хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «сон»

5. Реалістичні сни

Попереднє - http://blog.i.ua/user/2222714/2382604/



5. Реалістичні сни

Іншопланетяни

Щось засвітило мені в очі. Це було дуже яскраве світло з вікна. Я зрозуміла, що сплю, що зараз ніч і що я у себе вдома. Джерелом світла виявилась летюча тарілка як в фільмах про іншопланетян і звідти вийшли істоти, крізь скло вікна пройшли наче його там і не було. Були сірими, в білих халатах. Я хотіла підвестись, але тіло було повністю паралізованим. Вони стали біля мене щось обговорювати, не розумію що, тоді дістали якісь вимірювальні прилади, визначали якісь мої показники. Один дістав трубку, засунув до рота, я навіть чула як вона стукала по зубам. Гей-гей-гей! Ми так не домовлялись. Я хотіла збунтуватись, але не зважаючи на всі зусилля не могла навіть на міліметр поворухнутись. Тоді вони сполохались:

- Вона прокидається.

Один кинувся і поклав мені руку на сонячне сплетіння. Навіть через ковдру відчувалось, що пальці в нього буди холодні, довгі і наче вогкі. При тому постійно повторював мені:

- Ти спиш. Ти спиш

Ага, так я й повірила! Це надто реально, щоб бути правдою. Добре, якщо я не можу нічого зробити, то принаймні запам’ятаю стільки скільки можна. Коли іншопланетяни повірили, що я сплю, то заспокоїлись і продовжили заміри. Другу трубку ввели мені через вухо і стали якось досліджувати мозок. Це мені теж не подобалось. Тоді їхній старший порадив поставити мені якийсь ролик. Той ввімкнув і я замість усього, що відбувалось бачила рекламу виконану через векторну анімацію,  суть якої полягала в тому, як корисно зберігати мозок в чистоті і тому його треба регулярно прочищати, а також що сумно, що земляни не вміють таке робити, навіть не думають про таку необхідність, але я можу радіти, бо мені зроблять все так, як треба. Ролик закінчився, але я дуже захотіла звільнитись. Тоді інший знову поклав руку і вже без перестанку повторював, що я сплю, до самого кінця. Зробили виміри, витягли всі трубки, знову я чула той стук об зуби, вийшли через вікно, точніше пройшли крізь скло і полетіли. Тепер нарешті я вже змогла підвестись.

Дивлюсь, вікно зачинене, я посеред свого ліжка. Не скраю, тож мені в руку чи плече не міг ніхто упиратись, якби стояв впритул до ліжка. Зуби ще трохи зуділи від дотику, але одразу пройшло. З вікна світив повний місяць. Та ніхто тут не міг бути. Ну й сон!

ПС: пізніше, в наступних снах, я помічу, що вони тимчасово блокують відсіки пам’яті. З’ясувалось, що в такі моменти я не можу згадати загальновідомі популярні факти, такі як імена дуже знаменитих людей чи історичні події, наприклад, назву Другої світової війни. Здивуєтесь, як таке можна забути? А процес згадування виглядав так: «Не так давно в історії була якась подія. Дуже велика і значна. Було задіяно багато людей. Щось схоже як на… і в Середньовіччі люди таке робили, і до нашої ери [намагаюсь згадати слово «війна»]. Люди тоді були незадоволеними» При тому не можна не тільки згадати, але щось регулярно відводить мене від думок про те, що могло б нагадати, як воно зветься чи щось схоже. Важко в тому напрямку навіть думати (не думати про конкретну назву, а думати, про що думати), ніби блок який на дорозі ставлять і пам'яті, як машинам, заборонено їхати далі. Лише пам'ять цього блоку не бачить. Тільки прокинувшись уже одразу згадуєш, що то була Друга світова і дивуєшся як таке взагалі можна було забути, та ще й так міцно»


Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382607/

4. Сон-кіно

Попереднє - http://blog.i.ua/user/2222714/2382602/

Перше - http://blog.i.ua/user/2222714/2382601/


4

Сон-кіно


Наснився мені сон, який був  схожий на кіно. Можливо я таке вже дійсно бачила і якщо таке справді існує, хотілося б побачити продовження.

