хочу сюди!
 

Инна

43 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 37-54 років

Замітки з міткою «популізм»

Горький Лук про Юлю Пороха та популістів.

Зазивати прихильників непогрішимої - марна справа, але надія вмирає останньою. Може ще вдасться вирвати хоч одну душу з дороги до адського пекла, куди вони прямують.
Букв багато, але дуже класна замітка. Мовою автора.

После заметки о ЛОМах меня спрашивают — почему ты гонишь на Тимошенко, и ничего не пишешь о Порохе. Вот сто раз клялся не лезть во внутреннюю политику, тем более с именами.

И проще всего было бы ответить — я пишу о том, что интересно лично мне, но это само собой разумеется. Такой ответ, он как бы дается на вопрос: «кого ты больше любишь — папу или маму?» Во-первых, это провокация уровня «пики точены — хуи дрочены», а во-вторых, надо сразу выяснить - с какой целью интересуются? Я же не спрашиваю у незнакомых людей — какой длины у них уды тайные, в ногавицах носимые? Какие есть — такие и носимые.

Но поскольку спрашивают меня люди, которых я уважаю — более того, даже люблю — постараюсь ответить, если получится. Давайте поговорим. Да и о популизме вообще.

К Тимошенко я вовсе не доебался, а использую ее как эталон палаты мер и весов. У биологов, например, мухи-дрозофилы и белые крысы, а у меня — Тимошенко. Это гарантирует чистоту эксперимента в области популизма и политтехнологий. Почему я так считаю?

Проведем техническое сравнение с Порошенко, например. Сразу предупреждаю — далеко не факт, что лично я буду за него голосовать. Мы сейчас просто деньги посчитаем, абстрагируясь от личностей и опираясь на программы. Хотя зря я это пишу, все равно в комментариях найдется долбоеб, который скажет «ты просто нилюбиш юлю и порохабот».

Итак, выдвигает он мини-программу, сжатую до атомной плотности слогана из трех пунктов, где в максимуме набирается три очка. Допустим, Вера, Мова, Армия.

Вера мне до лампады, я вообще римо-католик, и в этих ваших патриархатах не разбираюсь. По идее я должен топить за присоединение Украины к Ватикану. Для меня пресечение деятельности РПЦМП на территории Украины — это перекрытие канала финансирования российского терроризма и вербовки пятой колонны — а это больше к армии относится, а не к религии. Более того, в двадцать первом веке религия, как пункт программы, годится для Ирана, например. Так что тут — ноль очков.

Мова. Я двомовний. Для меня естественно как говорить, так и понимать. Более того, мой уровень владения украинским языком позволяет мне даже изъебствовать литературно на суржике, а здивацца намеренно-безграмотно, применяя мисспеллинг и эрратив может тот, кто оффициль польтавашпрахен знает досконало — это еще Чарли Чаплин говорил — чтобы смешно упасть на коньках надо сначала научиться на них кататься на уровне мастера. По крайней мере, заяву я накатаю без проблем, так что данный пункт программы меня не манит в туманы лиманов.

Однако как элемент национальной консолидации мова необходима. Это кислород нации. Я уже говорил, мова — паспорт украинца. Можешь не доставать его на каждом перекрестке, но иметь обязан, или ты не гражданин, чемодан-вокзал-антарктида. Поэтому работать в этом направлении надо обязательно, и здесь я принимаю общественную необходимость как часть своей. Половина очка зачисляется. Почему половина? Потому что лично для себя я эту проблему уже решил, а кого-то тащить на веревке я не нанимался, особенно если оно еще и упирается.

Армия. Тут сразу гол. Я люблю армию и уважаю ее. Я прекрасно отдаю себе отчет, что эта «тонкая красная линия» в настоящий момент охраняет не просто территорию и население, но и саму нашу национальную идентичность, включая упомянутые Веру и Мову. Любой кандидат, который ставит в программу заботу об армии для меня уже кандидат — а не кукла. А если бы Порох перевернул бы приоритеты в обратном порядке, то я бы и за Веру пол очка от щедрот добавил. Если вера помогает воевать — то нехай буде.

Считаем на калькуляторе — получается полтора из трех. Значит Порошенко для меня полукандидат в полупрезиденты. Не бог весть что, но хотелось бы всех посмотреть.

Берем второй экземпляр. Ну, там довольно трудно продраться через обещаемые горы подарков, но методом выпаривания пиздежа получаем те же три пункта: За все хорошее. Против всего плохого. Я буду главной. Вы спросите — первые два понятно, а откуда взялся третий пункт? Она такого не говорила. Поясняю.

