хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «реформи»

Іржаві шестерні - криза державного менеджменту

Андрій Дуда

Нинішня влада доклала чимало зусиль і присвятила часу побудові виконавчої вертикалі. Але
в результаті ефективність виявилась нижчою, ніж за попередників
9 грудня 2010 року вийшов Указ президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», яким окреслено першочергові заходи щодо зміни їх структури та функцій. Часу, що минув, достатньо для перших висновків. Як бачиться, зміна моделі й підпорядкування органів виконавчої влади, а також розширення впливу президента на виконавчу вертикаль (які чомусь називаються «адміністративною реформою») не посприяли досягненню декларованих цілей цієї реформи: ані ефективності роботи, ані оптимізації чисельності, ані підвищенню відповідальності в цих органах.
 
«Народні депутати Кабміну»
 Півроку тому парламент ухвалив закон, який «висів» у повітрі понад 10 років, – про центральні органи виконавчої влади. Фактично, цим документом закладено правові підвалини діяльності центрального рівня управлінської вертикалі (міністерства, державні служби, агентства тощо). Норми чітко відображають сучасну тенденцію в державному управлінні: поновлюються «кучмівські» повноваження президента. Система виконавчої влади на центральному рівні знову стає двоголовою. Формально Кабмін є вищим органом у системі виконавчої влади, але фактично ключові повноваження має глава держави.
 Понад те, тихою сапою було зроблено справжню кадрову революцію в міністерствах. Сьогодні міністр поступово набуває рис «народного депутата Кабміну»: він голосує на засіданні уряду, але реальною владою у своїй інстанції не наділений. Відбулося це завдяки реінкарнації ідеї Леоніда Кучми щодо запровадження посади «державного секретаря» в міністерстві, якого призначав і звільняв безпосередньо президент (до речі, саме прем’єр Янукович 2003 року домігся того, щоб такі посади скасували). Сьогодні їх поновлено, щоправда, під нарочито безликою назвою «заступник міністра – керівник апарату». Але суті це не змінює, бо його статус абсолютно відмінний від решти заступників.
 Керівник апарату є державним службовцем і продовжує виконувати свої повноваження, навіть коли звільняють очільника органу. Ба більше: для Януковича зробили з міністрами те, на що не наважувався Кучма (хоча йому це наполегливо радили). Їх фактично позбавлено повноважень у призначенні та звільненні працівників апарату міністерства. Тобто формування штату органу – це компетенція заступника – керівника апарату (залежного від очільника держави), а не профільного міністра. Якщо за Кучми призначення і звільнення з посад здійснював держсекретар за погодженням із міністром, то сьогодні все вирішує вірний президентові керівник апарату.
 
Нагляд і контроль
 Інша цікава тенденція у змінах структури виконавчої влади – запровадження можливостей для перехресного контролю з боку представників різних політично-бізнесових груп в оточенні глави держави. Цьому сприяє кілька інституційних рішень. По-перше, «обсаджування» міністерств різноманітними службами, агентствами та іншими «технічними» структурами, які перебирають на себе прикладні функції, часто пов’язані з управлінням чи розподілом бюджетних коштів. Керувати в цій системі призначають чиновників, асоційованих із різними кланами: так, «профільним» віце-прем’єром може стати лідер однієї з таких груп, міністром, – наприклад, ставленик «старих донецьких», а керівником нацагентства – молоде дарування, яке вважають наближеним до глави АП. Так – усі на видноті, підноситься роль глави держави як арбітра… хоча енергія часто витрачається не на справу, а на «узгодження» групових інтересів.
 По-друге, розширення кола «політичних крісел». Згаданим законом від 17 березня 2011 року посади першого заступника міністра та заступника міністра віднесені до політичних, на які не поширюються трудове законодавство й норми щодо державної служби.
 На практиці це означає, що президент дістав додаткові можливості в тасуванні «колоди» міністрів. Він може в будь-який момент приймати рішення про звільнення когось із них чи інших «політиків» і не побоюватися, що роботу буде «завалено». Бо ж пам’ятаємо: в кожному міністерстві є свій «кадровик».
 
