хочу сюди!
 

Лилия

41 рік, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «моё творчество»

"Відзеркалення"

І руки опускаються до долу,
І сил не має рушити до змін,
І пошепки, я молюся богу,
Дивлюсь у дзеркало, а у ньому він...
І бог сказав, і я його почув,
І бог мовчав, і я ні пари з уст...

"Пусть присниться..."

Пусть присниться что-то простое,
За горизонтом - гор стареющие пики,
И снега шапки, озеро большое,
И песни птиц, на водной глади блики.
А солнце светом обнимает нежно,
И радуга после дождя мостом,
Всё так реально, и кажется на вечно,
Застынет замок построенный песком.
А после, приближаясь к берегам,
Почти не слышно, будто кто-то спит,
Прошепчешь мудрые и важные слова,
Но вряд ли ими сильно удивишь.
И шаг за шагом, ступая по траве,
Босыми, мокрыми ногами,
Продолжишь путь к далёкой той звезде,
Что скрылась временно за облаками.
Короткий миг - тропинка через лес,
Ещё один - ромашковое поле,
Вёл кто-то за руку, но сказочно исчез,
Следы тепла оставив на ладони.
 
Я буду здесь, пока ты крепко спишь,
Укрывшись одеялом с головой,
Надеюсь, ты меня простишь, 
Что я не сплю, а значит не с тобой...

"Вчинок"

- Що ви робите?! Прошу вас, зупиніться. Досить гризти все підряд.
Тільки погляньте на себе, хіба не розумієте, що стаєте схожими на них
(лише сама думка про це мене лякає)? Вони тільки те і роблять, що:
багато їдять, довго сплять, і смітять всюди, а між цим всім народжують
собі подібних. Схаменіться нарешті, ми не такі як вони, ми кращі. І тому,
треба тікати доки є час. Всі разом,ну...?!
- Ми не хочемо тікати, невідомо куди, коли тут є все, що нам треба: їжа,
тепло,...та ми навіть не встигли все тут оглянути. Безперечно, тут ще є
багато цікавого. А ще, ще...та мала істота, яка годує нас, і навіть
спілкується з нами, хоч ніхто не може зрозуміти значення його дивних
звуків.Та все ж...
- Та все ж, вона всього лише людина.Звичайно, без нього та його родичів
нам було би важко, зізнаюсь. Але ми не залежимо від них, і зараз саме час
це довести. Бо це чудесне місце скоро піде на дно, разом із всіма, хто на
ньому. Хіба ви цього хочете, бачити, як та ваша істота захлинеться, а потім,
за нею і ви?
- Ні, він не загине.Треба якось його попередити. Ми маємо негайно
піти до нього.
- Наша втеча - це і є попередження! Хіба ні?

"Хай приходять сни..."

Хай приходять сни у твої двори, відчиняють вікна і несуть у ніч,
твої теплі думки в місячному світлі, простягнуть долоні до знайомих лиць.
Лиш заплющиш очі - стане чутно тих, хто до цього часу не ворушить ніг,
і лише під ранок дотиком щоки, ти відчуєш вперше, що на самоті.
Далі буде більше ранків і ночей, супроводженних вуликом ідей,
мрії про весну, вихідні і мить, коли біля тебе хтось солодко спить.
Світло у вікні, за вікном птахи, березневий кіт, а із ним сусід,
оточили ліжко, й лізуть під матрац, хочуть розбутити, сиплять медом фраз.
Божевільний сон, дзвонить телефон, на столі квитки манять за кордон.
вчора вже пройшов двадцять восьмий рік, мовчки, як і всі вийшов за поріг.
Ручка у руці, рвані папірці, всі слова не ті, гамір в голові,
написала лист, марку на конверт, зникнув у шухляді з написом “секрет”.
Фарба на обличчі, на холсті портрет, очі застилає дим від сигарет,
пляшка з під вина, келихи на двох, годинник на стіні вичерпав свій строк.
Реальність або сон, на виворіт думки, спогади з дитинства, квіти польові,
відчуття свободи, легкість на душі, такою ти постала у моєму сні...

