хочу сюда!
 

Ольга

34 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 25-45 лет

Заметки с меткой «місто»

На Львівщині створять історико-археологічний заповідник.

Депутати Львівської обласної ради розпочали роботу над створенням історико-археологічного заповідника на території Стільська Миколаївського району Львівщини.

Таке рішення було прийнято на засіданні постійної депутатської комісії з питань культури, історико-культурної спадщини, духовного відродження та засобів масової інформації Львівської обласної ради. Про це повідомляє відділ інформації та зв`язків з громадськістю Львівської обласної ради.

За словами голови постійної комісії Ореста Шейки, львівський археолог та багаторічний дослідник Стільська Орест Корчинський протягом серпня-вересня підготує проект створення на території Стільського городища і прилеглих територій історико-археологічного заповідника. Після цього профільна комісія підготує проект рішення обласної ради і винесе його на затвердження сесії Львівської обласної ради.

Як зазначив ZAXID.NET Орест Корчинський (до речі, автор відкриття і наразі єдиний дослідник Стілько), Стільське городище – це найбільше місто Європи VIII–ІХ ст. Пам’ятку досліджували з 1980-х років з перервами до 2000 р. «Раніше тут проводилася Верходністрянська археологічна експедиція. Зараз вона не працює з ініціативи Національної академії наук. І безпідставно. Особлива наукова, культурна та історична цінність цієї унікальної пам’ятки у неймовірно великій, як на той час, укріпленій площі міста – 250 га, яка у кілька десятків разів була більшою за площі головних міст тогочасної Європи, зокрема давній Київ мав 9,7 га, вся укріплена площа. Але Стільсько не є окремий унікум, довкола нього ми маємо 60-100 км міста–сателіти, які  мають укріплену площу. Тобто територія, де ми знаходимося, - це фактично центральна частина слов’янського світу, на яких знаходяться замки міст, фортець, що свідчить, що цей регіон не був відсталим  в економічному, політичному і культурному розвитку, як про це писали російські і польські вчені, та й українські вчені першої половини ХХ ст., казали, що це провінція, одні казали, що це провінція Київської Русі, інші казали, що малопольські провінції. Виявилося, що ні на одній ні на іншій території немає таких об’єктів, а звичайно, що будівництво таких об’єктів вимагало грандіозних ресурсів і стабільної політичної потужної політичної організації, це говорить про те, що принаймні у другій половині VIII ст., на нашій території існувала держава, про яку ви чули і знаєте, вона відома з «Повісті минулих літ», з інших джерел – Велика (або Біла) Хорватія», - зазначив Орест Корчинський.

Довідка ZAXID.NET

Як зазначив Орест Корчинський, у 1981–1987 р.р. дослідження (Стільського городища) проводились на кошти Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Зважаючи на особливу наукову історичну та культурну цінність городища, а також для поглибленого вивчення його та інших аналогічних пам’яток у Верхньому Подністров’ї, Академія наук Української РСР створила у 1987 р. постійно діючу Верхньодністрянську археологічну експедицію і надала їй довготривале цільове фінансування. З 1987 до 1992 р. експедиція працювала у складі Інституту суспільних наук АН України (сьогодні Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України), а у 1992 р. була переведена до Інституту народознавства АН України в якому діяла до 2000 р., на правах юридичної особи з окремими фінансуванням та балансом.

Птаха забіяка.


- Пильнуй!

- Що ти кажеш?

- Летить птаха,птаха забіяка

  крилами махає.

- Ну і що,хай собі махає.

- А за нею кака,кака смердяка

  у піке круте лягає.

- Що лягає?

Ляп-ляп-ляп,послід послідив,

одну,дві,три - голови покрив.

- А тебе вже де би,саму птаху!

- Необачні мають проблемку,

  а спритні жартівливу темку.

- А,кажи собі що хочеш.

- Пильнуй!

- ...

“Місто квітів”

Конкурс “Місто квітів”, організований «ОТП Банком» за підтримки міського голови Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса.

Конкурс започаткований торік у рамках екологічного вектора програми корпоративної соціальної відповідальності «ОТП Банку».

Визначатиметься найкращий заквітчаний балкон, підвіконня чи подвір‘я міста.

В конкурсі можуть взяти участь усі бажаючі, для цього потрібно зареєструватись у регіональному відділенні “ОТП Банку”

Приєднатися до події

Легенди Украины

Сайт для тех кому интересна история происхождения название его города или села, его фамилии, да и просто для тех кому хочется почитать Легенды Украины
Если оставить заявку в разделе "Відгуки та замовлення" я в ближайшее время напишу историю происхождения фамилии, города или села.

