Поїхав цього місяця сусід в 12-денний тур автобусний по Європі, приїхав й не може стримати емоцій, каже на самому початку поїздки вже з Польщі починаєш розуміти, що попав в інший світ, найбільше вразила Австрія, одним словом вернувся він з поїздки Європою й сказав (слова автора) - Після поїздки Європою реально починаєш розуміти в які .опі ми живемо.

Також зустрічався цього тижня з однокласником, працює в Харкові, але по роботі мотається по східній Україні, от і передавав враження від Луганської області (слова автора) - грошей заробити там реально нема де, за 30-40 гривень тобі машину вугілля розвантажать, будинки стоять заселені до третього поверху, дальше вікна розбиті хочеш плати квартплату, заселяйся й живи ...

От думаєш чому при такому рівні життя жителі СУ не рівняються на жителів ЗУ, не рівняються на Європу, що хорошого вони від сходу очікують і чим вони думають, а може люди не винні й за них все вже сказали ПРості донецькі хлопці ?

То як хочемо ми жити так і голосуємо виходить, а дали б відповідь собі на це просте питання перед голосуванням і побачили, що Грузія та Польща, Прибалтика ... Європа вже б не виглядали розумними та багатими родичами.

Прокинувшись від дурного сну сьогодні рано мені захтілося списати в людей якою б вони хотіли бачити Україну в найближчому майбутньому? А де можна про це запитати, звичайно на українському порталі, яким користуються всі активні люди. 

Тому, я б дуже просив вас всіх поставитись до Опитування поважно та щиро, дайте свою відповідь. 

Якою Ви б хтіли бачити Україну в найближчому майбутньому?

Хай там що уявляє собі нинішня влада в Києві, у Кремлі її роль в енергетичних розкладах бачать, схоже, як дуже обмежену і технічну. Україна потрібна для того, щоб заблокувати доступ інших постачальників газу до ЄС, а також поповнити обмілілу газпромівську скарбницю. Однак наші політики чомусь вважають це номальним. ПОСТАВИТИ РОСІЮ НА МІСЦЕ    Європейські країни ще десятиліття тому зрозуміли, які загрози несе залежність від одного постачальника газу, й активізували проекти диверсифікації і переходу на інші види палива. Сьогодні кожен член Євросоюзу реалізує їх можливими для себе способами: будує термінали скрапленого газу, розвиває власний видобуток, зокрема сланцевого, прокладає додаткові труби в газовій мережі, поліпшуючи його перекачування територією країни.Повільно, але впевнено Європейський Союз зменшує свою залежність від одного, російського джерела газу.

Зменшення залежності диктує і зміну тональності в переговорах Європи та РФ. Ще кілька років тому європейці ковтали незгоду російської сторони ратифікувати Енергетичну хартію і заплющували очі на скуповування Газпромом через свої афілійовані структури енергетичних компаній на внутрішньому ринку ЄС. Сьогодні, після прийняття Третього енергетичного пакета (передбачає підвищення конкурентності на енергетичних ринках, зокрема шляхом розділення компаній, які здійснюють видобуток, транспортування і продаж енергоносіїв), Газпрому заблокований доступ до управління європейськими газовими мережами. У ключових компаніях – партнерах російського газового монополіста відбулися обшуки за наказом Єврокомісії на предмет монопольної змови. Учорашні друзі – французькі, польські, німецькі енергетичні компанії – подали на Газпром до суду через завищення ним цін на газ, а сама РФ не вимагає, а просить у ЄС надати її «Південному потоку» статусу транс’євро­пейсь­кого проекту,оскільки це дасть змогу залучати кошти на нього.

Євросоюз сьогодні майже зробив те, що тільки стоїть як завдання перед Україною: відвів Росії важливе, але дуже визначене місце у своєму енергобалансі. Газпром справді постачає багато газу в ЄС – до третини загального імпорту. Однак, незважаючи на прогнози зростання його споживання в європейських країнах, більшого від росіян просто не хочуть,бо це шкодитиме національній безпеці Європи. Російські проекти її не цікавлять: ліміт постачань від Газпрому вже вибрано. Ось чому Єврокомісія так стримано привітала запуск «Північного потоку»і, попри всі старання Кремля, підтримала проекти «Південного коридору», а не «Південного потоку». «Південним коридором» до країн ЄС має надходити газ із Каспійського регіону: Туркменистану та Азербайджану, і саме він компенсуватиме дедалі більші потреби ЄС у найближчі десятиліття.

