Мы поиграем с тобою в любовь… Такую как плюшевый мишка – игрушка. Ведь это не правда…дугой вскинешь бровь Прошепчешь « я лю…дорогая..» на ушко. Давай поиграем с тобою в слова, Бросая друг другу легко словно мячик. То ты ошибёшься, то я не права, Едва пропуская случайно подачи Ещё поиграем с тобою в мечту… О, это не просто. Мечта ускользает. Реальность меж строк о мечте я прочту И вдруг загрущу… но никто не узнает. Давай поиграем сегодняшним днём Как будто всё правда. Поверь без оглядки. Увы...по привычке  играемся в прятки И в этой игре мы любовь узнаём.

Як жити, коли на душі,

Безмежна і дика печаль?

Сплітає тонку павутину,

Навколо моїх повік.

Зникають в думках вірші,

Сіріє безкрайя даль,

Думками я знову лину

У мрії свої навік.

Ти кличешь?Даремно вже,

Підхоплює вітер час.

Краде твої ніжні слова,

Шепочучи їх пустелі..

Невже навіки? Невже,

Ніколи не буде нас?.

І обертом йде голова,

В самотній моїй оселі.

Як час повернути нам,

Повірити знову в Світ?

Почути свої серця,

У пеклі щоддених втрат?

Повіривши знов очам,

В струмок перетвориться лід.

                            Ми будемо йти до кінця.

Бо шляху нема назад.