хочу сюда!
 

Anastasia

30 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 28-38 лет

Заметки с меткой «польовий щоденник»

Літня відпустка - пора подорожей! Вступ.

Відпустку у нас на роботі треба замовляти аж у листопаді на весь наступний рік, і так, щоб вона не перекривалася більш ніж з 2-ма працівниками...  Тож мені практично повезло взяти відпустку на два тижні на кінець липня. А так, як девіз відпустки "Відпочивати треба так, щоб ще довго не хотілося!  podmig  " (сам придумав smutili  ), то і плани були грандіозні! Не всім їм судилося збутися, але, може це і на краще! Один із планів був направлений на базу в Карпатах, але туди ми не попадали по часу, тоді і виник "План Б", який постійно трансформовувався і в період підготовки і під час самої подорожі. Мабуть у кінцевому варіанті він би мав назву "План Р" smile  "План Б" передбачав подорож по замкам, руїнам замків, костелам, церквам, а також просто вулицях міст Тернопільщини... Але на "час підписання Плану Б" квитків на Тернопіль вже не було...unsmile  Короче кажучи, ми опинилися в Рівному. Потім було Дубно, Кременець, Почаїв та Луцьк. Про кожну з наших зупинок планую написати докладніше з фотографіями та історією міста... Тож, чекайте! kiss

Соняшна Ялта. Враження...

На траневі свята (з 8 по 11) мали подорож до сонячної Ялти... Хоча, як то кажуть, "Чоботяр без чобіт". Так і я, працюючи синоптиком, вибрався туди у самі дощові дні травня! Але настрій нам це псувало не завжди, а тільки коли промокали до нитки smile  Тобто всього 2 рази за три з половиною дні! bravo  Хоча і на цей випадок у нас з"явився "План Б" - Массандрівські винні погреби, але не судилося, так як зранку погода була чудова, а мокли ми вже вдалині від готелю.uhmylka

Повністю подорож описувати не буду, за нею краще прослідкувати по фотографіям. Відмічу тільки моменти, які особливо вразили і запам"яталися.

По-перше, це уважність та гостинність адміністрації готелю... Хоч номери були і не суперові, але відношення до гостей таке ж тепле, як і Карпатах... Цього я, чесно, не очікував! love

Я вперше катався на канатній дорозі на Ай-Петрі, і вперше був на її вершині! Просто захоплює подих... Так само вперше потрапили під грозу з градом на самій вершині... Цікаве відчуття, коли тебе окутує хмара... Але важко і з матами спускалися з гори під час граду по мокрому камінню... Хоча зараз згадувати це весело.

Вразив водоспад Учан-Су... Тут без слів... Просто вразив... "Летяча вода" з 93 метрів! Це треба бачити...hypnosis

Спробував справжні чебуреки в кафе, і я від них у захваті!!! Практично шедевр кулінарії! prey Це зовсім не те,що пропонують бабці біля метро!

А ще проктично у центрі міста-курорта є пару столовок з демократичними цінами, наприклад суп по 6 грн, чи солянка по 10, з пристойними порціями...tost

Пройшовся по тих місцях, де був 15 років тому... Щось змінилося, щось не дуже... Щось стало краще, щось занепадає... Санаторій імені Боброва, де я пробув кілька місяців зараз практично не функціонує...

А ще неприємно вразила зустріч з іноземцями між Алупкою та Сміїзом. Люди проїхади кілька сот чи тисяч кілометрів, але не могли знайти доступу до моря за 50 метрів від нього... Всюди 3-метрові паркани... Якось неприємно стало за тих злодюг,що вкрали шматок землі і огородилися... whosthat І соромно за свою англійську... Вчив же! umnik А пояснював окремими словами і жестами...

А взагалі чудово розвіялися, поплескалися у морі, отримали масу приємних вражень, побачили багато цікавого, зарядилися позитивом, привезли кілька літрів смачного вина... От тільки відіспатися ще після такого відпочинку... sleepy Бо під"йом був о 8-й, а додому поверталися після 22-втомлені та мокрі!

