Вже давно хотілось щось розвідати, а тут ще й подорожі Мандрівничка, та написання заміток http://blog.i.ua/user/729788/2226311/  http://blog.i.ua/user/729788/2229865/ нагнали ще більше апетиту . Отже за порадою нашого блогера вирішили поїхати на Прикарпаття, щоб відвідати залишки одного Замку. Звичайно, заїхавши далеченько від дому, одним Замком обмежуватись не хотілось, тим більше, що поряд багато цікавих місць, які теж можна подивитись і насолодитись історичними і архітектурними пам"ятками. Держава подарувала нам міні відпустку в 4 вихідних дні і ми вирушили в нову подорож.
          Так що кому цікаво, запрошую заходити, читати, роздивлятись картинки    Наша подорож починається  


        
          Подорож розпочалась з міста Самбора.


Самбір - одне з найстаріших містечок Прикарпаття. Приїхавши потягом в 4:30 до Самбора, прийшлось трохи зачекати на Вокзалі поки почне розвиднятись і не буде так безлюдно, тому що Мандрівничок ще не під"їхав і одній ходити по темним вулицям було трішки лячно )).



        Одразу на Вокзалі знахожу пам"ятник депортованим жителям міста. Депортація українців являла собою насильницьке переселення жителів Лемківщини, Холмщини, Надсяння і Підляшшя у віддалені місцевості СРСР (Сибіру), де вони розміщалися у спецпоселеннях. Головним завданням операції було послабити український визвольний рух на Західній Україні. Під час транспортування, яке відбувалося в товарних вагонах, сотні дітей та літніх людей померли.



        Далі йду в сторону центра міста, охоплюючи старі райони.
        Місто досить чисте, тихе. Так було гарно йти тихими вранішніми вуличками, роздивлятись і проникатись історією.


        Самбір лежав на перехресті важливих торгових шляхів, які вели на схід і захід, до Львова, Дрогобича, Перемишля, в Угорщину і Польщу, що значною мірою зумовило економічну активність і матеріальний добробут міста в епоху середньовіччя.
        Перед очима відкривається будівля Окружного казначейства так званої "дирекції скарбу", збудована при Австрійській владі. Це монументальна будівля 1905 року, схожа на замок.  В Радянський час його приміщення ділили між собою швейна фабрика і військовий госпіталь. За деякими даними була частиною монастиря Бригідок, збудованого в XVII столітті. Монастир був ліквідований в далекому XVIII столітті.








Навпроти будинок управління фінансами



       Крокуючи в сторону старих жилих районів натрапляю на пам"ятник Воїнам, загиблим в Афганістані. Постояла поряд і схиливши голову почтила їх пам"ять 


     
       Далі йду трохи вбік від центру, щоб подивитись  старовинні вілли. На вулиці Стебельского вони стоять одна біля одної.









А цей буночок мені найбільше сподобався. Наче казковий будиночок гномів. Довго стояла біля нього і милувалась. Якийсь він мені здався теплий і затишний.









      Йду собі спокійно далі, насолоджуючись тишею і приємною вранішньою прохолодою старого міста, і тут натрапляю на розборки місцевих авторитетів    Не доходячи до відкритих дверей двоповерхової будівлі, в тиші чую якийсь гуркіт і тут з дверей кубарем вивалюються два кента і з воплями котяться в клубку повз мене. Звичайно від неочикуваності серце мало не вискочило з переляку, але тут же жах змінився сміхом, бо прямо мимо моїх ніг прокотився клубок двох котів, які  скотились нижче і стали в позу вияснення відносин. Крик в тиші міста стояв ще той .



