На виборах в Раду хочуть підвищити бар’єр і скасувати графу "проти всіх"

На виборах до парламенту у 2012 році за основу буде взята система, яка діяла до політреформи і яку знов випробували на місцевих виборах.

Так, половина Верховної Ради обиратиметься за закритими партійними списками, половина - на мажоритарних округах.

При цьому пропонується повернутися до прохідного бар'єра для партій в 4%, як було до 2006 року, а не 3%, як зараз. Участь у виборах зможуть взяти лише партії, зареєстровані не пізніше ніж за рік до виборів.

Може бути введена в дію ще одна норма: якщо партія 10 років не брала участь у виборах Верховної Ради або президента, її реєстрацію відміняють.

За словами голови групи, міністра юстиції Олександра Лавриновича, все це виходить з побажань президента «стимулювати розвиток партійної системи».

На робочій групі розглядалася ще одна пропозиція - скасувати графу «проти всіх». Її підтримав Лавринович, однак пропозиція поки що не схвалена.

Також для партій і кандидатів-одинаків не буде збору підписів, який був до політреформи. Замість них буде тільки грошова застава, суми якої поки не узгоджені. Пропонується по одномандатному округу встановити 12-15 мінімальних зарплат - зараз це 11,280 – 14,100 грн. Зараз партії та блоки вносять заставу в 2000 мінімальних зарплат (зараз це 1880 тисяч).

Передбачається, що новий закон про вибори парламенту має з'явитися до кінця весни. Робоча група з його підготовки на недавньому засіданні узгодила більшість положень, і вже в квітні вона розгляне законопроект.

Нагадаємо, 18 березня Національний демократичний інститут (NDI) вийшов зі складу робочої групи з питань удосконалення виборчого законодавства. "НДІ вирішив призупинити свою діяльність у робочій групі до того часу, поки робота над проектом закону не стане більш прозорою та такою, яка враховує різні думки", -сказано в повідомленні.

http://www.ut.net.ua/News/19622

Вчора подивився Шустер Live. Частину де про Лівію. Гидко стало. Влада та оппозиція змагалися хто виллє більше бруду на Каддафі. Була звісно Богословська, але в кожному шоу повинен бути цап-відбувайло, свій клоун. Вона з роллю справилася. Жирні, лощенні депутати та депутатки, огорожені кордонами бодігардів він народу, представником якого вони є, сиділи і нахабно розповаідали, як вони підтримують встановлення демократії американськими стелсами.
Що саме цікаве, те, що ті хто нещодавно протестували проти дій Росії у Грузії, в цей раз виступають за США. Ті хто яро виступав проти Косово, зараз також виступає за операцію в Лівії. І відмазка є в обох сторін. «Западників» те, що є резолюція ООН, «східників», що «за» виступила Росія. Театр абсурду та мистецтво брєда. Я, до речі, проти як того, що відбулося в Югославії в 98 році, так і в Косово, так і проти російської операції в Грузії. Але кого цікавить той державний суверенітет? Ми в цьому переконалися на вищезгаданних прикладах, в куту столу стоїть право сили, як це було 100, 200 та й далі років тому. Міфи про демократичне суспільство лише міфи, як і про світле майбутнє комунізму. Просто змінили одну ідеологію на іншу. А так був ще Омар Арфуш. Але кого він здивува? Те що Каддафі оплачував «помаранчеву революцію»? А хто її не оплачував? Те, що платив Саркозі? Теж не дивина, хоча Ніколя певно получить по попі від раввина, коли завітає в синагогу. Дивна ця арабо-єврейська дружба. Дивна, але не більше. Особливо якщо згадати Маркса, який казав, що богом єврея є капітал. Він знав, адже сам євреєм був.
Дивує інше. На кого це все розраховано? Невже не зрозуміло, що події в Єгипті, Тунісі, Бахрейні, Лівії – це політика США по дестабілізації регіону? Хто ще вірить в казки про демократію? Питанням є нафта, а не як не демократія та права людини. Але наші політики вдало відпрацювали свої доляри. Браво!
Скоро нас чекає наземна операція союзників, адже повстанці не зможуть повалити режим Каддафі, і не тому, що ресурсу немає, а тому що повстанців немає. Є купка запроданців і все. Наступним буде Ємен. Кажуть там також демократії немає. Не дарма в США змінили терориста №1. Тепер це бойовик «Аль-Каїди» з Ємену. 
Ну а ви, панове овочі, сідайте біля Тель-Авізора і чекайте новий блокбастер – Дядя Сем проти тиранії і за щастя планети Земля. 