 

Подорож до Закарпаття (продовження)

День другий та третій

Початок тут

Наступний день видався напрочуд сонячним. Його ми присвятили Ужгородському замку, музею архітектури та самому центру міста над Ужем.

Від площі Кирила і Мефодія, де розташований Інтурист, по одній з найстаріших вулиць Ужгорода Швабській дійшли до площі Петефі. Далі через пішохідний міст перейшли на правий берег. Тут кілька старих кварталів з пішохідними вулицями, що дуже зручно для ось таких прогулянок. На центральні Театральній площі стоять кілька атракціонів для малечі. Але нас передусім цікавила дитяча залізниця, яка тягнеться з центру понад Ужем до Підзамкового парку. Але нажаль нам вкотре не повезло... sad Ще в жодному місті (крім Франкфурта на Майні) мені не вдавалося проїхатися в дитячому вагончику... Тому план подорожі прийшлось змінювати... Пішли пішки по Капітульній вулиці, де у древні часи ходити мали право лише феодали. Знайшли ще один гарний двобашенний собор, що часто зустрічається на листівках з краєвидами Ужгорода. ...Замок... Квитки коштують 8 грн + ми, будучи чесними взяли дозвіл на фотографування за 10 грн. Але особливого враження він не справив... Я чекав більшого. Навіть Мукачівський замок цікавіший і у кращому стані. Хоча ми і тут знайшли цікаві речі. Мені, наприклад, сподобався колодязь у внутрішньому дворику. Хоча він менший ніж в Мукачево, але він живий! Тобто там досі б’є вода, а по стінкам папороті ростуть! І ще гарний бронзовий орел (хоча він більше на сича схожий) в центрі двору, що ніби за легендою приніс графу меч для оборони міста. У приміщенні замку знаходяться кілька музеїв: музей природи, музей музичних інструментів та музей одягу Закарпаття. Більшість експонатів мають вже не дуже привабливий вигляд. Хоча деякі були дуже цікаві. Найголовніше, це трембіта! Я ніколи їх не бачив “вживу”. Тут, їх хоч і не можна вже назвати “живими”, але вони в повній мірі дають уяву про цей сигнально-музичний 3-4 метровий інструмент.

Зразу за замком знаходиться музей Архітектури та побуту Закарпаття. Квитки сюди теж по 8 грн. А от вражень від відвідування цього музею набагато більше. Це таке невеличку село в центрі Ужгорода з квітучими садами. Тут зібрані національні українські, угорські, словацькі, гуцульські хати з Закарпаття. Є своя церква (дерев’яна Михайлівська церква – перлина цього музею), школа, корчма, млин. На схилах пасуться справжні овечки, на перехресті грають та співають народних пісень музиканти в національному одязі. Практично повністю поринаєш у старі добрі часи! До речі, купили у музик їх диск. Одна з пісень з їх нового диску зараз і представлена вашій увазі!

Після музею хотіли піти в Ботанічний сад, але він був зачинений: Субота-неділя вихідний! Що досить дивно! Така ж тенденція прослідковується і в багатьох магазинах Ужгорода. Дивно! Магазини на Хрещатику у вихідні дні навпаки працюють з максимальним прибутком...