На те, що це кіно вказує все – мене у сні нема, люди говорять російською з оригінальною озвучкою на задньому плані, сюжет типово кіношний і дія відбувається в західних країнах десь середини ХХ ст.

 

Сюжет:

В готелі злодій знімає номер, одягнений він по-світськи і намагається подружитись з іншою елітою, яка там теж винаймає номери. Коли дізнається, що в номері власника нема, він вбирається в свій камуфляж, що складається з накладних бакенбард, парика і вус, та обкрадає номер. Під час одного з таких його робочих буднів, він розуміє в який вдалий номер зайшов і вже збирається виносити з нього золото. Тут несподівано двері відчиняються і заходить власниця. Злодій вже готовий розповісти історію, як переплутав номери, але тут помічає – вона втаскує ЙОГО чемодан!

Зметикувавши що тут є два таких представника однієї професії, вони одразу подружились. Може навіть більш того, завели роман. Принаймні жінка без тями закохується в, як він представився, містера Вілкі.

До номеру заходять їхні світські друзі, схоже, щоб запросити кудись. Злодій моментально знімає свій камуфляж, бо ці люди його знають і можуть щось запідозрити побачивши на ньому незрозумілі бакенбарди. Злодійка в цей час стояла до всіх спиною і цього не помітила. Серед новоприбулих свого обранця вона вже не впізнає. 

Дні минають. Велике місто демонструє висотки, автостради, сірий смог. В готелі, серед цього всього, світські леви розважаються, злодії крадуть речі. А от у тої злодійки тотальна хандра без свого нового друга. Злодій в цей час замишляє велику операцію: вирішує вивести всіх з номерів, таким чином спустошити готель і тоді всіх обчистити. Він запрошує  на гру в гольф за містом тих, з ким вже подружився, тобто всіх. Але злодійка відмовляється. Злодій в своєму звичному вигляді без камуфляжу продовжує вмовляти її в неї в номері – не виходить, вона байдуже до всього відноситься і нічого не хоче. Тоді він зрештою здогадується в чому може бути річ і каже таємничо: «А мистер Вилки был бы рад». Ніби надія вселилась в злодійку, вона обіцяє будь-що прийти. Отже наступного дня - на гольф!

Ще вночі, до запланованої гри, той, хто назвав себе містером Вілкі в камуфляжі заходить до злодійки. Нестримна радість змушує власницю номера кинутись йому на шию. Наступний кадр показує як злодій прокидається на ліжку, де вони були вдвох і, поки та спить, тихо обшукує номер. Він зазирає у всі шухляди, чемодани, полички і різні ємності, але не знаходить, що шукає. Тоді він починає обстукувати стіни. Почувши за однією з дерев’яних панелей пустоту, він відкриває цей потаємний сховок. Але там нічого цінного не було. Лежали тільки якісь старі запилені папери та романи, у яких навіть між сторінками жодного долара. Розчарований злодій з силою захлопує сховок і злодійка прокидається. Одразу перший питає: «Крошка, где ты подела то золото, что я у тебя украл?».

Та спросоння розмріяна сідає на ліжко: «Я такая радая, что ты пришел». Злодій теж сідає на ліжко, бере журнал, що лежав на столику з її сторони, каже: «Дорогая, несмотря на твой широкий круг интересов, ты довольно ограниченный человек. – Відкриває журнал. – Вот смотри»

 

І тут мене будять. Але якщо вже почали трансляцію фільмів у сни, то хотілося б побачити закінчення: чи вдасться та махінація з гольфом? І зі злодійкою теж? Зрештою, яку саме лекцію щодо людського розуму той збирався розповісти спираючись на журнальні статті? Чи це значить, що вже самі ті журнали можна вважати за показник інтелекту?

Не можна ж так обривати. Продовження мені наступної ночі теж не показали.



Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382606/

3. Гумористичний сон

Попереднє - http://blog.i.ua/user/2222714/2382601/
Додам свої приклади до своєї катеригозації =)

3

Гумористичний сон


Давно це було) Якось я з підмовляла подругу зробити прогулянку поїздом в інше місто. Місто недалеко, тож до вечора можна встигнути вернутись, але та все відмовлялась:

- Що ти? Як я можу поїхати нікому вдома про це не сказавши?