Багато хто чув, що у росіян створений сайт, де моніторяться держзакупівлі на наявність порушень.

На одному міжнародному семінарі з питань демократії з боку української делегації було піднято питання фальсифікацій процесу виборів, на що один з експертів дав гарну відповідь: "Якщо влада свідомо впроваджує масоване фальшування результатів виборів, то навіщо їх взагалі проводити? Власне влада найбільше має дбати про чесні вибори, щоб або підтвердити свою легітимність, або передати владу іншій сповна легітимній політичній силі. Ну а про фальшування все одно всі дізнаються - таємну агентуру ще ніхто не відміняв." Розумна думка, але хто у нас у владі користується розумом - тільки інстинктами.
Там же я почув якісне пояснення виборчих позицій електорату, про що хочу розповісти, тому що мені вже урався терпець пояснювати агресорам типу "голосуй, бо мусиш - Україна понад усе!", - що вибори є справою добровільною для кожного! Добровільною! Це право, а не обов*язок. Принаймні в Україні! І кожен сам визначає, як тим правом скористатись.
Справа у тому, що у виборах все одно по-суті приймають участь всі виборці сукупно, а різниця в тому, що виборці, які не пішли на вибори - фактично передають свої права виборцям, що прийшли і проголосували. Своєрідна мовчазна згода автоматично визнати правдивим процес виборів за будь-якого результату.
Далі ще цікавіше: виборці голосують за різних кандидатів, але переможець тільки один, то що з іншими виборцями? А вони так само автоматично погоджуються на результат, тому що переможець виборів автоматично стає представником всіх виборців округу. Всіх, а не виключно групки підтримки! Це і є сутність демократичних воборів.
Так що виборці голосують всі, але одні - пасивно, інші - активно. Головне, щоб ні у кого не виникало сумнівів у чесності процесу виборів. Це основа соціальної стабільності в суспільстві.
Нарешті славнозвісна графа "проти всіх", щодо якої стільки галасу осудження,- навпаки є дуже важливою і потрібною! Надзвичайно! По-перше, вона вказує існуючим політичним силам, що вони мають змінитись, якщо хочуть залучити ці голоси. Але найголовніше - наявність "проти всіх" стимулює появу нових політичних сил, які можуть розраховувати на цей електорат! Якщо в країні немає вільного електорату, то який сенс творити політичну партію нової формації? Щоб переманювати чужий електорат? Це нечесно в самому зародку, то чи може подібна нова політична генарація бути позитивною у своїх подальших діях, якщо починає з підлості? А наявність "проти всіх" навпаки цей процес стимулює, як цілком природній і чесний. І я дякую всім виборцям "проти всіх", бо ви стимулюєте майбутнє нашої держави, її розвиток і поступ!
Стосовно прав виборців відкликати депутата - то це повна дурість й нісенітниця. Так, депутат є виразником волі виборців, але не потрібно робити з нього клоуна, який має повсякчас подобатись публіці, тільки догоджати й розважати. Депутат є уповноважений довірою на визначений термін, що можна уподібнити до пілота літака: не можна в польоті провести переобрання пілота на когось з пасажирів, бо щось сильно трясе і всі захотіли більшого комфорту. Думайте і обирайте правильно до посадки в літак, шановні. І запам*ятайте: коли вас обманули, то винуваті обидві сторони! Обидві! І шахрай, і ті лохи, що пішли в нього на поводку!
Депутат не роздає благ виборцям, як і не має звітувати перед ними, бо то є безглуздо. Від того, що вам сто раз скажуть мед - в роті не посолодшає. Є чіткий крітерій оцінки діяльності депутата - ваше повсякденне життя: про владу згадують тоді, коли ваше соціальне буття втрачає комфортність і вже вас не влаштовує! З різних причин. І тоді люди беруть владу за душу і трясуть, як ту грушу. Починають той процес в першу чергу з свого обранця.
Процедура позбавлення депутатських повноважень існує, просто не хочу вдаватись в правознавчі тонкощі цього процесу. Важливо інше розуміння: найбільшою покарою для людини у владі є позбавлення її влади. Не даремно всі, хто відчув смак влади - так до неї рвуться знову і знову! А зась, якщо то мурло вже обирали і воно ніц не зробило корисного для людей, але багато корисного виключно для себе. Пішов геть.
Сподіваюсь це роз*яснення трошки зтишить агресію людей, що рахують себе надто прогресивними і уявляють, що "громадянське суспільство" - це коли всі люди в державі безперервно гарують у різних політичних партіях та громадських організаціях. Ні, ні і ні! Більшість людей мають працювати на роботі - і досить.
Якщо хтось має активну соціальну позицію - то прошу і робити самому, а не примушувати до цього інших. До доброї справи люди і самі долучаться без зайвих закликів. І навпаки, якщо люди не долучаються, то проблема не в їх "недорозвинутості" чи там що, а у тому, що вони бачать пустопорожню гнилизну цієї справи. Люди завжди праві, навіть якщо вони і не праві. Це парадокс, але вираз "людина вчиться на чужих помилках, а розумнішає тільки на своїх" стосуєть і суспільства загалом. Помиляючись - ми всі розумнішаєм.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

