хочу сюди!
 

светлана

41 рік, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «опис»

... солодких снів...

Все частіше сняться сни. А може і не частіше, може так само як раніше, просто тепер пам'ятаю більше та краще. Чи просто тепер є, що з цих снів пам'ятати, а раніше не було? В будь-якому разі, я почав знаходити в них таке, в чому і самому хочеться розібратись, і поділитись власними дослідженнями!

Деякі сни напряму перекликаються із подіями попередніх днів. В таких снах я бачу наче постановки з історій свого життя, які зроблені режисерами, не знайомими зі мною. Там я виконую власну роль, правда без сценарія, а імпровізую. Виходить весело. Особливо вранці, коли розумієш, що то був сон, а не взаправду, яким би реалістичним він не був. Тому що події, які відбуваються - це те, що мене напередодні вразило, сподобалось, і мабуть чимось особливим зачепило. Не думаю, що мені б хотілось приймати участь у всіх подіях, що мене дивують, або здаються особливими насправді, а от у снах - зовсім інша справа. Там це безпечно... без наслідків. 

А іноді сни дають мені відповіді на запитання, якими я задаюсь перед тим як заснути. Декілька разів я спеціально перевіряв: перед тим як заснути, декілька разів повторював в думках своє питання, детально уявляючи, як має бути подана відповідь, щоб я її вірно зрозумів, і щоб вона була мені корисною. Тоді я бачу людей, тварин, істот, рослини, інші світи, вони розповідають, чи демонструють мені те, що на їх думку буде відповіддю на моє питання. В таких снах я знайомився із власним янголом-охоронцем, намагався пізнати суть Бога, зрозуміти своє призначення, та таке інше. Вони розповідають про таке глобальне, про що неможливо запитати у рідних, друзів та близьких, що неможливо побачити, помацати... 

Ось, вчора, наприклад, грав на скрипці чудову мелодію. Без нот, і не підбираючи звуків. Мої руки просто самі собою керували смичком так, щоб з'явилась саме вона. Було таке враження, що це не я керую руками, а хтось інший,бо мені не треба було думати, під яким кутом притискати смичок, та до яких струн. Моя особиста гра була в спеціальних паузах під час гри. Бо музику слухав не тільки я, а всі навколо заворожено насолоджувались нею. (За добу до цього я бачив в одному фільмі, як щось схоже робили два хлопці - просто взяли в руки інструмент і в чотири руки зіграли чудову мелодію. Тільки коли це робить хтось, а не ти сам, то це не так вражає і дивує... До того-ж, уві сні я не пам'ятав про те, що вже десь бачив щось схоже, і до всього іншого, мені додавалось відчуття первинності відкриття такого явища!)

Зараз не зможу повторити мелодію, пам'ятаю тільки, що вона була пливуча, із власним живим ритмом, і без повторів, поєднань та комбінацій. Ця музика наче розповідала щось важливе, про природу та про життя. Тільки я не розумів про що там було. Єдине, чим я задовільнявся - це власними почуттями. Під час слухання чергувались та перемішувались здивованість, лікування, радість, любов, щастя і веселість. Сумних звуків не було. Та і здивованість була не від музики, а від самого себе, бо не очикував, що заподію щось таке (-:

Часто у снах я знаходжусь в приміщеннях з багатьма коридорами, проходами, дверима, вікнами... і, здається, в них ніколи не було стелі... Нагорі було або просто темно, або відкрите небо. Лабіринти коридорів не хитрі, та і лабіринтом це назвати складно. Там не заблукаєш, навіть якщо захочеш - куди б не пішов, прийдеш до дверей або вікна, чи просто до місця, де стін не буде. Може це так для зручності зроблено? Щоб простіше було запам'ятати потрібне місце за специфічними прикметами, бо прохід до кожного виходу виходить окремим і не перетинається з іншими. 

Будь-який вихід в таких приміщеннях завжди поєднує ці коридори з окремими кімнатами-світами. Як телепорт. Заходиш в двері, і опиняєшся в якомусь новому світі, що може бути зовсім не схожим на той, в якому були розташовані двері. Розміри таких світів можуть бути різними - від крихітної кімнатки, до величезної планети. Частіше за все я не повертався назад в коридори-лабіринти через той самий вхід - чи прокидався, чи знаходив інший. Мабуть це розкриває певну рису мого характеру - не повертатись без необхідності, особливо, коли є добра можливість дослідити щось новеньке (-:

