От і вимальовуються контури нового альянсу
- 03.09.14, 20:15
- Ми любимо тебе, Україно!
Печерський районний суд Києва надзвичайно швидкими темпами розглядає справу проти екс-прем’єр-міністра Юлії ТИМОШЕНКО, допускаючи при цьому численні процесуальні порушення.
Про це сьогодні заявили адвокат, колишній головний прокурор Великої Британії Джері Прюс БУТІЛОВИЧ та Адміністративний директор з питань законодавства у міжнародній неурядовій організації "Х`юманітад" Майкл АПСТОУН, повідомляє сайт «Батьківщини».
«Схоже, що в суді існує якийсь нездоровий поспіх з вивченням свідчень, причому захисту не надається адекватного часу для підготовки своєї реакції», - наголосив Д.БУТІЛОВИЧ.
«Це безпрецедентно, коли судові засідання починаються рано вранці і тривають до 18-ої, 19-ої або навіть 20-ої годин вечора. Будь-хто, причетний до судових процесів, знає, що після завершення судового засідання адвокати повинні повернутись і вивчити те, що трапилось протягом цього дня, щоб підготуватись до наступного», - сказав колишній головний прокурор Великобританії.
Також, за його словами, занепокоєння викликає перешкоджання захисту викликати заявлених свідків через заборону судді, зникнення матеріалів справи, які надала прокуратура, тиск на свідків, інформація про те, як було призначено суддю на розгляд цієї справи, ненадання захисту достатнього часу для вивчення матеріалів справи тощо.
«Такі методи є процесуальними порушеннями та суперечать Європейській Конвенції з прав людини. На мою думку, вони будуть розглядатися в Європейському Суді з прав людини», - наголосив Д.БУТІЛОВИЧ.
Д.БУТІЛОВИЧ та М.АПСТОУН перебувають в Україні в складі делегації «Х`юманітад» для спостереження за судовим процесом проти Ю.ТИМОШЕНКО.
Вице-премьер и министр иностранных дел Чехии Карел Шварценберг заявил, что новый посол этой страны в Киеве прибудет в украинскую столицу с письмом, в котором будет содержаться критика действий властей по отношению к бывшему премьер-министру страны Юлии Тимошенко.
«Как торговые, так и политические нравы в Украине весьма отличаются от общепринятых», - отметил чешский вице-премьер, комментируя это письмо. Глава чешского внешнеполитического ведомства отметил, что эта действительность не связана с виновностью или невиновностью Тимошенко - а тем, «как проходит суд, как относятся к демонстрантам, и это все вызывает у нас большие опасения».
Отношения между Прагой и Киевом испортились еще до начала судебного процесса над Юлией Тимошенко, когда в Чехии решили предоставить убежище бывшему министру экономики Украины Богдану Данилишину.
В Киеве тогда предпочли не понять, что имеют дело не просто с решением соответствующих инстанций в Праге, а с общим настроением в Европейском Союзе, где не стали верить в объяснения Виктора Януковича и его окружения относительно непримиримой борьбы с коррупцией, начатой новой властью.
Более того, украинское дипломатическое ведомство, проявив воинствующий непрофессионализм, пошло на высылку из страны чешских дипломатов, публично обвиненных в шпионаже. Результатом стала высылка украинских дипломатов из Праги и затягивание украинским МИДом сроков выдачи агремана новому послу Чехии.
Но, как видим, Чехия вовсе не захотела понимать «прозрачные намеки» дипломатов Януковича - и в результате министру иностранных дел Украины Константину Грищенко, считающемуся в СМИ одним из главных лоббистов интересов пресловутой группы «РосУКрЭнерго» в украинском руководстве, придется выслушивать неприятные для себя слова чешского коллеги. И вновь пытаться убедить президента Януковича, что речь идет исключительно о «плохом поведении» чехов - а остальные европейцы готовы мириться с внутриполитическим курсом украинского лидера.