В 1918-му році Білорусь проголосила незалежність, до складу нової країни увійшли її етнічні і національні регіони - в тому числі білоруська Смоленщина, що нині незаконно відторгнута Росією.

Меморандум
ректора Українського Католицького Університету
про
відвідини УКУ представником Служби безпеки України –
відповідальним
за стосунки з Церквами
Львів, 18 травня 2010 р., кабінет ректора,
9:50-10:34

Вранці 18 травня о 9:27 я отримав дзвінок на свій
приватний мобільний телефон від представника СБУ, який попросив про
зустріч. Ми домовилися зустрітися через двадцять хвилин у приміщенні
ректорату УКУ. Цей співробітник вже контактував з ректоратом рік тому,
під час візиту до університету тодішнього Президента України Віктора
Ющенка. Він також відвідав ректорат пізнього пообіддя 11 травня 2010 р. в
справі запиту Інституту екуменічних студій та Інституту історії Церкви
про підписання угоди щодо опрацювання архівів СБУ. У цей час
представників ректорату вже не було в кабінетах, і він мав, за висловом
директора Інституту екуменічних студій д-ра Антуана Аржаковського, з ним
«дуже добру зустріч».
Після свого прибуття 18 травня, цей
співробітник у ввічливий спосіб повідомив про те, що деякі політичні
партії планують протести та демонстрації з приводу суперечливої (а в
деяких випадках обурливої) політики нової української влади. Студенти
будуть задіяні у цих протестах. Існує небезпека, що деякі з цих акцій
можуть супроводжуватися провокаціями. Він ствердив, що студенти,
звичайно, мають право протестувати, однак адміністрація університету
повинна їх застерегти, що ті, хто візьме участь у будь-якій протиправній
діяльності, будуть притягнуті до відповідальності перед законом.
Протиправна діяльність включає в себе не тільки акти насильства, а й,
наприклад, пікети, що блокують доступ до робочих місць урядових
службовців (або будь-які інші протести, не санкціоновані владою).
Після
усного представлення справи співробітник поклав на стіл розкритого
листа на аркуші паперу, що був адресований мені. Він попросив мене
прочитати листа, а тоді підтвердити підписом, що я ознайомився з його
змістом. Відвідувач ствердив, що після того, як я прочитаю і підпишу цей
лист, він повинен забрати його з собою. Оскільки я зміг побачити, що
документ був адресований мені як ректорові (я також зауважив, що на
ньому було два підписи, які надавали йому особливо офіційного
характеру), я спокійно відповів, що всякий лист, адресований мені, стає
моєю власністю і повинен залишатися у мене, принаймні у формі копії.
Лише за цих умов я міг погодитися прочитати цей лист (не говорячи вже
про те, щоб його підписувати).
Співробітник був явно збентежений моєю
відповіддю. Видавалося, що він не мав подібних прецедентів, тому що у
моїй присутності зателефонував по мобільному зв’язку до свого
(місцевого) керівництва, запитуючи про інструкції, що робити далі.
Начальник відмовив у дозволі лишити мені чи то оригінал, чи копію листа,
сказавши, що СБУ побоюється, що я «можу опублікувати його в інтернеті».
Я поставив запитання про доцільність всієї цієї процедури та про
необхідність такої секретності й відмовився навіть дивитися на листа і
читати його зміст. Молодий співробітник був розчарований і частково
збентежений, однак не чинив додаткового тиску і не сперечався з моєю
аргументацією.
Наша розмова мала й душпастирський момент. Я нагадав
співробітнику той факт, що СБУ як нащадок колишнього КДБ, у якій
залишається багато працівників ще з радянських часів, обтяжена спадщиною
фізичного й морального ламання і калічення людей, та що він, як молода
одружена особа, повинен бути обережним, аби не допуститися вчинків, які
можуть завдати непоправної шкоди йому особисто та осоромити його перед
дітьми та онуками. Як священик я почувався зобов’язаним вказати на цю
душпастирську перспективу. До його честі, він відмежувався від спадщини
минулого й заявив про своє прагнення служити потребам українських
громадян. Він також попросив звернути йому увагу, якщо я вважаю, що він
чинить неналежний тиск.
Врешті, я виразив моє особисте й назагал
поширене в народі глибоке розчарування тим, що праця СБУ така
