хочу сюда!
 

Оксана

44 года, весы, познакомится с парнем в возрасте 45-53 лет

Заметки с меткой «відносини»

Психопортрет деякого виду дружби


 

-        ПЕТЮ, ЩО ТИ ВІД МЕНЕ ХОЧЕШ!???
-       
… Я? Ну…  Я НЕ ЗНАЮ, ЩО Я ХОЧУ!!!

Дилдоногий здоровань, улюбленець усіх, дивився так, що сумнівів не виникало – він і справді не знав. Тепер став зрозумілим його стиль життя, все стало на своє місце. Ось, чому така відсутність логіки; ось, чому часто його дії не мали причин. Все тільки тому, що він дотримується якихось інших провідних по життю на відміну від мене. І якщо мені необхідно знати, що я роблю, то йому достатньо потугів для дій (потугів, подібним до тих, що ведуть до унітазу). Й часто вони навіть не мають назв. Ну, є потуга справити нужду по маленькому і по великому, є потуга шлунку поїсти, ще якісь фізіологічні… а є ті, яким немає назв, оскільки вчені, що усьому дають назви, завжди прагнули винищити в людині звичку керуватися будь чим іншим аніж розумом, і цю тему оминули, недовивчили.

З Петьою все ясно. Це не були залицяння, бо не підхожу по його параметрам до кола його симпатій. За ним скиглили всі дівчата довкола. Але тому самому улюбленому, юному, віку дівчат він був вже не цікавий. Що ж до дівчат, які «як раз» - здаються йому підстаркуватими. Адже він не звик ще до свого власного відображення у дзеркалі: вже не всіма обожнюваного хлопчиська, а дорослого мужика, якого ще обожнюють, тільки вже не юні красуні.

За ним спостерігалася параноя. Ввижалися неіснуючі переслідувачки. Тоді ставало зрозумілим, що раніше вони були, а тепер їх вже немає, але він так звик до цього, що йому лячно усвідомлювати, що переслідувачок вже немає, що він ВЖЕ НЕ ТОЙ.

 

Чіпляння до мене були навіть не по справі. Оскільки, які можуть бути справи між мною і Петьою? Оцим нездарою-тусівником?

Я зі своїм хлопцем гостювала якийсь час у сім’ї Петі, та й по тому.

Можливо, його морально вбивало те, що я не втратила голови від його супернеймовірності, не закохалась до втрати глузду й не почала мріяти, щоб забрав із собою на край землі, як інші дівчата. Але як може бути інакше, коли бачиш мужика щодня, спостерігаєш який він у повсякденні, як він горлає на близьких, яке відношення до інших дівчат, до своїх дівчат, бачиш весь цей нарцисизм з виворотного боку… Зазвичай такі супернеймовірні для суспільства люди жахливі з «виворотного боку». Вони не поважають нікого окрім «своєї святості», зневажають близьких (та й взагалі всіх) за те, що вони недотягують до його рівня неймовірності, тому часто жбурляють любов’ю близьких (та й взагалі любов’ю всіх). І коли все це бачиш з середини і усвідомлюєш, то якось тане примарою саме по собі бажання взагалі стикатися з такою людиною. Ну, симпатія до зовнішності лишається, вона нікуди не подінеться (тому замиловувалась його ідеальними довгими ногами, широкою спиною й грудима, заслуховувалась його глибоким чоловічим голосом), але наближати таке надто близько – нізащо!

 

Звісно ж, Петі й так було чим й ким зайнятися окрім мене. Але після дуже теплого «братського» товаришування між мною й Петром вибухнуло неприйняття з його боку з постійними безпідставними доріканнями, аби лиш посваритися, і захисна реакція з мого боку. І далі – більше відчувалася ймовірність справжньої чоловічої бійки, тільки між мною, крихітною, і ним, огромезним. І все це було огидно. Як ніби до тебе наближається величезна купа гівна. І хотілося уникнути і зникнути.

І я зникла. Просто відправила все до дідька, пояснила своєму хлопцеві, що більше не можу тут лишатися, пояснила чому, він не підтримав, оскільки сам знаходився під чарами симпатії Петра, як й усі. Отже, довелося з речами чкурнути звідти наодинці.