А ще Свєта натерла ногу і ми мали повертатися в готель перевзуватися. Думали спіймати якусь маршрутку, але нас так нічого і не наздогнало! Взагалі прикольно у такому невеликому місті... Основну частину міста можна обійти за 30-40 хвилин. До речі, про транспорт: трамваїв і тролейбусів у місті нема, автобусів ми теж не бачили, є тільки маршрутки по 1,20 грн, які відправляються з центральної площі Корятовича в різні боки. Можливо я не правий (бо важко за півтора дні розібратися у інфраструктурі міста), то хай більш обізнані люди поправлять! Коротше кажучи, дворами ми досить швидко добралися до готелю. А це вже був обідній час, то ми вирішили пообідати на відкритій площадці у кафе напроти готелю. Замовили суп та “боб-левеш” з квасолі і по порції знову ж таки кремзликів у горщиках! І знову все неймовірно смачно!!! Особливо сподобалися горщики у вигляді свині! smile Після ситного обіду покотилися гуляти далі по вулиці Свободи через нижній (третій) міст! При чому я був прихильником гуляння з картою, щоб відвідати якомога більше пам’ятників, пам’яток архітектури та інших цікавих об’єктів, а Свєта хотіла просто гуляти, а ввечері подивитися де саме ми були... Тут ми консенсусу так і не досягли... blabla draznilka Тож я тайком заглядав у карту і вибирав приблизний маршрут “гуляння”! smile Побували на Набережній; на площі Народній; біля пам’ятника Шевченку; прогулялися в Альпінарій де стоїть пам’ятник художникам, прізвищ яких я не пам’ятаю; пройшлися повз давні склади, де колись були винні льохи, ходили дивитися на колишній особняк губернатора Бескида, що побудований у 1926-році, а зараз там відділення Приват-Банку. Також знайшли досить дивний пам’ятник жертвам Чорнобильської катастрофи, що зображає голого чоловіка, що стоїть на розщепленому ядрі урану. (На жаль ми його не сфотографували). Далі повернулися в центр і вирішили сходити до готелю Едуард, щоб побачити, що саме ми проміняли на Люкс в Інтуристі. Це досить гарний та розкішний приватний 2-поверховий готельчик. Щоправда через дорогу за бетонним парканом знаходиться Психоневрологічний диспансер... ;-)

По дорозі додому випили кави по-східному у кафе Тотем. Додому повернулися звичним маршрутом через пішохідний міст. А ще в готелі вичитали, що на 2-му поверсі є пив бар з пивом, що виготовляється на місцевому заводі, тож плани на вечір були визначені... Але, як вияснилося у барі, ця інформація застаріла... Пиво власного заводу тут немає вже 2 роки! То ми трохи погорювали і пішли шукати гарне місце зі смачним пивом! З 4-го разу знайшли! Кафе-бар Фламінго, що знаходиться на півдорозі між готелем та вокзалом. Взяли пиво Рогань Четвірка, сир-косичка. Все було б добре, якби не невгамовні діти, що гасали та кричали, поки їх батьки пили пиво у сусідньому залі...

11-го травня о 14:16 ми мали повертатися на 100-му поїзді. Тож ці півдня вирішили витратити на пошук сувенірів та прогулянку по вже знайомим місцям у центрі міста. З сувенірів, що я звичайно привожу з собою, це вже дещо пом’ята від використання карта цього міста та магнит на холодильник. Решта – що сподобається! Зайшли в дегустаційну залу, але на той час вона була зайнята іноземними гостями, то ми посмакували мускатне вино біля стійки, купили пляшку коньяку і рушили збирати речі в готель!

Помившись та зібравши речі, здали ключі і пішли обідати в кафе напроти, що приглянулося нам ще вчора. Далі, через супермаркет “Вопак”, назву якого ми нарешті запам’ятали пішли на вокзал. Поїзд вже чекав! Та і ми сіли в нього за 10 хвилин до відправлення! Це вам не Львів! podmig

По дорозі додому “Місячник покращення якості і культури обслуговування пасажирів” вже ніяк не впливав на обслуговування... Його просто не було! Хоча об’ява ще висіла і термін не закінчився!

Вранці по приїзді розбіглися по роботах!

Взагалі Ужгород дуже гарне, добре та ввічливе місто. Хоча як для мене досить маленьке! Одного дня з гарною погодою досить щоб прогулятися по всім визначним його пам’ятникам, хоча це зовсім не означає, що через певний час ти не захочеш приїхати сюди знову! Скоріш навпаки! І ще одне цікаве спостереження: більшість городян розмовляють російською мовою. Дивно та не зрозуміло bazar.