непослідовна, що офіцери безпеки й міліції живуть розкішно, хоч
отримують мізерні зарплати, що їхня діяльність просякнута корупцією та
що нехтуються законні права громадян і їхня рівність перед законом. Я
навів свіжий приклад з моїм двоюрідним братом Теодором Ґудзяком, мером
міста Винники, який у лютому 2010 р. (три дні після обрання нового
Президента) був арештований на підставі сфабрикованого звинувачення в
хабарництві, організованого відомим корупціонером – політичним
конкурентом й колишнім міліціонером – та за допомогою обласної й міської
міліції. Незважаючи на те, що за два місяці до сфабрикованої справи
мер, спираючись на голоси міської ради, надав СБУ відео, на якому
переодягнені у цивільний одяг міліціонери серед ночі безперешкодно
вриваються в його офіс у міській раді, дістають із сейфу міську печатку і
ставлять її на різних документах, СБУ не вжила жодних заходів.
(Предстоятелі Церкви, зокрема Блаженніший Любомир (Гузар), висловили
занепокоєння, що внаслідок маніпульованих асоціацій цей випадок може
бути використаний як привід, аби скомпрометувати ректора УКУ і цілу
інституцію, яка має виняткову репутацію вільної від корупції). Я також
повідомив, що маю достовірні свідчення та аудіодокази того, що мій
телефон прослуховується, і то вже протягом багатьох місяців.
Народ
України продовжує побоюватися й не довіряти як Службі безпеки, так і
міліції через систематичні зловживання законом; через поширену практику
залякування чесних політиків, журналістів, активних громадян; через
зухвалий шантаж і здирства, здійснювані силовими структурами щодо
середнього та малого бізнесу. Я попросив молодого співробітника передати
мою стурбованість такими фактами своєму начальству. Я мав враження, що
він особисто готовий дослухатися до етичних аргументів, але й,
водночас, виконує свою звичну роботу. Мені було ясно, що він старанно
«дотримується інструкцій».
Під час нашої розмови співробітник СБУ
запитав мене про Генеральну асамблею Федерації європейських католицьких
університетів (FUCE), що мала відбутися 20-22 травня в стінах УКУ у
Львові. Він охарактеризував її як важливу подію (вона отримала серйозний
розголос) і спитав про програму, та про те, чи зустріч відкрита для
широкого загалу. Стало зрозуміло, що він був би зацікавлений взяти у ній
участь. Я сказав, що головна тема: «Діяльність католицьких
університетів задля гуманізації суспільства» була оголошена в засобах
масової інформації і що результати обговорень також будуть оприлюднені.
Однак робочі засідання ректорів університетів не є загальнодоступними. Я
пояснив, що 211 членів Міжнародної федерації католицьких університетів
(IFCU) та 49 членів FUCE ретельно слідкують за розвитком єдиного
католицького університету на території колишнього Радянського Союзу.
Вони особливо зацікавились обставинами діяльності УКУ після того, як у
березні на щорічній зустрічі Ради консульторів IFCU в Японії, я мав
нагоду описати деякі наші суспільно-політичні перипетії та загрози
свободі інтелектуального дискурсу (нав’язування радянського бачення
історії; реабілітацію сталінізму і Сталіна, якому 5 травня 2010 р. в
Запоріжжі відкрили новий пам’ятник; відновлення цензури у пресі й на
телебаченні), які несумісні з нормальним університетським життям.
Тоді,
як це й було домовлено на початку зустрічі, я запросив до розмови
першого проректора УКУ д-ра Тараса Добка, якому співробітник повторив
побажання СБУ.
Розуміючи стурбованість СБУ збереженням стабільності
українського супільства, слід зробити декілька висновків з цієї зустрічі
та пропозицій, які на ній були висловлені:
1. Підписання такого
документа, як цей лист, що був мені запропонований до підпису,
рівнозначне зі згодою на співпрацю з СБУ. Особа, яка його підписує,
властиво, погоджується зі змістом листа та з можливими його наслідками. У
практиці радянських спецслужб поставлення підпису на документі, який
був написаний КДБ і зберігався там, було основним методом вербування
таємних інформаторів (сексотів).
2. Такі методи не мають відомих
(мені) прецедентів у незалежній Україні в досвіді УКУ та Львівського
Національного Університету, чийого довголітнього ректора (і колишнього