Но, в отличие от истории с убежищем Данилишину, теперь шило не утаишь даже в мешке для Януковича. Западные правительства одно за другим выступают с заявлениями, которые осуждают действия украинского руководства, представители дипломатического корпуса в Киеве - начиная с американского посла - требуют встречи с Тимошенко.
Януковичу пришлось отвечать и на публичное послание своего чешского коллеги Вацлава Клауса, усомнившегося в объективности украинского правосудия. И это только начало процесса, который не может не окончится международной изоляцией украинского президента, явно не рассчитавшего последствия своих действий по установлению режима безальтернативной личной власти в стране.
Виталий ПОРТНИКОВ
Зменшення залежності диктує і зміну тональності в переговорах Європи та РФ. Ще кілька років тому європейці ковтали незгоду російської сторони ратифікувати Енергетичну хартію і заплющували очі на скуповування Газпромом через свої афілійовані структури енергетичних компаній на внутрішньому ринку ЄС. Сьогодні, після прийняття Третього енергетичного пакета (передбачає підвищення конкурентності на енергетичних ринках, зокрема шляхом розділення компаній, які здійснюють видобуток, транспортування і продаж енергоносіїв), Газпрому заблокований доступ до управління європейськими газовими мережами. У ключових компаніях – партнерах російського газового монополіста відбулися обшуки за наказом Єврокомісії на предмет монопольної змови. Учорашні друзі – французькі, польські, німецькі енергетичні компанії – подали на Газпром до суду через завищення ним цін на газ, а сама РФ не вимагає, а просить у ЄС надати її «Південному потоку» статусу транс’європейського проекту,оскільки це дасть змогу залучати кошти на нього.
Євросоюз сьогодні майже зробив те, що тільки стоїть як завдання перед Україною: відвів Росії важливе, але дуже визначене місце у своєму енергобалансі. Газпром справді постачає багато газу в ЄС – до третини загального імпорту. Однак, незважаючи на прогнози зростання його споживання в європейських країнах, більшого від росіян просто не хочуть,бо це шкодитиме національній безпеці Європи. Російські проекти її не цікавлять: ліміт постачань від Газпрому вже вибрано. Ось чому Єврокомісія так стримано привітала запуск «Північного потоку»і, попри всі старання Кремля, підтримала проекти «Південного коридору», а не «Південного потоку». «Південним коридором» до країн ЄС має надходити газ із Каспійського регіону: Туркменистану та Азербайджану, і саме він компенсуватиме дедалі більші потреби ЄС у найближчі десятиліття.Такий розклад суттєво ускладнює ситуацію Росії. Для Газпрому це означає зменшення, якщо не припинення, витрат ЄС на інфраструктурі проекти. Обсяг експортованого палива в ЄС із часом може хіба що падати, а через розвиток спотового ринку знизиться й ціна. «Експортована революція» сланцевого газу зі США знеохочує європейські компанії працювати на нинішніх умовах на російських родовищах. Зокрема, норвезька Statoil, один із партнерів із розробки Штокманівського родовища, уже заявила, що не впевнена в успіху роботи саме через сланцеві проекти. «Російській газовій галузі доведеться серйозно конкурувати за частку на європейському газовому ринку, яка встановиться після 2030 року між 13% і40%. Нам, зрозуміло, треба бути ближче до 40%», – прокоментував ситуацію голова Російського газового товариства Валєрій Язєв під час Міжнародного форуму «Газ Росії-2011». Не краща ситуація і на східному напрямку. Китай, не погодившись на запропоновану росіянами ціну, у листопаді цього року просто закупив додаткові обсяги в Туркменистану. Згідно з прогнозами аналітиків банку Societe Generale, саме останній і залишиться основним постачальником газу до Піднебесної протягом найближчого часу.