- Та все буде нормально. Ми встигнемо!

Все-таки посадила її в купе і ми з вікна почали милуватись різними краєвидами.

Раптом вона помічає, як ми обганяємо стаю птахів, що летять поруч, а серед них подруга впізнає свою маму-чарівницю:

- Бачиш? Я казала, що так не можна! Тепер мені дістанеться!

В цей час потяг зупиняється на станції і я кажу:

- Спокійно. Зараз я все влаштую, - і виходжу з вагону.

На пероні я підходжу до вишки, на якій стояла сумна жінка с сивим волоссям. Вона сама була худа і одягнена в довгу сіру спідницю і сіру шаль – загалом, нагадувала голуба. Я стала підійматись до неї, але вона відсахнулась і піднялась вище. Я йду далі, а вона перетворилась на голуба і піднялась ще вище. Тоді я ловлю ривок вперед і ловлю цю пташку.

Як я дісталась назад – не пам’ятаю. Пізніше цю техніку назвуть телепортом.

Я заходжу в купе, зачиняю двері, подруга з надією питає:

- Ну як? Влаштувала?

Я кидаю на стіл два відрізаних крила:

- Так, тепер вона за нами не летітиме.

Якось дивно повела себе подруга. Замість того, щоб заспокоїтись, у неї ентузіазму іще менше стало. Всю дорогу зі мною навіть не розмовляла. Лише, коли ми прибули на наступну зупинку, вона дала собі волю виговоритись:

- Як ти могла так вчинити з моєю мамою? Як вона тепер буде без крил?

Та я й тут не розгубилась:

- Спокійно, я все влаштую.

Коли поїзд став відправлятись далі, я знов заходжу в купе, подруга кидається з питанням:

- Влаштувала?!

- Так, - я кидаю на стіл пташину тушку, - тепер їй крила не потрібні!

Невимовний жах проступає на обличчі подруги.

 

А мені, як спалось, було смішно))


Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382604/

Види снів

Подумую десь буду викладати потроху свої думки. Бо чого вони лежать?

Хочу постити по якимось дням (хай буде ВТ і ЧТ) ось такі замітки поки не викладу все. Мб комусь навіть цікаво буде. 


Види снів

Свої сни я поділяю на такі категорії:

1. Сни-абракадабра

Різні кольори, образи, все впереміш і нічого не зрозуміло. Зазвичай з цього і починає складатися нормальний сон, але не завжди встигає. Одним словом, як будь-яке артхаусне кіно. Нескінченна чорнота теж сюди відноситься. Вона виступає ніби завіса в театрі перед початком дії.

2. Пригодницькі сни

Кудись бігти, когось рятувати, від когось рятуватися, екшин в класиці жанру – звичайні для всіх сни

3. Гумористичний сон

Коли вам хочеться засміятися і ви боретеся між бажаннями спати в розслабленому стані і напружити м'язи живота

4. Сни-кіно

Схожі на два попередні, тільки більш продумані. Тут є цікавий сюжет, зав'язка, розв'язка, хепі-енд. Все за правилами режисури і постановки

5. Реалістичні сни

Дуже реалістичний сон – це, наприклад, коли ви прокидаєтеся і шукайте свій новий автомобіль,.. якого насправді у вас нема (це ви згодом дізнаєтесь шукаючи очима з балкону). Сюди ж відноситься наша щоденна рутина. Там все виглядає, як в звичайному житті, все таке ж нудне і одноманітне. Вас хтось будить, а ви: «Чекай, я вже на касі, зараз тільки розрахуюсь за банани». Через пару днів ви будете шукати у себе на кухні ці ж банани. А де банани? Ти купувала банани? Хто тепер банан? Ти банан!

Буває ще такий, що ви відчуваєте кожен дотик, температуру, і вже 100 раз перепитали себе чи може це бути сном і не знайшли його ознак. А це все рівно був сон.

