Політолог Вадим Карасьов вважає, що колишнього прем'єр-міністра України Юлію Тимошенко необхідно випустити з Лук'янівського СІЗО, інакше ситуація для нинішньої влади стане безвихідною.

Таку думку він висловив у коментарі для УНН .

"Юлю потрібно випускати, інакше це безвихідь і для влади, і для слідства, і для суду, і зовнішньополітичних стосунків України зі своїми основними партнерами", - сказав Карасьов.

Політолог припустив, що через деякий час Тимошенко все ж звільнять і таким чином влада продемонструє, що в Україні є судова система і вона гуманна і милосердна, а також вміє виправляти допущені помилки.

Світова громадськість обурена рішенням суду щодо арешту екс-прем'єра Юлії Тимошенко. Про це повідомляє німецьке видання Der Spiegel.

   Так, Президент Європарламенту Єжи Бузек зазначив, що процес проти Тимошенко є чітко політичним.У свою чергу державний міністр в Міністерстві закордонних справ Німеччини Вернер Хойер зазначив, що уряд Німеччини детально спостерігає за судовим процесом в Києві і сумнівається, що дії суду є об’єктивними.

Як додає видання The Washington Post, США та ЄС неодноразово характеризували судовий процес проти Тимошенко як «вибірковий процес» проти політичної опозиції. Видання також зауважує, що міжнародні експерти переконані у тому, що судовий процес проти Тимошенко та її ув’язнення, зокрема, є кроком для усунення кандидатури екс-прем’єра з майбутніх президентських виборів.

  У той же час видання The New York Times ще раз наголосило на тому, що після приходу до влади Віктора Януковича за рейтингом Freedom House рейтинг України знизився із «демократичної» до «частково демократичної».

   Водночас, Репортери без кордонів знизили рейтинг країни за нового президента з 42 до 131 (з 178 країн) місця за рівнем свободи слова.

   Експерт Brookings Institution та колишній посол США в Україні Стівен Пайфер нещодавно зазначив, що «з точки зору Заходу процес є нічим іншим,як політично вмотивованою спробою вивести з боротьби кандидата від опозиції».

Тиждень

Польські, чеські, угорські та прибалтійські вузи полюють на українських абітурієнтів. Так "нова" Європа намагається уникнути дефіциту висококваліфікованих трудових ресурсів.

На сьогодні 30 тис. українських студентів вирушили здобувати вищу освіту за межі батьківщини. Із них, наприклад в Польщі, навчаються 2,5 тис. студентів, пише видання "Корреспондент". Базу для цього зростання кількості українських студентів за кордоном даєвсе зростаючий інтерес до юних уродженців Україні з боку університетів нової Європи - Польщі, Чехії, Угорщини та країн Балтії.

Так, за останні три роки Польща щорічно приваблювала в свої вузи по 300-400 нових студентів-українців. В вузах інших країн вихідців з берегів Дніпра також стає все більше.На думку експертів, вузи найближчих західних сусідів доброзичливо налаштовані по відношенню до студентів зі сходу по ряду причин.

По-перше, українські абітурієнти відомі своєю хорошою базовою підготовкою, особливо з точних предметів.
По-друге, в українців з'явилися кошти і бажання вчити своїх дітей за кордоном, а ближній закордон хоче отримати ці гроші, тим більше що платаза навчання там невисока - близько 2 тис. євро на рік, що раз на п'ять-вісім менше, ніж розцінки визнаних світових лідерів, британських вузів.

Терпіння Європи досягло своєї межіПрезидент Європейської народної партії (ЄНП) Вільфред Мартенс заявляє, що арешт Тимошенко свідчить про повернення до радянського авторитаризму. Про це йдеться в його заяві, поширеній прес-службою ЄНП.

"Я не здивований, що сьогодні суд арештував Юлію Тимошенко. Протягом останніх місяців було абсолютно очевидно, що режим Януковича готує політично мотивоване рішення суду", - заявив він.

"Мотив ясний - усунення основних перешкод для повернення до радянського стилю авторитаризму. Сьогодні Україна стала до нього на один крок ближче ", підкреслив президент ЄНП.

"Я звертаюся до Віктора Януковичу, щоб негайно покласти край цьому фарсу - терпіння Європи досягло своєї межі", - звернувся Мартенс до Януковича.

Як послухати агента Кремля патріарха Кирила, то може скластися враження, що він і є російське божество.
Але таке відчуття може виникнути тільки в того невігласа, котрий не
знає, що Росія хрещення не мала, а просто перетягла силою окупанта з
Києва до Росії не тільки християнські атрибути, але й християнських
очільників.
Ось один приклад. Феофан Прокопович (1681-1736)
церковний і громадський діяч, письменник, вчений-енциклопедист; 1698 р.
закінчив Києво-Могилянську академію; викладав піїтику, риторику й
філософію в Київській академії, з 1711 р. її ректор. 1716 р. він в
Петербурзі, радник царя Петра І в питаннях церковної реформи і державної
політики; єпископ Псковський, пізніше Новгородський.

