третий. Но что это значит по отношению к обществу? Земля не способна выдержать такой проект. А значит, поддерживать его – грех. Бог просто не дал нам таких ресурсов. Потому очень важно научиться христианской аскезе – победе над своими страстями, инстинктами».

«Если все общество встанет на путь безудержного потребления, то Земля наша этого не выдержит. Уже доказано, что если средний уровень потребления всего мира будет таким, как сейчас в Соединенных Штатах, то оставшихся ресурсов хватит на 4045 лет», – попереджає він телеглядачів.

Печаль Патріарха викликає, зокрема, й те, що “ безудержный потребительский инстинкт, овладевающий сегодня все большим числом людей, на самом деле лишает их обычной радости от приобретения каких-то вещей. Возникает аномальная ситуация, когда человек, поддаваясь рекламе, моде, начинает гнаться за последними моделями мобильных телефонов и автомобилей”.

Предстоятель РПЦ дуже тонко відчуває страждання людей від цього: «У человека возникают совершенно другие уровни удовлетворения. Например, он получает удовлетворение от того, какое место в списке журнала Forbes он занимает, и переживает как личную трагедию, если по этому списку он опускается вниз».

Навіть у нинішній економічній кризі Патріарх бачить певний позитив. На його думку, криза може стати «встряской», в которой сегодня нуждается западноевропейская цивилизация, весь благополучный западный мир”. «Кризис может в этом смысле научить людей сдержанности, научить рачительно относиться к своим финансовым возможностям. Но самое главное – он учит христианской аскезе, умению управлять своими инстинктами и страстями».

А ось на зустрічі зі студентами українських духовних навчальних закладів він спрямовує своє гнівне слово проти сучасних супермаркетів та торговельно-розважальних центрів: “Супермаркет, где можно отдохнуть, поесть, покататься на коньках, – вот храмы XXI века. Храмы-развлекаловки, которых в Москве больше остальных общественных заведений. Поэтому напрасно некоторые думают, что люди пойдут в настоящие храмы в массовом порядке”. “Деньги стали символом благополучия и гарантией свободы, власти. Но это иллюзия, возникшая на волне расцвета общества потребления”, – продовжив він.

А ось на кіностудії Довженка, зустрічаючись з інтелігенцією, він знову повертається до наболілої теми. Як зауважило одне з Інтернет-видань, “тогда Святейший был еще беспощаднее к идеологии безудержного потребления”. “Как-то я спросил одного очень богатого человека: «А вы испытываете удовольствие от новой вещи?» Он улыбнулся: «Только в тот момент, когда подписываю чек». Безудержное потребление снимает радость обладания новой вещью. У человека, заболевшего этой страстью, теперь другие способы удовлетворения, например, место в списке журнала «Форбс». Я понимаю, что у каждого свои игрушки, но некоторые из них опасны. Бог не дал нам ресурсов, чтобы всем жить так. А колоссальные диспропорции в потреблении – грех”.

Переконливо? Переконливо, кажуть собі люди, ті самі мільйони людей в Україні, які слухали Пастиря в телеефірі, ті люди, які “інтелігенція на кіностудії Довженка”, які “студенти духовних закладів” та багато інших. Але тут же їхній погляд падає на годинник за 30 тисяч євро. І вони запитують себе: даруйте, а хіба це не та сама “игрушка” (пам’ятаєте, “последние модели мобильных телефонов, автомобилей” і так далі?), про які Патріарх же казав “некоторые из них опасны”? А оскільки такої “игрушки” у мене немає, чи не формує мій духовний Пастир ті самі “колоссальные диспропорции”, які сам же називає “грехом”?

«Личный пример – это то, без чего священник не может нести служение»

Так і виникає безліч запитань, які руйнують довіру до Пастиря. Він же бо сам неодноразово казав про те, наскільки важливо священнослужителю особистим життям навчати людей віри, зміцнювати Віру.

«Личный пример – это то, без чего священник не может нести служение», – подчеркнул патриарх. Как отметил он, в наше время, когда люди перестали верить словам, жизнь священника – постоянная проповедь делом».