Зневага одразу ж припинилася. Так, ніби Петро все, те саме, зрозумів. І почав намагатися дружити. Саме намагатися. Оскільки, навіть коли я спеціально настирливо «виливала душу» телефоном – терпляче очікував, намагався щось відповідати, зізнавався, що в той момент поруч сидить його дівчина і чекає поки він звільниться, але терпів ці мої знущання. Як кажуть, назвався груздем - залазь у міх. І якщо він пояснював своє відношення як дружня небайдужість – я показала йому що таке дружба, які до цього вимоги, і він не відповідає вимогам. Старанно намагався навчитися бути подругою, але не виходило, допоки мені самій не набридло. І обидва з полегшенням зітхнули. Через якийсь час спілкування припинилося, а його лестиві запрошення підтримувати спілкування я проігнорувала, адже це нічим не підтримані лестощі.

 

Більше ніколи не суперечу вислову, що між мужчиною і жінкою дружби бути не може. І точно знаю чому. Адже коли дружба з’являється, то обов’язково хтось один зійде з глузду від пораненого самолюбства і ураженої впевненості у собі через відсутність, здавалось би йому чи їй обов’язкового, флірту з боку даного представника протилежної статі. Що призводить до агресії, і навіть до безпідставної ворожнечі в над тяжких випадках.

 

про інь янь з усмішкою:)

Приїхали...де це тебе носило?
Я тут думала ...ти давно не зі мною?
Як це?
Думками.
От щойно з тобою.
А до цього питання хто був у думках?
Маша.
Я все зрозуміла,ще в квітні,ці твої затримки на роботі,мовчання коли щось питаю,байдужість до всього...
Чому ж ти не сказав одразу?
А що казати?
Як що,що в тебе інша.
Не інша,а друга.
Тобто,подруга друга?
Ні тобто нога , рука - друга.
Але хіба я на варта того аби бути єдиною,чи ти так не вважаєш?
Це дивлячись в чому.
В чому?
В ліжку,наприклад.
Так ти за півтора місяці не був з другою в ліжку?
Був. Вона раптом вскочила, я і не встиг оговтатись.
І що якщо ти навіть з нею несвідомо був у ліжку це щось змінює? Був же з іншою!
Та не з іншою,а з другою, кажу ж тобі!
Знущаєшся!
Не думав.
Я збираю речі,поїду. Можеш її привезти в дім,це ж твій дім.
Але якщо б ти так погано до цього не відносилась ми могли б жити разом.
Ти просто вбиваєш мене своєю безжальністю до мене!
А ти мене - своїм відношенням до цього,всі жінкі нормально до цього ставляться,навіть самі ініціатором бувають...а ти....
От приведеш її,потім вона тобі наведе ще таких - будете жити- не тужити.
О ні, я такого не хочу,кажуть можна хірургічно якось це зробити і вона нікого не приведе.
Ти що садист, як я раніше не помічала?
Так, це погано,я теж я кось вважаю це негуманно..
Як я жила стільки з таким ідіотом!?
А я з такою дурепою! Я ж про кішку кажу,така руда жвава кумедна. Кохана,ну давай заведемо кішечку.
О Боже! Я така дура? Я така рада,що в тебе нема іншої,тільки друга:) навіть згодна на її вселення. Коханий мій,знущальник мій,жартівник мій,кішкарь сраний! Ненавиджу ! Як думаєш куточок біля мійки в кухні підійде їй? Адже в спальні в тебе вже є я?
Єдина і така добра! :)

Письмо одной очень опытной женщины молодым девушкам

Отношения, имеющие шанс быть долгосрочными, не должны быть сложными по определению. Ну сколько времени человек способен трахать мозг себе и другим в режиме нон-стоп? Ну полгода, год, в особо запущенных случаях — пару лет. А потом он всех затрахивает окончательно и публика в скорбном молчании покидает зрительный зал, оставляя героя в одиночестве потеть на сцене под жаром софитов.

