хочу сюда!
 

ЛюдМила

42 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 42-53 лет

Заметки с меткой «старість»

Для літніх самотніх людей шукаємо благодійників*

Кризовий центр “Хоспіс для літніх людей”.

Це одночасно й воєнна, й соціальна ініціатива. Раніше волонтери вивозили літніх людей з зони війни. Ці люди не мають дому, родичів — хоспіс є центром їхнього життя. А сам хоспіс утримується виключно коштами волонтерів.
Центр заснували в 1998 році в Луганській області, а з початку війни стареньким і їх опікунам довелося виїхати. Складний переїзд зайняв майже півроку, але, врешті-решт, усі переселилися в просторий будинок у Київській області.
Зараз волонтери допомагають тим 26 літнім людям, які опинилися в кризовій ситуації – без житла та рідних. Окрім грошової допомоги, в центрі завжди чекають гостей — стареньким є, про що розказати.
https://www.facebook.com/hospisdopomoga/

Подарувати тепло своїх рук стомленим стареньким ніжкам sila
та душевні усмішки smile зібрались 7 в'язальниць - жіночок пенсіонного віку druzhba 



Вироби з пряжі верблюжої вовни здатні підтримувати температурний баланс тіла і не викликають алергічних реакцій. Пряжа має лікувальні властивості, лікує ревматизм та хвороби судин, що є дуже важливим саме для літніх людей.
https://yaroslav.ua/…/pryazha-iz-verblyuzh-ei-shercti-7-2-…/
Для створення 30 пар шкарпеток з верблюжої вовни потрібно 20 мотків по 46,5грн та 200грн на їх оздоблення.
Разом 1130, 00 (Одна тисяча сто тридцять) грн.

Запрошуємо  приєднатися до проекту та стати донатом.

* Шкарпетки зв'язані та подаровані. Дякуємо всім.

Це про мене))


53%, 19 голосов

25%, 9 голосов

6%, 2 голоса

17%, 6 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Рядки, які скорили світ.

Коли в будинку для людей похилого віку маленького австралійського містечка помер цей дідусь, всі вважали, що він тихо пішов із життя, не залишивши в ньому якогось помітного сліду. Але потім, коли медсестра розглядала його нехитрі пожитки, вона знайшла цей вірш. Його зміст настільки вразив співробітників цієї установи, що вони почали робити копії вірша і роздавати їх усім знайомим.

З того часу заповіт старенького, перекладений на різні мови, вражає людей в усьому світі глибиною і щирістю душі людини, яка його написала…

На жаль, я не знайшов хорошого перекладу цієї поезії українською, тому друкую російський варіант.

 

*     *     *

Входя будить меня с утра,

Кого ты видишь, медсестра?

Старик капризный, по привычке

Еще живущий кое-как,

Полуслепой, полудурак,

«Живущий» впору взять в кавычки.

Не слышит – надрываться надо,

Изводит попусту харчи.

Бубнит все время – нет с ним сладу.

Ну сколько можно, замолчи!

Тарелку на пол опрокинул.

Где туфли? Где носок второй?

Последний, мать твою герой.

Слезай с кровати! Чтоб ты сгинул…

Сестра! Взгляни в мои глаза!..

Сумей увидеть то, что за!..

За этой немощью и болью,

За жизнью прожитой, большой.

За пиджаком, побитым молью,

За кожей дряблой, «за душой».

За гранью нынешнего дня

Попробуй разглядеть МЕНЯ…

…Я мальчик! Непоседа милый,

Веселый, озорной слегка.

Мне страшно. Мне лет пять от силы,

А карусель так высока!..

Но вот отец и мама рядом,

Я в них впиваюсь цепким взглядом.

И, хоть мой страх неистребим,

Я точно знаю, что любим…

…Вот мне шестнадцать, я горю!

Душою в облаках парю!

Мечтаю, радуюсь, грущу,

Я молод, я любовь ищу…

…И вот он мой счастливый миг!

Мне двадцать восемь. Я жених!

Иду с любовью к алтарю,

И вновь горю, горю, горю…

…Мне тридцать пять, растет семья,

У нас уже есть сыновья,

Свой дом, хозяйство. И жена

Мне дочь вот-вот родить должна…

…А жизнь летит, летит вперед!

Мне сорок пять – круговорот

И дети не по дням растут.

Игрушки, школа, институт…

Все! Упорхнули из гнезда

И разлетелись кто куда!

Замедлен бег небесных тел,

Наш дом уютный опустел…

…Но мы с любимою вдвоем

Ложимся вместе и встаем.

Она грустить мне не дает,

И жизнь опять летит вперед…

…Теперь уже мне шестьдесят.

Вновь дети в доме голосят!

Внучат любимых хоровод.

О, как мы счастливы, но вот…

…Померк внезапно солнца свет.

Моей любимой больше нет!

У счастья тоже есть предел…

Я за неделю поседел,

Осунулся, душой поник

И ощутил, что я старик…

…Теперь живу я без затей,

Живу для внуков и детей.

Весь мир со мной, но с каждым днем

Все меньше, меньше света в нем…

Крест старости взвалив на плечи,

Бреду устало в никуда.

Покрылось сердце коркой льда.

И время боль мою не лечит.

О господи, как жизнь длинна,

Когда не радует она…

…Но с этим следует смириться.

Ничто не вечно под луной.

А ты, склонившись надо мной,

Открой глаза свои, сестрица.

Я не старик капризный, нет!

Любимый муж, отец и дед…

…и мальчик маленький доселе

В сиянье солнечного дня

Летящий вдаль на карусели…

Попробуй разглядеть МЕНЯ…

И, может, обо мне скорбя,

                           найдешь СЕБЯ!

Притча про Старого і про Старість...

В домі пристарілих помер старий чоловік...
Розбираючи його речі мед-сестри знайшли цей вірш:

Входя будить меня с утра,

кого ты видишь, медсестра?

Старик капризный, по привычке,

ещё «живущий» кое-как.

Полуслепой, полудурак.

«Живущий» впору взять в кавычки.

Не слышит – надрываться надо.

Изводит попусту харчи.

Бубнит всё время – нет с ним сладу.

- Ну, сколько можно, замолчи!

Тарелку на пол опрокинул. 

Где туфли? Где носок второй?

Слезай с кровати! Чтоб ты сгинул…
Сестра! Взгляни в мои глаза!

Сумей увидеть то, что за...

За этой немощью и болью,

За жизнью прожитой, большой.

 За пиджаком, «побитым» молью,

За кожей дряблой, «за душой».

За гранью нынешнего дня,

попробуй разглядеть МЕНЯ... (далі в коментах )


Кирилл Винда

 


Страницы:
1
2
предыдущая
следующая