міністра освіти і науки 2008-2010 рр.) Івана Вакарчука я спитався
безпосередньо після цієї зустрічі. Ці методи були добре відомі в
радянські часи.
3. Конфіскація листа після підписання робить його і
підпис інструментами для використання СБУ на власний розсуд.
4.
Можливі сценарії використання подібного документа включають таке:
a)
У випадку арешту студента, СБУ може звернутися до ректорату з
оскарженням, що університет був поінформований про небезпеку для
студентів, але не вжив необхідних заходів, щоб вберегти їх від
протиправних вчинків чи насилля щодо них. У такому випадку адміністрації
університету може бути висунуте звинувачення з подальшою моральною та
юридичною відповідальністю. Звинувачення з юридичними наслідками може
стати інструментом змусити університет піти на компроміс стосовно своїх
засадничих принципів (свободи слова, форм суспільної діяльності та
критики, навіть релігійних практик – все це має свої прецеденти в
недавній історії). Більше того, влада може використовувати такий
претекст, аби здійснювати потужний тиск на університет з метою
приборкати будь-які студентські протести.
б) Після гіпотетичного
арешту студента чи студентів, їхнім колегам і батькам, як і іншим членам
університетської спільноти можуть показати документ, яким адміністрація
була попереджена, і їй порадили приборкати прояви студентської
активності. Оскільки адміністрація не відвернула студентів від
незаконної діяльності, яка стала приводом для арешту, батьки й інші
особи можуть зробити висновок, що університет недостатньо (неадекватно)
піклується безпекою своїх студентів. Це був би найефективніший спосіб
поділити університетську спільноту та підірвати репутацію університету
серед його найважливіших членів – студентів.
5. Явний та справжній
сюрприз, яким стала для співробітника моя відмова вчинити так, як
вимагалося, може означати, що він не часто зустрічається з подібною
реакцією. Він пояснив мені, що регулярно працює з духовенством. Можна
припускати, що подібним чином зверталися або будуть звертатися і до
інших душпастирів (які працюють з молоддю, студентами і т.д.), та що
хтось не міг або не зможе відмовитися підписати такий документ.
6.
Заходи такого типу породжують острах і тривогу. Вони й задумані для
того, аби залякати адміністрації університетів та студентів. Вони є
елементом методології, добре знаної українському народові. Відродження
таких практик є свідомою спробою відродити методи радянського
тоталітарного минулого та наново посіяти страх у суспільстві, яке тільки
почало відчувати свою свободу.
7. Оскільки лише декілька з приблизно
170 українських університетів заявили протест проти недавніх змін у
політиці та освіті, а багатьох ректорів спонукакли і/або змусили
висловитися на їхню підтримку, то зрозуміло, що останнім часом у вищу
освіту швидкою ходою повертаються страх і пристосуванство. Можна
очікувати, що УКУ буде об’єктом особливої уваги й можливого тиску в
наступні місяці. Солідарність міжнародної спільноти і, особливо,
академічного світу буде важливою допомогою для УКУ, аби університет
відстояв свою принципову позицію стосовно інтелектуальної і суспільної
свободи.
8. Відкриті висловлювання і публікації на ці теми є мирним і
найбільш ефективним способом протидії секретному контролю та
залякуванню студентів і громадян. Як стало очевидним під час згаданого
випадку, представники владних структур є особливо чутливими до винесення
їхніх дій на публіку. Інформація може відігравати запобіжну, коригуючу й
зцілюючу роль, якщо вона виявляє заплановані дії, які мають на меті
обмежити громадянську свободу, демократію та людську гідність.
Слід
зазначити, що 11 травня 2010 р., коли українські студенти організовували
протести у Львові та Києві, представник апарату Ігоря Держка,
заступника Голови ЛОДА, відповідального за гуманітарні питання,
зателефонував до ректорату й запитав про статистику – кількість
студентів, які беруть участь у демонстраціях. В УКУ відповіли, що не
знають, яким чином вести такі підрахунки.
Прошу пам’ятати про УКУ,
про всіх студентів та громадян України у Ваших думках і молитвах.