"Лист"

Симпатична і мила дівчина,
А вірші...Ну, вірші й вірші,
Не пасує тобі косметика,
Ти без неї гарніша в рази.
Твоя посмішка й очі зелені,
Твоя родимка на щоці,
У полон беруть, як відвертості,
Що пронизують твої вірші.
Я не був на війні і не марю,
Бути тим, хто вбиває людей,
Не герой, я твого роману,
І не сльози твоїх очей.
Та підтримую добру справу,
Ти натхнення для багатьох,
Хто потрапив в криваву пастку,
В кого духу за двадцятьох.
Я читав і чув твої вірші,
Зачепило тебе за живе,
Ми з тобою напевно різні,
Втім, кожному, знаєш - своє.
Я прошу написати, щось сонячне,
Де надія, не тільки ім’я,
Кольорове, можливо дитяче,
Щоб від радості бились серця.
Щоб ім’я твоє, Анастасія,
Було символом доброти,
Щоб дитяча була в когось мрія,
Щасливими бути людьми.

"Чи у казці, чи на справді..."

Чи у казці, чи насправді, 
Не дізнатись вже ніяк, 
Та застрибнувши на сані, 
Котик втік від трьох собак. 
Опинившись біля храму, 
Звідки віяло теплом, 
Зпершу лише праву лапу, 
А за мить, вже під столом. 
Там розлігся білий котик, 
І подумав "Все моє", 
Та відчув на пузі дотик, 
"Вибачаюся, мосьє". 
Так знайомство розпочали, 
Чорна кицька, білий кіт, 
Вдвох по світу мандрували, 
Був їм другом білий кит. 
Ще багато різних звірів 
З ними дружбу завели, 
В супереч всіляких міфів, 
Не були в них вороги. 
Народились четвернята, 
Їх нащадки і тепер, 
Переказують до свята 
Про пригоди Мері-Мер.

"Я ищу..."

Я ищу в тебе что-то знакомое,
Что-то близкое нам двоим,
Натыкаюсь на чужеродное,
На шершавый слой, острых пластин.
Подбираю слова для ясности,
Чтоб обиду не расплескать,
А слова утопают в гордости,
Бьют наотмашь «А, мне плевать!».
Сперва в руку вцепилась с ревностью,
Бормоча под нос «Не отпущу...»,
 Позже, горло сдавила с яростью,
Шепча на ухо «Я люблю...».
Я смотрю на тебя и не вериться,
Изменила тебя вертикаль,
Год, другой и совсем рассыпешься,
Не святой у тебя Грааль.
Я такой не один на свете,
Сил не хватит, чтоб всех удержать,
Я боюсь, что и наши дети,
Рук не смогут, друг другу пожать.
Не исправить уже содеянное,
Но ещё стольких можно спасти,
И я вижу, еле заметное,
На радужке глаз «Прости!».

"Я не знаю..."

Я не знаю, про що ти читаєш,
І хто чує твої слова,
Може голосно, може шепочеш,
Чи йде обертом голова.
Від тих слів, що написані днями,
Або дуже-дуже давно,
Душі з’єднані будуть мостами,
Котрим стане не все одно.
Люди плескатимуть в долоні,
Або, тишею, після слів,
Чи опиниться хтось в полоні,
Щирих твоїх віршів?
Я не знаю багато про тебе,
Чим живеш, до і після, світлин,
А мені, того і не треба,
Нехай інші шукають перлин.
Руда, молода із коротким волоссям,
Весна, літо, осінь в тобі?
Щоб не було - кожен вирішить сам,
Що пасує тобі, а що ні!

Заканчивается конкурс - прошу поддержки в голосовании

help Друзья, осталось пару часов до конца голосования! Прошу поддержать меня в Конкурсе Зимний Хит -2015.
Кому нравится моё творчество, letsrock пройдите по этой ссылке, отметьте моё имя галочкой и нажмите внизу списка участников, кнопку ответить:
http://vesen.su/golosovanie/  после этого вас перенесёт на страницу рейтинга. там можно будет увидеть сколько у кого голосов zombobox Сейчас я на 8 месте, но хотелось бы высше call надеюсь на вашу поддержку
спасибо)poka

"Хай заплющують очі..."

Хай заплющують очі, повертаються спинами,
Роблячи вигляд, що не впізнають,
Проходять повз, і спільними силами,
У власні колодязі щиро плюють.
Хай ставлять паркани, з дротами колючими,
Ховають ікони свої під матрац,
Одній лиш людині співатимуть гімни,
Й вимолюють ціну на нафту і газ.
Хай той півострів, важким ляже грузом,
Все глибше і глибше тягне на дно,
 І врешті решт, все розчавить під тиском,
А поки, знімайте, дивіться кіно.
Лиш гордістю власною не захленіться,
Будуйте і далі свій Вавілон,
Все скоєне вами, колись повернеться,
І вітром задує з розбитих вікон...