Скорочення через розширення
 Свого часу Адміністрація президента України голосно відрапортувала про «самоскорочення» чисельності. Мовляв, якщо за помаранчевих Секретаріат налічував 530 осіб, то після приходу до влади Януковича склад АП зменшили до 424. Та не минуло й року, як «у рамках адміністративної реформи» з’явилися два укази президента, якими було збільшено штат його канцелярії спочатку до 514, а 11 серпня 2011 року – до 524 працівників. Тобто сьогоднішня структура на Банковій чисельно майже не відрізняється від колишнього Секретаріату.
 Заради формальної справедливості слід сказати, що рівень кадрових скорочень у міністерствах та інших ЦОВВ загалом відповідає темпу, закладеному в указі президента про адмінреформу від 9 грудня 2010 року. Проте на сьогодні ще дуже рано підбивати підсумки скорочення штатів у центральних органах виконавчої влади. Проект постанови Кабміну про їх граничну чисельність уже має кілька редакцій, але досі не підписаний. Причина зрозуміла: кожен міністр, кожен керівник центрального органу лобіює власні інтереси.
 
Відрізали, не відмірявши
 Технологія скорочення в органах влади вже сьогодні демонструє грубі прорахунки. Насамперед ідеться про механічність цього процесу. Спочатку урізають «вакансії» (тобто «незаміщені» посади), далі «під ніж» потрапляють місця «пенсіонерів». І лише після цього вирішують питання про скорочення персоналу. Як засвідчує практика, таке бюрократичне зменшення чисельності штатів – підстава для дальших кроків у їх роздуванні.
 Понад те, скорочення заради скорочення, хизування цифрою результату – це хибний шлях. Кадрове урізання має бути останнім етапом в адміністративних перетвореннях, йому має передувати інвентаризація функцій як держави, так і органів влади, вивчення навантаження на одну посаду тощо. І саме зі скорочення функцій, оптимізації їх виконання треба починати аналогічний процес щодо кадрів. Цього на належному рівні зроблено не було.
 
«На Івана по два пана»
 Серйозним недоліком нинішніх перетворень є також відсутність системних змін у відносинах керівник – підлеглий у владних інституціях. У ході «адміністративної» реформи Януковича не було жодним чином змінено вимог до формування структурних підрозділів органів державної виконавчої влади, хоча це вкрай необхідно робити, зважаючи на галопуючі темпи впровадження електронного урядування, оптимізації комунікацій в органах державного управління. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій», яка встановлює вимоги до структури органів влади, – це вчорашній день у даній царині, оскільки вона зберігає безліч управлінських рівнів і чималу кількість керівників на квадратний метр. Департамент в органі влади (скажімо, в міністерстві) із 25 осіб може включати таких керівників: директор, один заступник «без портфеля», два керівники управлінь, чотири начальники відділів, кілька завідувачів секторів. Тобто як мінімум 8–10 керівників на 25 службовців, що меншою мірою бачиться дивним не в мілітарній, а в цивільній службі. Попри те, «реформатори» не спромоглися навіть косметично підкоригувати цю систему.
 
Неправильна мета
 Найголовнішою проблемою «адмінреформи» та основною причиною низької ефективності держуправління, яка й виявляється в постійній неспроможності держави сформулювати і втілити в життя цілісну результативну політику й відображається в низьких рейтингах довіри громадян до органів влади та в скепсисі щодо самої спроможності чиновників діяти ефективно, є початково неправильно поставлена мета. Закони, укази президента й постанови Кабміну де-факто спрямовані на вирішення двох завдань: реального – забезпечити лідерові держави та його оточенню контроль над управлінською машиною; і популістського – продемонструвати «скорочення чиновників» (яке має стати замінником власне реформи). Усунення дублювання функцій, зменшення непотрібного втручання держави в економіку й життя суспільства, запобігання корупції, відкритість і зручність для громадян – усіх цих питань «реформатори» навіть не заторкнули. А отже, годі дивуватися, що реальним результатом перетворень стали запобігання чиновників перед АП і глухе роздратування від беззмістовних скорочень. Як це позначиться на ефективності вертикалі – зрозуміло без пояснень. 

wz

wz

Эксперты - о последствиях принятия пенсионной реформы

Экономисты рассказали, чем обусловлено принятие пенсионной реформы в нынешнем виде. Председатель Верховной Рады Украины Владимир Литвин подписал закон о пенсионной реформе, которая начнет действовать через три недели - с 1 октября. Верховная Рада внесла в законопроект поправки, согласованные с МВФ. Всего было проголосовано пять поправок. Эксперты рассказали " Главреду " о последствиях принятия пенсионной реформы для украинцев, а также поделились своими прогнозами, подпишет ли документ Президент.