о.
Борис Ґудзяк
Ректор
Українського Католицького Університету
19
травня 2010 р.Б.

Що ж, у другий тур вийшли кандидати - прихильники "сильної руки". І не так важливо хто з них переможе. Важливо те - що буде потім, а саме спроби новоспеченого Президента перетворити Україну на своє феодальне князівство. Однак таким спробам заважатимуть права і свободи, добуті нами за каденції Ющенка: свобода слова, думки, вільна преса, право обирати та контролювати владу й інші зародки громадянського суспільства. Тому дуже ймовірно, що новий Президент невдовзі розпочне згортання демократичних процесів в Україні. В цих умовах актуальні до сьогодні питання вступу в НАТО і ЄС втрачають свій пріорітет. Тепер завданням для нас стає не розширення прав і свобод, не євроінтеграція, а ЗБЕРЕЖЕННЯ здобутих досягнень. Не допустити відкат назад, у кучмізм з відрубленими головами, - ось наша найближча мета.

Більше всього "вожді" бояться, що їх лінчує власний народ. Як Саддама, наприклад. Тому новий Президент обов*язково робитиме кроки по приборканню некерованих ЗМІ і НГО. Адже згадуваний ІІІ сектор, а також ІV влада здатні істотно впливати на суспільну думку.

Ще один аспект нових реалій: скоріше за все УПА, Бандера, Петлюра, Мазепа і Герої Крут знову перейдуть у режим державного табу. Адже програми двох претендентів на президентське крісло не обіцяють нам нічого у цьому напрямку. Для БЮТу тема відродження національної свідомості давно вже являється ТАБУ. ПР використовує героїчні сторінки історії як жахалку для свого пенсійного електорату. Забудьте про державну підтримку патріотизму.

То що цьому протиставити? Поки що нам дозволяють створювати недержавні громадські організації. Ті, що справді недержавні і незалежні, які можуть натиснути на свободожерські амбіції свіженьких "вождів". Умовно кажучи, "дати по руках". Також на III сектор знову лягає ноша з підняття національної свідомості громадян.

Коротше: нам дають ящик з інструментами і дірявий як решето корабель. Хочте - ремонтуйте, не хочте - топіться. Новий Президент все рівно матиме запасний човен, навіть цілу баржу. Бо "економіка - понад усе!" (з передвиборчої програми одного з кандидатів). А українська нація - це так, гурт матросів, які латають дірки та драють підлогу.

ВІН і ВОНА поставили нас в такі умови: латати ЇМ нашу українську державу. Бо ми з НИМИ - "на одному кораблі" і не маємо щляхів до відступу. Тут наші сім*ї, родичі, діти, культура, тут наше ЖИТТЯ.

То ж, патріоти! Не складаймо руки, бо інакше склеємо ласти ) давайте об*єднуватися. "Гуртом і батька легше бити!" - мовить народна мудрість. Ми готові створити нову, націонал-демократичну, народницьку громадську організацію! Пам*ятайте:

ТІЛЬКИ РАЗОМ! Від серця до серця передаватимемо один одному наші переживання за майбутнє України. Не будьмо байдужими, йдемо латати цей корабель...

