Продовжуючи подорож http://blog.i.ua/user/729788/2250961/?p=1#p1 ми поїхали далі, а саме в житлову частину поселення Орбіта. 

       Коли майже п"ятдесят років тому містечко проектувалося, то передбачили, що у ньому житиме близько 20 тисяч осіб, переважно енергетики із сім’ями. Будувалася АЕС, а разом із нею росла Орбіта. З’явилися житлові будинки, один з найбільших в області універмаг, палац культури, величезна їдальня. Люди почали потроху заселятися, місто загомоніло... 

   Приїжджали люди звідусіль. Влада обіцяла роботу, житло, перспективи. Планувалося, що незабаром в Орбіті збудують школу, садочок, лікарню. Житло тут можна було отримати відразу.

       Після вибуху в Чорнобилі будівництво зупинилося назавжди. Місцеві мешканці враз залишилися без жодних перспектив. Через безробіття більшість із них виїхала. А коли згодом зупинилася котельня і єдина теплотраса в місті припинила подавати тепло в оселі, стало зрозуміло, що Орбіта вмирає.

      Та все ж сьогодні у містечку життя хоч і неквапно, але триває. У двох п’ятиповерхівках мешкають близько шістдесяти сімей, переважно пенсіонери.  (с)

      Одразу на в"їзді в поселення нас зустрічає чималенька дев"ятиповерхівка. Вона зовсім пуста, жодна людина тут не живе. 

Біля неї стоять дві будівлі. На одній з них зрозуміло написано "Універмаг". Але ж від нього залишилась пошарпана коробка. 

         Щоправда навколо самої коробки Універмагу повсюди розсипані неприхотливі квіточки, які вже ростуть самі собою, розсипаючи щорічно насіння.

         Жилі будинки з цього місця навіть не видно. Про їх напрямок ми здогадались по тому, що з-за лісочку вийшли місцеві, а потім туди ж пішов ще один чоловік. І ми теж пішли в тому напрямку, де в ліску натрапляли на старі червиві гриби, такі які бачили і біля так званої АЕС. Теж було дивно, що люди прямо в двох кроках від себе не збирають гриби   Дехто за десятки, сотні кілометрів їдуть хоч трішки зібрати грибів, а тут під носом добро пропадає на очах...

Вже коли підійшли ближче до пролісочка, між віттям стали проглядатись п"ятиповерхові будиночки і чувся дитячий гомін.

 Пройшовши ще декілька метрів нам відкрилась картинка мого дитинства і здалось наче ми з Марсу (недобудованої АЕС) прилетіли на машині часу у вісімдесяті роки минулого століття. 

     Тут дивна, заспокійлива тиша, яка зовсім не в"яжеться з ритмом мегаполісів. І побувши там зразу думаєш, що ось тут би пожити. Але походивши в такому спокійному ритмі вже наче і скучно стає. Але, але... кожен обирає для себе, під свій темпо ритм... 

З плюсів звичайно найчистіше хвойне повітря, для дітей просто оаза, машини виїзжають рідко, автобус по розкладу приїздить наче 3 рази на день, тиша і спокій для нервової системи. Начеб-то діток возять до школи і в садочок на автобусі.

Вийшли ми в іншу сторону від будинків, де побачили зупинку

Перед від"їздом пробіглись по ліску і зібрали трохи грибів.

Вже коли їхали в напрямку Чигирина, на довгому відрізку дороги лежали бетонні плити. Мабуть тут повинна була бути загорожа, якась кілометрова зона від станції.

На цьому наша екскурсія до Орбіти закінчилась, але далі нас чекав ще один цікавий об"єкт. Який вже давненько приманював до себе.

Посеред поля вдалині стоїть млин. І проїзжаючи декілька разів повз нього дуже хотілось підійти поближче. І ось той час настав    

Здаля здається, що з ним все в порядку, але підійшовши ближче вже побачили, що лопасті просто прибиті для антураху. Але ж все одно, хтось це дбайливо зробив. Ми дуже були їм вдячні.