Такий розклад суттєво ускладнює ситуацію Росії. Для Газпрому це означає зменшення, якщо не припинення, витрат ЄС на інфраструктурі проекти. Обсяг експортованого палива в ЄС із часом може хіба що падати, а через розвиток спотового ринку знизиться й ціна. «Експортована революція» сланцевого газу зі США знеохочує європейські компанії працювати на нинішніх умовах на російських родовищах. Зокрема, норвезька Statoil, один із партнерів із розробки Штокманівського родовища, уже заявила, що не впевнена в успіху роботи саме через сланцеві проекти. «Російській газовій галузі доведеться серйозно конкурувати за частку на європейському газовому ринку, яка встановиться після 2030 року між 13% і40%. Нам, зрозуміло, треба бути ближче до 40%», – прокоментував ситуацію голова Російського газового товариства Валєрій Язєв під час Міжнародного форуму «Газ Росії-2011». Не краща ситуація і на східному напрямку. Китай, не погодившись на запропоновану росіянами ціну, у листопаді цього року просто закупив додаткові обсяги в Туркменистану. Згідно з прогнозами аналітиків банку Societe Generale, саме останній і залишиться основним постачальником газу до Піднебесної протягом найближчого часу.

Щоб зберегти свою роль на Заході, Росії потрібно швидко шукати інші, крім постачання свого газу, проекти за власною участю й водночас блокувати альтернативні пропозиції.Таким проектом може бути «вигідна» пропозиція транспортувати до кордонів ЄС туркменське блакитне паливо наявними газопроводами через територію РФ та України. Мовляв, поки побудується ваш «Набукко» чи інший газогін (а його запуск справді відтягується, сьогодні йде мова про 2019рік), багато що може статися, натомість ви хоч зараз укладайте договір із Туркменистаном, а ми потурбуємося про постачання газу звідти аж до ваших східних кордонів уже тепер. Можливо, цей сценарій був викладений українським політикам, який разом зі страшилками про «Південний потік» переконав пристати на російську пропозицію.

У ЧОМУ ІНТЕРЕС УКРАЇНИ?   Однак насправді успіх такого сценарію для ЄС, а тим більше для України є сумнівним. По-перше, тільки-но наша ГТС опиниться під контролем РФ,європейці перестануть розглядати її як можливість для альтернативних поставок. Це буде елемент російської системи. По-друге, хоч би яким був туркменський газ, якщо він надходитиме через «російську» трубу, то втрачатиме цінність для них, адже це не диверсифікація, а лише імітація, а ЄС чітко відрізняє одне від іншого. По-третє, що може дати нашій країні такий консорціум? Стабільність постачання газу? Ні. Враховуючи, що «Південний потік» – це поки що «страшилка для наївних», воно і так було б стабільним – меншим, але стабільним. Модернізацію? Ні. Якщо правда, що консорціум є «подякою» за нижчу ціну на газ у 2012 році, то додаткових коштів на реконструкцію годі чекати. Натомість Україні доведеться ділитися з усіма його сторонами коштами від транзиту. Найімовірніше, закриються лінії фінансування від Світового банку чи ЄБРР: який сенс вести переговори з державою, якщо газопроводом керує інша структура? І головне – наша держава втратить також можливості для реальної, а не імітованої диверсифікації джерел енергоресурсів.

