Чи... Чи варто зупинятись... деколи? Сліпий хлопчина, граючий на баяні біля вокзалу. Коли кажеш аби взяв купюру бо вітер видмухне її з розкритої валізи для грошей, то біль пронизує душу. Він бере її, наче та вартує тисячу, а ти розумієш, що насправді то пару гривень  і стає ще важче на душі. Світ недосконалий? Чи він тільки вчиться досконалості? Чи...

Коли в магазині не вистачає 5 копійок, чесно зізнаєшся, що нема більше монет, а паперових грошей їм не треба бо здачу нема чим давати. Продавці кажуть, що принесеш пізніше. Говориш, що навряд, але посмішка у відповідь, викликає твою, тоді ж... Коли буде стільки гроршей аби відразу ти заходив до магазинів (нелюблю супермаркети) і відразу казав - мені здачі не потрібно даючи просто так в два рази більше? Коли...

Знову порвалась шкіряна куртка. не так багато людей лагодять шкіряні речі. В ательє знайома по частим відвідинам майстриня, полагодивши каже, що це певно останній ремонт. Питаєш скільки, вона каже, але віддаєш більше від суми. Вона просто хороша людина. Я бкожній хорошій людині давав би гроші просто так. Це не так і часто доводиться робити. Проходять дні... Гроші закінчуються майже відразу, живеш у борг. Позичаєш. Робиш роботу просто так, теж на питання скільки заплатити - а скільки заплатите... Набираєш товари в кредит - знову...

Береш мінеральну воду в скляній тарі. В неї особливий смак. Ідеш і займаєш уже ніби персональну лавочку в парку зранку в перерві між справами. Люди поспішають. Місто. Тут. Я люблю місто, але ненадовго там залишатись. Чоловіки, жінки, хлопці, дівчата (особливо дівчата). Рух... Розумієш... Варто... деколи

-----

   Історія: Пам'ятник Б. Хмельницькому встановлено у 1993 році, в 500-ту річницю міста Хмельницького. Його скультором був В. Борисенко, а архітектором — М. Копил.

   Цікаві подробиці: Всі визнають, що пам'ятник Б.Хмельницькому виглядає досить незграбним. З художньої точки зору пам'ятник має декоративно-паркову форму, тобто його риси силуетні, а не деталізовані. Таке враження, що скульптор бачив лише зменшену копію свого творіння і не уявляв як він буде виглядати в натуральну величину.
   Як виявилось, задум скульптора та архітектора був зовсім іншим — пам'ятник з самого початку призначався для розміщення на високому пагорбі, звідки він мав чітко проглядатись з усіх сторін міста. Первинним місцем розташування пам'ятника було перехрестя вулиць Сковороди та Кам'янецької. Вже навіть була відведена відповідна земельна ділянка, але була одна проблема: на даній ділянці було розміщено декілька приватних житлових будинків і місто мало надати мешканцям цих будинків нове житло. Але «прозорливі» мешканці заздалегідь попрописували у свої будинки
всіх родичів і знайомих. А згідно тодішнього законодавства, держава у такому випадку мала надати повноцінне житло всім прописаним мешканцям. От і вийшло, що замість 4-5 квартир місто мало надати понад 10 квартир.А таке «задоволення» місту було «не по кишені»... Ось і залишився пам'ятник гетьману, який мав стати символом нашого міста, нікому не потрібним. Тільки у 1993 році, коли місто мало святкувати свою 500-ту річницю, мер Хмельницького — М. Чекман — згадав за цей пам'ятник і доручив архітекторам знайти для нього гідне місце. Були різні варіанти. Найпершим і найочевиднішим було місце біля обласної адміністрації та ради. Але виникло делікатне питання: яким боком має стояти пам'ятник? Якщо обличчям до площі, до людей — то виходило, що спиною гетьмана та задом коня до входу у найвищі державні установи області. Якщо ж навпаки — то взагалі незрозуміло для чого його ставити... Коли нашим «державним мужам» розтлумачили вірогідні сценарії використання цього факту під час масових демонстрацій, вони тут же відмовились від цього місця!
   Наступним вірогідним місцем розташування пам'ятника став міст через залізничні колії на вул. Кам'янецькій. Існував проект розташування Б.Хмельницького над цим мостом. Архітектор, який це пропонував, доводив, що це буде найпередовіший проект у Європі. Пам'ятник мав кріпитись на металевих стовпах і його мало бути видно здалеку по всій вулиці Кам'янецькій. Але постало те саме питання: яким боком ставити пам'ятник — до центру чи від нього? Потім додалось ще одне: що будуть бачити водії та пішоходи, які будуть проїжджати або проходити під цією пам'яткою? Невдовзі відмовились і від цієї ідеї. А свято вже наближалось і пам'ятник мав бути десь встановлений. І тогочасний головний архітектор нашого міста М.Копил обрав, на його думку, «найменше зло» - місце біля обласної філармонії. Богдан Хмельницький і його кінь прекрасно проглядаються з вулиці Кам'янецької, і це напевне його чи не єдина перевага. Всі, навіть архітектор, який його ставив, визнають що пам'ятник поставлено невдало. Він не несе того задуму, для якого був зроблений, і він не став тим символом міста, яким мав би стати по праву. Така ситуація породила масу «народних» назв пам'ятника. Одна з найпоширеніших назв — «пам'ятник коню Богдана Хмельницького». На жаль, відхід від задуму скульптора не приніс очікуваної пошани як самому скульптору, так і Богдану Хмельницькому, якого вшанували в такий спосіб.