Щоб зберегти свою роль на Заході, Росії потрібно швидко шукати інші, крім постачання свого газу, проекти за власною участю й водночас блокувати альтернативні пропозиції.Таким проектом може бути «вигідна» пропозиція транспортувати до кордонів ЄС туркменське блакитне паливо наявними газопроводами через територію РФ та України. Мовляв, поки побудується ваш «Набукко» чи інший газогін (а його запуск справді відтягується, сьогодні йде мова про 2019рік), багато що може статися, натомість ви хоч зараз укладайте договір із Туркменистаном, а ми потурбуємося про постачання газу звідти аж до ваших східних кордонів уже тепер. Можливо, цей сценарій був викладений українським політикам, який разом зі страшилками про «Південний потік» переконав пристати на російську пропозицію.
У ЧОМУ ІНТЕРЕС УКРАЇНИ? Однак насправді успіх такого сценарію для ЄС, а тим більше для України є сумнівним. По-перше, тільки-но наша ГТС опиниться під контролем РФ,європейці перестануть розглядати її як можливість для альтернативних поставок. Це буде елемент російської системи. По-друге, хоч би яким був туркменський газ, якщо він надходитиме через «російську» трубу, то втрачатиме цінність для них, адже це не диверсифікація, а лише імітація, а ЄС чітко відрізняє одне від іншого. По-третє, що може дати нашій країні такий консорціум? Стабільність постачання газу? Ні. Враховуючи, що «Південний потік» – це поки що «страшилка для наївних», воно і так було б стабільним – меншим, але стабільним. Модернізацію? Ні. Якщо правда, що консорціум є «подякою» за нижчу ціну на газ у 2012 році, то додаткових коштів на реконструкцію годі чекати. Натомість Україні доведеться ділитися з усіма його сторонами коштами від транзиту. Найімовірніше, закриються лінії фінансування від Світового банку чи ЄБРР: який сенс вести переговори з державою, якщо газопроводом керує інша структура? І головне – наша держава втратить також можливості для реальної, а не імітованої диверсифікації джерел енергоресурсів.
Замість вигадувати «велосипед» або погоджуватися на нав’язану зовні схему, Україні варто озирнутися на тих, хто ще вчора перебував у схожій ситуації. Польща торік – після спроб Росії отримати в обмін на дешевше блакитне паливо доступ до газопроводу – категорично відмовилася від такої угоди, активізувала проекти з власного видобутку сланцевого газу, почала будівництво терміналу скрапленого. Сьогодні ці проекти реалізовуються не на папері, а на практиці. Польська PGNIG через 10 місяців безуспішних переговорів щодо ціни подала на Газпром до Стокгольмського суду,де вже лежить сто аналогічних позовів від німецьких, французьких та інших компаній. Молдова, яка теж не може досягти домовленості, попросила допомоги в переговорах у Європейської комісії. А тамтешній парламент взявся контролювати хід переговорів із Росією. При цьому уряд країни публічно підтвердив готовність реалізовувати всі європейські реформи, хоч і відчуває, мабуть, немалий тиск із боку РФ щодо здачі стратегічних інтересів.
Що робить Україна? На неодноразові заяви європейських структур про готовність допомогти просто мовчить. А коли переговори з Росією досягають особливо критичної точки, фактично відкриває «другий фронт», заявляючи вустами заступника міністра енергетики Володимира Макухи журналістам про те, що незадоволена європейською стороною. Спроби депутатів парламенту не те що контролювати, а хоча б дізнатися зміст перемовин марні й безнадійні. А засекреченість, яка супроводжує всі переговори, змушує оглядачів будувати найгірші сценарії і тільки посилює ефект від інформаційних провокацій та маніпуляцій.
Європейський Союз та Україна – споживачі газу. У них однакова мета – зменшити залежність від одного постачальника. Логічніше, якби ці споживачі замість того, щоб посилювати недовіру між собою, подумали про спільні можливості з диверсифікації. Якби України створила вільний доступ до своєї газотранспортної системи, а ЄС вдалося домогтися транспортування газу з Туркменистану через російську територію (а інструменти для такого впливу в нього є), ми могли мати реальну, а не імітовану диверсифікацію. І вартість газу бутла б іншою, ніж сьогодні обіцяє РФ.Читайте також: Енергетична недоімперія : Газова «матрьошка»