Владимир Лановой, президент Центра рыночных реформ, экс-министр экономики Украины, доктор экономических наук:

Пенсионная реформа обусловлена стремлением властей уменьшить расходы государства текущего характера и увеличить возможности накопительной системы как источники для государственных инвестиций в экономику. Т.е. за всем стоит желание нынешнего руководства иметь дополнительные ресурсы для строительных проектов. А поскольку они поступают за счет кредитов и долгов, то нужны пенсионные фонды, чтобы они на 20-30 лет могли профинансировать эти долги, и чтобы государство в это время не имело проблем. За счет обычных граждан и пенсионеров. Выравнивание дефицита Пенсионного фонда не является проблемой вообще. Принимаемые меры ничего не дадут для решения проблемы дефицита Пенсионного фонда. У нас всегда был этот дефицит - и в 1992, и 1993 годах. Решение данной проблемы власти видят в неповышении уровня пенсий. Теперь все будет объясняться тем, что нет денег, есть дефицит, а ставки денег ограничены. За счет того, что инфляция, ВВП и отчисления будут расти, а уровень пенсий будет заморожен, в конце концов выровняют этот дисбаланс. И потом рассказывать, что выравнивание произошло благодаря пенсионной реформе. Здесь мало реалий - больше демагогических аргументов. В нашей стране сейчас проходят те законы, которые в интересах крупного капитала. Газовые соглашения с Россией не выгодны в первую очередь крупному капиталу, поэтому Президент встал против продолжения таких диалогов. Все экономии зарплат, пенсий, социальной помощи происходят в интересах именно крупного капитала.

Олег Соскин, директор Института трансформации общества:

Подписание законопроекта председателем Верховной Рады - ошибочное решение, поскольку это не пенсионная реформа. Таким образом осуществляется геноцид против украинской нации. Этот документ подобен тому, который был принят Сталиным и Кагановичем и касался организации голодомора в 1933 году против украинского народа. Тогда это было откровенным грабежом украинцев, когда у них отбирали хлеб, зерно, продукты и тому подобное. Сейчас происходит более изощренное ограбление. Но цель та же - существенно увеличить эксплуатацию украинского народа и переложить на рядовых украинских граждан результаты мирового кризиса и внутреннего тотального ограбления со стороны правящих кланово-олигархических групп. И не важно, какая это правящая группа: Литвин относится к кланово-олигархической группе Кучмы-Пинчука, группа Януковича - это его семья плюс Юра Енакиевский, также есть группы Тимошенко и Ющенко. Эти четыре группы одинаково грабят население, а их представители в Верховной Раде ставят одну цель - эксплуатировать население.

Есть ли позитив в этой реформе? Никакого. У нас сохранилась солидарная система, которая была характерна для советского социализма, когда была тотальная государственная собственность, и все работали, как в концлагере, на государственных заводах, фабриках и в колхозах. Теперь увеличили трудовой стаж до 35 лет - столько человек должен работать, чтобы получить право на какую-то пенсию. Если в 20 лет начал работать, то до 55 лет. Но 60% мужчин не доживает до 62 лет. Так какой смысл работать человеку 35-40 лет, чтобы потом не воспользоваться этой пенсией вообще? Так же и с женщинами. А миллиардеры на этом не остановятся и поднимут пенсионный возраст до 65 лет. Это значит, вышел на пенсию и умер. Поэтому я считаю данное решение провальным. Оно принято только для того, чтобы получить деньги от МВФ, так как шайка правящей бандократии довела государство до банкротства. Им сейчас очень нужно получить новый транш МВФ. Это будет означать увеличение долговой нагрузки на всех нас. Поэтому Литвин - это беда для Украины. Он вообще не имеет права что-либо подписывать, потому что Пукач четко показал, что именно он был одним из тех, кто вместе с Кучмой и Джигой отдал приказ об убийстве Гонгадзе. И нынешняя Верховная Рада антиконституционна и себя исчерпала. Приняв пенсионную реформу, она открыто нанесла удар по интересам украинских граждан. Если Янукович подпишет этот геноцидный закон, значит, он полностью перешел на антинародный путь и подчинился олигархату. Максим Борода, руководитель программы "Социальная экономика" Международного центра перспективных исследований:

Президент подписал данный документ, поскольку пенсионная реформа в любом случае необходима. Часть этого закона полностью соответствует программе реформ Президента. Если он взял на себя такие политические обязательства, то нет смысла сейчас от них отказываться. Вопрос в том, что в действительности это только часть реформы, первый шаг. О структурной реформе, когда меняется сама система, речь не идет. Пока происходит коррекция параметров существующей системы. Фактически, как была в Украине единая солидарная пенсионная система, так она и остается. Главная дилемма пенсионной реформы заключается в том, когда будет введен второй уровень, т.е. обязательная накопительная составляющая пенсионной системы. Собственно, с этого и начнется реальная реформа, способная изменить условия, на которых функционирует система, и тот уровень пенсионного обеспечения, который получают наши пенсионеры.

Надежда Майная http://news.finance.ua/ru/toplist/~/2/2/251413

Российско-украинская торговая война.

Андрей Яницкий.

Истории особых отношений Украины и России приходит конец. С каждым новым торговым ограничением Киев-батюшка становится все дальше от Москвы-матушки.

На минувшей неделе комиссия Таможенного союза, где первую скрипку играет Россия, ввела пошлины на украинский металл, трубы, синтетические нейлоновые нити и даже на болты с гайками.  Еще раньше Россия оградила себя от украинской карамели и повысила пошлины на сахар, картофель и капусту. К тому же Таможенный союз забраковал украинские молоко и мясо.

На Таможенный союз жалуются и украинские нефтепереработчики. "Создание Таможенного союза… представляет реальную экономическую угрозу для нефтеперерабатывающей отрасли", - говорится в открытом письме Делового совета "Украина - ЕС". Нефтеперерабатывающие заводы России, Беларуси и Казахстана покупают российскую сырую нефть со скидками без экспортной пошлины.

От первых ограничений пострадали интересы таких украинских олигархов как Виктор Пинчук, Игорь Коломойский и Александр Ярославский. Досталось и крупным бизнесменам - Анатолию Гиршфельду и семье Атанасовых. Но Таможенный союз вредит и российским интересам.

От чего страдает Россия

Россия силится воссоздать «экономический СССР», где Москва будет иметь большое влияние. Ведь последние 10 лет это влияние она только теряла. По подсчетам «Ведомостей», доля России в экспорте четырех из восьми стран СНГ за это время заметно сократилась. Беларусь в 2000-м году поставляла в Россию половину всего экспорта, теперь только треть. Молдавия отправляла 45%, теперь 20%. Казахстан ввозил 20%, теперь – 9%. Объединение рынков России, Беларуси и Казахстана оживит торговлю между этими странами.

[ Читати далі ]

"Донбас хоче в Європу. Він уже побачив, що таке Росія".

Вадим Карасьов, політолог, один з лідерів партії "Єдиний центр" Чи потрібен країні рух до якогось із політичних чи економічних блоків? – Іншого шляху, ніж велике інтеграційне об'єднання, сьогодні не існує. Така ­країна, як наша, не має можливості модернізу­ватися за допомогою тільки внутрішніх ресурсів. У світі тепер взагалі немає ­таких країн – хіба що Китай. Але й він модернізується за рахунок експорту, відкритої економіки та залучення іноземних капіталів. При тому має гігантський внутрішній ринок і політичну систему авторитарного типу.Перед нами два шляхи: або поступово інтегруватися до Європи, або нас інтегрують до Росії. А наша влада каже, що Україна приречена на модернізацію національного типу. Коли чую: "Україні треба повернути суверенітет і повну незалежність, бо в Америці – криза", хочеться запитати: "А в якій валюті ви тримаєте заощадження?" Навряд чи у гривнях. Цим усе сказано – ми орієнтуємося на суверенітет долара. Наш внутрішній ринок сприйняти продукцію вітчизняних компаній не може. З індустріального боку, ми вже не можемо розраховувати на роль високотехнологічної держави. Нам ідеться про те, щоб хоча б мати свій сегмент у світовій економіці. Він може бути комп'ютерний, машинобудівний. Але не металургія. Вона не має високої доданої вартості, псує довкілля. Та й що це за країна, яка постійно залежить від коливаньпопиту на метал на зовнішніх ринках?