Наблизившись до млина ми почали його оглядати з усіх боків

 

І побачили з боку вхід у млин

Звичайно він нас дуже приманював, тим більше там навіть ступеньки є. І ми полізли всередину, бо це було вперше в житті. Хоч і не дуже сподівались побачити там щось цікаве, все таки млин древній і все могли розтаскати, але ж надія жевріла. І о чудо!  Нам пощастило і ми не пошкодували, що протупцювали через все поле і залізли у млин

Там було багато всіляких перетинок, перемичок, дощечок і саме найголовніше    круглий механізм 

Багато брусів і досок поїдені шашелем, але деякі ще досить міцні і навіть цілі

Коли ми вилізли з млина сонце швидко ховалось за дерева. Ми були раді, що накінець змогли оглянути цього старожила

Млин справив гарне враження і пом"якшив енергетику бетонної станції і поселення Орбіти. Хоч млин давно і не виконує своїх функцій, але ж його енергія добра знівелювала пусту енергію бетонних розвалин.

 Гарного всім настрою   

Маруся, роди мне дочку. Девочку.

Если кто-то считает что есть люди, которые рождаются снабженными полной исчерпывающей информацией об окружающем мире, пусть считает.

горе горе сестры вам
У наймах косы по сывилы..
Или А.С Пушкин типа жил дед с бабкой и была типа хата орудия труда и корыто рассохлось
Рассохлось бо нерожала бабка
Нерожала бо зачать несмогла
Зачать несмогла бо педар*ской была .педапаской была потому-шо здравый смысл из уст библейских попрала ну срала на слова
Господь мужу глава а муж жене голова .. не муж для жены но жена.
Бранила деда мозг мужчине трахаа в разных позах имела вот как зачать без мужика с эмоцыональным кастратом.и впоймал дед удачу за хвоста
И пошла бранить бабка деда пуще прежнего и динаму деду закрутила и в политику пошла.ну дале развязку по телеку смотрите. А я спать.

Во время Первой Мировой один человек из Турции попал в плен к британцам. Вернувшись после войны в родной город Деврек, он рассказал, что офицеры ее Величества ходят с тростью, чтобы подчеркнуть свой социальный статус. Местные мастера быстро освоили модное производство и сделали Деврек известным центром изготовления изысканных тростей. Коллекционеры разных стран заказывают оригинальные трости из цельного дерева, украшенные драгоценными элементами. Цены на некоторые из них достигают 800 евро.

         Продовжуємо нашу подорож, яка розпочалась тут http://blog.i.ua/user/729788/2232896/ ; http://blog.i.ua/user/729788/2233136/&nbsp  ; http://blog.i.ua/user/729788/2234185/
        Сьогодні на нас чекає зустріч з головним об"єктом, до якого ми і прагнули і з якого розпочалась вся ця затія  - Добромильський Замок Гербутів.
        У 1450 році львівський ловчий Микола Гербурт на Сліпій горі поблизу Добромиля звів дерев’яний замок, для захисту навколишніх земель від татар. Але у 1497 році замок таки згорів, а село сплюндрували татари. У ХVІ столітті Станіслав Гербурт почав перебудову замку, використовуючи камінь і цеглу.





       Замок Гербуртів знаходиться не далеко від Добромиля, в селі Тернава, але перед штурмом фортеці слід зазначити, що стоїть вона в лісі на висоті 560 метрів.
       Переночувавши в селі Тернава, підкріпившись і зібравши речі ми вирушаємо на взяття фортеці    Із зупинки в селі Тернава видно вершину Сліпої гори, де саме і знаходиться замок.



Сюди ми дійшли ще вчора і заглибившись в село, переночували скраєчку. Зранку вже йшли до гори і зустріли пару цікавих хаток і хрест на вулиці села Терава.