6. Контрольовані сни

Ми знаємо, що ми спимо і задаємо свої правила сну, свідомо

7. Віщі

Це все ті сни, які згодом збулися. У мене це тільки зазвичай якась єресь типу зміна дизайну сайту чи чиєсь ім’я, яке я стопудово згадаю тільки коли мені вже представляться, але не наперед. Хрін що доведеш.

8. Навчальні

На відміну від наступної категорії снів, в цій якомога детальніше описані всякі техніки і прийоми. Виглядають вони, як лекція в інституті, мають практичне застосування

9. Філософські

Це ті сни, де вам начитують моралі. На відміну від попередньої категорії, де все досить технічно, тут вам будуть розповідати, що таке добре і що погано. Будуть приводити для наочності притчі і вказувати як себе треба вести



Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382602/

Пізніше додам свої приклади.



А у вас яких НЕ буває? (по ходу тут можна зробити опитування тільки з одним варіантом для вибору)


17%, 1 голос

17%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

17%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

50%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Золушка

Я иду по хрустальному дворцу в бедной одежде...впереди вижу толпу придворных и принца на троне, он вскакивает и бежит ко мне, а я из последних сил говорю тоненьким голосом: - Я не Золушка, я Настя, хочу быть Настей. И тут появляется Люцифер, сказочно огромный и черный и отчаянно протягивает ко мне руку, чтобы остановить меня, но я верю в принца, он меня спасет

Мой сон. Облако.

Особ с тонкой душевной организацией прошу не читать. Ну снится мне всякое.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Мы оседлали развилку и взвод сгрузился там. Кто-то до нас там был и отрыты окопы. Пулемётчица со вторым номерам сразу юркнула туда и заняла позицию. Гранатомётчик вставил осколочно- фугасную и занял место в стороне. Рядом стоят два закопченных и сгоревших БТРа и комвзвода командует указывая на меня:" Осмотреть!" Беру молоток и зубило, сбиваю запор и открываю боковой люк. В крыше несколько дырок, камулятивы. Запах гари и сгоревших тел. Когда человек горит, запах как от жаренной курятины. Если честно потом курятину долго не ел. Все трое погибли на рабочих местах. Вытаскиваю их и выкладываю на грунт. 
 Тело человека под огнём сжимается в утробную позу и уменьшается в размере. И по весу кило двадцать от силы. Вскрываю второй и оттуда вытаскиваю четверых.  Надеюсь умерли сразу. Там в крыше тоже дырки, видимо авиация. Подбираю окоп и укладываю павших братьев туда.Едут два грузовика и две легковых машины. Ну кого хрена кататься в такое время? Я минуту как дурак с лопаткой и прыгаю в окоп.
 Автоматчица отходит в сторону и нацелив автомат, приказывает остановится. И правильно: сектор обстрела пулемётчице надо держать открытым. В одном грузовике моющие, во втором еда. Документы в порядке. В Фиате мужик лет 60 и тоже ничего лишнего нет. Но значит ничего не грозит. Ну а я задницей беду чую. Не даром поговорил с взводным утром и он заставил всех каски надеть. Сон мне приснился не хороший, да я понял что вещий.
 Оно понятно в беретах мы ребята и девчата бравые, но тут цена вопроса жизнь. Во второй машине семья, муж и жена, на заднем сиденье двое испуганных детей, которые таращатся на нас. Ну слава за нами дурная и дети в селениях глядя на наши шевроны сразу дети начинали плакать, но то такое.  Я держу их под прицелом, но все документы в порядке, а мирных не трогаем.
-Воздух!- кричит часовой и вижу четыре точки в небе. По нас они. Хочу было достать их из карабина, но напарница командует:"Укройсь!" У нас как в авиации команду отдать может любой и прыгаю в окоп. Она  открывает заднюю дверь и одним рывком швыряет ко мне мальчишку с заднего сиденья. Ему лет шесть, ловлю и бросаю его на дно окопа. Она выхватывает его сестру и швыряет мне. Ловлю малую и понимаю, что видел Чудо: но не может худая и мелкая девушка весом около 45ти так выдернуть детей и бросить. Родители мешкают и дёргают двери. Пара самолётов отделяется и к нам.
 Они сбрасывают и вижу за бомбами маленькие парашюты- это только для стабилизации и как кассета заняла положение, происходит отстрел суббоеприпасов. А это такие штучки как пивные банки и с красной лентой. Она разматывается и баночка начинённая стальными шариками летит к земле, правильно ориентированная.
 Формируется облако/ зонтик и шансов уцелеть в поле нет. Но красивое оно и зрелище завораживающие. Тем более гады зашли правильно, взяв курс 15 градусов по отношению к дороге. Ныряю в окоп и накрываю пацана, следом запрыгивает автоматчица и накрывает собой его сестру. Родители не успели выйти из машины. Облако накрывает нас и видимо эти козлы часть суббоеприпасов снаряжают не ударным взрывателем, а дистанционной трубкой.
 Меня сильно бъёт по голове и думаю всё. Но вижу дно окопа и боли нет. А сыпется облако и глухие хлопки;"Пух. Пух"Самолёты проходят и снимаю каску: в тыльной части глубокая вмятина. Свезло. У автоматчицы две отметины в каске, но вскакивает. Машины плачут водой и бензином и пища проседают на пробитых шинах. Родителей детей пошматовало и они умерли на сиденьях.
 Умерших всех и схоронили в ближнем окопе, ну не было возможности отвести к кладбищу- наш грузовик как решето и ехать не мог. Ну я всякое видел и уже плакать разучился, но бедные сироты плакали горько, прощаясь с родителями.Но не я всё это затеял. Нашли родственников и передали малых им.

