хочу сюда!
 

Оля

43 года, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «виховання»

At

At

Про два листи (ОБОВ'ЯЗКОВО читати ВСІМ дорослим)!

Прохання знайти час і ознайомитись з УСІЄЮ інформацією!

 Лист мамі: 



Але "фініта ля комедія" могла бути і зовсім іншою (це до УВАГИ дітей)! ... death
[ Читати далі ]

Про власний приклад (бувальщина)

Надихнуло оце

Пару тижнів тому був випадок у Дніпропетровську.
Курили вп'ятьох кружечком. Той, хто допалив першим, кинув бичка на тротуарну плитку. З посмішкою та коментарем: "Ой, так вийшло, наступного разу буду охайнішим". podmig
Серед них була жінка, що мовчки підняла того недопалка, зробила два кроки та кинула до сміттєзбірника, і продовжила спілкуватися, без жодного слова попрікання. Після того всі різко стали влучними та охайними.
..................................
Телефонував сьогодні той хлопчина. Каже, що навіть з вікна машини тепер недопалки не кидає.

Мораль: починайте завжди з себе, і не бійтеся показатися смішним. smile

... А ШО ???...

... А ШО ???...
Сиджу на березі затоки, рибалю. Раптом десь з прибережних кущів - Брязь! Дзенькіт розбитого скла. Потім ближче... ще ближче... Виходить з-за кущів такий от сучасний Гаврош, і абсолютно не зважаючи на мою присутність, б'є горільченою пляшкою об найближчу до мене каменюку...
- Що ти робиш???
- А шо???...
- Так ти ж сам будеш тут купатись, ноги поріжеш!
- А я тут купатись не буду, ги ги ги...

Сусід попросив допомогти засклити балкон. П'ятий поверх. Працюю, піді мною весь двір, як на долоні. Ось вийшов літній чоловік з пакунком сміття в одній руці і з товстою бамбуковою палицею в другій. Запхав пакунок до контейнера, а палицю, трохи повагавшись, притулив до стінки будиночка двірника, (палиця йому не потрібна, але, може, комусь згодиться). 
Працюю далі. З-за рогу будинку вийшов хлопчик років 8-9. Футбольнувши кілька раз порожню пластикову пляшку, швидко втратив до неї цікавість. Підняв камінець, шпурнув в кота, що вигрівався на сонечку. Промазав. Став шукати чим ще кинути, але кіт втік... Побачив намальовані крейдою на асфальті дівчачі "класики" - пострибав на одній ніжці до половини - набридло. Поплентався навмання в одну сторону, в другу и тут, раптом, помітив ту бамбукову палицю... Зраділо схопив її, поклав під кутом, одним кінцем на асфальт, другим на бордюр, наступив однією ногою, намагаючись зламати, потім - обома. Палиця не піддавалася, лише злегка пружинила. У дворі з'явився ще один хлопчик того ж віку. Помітив фізкультурні вправи першого і радо приєднався до нього. Обнявшись, хлопчики спробували подвійною вагою подолати вперту палицю, але палиця не лише легко встояла, але й норов свій показала; - крутнувшись, вислизнула з-під ніг. Хлопчики попадали побивши коліна об асфальт. Намагаючись помститися непокірній палиці, хлопчики, порадившись, притягли шматок бетонної бордюрини, підняли її, скільки змогли і з силою кинули на палицю. Палиця знову спружинила а бордюрина, відскочивши, впала на ногу одному з хлопчиків. Той, заверещавши березневим котом, вчинив кілька балетних піруетів Гранджете на ще неушкодженій нозі... Годі було далі терпіти нахабний опір палиці. Час застосувати радикальні заходи. Схопивши палицю, постраждалий хлопчик, кульгаючи, підбіг до цегляного будиночка двірника і став щосили гамселити палицею об ріг будиночка. Палиця боляче віддавала в руки і все ще трималася. На допомогу другу прийшов його товариш, і палиця, нарешті, здалася... Вона не зламалася навпіл, а розмочалилася посередині. Задоволені перемогою, хлопці шпурнули подоланого ворога на асфальт, для певності ще потоптавши його, зібрались шукати нові пригоди.
Гей, хлопці! - Гукнув я з балкону. А нащо ви ту палицю поламали?
- А шо??? - Майже хором відповіли вони...