Ну і яка ж тут “проповедь делом” виходить із життя Патіраха Кирила, запитує себе вірянин? І це вже не кажучи про ті каверзні питання не так філософського плану, які доводиться відганяти від себе: “А коли я опускаю свої десять (двадцять чи сто) гривень у скриньку “на будівництво храму” чи купую свічку, щоб поставити її з молитвою за здравіє Патріарха, куди йдуть ці кошти? Таки на храм чи…”

Можливо, ви запитаєте автора: а при чому тут створення української помісної церкви?

Для багатьох людей, переконаний, таки “при чому”. Нехай для різних людей – по-своєму.

Везіння та щастя духовних поводирів у всьому світі полягає в тому, що багато людей ідуть за ними (буде це церковне життя чи партійне будівництво) – бо просто вірять їм. Вірять не аргументам, не цифрам чи фактам, а, так би мовити, “взагалі”. Тому, що вони здаються їм красивими, духовними, енергійними (політтехнологи, яким доводиться мати справу з вождями та масами, як відомо, називають це харизмою).

Але в цьому ж і біда духовних поводирів. Коли якась деталь, якась дрібничка, щось нібито другорядне й неістотне похитне цю віру, людей можуть перестати переконувати і цифри, і факти, і вчинки. І тоді той, кому досі вірили на слово, хоч кинеться зі скелі в прірву, та людям стоятиме перед очима той самий годинник, і скажуть: не вірю… Іншими словами, коли Його Святійшество каже, що помісна церква в Україні таки є і не треба сушити собі цим голову, то можливо, над цим варто все-таки подумати, запитують ці люди себе...

Патріарх Кирил, до нас, як у свою вотчину їхав. Звик, що в Росії під час візиту до провінції ніхто б ніколи не наважився сфотографувати того годинника, не кажучи вже про те, щоб усім ці фото показати. Тож і до нас із тією самою впевненістю їхав. Мовляв, хто посміє. Ось якби намірився їхати до Європи чи Штатів, заховав би того годинника подалі. На час поїздки, звісно. То, виходить, ми таки для нього таки вотчина?


Глава РПЦ Патріарх Кирил

Олександр Калініченко, УНІАН

Сходив сьогодні на постанову, про яку дізнався завдяки друзям, що надіслали мені посилання на подію...

Ще не встиг зайти, а мене вже вітають, запрошують... так приємно - всі посміхаються мені... по-справжньому, а не підкупно... Наші люди, українці всюди... Незвично бачити наших людей з такими посмішками... навіть християн...

А.. ну да... постановка відбувалась від христианської церкви. Спектакль розповідає про місце суду вмерших, по христианській религії. І логічно, що всі, хто приймав участь у виступі, теж християне. І більше 90% присутніх - теж християне останні 5-10% - запрошені: їх друзі, приятелі, знайомі і інші.

Що сподобалось:

Квитки безкоштовні. Просять добровільно, якщо є можливість, внести пожертву (більше 10 гривень не беруть, мені навіть решту дали з 20... правда, якщо б я настояв, то могли б і 20 гривень з мене взяти... за моїм власним бажанням)

Актори грали добре. Трішки перегравали, але самі вони були новачками, і проявляли себе як могли. Якщо припустити, що на репетиції у них було не більше місяця, то розкрили вони себе дуже добре (а певно і ще менше, бо режисер був з Америки, і проводив тур, в якому людей до виступу набирав прямо в місті проведення, тому багато часу на постановку він просто не міг мати).

Чим молодше були актори - тим краще зіграли. Кузяєва Наталя (не думайте, що у мене пам'ять добра, і я її запам'ятав, я просто на буклеті зараз подивився) - та взагалі викликала бурю овацій! Цілком, загальне враження позитивне, тепле. Навіть трішки образливо за першого актора, який грав негативну роль, і йому через це не аплодували... Хоча, справді, не аплодували йому саме тому, що дуже реалістично і добре зіграв... Здається, це Дмитро Лопуга, що зіграв того персонажа,. Просто не можу обійти його увагою.. Можливо, хтось десь йому скаже, що його теж помітили, хоч і не чув він оплисків. Ще раз повторю, мені сподобалась гра ВСІХ АКТОРІВ. Особливо - дітей. (-: Цінував я не якість та не майстерність, а натхнення, щирість і прагнення зробити все якнайкраще.