Сон (сновидіння).

Сон (сновидіння) - це проєкція інформації з темної енергії та темної матерії, отримана підсвідомістю людини та опрацьована за допомогою мозку.
 
Що Ви про це думаєте? 

P.S. Я періодично запам'ятовую свої сни. Загалом, вони мають абсолютно різну тематику. Але зараз розповім про один з них, який і наштовхнув мене на роздуми, що ж таке сновидіння.
Одного разу, коли я була школяркою, мені наснилась кав'ярня у незнайомому місті. У меню кава коштувала 6 грн. На той період (а це приблизно 2000-2001 рік) така вартість була досить високою, і для Полтави в тому числі. Але уві сні я замовила собі кави, яку мені приніс офіціант у чашці фіолетового кольору, і, що дивно, об'ємом 300 мл (звісно, каву у чашках такого об'єму зазвичай не подають). 
Нагадаю, що це було сновидіння. І я його запам'ятала, але не розповідала нікому. 
Яке ж було моє здивування, коли після вступу в університет у Києві (це 2002-й рік), я дізналась, що чашка кави у Києві коштує у кав'ярні саме 6 грн. А моя одногрупниця на день народження подарувала мені таку чашку фіолетового кольору, яку я бачила уві сні. 
У книжках зазвичай пишуть, що це був "віщий сон", сновидіння-передбачення. Але мені тривалий час хотілось знайти інше пояснення. 

P.P.S. В той момент, коли мені наснився сон, я й гадки не мала, що вступатиму до Києва, бо це рішення було прийнято спонтанно. 

P.P.P.S. І якщо можна припустити, що про ціну кави у Києві краєм вуха я могла почути у якійсь з телевізійних новин, але не надати цьому значення... То яка вірогідність того, що дівчина (випадково нова знайома у зв'язку зі вступом у конкретний ВНЗ) обере для подарунку предмет саме визначеного кольору? 
Цієї чашки в мене більше немає. Я її розбила. Та й кава у кав'ярні у Києві зараз коштує дорожче... 

Мои сны. Мгновение.