Stanislove, спеціально upu.org.ua

Як вже писалося раніше,кандидат в президенти Олег Тягнибок у своїй програмі запропонував ввести кримінальну відповідальність за пропаганду сексуальних збочень. Я спробував порахувати, які твори мистецтва та артисти попадуть в немилість у разі приходу Тягнибока до влади.

1. Музика. Забороняти прийдеться дуууже багато! По-перше, увесь шок-рок як напрям (Alice Cooper, Marilyn Manson, W.A.S.P.). По-друге увесь глем-рок, бо він пропагує бісексуальність (Queen, Sweet, David Bowie, які імена!). По-третє цілу низку "збочених" гуртів: Black Sabbath, Judas Priest, Iron Maiden і ще великий-превеликий список.

2. Кіно. Як жартували персонажі Саус Парку: "усі незалежні фільми - про ковбоїв-педиків, які їдять пудинг". Серіал "Секс у великому місті" теж підлягає забороні, бо там один з героїв - гомосексуаліст, до якого всі нормально віідносяться. До-речі, сам Саус Парк теж попадає "в опалу". Звісно забороняємо більшість французьського кіно, а надто - з Жераром Депардьє у головній ролі.

3. Книги. Забудьте про Шекспіра!

Як бачимо, реалізація одного пункту програми Тягнибока вверне Україну в тотальну цензуру, яку ми не відчували з брежнєвських часів СРСР. Ні про яку демократію, вибори, захист прав можна і не мріяти, адже всіх "неугодних" лідеру ВО "Свобода" класифікують "збоченцями". Не любиш Тягнибока? - Аморал! А щоб утримувати величезну кількість несвободівських "збоченців", потрібно буде вводити поліцейський режим та будувати концтабори.

Зараз ця людина рветься до влади. Невже ми готові так легко втратити ті здобутки, які були завойовані нами за незалежної України?

Stanislove, спеціально для upu.org.ua

Одне з найпоширеніших упереджень – мовляв поблажливість щодо мігрантів, активний антирасизм, позитивна дискримінація тощо – відповідають "європейській гуманістичній традиції". Ніби то “права людини”, незаконно приписані цій гуманістичній традиції, протистоять небезпекам тиранії і фашизму, які несуть у собі доктрини національної або етнічної преференції. Насправді відбулася незаконне привласнення традиції. "Права людини" – це не більше ніж спотворена подоба класичного гуманізму. Якраз навпаки – класичний, особливо еллінський гуманізм захищав поліс (місто-державу) як однорідну етнічну єдність. Мультиетнічний гуманітаризм навпаки прямо протистоїть еллінсько-європейській демократичній традиції, сприяючи тим самим соціальній дисгармонії та деспотизму. Заслуга праць Гуртка "Нація і Гуманізм" під проводом Іво Бло, та головно досліджень, які останній присвятив Аристотелю, – полягає у тому, що було продемонстровано, що корені давньогрецької демократії та політичної філософії спиралися на поняттях первісної однорідності поліса та строгого розрізнення між громадянами та метеками, іноземцями. У своїй "Політиці" Аристотель розглядає таке модне в сучасній космополітичній ідеології поняття "апатрид", яке позначає абстрактного індивіда і вигнанця, який має право влаштовуватися там, де йому здається кращим.  “Поліс є частиною природних речей, і людина за своєю природою – політична тварина. Людина без батьківщини це деградована істота, тобто істота поза людськими нормами. Таких ганьбив Гомер, кажучи: "Без роду, без племені, поза законом, без вогнища", – доводив грецький філософ. У класичній афінській демократії не існувало прямого податку, оскільки він вважався притаманним для тиранії, однак "метеки" (іноземці, що живуть поряд – вираз який не був зневажливим) сплачували цей податок, як ціну за дозвіл жити у державі. Політика, абсолютно протилежна сучасній, яка приваблює іноземців соціальною допомогою та пільгами, відмовляючи у них громадянам. Повага греків до законів поліса несумісна як із всезагальною декларацією прав абстрактної людини, так і з постійним порушенням гуманітаризмом законів (французької) Республіки через адміністративне сприяння нелегалам чи відмову депортувати злочинців; це складає акт тиранії щодо громадян і демократичного законодавства.  Перикл, якого не можливо запідозрити у прафашизмі, зміцнив в Афінах уявлення, яке вважається сьогодні диявольським – національна преференція чи, точніше етнічна преференція. Відхиливши усяке правове поняття грунту (за яким афінянином вважався той, хто народився в Афінах), він посилив право крові. Він провів через голосування закон, згідно з яким афінянином може бути лише той, обоє батьків якого були афінськими громадянами. У той самий час сіракузькі тирани відомі тим, що вони використовували право грунту для масової натуралізації іноземців, аби розчинити ними автохтонний народ і знищити будь-яку демократію. Те саме, що відбувається нині. Якби Перикл зустрівся в уявному діалозі з теперішніми європейськими керівниками імміграціоністів, він вважав би їх, ймовірно, підручними тиранів.  Греки винайшли поняття філія (philia), так переконливо визначеного на колоквіумі Жан-Марі Ле Пеном: "Це братерство, ієрархізована прихильність, різновид дружби, що об’єднувала громадян між собою, узгоджувало з природнім порядком. Вона здійснювалася у першу чергу всередині сім’ї, потім відносно друзів, потім співвітчизників. Згідно Аристотеля "очевидно, що краще проводити день з друзями і добрими людьми, аніж з іноземцями і першими стрічними"". Еллінська "philia" є гуманістичною, тому що вона не егалітарна, ієрархізована, природовідповідна. Я віддаю перевагу моєму брату по-крові перед іноземцем, але це не означає, що я збираюся чинити зло мирним іноземцям. І він чинитиме так само щодо мене у своїй спільноті, своїй країні. Елітарний гуманізм дотримується природного порядку; він не бреше. Бреше егалітарний і утопічний гуманітаризм. Він прямує до тиранії, до пекла дорогою, мощеною благими намірами. Це тиранія, яку ми ризикуємо незабаром отримати у відповідь на можливий вибух етнічної війни…                                                                                                                          Гійом Фай