Замість вигадувати «велосипед» або погоджуватися на нав’язану зовні схему, Україні варто озирнутися на тих, хто ще вчора перебував у схожій ситуації. Польща торік – після спроб Росії отримати в обмін на дешевше блакитне паливо доступ до газопроводу – категорично відмовилася від такої угоди, активізувала проекти з власного видобутку сланцевого газу, почала будівництво терміналу скрапленого. Сьогодні ці проекти реалізовуються не на папері, а на практиці. Польська PGNIG через 10 місяців безуспішних переговорів щодо ціни подала на Газпром до Стокгольмського суду,де вже лежить сто аналогічних позовів від німецьких, французьких та інших компаній. Молдова, яка теж не може досягти домовленості, попросила допомоги в переговорах у Європейської комісії. А тамтешній парламент взявся контролювати хід переговорів із Росією. При цьому уряд країни публічно підтвердив готовність реалізовувати всі європейські реформи, хоч і відчуває, мабуть, немалий тиск із боку РФ щодо здачі стратегічних інтересів.

Що робить Україна? На неодноразові заяви європейських структур про готовність допомогти просто мовчить. А коли переговори з Росією досягають особливо критичної точки, фактично відкриває «другий фронт», заявляючи вустами заступника міністра енергетики Володимира Макухи журналістам про те, що незадоволена європейською стороною. Спроби депутатів парламенту не те що контролювати, а хоча б дізнатися зміст перемовин марні й безнадійні. А засекреченість, яка супроводжує всі переговори, змушує оглядачів будувати найгірші сценарії і тільки посилює ефект від інформаційних провокацій та маніпуляцій.

Європейський Союз та Україна – споживачі газу. У них однакова мета – зменшити залежність від одного постачальника. Логічніше, якби ці споживачі замість того, щоб посилювати недовіру між собою, подумали про спільні можливості з диверсифікації. Якби України створила вільний доступ до своєї газотранспортної системи, а ЄС вдалося домогтися транспортування газу з Туркменистану через російську територію (а інструменти для такого впливу в нього є), ми могли мати реальну, а не імітовану диверсифікацію. І вартість газу бутла б іншою, ніж сьогодні обіцяє РФ.

Читайте також: Енергетична недоімперія            : Газова «матрьошка»

Нещодавно отримав прохання доповнити свій фотоальбом посиланням про досі маловідому для більшості українців сторінку нашої спільної з Європою історії. Спочатку вирішив подати окремі сайти. Але потім згадав як чудово пройшовся по сусідським невігласам своєю інформацією один наш дослідник Украненланду. Довелося самому спостерігати дискусію на цю тему. Чого там у сусідів не було : і просто ошелешення від побаченого та прочитаного, і несміливе прозріння, і агресивне несприйняття попри очевидну дурість через заперечення в стилі *такого бути не може, бо ми про це у школі не вчили*. Що ж, варто ознайомитись з тим, як німці дбають не лише про власну історію, а й частину НАШОЇ з вами історії, що здатна перевернути уяву багатьох.
http://photo.i.ua/user/3871267/258299/
http://photo.i.ua/user/3871267/258311/
http://kuraev.ru/smf/index.php?topic=232632.0;wap2

Опитування: Чи буде, на вашу думку, користь для України від вступу до Європейського Союзу?

Сотрудничество с Россией в рамках Таможенного союза спровоцирует международный скандал.

Об этом «Комментариям» заявил профессор политологии Киево-Могилянской академии Алексей Гарань.

«Янукович пообещал, что будет сотрудничать с россиянами в рамках Таможенного союза по формуле «3+1». Но на самом деле, все понимают, что эта формула – это как бы «и замужем, и дома». И Россия тоже дала понять, что ее это не устраивает», - отметил эксперт.

По его мнению, в отношениях двух стран остались все те проблемы, которые существовали и раньше.

«Нынешняя ситуация лишний раз доказывает, что России не важно – кто находится при власти. Ведь все те недоразумения, которые были при Ющенко, остались и при Януковиче. Очевидно одно: подписание Украиной соглашения о вступлении в Таможенный союз стало бы ЧП мирового уровня, поскольку участники этого союза не являются членами ВТО, в который входит Украина. Думаю, сейчас в интересах Януковича выстоять, хотя давление со стороны России идет очень сильное», - подчеркнул политолог.

По его мнению, защитить Украину от российского давления могли бы европейские партнеры, однако их настораживают события, которые сейчас происходят в стране.