 Меня убить должны были много раз, но когда смерть ищешь эта падлюка прячется и не хочет выходить. А я прослыл из-за этого отчаянным храбрецом, да не так это. Я самый обычный. Мы подошли к пригорку и ощупали селение своими биноклями. Почти чисто, но люди с оружием есть. Топаю к околице. Весь увешанный оружием, правда страшно и вместо обманки в кармашек разгрузки уложил гранату Ф-1, усики шплинта разогнул и кольцо наружу выпустил. Если что, то хоть пару противников с собой унесу в мир, где вечная весна и вечная справедливость.
 Двое местных проверяют сумки у двух молодых женщин, завидев меня один прикладывает автомат к плечу и целится. Не приятно. Руки поднимать нельзя иначе посчитают трусом. Развожу их и показываю, что в них нет ничего. А парламентёру там без оружия тоже нельзя, это статус. Женщины замерли, бойцы целятся в меня уже в двоём.
- Здоровья и благополучия вам, уважаемые.
- Тебе того же. Кто ты?
- Солдат.
- Видно. Откуда и зачем к нам?
 Поворачиваю левую руку и показываю пальцем на шеврон, называю своё подразделение и лица у них белеют сразу. Нас боятся как огня, ведь не спецназ а осназ и мы заточены для боёв в населённых пунктах. Сложный противник. Старший ждёт ответа.
- Мы за пригорком. Пушки и адская молотилка у нас есть. Если позволите, хотел бы поговорить с Самым Главным.
- А если нет?
- Стреляй.
- Мы знаем, что вы пришли. Что надо?
- Ты Самый Главный?
- Нет. Иди впереди меня и если что, покрошу тебя!
 Ну пошли, женщины идут рядом, а бойцы держат нас под прицелом. Местные поглядывают с испугом и не одобрением, но что тут сделаешь? Дом не большой но аккуратный, разрешили войти не снимая сапог. Сидит вполне пожилой человек на подушке, положенной на пол , пьёт чай и поглядывает на игральную доску. Что это? Не нарды и я такого не видел. Я первый ибо женщинам положено быть позади. Он внимательно смотрит мне в глаза, а я в его чёрные глаза, в гляделки меня мало кто переиграет. Делает глоток и спрашивает:
- Чего ты хочешь?
- Да как и всякий не старый мужчина. Любви и взаимности.
- Ты до старости не доживёшь!- из-за спины подсказывает автоматчик. Добрый и откровенный человек, но старейшина хмурится:"Это ты можешь не дожить, если будешь говорить без спроса. Солдат, что хочет твой командир?"
- Нам бы на ночь на постой. Никого не тронем. За еду заплатим сполна. Деньги есть всякие. Помыться хотим, три дня уже не имели удовольствия такого. Маскировочные сети есть и технику укроем.
 Он выпил ещё чая и вертит платок в руках. Зачем он ему. Поднимает глаза на меня и говорит;" В твоём возрасте я хотел весь этот мир, а почему ты желаешь так мало?" Ищу ответ, а у него платок уходит в сторону и в руке ПМ, он смотрит на него удивлённо и вдруг два выстрела, обе женщины валятся на пол.  Всё так быстро и думаю, что и мне конец. Но он опускает оружие и командует:" Прибрать!" Протягивает мне платок, стираю брызги крови.
- А почему вы их?
- Взгляд не понравился. Шучу. Солдат, ты не внимателен, у них проволока из платьев. Они ведь за мной, не за тобой пришли.
 Смотрю и точно, чуть выше пояса сквозь ткань выпущена тонкая проволока и закручена в кольцо. Видимо под одеждой взрывчатка. А на вид женщины мирные, хотя они притворяться умеют. Подаю платок обратно, автоматчики принялись за дело, старейшина суёт подушку, кладу на пол и сажусь напротив.
- Вы сможете войти и отдохнуть у нас. Цена будет справедливая. Ты приведёшь ко мне командира. Мы поговорим с ним.
- Есть.
- Иди.
 Колонна втянулась в селение, технику накрыли сетями как и обещали. Местные не сразу , но стали выходить на улицу. Детей из домов не выпускают, боятся как и мы их. Объяснил комбату и привёл его к старейшине. Они говорили долго. Я курил с автоматчиками местными, хорошие ребята и уже под прицелом не держали.
 Помыться удалось и был счастлив. Старейшина спустя время пригласил комбата и меня в гости, это его решение. Мы сидели на полу как и положено, ели руками плов, кто ест ложкой- выйти из класса. Руками вкуснее. Старейшина спрашивает меня:
- Ты ливанец?
- Украинец.
- А это где?
- Северный берег Чёрного моря.
- Далеко тебе пришлось.
 Его внук принёс блюдо с курятиной, а там её готовят волшебно, да там и научился. Он отламывал лучшие куски руками  и подавал командиру и мне. Это очень высокое уважение! Заночевали как люди, утром рассчитались и попрощались, да в путь. До сих пор жалею, что не спросил старейшину, что за мудрёная игра на его столе была.