       Далі наш шлях пролягав у гору і чим вище ми підіймались, тим гарніші відкривались краєвиди. Аромат від квітів і трав стояв супер    Хотілось впасти в трави, лежати, дивлячись в небо і напитуватись цим божественим нектаром ароматів
Це вигляд попереду, курс тримаємо на ліву гору


 
А це вид позаду, який далі буде відкриватись все краще і краще




    





  
Тут місцевий люд пасе худобу. Корівка відмовилась від фотосесії, відвернувшись і відмахуючись хвостом від нас. А козенятко трохи дало себе зазняти ))


      


        Вже під горою, де починається лісиста місцевість, ми зустріли місцевого жителя, який пас свою худобу. У нього ми уточнили чи на вірному ми шляху. Він з достоїнством  підтвердив, що шлях пролягає саме тут і розповів, що далі йде одна стежка, яка і веде прямо в замок, але на стежці буде одна розвилка і треба йти на ліво, бо права стежка зведе нас вниз до сусіднього села. Якось він скептично на нас поглянув і  додав, що майте мол на увазі там крутий підйом ))) Вийдете? Ми посміхнулись йому і підтвердили, що коли  є мета, зможемо її досягти
        І от ми йдемо серпантином хащами до замку. Підйом в деяких місцях дійсно був досить крутий, потім вугол підйому то трішки зменшувався, то знову  крутішав. І весь час стежка звертала і звертала…А ми все очікували, що ось за цим поворотом побачимо Замок.
 




Ось такий ми проробили шлях, дивлячись на карту



        Під ногами на стежці ми бачили свіжий слід від машини.
Дощу вночі не було, отже машина проїхала або сьогодні вранці, або вчора.


        І  НАРЕШТІ  за новим поворотом відкривається об’єкт нашої мрії
        Тут ми забули, і що підйом крутий, і що ми заморились, і стали йти ще скоріше, щоб нарешті доторкнутись до часу, до історії, до минулого….





З кожним кроком наближаємось все ближче і ближче







            Підійшовши до воріт, в глибині у дворі замку ми побачили 2 машини. Пройшовши в двір замку нас вітали його гості, які прибули сюди ще вчора і вже збирались від’їзжати. Це були дві молоді пари з Польщі. Ми трохи з ними поспілкувались. Розмова була дружня і приємна. Молоді люди були з Кракова і маючи відпустку вирішили проїхатись по цікавим місцям України. Провівши попередніх гостей замку, ми залишились в гостях у Гербутів


 
Це вхідний тунель, що веде зі входу у двір Замку











        Ми зайшли уверх, і знаходимось над вхідним тунелем і роздивляємось поближче цікаву кладку стін, в якій перекладені цегла з камінням.



















А тут гарно видно товщину замкових стін




У замковому дворі колись, звичайно знаходився колодязь, але тепер там лише яма, зарісша травою



Тут же знайшовся і теперішній мешканець ))) Жирненький равлик



          Історія одного з високогірних замків України сходить до 14-м століття, а саме - 1374, коли герцог Ополе запропонував щедрий подарунок старопольським родичам Гербутам, чиї предки були саксонськими і моравськими іммігрантами. Владіслав Ополе, користуючись підтримкою німецького дворянства, надав Гербутам ділянку на Галиційській землі, що тягнеться в долині річок  Вирва і Стрвяж, на якій він базується в декількох населених пунктах. Невгамовні середньовіччя, часте вторгнення татар та внутрішні війни стали приводом для вжиття заходів для захисту своїх товарів. Внаслідок цього виду діяльності недалеко від Добромиля був побудований укріплений замок. Ця дерев'яна фортеця, що височіє на вершині високої гори, майже 600 метрів, була заснована в 1450 завдяки Миколі Гербуту, де внизу пагорба біля підніжжя замку стали з'являтися перші будівлі, які пізніше дали життя сьогоднішній Тернаві.