Добро пожаловать ведь у каждого есть своя, глубокая история...

http://www.legendsukraine.at.ua/



Обласна музична філармонія

Обласна музична філармонія 1891 р. м. Івано-Франківськ





Івано-Франківськ

Івано-Франківськ, в будь яку пору року чарівний!!! Обожнюю його весняні вулички, і дерева які почали прокидатись від сну...

Синдром Метрополянина

Вкотре перед очима звичайний буденний ранок великого міста. Не важливо якого саме, просто метрополісу, одного з багатьох на нашій планеті. Автошляхи переповнені машинами, громадський транспорт – людьми, всі поспішають на роботу, на навчання або по інших справах. Іноді перебуваючи у цьому біоритмі «години-пік», стає цікаво спостерігати за його учасниками «метрополянами». Це дійсно ніби якийсь синдром, а чому саме, спробую пояснити далі.

Кожна людина за своє життя має потребу опинитися у великому місті. По-перше там «є все», а бо принаймні те, чого не знайдеш у селах чи маленьких містечках. Окрім широкого спектру товарів і послуг метрополіс зваблює великою кількістю можливостей навчатись, працювати за більші гроші, та ще багато чого. Щодо розваг – то саме тут є все те, чого забажає душа провінціала. Високі споруди, великі площі, багато людей та дорогих авто – все це мимоволі приваблює.

Через велику кількість людей і ресурсів на одиницю площі тут більша ймовірність здобути освіту, знайти роботу, заробити гроші, витратити їх, знайти друзів, зустріти кохання й втратити його. Темп життя швидший, ставки більші, розмах ширший, цілі глобальніші. Щороку з новим сезоном сюди прибувають нові партії молодих амбіційних осіб із великими планами на майбутнє, пов’язане на їх думку із цим містом. А тут свої правила і норми, що ніде не прописані, однак  місто щодня диктує їх своїм мешканцям. Якщо вже дійсно вирішили жити в ньому, користуватись його благами, то нікуди не подінешся, будеш жити за цими правилами. Темп життя дійсно швидкий, тому необхідно навчитися бути більш організованим, як найчіткіше планувати кожний день, думати про кілька справ одразу, розставляти приорітети за ступенем важливості. Суха прагматика, однак декому вдається обходитись і без неї.

Метрополяни схильні до стресів, оскільки щодня навколо безліч індивідуумів, і з боку кожного емоційний та інформаційний тиск. Самої інформації теж безліч: на роботі, в транспорті, по дорозі, реклама, агітація, об’яви, просто спілкування, захоплення і розваги – й ті іноформаційно ємні. Шуми міських мереж та мешканців, швидка їжа, людський фактор, постійні справи з грошима – і стресу вже не уникнути. Є засоби для його усунення, однак,  позбавивши нас від стресу цього разу, вони роблять нас вразливішими до нього потім. Разом із тим багато прив’язаностей і залежностей на додачу до загльних тютюнових та алкогольних: від спілкування, від думки оточуючих, від телебачення чи інтернету, від ігор, дорогих речей, магазинів, престижу, грошей, громадських порядків та збоїв роботи систем. Багато чого доводиться робити не тому що хочеться, а тому що треба, при чому за несподіваних обставин.

Вченими доведено, що корінні жителі міст зазвичай слабші у відтворені потомства. В середньому сімї  міських жителів мають від одного до двох дітей. Тобто відтворення не є повним, і це не тільки через забруднене міське повітря і слабше здоров’я, а зразок біологічного сигналу, коли особина помічає завелике скупчення своєї популяції в одному місці, загроза перенаселення стає причиною зменшенню народжуваності на підсвідомому рівні. Однак чисельність населення міст росте за рахунок приїжджих, що жили у більш просторому середовищі і ще не мають явних ознак синдрому метрополянина. Та з часом пастка затягує, для чого є безліч механізмів у місті, і приїжджі стають частиною метрополісу, підхоплюючи цей синдром.

