Не просто так

Ти Людям мила,

"Зрілість - це коли ти починаєш об'єктивно  сприймати те, що відбувається, і нарешті усвідомлюєш, що життя треба проживати щодня, що люди навколо тебе - це просто люди, і не варто перебільшувати значення кожного з них, не варто на них ображатися, треба їх прощати і завжди, кожного разу, коли вони роблять тобі боляче, ти маєш залишитися сам, пережити все та знову йти до людей і бути готовим до нових переживань і стресів. 

Колись ми були малими. Потім стали дорослими. Опинилися в різних місцях планети. Ми малими  читали казку про голубу тарілочку, яку було досить крутнути ... і  опинитися в будь-якому місці світу. Сьогодні ця казка - реальність.  Досить часто можу спілкуватися з близькими мені людьми  по скайпу. Але - це віртуальний світ! Реально я думаю про інше. Про одинокість. Думаю про те, що дуже непросто досягти реальної зустрічі.Є тисячу моментів, які ускладнюють зустріч. І якщо одного разу когось із нас не стане .... то як ті,  що залишаться,  прилинуть на останню зустріч? Прилинуть. Тільки хто піде  перший, а хто останній - поки що ніхто не знає...
А якщо  глобальне нещастя? Зникне зв'язок, зникне "голуба тврілочка". І тоді кожен із нас так і не зможе висловити свої  останні думки, бажання, настанови, заповіти.... Ми непомітно, безжалісно, невідомо і безнаслідно  зникнемо в морі хаосу назавжди.  А потім колись знову народимося вже іншими і в  іншій якості. Дивно...., але напевне в цьому і полягає весь сенс життя.

Знову череда всіляких подій закутує нерозумінням, неясністю, непостійністю.., що просто вити хочеться на повний місяць!!!

Чому так пусто в душі, серці..чому так сумно...?

Я не можу жити не знаючи моєї великої, світлої, прекрасної, недосяжної мрії...

Життя це річка, і проти неї плисти важко і безглуздо. Невже все вирішено і змінити нічого неможливо??

       Промайне зовсім небагато часу і мені прийдеться перебратися в  PAYS    RETRAITES. Що мене  чекає в цій країні?        Я згадую одну езотеричну картину,  котра мене дуже вразила  одного разу з цього приводу. Вразила тому , що в центрі тієї картини була дорога в голубу туманну далину. Дорога  в дві колії. А навколо розкинулося верескове поле, покрите де-не-де валунами, берізками і ялинками. Ліворуч,  трохи поодаль   від  дороги, росло велике  крислате і  могутнє дерево. А під ним розмістилася стара,  дещо зруйнована хатина. Споглядаючи ту картину, я тоді думала про художника,  який  поєднав в ній різні ландшафти і місцевості. Я добре знала, що в  природі  таке поєднання  нереальне. Що саме прагнув передати художник?

      Минув час. І я знову згадала ту картину. І зрозуміла: то художник зобразив людське життя, може  своє, а може просто класичне. І дорогу в дві колії.  Дорогу, якою йтимуть двоє.  І їм  так захочеться  заглянути в ту хатину, щоб зрозуміти, яке воно, чиєсь ЖИТТЯ.  І, може,тоді в них виникне бажання  зробити так,  щоб та хатина ожила. Відродилася як традиція. За звичай наповнилася  сміхом і життям.

      Я житиму в PAYS    RETRAITES.     Я мешкатиму  в будинку площею 72 квадрати. Він буде поруч з маркетом і зупинкою «SINE LILE» на вулиці SIPRUZE. По проспекту курсуватимуть автобуси  з повітряною подушкою і керуватися вони будуть при допомозі GPS. А навколо буде верескове поле. І замість валунів на ньому  де-не-де височітимуть будинки-свічки, а поруч з ними зеленітимуть ялинки і  виставлятимуть свої світлі стовбури  берізки...  В будинках-свічках житимуть прекрасні люди, які берегтимуть традиції і звичаї. І кожного разу,  коли зупинятиметься авто, я буду очікувати гостей, шанувальників традицій  і звичаїв.  Я буду чекати на тих, для кого   мамина  хата  залишатиметься святою.