З цих дверей вони викотились



        Далі попеляла вокруг да около, роздивляючись архітектуру старого міста















             Йду далі, вже по напрямку площі Ринок. І тут вже склалось якесь насторожене враження і згадався дитячий фільм "Пригоди Електроніка", а саме  той момент коли бандити приїхали з Електроніком під музей, стояли і розповідали йому, що треба забрати картини... а в місті там стояла безлюдна тиша   Ну чомусь виникло саме таке відчуття    












       
      
       
        І от саме площа Ринок, з Ратушею і навколишніми кам"яницями.
Перша дерев'яна ратуша була побудована в Самборі ще в 1390 році, після того, як місто отримало Магдебурзьке право. Кам'яна будівля на нинішньому місці була побудована в 1580 р, проте через півстоліття воно згоріло під час пожежі. Збереглися тільки підвальні приміщення, які послужили основою для спорудження нинішньої ратуші. Будівництво двоповерхової будівлі в стилі ренесансу з високою 40-метрової годинниковою вежею було завершено в 1670 р. У 1844 р була проведена капітальна реконструкція. Баштовий годинник роботи празького майстра Гейнца, що до сих пір йде, був встановлений на вежі в 1885 р на місці зламаного старого годинника. Самбірська ратуша досі служить за призначенням - в ній розміщені органи державної влади.








      Перед самою Ратушею розміщені гармати - пам"ятка європейської культури ХІХ століття (фото з інету)



А поряд з ратушею така романтична лавочка



     Продвигаюсь далі по місту і прямо з-за одного з поворотів на мене чекає цілий комплекс релігійних споруд

Костел святого Станіслава і монастир бернардинців. Основа комплексу відноситься до 1698 року. До складу монастиря входить костел святого Станіслава, дзвіниця і монастирські келії. Чомусь Костел і Дзвінниця окрашені в різні кольори.

              Бернардинський монастир був збудований у 1471—1476 роках. До сьогодні ці будівлі не збереглися. Спорудження кам'яного монастиря розпочато в 1698 році.У 1498 році монастир був спалений татарами. Бернардини у 1514 році приступили до будівництва мурованої оборонної святині. Монастир оточили міцними та високими мурами, з цегли та каменю. Із західного боку монастиря знаходилась брама.

Цісар Йосиф ІІ 5 лютого 1786 року скасував орден бернардинців, все майно перейшло у власність держави. У спорудах розмістили окружний уряд, потім повітову поліцію, гімназію. Проте у 1905 році було знесено усі монастирські будівлі, на їх місці почали будівництво приміщень повітового суду та в'язниці.
          В нових приміщеннях монастир проіснував до 1939 року. 1987 року костел відреставровано і пристосовано під концертний зал органної музики. Будівля унікальна своїми акустичними якостями. Відлуння триває 6,5 секунд.
         В будівлі монастиря зараз знаходиться самбірське училище культури.

        Церква Різдва Пресвятої Богородиці — греко-католицька церква, пам'ятка архітектури місцевого значення. Церква зведена у стилі бароко.
Дозвіл на будівництво церкви у середмісті Самбора мешканці міста отримали в середині ХVІ століття. І у 1558 році було зведено дерев'яну церкву. Сучасний мурований храм збудували 1738 року, поруч із старою дерев'яною церквою.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці місце перебування двох реліквій — Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці та часточки мощей святого Валентина, легендарного покровителя закоханих.



На наступному фото навіть видно три релігійні споруди: Церква Різдва Пресвятої Богородиці, Костел Святого Станіслава з дзвінницею і вдалині видно маківку Костелу Іоанна Хрестителя



         Навпроти храму стоїть капличка


          
         Самбір — місто різних релігійних конфесій, тут багато храмів. Самий старовинний підпирає небо костел Усікновення голови Іоанна Хрестителя. Звернувши трохи в сторону перед моїми очима і відкрився костел збудований у 1530 році.  Спочатку він був дерев'яним, але після пожежі в 1637р. міщани звели мурований храм. За час свого існування храм був багато разів реконструйованим - бо й горів не раз, тому зараз в ньому легко знайти елементи і готики, і ренесанса. Ворота на жаль були зачинені, бо було ще рано. Зараз перед костелом відвідувачів зустрічає кам’яний Папа Римський Іоан Павел ІІ. Памятник встановлено у 2007 році. Також відомо, що у 1864-65рр в цьому храмі служив єпископ Йосип Пельчар, якого католицька церква признала святим.