Так называемые сложные отношения, все эти пришёл-ушёл и многочасовые разговоры о высоком — это, пардон, от излишка свободного времени. Это НЕправильные отношения. Серьёзно. Это как если вы приходите в автосалон и надрачиваете на бентли, хотя ваших средств в лучшем случае хватает на первый взнос за жопель в базовой комплектации. Вы можете приходить в этот салон годами, но всё, что вам светит — это таки жопель. Вы будете говорить, что бентли — единственное, что вам подходит, вы проклюёте череп всем своим родным и друзьям, вы будете делать скорбное лицо и заламывать руки, вы испортите себе жизнь, вы возведёте страдание в фетиш, но вы ни разу не задумаетесь, что всё, что вам нужно — это крепкая, надёжная рабочая лошадка с работающим кондиционером, чистым салоном и правильно подобранной резиной, которая доставит вас из пункта А в пункт Б.

Отношения должны быть простыми как две копейки. Неважно, гений ли он физик или простой Вася-фрезеровщик, неважно, какое у него образование, на скольких языках он говорит, сколько баб у него было и хорошие ли он пишет стихи, важно лишь то, насколько вам с ним комфортно. Если он доводит вас до депрессии, если вам с ним не менее хреново, чем без него, если вы знаете, что вам с ним ничего не светит, если он трахает вам мозг вместо того, чтобы трахать ваше тело, если он любит все эти фразочки «я не готов» или «нам надо подождать» или «мне надо подумать» или «это так сложно», посылайте его нах.. . Любили ли вы его действительно или это была всего лишь блажь — вы поймёте только много позже, так что вы ровным счётом ничего не теряете.

Любовь вообще не поддающееся определению состояние, за любовь часто ошибочно принимают вожделение, уважение, привычку, зависть, желание поквитаться и много чего ещё. От «сложных» отношений вы не выигрываете ничего, кроме головной боли. Если она нужна вам, это головная боль, если вы жить без неё не можете, найдите в себе смелость признаться, что вам нужен не этот конкретный мужчина, а та головная боль, которую вы с ним получаете. И научитесь извлекать головную боль из более продуктивных отношений, просто предупредите п—р-а-в-и-л-ь-н-о-г-о мужчину, что по средам и субботам вы — форменная стерва, пусть он заранее подготовится.

Ещё раз и ещё раз: отношения должны быть простыми. Вам ведь с этим человеком детей рожать, хозяйство вести, планы строить, ходить в гости, общаться с роднёй и вообще вести самый что ни на есть примитивно-обывательский образ жизни. И если вы думаете, что минует вас чаша сия — вы ооооочень сильно заблуждаетесь.

Оно ведь как бывает? Поначалу нам нужен высокийстройныйкрасивыйумныйбогатыйперстективныйсексуальныйромантичныйсукинсын, и только много позже мы понимаем — мы ВСЕ понимаем — что нам нужен просто человек, на которого можно положиться, который будет рядом не тогда, б…ь, когда у него в голове правильно перемкнуло. А всегда. Всегда, понимаете? Поэтому надёжность — крайне важное качество.

Ему помогать вам в САМЫЕ сложные моменты жизни, когда ну полная жопа, и шаг вправо, шаг влево — кранты. Поэтому ответственность — тоже крайне важное качество.

Вам захочется делиться с ним радостью и печалью, победами и поражениями, мечтами и опасениями, поэтому умение сопереживать — это вообще капец как важно.

Вы изучите его вдоль и поперёк, вы будете понимать друг друга с полуслова, вы в конце концов притрётесь друг к другу как отточенные на супермегаэкстрастанке шестерёнки, вы будете продолжать скандалить и мириться, потому что он — всё таки не вы, это другой человек, хоть он и заточился под вас так же, как и вы под него, поэтому терпимость — без неё ну просто никак.

И вы постоянно будете уступать друг другу часть себя, частичка за частичкой отгрызая свои холостяцкие привычки, это модное нынче слово компромисс, так что гибкость — это тоже очень, очень важно.

И вы будете принимать важные решения, вместе и по отдельности, решения, которые вполне способны изменить ваш текущий уклад жизни, так что без доверия — ну просто никак вообще.