Російська економіка теж залежить від коливань попиту на нафту й газ.

– Тому Росія й почала рух до створення єдиного економічного простору. Щоб за рахунок розширення на інші території – Казахстан, Білорусь, Україну – реіндустріалізуватися й позбутися залежності від сировини. Замість підвищувати продуктивність праці, розвивати новітні технології й покращувати людський капітал.

Що дасть Україні членство в Митному союзі?

[cut text="Читати далі"]

– На деякий час – певні послаблення за рахунок зниження ціни на газ. Ми вирішимо поточні бюджетні проблеми, але законсервуємо економіку. Замість того, щоб змінювати політичну та економічну системи, робити ставку на креативні ресурси власного підприємницького прошарку.

Влада каже: у нас є космос, машинобудування, літаки. Але ж нам доведеться ­об'єднуватися в цих галузях із росіянами. Так, на світовому ринку атомної енергетики вони посідають третє місце. Але це – за рахунок контрактів із країнами третього світу. Продуктивність праці в цьому секторі в Росії в шість разів нижча за світову. Тому можемо надувати щоки, ставати монополістами в цій галузі разом із "великим сусідом", але маємо розуміти: це зовсім інша атомна енергетика, ніж у США чи Франції.

Європейський вектор передбачає інший сценарій економічного розвитку. Доведеться робити ставку не на великі монополістичні корпорації, а на дрібний та середній бізнес. Розосередити економічну владу – щоб уряд не втручався в ринки.Такий шлях дає більше свобод і прав муніципалітетам, місцевому самоврядуванню, людині. Держава не має ­єдиного центру в президентському кабінеті. Іншими центрами стають суди, політичні партії, незалежні медіа. ­Своєрідний федералізм.

А як федералізм розуміють в Україні?

– Як суто адміністративний підхід. Бо Росія – теж федерація, але реального федералізму не має. Це центро­периферична, імперська структура. І якщо українські еліти раптом домовляться між собою про федерацію, то такі ж невеликі центро­­периферичні системи утворять у регіонах.Україна ж досі "вкладена" у пострадянський простір – щодо військових кордонів, газотранспортної системи, гуманітарної та інформаційної політик.

Підприємницький вільноринковий ­капіталізм прогресивніший за соціалізм радянського чи китайського зразка. І народ сам ­побачив, де краще жити. Німці тікали зі сходу на захід. Китай почав реформуватися, бо побачив, як розвивається ­Тайвань. Зрозумів, що ті ж китайці можуть робити економічні дива. Ментальність на Сході України – ­радянсько­індустріальна. Не випадково саме там виникли староіндустріальний олігархічний бізнес і постпролетарська електоральна маса. Там нема того, що є на Заході – гегемонії середнього класу. Її причина не в кількості, а, приміром, у звичці львів'ян ходити на каву й спілкуватись за нею. Це – середньокласовий, буржуазний спосіб життя. На Cході ж розвинена не культура спокійного, обивательського життя, а культура "крутизни", напівкриміналу, хуліганства. "Круті хлопці не танцюють" – за назвою роману ­Нормана Мейлера.

Якщо підемо шляхом федералізації – отримаємо дві різні країни. Проблема вирішиться тільки тоді, коли Схід України втягнеться в середньокласову, європейську культуру.

А якщо він не хоче втягуватися?

– Він уже це робить. Східняки були основ­ною рушійною силою "податкових майданів". Там починає формуватися міський середній клас. Треба тільки дати підприємницькі свободи – і вони перевернуть гори, принесуть доходи в бюджет. А головне – вони втомилися від культури "крутизни". Бо, по суті, вона є культурою експлуатації більшості кількома. Наша проблема – не в пошуку моделі: ­федеративної, унітарної, децентралізованої. Вона – у виборі моделі розвитку – економіки, політичної системи. І ми всі будемо в Європі. Донбас теж хоче туди. Він уже побачив, що таке Росія. Тому що проблема не в самій Росії – а в тому, що там правлять олігархи. І їм на Росію начхати.