Тож не маючи факту вихрещення, але маючи імперський диктат, Москва звеліла відзначити 1000-ліття хрещення Київської Русі не в Києві, а у себе,в метрополії російської імперії, в Москві. Однак розпад російської імперії, створеної силою зброї, розпочався після Другої світової війни. Розпалися «Соцлагєрь» і сам його творець, Радянський Союз. У хазяїв Кремля голова болить, як продовжити бодай віртуальну велич своєї імперії, яку знов і знов потрясають акти
визвольної боротьби народів Кавказу.
Як станом на тепер (2010 р.), то Москва з Берліном знову намагаються ділити європейські інтереси. А тим часом наші владні демократи-перевертні продовжують панувати, отримавши з рук «донецьких хазяїн» своє… Духовність наша застигла на рівні будівництва церков і ні слова про духовне наближення до Європи. Але ж приїзд до нас Папи Римського Івана Павла ІІ-го засвідчив, що всі ми щиро любимо Папу. І любов ця була обопільною, це викликало у Папи такі глибокі почуття, що він у Львові навіть згадав і заспівав пісні свого юнацтва.
Нам мило сприймати величні святкування у Римі і Великодних, і Різдвяних свят, і вже традиційно очікуємо папського благословення українською мовою. І якщо це так, то чому ми святкуємо християнські свята не водночас з Папою, не разом з європейськими народами?
Чому ми так тупо і затято тримаємося допотопного, недолугого календаря, запровадженого ще до Різдва Христового царем Юлієм Цезарем, коли знань про світобудову не було ніяких. Але кожен з нас знає, що час – це прогрес.
І саме так думали святий синод і тодішній Папа Римський  Григорій ХІІІ івизнали за доцільне через 1600 років (1582 р.) залишити в минулому календар Юлія Цезаря і перейти на новий, науково-обгрунтований і знаний до тепер у світі як Григоріанський. Прогресивність Григоріанського календаря зрозуміли навіть затяті більшовики і запровадили його в Росії уже в 1918 році.
Є в цьому переході на Григоріанський календар і суто релігійний інтерес,бо, зустрічаючи Новий рік, ми робимо з цього приводу гощення, їмо і п’ємо по повній, незважаючи на те, що у нас піст, який належить заховувати до 7-го січня. Тож ми всі – і православні, і греко-католики – дуже сильно і повально грішимо і в новорічну ніч, і на самий Новий рік. Тому ми перед християнським світом виглядаємо досить недолугими, слабовірними, а як сказати прямо, то дикуватими.
І знову ж питання: чому? Це ж грошей не потребує. Сказали і зробили. І давайте перейдемо на Григоріанський календар, будемо як європейці.
   Я розумію, що догматичний Кирило буде зі своєї Москви слати нам анафему. Але хто для  нас Кирило? Очевидно, що агент Кремля і не більше.
Тепер нам належить, здолавши штучні перепони, поєднати потребу народу і зрілість церковних ієрархів української православної і греко-католицької церков та найближчим часом усунути цю календарну розбіжність між нами і
цивілізованою Європою та дорівнятися до неї спочатку цим кроком.

Степан Воляр.

Коли єгипетська цивілізація ще була нічим на території України вже існували держави трипільців, а згодом і арійців від котрих бере свій початок українська нація.

Сьогодні, як і раніше, з неукраїнських джерел  навколоукраїнських медіа чуємо галасливі заперечення основних тез української історії. Історії яка була укладена саме українськими фахівцями і яка, як проілюструю нижче, збігається з загальноєвропейськими уявленнями про історичні процеси в Європі, в тому числі в Україні, протягом останніх 2000 років.

Україна: найбільша проблема Європи. Виступ у Лондоні 1939 року

Однiєю з ключових фiгур, яка мала значний вплив на формування проукраїнської громадської думки в британському суспiльствi першої половини ХХ-го сторіччя, був вiдомий журналiст-мiжнародник Ланселот Лоутон. "Незалежна i автономна Україна, - писав вiн, - необхiдна для європейського економiчного прогресу i свiтового миру".

..29 травня 1935 р. в примiщеннi Палати Громад парламенту Великої Британiї за iнiцiативою Англо-українського комiтету (громадська організація, в яку входили члени парламенту, вiйськовi, вiдомi вченi та журналiсти Британії - ІП) вiдбулися публiчнi слухання, присвяченi ситуацiї навколо України.