           Час йде і треба вже по тихеньку йти в сторону Вокзалу, щоб продовжити подорож далі. Здавалось, що роздивившись центр міста цікавинки мають закінчитись, але ж ні. Від костелу спускаюсь вниз з пагорба, на якому розташований центр міста. Тут мене спиняє місцева охорона і суворо попереджає, що треба вести себе чемно )))
         


         І вже у підніжжя пагорбу відкриваються такі гарні види і будівлі.
Тут з височини на нас дивиться Костел, який ми щойно оглянули


А це Костел Святого Станіслава, як ізбушка повернувся вже до нас задом


       




        


          Звернула увагу на старі і напевне раритетні електроопори. Не знаю яких років вони можуть бути і ось що знайшла: Перші електростанції на Західній Україні були введені в дію у Львові і Бориславсько-Дрогобичському промисловому вузлі. Львівська електростанція була збудована у 1894 році. Наприкінці 20-х років ХХ століття електрифікація із Львівської і Бориславської електростанцій починає поширюватись на ближні міста. В цей час з’являються лінії електропередач у містах Дрогобич, Стрий, Трускавець і Самбір. Але після цього була друга світова війна і не відомо чи це довоєнні електроопори, чи вже пізнішого часу. Десь в інеті все ж зустріла, що це таки австрійські електроопори.


           Тут же відкривається вид на грандіозну будівлю бувшого повітового суду, яка була збудована у 1909 році. З 1999 року тут працював Соціально-гуманітарний факультет Дрогобицького педагогічного університету. Але з 2012 року університет припинив працювати і з тих пір будівля стоїть порожньою.





        Поряд стоїть пам’ятник жертвам політичних репресій



      А поглянувши вверх, бачу гарну будівлю Окружного Казначейства, тільки тепер з іншого боку


       
         Проходячи вуличками до вокзалу побачила Прокатедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці. Із настанням Незалежності у Самборі вирішили побудувати найбільшу греко-католицьку церкву Львівської області. Будівництво йшло зі скрипом, але ще сильніше його темп впав після того, як греко-католицькій громаді передали один зі старих храмів міста. Особисто мені цей храм здався якимось безлюдним, інопланетянським. Здалось, наче сюди на службу прилітають інопланетяни ))) ну якийсь  він холодний, самотній і безпритульний.



        Не дивно, що в старому місті можна знайти і багато старих дверей. До цього часу мені не вдавалось назбирати таку велику колекцію за такий короткий час.





 
       І на останок, вже коли їхала в автобусі у вікно побачила Богдана Хмельницького, який наче стояв і благословляючи відкривав дорогу далі )))


       На годиннику 7:50, а вже так багато побачено, стільки приємних цікавих вражень отримано. Не дарма кажуть "Хто рано встає, тому Бог дає"    
        Попереду на нас очікує цілий день вражень. Далі буде.....
       

         Наш Мандрівник вирішив поїхати в тур вихідного дня в одне з сіл Надсяння, с. Старий Мякиш, Підкарпатського воєводства, Ярославського повіту в Польщі.

Державний Гімн України до 6 березня 2003 року мав такі слова:
Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

         Одна строка виділена. Чому? Річка Дон нам більш знайома, бо ще за часів Радянського Союзу вона протікала по території нашої тодішньої країни. І як говорять джерела і факти там проживають українці, та і з територією зрозуміло )))
      А от що ж із Сяном? Чому про нього йшлось в Гімні?
      Сян — річка в Україні (Турківський район, Львівська область) та Польщі.
       До 1946 року гірський Сян лежав на суто українській території, середній - на українсько-польському прикордонні (Сян вважався за межу української та польської частини Галичини), нижній — на польській етнічній території.
       Після встановлення нового кордону між УРСР і Польщею на території України лежать лише джерела Сяну, далі, на 55 км, Сян є кордоном між Польщею й Україною. На цій ділянці річки існували українські села. У 1946 р. при облаштуванні кордону мешканці сіл були переселені, а їхні будівлі — спалені (див. Операція «Вісла»). Нижче, 390 км, тече у Польщі. Після виселення українського населення державний кордон став також етнічною українсько-польською межею.

Сян з висоти пташиного лету (с)



Таким Сян представ  очам Мандрівника у червні 2018 року



      Отже метою подорожі було село Старий Мякиш, Ярославського повіту, Підкарпатського воєводства. А точніше стара  закинута Греко-католицька церква Пресвятої Богородиці.


     
      Знаходиться ця споруда, як і годиться,  в центрі села на височині.



      Коли готувала замітку, знайшла ось таку архівну фотку. Так церква виглядала у 1917 році.