Декорації теж досить якісні, і не виглядають дешево, або погано. І костюми і оформлення - все добре підходить до загального образу.

... Тепер до суті... Весь виступ лунав зазив: "В рай попаде той, хто прийняв в серце Бога, всі інші потрапляють в пекло". Це головна думка всього спектаклю, і на прикладі місця проведення суду показують розмову з Господом тих, хто загинув. До речі, практично в усьому є своя раціональність в цій думці (якщо сприймати не прямо, а образно).. окрім тих моментів, про які я напишу нижче

Сподобалась ще молитва в кінці. Добра, приємна, емоційна... Я в ній не побачив нічого поганого, або суперечливого чи помилкового (як мені здається). 

Що не сподобалось:

- Слова одного з янголів "... ну, хтось же має трапляти в пекло?...". Я з цим не згодний... Мабуть через це я не згодний вцілому з религією християнства. Якщо Бог кохає, то він не стане примусово робити так, щоб частина його дітей ОБОВ'ЯЗКОВО, НА ВІКІ ВІЧНІ ТРАПЛЯЛИ В ПЕКЛО... Це тупо. Ані люблячий Господь, ані люблячий татко так ніколи не зробить...

- Слова Бога "... ти мені не син... " Х-ня якась. Всі діти божі, всі рівні... а тут БАЦ!... "...а этому не дала..." звідки така злоба? звідки така категоричність? А? Виходить що - тільки народився, то син; з першим гріхом - відразу перестаєш ним бути (при умові, що за всі гріхи, більше 2000 років тому сплатив своїм життям Іісус, але цього, виходить, недостатньо)... і доки не приймеш те, що Іісус вмер за тебе, то сином або дочкою більше не вважаєшся, і любові не маєш... (хто ж так кохає?? БОГ ??? щось не так в цій религії)

- Перенасиченість словами "Бог, Господь, рай, пекло, суд, Іісус"... як на мене - трішки надмірно їх використовували...

- "Раб Божий, слуга Господен" - так само. Не можна кохати своїх дітей, і називати їх своїми рабачи чи прислугою... це тупо.

- Психологічний пресинг досить відчутно при невеличкій "проповіді" після спектаклю. Давління на страх та жалість,... гра на почутті підвищщення після оплисків акторам... (Старі добрі засоби НЛП... давно не бачив їх такого цікавого застосування)

---

В принципі, раджу подивитись всім. Скептики та критики знайдуть, з чого поглузувати, та ще більше впевняться в своїй правоті, стосовно будь-чого (якщо досидять до фіналу виступу), а ті, хто не є скептиком і не налаштований критикувати - отримають задоволення, познайомлються з людьми, схожими на них... Можливо, хтось зрозуміє про Бога щось нове, відкриє його в собі... 

І це буде добре. Будь-який Бог в душі краще, ніж ніякого. Будь-який Господь в душі та серці дарує радість, віру, надію... Божі люди - добрі, привітні... з ними приємно спілкуватись, особливо, коли у них нема фанатизму стосовно повернення всіх до своєї религії ... (я правда впевнений, що можна спілкуватись не тільки на ці теми.. навіть в церквах)

Мені там сподобалось... можу сходити навіть ще раз за компанію з кимось, хто не хоче йти сам.

---

P.S. будь ласка... вимикайте свої мобільні телефони, чи ставте їх на беззвучний режим.. Навіть якщо ви на 100500% впевнені, що вам ніхто не зателефонує, БУДЬ ЛАСКА, ВИМКНИТЬ ЇХ!

Ваші супер-пупер-мега-кльово-модні мелодії відволікають і акторів, і аудіторію.