Вчора ходили в кінотеатр "Лейпциг" на "Голу правду". Нормальна така комедія... похіхікали та поржали...

А я от навіть не міг уявити, що на фільм, який іде вже 2 тижні буде такий ажіотаж на сеанс о 22:00 годині! Ми за 20 хвилин до початку змогли купити квитки тільки збоку у 3-му ряду! Не знав, що по вечорам "Лейпциг перетворюється на Культурно-розважальний центр такого масштабу!

А ще о 23:30 було холодно і дуже важко доїхати ддоїхати додому... маршруток майже не було, а скоросний трамвай, що обіцяли відкрити до Дня Незалежності досі в руїнах...   Зате у цей час безліч таксі...   Буквально половина, а то і 2/3 машин, що проїжджали з шашечками... То я не зрозумів, чи у нас бензин дешевий, чи безліч людей можуть дозволити собі кататися на таксі по 50 грн і вище? Якби їх всі пофарбувати у жовтий колір , то думаю о 12-й ночі ми б і Нью-Йорк переплюнули по кількості таксі на душу населення!

Велосипедисты будут платить за стоянку

---

Киевская городская государственная администрация решила устроить платные стоянки для велосипедов на территории города. Об этом говорится в распоряжении Киевской горгосадминистрации.

Администрация определила коммунальное предприятие "Киевдорсервис" заказчиком работ по устройству стоянок. Также предприятие должно разработать схему размещения стоянок и тарифы за стоянку велосипедов, согласовав последние с Главным управлением ценовой политики, сообщают Українські новини. Цель устройства велосипедных стоянок - стимулирование населения к использованию экологических видов транспорта, улучшение здоровья населения и экологического состояния города. Напомним, в июле 2008 года Киевская горгосадминистрация и Ассоциация велосипедистов Киева определили 17 велосипедных маршрутов для обустройства велодорожек на них. Маршруты охватывают 62 улицы города, а их общая длина составляет 160 километров. Киевская горгосадминистрация намерена обустраивать велосипедные дорожки при реконструкции существующих дорог и мостов, а также при строительстве новых.

В Киеве насчитывается около 15 тыс. велосипедистов.

Источник:

http://mignews.com.ua/categ516/articles/346449.html

     

Я вранці голос горлиці люблю. Скрипучі гальма першого трамваю я забуваю, зовсім забуваю. Я вранці голос горлиці люблю. Чи, може, це ввижається мені той несказанний камертон природи, де зорі ясні і де тихі води? — Я вранці голос горлиці люблю! Я скучила за дивним зойком слова. Мого народу гілочка тернова. Гарячий лоб до шибки притулю. Я вранці голос горлиці люблю...                       (Л.Костенко)

  

Була в моїй трудовій діяльності і робота кур"єром... Щоправда не довго. Хочу розкрити плюси та мінуси цієї діяльності з особистого досвіду.