Тут не то что три ноля, это вообще не программа. Это песня «Выбери меня, выбери меня, птица счастья завтрашнего дня». И дело даже не в отсутствии конкретики, ее там более чем, а в том, что эта конкретика дробится на такие кванты, шо их хуй пальцами уцепишь. Это с каких пор Президент занимается тарифами? Тарифами занимается рынок, а в крайнем случае заболевания - майдан. Перечитал статью 106 Конституции Украины — ну нет там такой хуйни!

И дело даже не в том, что эти обещания невозможно выполнить, а в том, что если начать их выполнять — то нам понадобится второй Президент, который будет выполнять обязанности по ст. 106, пока первый будет понижать тарифы, кормить голодных котят, красить скамейки и помогать лично мне закночить ремонт в квартире. Или она пиздит.

Надо понимать, что такие актуальные вещи как борьба с коррупцией и рост благосостояния не могут быть программными. Это ас дефолт, по умолчанию. Это нельзя обещать, как родители не обещают рост ребенка и его половое созревание. Он так или иначе растет, независимо от посторонних усилий. Он может хуевый и хлипкий вырасти, если плохо кормить, но младенцем не останется.

Соответственно, повышение благосостояния и борьба с коррупцией — это естественное состояние любой власти, независимо от того, что она обещает дополнительно. Власть НЕ МОЖЕТ НЕ БОРОТЬСЯ с коррупцией только потому, что она этого не обещала в предвыборной программе. И если вам такое обещают — то вам ебут мозги.

А если «повышение благосостояния» - это пункт программы, то национальная идея это «есть больше сала и спивать «ой у гаю, при Дунаю».

Ну или пусть пишут в программе: «обещаем не бороться с коррупцией и не повышать благосостояние, зато провести ряд реформ». Потому что таким образом я могу пообещать, что если вы меня изберете в президенты, то снег, который злочынна влада накидала две недели, назад я обещаю к весне убрать.

Теперь делаем постановку. Дети решили прогулять урок всем классом. Ну, как в фильме «Чучело» с Никулиным и Пугачевой-младшей. И решают — куда податься. Одни предлагают в кино, вторые в магазин за мороженым, третьи в зоопарк слона смотреть. И тут выходит девочка с зародышем бублика на голове и говорит: «А давайте просто ходить!»

Дети в непонятке — а какой смысл? А девочка отвечает — ну, раз мнения разделились то, давайте ходить вокруг школы. - Так мы же ни кино не увидим, ни слона, ни мороженки! - Так зато все равно урок прогуляем.

Так вот, безвекторность программы — это то, что отличает классического популиста. Потому что он очень боится кому-то не понравиться. И обещает всё и всем, чтобы выбрали. Лишь бы он был главным.

Здесь надо выдохнуть, и понять, что популисты обещают не то, что популюсу нужно, а то, что популюсу хочется. И в дело вступает уже наша с вами электоральная ответственность. Ответственность народа, который голосует за то что «человек хороший», даже не заглядывая в его программу, и не соотнося ее с реальностью.

А это, простите, поведение проститутки, которая садится в машину не потому, что ей куда-то доехать надо, а потому что машина дорогая.

И вот вам для этого второй симулякр. Допустим, я таки решил пойти в президенты, и наобещать вам кучу ништяков.

Но я не популист, я реально могу выполнить любые желания электората. Я связываюсь с Ватиканом, Папа Римский три дня торгуется с Джизесом, выходит из капеллы весь мокрый и взъерошеный, и говорит «но шобы в последний раз!» - и протягивает мне свиток из пятнадцати пунктов, где есть все, что душе угодно — от всеобщего высшего образования и личной нефтяной скважины, до Украины от Лиссабона до Владивостока. Даже «чтобы у Путина хуй на лбу вырос» есть. Даже всех нечестных судей перевешать. Даже те желания, которые не входят в ст. 106 Конституции! Аллилуйя!

- Но выбрать можно как у золотой рыбки, - уточняет Папа, - Только три желания. Потому что по две тысячи долларов на руки — это уже восемьдесят миллиардов. А вечную жизнь и молодость сказали — пока никак. Он, все-таки, Сын, а не Отец. Так что ты там со своими посоветуйся сначала.