 
       Церква Пресвятої Богородиці (в Польських джерелах часто зустрічається назва Церква греко-католицька Захисту Пресвятої Богородиці) є старовинним архітектурним об"єктом Підкарпаття. Це дерев'яна споруда з брусової конструкції, встановлена на дубовий фундамент, закріплена на великих каменях. Будівля є однією з небагатьох, у дерев'яній церковній архітектурі південно-східної Польщі, приклади, натхненні сакральною архітектурою цегляного бароко.



      Найстаріша частина зрубу закладена у 1615 році. Основна частина, такою якою ми можемо споглядати на фото, була зведена в 1803-1811 роках.
      В кінці 19 століття дранку, якою був покритий дах замінили на метал, який вкриває верх будівлі дотепер.
      Станом на 1939 рік в селі Старий Мякиш проживало 220 українців, 500 поляків і 20 євреїв.
Акція "Вісла" внесла свої корективи в долю українців і з 1947 року церква перестала функціонувати і дотепер стоїть закинута.
Стоїть, як мовчазний свідок трагедії народів....





       Біля церкви стоїть великий пам"ятник жінці, а поряд з церквою, схоже, надгробні камені. Вияснити кому пам"ятник і звідки саме ці камені з написами, на жаль не вдалось.





 
     Церква хоч і покинута, але навколо неї чисто і немає бур"янів, тобто місцеві люди підтримуть порядок   . Звичайно церква стоїть зачинена і потрапити в середину не було можливості. Але в шпаринку заглянути вдалось і стало сумно  



      Але ж було цікаво, невже ніде не залишилось жодного залишку розписів? Як би це було у нас, то і сумніватись не прийшлось, така церква вже давно припинила б своє існування, не кажучи вже про розписи. А от у них все-таки щось збереглось.

Знайшла в інеті фото 2013 року.



А ще є ось така інформація:
     У 1964 та 1965 рр. облаштування церкви (75 об'єктів), включаючи багатозонний, рамковий іконостас близько 1815 року, два бокові вівтарі, фестори були перенесені в Замковий музей міста Ланьцут. В 1976 році була зруйнована дзвінниця XVII століття.







       Ось такі пам"ятки історії, які колись знаходились на території наших земель, знаходяться за її межами.
       Фото в моєму альбомі http://photo.i.ua/user/729788/514375/ 
        Звичайно фото не всі оригінали Мандрівника. То ж дякуємо тим людям, які цікавляться історією і залишають нам з Вами цінні кадри!

 

                                                                "Любов до Вітчизни –
                                                         перша чеснота цивілізованої людини!"
                                                                      Наполеон Бонапарт

       Тепер щодо фортець, які знаходяться на Польській території. Звичайно ж дуже прикро, що у нас подібні споруди занепадають.
       Побудований в кінці 19-го століття форт в Перемишлі готуються внести до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Цю фортецю у Польщі вважають однією із візитних карток країни.
       Майже сто років тому ці стіни стримували натиск двохсоттисячної російської армії. І мало хто знає, що частина споруд знаходиться на українській території. Це - околиці села Поповичі. До кордону з Польщею - кілька сот метрів.
Початок історії тут http://blog.i.ua/user/729788/2226311/
Фото тут  http://photo.i.ua/user/729788/513121/
       Це була найбільша фортеця Австро-Угорської імперії. Російські війська тримали її в облозі майже 130 днів й тільки потім фортеця капітулювала.
      42 форти Перемишльської фортеці оточували місто 40-кілометровим кільцем, прорвати яке було практично неможливо. На українській стороні - всього 6 фортів, але саме вони були укріплені краще - адже противника чекали зі сходу.
 