Влітку перейшов я на іншу роботу, трохи огледівся, а так як робота позмінна, то вирішив свій вільний час проводити з толком...Почав підшуковувати підробіток, але працівники з нестабільним графіком особливою популярністю у роботодавців не користуються. Взяли мене в одну контору кур"єром... А діло було перед самою КРИЗОЮ, тож зайвий заробіток міг бути не таким і зайвим... Розказали мої права та обов"язки і видали мені проїздний на трамвай-автобус...(Було це якраз перед подорожчанням проїзду)

---

В оголошенні вказувалося, що можливо заробити до 100 грн в день! Може і можна, але я, працюючи не щоденно, мав надію отримати 1,5-2 тисячі гривень за місяць . Для цього потрібно було рознести понад 100 журналів в день. (Оплата здійснювалася  за розрахунком 90 копійок за журнал, хоча МенсХелс і Космополітен цінувалися трохи вище...) Хтось уявляє собі 100 журналів?  Це багато! А 100 адрес у певному районі? Короче, мій особистий рекорд був 56 журналів, район "обслуговування" тягнувся від Куренівського парку по Московському проспекту, з поворотами в різні провулки,  далі по Героїв Сталінграду до метро Мінська. По прямій на карті вийшло щось близько 10 км, і це не враховуючи повороти біля будинків та східці. Найкоротший маршрут був по ресторанам Подолу... Туди треба туло доставити по пачці безкоштовних газет... Так, як я працював не постійно, то і постійного району у мене теж не було, тож часто приходилось шукати адреси в нових районах...

Але це було навіть цікаво... Побачив багато цікавих місць, про які навряд чи коли дізнався б,  краще розгледів окремі куточки міста, у якому проводиш майже пів життя, але практично нічого про нього не знаєш, багато часу проводив на повітрі, а не за монітором чи телевізором, бачив цікавих людей, дивні будинки (особливо у приватному секторі), цікаві графіті та об"яви, зробив певні відкриття у собі та для себе, практично не було часу на дурацькі песимістичні думки, пропав животик, що почав було виділятися  ...

 

Виявляється багато людей досить прихильно відносилься до кур"єрів: підказують потрібну адресу, впускають у під"їзди, погоджуються передати пакунок сусідам, яких зараз нема дома... Справжне лихо для кур"єрів, це домофони . Так як робочий день кур"єра приблизно співпадає з робочим днем більшості жителів будинку, то приходилося обзвонювати не одну квартиру, щоб знайти живу людину... Або чекати поки хтось вийде з під"їзду...  А от будинки з консьєржами, це справжня благодать... Більшість клієнтів просять лишати корреспонденцію у них. А ще мені дуже сподобався мікрорайон по Героїв Сталінграду (що на Оболоні), будинки 2-10 зроблені дуже толково з власною інфраструктурою, між ними навіть єдитячі садочки, схожі на казкові замки...І ще одне цікаве спостереження: більшість дверей з кодовими замками стоять відкритими, а двері з домофоном зачинені...

Дещо інші проблеми з доставкою пакетів до офісів... Здебільшого вони розміщені на територіях колишніх заводів, займають там якісь кімнати чи цілі корпуси, але там трапляються такі лабіринти і розміщення не підлягає нормальній логіці... Деякі контори настільки високої думки про себе, що вказують лише адресу заводу і назву фірми... Спробуй знайди... Зате, у більшості випадків, винагородою слугує посмішка гарної секретарки...  Тут я зрозумів для себе ще одну річ: мабуть у мене в душі є непереборна тяга до затишку та гармонії...  Іноді просто дивуєшся, як люди можуть працювати у настільки жахливих приміщеннях, іноді на 50% завалених якимось ящиками, за столами ще моделі 50-х років...