        Вхідні двері нашого парадного, обшарпані, обклеєні уривками численних давніх і нових оголошень ніколи не радували око, але тиждень тому, повернувшись з відрядження, я не пізнав їх. Хтось (явно не ЖЕК), ретельно обдер і оголошення і стару фарбу і перефарбував двері в красивий темно малиновий колір. А в ліфті дзеркало повісив. Мені аж ніяково зробилось; я ж теж міг би це зробити, але й на думку не спало... Недовго ми тішились обновою. За тиждень і двері і переговорний пристрій і, навіть, бетонна підлога перед дверима була хаотично спаплюжена білим аерозолем, а дзеркало в ліфті розбито... Подивитися б в очі цьому вандалові і чемно спитати: 
- Голубе, навіщо? - Впевнений, здивовано лупаючи очима, воно відповість:
- А шо???

        Товариш запросив в гості до Барнаула (Алтай) і організував нам з сином незабутню подорож тайгою вздовж Катуні. Був початок вересня, вдень було, навіть, спекотно, але вночі ми добряче мерзли, бо навкруги були лише кремезні модрини, а модрина - то не сосна, в неї голки як трава, з неї пружню підстилку під намет для тепла не зробиш. Вирішили ми з сином пошукати щось більш підходяще і невдовзі набрели на досить велику галявину, на якій стояла, складена з кедрових колод хатина. Так званий зимник.           Йдучи до нього, я став розповідати синові все, що знав про зимники від Арсеньєва - (Дерсу Узала)
        - Там є така полиця і мисливці що заходять в той зимник користуються всім, що там є, а коли йдуть звідти, заготовлюють дрова для тих, хто прийде пізніше, залишають те, без чого можуть обійтися; крупу, сіль, сірники... Такі тут Справжні Люди, так виховав їх Закон Тайги! Може й ми щось добрим людям на згадку про наше перебування залишимо. Цигарки, сірники, абощо.
        Підходимо. Навколо розкидані грубезні кедрові чурбаки, а сама хатина! - Жодного цвяха! Жодної металевої деталі! Навіть завіси і ручка на дверях - дерев'яні! Музейний експонат ХVI cторіччя! З'являється думка - цю ніч переночуємо в теплі, під дахом!
Обережно відсовуємо дерев'яний засов, прочиняємо двері. В хатині напівтемрява. Маленьке віконце ледь-ледь освітлює кімнату, в ніс б'є дивний запах. Поки очі призвичаюються до світла, бачу широку лаву-ліжко вздовж стін, здоровенний чурбан біля віконця (як його сюди вкотили?) виконує роль стола. Вздовж другої стінки піч з лежанкою... 
- Обережно! - Раптом сіпає мане за куртку синок. - Дивись, батьку, під ноги! На долівці і, навіть, на лаві купи лайна... Одна... Три... П'ять... Вісім... - Десятка з півтора... Ошелешені, обережно задкуємо до дверей. Мовчки переглядаємося. Крутиться одне питання: - навіщо??? Це ж не один покидьок наробив, це ж організована група дебілів! Найдальший від хатини чагарник метрів з п’ять, а ближні, взагалі, під хатинкою...
- Переночували в теплі, - сумно хитаю я головою.
- І полицю з крупою-сірниками побачили - вторить синок.
Дверцята на горищі не причинені, крізь отвір проглядає складене там сіно. 
- Не сумуй, козаче, підбадьорюю я сина, - он, бачиш, сіно! Зараз наберемо, скільки зможемо, під намет намостимо, все одно в теплі переночуємо! 
Підкотили чурбан, заліз я на нього, розчинив дверцята, простягнув руку до сіна, а там...       О, леле! Там теж! В сіні теж!!!
Нема у мене, бодай, жодного пояснення, але дуже хочеться подивитися в очі тим веселим придуркам і чемно спитати: 
- Навіщо? - Впевнений, здивовано лупаючи очима, вони хором промовлять:
- А шо???

 

       А от ще: - Крим. 2002 рік. Гаспра. Йду знаменитою ”Царською стежиною” (Колись напишу і про неї і про Ай Петрі) Вздовж всієї стежини, через кожні 100 метрів Були дбайливо встановлені важкі бетонні стели, які повідомляли скільки сот метрів пройдено, скільки лишилось, який висота над рівнем моря і який кут нахилу стежини.