Мои сны. Переговорщик.

 Солнце так высоко, на сколько позволяет Всевышний. Печёт, духота не имоверная. Комбат ишет и находит менч:"Готов сходить и поговорить?"
 - Ну да.Мы исполним  их сегодня?
- Да. Меня удивляет твоя готовность.
 Я смерть искал, а эта сука на поединок не вышла. Нас трое и я почемуто одел на правый рукав повязку. Красно белую и местные жрут её глазами. Сегодня я бог. Слева пулемётчича, справа автоматчица.. Уютней и надёжней мне только у мамы на руках было. Мы приходим в центр городка, где нас каждый хочет убить. Так в очередь. У меня шплинты на гранатах расправлены.
 Сахиб не может приземлится на землю. Автоматчица раскидывает коврик и я приседаю. А надо сказать не все умеют это делать правильно. Волосы у меня выгорели и я видно смогу сойти за пацана из одной ближней страны.
  Я сажусь на коврик и увещеваю старейшин нас пропустить. И никогда не боялся, хотя меня закончить должны были сразу. Но я многословный, хотя теперь молчу. Тогда ярко жестикулировал и водил руками, да все за моими руками смотрели, чтоб одна из них к кобуре ине притянулась.У меня уже местный загар и понимаю, что всё меньше тяну на европейца.
  Меня всё больше принимают за жителя другой страны, но мне от этого не легче. Понимаю разговор не выходит, но за мною страж и хранитель. Автоматчица нарочито молчит и не вмешивается в разговор мужчин, да не положено ей. Я исчерпал доводы, но руки мои чисты и все смотрят на них. Смотрите. А автоматчица говорит кодовое слово и я начинаю кашлять, прижимая руки к лицу. Старейшены смотрят на меня, долго они пожили, а точку ставить нам. Кодовое слово сказано и обратного нет.
 Ну плохо мне, поднимаюсь кашляя, да будто не нароком ухожу с линии огня, а автоматчица стреляет по очереди их всех в упор. Там выживших нет. Я тоже вытянул пистолет, но где мне успеть? Ствол её ТТ смотрит в толпу, кстати у которой не мало оружия на руках. Но она спрашивает:
- Кто-то хочет присоединиться к этим? Я помогу вам не потеряться!
Там толпа и кажджый убить нас хочет.Направю  ствол и ищу где храбрецы
-Если среди вас есть мужчины, выходите. Будет честно. Сволочи, оружие положили
Это их выбор, только что умерших они промолчали и получив приказ расходиться, разбежались все. Заходит наша колонна и автоматчица говорит мне с укоризной;*Добрый ты, Костя. Говоришь много, там где стрелять сразу надо.* Есть такое, я всегда пытался решить бескровно. А селению повезло: комбат мог сказать короткое слово и тогда всем конец.. Но зачистку никто не отменял.
 Я  в этом спец. У меня усики на шпинтах разогнуты перед боем, гранаты однако. Мы шаримся вместе. Ну чую что за перегородкой живое. Автоматчица хочет забросить гранату. Ну что меня остановило? Откидываю дверь рывком.А маленькая и испгуанная девочка  топит сухари в молоке и ест их.Она испугалась. Я опустил ствол и сказал;"Если у меня получится дочка-  назову твоим  именем.Говори мне."
- Господин у вас не будет дочек. Пощадите меня. Я жить хочу.
Ну  зачем придумали мы этот жестокий мир? Почему ребёнок меня испугался? Навредить не смогу. Мне не хорошо и очень стыдно, что испугал малую.  Вытаскиваю из вещмешка плитку армейского, горького шоколада, который берёг на самый трудный момент и кладу его на стол.
- Тебе это.
 Она удивлённо смотрит на внезапно свалившееся богатстсво и боится его брать. Сзади меня не терпеливая автоматчица, испытывать терпение которой нельзя. Я поклонился,выхожу и снова поднимаю ствол карабина в горизонт. Приснится же такое.