До того ж ще є 2 місця, що знаходяться в різних кінцях де нам ще хочеться побувати: Коньячний завод Тиса та корчма “Деца у нотаря”.

Подорож до Закарпаття

Закарпатські походеньки.

(Фото тут)

Під час весняних подовжених вихідних ми за звичкою, яка скоро, маю надію, стане традицією, побували в західній Україні. На цей раз метою нашої подорожі також було Закарпаття, а саме його адміністративний центр – місто Ужгород. Саме на весні рекомендували його відвідати, ті хто там був чи жив. І хоча на квітучі магнолії та сакури ми запізнилися (хоча не впевнений що до останніх, бо не знаю як вони виглядають, але якісь дерева, що цвіли рожевим кольором у центрі ми бачили). А от каштани якраз були у своєму розквіті. Чомусь досі містом каштанів вважають Київ, хоча за останні 5-7 років їх в Києві значною мірою вирубали. А от Ужгород дійсно можна назвати містом каштанів та лип. Саме ці дерева прикрашають набережні Ужа по обидва боки. Але все по порядку...


Виїхали ми в Ужгород 81-м поїздом ввечері 8-го травня зразу після роботи. Квитки брали майже за місяць, і то їхали вже на бокових місцях. Хоча особливих незручностей не відчували... Можливо дякуючи “Місячнику покращення якості і культури обслуговування пасажирів”, об’ява про який висіла на дверях купе провідника. smile А от з готелем ми чуть було не пролетіли, так як обдзвонювати ті готелі, інформацію про які знайшов в Інтернеті я почав лише 7-го ввечері. Виявилося, що вони або занадто дорогі (понад 500 грн за номер) money, або (яких більше) немає вільних місць на ці дні. В результаті я замовив номер в готелі Едуард, та мав ще передзвонити 8-го ввечері в Інтурист-Закарпаття, де могло б звільнитися місце. Приїхали в Унгвар, – так “місто над Ужем” називали угорці, об 11:35. Так як до Інтуриста від вокзалу 7-8 хвилин пішки, то ми пішли оглянути обіцяний нам ввечері номер Люкс. Від номеру ми в захваті не були, бо назвати його особливо затишним не можна, але на 2 ночі кращого не треба, тим більше, що ми збиралися повертатися сюди лише ночувати. Це був 2-кімнатний номер зі старими меблями, безліччю шаф, ліжком, телевізором та телефоном. Але головне, що там була ванна та гаряча вода.

На дружній нараді wakeup ми вирішили перший день присвятити вивченню околиць міста, а саме, відвідати руїни Невицького замку, що знаходиться в 10-12 кілометрах на північ від Ужгорода. Після теплого душу, ми дізналися на рецепшині як і чим можна дістатися до Невіцького, та озброївшись знаннями та мапою пішли шукати автовокзал №2. По дорозі сфотографували дивовижний (хоча по архітектурі він не дуже відповідає закарпатському стилю, скоріш прослідковується щось Києво-Чернігівське) Хрестовоздвиженський кафедральний собор, що напроти готелю, та ще зайшли в затишне та гарно оздоблене кафе в центрі А**, де смачно поїли та випили чудової кави, а заодно і пересиділи дощ. В касі автовокзалу купили квитки на маршрутку (всього за 2.10 грн) і поїхали (щоправда з 10-15 хвилинною затримкою, бо водій не хотів їхати вчасно з 4-ма пустими місцями)... Добрі люди підказали, що до замку краще вийти біля переїзду в селі Кам’яниця, перейти пішохідним мостом Уж та піднятися вгору. Хоча дах основної вежі замку видно вже з дороги. Перед дорогою, що веде до замку розташований дуже гарний та затишний готель “Камелот” з чудовим двориком та скульптурами левів при в’їзді. Піднімалися не по асфальтованій дорозі для авто, а по стежині навпростець.