Задумайтесь, вот когда вам было двадцать — вы же ни о чём этом не думали, верно? Вам хотелось, чтобы он лихо подкатил к вам на супертачке, подарил цветы и красиво так поцеловал прямо в губы. И чтобы вы любовались его ох…но прекрасными глазами и вообще были бы как на картинке. Так вот на самом деле всё это не важно ни разу. Плевать, красивый он или нет, высокий или низкий, стройный или пухлый, краснобай или заика, всё, что вам от него нужно — это осознание, что вот с этим человеком — и в огонь, и в воду, и в медные трубы, и что когда он рядом — вам очень хорошо. И что БЕЗ него вам гораааааздо хреновее, чем С ним.

И я вас уверяю — когда вы обернётесь назад лет через двадцать, когда будете по-прежнему умиляться, измеряя его температуру и помогая писать завещание, хотя он всего лишь один раз чихнул, и когда вы перестанете вести наконец задушевные разговоры «а куда мы движемся», потому что вы УЖЕ пришли туда, куда вам нужно, вот это и есть любовь. Любовь — она заранее не просчитывается. Никогда.

А все вот эти «сложные» отношения — ну блин, ну пойдите на курсы макраме, что ли. Или сиротам помогите. Оставьте свой бедный мозг в покое, у него и без вас забот полон рот.


Автор невідомий, проте, людішки, знімаю капелюха. Сильно написано!!!

Высказывалка

Іноді, краще спілкуватися з ворогом, ніж з родичем.

Що важливіше кохання чи почуття обов'язку?

Хочеться почути думку багатьох людей. Як не дивно, але в житті бувають такі ситуації, що самому важко знайти вихід.....Ще в далекі часи було велике кохання в одних молодих людей. Але як буває, дівчина дочекавшись свого хлопця з армії сказала, що вагітна від іншого......Бідний юнак ледь змирився з такою звісткою, Була депресія, розчарування і довгі роки самотності.....Щоб забути свою любов одружився на однокласниці, народили двійко дітей....Так і жили - все нажили, працювали, дітей виховали, Але одного разу він зустрів жінку схожу на своє перше кохання! Зовні вона мало була подібна, але запальним, відкритим характером полонила його душу. Так і полюбили вони один одного незважаючи на всі перепони і моральні закони. А що далі робити ніхто не знає....Так і розривається між почуттям обов'язку і коханням.

63%, 5 голосов

25%, 2 голоса

13%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

....нiч минає....

**********************************

так буває  в  життi, так буває.

але  в  тому  нiхто не повинен!

пiсня,  також,  у  просторi лине,

а  кохання,  до  тебе,  минає...


[ Читать дальше ]

© Copyright: Агния Ом, 2012

Свидетельство о публикации №11210179840

/ под  впечатлением  прочитанных  строк /....

просто цікаво

ми вже довгий час разом, і у мене до неї реальні почуття, мені добре з нею як морально так і фізично. я ні коли не зраджував їй - не бачу сенсу. але тут така ситуація - на роботі є одна паняночка що таких не кожен день на вулиці побачиш, не кажу вже про те щоб із такими спілкуватись. так вона почала проявляти зацікавленість до мене. спочатку це були просто розмови, а потім вона мені запропонувала приїхати до неї попити кави... я не маленький хлопчик і добре розумію чим така кава може закінчитися. ну я вирішив що розповім все своїй дівчині та просто запитаю чи вона не проти щоб я з'їздив на каву. мене реально не цікавлять якісь відносини із цією дівчиною з роботи, мені просто цікаво яка вона в ліжку, повірте у неї таке тіло що мені здається що вона зможе чимось здивувати. а моя подруга підняла таку бурю, ніби я її зрадив. от тепер доводиться спати на кухні та чекати на відповідь.  а мені було просто цікаво...

як в кіно

у нас з нею відносини як в американському кіно - все що я скажу використовується проти мене... 

як бути???

мені буде боляче від неї їти. річ навіть не в тому що у мене залишилися якісь почуття до неї, якось взагалі не чого не залишилось. сам не розумію куди поділися ті три роки які ми буди разом. мені не буде шкода її, а їй не сподобається моє рішення що-до розриву, бо вона хоче зі мною жити і навіть хоче від мене дітей - вона сама мені казала. але я вирішив що сьогодні обов`язково скажу їй що я іду.  і я розумію що мені буде боляче від неї їти, мені не дає спокою думка про те, що два роки тому, я сам настояв щоб вона почала займатися бойовим самбо. і зараз я сподіваюсь що вона не зломає мені ноги...