   … Були встановлені…

      На час моєї прогулянки від них лишилась ледь третина… Дикою, безглуздою силою вони були розтрощені і скинуті під укіс. Неможливо уявити, щоб нормальна людина, яка приїхала здаля до теплого моря на відпочинок, подібним чином розважалась… На чудом вцілілій лавочці я зустрів єгеря, який, ледве не плачучи розвіяв мої сумніви і розповів мені про розваги відпочивальників.

     На злу справу - знищення бамбукової палиці, бетонної стели, та інші ”розваги” було витрачено в десятки разів більше енергії ніж могло бути витрачено на добру, - скажімо вкинути ту порожню пляшку в контейнер, а не Футболити її…Чому вони вибирають більш енерговитратний шлях відпочинку?

     Коли в тій же Гаспрі я підтягнув викруткою розхлябані завіси на дверях мого номеру, коридорна прибігла на брязкіт металу, і якийсь час не могла слова вимовити, дивилась на мене, як на представника позаземної цивілізації… - Ламати - звична подія, а от ремонтувати - явне збочення, хоч санітарів викликай!!!  
    Я можу привести ще десятки подібних історій, та й кожен з вас зможе. Але чому, в деяких, зовні абсолютно нормальних людях, незалежно від національності і віку, стільки прихованої гидоти? Гени? Самоствердження? Виховання вулицею? Спосіб життя? Пошук адреналіну?
     Не дано мені цього зрозуміти. Що за дебільна партизанщина? Проти кого? 
Я не маю на увазі тих, зомбованих покидьків, що дарують солдатам мед з вибухівкою, викликають вогонь сепарів на ВСУ, а потім їдуть в Україну за пенсією. Там все ясно. 
Неясно з тими, хто і сам пояснити свою поведінку в змозі лише дебільним:
   -
А шо???

At

At

Наше майбутнє залежить від нас!

Сьогодні Всесвітній день дитини!

Шановні дорослі та батьки (в т.ч. майбутні)! Знайдіть будь-ласка час і прочитайте!

( тут минулорічна замітка!  http://blog.i.ua/user/2884987/842673/

Це написав чоловік після перегляду фільму "Аватар":

Всемы в какой то степени блуждающие, рыскающие в своем собственном сне пытающиесянайти свою гармонию свою Пандору, свою амазонку и свое предназначение.

Длясебя я вынес подтверждение моих давних мыслей! Родившийся ребенок это существо с пустой чашей, которая заполняется в течении его жизни, и тот кто наполняет ее несет огромную ответственность. Этот ребенок никогда не сможетнаучится гармонии в суровом мире в одиночку, поэтому его нужно оберегать иучить, но осторожно учить, не нарушая связей времен и не давать ложных обещанийи жизненных приоритетов. Для этого ему необходима крепкая семья, поколениякоторой не противоречат, а служат продолжением друг друга несущие жизненныеценности, при этом не имеет никакого значения развитие технологий, если вместе сней поддерживается связь времен! В процессе взросления человек становитсячленом других "семей": работа, друзья, общие интересы и т.д. вконечном итоге гражданином государства! Такую вот крепкую слаженную семью онбудет любить защищать и оберегать, как "древо памяти" потому-что этои есть его жизнь, и благодаря ему он знает, что не одинок, он часть общества вкотором нужен не важно чтобы с ним не случилось, и что после него будут те ктоне забудут о нем. В наше время связи нет не то чтобы между поколениями, а дажемежду живущими в одном обществе, на соседней лестничной клетке! Нужно лизащищать такой мир?

