Я вертаюсь  знов і знову,

У ті часи, коли щасливо жив.

За своїм дитинством веселковим,

Чомусь я дуже затужив

Той час до себе горне,

У бідне, але дороге село.

Те світле почуття - не чорне,

І все що рідне серцеві було

Сниться ставок, кругом городи,

У ставку смарагдова вода

І земля, що дала мені вроду,

І де гуляла юність золота

Бачу у сні зелене літо,

Сінокіс і солов"їний спів,

І річку сонечком зігріту,

І дівчину, що там зустрів.

Краю мій,все знаєш ти про мене

Пригадай мені літа - оті,

Що пробігли так шалено,

Наче з казки коні золоті

І догнать я їх не можу,

Не зупинити ні на мить,

Лиш серце спогадом тривожу

І воно так ниє і щемить

Знаю, літо - те барвисте,

Лише там, в краю батьків.

Там над лугами жайвір висне,

Але не повернути тих років

Повернути їх не в змозі,

 І не догнати, хіба у думці.

І наче квіти на морозі

Не зберегти  їх в сумці...

Я  часто згадую у снах

Ті безтурботні дні дитинства.

Як засинала в мами на руках,

Як примірЯла її пЕрлове намисто.

Скільки тепла і ніжності в очах

Та в її серці материнському вмістилось.

У світлій радості чи у негожих днях

За нас, рідненька, ти завждИ молилась.

Мою тривогу і мою журбу

Навіть на відстані ти серцем відчуваєш.

З твоїм благословенням по житті іду,

А ти, голубонько, завждИ мене чекаєш.

Прошу, пробач мені за кожную сльозу,

Що через мене ти в житті своїм пролила.

Ти ясним сонечком в негоду і грозу

Серед житейських бурь мені світила.

Пробач за ту всю біль, що в дні розлук

Душею ти зі мною розділила.

Торкаюсь я вустами твоїх рук,

Якими ти мене не раз благословила.

Сказати, як люблЮ тебе, забракне земних слів.

Всю вдячність серця я своЮ тобі приношу.

Для твого серденька лише погожих днів,

Здоров’я й миру я щоденно в Бога прОшу.

Подаруй мені зоряну ніч,

Подаруй… як лиш ти умієш.

Запали в мені тисячі свіч,

Я віддам тобі всі свої мрії.

Подаруй мені блиск очей

І нестримний вогонь поцілунків.

Серед безлічі різних ночей

Кожна буде найкращим дарунком.

Я тобі подарую цей день,

Наче вперше і наче востаннє.

І рядочки нових пісень

НапишУ я тобі на світанні.

Подарую тобі думкИ,

Ніжність ранку і тихе зітхання,

І солодкі п’янкі вечори,

І усе, що зоветься коханням.

Благаю… Облиш… Не тримай…

Не снись… Відпусти… Не чекай…

Не мрій… Забувай… Не клич…

А спогади викинь у ніч.

Все марно… Нічого нема…

Пробач… Не надійся… Дарма…

Минуло… Розбилось, як скло.

Світило… За обрій зайшло.

Не плач… Не проси… Не шукай…

Розбитих дзеркал не складай.

СвоЄю дорогою йди,

Розмиті роками сліди.

Не мій… Не твоЯ… Ми чужі…

Навіщо ж ці гострі ножі?

Навіщо тягар цей несЕш?

Утрачений час все-одно не вернЕш.

Себе не картай… І на долю не злись.

Прийми… Бо цей шлях сам обрав ти колись.

Віддам, що захочеш… Усе забирай…

Благаю, лиш серця могО не торкай.

Знайди мене серед дощу

Й зігрій усмІшкою своЄю.

Нікуди більше я тебе не відпущУ,

У твОїм Всесвіті зостануся зорею.

В твоєму голосі весЕлковий мотив

Наспівують дзвіночки кольорові.

Лагідним сонечком серед похмурих днів

Світить у серці кожне твоє слово.

Ти мої очі відшукай серед дощу

Й поринь у ніжності  зелене море.

Лише з тобою вільним птахом в небо я злечу,

Без тебе затісні мені його простори.

Сірі хмари небо все покрили,

Біль у серце уп’Явся терниною.

ПолинОві сльози землю окропили.

Плачуть Янголи над нашою Вкраїною.

Над ланами нашими квітучими,

Над Дніпром широким і над кручами,

Над народом непоборним –Українцями,

Що в країні власній стали вже чужинцями.

Над продажними зажерливими душами,

І над тими, хто їх плакати примушує.

Плачуть Янголи, народ свій потішаючи,

В душах вірних дух свободи укріпляючи.

Вже та чаша переповнена терпінням,

Що готують для новОго  покоління.

З голови до ніг дурманом обливають.

То й нехай! Дивакуваті, тями ж бо не мають

В тому, що в серцях віками воля гартувалась.

І вони туди не влізуть, як би не старались!

Марно сіяти у тих серцях “понятій” насіння,

Бо давно там вкоренилась й квітне Україна.

Годі сну! Пора вже встати й скинути кайдани!

Бо керує нашим краєм інопланетянин!

Як з чужих світів пришельці на Землю сідають,

То й вони навіть закони наші поважають…

Плачуть Янголи над нами рясними дощами…

Омивають край наш рідний щирими сльозами.

Буде доти Вона з нами – найкраща, єдина,

Доки хоч в одному серці б’ється  Україна!