Побутує думка, що хижий та підступний Захід хоче перетворити нашу землю у звалище відходів, що він хоче знищити нашу економіку, зробити нас сировинним придатком, законсервувати нашу відсталість, знищити нашу національну ідентичність, вивезти інтелект, деморалізувати суспільство і ще дуже багато гидкого. В цілому, це здорове уявлення, яке доцільно підживлювати у телеглядачів. Але між нами, читачами, треба розуміти, що справжньою метою Заходу (якщо припустити у нього наявність збірної волі) є ствердження на цих територіях аналогічної західній економічної та політичної системи. Якщо західні хлопці класно грають у баскетбол, то їм зовсім не потрібно змагатися, де б те не було, за правилами боксу. Відповідно, вони ладні вкладати сякі-такі гроші та зусилля в те, щоб перебудувати ринг у баскетбольний майданчик. Україна об'єктивно зацікавлена у тому, щоб плекати свої внутрішні відмінності (політичні, способу організації виробництва, тощо). Це економічно вигідно, що довела Японія. За рахунок культивування своєї окремішності та інакшості деякі етнічні групи в розвинених державах мають переваги щодо визиску навколишнього середовища. Приміром, євреї та сицилійці - у Сполучених Штатах, чеченці - скрізь. Аналогічно деяким країнам з тих, що тільки входять до "Спільного ринку", вигідно бути іншими, щоб бути першими. Сучасна політична система була винайдена британцями, які почали культивувати рівновагу у себе та в Європі. Зараз це називається стабільність, її метою є унеможливити (де б те не було) концентрацію волі. Відсутність волі уже змусила Україну та Росію погодитись на серйозні обмеження. Подальший розвиток демократичних інститутів законсервує нашу слабкість. Коли мова йшла про післявоєнний устрій, Сполучені Штати зуміли нав'язати Світові власний план реконструкції й виграти від цього. Сьогодні мова йде про реорганізацію пострадянського світу. Якщо уявити можливість виникнення десь в надрах української душі власних амбіцій, то з усією гостро-тою мусить бути поставлене питання про те, що нам власне потрібно: демократія чи свобода?

І коли ми говоримо "свобода", ми маємо на увазі перш за все свободу рук тих адміністративно-промислових угруповань, тих особистостей, тих спільнот, які вже усвідомили свій окремий інтерес на пострадянських пасовиськах. Дніпропетровці мають не менше прав на багатства Сибіру чи Каспію, ніж американці чи японці.

Д.Корчинський "Революція от кутюр"