Загальний стан здоровя метрополянина також не є добрим, по-перше – стреси, по-друге – екологія, по-третє – наслідки темпу життя міста, такі як швидка їжа, великі перерви між нею, споживання її на ходу, недосипання й моральне виснаження, а також брак руху. Так, не дивлячись на те, що простір міста великий і шлях від дому до роботи налічує часто чималий кілометраж, метрополяни не рухливі, своє пересування вони давно довірили громадському та персональному транспорту. М’язи не отримують мінімально необхідні навантаження, кров не має достатньо імпульсів для розгону, кістки і суглоби стиснуті статичними позами їх хазяїв, такий режим експлуатації не є прийнятним, однак він частково продиктований містом. Робота – здебільшого сидяча,  пересування - в основному в транспорті, часу – обмаль.  Спорт, як подолання гіподинамії має місце в окремих випадках, однак по закінченню шкіл та інститутів у більшості метрополян перестає бути актуальним. Правило приорітету спрацьовує не на користь фізичної культури, хоча вони і усвідомлюють її необхідність. Тільки як проблема постає ребром, вона набуває актуальності. Спасіння мають ті, хто може дозволити собі абонементи у фітнес-зали, бо залежність метрополянина від грошей  змушує його ходити на процедури, що вже проплачені. Також добре, якщо є команда однодумців, які вирішують цю проблему разом, по-перше так веселіше, по-друге  - домовились – мають виконати, по-третє – стадний інстинкт. Хоч житель сучасного міста теоретично – це інтелектуально розвинена особа, носій та джерело інформації, прояв людського розуму (нажаль лише теоретично), однак інстинкти правлять ним не менше ніж первісним дикуном. Вони як на мене менш шкідливі, ніж рефлекси прищеплені містом. Однак ментальність осіб здебільшого проти зайвих рухів. Метрополяни із прогресуючою формою хвороби навіть одну зупинку, якісь там 500 метрів, їдуть маршруткою, яку доводиться чекати іноді довше, ніж пройти дану дистанцію пішки. При цьому вони ладні пхатись у переповнену машину, наступати один одному на ноги і лаятись, аніж пройтися тротуаром подихати повітрям і помилуватись своїм містом, чого не зробиш притиснутим до вікна маршрутки. Буває що кількість зупинок їх не влаштовує і вони, аби не пройти зайвого метра просять зупинитись біля магазинів, світлофорів, сміттєвих урн чи знаків, цим самим уповільнюючи рух транспорту загалом. 

Але це аж ніяк не означає, що метрополяни полюбляють скупчений натовп, і наступна ситуація це продемонструє. Буває так що транспорт напівпустий. На парні сидіння маршруток люди всідаються по одному, на довге сидіння вагону метро, що розраховано на шістьох, двоє різних людей всядуться по різні боки, аби їх розділила відстань у чотири сидіння. Явище переконливо свідчить, що метрополянину не просто неприємно знаходитись у натовпі, він підсвідомо протестує проти  нього, готовий втекти, розсередитись аби всі ці люди віддалились, і дали вдихнути на повні груди і насолодитись простором. Але до натовпу вони привязані, як і до всього міста, тому ця жага залишається криком душі, що може втілитись лише на короткий час на вихідних, чи у відпустках, і то далеко не у всіх.

Про те, що метрополяни заселяються у мурашинники, і не знайомі зі своїми сусідами через стінку, відстань між життєвими просторами яких зовсім мізерна, сказано уже багатьма людьми  за роки існування великих міст, і цей принцип також нав’язаний метрополісом і технократією. Ми маємо бездротовий зв’язок із людьми різних континентів, однак зв’язки із близькими людьми слабші і мізерніші. А вони насправді нам потрібні більше.

Можливо хтось і зараз не згоден із тим, що я застосував тут слово «синдром», але на скільки прийнято в науці, то хворобою називається будь-яке відхилення від природного стану організму. А метрополізм – це дійсно відхилення, ще й не аби-яке! То ж, ми з вами хворі на одну хворобу, і боюся, що вона не виліковна, їй можна просто не давати розвиватися. Единий спосіб запобігти захворюванню – не повязувати своє життя із великим містом.

                                                                                                  4.10.2010

Місто Вроцлав

Вроцлав, Польща

Люд. Рух. Поспіх.

згадуючи один з лютневих вечорів

Запалене сонячне око червоне
В блякло-недужій небесній блакиті.
Брили брудні – сніго-крига, пухлини
Всіяли місто.
            А храмові дзвони    
Благовіщують. Молитвою лине
Спів їх…
        Люд. Рух. Поспіх. Втрачені миті.


16.02.2011

© Stepans’ka Marina
(SMG)