        Руйнівне вторгнення татарської орди в 1497 році призвело до нечуваної бідності для мешканців Тернави та Добромиля, чиї садиби, як і Гербутська фортеця, майже повністю згоріли. Для того, щоб Добромиль повернувся до життя якомога швидше, король Ян І Олбрахт дав право вільно торгувати та організовувати торгові ярмарки. Протягом цього періоду кількість жителів значно зросла, включаючи велику кількість переселенців. Місто швидко прославилося ткачами, по товара до яких стояли в черзі торговці з Угорщини та Сілезії, також була дуже популярна сіль, видобуток якої почався на початку 16 століття завдяки сім'ї Гербутів. У 1566 році, коли Добромиль був під керуванням Станіслава Гербута, польський король Зигмунт II Август надав місту  Магдебурзького права.
          Протягом кількох років Станіслав Гербут ініціював будівництво нового замку, який мав би знову опинитися на вершині гори Сліпа, де саме стояла дерев'яна фортеця. Цього разу замок був побудований з каменю та цегли, який був привезений сюди з Варшави. На жаль, з цієї причини будівля часто страждала від вандалів, які викрадали цю надзвичайно стійку цеглу для своїх цілей.
       Цегла дійсно дуже міцна. А суміш для кладки схожа на вапнову, але вона міцна і не сиплеться, коли шкрябаєш її





       Значні будівельні роботи також мали місце під час правління Яна Щенсного Гербута, одного з найвідоміших господарів Добромилю. У той час оплот оточили захисною стіною в формі підкови і доповнили новою вежею, з якої в ясну пору дня були чітко видні навколишні території.
        У першій половині 17 століття чоловіча лінія династії Гербутів згасла, а в 1622 році замок перейшов у руки відомого магната Конєцпольського. За цей період ця фортеця, яка вже почала повільно втрачати свою оборонну цінність, була перебудована новими власниками: замковий комплекс став більш компактним і зруйновані кутові вежі. У XVIII столітті господарі дуже рідко оглядали стіни цього об'єкта, обличчя якого все більше погіршувалося.

Спочатку ми не зрозуміли, чому замок не має закінченої форми. В любому випадку мури повинні бути з усих сторін, хоч і зруйновані, але має щось бути. Але ж задня частина замку зовсім оголена і не має стін. Потім ми з"ясували в чому справа



      У 1784 році господиня фортеці, Анна Білоголовська, дозволила монахам із сусіднього василіанського монастиря зруйнувати частину оборонної стіни. Мешканці навколишніх сіл також доклались до розкрадання стін замку. А після Першої світової війни та Другої світової війни, та після артилерійських атак, колишня резиденція сім'ї Гербутів зрештою втратила монументальне обличчя.
https://castles.today/pl/zamki/ukraina/dobromyl/historia/

Обходили ми Замок вздовж і поперек і мабуть раза три, все боялись  пропустити якісь деталі

На вході є такі виїмки, можливо колись тут була замкова брама, яка фіксувалась в них

 
 


У всих стінах багато подібниї виїмок, а нижче бійниць їх цілий ряд, скоріш за все туди кріпились помости, або ще якість додаткові частини.



Ще цікаві деталі: внизу біля підлоги, в межах видимості є не великі отвори, схожі на зливи, вони під нахилом і виводяться за межі замкових стін



Дуже вразила кладка всередині вхідного/в"їздного тунелю   Пройшли віки, а каміння й досі міцно тримається. Тут також гарно видно суміш цегли і каміння в кладці.



Ще ми знайшли цікаві камінці. Нам так хотілось вірити, що це часточка герба   Сфоткавши їх, ми бережно склали їх у куточок.



Ми так прониклись духом цієї місцини, що майже відчували себе її мешканцями. Навіть піднялись якомого вище, а саме над входом в тунель. Там досить багато міста, але дуже заважають трава і кущі. Повиглядали, як дозорні, з вікон. І збоку, і в передні вікна над воротами і чітко побачили вїзну дорогу. Зверху прямо проникаєшся величчю Замку.







Кажуть, що за гарної погоди, з вершини гори на обрії можна побачити навіть місто Перемишль. Нам, на жаль, цього не вдалось, але фото з інету знайшли.



        Підти із Замку сил не було, хотілось бути тут ще, здавалось, що зараз перед очима повстануть якісь люди з того часу і щось нам розкажуть цікавого. Або інші, заморені далекою дорогою, путники заїдуть на конях і розкажуть нам, що нового у світі діється 
Прощаємось і дякуємо гарному замку і тим, хто багато літ назад збудував його!


Але ж час йде і треба було вирушати в інше місто, в якому нас чекали нові цікавості і вечірній потяг додому.

Далі буде...