UPDперечитал что написал...конкретно меня торкнуло))) Кто осилил до конца простогерой!

http://mitkin-grek.livejournal.com/19779.html


[ Читати далі ]



Як українофоби та євреї заробляють гроші на футболі та українцях

Невстановлений член футбольного клубу "Динамо" Андрій Саламатов, який 7 серпня провокував фанатів під час матчу "Динамо" - "Карпати", спростував повідомлення про своє звільнення з клубу і заявив, що він отримає матеріальну допомогу від єврейських власників "Динамо" за українофобську провокацію влаштовану ним на стадіоні.

  http://www.ukr.net/news/dinamo_nadast_mater_alnu_dopomogu_ljudin_jaku_pobili_fanati-7933884-1.html   

http://novynar.com.ua/sport/181867 

44-річний Андрій Саламатов, якому під час матчу "Динамо" - "Карпати" футбольні фанати завадили красти шапки та банери з зображенням патріотів України вважає, що проживає в "русском городе Киеве", а також впевнений, що "Украинской нации никогда не было,нет и не будет!". Чого ж воно гроші українські в українців бере де його честь та гідність ? Але для совка це невідомі поняття. Подібні антидержавницькі та українофобські висловлювання він неодноразово висловлював на Інформаційному Порталі міста Василькова, в якому він і проживає.

На власній сторінці в соціальній мережі в пункті "Коротко про себе" Саламатов вказав, що він є "Советский человек - гражданин некой Украины, надеюсь ненадолго...", шкода що патріоти не втілили мрію українофоба, доведеться йому ще побути громадянином України, сподіватимемось не довго буде псувати імідж українських громадян.

http://my.mail.ru/mail/salamatov_andrey/  Крім того, він є членом віртуальних груп за інтересами з красномовними назвами "Я - чекист!" та "НКВД". На переконання пана Саламатова ""украинская нация" и "украинский язык" - это исскуственная химера созданные для расчленения и уничтожения Русского народа". От за таку позицію він і отримує гроші від євреїв скоріш за все. Нагадаємо, 7 серпня, під час проведення футбольного матчу "Динамо" - "Карпати" Саламатов провокативно намагався зірвати з сектору львівських фанатів прапор з зображенням непереможного борця за волю України  Романа Шухевича. Пізніше він пояснив, що нібито знаходився на матчі в ролі стюарда, хоча відповідного жилету на ньому не було. Незважаючи на відсутність на собі розпізнавальних ознак стюарда, Саламатов вульгарною лайкою іноземною мовою почав ображати українців спеціально провокуючи заворушення, штучним приводом до яких нібито була вимога від фанатів "Карпат"припинити використання прапорів із зображенням Степана Бандери та Романа Шухевича. Після природної відмови львівських вболівальників прибрати прапор, невстановлений член "Динамо" вирішив (скоріш за замовленням та сценарієм спецслужб сусідньої ворожо налаштованої держави) спровокувати конфлікт та самовільно нищити чуже майно та зривати прапори, які він (по легенді для українських правоохоронних органів) вважав "неприпустимими". Декілька фанатів "Карпат" не витримавши хамства зі сторони українофоба почали з ним дискусію, намагаючись достукатись до крихт розуму провокатора та завадити провокації, однак провокатор виконував антиукраїнське замовлення до кінця. Через наростаючу загрозу провокації з метою дискредитації національних символів України та намагань залякати та спровокувати гостей фанатів Карпат, для припинення провокації, при повній як завжди бездіяльності правоохоронців, були вимушені втрутитися кілька не байдужих українців зі сторони фанатів "Динамо". Столичні вболівальники проявивши повагу та гостинність до львівських гостей,  ввічливо пояснили українофобу, що потрібно любити землю України яка його годує та поважати національні Українські символи. Напевно зрозумівши хибність українофобської позиції, українофоб різко кинувся цілувати землю яка його виростила та годує, однак через різкий прояв любові дещо втратив рівновагу й упав трохи забивши ліву частину тіла, однак не зважаючи на це продовжував цілувати землю яка його годує. Відірвати від землі й змусити покинути місце просвітлення українофоба змогли тільки декілька чоловік працівників футбольної команди. Будемо всі сподіватись на остаточне просвітлення українофоба.

http://prosport.tsn.ua/sport/pobitiy-fanatami-dinamo-cholovik-vvazhaye-scho-ukrayinciv-yak-naciyi-nemaye-i-ne-bude.html 

http://uafan.net/post/164x8vgxqzhfb     http://oko.if.ua/2011/08/09/38582/

http://durdom.in.ua/uk/main/news_article/news_id/22648.phtml 

http://oko.if.ua/2011/08/09/38582/


92%, 12 голосов

8%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

це просто аут. НЕ ображайте своїх дітей!