Були і досить цікаві побажання по доставці, наприклад, прохання закидати пакунок на балкон, якщо хазяїв нема дома чи лишати журнал під ковриком...

Зараз вже все і не згадаю... Але, коли ввечері стомлений повертався додому і рахував відомості, то виходило, що заробив десь 10-30 гривень... Зате "угулявся" до дурі!  А от за цей час я протер п"ятки у зимових черевиках та повністю доконав свій рюкзачок, були і витрати по мобільному (питав код дверей чи як саме можна знайти будинок/офіс), а заробив лише 310 гривень з копійками... Тобто сальдо від"ємне вийшло...  Та зараз лишилися тільки позитивні спогади, хоча і тверда впевненість, що кур"єром грошей не заробиш...

Всі фото зроблені на маршрутах у місті Києві мобільним телефоном. А скільки всього лишилося "за кадром..." А скільки ось таких цікавих дрібничок ховається у внутрішніх дворах...

Любіть своє місто, вивчайте його і милуйтеся ним...

Так сталось, бо родину не вибирають. (Вибирають лише факт того, чи варто народжуватись - а там вже куди пошлють). Народилась я в місті Макіївка Донецької області. І вчилась я у Донецбкому національному університеті. (Ні, це не сповідь, це прелюдія). Тепер я вчусь в Києві і живу на Ворзелі.

На Новий рік староста (сам з Чернігову) написав мені таке привітання: "З новим роком бика національного донецького символу))))".

"Донецьк - місто троянд!" - обурено сказали мої друзі. Та потім ми так сіли і подумали. І зрозуміли, що пару кущів троянд бачили в Донецьку лише на центральному бульварі (імені Пушкіна). А биків - валом. Зрозуміло ж, що маються на увазі не тварини, а люди.

Зараз я все це розказала старості. "Бачиш, бики всі троянди поїли" - сказав він.

На жаль, це правда. Наші славетні міста перетворюються завдяки людським зусиллям на казна що. Та можна ж з цим боротись. Для початку - елементарно самому не смітити. Далі - виховувати оточуючих, щоб вони не смітили. Свої будинки перетворити на міні-сади. Особливо це важливо на балконах і у приватних будинках - щоб всі бачили. А там... Може, колись в Донецьку знову висадять троянди і їх вже ніхто не витопче і не позриває (з благою метою порадувати кохану подарунком). 

Можете мене привітати - я закрила сесію на відмінно (крім англійської). Сьогодні був іспит з філософії гуманітарного знання. Я отримала відмінно автоматом. Та про автомати раніше консультації не дізнаються. 

І ось я на консультації тяжко позихаю і кажу, що, мовляв, крім того, що стояти на мітингу, треба б було знайомого, який його проводив, і про філософію попитати - він же філософ.

"А що за мітинг?!" - відразу підривається на барикади мій однокурсинк, який вирішив придумати собі ворога в моєму обличчі, тому що мені аспірантура більше посміхається, ніж йому (от тільки спитати, чи я взагалі збираюсь в аспірантуру, - він якось не додумався).

"Збережи старий Київ!" - гордо відповідаю я. "А ти його знаєш?!"

- Кого - старий Київ? - дивуюсь я, бо, може, питають про того мого знайомого.

- Так! - кричить однокурсник.

Я, розуміючи, що старий Київ не обмежується Подолом, говорю: "Ну, трохи уявлвю".

- Що ж ти збираєшся зберігати, якщо не знаєш?!

Я щось буркнула, що є що зберігати, то і будемо, тому що дійсно доводити щось цій людині не хотілось. Дітей у дитячих будинках я теж не знаю особисто, то що ж мені - не передавати їм теплі речі?

Тому хай живе старий Київ! І всі старі міста загалом! (Адже в одній пісні Сергія Василюка поруч з Києвом, який нищать, стоять Львів і Одеса. Я б ще до цього переліку додала Кам"янець, Чернігів, Полтаву і ще багато чого, адже навіть в Донецьку є будинки ХІХ ст.).

ЗІ: А ще я всім раджу прочитати книгу Олега Андроса і Анжеліки Комарової "Територія духу". 