Руїни замку вразили! Це дійсно була в свої часи добре захищена фортеця, куди під час нападів ховали дівчат (невіст), звідки і пішла назва – Невістський (зараз Невіцький) замок. Зберігся він у на багато кращому вигляді, ніж Хустський. З ним пов’язано кілька історичних фактів та легенд, які не буду переказувати, а цікаві та не ліниві люди можуть самі ознайомитися з ними (можливо вам допоможуть посилання в цьому тексті). Розповідати про ту красу, що відкрилася нашим очам немає сенсу, тож краще подивіться фото. Скажу лише, що зі стін Замку видно долину Ужа з прилеглими селами та Ужгород на горизонті.

 

Спустившись по дорозі вниз, ми вже трохи зголодніли, тож зайшли в кафе “калиба”, що на території готелю “Камелот”. Замовили порцію картоплі з бринзою у горщиках та кремзлики зі сметаною (деруни по нашому), тобто по півпорції кожному. Досі ще, як згадую, слинки ковтаю! Така смакота була! І навіть не зважаючи на всі смакові якості ми це ледь доїли, бо порція досить велика та ситна.

Додому поверталися електричкою, що якраз мала підійти до платформи “Невіцьке-Підзамок”. Заодно по приїзді зайшли в зал залізничного вокзалу. Він хоч і маленький в порівнянні з Київським чи Львівським, але дуже гарний, оздоблений зі смаком.

Перед готелем ще влаштували фотосесію зі скульптурою крилатого ведмедя на глобусі, що стоїть перед входом в цей самий готель та є символом Закарпаття. На вечерю вирішили купити фруктів та горішків у місцевому супермаркеті.

ПРОДОВЖЕННЯ... День другий-третій

Передріздвяні прогулянки Львовом

На Новорічно-різдвяних канікулах їздили з моєю дівчиною у славетне місто Львів! До речі, у зв’язку з тим, що залізниця відмінила продаж квитків по документах, нам прийшлося весь день їхати автобусом, бо на потяг квитки були розкуплені!

Були у Львові 2-5 січня, так як Новий рік, у зв’язку з сімейними обставинами, зустрічали вдома і на Різдво теж хотілося побути в родинному колі. Висидіти 9 днів вдома таки було б важко, безглуздо і не цікаво! Хоча раніше ми планували поїздку по Полтавщині, але зовсім несподівано намалювався ключик від квартири у Львові. Гріх було не скористатися нагодою... У Львові ми вже були влітку 2006 року, затрималися там на 3 дні, бо саме звідти починався наш тур по Карпатському регіону.


На цей раз погодка була не дуже привітна. Морози сягали 15-18 градусів, тож особливо містом не погуляєш! Добре, що саме в цей час додому (у Борислав) з заїздом у Львів їхав один гарний знайомий зі своєю дівчиною. Разом ми провели чудово день! Спочатку мене уговорили піти на каток! Його залили на центральній площі біля Ратуші. Я перший раз в житті став на ковзани help!  Перші 15-20 хвилин їздив перебираючи руками по бортику, потім вже наважився відірватися і після невеличкого роз’яснення працівниці катка і Тані я вже міг сковзати на льоду... Залишилися гарні враження, хоча адреналіну виділяється менше, ніж при гірськолижному спуску! smile А ще ходили в кафе, стилізоване під землянку бійців ОУН УПА. Це дійсно підвальне приміщення, вхід в яке в глибокій темнуватій арці, без всяких вивісок. І увійти туди можна лише назвавши пароль!call Всередині дерев’яні столики та стільці, на стінах і стелі предмети вжитку та боротьби, починаючи з гасових ламп, гармошки і закінчуючи автоматами тих часів. А також фото повстанців. kill Особливу увагу привернуло меню! Виконане в стилі старої газети з кумедними назвами та коментарями до страв. До речі, не дуже і дорого! Борщ “Причастя героя” коштує 10 грн!

