хочу сюда!
 

Яна

44 года, овен, познакомится с парнем в возрасте 20-70 лет

Заметки с меткой «релігія»

Выполняя "домашнее задание"...

...столкнулась с несколько неожиданным... Так сколько же официальных сайтов у Украинской Православной Церкви Киевского Патриархата? И какой из них официальнее и главнее? Пока нашла три:

http://pravoslavye.org.ua

http://cerkva.info

http://orthodox.org.ua

Лично мне милее вторая ссылка - в первую очередь за неполитизированость главной страницы

"...якоже и мы оставляем должником нашим"

Учора була Прощена неділя.

Сьома за ліком відтоді, як автор цих рядків прийняв Хрещення. (Так, так, це було вже у зрілому віці.)

І лише вчора мені нарешті вдалося простити всіх (!), хто будь-коли завдавав мені болю, горя, збитків, хто з мене знущався, мене бив, ображав, обманював тощо.

Як це сталося?

Я сидів, читав церковні книги і статті на православних сайтах. Цитати зі Священного Писанія, в тому числі слова молитви "Отче наш" ("...и остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должником нашим"), проповіді священиків, сповіді воцерковленних мирян...

А потім Некрот раптом поставив самому собі питання:

- Уяви собі, що ти потрапив до раю. Кого з багатьох-пребагатьох людей, які заподіяли тобі зло, ти не хотів би там бачити?

І почав раб Божий Олександр перебирати в пам'яті всіх своїх кривдників, катів, "кидал", начальників-самодурів, колег-заздрісників (останні, зазначу, не в кожному колективі траплялися)...

І не знайшов жодної людини, з якою не хотів би зустрітись у Царстві Небесному і розділити радість Спасіння.

Чи здивувався я цьому відкриттю?

Скоріше ні, аніж так.

Сам Господь Бог любить усіх людей і всім бажає спастися.

Він не бажає тільки силою тягти в рай грішників. Адже "почему Господь благ? Потому что ад сотворил" (детальніше - за посиланням). Кожна людина протягом земного життя сама обирає, з ким їй бути - з Богом у Царстві Його чи з ворогом лукавим у пеклі; у вічному блаженстві, радості і веселощах чи у вічних муках, плачі та скрежеті зубовному.

Пробачте за невеликий відступ.

Отже, якщо Господь бажає, щоби спаслися всі, - як же я, грішний і недостойний раб Його, можу бути проти?

І простив я всіх - і як же добре на душі стало! Наче справді в раю опинився...

Такий от епізод із життя, браття і сестри.

Рідна віра

Релігія, віра - чи не одне з найголовніших питань людства, від якого залежить шлях розвитку кожної держави і нації зокрема. Хоча декому здається, що сьогодні, у годину домінування жадоби збагачення і матеріалістичних уявлень про світ , релігія вже не має ніякого значення та це далеко не так, тому що не раз саме віра, є головною причиною індивідуальних, суспільно-економічних чи політичних дій та вчинків. І як це не парадоксально, сьогодні на захист віри виступає сама... наука. Торсіонні поля, фізичний вакуум, море Дірака та інші наукові теорії і терміни вже підвели людство до потаємної межі розуміння світу за якою - усвідомлення Всесвіту як цілісної живої, самоорганізованої системи, гігантського антропоса - Роду те про що говорили наші предки. З досвіду ми знаємо що кожна система має свій оптимальний шлях і швидкість розвитку (яблука достигають літом, а не весною), те саме стосується і системи нація. Кожному народу притаманний свій шлях розвитку і своя віра, бо саме Віра виступає тією глобальною основою життєдіяльності нації в цілому і кожної людини зокрема. Від віри залежить спрямованість на успіх чи поразку, чи буде людина захищаючи свій Рід стояти на смерть чи здасться без бою. Отже настав час подивитися правді у вічі і поговорити про Рідну Віру українців-русичів. У часи імператора Костянтина його мудрі міністри порадили йому взяти ідеологію християнства як універсальний засіб приборкання візантійських рабів, нескорених держав та народів через проповідь не "насильства" і "любові". Політика подвійної моралі, ницість і підлості цієї ідеології замінила етнічні розуміння сили, звитяги і добра а отже і Бога в різних народів. Заради "світла і любові" вирізалися цілі етноси, в ім'я мудрості і справедливості палилися священні книги з споконвічними знаннями про природу і всесвіт. Щоб захопити у свої лави більше "рабів Божих", свята "усікновенія, смерті чи виходу з Єгипта" підтасовувалися під споконвічні життєдайні обряди предків. Так замість живої духовності яка будувалася на особистому переживанні і відчутті Бога прийшло моралізаторство, ритуалізм і догматизм який до сьогодні не має нічого спільного з істиною вірою. Спочатку куплені греки а сьогодні їх вірні послідовники втовкмачують у голови українців як їм потрібно жити і пересічний парафіянин навіть не замислюється, що в його народу є своя священна історія, свої спасителі і пророки, знання які набагато древніші, а головне пристосовані саме для нього і його потреб (що рибі добрі те котові смерть).

Український народ втративши Рідну Віру втратив духовний стержень і потребу свого існування. Кожна нація як елемент планетарного суспільства виконує притаманну лише її роль і функцію, підміна якого приводити до непотрібності цього елемента. Втративши більшу частину волхвів - рідних священиків, які як ніхто знали душу свого народу, ми втратили знання про подальший шлях розвитку свого етносу і почали загнивати, як дуб без коріння і гниємо вже тисячу років і тисячі сект шматують душу українського народу заради грошей заводячи його в духовні манівці. І ніякі політичні та економічні реформи не допоможуть нам прорости і стати з колін це може зробити лише справжня Рідна Віра. Що ж таке істинна Рідна Віра? Рідна Віра українців-русичів це система знань про взаємодію космічних, планетарних і земних сил та їх вплив на розвиток людства. Різного роду енергії, поля, ефекти чи явища усвідомлювалися нашими предками як множинні прояви (Боги) єдиного (Роду). Спостерігаючи за земною природою, сузір'ями і планетами, волхви склали цілісну систему знань - Веди яка відображала усі нюанси "космічної біоритмології", саме тому більшість обрядів була підпорядкована певним астрономічним датам. Головною з принципових відмінностей древньої Рідної Віри від сучасного християнства та реформованих неорідновірських течії полягає у тому що не існувало чіткої грані між релігією і магією як частинами вчення. Кожен язичницький релігійний обряд містив у собі набір магічних дій, спрямованих для досягнення певної мети і навпаки, кожна магічна дія виступала звертанням до сили одного з Богів підчас якої психічна енергія народу, підсилена відповідним впливом космічних сил направлялася на його духовний розвиток, що виливалось у дивовижні прозріння і живе відчутя Бога. Таким чином, кожен жрець повинен бути магом, а кожна людина, що практикує магічні мистецтва, - служителем того чи іншого бога. В той час як сучасні священики не усвідомлюючи істинної суті свого вчення, підмінюють глибинне розуміння істини і законів Права "святим читанням" різних талмудів і писань.

Політеїзм Рідної Віри - явище набагато складніше, ніж ми звикли вважати. Насамперед слід усвідомити суто термінологічну проблему, що означає саме слово "бог"? Чому у іменах одних богів ця приставка є а у інших немає? Для прикладу Сва-рог, Ра-рог і Даж-бог, Стри-бог . Так А. Платов у книзі "Магічні мистецтва древньої Європи" подає прадавнє північне слово reginn, чи rogn, (порівняй - рог, ріг), що вживалося для позначення суто язичницьких божеств. На сучасні європейські мови reginn перекладається як "божество" чи "бог" в той час як древнє reginn/rogn етимологічно означає скоріше "Сила", ніж "Бог". З іншого боку, майже напевно слово "ріг" пов'язане із древнім загальноєвропейськом ri/rig /rex - "священний володар, король, володар". Про це говорить і М. Ткач у книзі "Володимирові боги": "Персонаж який стояв на вершині божественної піраміди поставав в іпостасі одноликого (цільного пр. авт.) або Однорога". Видається доречним згадати і про священний ріжок, необхідний атрибут язичницького обряду і те що відомі Ріг-Веди це знання про Богів, Сили, Володарів. Усе це дозволяє провести тотожність між rogn-рог і древньоіндіїським bhagan та авестійським baga що на українські мові звучить як "бог" "пан", "наділяючий", "володар"(М.Ткач). Древнє визначення богів як "сил" (значення терміна reginn), черговий раз підтверджує що так зване "багатобожжя" насправді - знання про багато сил або знання про різноманітність Сили. Таким чином політеїзм Рідної Віри, усупереч профанічні думці (яку пропагують ті ж самі попи), аж ніяк не є безглуздою спадщиною диких часів а навпаки виступає як досконала система розуміння себе і світу. В той час як будь-який монотеїзм є спрощенням і деградацією древнього системного бачення світу із штучним виділенням лише однієї "сили" із властивого світобудові розмаїття. (С)

In God we trust

Когда в глазах человека религия главенствует над верой, дело оборачивается фанатизмом. Временами - чрезмерным. Неправильно это.. и дико.

Церковь не может быть выше Бога - это нонсенс.

1 cічня День Преподобного Іллі Муромця


Ілія Муромець

Преподобний Ілія, за народним йменуванням Чобіток, був родом з Мурома й прийняв постриг у Киево-Печерской обители у XII сторіччі. Мощі його почивають в Ближніх (Антонієвих) печерах.

Декотрі з істориків вважають преподобного Ілію Печерського за одну особу з богатирем Іллею Муромцем. У билинах Ілля Муромець являє собою людину релігійну, у народних оповідях проводиться така думка, що Ілля Муромець після ратних подвигів та військової служби роздав накопичені їм багатства на прикрашення храмів та жебракам, присвятивши себе виключно богослужінню та подорожував землею Руською.

Прочанин XVIII сторічя Леонтій у своїх записах говорить: «Видехом храбраго воина Илию Муромца, в нетлении под покровом златым; ростом яко нынешние крупные люди; рука у него левая пробита копием, язва вся знать; а правая рука его изображена крестным знамением».

Преподобний Ілія почиває у молитовному положенні, склавши пальці правої руки так, як прийнято і тепер у Православній Церкві — три перших пальці разом, а два останніх пригорнувши до долоні.

З Миколаєм!


З дитинства Миколай вів святе життя, яке всіх дивувало. В юнацтві він бажав прийняти чернецтво, але Господь у видінні заборонив йому, вказавши, що він має послужити людям. Справді, обраний Божим промислом єпископом міста Міри в Лікії, святий прославився наверненням багатьох людей до Христа та мудрим керуванням паствою. Під час гонінь імператора Діоклетіана святителя Миколая було ув'язнено, та з приходом до влади Костянтина він повертається до пастви. Хоча святий не лишив після себе ніяких письменницьких праць, саме його святе життя та чисельна кількість чудес пов'язаних із ним свідчить: це була людина великої святості.

Це й усе, що повідомляє про святого Миколая в рубриці "Цей день в історії" "Православіє в Україні". Коротко і ясно.

А звичай дарувати на Миколая подарунки діткам утвердився в XVII столітті. Щоправда, в ті часи виконувач ролі святого не лише роздавав солодощі й/або іграшки, а й екзаменував дітей на знання Закону Божого. Це тепер Миколай фактично перетворився на Діда Мороза...

На мою думку, християни все-таки мають розрізняти Угодника Божого і довгобородого червононосого субчика...

На цьому в Некрота поки все.

Зі святом!

Христос — жрець Аполлона?

Схоже на те, що Христос насправді жив за три тисячі років до свого «канонічного» народження і говорив (як і Нефертіті) коптською мовою, наближеною до мови предків сучасних українців. Сьогодні ми маємо нові дані стосовно непересічної особистості Христа, який, можливо, є узагальненим образом кількох поколінь пророків Бога на землі...

Єдинобожжя і влада

Ще донедавна вважалося, що всі провідні світові релігії зародились на Сході, а ця частина Земної кулі розглядалась як осередок духовності глобальної людської цивілізації.

Проте навіть після розшифровки А. Кифішиним текстів Кам’яної Могили (які дали підстави для висновків щодо зародження основ релігійної міфології на території України) ми маємо віддати належне Стародавньому Сходові, котрий зробив неабиякий внесок у становлення та розвиток світової політичної думки, зокрема, в контексті поєднання політики і релігії.

Скептики можуть зауважити: мовляв, що ж спільного в політики і релігії? Насправді на початковому етапі історії становлення інституту держави, коли знання про витоки держави та влади ще не узагальнили, їх основною формою були міфи, в яких виникнення влади пов’язувалося з богами.

Наприклад, в одному з «Текстів пірамід» (2700—2400 рр. до н. е.) ідеться про те, що єгипетський фараон Пепі народився від шлюбу Бога Сонця та смертної жінки, а отже, за версією авторів зазначених міфотворчих текстів, фараон є цілком правомірним «політичним нащадком» Бога на землі.

Зрозуміло, що для побудови міцної держави бажано мати не тільки одного (авторитетного в електорату) фараона, а й одного (і всемогутнього) Бога.

Однією з найвідоміших спроб запровадження єдинобожжя був епохальний соціально-релігійний експеримент фараона Аменхотепа ІV (ХІV ст. до н. е.). Останній (за підтримки своєї дружини Нефертіті, що походила з родини жерців-коптів) змінив адміністративним шляхом правлячу чорножрецьку релігію Бога Амона на солярний культ Бога Атона (Сонячного диска), а самого себе проголосив Божим Сином — АнхАтоном (AnkhAton).

Якщо ми уважно подивимось на першу частину імені цього фараона, то побачимо там коптський (давньоєгипетський) ієрогліф анх (символ життя), який (між іншим) зливається з іменем Христа і символом Сонця, зображеного на українських берегинях!

«Мемфіська теологія» як прообраз Біблії

Загалом найбільший внесок у релігійно-політичну концепцію єдинобожжя зробили єгипетські жерці коптського храму Хет-ка-Птах (Het-ka-Ptah), заснованого фараоном Менасом/Менасем на початку ІІІ тисячоліття до н. е. в Мемфісі (нині — Каїр).

Бог Птах (лелека ?) став центральною фігурою розробленої жерцями «Хати-Птаха» філософської теологічної (тео — бог, логос — слово) системи. До нас вона дійшла у вигляді викарбуваного за часів правління фараона Шакбе/Сакбе (сака-скіфа?) у VІІ столітті до н. е. священного тексту — «Мемфіської теології», написаної орієнтовно ще у 2700—2400 роках до н. е.!

Як стверджує цей більш як 4500-літній космогонічний текст, «Птах творить своїм розумом (своїм «серцем») і словом (своїм «язиком»)», він «дав богам існування». Після цього інші боги набули свої тіла, увійшовши «в кожний вид рослин. Кожен вид каменю, кожну глину, в усе, що росте на її (землі) поверхні і в чому вони (боги) можуть проявитися».

Згадаймо класичну біблійну фразу: «Спочатку було Слово, і Слово було — Бог», написану через три тисячі років після «Мемфіської теології», і переконаємося, що Біблія (створена у ІV—V ст. н. е.) фактично дублює зміст релігійно-філософського тексту, створеного набагато раніше жерцями-лелегами коптського храму, заснованого єгипетським фараоном з неєгипетським іменем — Менас/Менес (1. першолюдина — санскритом; купець, міняла — староукраїнською ?).

Напевно, це й пояснює, чому стародавні єгиптяни — копти (мова яких наближена до староукраїнської) на своїх іконах дуже полюбляють розміщувати найбільш шанованих персонажів своєї історії — Менаса і Христоса.

Зверніть увагу: Мене(а)с і Христос зображені на одній коптській іконі, і Син Божий Христос (трохи зверхньо) тримає руку на плечі всесильного фараона Єгипту Менеса (?). Але ж церковна традиція іконографії не передбачає розміщення на одній іконі людей (богів ?), що жили з інтервалом у три тисячі років!

Можливо, Христос і Менес були спільниками в державно-релігійному будівництві Стародавнього Єгипету. Більше того, враховуючи тогочасну релігійно-політичну практику, ми можемо зробити висновки, що духовна влада в ті часи ще домінувала над владою світською (в Іудеї та Візантії все сталося навпаки).

Якщо так, тоді Їсус Христос жив щонайменше на три тисячі років раніше за свого «канонічного» народження і цілком міг бути верховним жерцем храму Бога Птаха при фараоні Менесі! В такому разі є підстави говорити, що міф про народження Христа від Бога і земної жінки логічно «вписується» в концепцію єдинобожжя, розроблену мемфіськими жерцями ще на початку ІІІ тисячоліття до н. е.!

Хоча, ймовірно, згадана ікона могла символізувати певну ідеологічно-релігійну чи етнічно-міфологічну правонаступність від Менеса до Христа (або від Христа до Менеса ?). Але в будь-якому разі зрозуміло, що зв’язок Менес—Христос має, безумовно, коптську природу!

Спецоперація «Біблія»

На коптських іконах, що містять зображення кінних «християнських» святих, намальовано шпори, які не використовувала візантійська (римська) кіннота. Натомість активно використовували цей технологічний винахід саки/скіфи, котрим удалося підкорити Єгипет у ІІ тисячолітті до н. е. (династії Великих і Малих гіксосів) — завдяки кінним військам, колісницям та мідній зброї, яких не знали чорношкірі автохтони Давнього Єгипту.

Ця маленька дрібничка може бути ключем до розгадки причин, чому візантійські імператори (які фактично керували християнською церквою) так жорстоко переслідували коптський народ, який, судячи з усього сказаного, дав світові Їсуса Христа!

Можливо тому, що «нестори-літописці» візантійського «відділу пропаганди і агітації» вже готували інформаційну спецоперацію «Біблія» (приблизно V ст. н. е.), в котрій потрібно було змінити національність Божого Сина і вирвати його з історичного контексту домінування духовної влади над політичною?

Якщо це так, тоді так звана «наша ера» насправді розпочалася на межі ІV—ІІІ тисячоліть до н. е. і має бути прив’язана до осіб фараона Менеса та верховного жерця храму лелегів Христоса, котрі належали до богообраного народу, що й досі зветься коптами!

Але ж копти, відповідно до тверджень «батька географії» Страбона, дуже схожі на скіфів. А скіфи, за словами римлянина Помпея Трога: «...завжди вважалися найдавнішими, хоча між скіфами і єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...».

Христос та Менес (ІV—ІІІ тис. до н. е.), а згодом і АнхАтон (ІІ тис. до н. е.) недовго протрималися на своїх посадах і явно достроково пішли з життя. Можливо, тому, що змінили головний пантеон богів-автохтонів Єгипту на домінування єдиного Бога Птаха (Лелеку, популярного в Стародавній Україні)?..

Іудаїзм і зміна релігійно-політичної моделі влади

Концепцію єдинобожжя і відповідну модель походження влади, винайдену коптами, розвинули й реалізували західні семіти — євреї у своїй національній релігії — іудаїзмі (пророк Мойсей, ХІІІ ст. до н. е.) та релігійно-політичній практиці (цар Соломон, Х ст. до н. е.).

До речі, зв’язок та змістовне наслідування між релігійно-політичними міфами і концепціями політичної влади коптів та іудеїв простежується досить очевидно. І це зрозуміло, оскільки до так званого виведення Мойсеєм ізраїльського народу з «єгипетського полону», останній досить довго перебував у складі Давньоєгипетської держави (1700—1300 рр. до н. е.). І його вожді та ідеологи, безперечно, були ознайомлені із системою релігійно-політичних поглядів коптів.

Єдина відмінність полягає в тому, що з ІІ тисячоліття до н. е. у стародавньому глобальному суспільстві починає домінувати не духовна влада жерців, а влада царів, яку водночас із скіфами-аріями реалізували спочатку єгипетський фараон АнхАтон, а потім іудейський цар Соломон.

Виникнення та розвиток іудаїзму як релігійно-філософської системи найяскравіше висвітлено у Старому Завіті, що ввійшов до тексту священної книги християн — Біблії, написаної під впливом іудейських релігійних кіл. Зокрема, п’ятикнижжя Мойсея (ХІІІ ст. до н. е.) є основним священним текстом іудеїв, який докладно регламентує їхнє життя.

Лейтмотивом іудаїзму є теза: перед народом Ізраїлю нібито поставлено високі моральні вимоги, оскільки, мовляв, через нього Бог Старого Завіту благословить усі народи світу. І месія з коліна Давидова прийде спокутувати гріхи людства і правити як Цар усіма народами.

Протягом століть цей міф ортодоксальними іудеями тлумачився насамперед не з морально-етичного, а з політико-ідеологічного погляду глобального панування євреїв у світі. Хоча природніше було б зосередитися на спокутуванні гріхів людства, розглядаючи так зване Царство Боже не як державно-політичне утворення, а як духовний імператив.

Соломон — співавтор і «науковий редактор» Біблії?

Цікаво, що справу (аскетичного?) єврейського пророка Мойсея на практиці реалізував власник гарему із 700 офіційних жінок і 300 наложниць — цар Соломон, який здійснив централізацію релігійного культу й будівництво величного іудейського храму для зберігання ковчега із скрижалями (заповідями Бога).

Змістовний аналіз Біблії, написаної коптами і «модернізованої» іудеями, свідчить, що шанований семітами (євреями та арабами) Соломон (Сулейман) був справді непересічною людиною.

Судячи з того, що після Мойсея йому найбільше виділено місця у Старому Завіті (Торі), він, напевно, був одним з авторів і «наукових редакторів» Біблії. Принаймні його «Соломонові притчі», «Екклезіаст», «Пісня пісень», котрі є складовими частинами Старого Завіту, свідчать про його високі розумові та поетичні здібності...

Римляни вигнали іудеїв із Палестини 135 року н. е., але іудаїзм не зник тільки тому, що єврейські громади-діаспори існували тоді в багатьох країнах. Іудеї зазнавали переслідувань, довго не мали своєї держави, і логіка їхнього виживання потребувала відокремленої внутрішньої самоорганізації щодо культури та релігії.

Іудаїзм — локальна етнічна релігія євреїв, що набула водночас світового значення як одна з основ християнства (після того, як поставила останнє під свій догмато-ідеологічний контроль), а згодом стала основою сучасної політичної концепції глобалізму, що, по суті, спрямована на реалізацію ідеї домінування єврейського народу над усіма іншими народами світу.

У будь-якому разі очевидним є те, що інформаційний спецпроект «Біблія», реалізований християнською церквою під впливом іудаїзму у ІV—V століттях н. е. був певним «перезавантаженням» релігійно-політичного коду людської цивілізації (і відповідної моделі божественного походження влади), результати якого ми споживаємо й досі.

Христос — з роду Хрисів, жерців Бога Аполлона?

Вас не дивує, чому Їсус Христос має два імені? Єгипетський фараон — просто Менес. Іудейський цар — просто Соломон...

Можливо, це є простим «збігом», але від Гомера ми знаємо про існування Хриса — жерця храму Аполлона на острові Хрис, що розташовувався поблизу Трої (Хрис — це жрець-топонім, ім’я-посада).

Нагадаємо, що Троя була заснована царем Теукром 3100 року до н. е. Зверніть увагу, приблизно в цей само час фараон Менес заснував храм Хет-ка-Птах (Мемфіс/Каїр)!

Відповідно до сюжетної лінії «Іліади» (ХІІІ ст. до н. е.) цар Агамемнон відмовився віддати за великий викуп Хрису (він же — троянський цар Менелай) його дочку Хрисеїду, захоплену ахейцями в полон (за що розлючений Бог Аполлон наслав на них мор).

До речі, на думку П. Гарачука, цей самий Хрис/Менелай є водночас і батьком всім відомого Одіссея. Чи немає у вас аналогії з Христом і Менесом, що жили в Єгипті?.. Можливо, це, справді, одна особа?..

Загалом історія тих часів налічує щонайменше декілька десятків осіб, належних до жрецького стану Хрисів, а відомий античний літератор Софокл навіть написав трагедію, що називалася «Хрис».

Античні джерела доносять до нас такі імена представників тогочасного релігійно-політичного бомонду: Хрис і Хрисаор — сини Бога Посейдона, Хрис — син царя Міноса, Хрисолай — син царя Пріама, Хрисофеміда і Хрисіппа — дочки Даная, Хрисіпп — син Єгипту, Хрисогенія — народила сина Хриса від Бога Посейдона, Хрисороя народила сина Корона від Бога Аполлона тощо.

Явно простежується лінія: «Хрис — Божий Син», хіба ні? Більше того, епітети з цим коренем мали й самі еллінські боги: Хрисаорей — епітет Бога Зевса (був розповсюджений в Лелегії/Карії) та Хрисеній — епітет Аїда, Бога підземелля!

Отже, з цього ми можемо зробити висновки, що з часом культ Бога Аполлона поступово набув найвищого релігійно-соціального статусу і претендував на одноосібне лідерство в тогочасному пантеоні богів (ще одне свідчення зародження традиції єдинобожжя).

Між іншим, як свідчать античні джерела, Бог Аполлон на зиму відлітав (бо лелека ?) на свою північну батьківщину — Ніперборею (Дніперборею?), а навесні повертався у свою літню резиденцію в Греції...

Наскільки лелегський Бог Аполлон був авторитетним і впливовим у ті часи, можна судити хоча б із того, що сам грецький верховний Бог Зевс «вважав, що поліпшує імідж», якщо додає у свою титулатуру епітет Хрис, приналежний жерцям храму Аполлона! Але — не лише Зевс.

Геракл (герой, син Зевса), котрий вважається прабатьком скіфів/українців (а згодом і греків), теж належав до служителів солярного (сонячного) Бога Аполлона, що пов’язувався еллінами із світлом, вищим розумом і вищою красою.

Незважаючи на численні християнські джерела, про долю справжнього Їсуса Христа ми поки що знаємо мало. Можливо, знаємо й не те, що було насправді...

Напевно-таки, він був розп’ятий (як антський цар Буз готами-християнами) на хресті. Але чи був він один? І чи відповідає дійсності біблійна версія його народження та сходження на Голгофу?..

Наявність цілої низки географічних назв (острови, міста) та імен (боги, герої), впливовість і поширеність сонячного культу Бога Аполлона роблять правдоподібною гіпотезу про узагальнення образу Христа — Божого Сина, котрий (імовірно) міг бути представником жрецької касти Хрисів, що домінувала і в Трої, і в Греції, і в Єгипті?..

Ураховуючи, що переселення лелегів, теукрів та киянідів з України в Єгипет та Грецію, найімовірніше, здійснювалося через Трою, такий перебіг подій не можна відкидати. Так само, як і гіпотезу про можливе присвоєння Їсусу (адептами християнства) популярного «Аполлонового» епітету Хриса/Христа для «поліпшення іміджу» нової монорелігії, що набувала глобального статусу...

ВАЛЕРІЙ БЕБИК,доктор політичних наук, проректор Університету «Україна»,голова Всеукраїнської асоціації політичних наук.


"Голос України"

Питання щодо життя, на які може дати відповіді Бог... (с)

Поміж людьми діють закони Мерфі:
Усе, що не може вдатися, не вдається.
На рівні Бога діє зовсім інший закон:
Усе, що можна змінити на краще, рано чи пізно зміниться на краще.
Добрі справи ніколи не є даремними, бо Бог надає їм виміру Вічності.


Якщо ми спостерігаємо нещастя, які стаються з людьми, часом питаємо  таке:
"Чому Бог дозволив, щоби ця людина захворіла на рак?"
Та я хотів би спитати:
"Хто, як не Бог, є причиною того,що люди реагують на трагедію такою щедрістю та співчуттям?"
Бог - відповідь на питання, навіщо залишатися доброю й чесною людиною, коли інші можуть безкарно вбивати. Бог є відповіддю не тому, що Він втрутиться, щоби нагородити праведного і покарати злочинця, а тому, що тільки добре й чесне життя дарує нам відчуття духовного здоров'я й людяності.

"...Ніхто з тих, хто так і не відшукав релігійної віри, по суті, не був вилікуваний."
К.-Г. Юнг "Сучасна людина у пошуках душі"

      І йдеться тут не про існування Бога, а про його значення в нашому земному житті.
Коли ми стверджуємо, що Бог - відповідь на питання, чи дійсно хтось є на небесах, то робимо так, що мислячій людині стає важко серйозно ставитися до віри і шукати в ній допомоги. І  якщо ми стверджуємо, що Бог є відповіддю на питання, чи хтось високо вгорі дійсно спостерігає за нами, фіксує всі наші гріхи - і вносить їх у наше свідоцтво моральної успішності, - значить, ми підтримуємо релігію, в основі якої лежить страх і примарні очікування.

Про радість і горе

Ще в бутність мою "церковною" людиною перед черговою сповідю попалася мені в руки книжка, назву і автора зара не згадаю, щось про покаяння і Божі помисли...Суть книги зводилась в основному до того що якщо людина живе щасливо і головне почуває себе щасливою, то це  - дуже погано...бо означає що Бог тебе не любить і дорога до спасння тобі заказана...Чим більше нещасть падає на твою голову, тим краще для тебе...тре дякувати Богу за кожну цеглину що падає тобі на голову і вопрошати "що я поганого зробила" коли цегляний дощ припиняється...На мене в силу мого характеру такі доводи не подіяли, бо давно маю свою думку що радіючи життю ми скорше будем робити добро і саморозиватися, чим якщо жити все життя у скорбі як це часто пропонується християнством...ну посудіть самі - якщо все погано то людина радіти не може, якщо все добре - також не може, бо їй мусить бути погано... А моя подруга довгий час ледь не депресувала з того приводу що у неї все добре і значить Бог від неї відвернувся...я розумію що нам тоді було по 18 років проте всеодно, навіщо?

От і зара дуже часто чую у якості втішання "то є Божа ласка", "шлях до Бога лежить через страждання"...неправильно це, хай там що посмішка і радість людей приносить в цей світ трохи світла, скорбота - лише темряву...тому навіщо шукати погане у тому доброму що відбувається і радіти горю? ...радіти в горі треба, проте шляхом пошуку позитиву, а не від самого факту що "тебе карають -  значить люблять"...

У судженнях про ... треба бути дуже оглядним

Найвдячніншим полем і предметом дурисвітства є незнані для нас речі. ... З цієї причини, зазначає Платон, куди легше переконувати, говорячи про природу богів, ніж про природу людей; невігластво слухаючих відкриває якнайширший простір і запевняє необмежену свободу для трактування таємничих матерій.

Ось чому ні в що люди не вірять так непохитно, як у те, про що знають найменше, і ніхто не просторікує так самовпевнено, як вигадники баєчок — скажімо, алхеміки, планетники, звіздарі, хіроманти, лікарі, словом, вуличний люд галасливий.
Мішель Монтень, «Проби», розділ XXXII, «У судженнях про путі господні треба бути дуже оглядним.»
Страницы:
1
3
4
5
6
7
8
9
предыдущая
следующая