Ти досі лиш її одну кохаєш.

Вона у твоїх мріях і у снах.

Ти її погляд у чужих очах шукаєш,

Не розуміючи,що в неї інший шлях.

Новій красуні серце розбиваєш,

Даруєш квіти і казкову ніч.

Та свого серця їй не відкриваєш,

В черговий раз відпустиш й промовчиш.

Як далі жити з цим – і сам не знаєш.

Ти її вибір не пробачив до сих пір.

Цей фанатизм коханням називаєш,

І свою душу виливаєш на папір.

Роки летять.Та з тягарем образи

Продовжуєш ти по життю іти.

Ти звик отримувати все й відразу,

Та лиш її взаємності не зможеш досягти.

Не вистачає мужності зізнатись,

Що в дійсності у серці ти несеш.

Адже ти зовсім не її кохаєш,

Ти свою гордість любиш над усе.

Я у всесвіті очей розчинилась,

У безодні синіх мрій заблудилась.

У ті очі,наче в дзеркало,дивилась.

З них любов рікою в серце пролилась.

Я до уст твоїх медових торкнулась,

І в кохання океані потонула.

Ми дорогами далекими блукали,

Поки цю стежинку відшукали.

Не сльоза це – ніжності краплинка,

Це мого сердЕнька половинка.

Ти впіймав її гарячим поцілунком,

То ж нехай тобі буде дарунком.

Весна чарує і п’янить,

Даруючи надій намисто.

І так звабливо мерехтить

Вечірніми вогнями місто.

Кохання й кави аромат

Між вуличками тут кружляє.

І мрій нестримний зорепад

Закохані серця єднає.

Дзвенить останній вже трамвай.

Нагадує – пора прощатись.

Час, зупинися, зачекай!

Я хочу в миті цій зостатись.

Повільно містом сон ступає.

Малює сині візерунки.

А нас так палко зігрівають

Під Львівським небом поцілунки.

Розквітає весна дивоцвітом

У твоєму розкритому серці.

Сонця променями оповита,

Лебедина мелодія ллється.

А в очах твоїх тепле літо,

Несподіване і незнане,

У душі виграють самоцвіти

ВеслкОвими кольорами.

І неначе до неба торкаюсь

До твого семиструнного серця.

Ароматами перших конвалій

Ніжно щастя хай в ньому озветься.

Спи,моє сЕрденько,вже вечір стелиться.

Срібним туманом землю вкриває.

Зоряним сяйвом хай серце наповниться,

Хай Світлий ангел твій сон зберігає.

З мрій заповітних віночок сплітаючи,

Нехай тебе лагідно ніч обіймає.

І до очей твоїх ніжно торкаючись,

Нехай колискову тобі заспіває.

Нехай принесе тобі сни кольорові,

І намалює пейзажі казкові.

Хай тобі все,про що мрієш,насниться.

І у житті нехай все це здійсниться.

Весь цвіт весни зібравши у букет,

Усе тепло її вмістивши у долоні,

Малює доля нам веселковий сюжет,

Всю ніжність з серця випускаючи на волю.

Весна дарує нам палітру кольорів,

Лунає в серці срібним передзвоном.

Струмочком чистим,щебетом птахів

Життя наповнює,не знаючи кордонів.

Мелодією тихою звучить

Кохання музика у глибині сердечній.

Весна наповнює собою кожну мить,

Й веде з собою в світ любові безкінечний.

Ти зранив серце.Ти убив кохання,

А разом з ним усі надії й сподівання.

Від болю на частини серце рветься.

Може,це сон…І це мені здається.

Ні,це не сон.Розбилося життя.

Кохання вже іде у забуття.

А в серці ще звучать твої слова,

Й розлука вже отримала права.

Чому?Навіщо?Де твоя довіра?

Та ти нікому у житті не вірив.

Не було зрад.Але горять мости між нами.

Ти у хорошому завжди бачив погане.

Та є й моя у тім,без сумніву,провина,

Що лиш тобі я всю себе розкрила.

І інший світ впустила в свою душу,

Та за безумство це розплачуватись мушу.

Я лиш тобі всю свою волю підкорила,

І розум слухати я зовсім не хотіла.

Моя єдина і непрощена провина,

Що я понад життя тебе любила…

                                                      20.02.08

Не бійтеся жити і світ цей любити,

Бо швидко час плине,його не спинити.

Не бійтесь радіти,день новий стрічати.

Не бійтесь у людях  добро помічати.

Не бійтеся серце своє відкривати,

Не бійтесь кохання у нього впускати.

Не бійтеся мріяти і в снах літати,

Не бійтесь надію у серці плекати.

Не бійтеся заздрощів і пересудів,

Не бійтесь того,що подумають люди.

Не бійтеся душу слізьми очищати,

Любов і усмішку комусь дарувати.

Не бійтеся бути самими собою,

Не бійтеся Богу довірити долю.

Не бійтесь провину свою визнавати.

Лиш бійтесь в зневіру і відчай впадати.

Найгірше,що можем собі ми обрати –

Це Бога зректися і душу продати…

Бо Віру ніколи не треба втрачати,

Коли Він у серці,то кого ж вам боятись?!

Кохання – це коли так легко,

Коли так хочеться літати.

Світи незвідані й далекі

Воно уміє відкривати.

Кохання–це вогонь у серці,

Що гріє, та не обпікає.

Води живильної озерце,

Що душу й тіло ізціляє.

Це заповітних мрій віночок,

Що Ангели для нас сплітають.

Це тисячі живих дзвіночків,

Що до життя нас повертають.

Кохання-це безмежна ніжність,

Що все навколо огортає.

Кохання не буває грішним,

Воно душевні рани заживляє.

Кохання - це могутні крила,

Що із глибин сердечних виростають.

Немов небесна квітка сніжно-біла,

Яка пелЮстки в душах розкриває.

Та на Землі всій слів не вистачає,

Щоб почуття це дивне описати.

Той зрозуміє, хто його пізнає,-

Яке це щастя - просто жити і кохати.