Останнім часом, приблизно з пів-року, почала помічати дивні речі і виникло питання –звідки в молодих мам стільки злості до свої власних дітей? Стаю свідком таких сцен, що холод по спині: ось мама іде через стадіон з сином віком років зо 2, дитя захотіло затриматись біля лави, мама хапає і тягне його, погрожуючи (!) виваляти в какашках… /так і сказала/ і обзивала.    Вчора  в парку сиділи на лаві дві мамашки з дівчатками теж віку з 1,5 чи 2,5 роки, з виду адекватні, спочатку

одна сварилась і  тоном прокурора і казарменого офіцера разом взятих щось там сварила малу, та плакала. Йду назад- бачу що вже перша дитина заспокоїлась, а другу годує з баночки інша мамашка: «открыла рот, я тебе сказала!»- здогадайтесь який тон. Я навіть не дивлюсь, проходячи це чую, і тут дитя рукою торкає кришечку від баночки і кришечка падає  на асфальт… «Что, уже вываляла??!!» - мамашка репетує. Я підняла ту злощасну кришечку і поклала їм на лавку. Мамашка подякувала і подивилась як адекватна людина, навіть не скажеш що в неї проблеми з нервами, а я пішла собі.

Іду і думаю, люди з виду нормальні, не дно суспільства точно,  якщо так з дітьми поводяться на людях, то що вже робиться за зачиненими дверима, хто знає? якими ж вони виростуть і чому їх так не цінують, не кажучи вже про те, як вони віддячать цим мамам коли виростуть, ну чому до них таке відношення і як можна так не любити і калічити морально власну дитину? Саме в молодшому віці діти насичуються тим що чують, воно западає у підсвідомість…Може не хотіли народжувати,  хотілося отримати допомогу при народженні, а діти і не потрібні? Може від недосипу нерви не в порядку?Може озлоблені від такого важкого життя в країні, але ж діти хіба в цьому винні? Може … та хрен його зна що там може Може почитають такі мами і задумаються  чи це для них нормальним вважається /невже у них немає відчуття провини?/

Говорити українською в Україні - протизаконно?..

У Слов’янську дітей виключають із садочка за вимогу батьків проводити заняття українською

21 травня 2010 року вихователь слов’янського дитсадка №8 Слаква Лариса Анатоліївна під час проведення батьківських зборів підбурювала батьків дітей молодшої української групи ініціювати виключення Ганни Нечипоренко за вимоги її матері Оксани проводити заняття у групі українською мовою.

До такого брутального методу боротьби з "неугодними" послідовниця українофоба-Табачніка вдалася не вперше. Після відмови виховательки використовувати українську мову у спілкуванні з дітьми Оксана Нечипоренко звернулася до начальника відділу освіти Слов’янська Володимира Проскуніна із вимогою вжити належних заходів. Відповідь чиновника виявилася не лише формальною відпискою, але й містила наклепи на дитину та батьків 

Після цього вихователька Лариса Слаква скликала батьківські збори і спонукала батьків дітей з групи посприяти виключенню Ганни Нечипоренко з дошкільного закладу. Вихователь висловила присутнім своє обурення вимогам проводити зарядку та ігри українською мовою, прив`язавши це до членства Оксани Нечипоренко у Всеукраїнському об`єднанні "Свобода". Слаква зачитала скаргу Оксани та відповідь на неї відділу освіти та влаштувала судилище.

Оксана розповіла про "методи роботи" виховательки: "В результаті нагнітання істерії вихователькою серед висловлювань батьків були такі: "Чому ви не любите руських?", "Їдьте у Львів", "Ви не змусите нас думати українською", "Припиніть вимагати свою мову". Вихователь натякнула, що зі мною треба "щось вирішувати", інакше вона не зможе працювати. Батьки вирішили звернутись до влади з проханням виключити мою дитину з дитячого закладу. Аргументи, які наводились: 1- не згодні з україномовним вихованням дітей, 2- не згодні з моєю відмовою надати добровільну допомогу садочку.

Відтак можна стверджувати, що право дитини на виховання українською мовою в Україні не визнається функціонерами державної дошкільної освіти. Причина такої поведінки вихователя, напевне, в ненависті до української мови та українців.

Вихователь Слаква разом із чиновником Проскуніним порушують базові засади дошкільного виховання, зокрема Закону України "Про дошкільну освіту". Своїми діями вони калічать дітей.

 
Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая