хочу сюда!
 

Татьяна

53 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 50-53 лет

Заметки с меткой «релігія»

В лісах під Ковелем. Релігійний табір

Занесло мене, майже атеїста, в релігійний табір. Такого екстриму в мене ще не було, більше в подібні місця я не поїду! Але почну з позитивних моментів :)
В перше в житті я спав в туристичній палатці, відчуття класні! З вигляду маленька палатка, в середині виявилася досить просторою, нас спало троє і тісно не було, ну правда та палатка і була розрахована на трьох людей. Я навіть захотів собі купити таку, прикольна річ! Правда потім мене мене переселили в шалаш накритий якоюсь не зрозумілою плівкою, в результаті в день там було немов в сауні.
Дуже дивно було спостерігати за віруючими. Мені, як людині далекої від релігії тим паче від євангелістів (а це були саме вони), були досить дикі їхні "порядки". Наприклад їхня молодь не хвалиться тим хто більше випив або в кого було більше сексуальних партнерів, вони хваляться тим хто більше разів прочитав біблію і потім ще й перевіряють один одного на знання віршів з біблії. Вони зовсім не слухають музики, тобто вони слухають але виключно свою, християнську. І навіть Джаз для них це музика диявола, не рахуючи вже рок чи реп. А психологів вони називають слабкими людьми. А ще, якби всі Українці стали євангелістами, ми б перегнали Китай за чисельністю населення! Майже в всіх з ким я спілкувався, в сім'ї є по 8 - 12 рідних братів і сестер! Бідні їхні жінки, вони там ніби конвеєр для виготовлення дітей. 
Найбільше не сподобалося те, що вони нагло намагаються привести в свою віру всіх людей які  були в таборі. Я там пробув всього 3 дні з 10. Загалом, ну їх нафіг! Жаль лише що подібні табори не організовує держава або якісь громадські організації, чи православна церква... Табір реально класний, аби не релігія!  
Ще забув до писати. Дівчата в них страшні і якісь  стрьомні, одна тьола кінчила 9 клас а виглядає на всі 18, я так і не дізнавася скільки їй років. Я втік звіти на третій день, хоча мав бути 10. 150 грн правда трохи шкода...

Біблійний геноцид. 1

Вмієте читати - читайте! Здатні думати - думайте!
НЕ ВБИВАЙ" ПО-ХРИСТИЯНСЬКИ

        З гучномовців та екранів телевізорів постійно говорять про “християнські цінності” та “християнську мораль”, протиставляючи їм нехристиянські цінності і мораль. Ці поняття намагаються проштовхнути в усі закони і документи тих держав, де християнство колись насильно завоювало владу. Ці слова часто використовують у своїх промовах люди, які за свого життя навіть не відкривали Біблії і, які мають досить примарне уявлення про “християнські цінності” й “християнську мораль”. Це нагадує дитячий віршик комуністичних часів:

“Я маленькая девочка, Я в школу не хожу, Я Ленина не видела, Но я его люблю!”

        Подібна “любов” нині нав’язується суспільству усіма можливими засобами, але вже до “святого писанія” – християнської Біблії, до юдейських міфологічних, теологічних та історичних персонажів.         На питання: “Якими моральними нормами християнство відрізняється від інших релігій?”, майже всі прихильники і сповідники християнства і навіть атеїсти відповідають: “Не вбий!”, “Не вкради!”. (Може видатися, ніби в інших релігіях, які не мають нічого спільного з юдаїзмом і християнством, проповідується, навпаки, – ”вбивай” і “кради”). Але уважному читачеві достатньо лише відкрити Біблію і свідомо познайомитися з її “складним” змістом, як примара “християнської моралі” зникає безповоротно.         Відомо, що багато християн ознайомлені з Біблією на рівні “десяти заповідей”, або спромоглися лише прочитати “Біблію для дітей”. Решту вони намагаються почути швидше від місцевих християнських попів або від мандрівних чужоземних місіонерів, ніж прочитати самим.         Тому поза увагою звичайної пастви залишається значна частина тих відомостей, які викривають антилюдське обличчя юдейського християнства і зривають з нього машкару “всеобіймаючої любові та милосердя”. А злі баби в чорних хустках, яких можна зустріти сьогодні в церкві – це результат багатовікового християнського виховання...         Як треба було зіпсувати свідомість багатьох народів, серед яких проповідується християнська Біблія, щоб вони так і не змогли однозначно визначити свої моральні і духовні цінності. До чого ж прагне нині справжній християнин: до білого чи чорного, до радості чи смутку, до заможності чи злиденності, до волі чи рабства, до життя чи смерті?..    [ Читати далі ]

Біблійний геноцид. 2

З того часу це масове побоїще єгиптян стало святкуватися як національне свято юдеїв, яке вони відзначають і досі “на всі роди свої”, а через християнство це “свято” юдейського фашизму “сини Ізраїлеві” нав’язали іншим народам, які прийняли християнство і, зокрема, єгиптянам... Відзначають його й українці, але тільки юдеї знають справжнє значення цього свята – ПЕСАХ (Пасхи):         “І станеться, коли запитають вас ваші сини: “Що то за служба ваша? то відкажете: “Це жертва – Пасха для Господа, що обминув (песах) був доми Ізраїлевих синів У Єгипті, коли побивав Єгипет, а доми наші зберіг” (2М. 12: 26-27).         До речі, саме це свято відзначав Ісус від народження і аж до арешту і, звичайно, добре знав і Тору, і значення Песаха (Пасхи). Ісус навіть свій арешт запланував саме на це свято. Це свято найчастіше згадуються в євангеліях. І, хоч християни намагалися довести, що “Ісус став запорукою кращого Заповіту” (Євр., 7: 22), і скасував Старий заповіт (Тору), але сам же Ісус казав:         “Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, – Я не руйнувати Закон чи Пророків прийшов, але ВИКОНАТИ!” (Матвія, 5.17 ).         Постійно християнам нав’язується думка, що “Ісус не давав вказівок вбивати чи калічити людей, а лише дав нову заповідь: “любити своїх братів”. Але ця заповідь є і в юдейській Торі – Старому заповіті і була ще до появи Ісуса: “І будеш любити ближнього свого, як самого себе” (3М.19,18).        [ Читати далі ]

Супер книга. сценарій катастроф

          БІБЛІЙНІ ЗАСАДИ ВЕЛИКОЇ ХІМІЇ

       1. Істина врятує світ      Усім відоме прислів’я про те, що гроші йдуть до грошей, а біда до біди, – у нашу добу підтверджується настільки буквально і настільки містично, що реальні події здаються фрагментами сатанинського фільму жахів, знятого за сценарієм часів ветхозавітних. Щоправда, сучасний стереотип соціального і морального прогресу людства, який нібито має місце в дійсності, камуфлює деякі разючі аналогії наших днів з давноминулими настільки, що явне і безроздільне панування “закону джунглів”, або “закону тайги” вважається нами за просування до правової, навіть цивілізованої держави українського народу. Наприклад, трохи старші люди пам’ятають, як ленінського типу комерсант Арманд Хамер возив і демонстрував тоді ще по СРСР золоті скарби фараона Тутанхамона. Показавши їх у Києві, Ленінграді й Москві, повіз назад. А за якийсь час усе золото, що було в імперії, потекло за золотом Тутанхамона. Останніх кілька сотень тонн золота було вивезено під час правління Горбачова. Прем’єр-міністр Павлов пояснював тоді, що ті тонни пішли на виплату за яєчний порошок і ще якісь порошки. Не стало золота. Проте вся Україна посипана махровим порошком Великої Хімії Арманда Хамера та його комуністичних лакеїв.        Утворення іліквідація СРСР – дві рівноцінні акції Великої Хімії новітньої доби мають своїм початком опублікування сумнозвісного “Маніфесту Комуністичної партії”. Сьогодні деякі послідовники Великих Хіміків з партій соціалістів, комуністів і т.п. заявляють, що метою комунізму було нібито досягнення соціальної справедливості. Але, хто не полінується і самостійно перечитає “Маніфест” – пересвідчиться, що там слово “справедливість” згадується лише в одному місці, і то, як вічна істина, що скасовується комунізмом. Ось це єдине місце, де класиками марксизму наводяться звинувачення буржуазії проти комунізму: “До того ж існують вічні істини, як свобода, справедливість і т.д. властиві всім стадіям суспільного розвитку. А комунізм скасовує вічні істини, він скасовує релігію, мораль, замість того, щоб оновити їх; отже він суперечить всьому попередньому ходові історичного розвитку”. Попереджуючи звинувачення у висмикуванні наведеної вище цитати, зауважимо ще раз, що це позиція т. зв. буржуазних критиків марксизму.      

[ Читати далі ]

Льюис К. Размышления о третьей заповеди

Льюис К. Размышления о третьей заповеди


Статья опубликована: "Guardian", 1941, 10 января.

Все чаще и чаще мы слышим и читаем о том, что надо создать христианскую партию, христианский фронт или христианскую политическую платформу. Люди искренне и серьезно желают, чтобы христианство пошло войной на мирскую политику, и сделать это, конечно, должна особая партия. Странно, что некоторых неувязок в этой программе не видят и после того, как вышла в свет "Схоластика и политика" Маритэна.

Быть может, христианская партия просто хочет, чтобы жить стало лучше; быть может, она призвана решить, что такое "лучше" и какими средствами нужно этого добиваться. Если она выберет первый вариант, она политической партией не будет: почти все партии стремятся к целям, которые всякому понравятся, - они хотят для всех (или для каких-то) людей уверенности в будущем и благополучия, а для страны - наилучшего, с их точки зрения, соотношения между порядком и свободой. Разделяет их то, как они все это расшифровывают. Мы спорим не о том, нужно ли людям жить лучше, а о том, что им в этом поможет - капитализм или социализм, демократия или деспотия и т. д.

Что же будет делать христианская партия? Благочестивый Филарх убежден, что хорошей может быть только христианская жизнь, а ее должна насаждать сильная власть, уничтожая последние следы душепагубного либерализма. По его мнению, фашизм просто исказил верную идею, а чудище демократии, дай ему волю, пожрет христианство; и потому он готов принять помощь даже от фашистов, надеясь, что он и его соратники их в конце концов переквасят. Статив не уступает Филарху в благочестии но он глубоко убежден, что падшему человеку нельзя доверять столь опасную силу, как власть, он не надеется на вождей и видит единственную надежду в демократии. Тем самым он готов сотрудничать со сторонниками status quo, хотя их мотивы лишены и призвука христианства. Наконец, Спартак, не менее честный и верующий, хорошо помнит, как обличали богатых и пророки, и Сам Спаситель, и склоняется поэтому к сторонникам левой революции. Естественно, и он готов сотрудничать с теми, кто прямо называет себя воинствующими безбожниками.

Все трое встретятся в христианской партии, а потом - перессорятся (на чем ей и придет конец), или кто-то один из них возьмет верх и выгонит двух других. Новая партия, т. е. меньшинство христиан, которые и сами в мире - меньшинство, вряд ли сможет что-нибудь сделать своими силами. Ей придется прилепиться к соответствующей нехристианской партии - к фашистам, если победит Филарх, к консерваторам, если победит Статив, и к левым, если победит Спартак. Не совсем ясно, чем же все это будет отличаться от нынешнего положения.

Более чем сомнительно, что христиане переквасят своих неверующих собратьев по партии. Куда им! Ведь как бы они ни звались, они представляют не христианство, а малую его часть. Идея, отделившая их от единоверцев и сроднившая с неверующими, отнюдь не богословская. Она не вправе говорить от имени христианства, и власти у нее ровно столько, сколько властности у ее приверженцев. Но дело обстоит гораздо хуже: эта малая часть считает себя целым. Назвавшись христианской партией, она тем самым отлучает, обвиняет в ереси своих политических противников. И ее постигнет в самой тяжелой форме искушение, которым диавол никого из нас не обделил: угодные ей взгляды покажутся ей учением самой Церкви. Мы всегда готовы принять наш чисто человеческий (хотя порой и безвредный) энтузиазм за святое рвение. Это усилится во много раз, если мы назовем небольшую шапку фашистов, демократов или левых христианской партией. Бес-хранитель партий всегда рад рядиться в ангела света, а тут мы сами дадим ему лучший маскарадный костюм. Когда же он перерядится, повеления его быстро снимут все нравственные запреты и оправдают все, что измыслят наши нечестивые союзники. Если надо убедить христиан, что предательство и убийство дозволены, чтобы установить угодный им режим, а религиозные гонения и организованный бандитизм - чтобы его поддерживать, лучшего способа нет. Вспомним поздних лжекрестоносцев, конкистадоров и многих других. Тех, кто прибавляет "Так повелел Господь" к своим политическим лозунгам, поражает рок: им кажется, что они все лучше, чем дальше они зашли по пути греха.

А все оттого, что нам представляется, будто Бог говорит то, чего Он не говорил. Христос не пожелал решать дела о наследстве - "Кто поставил Меня судить или делить вас?" (Лк. 12:14). Он ясно сказал нам, какие средства праведны. Чтобы мы знали, какие из них действенны, Он дал нам разум. Остальное Он предоставил нам.

Маритэн разумно указывает единственный способ, каким мы можем воздействовать на политику. Христиане влияли на историю не потому, что у них была партия, а потому, что у них была совесть, с которой приходилось считаться. Что ж, спросят вас, нам остается писать членам парламента? Да, и это неплохо. Тут можно сочетать голубиную кротость со змеиной мудростью. Вообще же надо, чтобы мир считался с христианами, а не христиане - с миром. В сущности, меньшинство может влиять на политику лишь двумя способами: либо оно должно "приставать" к власть имущим, либо становиться партией в современном смысле (т. е. тайным обществом жуликов и убийц). Да, я забыл: есть и третий способ. Можно стать большинством. Обративший ближнего принес "христианской политике" самую большую пользу.

P.S: Релігійність - це не про мене, але тема статті і до простого життя прийнятна більш чим. Більше вражений часом написання статті і актуальністю даної теми в наш час. Час змінився, люди - ні

Плоди

Один чоловік, який шукав мудрості, постановив зійти на гору, де раз на два роки об'являв себе Господь Бог. Першого року він споживав те, що давала йому земля. На другий рік уже не мав чим харчуватися, тож вирішив повернутися до міста.

"Бог несправедливий! - крикнув він у небо. - Не зважив на те, що я жив тут цілий рік, аби почути Його голос. А тепер я зголоднів і мушу йти звідси, хоч так і не почув Його мови." Тієї миті з'явився янгол. - Бог залюбки порозмовляв би з тобою. Цілий рік Він тебе годував. І все мав надію, що наступного року ти сам подбаєш про задоволення своїх потреб. Та хіба ти за цілий рік бодай щось посадив чи засіяв? Якщо людина не спроможна зробити так, щоб там, де вона живе, з'явилися плоди її праці, то вона не готова до спілкування з Творцем!"

Живу я на світі вже сорок третій рік. Ні родини, ні власної оселі не маю, виконую роботу, до якої душа не лежить. Приятелям кажу, ніби життям цілком задоволений, але знаю, що це неправда. Що я тут, власне, роблю?

БРУНО ФЕРРЕРО


Православний молодіжний веб-портал www.hram.lviv.ua

Чудо

Ось правдива історія однієї дівчинки, яка вірила і знала, що любов здатна творити дива. Її братикові загрожувала смерть від пухлини в мозку. Батьки хлопчика зробили все, щоб його врятувати, однак заможними не були і, витративши всі свої заощадження, відвернути лиха таки не змогли. Якось увечері батько, із важким серцем, сказав заплаканій матері:

- Знаєш, люба, - нам, певно, не вдасться його врятувати. Тут може зарадити тільки чудо! Донечка, що бавилася в кутку, почула ці розпачливі слова. Відтак побігла до своєї кімнати, не вагаючись, розбила скарбничку і непомітно вислизнула з домівки до найближчої аптеки. Там діждалася своєї черги, приступила до віконця і, ставши навшпиньки, виклала перед здивованим аптекарем усі свої грошенята. - Чого тобі, маленька? Що бажаєш купити? - Будь ласка, мій братик дуже хворий, і я прийшла купити чудо. - Чудо? - стиха перепитав аптекар. - Мого братика звуть Ендрю, йому в голівці щось росте. Тато сказав мамі, ніщо вже не зарадить, тільки чудо може його врятувати. Я дуже люблю мого братика, тому принесла всі свої грошики - купити чудо. Аптекар сумно посміхнувся. - Любе моє дитятко, ми тут чудес не продаємо. - Якщо не стане цих грошей, я знайду ще. Скільки коштує чудо? Поруч стояв один чоловік. Високий, елегантний, поважний. Здавалось, він зацікавився незвичайною розмовою. Аптекар безпорадно розвів руками. Дівча зі сльозами на очах заходилося згрібати свої монети. Незнайомий чоловік озвався до неї. - Чого ти плачеш, маленька? Що трапилося? - Пан аптекар не хоче продати мені чуда, навіть не каже, скільки воно коштує. А чудо потрібне моєму братикові Ендрю, він тяжко хворий. Мама говорить, конче потрібна операція, але тато каже, що операція коштує надто дорого й тільки чудо може його врятувати. То я принесла сюди все, що маю. - А скільки маєш? - Одного долара й одинадцять центів... Але, може, мені вдалося б зібрати більше. Чоловік усміхнувся: - Ти знаєш, я не думаю, що знадобиться більше. Долар і одинадцять центів - цього вистачить на чудо для твого братика! Однією рукою він згорнув монетки, а другою взяв за ручку дівчатко, - Проведи-но мене до своєї домівки, дівчинко, я хочу побачити твого братика, познайомитися з твоїми батьками і поміркувати разом із ними, як нам вчинити оте маленьке чудо. Високий, елегантний пан і маленька дівчинка вийшли з аптеки, тримаючись за руки. Тим паном виявився професор Карлтон Армстронг, один із найвидатніших нейрохірургів планети. Він прооперував маленького Ендрю, і той за кілька тижнів повернувся додому цілком здоровим. - Та операція, - ледь не пошепки мовила тоді щаслива матуся, - це справжнє чудо. Скільки ж вона коштувала? Дівчинка мовчки усміхалася. Вона-бо знала, скільки коштувало чудо: один долар і одинадцять центів... Плюс віра й любов малої дитини.

Ісус сказав їм: "Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди - і вона перенесеться: і нічого не буде для вас неможливого (Мт. 17,20)

БРУНО ФЕРРЕРО


Православний молодіжний веб-портал www.hram.lviv.ua

Притча про жінку

Маленький хлопчик запитав маму: "Чому ти плачеш?"

- Тому, що я жінка! - Я не розумію! Мама обійняла його і сказала "Ти не зрозумієш цього ніколи". Тоді хлопчик запитав у батька: "Чому мама іноді плаче без причини?" "Усі жінки іноді плачуть без причини", - відповів батько. Згодом хлопчик виріс, але не припиняв дивуватись: "Чому жінки плачуть?" Нарешті він запитав у Бога... І Бог відповів: "Задумавши жінку, Я хотів, щоб вона була досконалою. Я дав їй плечі, такі сильні, щоб тримала цілий світ, і такі ніжні, щоб підтримувала дитячу голівку. Я дав їй дух, настільки сильний, щоб стерпіти будь-який біль. Я дав їй волю, настільки сильну, що вона йде вперед, коли інші падають. Вона піклується про хворих і втомлених не скаржачись. Я дав їй доброту - любити дітей за будь-яких обставин, навіть якщо вони кривдять її. Я зробив її з ребра чоловіка, щоб вона захищала його серце. Я дав їй мудрість зрозуміти, що хороший чоловік ніколи не завдасть їй болю навмисно, але іноді випробовуватиме її силу й рішучість стати поряд з ним без вагань. І нарешті, Я дав їй сльози. І дав право проливати їх, де і коли вона забажає. І тобі, сину Мій, треба зрозуміти, що краса жінки не в її одязі, зачісці чи манікюрі. Краса жінки в очах, які відчиняють двері до її серця, де живе любов". ЗАПАМ'ЯТАЙ, ЯКЩО ТИ ЧОЛОВІК... Будь обережним - не дай жінці заплакати, тому що Господь рахує її сльози...

Жінка сотворена з ребра чоловіка, не з ноги, щоб бути приниженою, не з голови, щоб перевершувати, а з боку, щоб бути поруч із тобою, і бути рівною тобі. І з-під руки, щоб бути захищеною тобою. І зі сторони серця, щоб бути коханою...

Християнське подружжя


Православний молодіжний веб-портал www.hram.lviv.ua

Божий Поцілунок

Жив собі в одному лісі маленький їжачок. Його гостренький носик із цікавістю витягувався з-під твердих і колючих голочок, маленькі лапки швидко дріботіли листяним килимом, що вкривав лісові долівки. Звичайний маленький їжачок. Але було в ньому щось незвичне, щось таке, що вирізняло його з-поміж усіх лісових мешканців: їжачок завжди був на самоті. Інколи здавалося, що він із сумом тихо зітхає, проте ніхто не наважувався завести з ним розмову, бо варто було будь-кому наблизитися до їжачка, як пухнасте тільце ховалося за страшним панциром із гострих і колючих голок.Ніхто вже й не пам'ятав, як їжачок опинився в цьому лісі. Також ніхто не міг згадати, якою була їжачкова усмішка. Зате всі добре бачили його колючки. Тож усі звірята в лісі обминали цього похмурого сусіду. Так би все це тривало хтозна-скільки, якби не одна подія...

Якось у гості до своєї бабусі завітала із сусіднього лісу маленька Білочка. Вона йшла лісом і раділа. Раділа з того, що на небі сяє сонечко. Тішилася тим, що Господь подарував їй цей день і гостину в бабусі. Маленька Білочка співала із пташками, гойдалася на гіллі разом із вітром і уявляла себе маленьким ангелом, що, розправивши крила, літає над землею та допомагає всім, хто потребує підтримки... Відштовхнувшись від гілки старої дички та замруживши від задоволення очі, Білочка стрибнула на галявинку й занурилася у м'яку, шовковисту траву.І не встигла вона розплющити оченята, як відчула гострий біль, що пронизав її носика. Перед нею сидів невдоволений їжачок: - Ти чого тут розстрибалася? Іди геть! Це моя трава і моя дичка.Їжачок чекав, що Білочка почне сперечатися, і в передчутті сварки ще більше насупився. Як же він здивувався, коли руденька промовила: - А хочеш, я тобі щось подарую? Їжачок аж оторопів з несподіванки: досі йому ніхто, ніколи й нічого в житті не дарував! Принаймні так він думав. - Не треба мені ніяких подарунків! - отямившись, промовив їжак. Іди собі геть! Бавилася досі поміж гілками го й далі бався. Нічого до мене чіплятися! Та Білочка, здається, не чула його слів. Вона хитрувато всміхнулась і мовила: - А я можу подарувати тобі те, чого ні в кого більше немає! Хоч як намагався їжачок вдати, що йому байдуже, - навіть відвернутися хотів, але цікавість усе ж таки перемогла. Він аж висунув свого гостренького носика, щоб якось наблизитися до Білочки, та спробував розгледіти, що в неї там у лапках. Але вони були порожні... Ніякого подарунка! Порожні лапки! Розчаровано зітхнувши, він уже збирався піти собі геть. Та Білочка зупинила його: - Я подарую тобі сонячного зайчика. - Сонячного зайчика? - з подивом перепитав їжачок. -Навіщо він мені? - Невже ти не хочеш отримати поцілунок від самого Бога? - По-ці-лу-нок від Бо-га? - здивовано протягнув їжачок. -Це як? Білочка піднесла свої маленькі лапки до сонячного промінчика, котрий пробився до них через невеличку дірочку в листочку дички. І їжачок побачив, як долоньки руденької наповнилися ніжним жовтуватим світлом. Вона пригорнула їх до свого серця - і тут трапилося щось неймовірне: Білочка сама ніби наповнилася цим світлом! Білочка ніжно всміхнулась і промовила: - А тепер спробуй ти! Їжачок на мить завмер вагаючись. А потім несміло простягнув свої лапки до сонячного промінчика - і раптом побачив, як на них замешкав сонячний зайчик. Тож Бог справді поцілував його долоньки! Ця думка трохи налякала його. Але бажання відчути ніжний теплий дотик ще раз було сильніше за страх. Він знову простягнув лапки й, увібравши ніжність сонячного зайчика, притулив їх до грудей. Їжачок раптом відчув, як маленьке сонячне зайченятко радісно застрибало у нього всередині, в самому серці, та своїм поцілунком розтопило застарілу кригу. Вперше за багато місяців йому захотілося радісно заспівати! А ще - з кимось поділитися своїм сонячним зайчиком, дарунком від Бога. Божим Поцілунком. Людмила Гридковець

Більше оповідань - у православній читанці "Весняна книжка"


Православний молодіжний веб-портал www.hram.lviv.ua

Религия - оптом и в розницу

Современная церковь имеет такое же отношение к Богу, как кассир театра
 к искусству. (с)