И вот я выхожу к электорату и говорю — Чуваки! И чувихи тоже! Делаем праймериз желаний. Я вам раздаю бюллетени, там пятнадцать пунктов, напротив трех надо поставить галочки. Те, которые наберут большинство, войдут в мою президентскую программу, которую я реализую со стопроцентной вероятностью. А в доказательство этого… - тут я поднимаю палец к небу, там гремит гром и появляется радуга, вокруг которой летают белые голуби.

И вот как вы думаете? Что войдет в топ-тройку?

Национальная безопасность, мировое признание, возврат территорий, расцвет национальной культуры, хуй на лбу Путина, летняя Олимпиада в Дрогобыче, инновационный скачок и технологии, судебная и налоговая реформы, бесплатная медицина на уровне Швейцарии?

Или 1. По две тысячи долларов на руки наличными сразу. 2. Полная отмена коммунальных платежей до конца президентского срока. 3. Легализация евроблях.

Или по двадцать тысяч сразу на руки — и нахуй остальные пункты.

Вот и думайте — из какого сора растут цветы, не ведая стыда. Как желтый одуванчик у забора. Как шото-там забыл, и лебеда. И кто является питательным сором для популистов всех мастей.

Популизм растет из мелких желаний, которые кажутся выполнимыми, потому что мелкие. Один обещает рост заработной платы, другой — увеличение количества рабочих мест. Ведь это одно и то же по сути — поднятие спроса на рынке труда приводит к подорожанию предложения. Только второе предложение ведет еще и к экономическому росту. Но «повысить зарплаты» - оно понятней для популюса. Потому что «увеличение количества рабочих мест» - тут надо еще какую-то логическую цепочку прокладывать. А ну его нахуй, по телевизору интересное показывают. Зеленский шутки мочит.

Именно по этим маркерам лично я вычисляю пиздаболов и популистов. Именно по таким признакам я и разбираю их в своих лекциях. А не потому что я кого-то люблю, а кого-то нет.

Но это я так поступаю. А вы поступайте так, как считаете правильным. У нас свободная страна. И я уважаю ваш выбор. Если он не мешает моему, естественно.
Джерело

Трохи з коментів

Svyatoslav Volkov
Svyatoslav Volkov Пусть бегают. Спорт полезен для здоровья.

Я у них спрошу - какого хера Вона в 16 году блокировала трибуну в предпоследний день сессии, когда должно было приниматься решение по ротации для пацанов, которые по году свои семьи не видели. И которые благод
аря ей Новый Год в окопах встречали. Без лабутенов, ресторанов и шампанского.

И очень попрошу ответить. А заодно поищу в архивах запись Трезвого Взгляда по этому вопросу. Там где она визжала "я ні для сєбє блакувала, я для України".

Тогда на поклонников этой лабутены набегут ветераны АТО, и посмотрим чем закончится.

Они ж думают шо все всё забыли. Так вот болт. Такое не забывается.

Svyatoslav Volkov А я еще у них спрашиваю, какого хера ваша непогрешимая богиня ни разу раненых не проведала в госпитале? Я уже молчу, что ни копейки на армию, раненых, переселенцев хотя бы. Бесполезно, они веруют!
Написано очень здорово. Украду со ссылкой на авторство само собой.


Про квартал, спагетті, IQ і гарний смак

Италия, 80е годы, телевидение государственное, в сетке вещания преобладают образовательные, серьезные новостные и т.п. программы. Сильвио Берлускони начинает скупать мелкие региональные каналы, затачивая их на развлекательный контент для широкой публики, можно даже сказать очень широкой.

При этом, в силу географических особенностей Италии (горы мешают сигналу) целые регионы не могут смотреть каналы Берлускони.

И вот интереснейшее исследование из American Economic Review.

Трое экономистов - Рубен Дуранте, Паоло Пинотти та Андреа Тесеи - выяснили, что чем раньше регион стал смотреть каналы Берлускони, тем выше рейтинг Берлускони получил на выборах 1994, когда впервые баллотировался. Впрочем, это не сенсация, этот вывод предсказуем.

Но есть и другие выводы. Например, Итальянцы, которые начали смотреть программы каналов Берлускони, показывали более плохие результаты тестах на арифметику и грамотность. И чем больше развлекательных программ смотрели призывники в итальянскую армию, тем больше была вероятность, что их не брали на службу из-за неспособности показать минимально необходимые результаты в тестах на умственные способности.

Можно, конечно, предположить, что менее умные люди просто больше интересуются развлекательными программами, но исследование тем и интересно, что в Италии разные регионы в разное время получили возможность смотреть каналы Берлускони с низкопробным контентом. Исследование фиксирует, цитирую: "райони, які отримали ранній доступ до Mediaset [сеть каналов Берлускони], мали більшу частку населення зі слабкими розумовими навичками".