Тим, хто ще не знає, як ставити беззвучку: натискаєте кнопку з зображенням ноти, чи з "#" (на багатьох телефонах саме на кнопці з "#" поруч є невеличкий знак ноти), і потримайте цю кнопку натиснутою 2-3 секунди. На екрані з'явиться повідомлення, що звук вимкнено. Потім, так само можна повернути в режим зі звуком.

ПОТРЕНУЙТЕСЬ ЗАРАЗ, ПЕРЕД ТИМ, ЯК ЙТИ В ТЕАТР, ЧИ В КІНО!

Ті, до кого не доходить, як це робити, раджу запитати у своїх друзів або приятелів... Краще це знати, вміти, і зробити, ніж потім відчувати на собі осуджуючі погляди і негативні флюїди цілого залу...

---

P.P.S. і з другим і третім і всіми іншими телефонами слід поступити так само!!!

---

P.P.P.S. Дуже радий, що сходив на цей захід! Настрій чудовий. Відчуваю, що справи в світі не такі вже й погані, доки існують ті люди, серед яких я сьогодні знаходився! Прямо аура в приміщенні була приємна! Тому, вам всім бажаю якимось чином теж знайти засіб хоч трішки покращити кожний день свого життя! (не обов'язково церквою.. там просто знають, як це зробити легко і просто, а якщо у вас є свій засіб - то користуйтесь ним, не забувайте і будьте добрі та щасливі!)

Всіх люблю, цілую, ваш Миколка!

Наилучших медиков страны в скором времени будут награждать орденом святоговеликомученика Пантелеймона Целителя. Такое решение было принято на итоговой Коллегии Министерства Охраны Здоровья Украины. Как сообщил министр здравоохранения Василий Князевич, Орден святого великомученика и целителя Пантелеймона будет вручаться за выдающиеся заслуги в области здравоохранения, за благотворительную, гуманистическую и общественную деятельность.

Поздравляю всех работников медицинской службы и желаю им крепкого здоровья!

К сожалению фото ордена не нашел. Видел только на праздничных биг-бордах.

Великомученик Пантелеймон происходил из Никомидии. Мать его была христианка, а отец язычник. Мать воспитывала его в христианской вере, но скоро умерла; отец отдал его в языческую школу и затем поручил знаменитому врачу Евфросину для изучения врачебного искусства. Когда Пантелеймон ходил к Евфросину, то случалось ему проходить мимо одного дома, где жил священник Ермолай.

Старцу Ермолаю понравился юноша, и у него явилась надежда просветить его христианскою верою. Неоднократно, приглашая к себе Пантелеймона, Ермолай заводил с ним разговор о Христе и Его вере. Юноша припоминал наставления матери и полюбил Христа. Когда же однажды, идя от своего учителя, он встретил на дороге ужаленного змеею ребенка и для опыта призвал имя Христово и исцелил его, то принял крещение от Ермолая.

Крестившись сам, будущий святитель Пантелеймон захотел, чтобы крестился и отец его. Чудесный случай помог ему в этом. К Пантелеймону, как к врачу, привели слепого, которого не мог вылечить сам Евфросин, и он именем Христовым исцелил слепца. Тогда отец принял крещение вместе с исцеленным слепцом, но скоро умер и оставил сыну богатое наследство.
Пантелеймон начал раздавать наследство бедным, а сам врачевал больных не столько лекарствами, сколько силою Божиею. Скоро донесено было императору, что Пантелеймон верует во Христа. "Что я слышу о тебе: говорят, что ты хулишь богов наших и воздаешь славу какому-то Христу? Я не хочу верить этому и надеюсь, что ты сам обличишь клевету, принеси жертву богам", — сказал царь Пантелеймону. "Совершенно верно это, — отвечал святой. — Я отрекся от ваших богов, потому что они ложны, и уверовал во Христа, потому что он есть истинный Бог", и предложил призвать одного неизлечимого больного, и кто исцелит его — он или языческие жрецы — вера того и должна быть истинною.
Языческие жрецы сколько ни молились своим богам, исцеления не последовало; но лишь призвал имя Христово Пантелеймон, больной получил исцеление, так что многие уверовали во Христа. Царь же ожесточился на святого и приказал терзать его тело и затем бросить с тяжелым камнем в море. Но Пантелеймон и при этом остался жив и невредим. Тогда напустили на него диких зверей, но звери лишь лизали ему ноги; привязали к колесу усеянному острыми лезвиями, но он и здесь остался невредимым.