 

 

Нову, альтернативну версію походження міста група науковців презентувала колегам і громадськості у суботу 1 листопада на спеціально влаштованих слуханнях у Дніпропетровську.

Наукове обговорення версій походження міста організувала одна з міжнародних громадських організацій.

Донині указ Катерини ІІ про заснування міста Катеринослава від 1776 року вважався точкою відліку історії Дніпропетровська, однак сучасні дослідники переконані, що коріння міста сягає козацької доби – 1645 року. Це дата першої згадки про поселення Нові Кодаки на правому березі Дніпра (зараз це одна із промислових зон міста-мільйонника).

Історики стверджують, що знайшли архівні докази того, що Нові Кодаки були великим військовим і торговельним центром Придніпров’я, так само, як й інші козацькі поселення на території сучасного Дніпропетровська – Стара Самарь та Старий Кодак. Останні згодом занепали, а ось Новий Кодак перетворився на адміністративний і культурний центр, саме з нього, кажуть науковці, й велося керівництво будівництво імператрициного Катеринослава.

«На початку 20-го століття вже потроху доходили до цієї версії. Але згодом краєзнавчі дослідження вже не були популярні. До того ж вже склалась традиція, нема нічого важчого, ніж ламати міфи», – каже один із прибічників версії, краєзнавець Валентин Старостін.

А втім, з новою версією походження міста згоді далеко не всі дніпропетровські науковці. Вони пропонують їй ще кілька альтернатив, приміром, дехто схильний шукати витоки міста навіть у 11-му столітті, коли на території сучасного мікрорайону Ігрені існувало давнє поселення русичів.

«Спроби передатування є трохи пришвидшеними спробами позбавитись імперського минулого. Вони зрозумілі, але з наукової точки зору мають певні вади», – вважає історик, доцент Дніпропетровського національного університету Максим Кавун.

Наразі дніпропетровські історики закликали владу профінансувати розкопки на території давніх поселень в межах міста, аби покласти край дискусії про витоки Дніпропетровська.

Півтора місяці тому місто відзначило свій день народження, за офіційною «імперською», версією, – 232-й.

 

Наш Тернопільський замок не криє великих таємниць, у ньому не живуть привиди, не заховані в його стінах  коштовні скарби… На думку істориків (звичайно). Сьогодні тут знаходиться Палац спорту, а недільними вечорами (як нещодавно мені повідомили) гучить дискотека…

Проте історія замку сягає часів Галицько-Волинського князівства.  Перша писемна згадка про замок з*явилася 1540 року. Вона свідчить про те, що Польський король Сигізмунд дав каштеляну Яну Тарнавському наші терени за умови, якщо той збудує тут фортецю. Фортеця будувалась впродовж 1546 -1548 років. Згодом тут почали селитися люди. Укріпив і добудував замок син Яна Тарнавського – Кшиштоф. Також достатньо коштів вклав у добудову та розширення замку Томаш Замойський, який отримав його в посаг від дружини, дочки князя Костянтина Острозького.

З боку міста замок був захищений глибоким ровом  і земляним валом, укріплений частоколом. Із заходу його стіни захищало штучне озеро, створене у 1548 році. По кутах двору стояли вежі. Для оборони замку господарі утримували невеликий загін озброєних вояків.

За свою історію замок часто зазнавав набігів та руйнування. Найбільших під час турецько-татарських набігів наприкінці XVI – XVII ст. Після того, як його в 1672 році знищили турецькі союзники гетьмана Петра Дорошенка, на фундаменті замку, було збудовано Воздвиженську церкву .

Згодом замок було відбудовано графом Францішеком  Критовським  як палацову споруду на початку ХІХ століття у новому стилі - подібно до великого палацу у вигляді каре з невеликим двором всередині. Білокам’яна різьба стриманих форм добре поєднується з великими площинами стін.

Цю споруду сильно зруйнували буревії Першої і Другої світових воєн. Замок реставровано в 1951 році.

Сьогодні він врочисто стоїть над ставом, милуючи око величністю та шляхетністю.