Також в цей день сходили в Музей Королівські кімнати (здається так) через Італійський дворик. Там є досить унікальні вироби, окрім меблів інкрустованих міддю, латунню, слоновою кісткою, є сонячні та зоряний годинник 16-17 століття, діючий поліфон та перші парцелянові вироби. Натрапили також на музей-підземелля під собором (назву забув). Щоправда, крім древнього фундаменту, кількох черепків та кам’яної труни нічого нам не показали, але дядько-екскурсовод дуже гарно та емоційно розповів і історію Львова і про важливість її вивчення. Там же діяла виставка “Леви Львова”, де були виставлені фотографії статуй та барельєфів з зображенням лева чи його голови з адресами де можна побачити їх “вживу”, а також дитячі малюнки та виліпки з пластиліну у формі левів.

А ще лазили на часовою в Ратуші. 3 грн і 450 дерев’яних сходинок! Вигляд зверху просто вражає! Супер! Як тільки будуть фото, обов’язково додам їх до розповіді! Не доходячи кілька сходів є “кімната відпочинку”, де можна перепочити, подивитися фото з краєвидами, зробити медальйон з гербом Львова з 25-копійочної монети (коштує 3 грн), почитати книгу відзивів від гостей Львова та залишити свій!

З"явилися кілька фото (тисни тут) !!! morgun


В наступний день, ми вже вдвох, озброївшись картою міста, вибрали територію дослідження, в яку попали архітектурні споруди різних часів, епох і призначень. Спочатку ми оглянули палац Потоцьких, що на вулиці Коперніка, і пішли далі від центу. Наступним об’єктом на мапі був оборонний комплекс Цитадель! Дійсно оборонний! Ми туди ледь видерлися... Зараз ця споруда з червоної цегли циліндричної форми обнесена захисним ровом використовується як книгосховище бібліотеки. Вигляд досить “потасканий”. Далі оглянули будинок органної музики та ознайомилися з репертуаром... Найближче дійство мало бути аж 8-го січня! То ж ми пішли далі оглядати фасад головного корпусу Львівського Політеху. Далі собор святого Юри. Він вразив нас своєю величчю і не характерними для християнських соборів фігурами старців, апостолів, а на верху, сам Юрій-змієвержець верхи на коні списом долає великого змія. Думаю такі фігури більш характерні для античних древньо-гречеських храмів... Далі, на нашому маршруті був собор Святих Ольги та Єлизавети. Теж дуже потужна та своєрідна гостроверха споруда з величезними вікнами. В інших храмах я таких вікон не пам’ятаю.

Звідти ми вже достатньо голодні та замерзлі піймали маршрутку і поїхали в кінотеатр на “Зачаровану” грітися. До речі, з кінотеатрами у Львові просто скрута! Ми нарахували 2,5! Тобто 2 в центрі і один в спальних районах. Всі вони належать мережі “Кінопалац”. Кінотеатр “Дзвін”, що не входить в мережу, виглядає досить страшненько ззовні і транслює фільми здається 90-х років. Після фільму, повечерявши в “молочній кухні” супом, та млинцями з грибним соусом на 28 грн, поїхали додому. Жили ми далеченько... У Рясному, це щось на зразок Київської Троєщини: спальний квартал у хріна на рогах... До речі, проїзд у всіх маршрутках по Львову коштує 1,25 грн, а трамвай 60 коп.