По приміщеннях з коридорами і проходами можна довго блукати, і стрічати різних мешканців. Вони всі розумні.... правда, коли зустрічаються люди, то вони майже всі ледащі та пасивні (можна "таскати" їх із собою... правда це трішки напружує, бо самостійно вони не зроблять і кроку). Маю помітити, що вони досить слухняні, і вказівки виконують точно як вкажеш. Тут вже головне саме вказівку дати точно, і детально. Решта людей - повна протилежність. Ті - швидо рухаються, практично не відпочивають, постійно зайняті обороною своєї території. Їх дії сповнені сенсу та раціональності... і якби мені знати, яку мету вони переслідують, то може і судив би про ефективність. Всі не-люди займають позицію максимального невтручання. Вони спостерегають, знаходяться десь недалеко, але самі першими не наближаються надто близько, настільки щоб це могло здатись порушенням персональної особистої території. 

Словами, і мовою в світах моїх снів не користуються майже зовсім. Тільки іноді, коли спілкуєшся віч-на-віч з кимось в їх власних світах, а не в лабіринтах, тоді можливо почути слова. Але і вони не є справжніми словами, а скоріш телепатія - слова не вимовляються, а відразу з'являються в моїй голові. Щоб зрозуміти думки та наміри тех, з ким маєш справу, у всіх інших випадках - слід бути уважним до їх міміки, жестів, поглядів і всяких таких та інших невербальних ознак. Це дуже важливо - бути уважним, але і досить легко. З часом до цього звикаєш, і відсутність речі стає непомітною. Сам я, мабуть просто на автоматизмі, час від часу звертався до когось словами, чи міркував вголос, але сумніваюсь, що мої слова мали якийсь сенс, Скоріш за все, мене розуміли так само - по жестах, виразу обличчя, по інтонаціям, а слова сприймали як даремне коливання повітря звуками, комбінація яких зрозуміла тільки мені одному (-:
... цікаво, може саме тому і тварини не мають речі, що вона їм не потрібна? Їм добре - вони пестяться, погано - скиглять. Якщо потрібно пригорнути до себе увагу - надибляться, або подадуть якийсь голосний звук. У кожної тварини свої особисті засоби та методи передачі інформації про себе та свої потреби, і між собою вони чудово розуміються тисячі та мільйони років. Та і я (і всі інші люди), в принципі, можу дізнатись про будь-яку істоту все, що мені буде необхідно. Варто тільки уважно спостерігати. 
... про тварин кажуть, що ті нерозумні і недосконалі через величезну ваду: "все розуміє, а скзати не може"... а я тепер думаю, а чи потрібно їм це? Нащо їм розмовляти? Весь всесвіт у взаємодії між собою чудово обходиться без слів, а людині чомусь потрібно, щоб звірі стали розмовляти... Певно тут вада не в тваринах, а в саміх людях, що не можуть навчитись простим та природнім речам.
... і взагалі, дякувати треба, що друзі наші менші не балакучі! Взяти на приклад попугу, що вміє повторювати слова. Пригадаємо історії та анекдоти. І що ми маємо? Вірно - самісенькі дотепні випадки, при яких люди страждали через невчасно вимовлені попугою слова. А це ж тільки бездумне повторення того, що люди самі кажуть... Якщо звірі стануть казати все, про що зараз мовчать, це ж повний хаос розпочнеться! Хозяїва відразу дізнаються про себе всю правду! Які вони дурні, ледащі, безчутні, жорстокі, байдужі, і далі-далі-далі... 
Хто хоче почути про себе всю правду? Або, щоб тварина розповіла всі ваші таємниці сусіду? Чому б і не розповісти, якщо одна людина питає про іншу? Адже люди самі цього хочуть, щоб тварини розмовляли. Чесні, відверті, віддані всією душею та серцем тварини просто не мають жодної причини, щоб ослухатись - і ось, маємо чудові наслідки. Що, не подобаються?! А що ж їм тоді робити? Казати тільки добре і корисне, а про все погане мовчати як раніше? Чи вчитись їм разом з людьми кривдити, приховувати істину, дурити і лукавити між собою? Це реторичне...
Це не їм треба вчитись розмовляти, а нам - розуміти! Добре, що вони мовчать. Нескінченна мудрість в цьому мовчанні.
...
Щось я зовсім відволікся від теми снів. Так часто буває - хочу написати про одне, а виходить про інше.
Не хочу вже писати про вчорашній сон. Не до цього тепер.
Якось іншим разом допишу про дослідження царства снів...


Цього разу хочу на прощання побажати всім мудрості, уваги, терпіння і наполегливості.
= Дрімливий Миколка =
Сторінки:
1
2
попередня
наступна