Ланселот Лотон виступив iз доповiддю, яка мала промовисту назву "Українське питання".

Одна тільки цитата з доповіді ---

"...З огляду на унiкальне географiчне положення будь-яка серйозна спроба з боку України скинути поневолювачiв i об'єднати свої чотири розмежованi частини в одну незалежну Українську державу неодмiнно викличе справжню панiку..."

З повним текстом самої доповіді варто ознайомитися хоча б для того, щоб відчути ту прірву, що лежить між тим, що ми чуємо з північного сходу і тим, що давно всім відомо на заході від України. А також щоб звірити свої думки та знання.

Ми, громадяни України, представники українських громадських організацій Європи, висловлюємо своє несприйняття та обурення з приводу повідомлення про скасування Указу Президента України від 20 січня 2010 року №46 “Про присвоєння Степану Бандері звання Герой України”, що опубліковане на сайті Президента України.

Поява цього повідомлення зараз, з посиланнями на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року, виглядає як відкрита провокація та зневага до українського народу та його історії.

Вищеназвані рішення українських судів прийняті з грубим порушенням чинного законодавства, суперечать нормам права і судочинства і є політичним замовленням влади України. Через це вони не можуть бути визнаними.

Степан Бандера не є і не може бути символом якоїсь однієї партії чи політичної сили. Будучи одним з найбільш яскравих борців за Незалежну і Соборну Українську Державу, він є символом Незалежної України. Він - Герой не для окремої частини України, а для кожного свідомого українця, незалежно від місця проживання: на Заході чи Сході України, або ж за кордоном. Світлої пам’яті Степан Бандера та очолювана ним Організація Українських Націоналістів як ніхто інший наблизили народження Української Держави, віддавши за цю священну мету найдорожче — власне життя. Без їх героїчної боротьби не було б на карті світу держави Україна, а отже і інституту Президента, відповідно і Президента Януковича.

Факт публічної зневаги до постаті Степана Бандери і так зване “скасування” Указу Президента про присвоєння йому звання Героя України ми вважаємо свідомою антиукраїнською провокацією владної верхівки в Україні, ознакою її політичної незрілості і меншовартості, а також загрозою для самого існування Держави України.

Висловлюємо нашу солідарність обласним радам Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини та всім громадським і політичним організаціям, котрі висловили свій протест проти цього незаконного та антинародного рішення.

Звертаємося до Президента України із закликом припинити провадити антиукраїнську політику на замовлення північного сусіда, не позбавляти український народ власної історії, мови та культури.

Зі свого боку ми робитимемо все від нас залежне, щоб в країнах нашого перебування громадськість могла якомога більше знати про Україну, про її справжню історію та Героїв, а також про актуальний стан політичного та суспільного життя.

Бандера був, є і буде Героєм України!

Слава Україні!!!

Португалія:

Спілка українців у Португалії - Голова Павло Садоха

Асоціація українців у Португалії "Собор" - Голова Олег Гуцько

Християнський рух українців у Португалії - Голова Іван Онищук

Українсько-португальський освітньо-культурний центр, школа Тараса Григоровича Шевченка Директор Наталія Дмитрук

Німеччина:

Центральна Спілка Українців в Німеччині - Голова Людмила Млош

Італія:

Християнське Товариство Українців в Італії – Голова Олесь Городецький

Асоціація українських жінок в Павії «Джерело» - Голова Діна Петелько

Асоціація українських жінок в Італії (Неаполь) – Голова Олександра Фарима

Асоціація українців на Сарденії «Барвінок» (Кальярі) - Голова Володимир Степанюк

Асоціація «Україна в Європі» (Рим) - віце-президент Марія Очич

Українська школа «Свята Софія», об’єднання «Родинна Світлиця» (Рим) - директор Мирослава Горбенко

Асоціація «Оріана» (Рим) – Президент Марія Беднарчук

Асоціація «Арата» (Рим) – Віра Хижа

Культурна асоціація «Калина» (Салерно) - Голова Ольга Тарасюк

Асоціація «Надія» (Брешія) – Голова Ольга Вдовиченко

Культурна асоціація «Зубко» - Президент Любов Зубко

Іспанія:

Асоціація "Українська громада Іспанії за права, честь і гідність українців" – Голова Юрій Чопик

Асоціація Українців Регіону Мурсія - Голова Лариса Пономаренко

Асоціація українців Каталонії "Червона Калина" - Голова Володимир Петрущак

Асоціація "Українці Торревієхи" - Голова Михайло Черешнюк

Асоціація українців Кантабрії "Оберіг"- Голова Марія Курницька

Греція

Товариство української діаспори в Греції "Українсько-грецька думка" - Голова Галина Маслюк-Какку

"Майдан".