На наступний день, щоб не мерзнути дуже, ми вирішили пройтися по музеях... Зі списку музеїв, що написаний на карті міста, був вибраний музей Львівської Залізниці, як початок маршруту, бо знаходився найдалі від центру. А також визначили кілька музеїв, заради яких потрібно приїхати сюди ще! По перше це МУЗЕЙ ПИВА з ДЕГУСТАЦІЄЮ beer, бо коли на вулиці –10, то пива не хочеться взагалі; та Музей Народної Архітектури та Побуту... Адреса музею Львівської Залізниці була вул. Федьковича 39! Ми знайшли будинок за цією адресою, але там навіть натяку на музей не було... Це був звичайний львівський 3-поверховий жилий будинок, далі вже починався приватний сектор... Дійшли до кінця вулиці... Повернулися назад... Обійшли весь квартал, заглядаючи в відворотні та арки...whosthat В одній з арок на нас навіть кинувся собака... А от музею так і не знайшли... Як вияснилося вже пізно ввечері за допомогою довідника “Весь Львів”, справжня адреса музею Федьковича 56 (це далі (за поворотом) і на іншому боці вулиці). Повернувши свої стопи до центру, ми зовсім несподівано, знайшли вивіску “Пиріжкова”. Зайшли погрітися... Таке прикольне місце, чимось схоже на Совковські столові. З двома каструлями з краниками “чай”-“какао” та вибором пиріжків з різними начинками... Пиріжки були смачні, і какао, як в дитинстві в дитячому садку: солодке і зі згущенкою... А ще, по дорозі ми завжди заходили в книжкові магазини smile! Грілися та шукали книжку по ґрунтознавству look (був такий пунктик, у Києві її купити не вдалося) ...

Дочекавшись 9-го трамвая ми поїхали в центр, бо ще потрібно було забігти на сувенірний ринок... От що цікаво в Львівському трафіку, так це його неквапливість... По перше, вулиці вузькі, по друге більшість їх вимощено бруківкою, тож комфорт від їзди на мерседесі та трамваї думаю майже однаковий, а ще, зовсім дика риса, з точки зору киянина, паркувати авто прямо посередині дороги! Тобто 2 трамвайні колії, по яким зі швидкістю трамвая їдуть і решта автівок, а між ними просто по центру стоять машини. Де ви ще таке побачите? І ще, за весь час, що я там був, так і не збагнув по яким правилам і якій логіці водії розуміють хто куди має повертати, першим проїжджати, пропускати пішоходів??? Де і коли пішоходам переходити дорогу? Ні! Звичайно там є світлофори, переходи (не завжди розміщені у зручному місці), але вони якось існують окремо... І не зважаючи на все це ДТП там на два порядки менше, ніж у Києві!

9-й трамвай довіз нас до центру по величезній дузі, зате комфортно і неквапливо! І ще одна дивна річ для киянина: дуже часто 5-го(!!!) січня нам траплялися люди, що везли додому новорічні ялинки... Чого? Мабуть їх там прийнято ставити саме на Різдво...

Купивши на сувенірному ринку подарунки для рідних та близьких та собі на пам’ять магнітики з краєвидами Львова, ми пішли знову в кінотеатр на мультик “Ілля Муромець та Соловей-розбійник”. Далі пробіглися по магазинах, купили мелену каву та фірмових цукерок. Швиденько повечеряли в Молочній кухні і ще встигли забігти на каву cup_full у кафе “Соната”, що поряд з пам’ятником Королю Данилу. Вона нам сподобалася ще у минулий приїзд... Після смачної кави з фірмовими цукерками з сумки podmig ми впіймали маршрутку і поїхали додому збирати речі, бо ввечері вже мали їхати додому... Вийшли з дому заздалегідь, але потрібну маршрутку чекали хвилин 20-25, то прийшлося бігти за потягом, ледь встигли! До речі, минулого разу (влітку) ми теж бігли за потягом на Яремчу... Се ля ві! Це як візитна картка Львова! Взагалі-то кожне місто з певною історією має свій характер! У Львова це гостинність, але з гумором та норовом! Наступного разу, перед поїздкою туди, потренуємось побігати 100-метрівку! smile Але обов’язково ще поїдемо! Чекай нас, славетне місто Львів!

Страницы:
1
3
4
5
предыдущая
следующая