Наконец царь приказал обезглавить мученика и тело его сжечь. Но тело осталось невредимым, и христиане похоронили его с благоговением. Это было в 305 г. Скоро мощи святого перенесены были в Царьград. Части их находятся: в монастыре имени св. мученика и других на Афоне, так же в Москве, на Никольской улице, в часовне его имени, где совершено чрез них много чудес, и в других местах.

Сьогодні одне із найвеличніших свят - свято Пресвятої Євхаристії (Божого Тіла).В цей день після Св.Літургії з церкви вирушає урочиста Євхаристійна процесія. 

Напередодні свята біля церкви або на території парафії прикрашають чотири престоли: живими квітами, образами, вишивками килимами,фігурками, прагнучм вшанувати Ісуса,утаєного в Найсвятішій Євхаристії.Так само квітами, стрічками прикрашають вулиці, якими рухається процесія.

Попереду процесії несуть хрест , фани ,феритрон. Потім ідуть духовні особи .  За нами діти, адоруючи Євхаристійного Ісуса, посипають пелюстками троянд та інших живих квітів , промовляючи «Свят, Свят,Свят,Господь Бог Саваот!» Священник під балдахіном несе Пресвяту Євхаристію в монстранції. Також сьогодні діти приступають до Першого Святого Причастя . Прийди до мене ,милий Ісусе, Терням голівки я не зраню, Сплету віночок з чудових квітів Тобі під ноги я постелю   Обов’язковим атрибутом свята є посвячення віночків з різнимх квітів (розхідник, мятка, румянок, чебрець , рожа,сунички..) , які оберігають дім і родину.

«Святе Причастя — це найкоротша й найпевніша дорога до неба».

Президент Віктор Ющенко висловив надію на створення в Україні помісної церкви та попросив у Вселенського патріарха Варфоломія I благословення.

"Я вірю у те, що будь-які поділи українських віруючих - недовговічні. Я вірю у те, що як божий дар, як історична правда та справедливість в Україні постане національна помісна церква", - зазначив Ющенко під час урочистостей на Софійській площі у суботу.

"Я вірю і прошу, ваша Всесвятосте, вашого благословення. Для мрії, для правди, для надії, для нашої держави, для України", - додав президент, звертаючись до патріарха.

Водночас він наголосив, що "українська держава не втручається і стоїть поза будь-якими міжконфесійними диспутами, рівною мірою шануючи кожну церкву, кожну релігію і кожного віруючого".

"Але ми будемо завжди підтримувати єднання українського християнства і ведення найтіснішого діалогу між різними культурами та віросповіданнями", - пояснив Ющенко.

Водночас, Варфоломій І, виступаючи на урочистостях, закликав українське православ’я до єдності.

"Турбота про оборону і відновлення церковної єдності є нашим спільним обов’язком, що переважує будь-які політичні чи церковні цілі", - зазначив він.

Українська правда

Народ, вже неділя настала, пора збиратися до церкви.

Для тих, хто не знає, що це таке, повідомляю: це місце, де люди можуть отримати відповіді на всі запитання, де вони можуть поспілкуватися з глибинами своєї душі та знайти мир, ласку, спокій.

І не плутайте слово церква з словом будівля для богослужінь чи місце праці священиків. Церква буде для Вас тим, чим Ви самі захочете, щоб вона була. І вона є, і буде.

Згідно з результатами розслідування журналістів газети «Дело», ймовірним споснором відомої реклами «сили змін» є Леонід Черновецький (або хтось із його соратників).


http://delo.ua/news/economic/theme/info-60308.html

Чи може церква створювати проблеми для суспільства?

Долучайтесь до обговорення навколорелігійних питань в контексті України:

http://community.livejournal.com/ua_antireligion/

Одна із найсвіжіших тем: незаконне будівництво поблизу від руїн Десятинної церкви.