«Арест Тимошенко, маразматическое празднование Дня независимости ухудшают отношения с ЕС, ставя под сомнение подписание запланированных соглашений. По сути, Янукович поставил европейских партнеров в неудобное положение. С одной стороны, они хотят подписать соглашение об ассоциации. С другой – это будет достаточно сложно сделать, если в Украине продолжатся репрессии оппозиции», - резюмировал профессор.

 

Печерський районний суд Києва надзвичайно швидкими темпами розглядає справу проти екс-прем’єр-міністра Юлії ТИМОШЕНКО, допускаючи при цьому численні процесуальні порушення.

Про це сьогодні заявили адвокат, колишній головний прокурор Великої Британії Джері Прюс БУТІЛОВИЧ та Адміністративний директор з питань законодавства у міжнародній неурядовій організації "Х`юманітад" Майкл АПСТОУН, повідомляє сайт «Батьківщини».

«Схоже, що в суді існує якийсь нездоровий поспіх з вивченням свідчень, причому захисту не надається адекватного часу для підготовки своєї реакції», - наголосив Д.БУТІЛОВИЧ.

«Це безпрецедентно, коли судові засідання починаються рано вранці і тривають до 18-ої, 19-ої або навіть 20-ої годин вечора. Будь-хто, причетний до судових процесів, знає, що після завершення судового засідання адвокати повинні повернутись і вивчити те, що трапилось протягом цього дня, щоб підготуватись до наступного», - сказав колишній головний прокурор Великобританії.

Також, за його словами, занепокоєння викликає перешкоджання захисту викликати заявлених свідків через заборону судді, зникнення матеріалів справи, які надала прокуратура, тиск на свідків, інформація про те, як було призначено суддю на розгляд цієї справи, ненадання захисту достатнього часу для вивчення матеріалів справи тощо.

«Такі методи є процесуальними порушеннями та суперечать Європейській Конвенції з прав людини. На мою думку, вони будуть розглядатися в Європейському Суді з прав людини», - наголосив Д.БУТІЛОВИЧ.

Д.БУТІЛОВИЧ та М.АПСТОУН перебувають в Україні в складі делегації «Х`юманітад» для спостереження за судовим процесом проти Ю.ТИМОШЕНКО.

Думка і оцінка подій серед мешканців сходу України істотно відрізняється від інших, повідомила в інтерв'ю Главкому директор Фонду Демократичні ініціативи Ірина Бекешкіна.

Зокрема, за словами соціолога, відповідно до одного з досліджень, за 20 років незалежності України лише 9% населення східної України були за кордоном (західної - 30%) у західних країнах та їх погляди разюче відрізняються від решти населення їхнього регіону.

"Ми запитували в одному з досліджень: "Чи доводилося вам коли-небудь бувати в країнах, які зараз є членами ЄС, Канади чи США "? Цифри дуже малі - всього 14%. До того ж, розподіл між регіонами України величезний. 30% населення Західної України були на Заході, а Східної - всього 9%", - заявила вона.

"Звичайно, ці люди молодші, більш мобільні й активні. Їхня думка та оцінка подій суттєво відрізняється від інших людей. Перш за все це відзначається на прихильності європейській інтеграції, вступі в ЄС та інших речах. Те, що там бачили, для них є аргументом" , - розповіла Бекешкіна.

"Але це в основному представники Західної України. Майже половина тих, хто виїжджав - саме звідти. Потім ми відсікли дані щодо Західної України, і все одно побачили, що погляди представників Сходу, які побували в Європі, ще разючіше відрізняються від думки населення їх регіонів", - додала експерт.

Вона також зазначила, що незважаючи на різке зростання негативного ставлення українців до олігархів, спостерігається і позитивне ставлення в регіонах до конкретних бізнесменів. Так, за її словами, є позитивне ставлення до конкретного бізнесмена Ріната Ахметова в Донбасі.

"Незважаючи на загальне негативне ставлення до багатіїв, в конкретних регіонах до певних багатих людей також спостерігаємо позитивне ставлення - наприклад, до Петра Порошенка у Вінницькій області", - зазначила соціолог.

"Якщо в конкретному місці олігарх робить щось позитивне, то люди це цінують", - сказала Бекешкіна.