      Фортеця має  цікаву інженерну інфраструктуру фортів і не перестає дивувати майстерності австрійських архітекторів. Наприклад є колодязь з глибиною - більше 100 метрів. Як він був збудований і для чого - до кінця не ясно. Він мав ліфт та металеві сходи. Можливо, це є перехід до Перемишля на випадок евакуації з фортеці, бо діаметр його  2 метри.
        Будівництво фортець не встигало за технічним прогресом, появою нових видів озброєнь. Кількість укріплень більшала, особливо на схід від Перемишля. Відтак, упродовж 1895–1903 років на підходах до одного з основних фортів — Форту І Сєдліска, більш відомого як «Саліс Соґліо» (знаходяться на території України) — крім двох допоміжних «Плешевичі» й «Марушка Ліс», було збудовано ще чотири так звані сполучні: «Лисічка», «Биків», «Поповичі» і «Дзєвєнчиці». (Більшість фортів перемишльського кільця отримали свої назви від найближчих сіл чи урочищ). Саме вони прийняли на себе основні удари російської армії восени 1914 року. Цю облогу Перемишль вистояв. Другої не витримав, і 22 березня 1915 року місто ненадовго було зайняте російськими військами. Перед здачею, виконуючи наказ командувача фортеці генерала Кусманека, уся військова інфраструктура й комунікації міста на Сяні були знищені, ворог захопив не фортецю, а руїну.






       Але уже на початку червня німецькі й австрійські війська знову заволоділи Перемишлем. До кінця першої світової війни залишались ще три довгі роки, але впродовж усього того часу ні якого військового значення Перемишль не відігравав. Після війни концепція оборони так званої Першої Речі Посполитої більше не включала в себе підтримку міст-фортець, Перемишль остаточно втратив своє військове значення, напівзруйновані форти почали розбирати.
        Про нього ненадовго згадали у 1939 році, коли Сян кордоном розділив місто на німецьку та більшовицьку частини.      
        Після Другої світової війни Перемишль із частиною Бещад належав до Радянського Союзу, а у 1951 році Сталін поміняв район Перемишля на вугілля Кристинополя. Усі шість допоміжних фортів групи Сєдліска опинилися в Україні. І якщо зараз на польській території довкола Фортеці Перемишль утворена ціла туристична інфраструктура, то для України ця тема, вочевидь, не на часі. (с)
      До цієї фортеці в реальному житті не добрались, але пишу для порівняння з нашими нещасними руїнами. Фото і розповідь взяті в інеті.
      Такий вигляд фортеця має з висоти пташиного польоту
Forty Twierdzy Przemyl z lotu ptaka
    

Один зі входів у фортецю









Центральний дворик артилерійського форту W I Salis-Soglio, збудованого в 1882-86 роках, який відносився до групи внутрішніх укріплень цитаделі Перемишля.





      Казарма форта W XV Borek - ще одного з внутрішніх фортів цитаделі, збудованої в 1892-1900 годах. В стіні добре видно пробоїну від важкого снаряда.



Каземат форта Borek. Ліворуч видно оголовки вентиляційних шахт.


Єдина бронебашня фортеці, яка збереглась. На передньому плані - вхід в підбашенне приміщення.


Це, я так розумію, відтворене убранство кімнат


      
     І, нарешті, — навіщо все це? Що, здавалося б, ми маємо до історії польського міста? Не все так однозначно. Перемишль кінця ХІХ-го — початку ХХ-го сторіччя був типовим містом Західної Галичини: навпіл поляків і українців, з вагомим впливом численних євреїв і вкрапленнями австрійців, німців, вірмен і циганів. Територія, на якій розташовані форти Перемишля, є територією нашої спільної історії та культури, дарма, що по ній проходить державний кордон. (с)
 
       Основний текст не мій, але що можна додати? Все і так чітко і лаконічно. 

Если б не случилось того что случилось 73 года назад, то мы бы все жили совсем в другой стране.

Японский карп - упрямая рыба, преодолевающая бурное течение водопада, - символизирует духовную победу над собой и физическую победу над встречающимися преградами.
Япония - это не только дзэн и мудрое спокойствие, достигать нирваны можно и активно - в бою без правил и оружия. 

[ Читать дальше ]

  Имел порядочные средства,

  Но шли года и вот наш Крез

  Уже по горло в деньги влез. 

  Солон ученый академик,

  К нему явился для полемик.

  Он рек - пустой ты человек,

  Ведь деньги не продлят твой век.

  Крез свел его тотчас же в кассу

  И показал червонцев  массу, 

  Но ни дублоны, ни рубли 

  Солона тронуть не могли. 

  Царь Кир давно бесился с жиру

  И с войском рыскал он по миру, 

  Где Крез, кричал он, до зарезу

  Хочу напакостить я Крезу.