Такие дела.

Ну и самое неутешительное, особенно, для тех, кто ожидает быстрого заката власти Квартала-95. Берлускони был при власти 20 лет. Всегда ориентировался на необразованный слой избирателей, цитирую: "У семінарах, які Берлусконі проводив для партійців, які вперше балотувалися (і багато з них, що невипадково, раніше займалися продажем послуг Mediaset [Хехе, привет 1+1]), він наголошував на необхідності апелювання до простого народу: середньостатистичний виборець, казав він їм, залишив школу задовго до 18-річного віку й ніколи не належав до найкращих учнів у класі".

Еще один неутешительный факт. Когда звезда Берлускони, наконец, закатилась, на смену ему пришли еще большие популисты "Грилло", "Пять звезд".

"Таким чином, раннє потрапляння під вплив розважального телебачення не просто підвищувало ймовірність голосування за Берлусконі серед італійських виборців у 1990-ті: воно також робило їх більш схильними голосувати за рух Грілло в 2010-ті. Факт ворожнечі між Грілло та Берлусконі робить цей ефект ще більш вражаючим. Оскільки Mediaset ніколи не піарив Грілло, як він піарив Берлусконі, пряма пропаганда не може пояснити шаблон голосування. Втім, імовірно, Mediaset «зарядив» виборців на схильність до спрощених, популістичних закликів. Тобто, перед нами доказ, що низькоякісне телебачення може зробити політичний дискурс більш примітивним — і працювати на користь популістичних рухів навіть через десятиліття після того, як цей вплив здійснили вперше".

Нынешнее поколение популистов в Италии победило тем, что переберлусконило Берлускони. Будет ли следующим президентом США тот, кто перетрампит Трампа? Будет ли следующая власть в Украине квартельнее Квартала? Увидим. Надеюсь, что раньше, чем через 20 лет.

Светлана Самборска

Популізм у світі: основні характеристики й загрози

Популізм у світі: основні характеристики й загрози



Останнім часом термін «популізм» використовується направо й наліво. Проте, що ж насправді він приховує у собі?

Протягом останніх років спостерігається поява нових форм популістського націоналізму, який сьогодні становить головну загрозу ліберальному міжнародному порядку, що став основою глобального миру та процвітання з 1945 року. Впродовж минулого століття ліберальна демократія постійно перебуває під загрозою авторитарних режимів, проте сьогодні виникла інша загроза: демократії поступаються впливу неліберальних політичних сил, керованих популістськими настроями. Поняття популізму, проте, використовується наліво й направо для характеристики широкого спектру явищ, які не обов’язково пов’язані між собою. Отже, що насправді означає цей термін.

Між політологами немає повного консенсусу щодо визначення популізму, проте є принаймні три характерні його ознаки. Перша – це режим, який реалізує політику, популярну у короткостроковій, проте нежиттєздатну у довгостроковій перспективі, як правило, у сфері соціальної політики. Наприклад, цінові субсидії, щедрі пенсійні виплати або безкоштовні медичні клініки.

Друга – це визначення «людей», які становлять основу легітимності: багато популістських режимів не включають усе населення, а скоріше певну етнічну або расову групу, яка, як кажуть, є «істинними» людьми. Таким чином, Віктор Орбан в Угорщині визначив, що угорська національна ідентичність ґрунтується на етнічній приналежності, що виключає неугорців, які проживають в Угорщині, та включає багатьох угорців, які живуть у таких країнах як Словаччина та Румунія. Прем’єр-міністр Нарендра Моді в Індії також намагався змінити визначення індійської національної ідентичності з інклюзивної ліберальної, встановленої Ганді та Неру, на таку, що заснована на індуїзмі. Польська партія «Право і справедливість» наголошувала на традиційних польських цінностях й католицизмі та підштовхнула до виникнення більш відкрито расистських груп – таких, як ті, що закликали до «білої Європи» у листопаді 2017 року.

Третя ознака популізму стосується стилю лідерства. Популістські лідери, зазвичай, формують навколо себе культ особи. Вони намагаються встановити прямі та безпосередні зв’язки з «людьми», яких, як вони стверджують, представляють, та спрямовують їхні надії та страхи у дію.

Саме цей персоналізований підхід до лідерства робить популістів такою загрозою для демократичних інститутів. Сучасні ліберальні демократії будуються на базі інститутів спільного використання влади, таких як суди, законодавчі органи та безкоштовні засоби масової інформації, які слугують лакмусовим папірцем виконавчої влади. Всі ці інституції є потенційними перешкодами на шляху до досягнення популістським лідером своїх цілей і, отже, є основною мішенню його нападу. Таким чином, персоналізований характер популізму становить загрозу ліберальним інститутам.

Ці три визначення дають нам змогу окреслити різні рухи, які у минулому отримали назву «популістських». Латиноамериканські популісти, такі як Уго Чавес, Нестор і Крістіна Кіршнер, наголошували на популярних, проте нежиттєздатних соціальних програмах та намагалися створити навколо себе культ особи. Аргентинська пара зображала себе як перевтілення класичної популістської пари Єви та Хуана Перона. З іншого боку, вони не обмежували визначення національної ідентичності. Те саме можна сказати про Таксина Чинавата та його сестру Їнглак, колишнього прем’єр-міністра Таїланду: вони просували програми перерозподілу для бідних у сільських районах країни, проте не дотримувалися обмежувального погляду на тайську ідентичність, як їхні супротивники у жовтих сорочках.

Лідери Брекзіту, навпаки, не наголошували на масштабній економічній програмі та не мали жодного харизматичного лідера. Проте вони зіграли на антиіммігрантських страхах та традиційній британської ідентичності. Віктор Орбан, натомість, уособив у собі усі три ознаки: він намагається захистити угорських вкладників від «хижих» європейських банків; він має обмежене визначення «народу»; і він, звичайно, хотів би сприйматися, як харизматичний лідер.

Не зрозуміло, чи відповідає Володимир Путін будь-якій з трьох характеристик, окрім останньої: він з обережністю ставиться до розширення соціальних програм; у той час як підкреслює російську ідентичність та традиції, які не обов’язково мають обмеження в етнічному плані. Безумовно, Путін побудував навколо себе культ особи, хоча важко стверджувати, що він аутсайдер, який прагне повалити правлячу еліту. Те саме можна сказати про індійського Нарендра Моді та навіть про китайського Сі Цзіньпіна: вони обидва стали популярними, нападаючи на існуючу еліту, хоча самі є її частиною.

Слід зазначити, що для Дональда Трампа характерні усі три ознаки. Під час своєї передвиборчої кампанії він грав на економічному популізмі, погрожуючи вийти з Трансатлантичного партнерства та розірвати Північноамериканську угоду про вільну торгівлю. Він пообіцяв захистити програми медичного та соціального забезпечення. І хоча Трамп ніколи прямо не виступав за білий націоналізм, він залюбки підтримав би тих, хто це робить. Трамп мав дуже напружені відносини з афроамериканцями, латиноамериканцями та іншими меншинами; чорношкірі зірки спорту та виконавці були частими жертвами його публікацій у Twitter. І він поводився як класичний харизматичний лідер на мітингах, заявляючи, що «лише я розумію ваші проблеми» та що «лише я знаю, як їх вирішити».

Таким чином, у межах рухів, окреслених як популістські, ми можемо виділити, принаймні, дві широкі категорії. У Латинській Америці та Південній Європі популісти, як правило, дотримуються лівосторонніх поглядів, мають підтримку серед бідних виборців та виступають за перерозподіл соціальних програм, спрямованих на подолання економічної нерівності. Проте, вони не підкреслюють етнічної ідентичності та не займають твердої позиції щодо імміграції. Ця група включає у себе Боліваріанський рух Чавеса та Kiршнеризм в Аргентині, а також Подемос в Іспанії та СІРІЗА у Греції.

У Північній Європі популісти заручилися підтримкою середнього та робітничого класу, також для них характерні більш правосторонні погляди та антиіммігрантські настрої. Вони хочуть захистити існуючий добробут держави, проте не наголошують на розширенні соціальних послуг або субсидій. До цієї категорії належать ті, хто виступав за Брекзіт, Національний фронт Франції, Партія свободи Нідерландів, Данська народна партія, а в Сполучених Штатах багато прихильників Дональда Трампа - з робітничого класу.

Також є групи або рухи, які не підходять до жодної категорії. Італійський Рух п’яти зірок, наприклад, рішуче протистоїть та засуджує італійську еліту. Це відрізняє його від північних та південно-європейських партнерів, оскільки він здебільшого заручився підтримкою не робітничого класу, а міського населення середнього або навіть вищого середнього класу.

Френсіс Фукуяма, 
The American Interest

Переклад з англійської  Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2017/12/01/populizm_u_sviti_osnovni_harakterystyky_y_zagrozy_1217413