Нам все говорять про те, що Україна – мультиетнічна держава, що мови грека, єврея, росіянина й українця мають бути на одному рівні. Все це – брехня, і робиться для того, щоб через чорний вхід запровадити російську мову як другу державну.

Навіщо це робиться?

– Бо ті, хто це лобіюють, не вважають себе українцями. Для певних політиків вивчити мову – питання не ліні, а того, що українська нація має створюватися на їхніх умовах – на умовах Донбасу, скажімо. А хтось хоче будувати націю на умовах Львова. Але на сьогодні це все неконструктивно, тому що маємо створювати націю на умовах світу. На умовах європейських цінностей, які є універсальними. Уявіть, якби ми досі сперечалися, який у нас має бути державний прапор. Із погляду історії це абсурд, а з погляду політичної стратегії – я розумію, чому зараз вкидають цю тему. Бо розуміють, що країна стоїть на порозі фундаментального вибору. Ми повинні завершити розлучення з Радянським Союзом. В Україні на сьогодні все є – капіталізм у феодальному варіанті, звичка до демократичної процедури, напівнезалежна преса. Чого немає? Гарантій –прав власності, свободи слова, економіки, демократії. Потрібна правова держава.

Як її будувати?

– Нинішня влада запустила процес кримінального переслідування опозиції. Має два варіанти: або розтерти опозицію в порошок і зацементувати ситуацію ще на п'ять років – хоч проблеми в еконо­міці такі, що за цей час все одно виникне нова опозиція. Або ж нинішні опозиціонери вистоять,і, коли матимуть шанс прийти до влади, опиняться перед спокусою повторити сценарій судових процесів із теперішньою командою. Щоб цього не сталося, останні будуть зацікавлені в гарантіях. І тоді виникне пропозиція: давайте робити правову державу. Так само, як 2004­го домовилися про політичну реформу – що було прогресивним кроком. От і тепер у них буде привід сісти й провести масштабну правову й політичну реформи. В нас уже й люди готові до того, щоб жити в правовій державі.

Які події в Україні можуть бути каталізаторами змін?

– Перша точка – завершення суду над Тимошенко. А друга – парламентські вибори. Зараз багато хто не протестують, тому що сподіваються висловити свій протест через голосування. Вони ще мають надію. Якщо ж виборів не буде, люди робитимуть висновок: або виживати й доживати – або виходити і протестувати. І 2006­го, і 2007­го, і 2010 року вибір враховувався владою. Від 2002­го в Україні було п'ять виборчих кампаній, і на всіх перемагала опозиція. Українці звикли до цього. Якщо влада спробує підтасувати результати – народ обуриться.

Що робити людям, доки еліти дозріють до змін?

– Боротися за це. Суспільству треба розуміти: немає верхів і низів. Усе,закінчилась політтехнологія! Починається жива політика з реальними запитами людей, тому що в них визріли справжні інтереси.

І люди тепер ставитимуться до політики не як до видовища, а як до життя.Де вони не глядачі, а діячі. В цьому, певно, і є історична місія Тимошенко і ­Януковича.

Українців перетворюють на міль, вирощену на наркотиках

Олег Соскин
Олег Соскин

Сьогодні правлячий олігархат в Україні приступив до фінальної фази побудови кланової держави поліцейсько-карального типу.

З 1993 року в нашій країні було зроблено три найпотужніші системні пограбування населення. Перше трапилося в період прем'єрствування Леоніда Кучми. У той час був прийнятий курс на побудову корпоративної кланової держави з украй небезпечною і шкідливою структурою, що ділила суспільство на два полюси, - з одного боку, купка багатих, яка разом з усіма чадами, домочадцями і обслуговуючим персоналом складала 5-7% від загального населення і «всі решта».

Сьогодні «Золота сотня» значно «порідшала» і складає всього 3-4%. Під «всіма решта» в даному випадку мається на увазі так званий «масив бідних», що складає на сьогоднішній день близько 70% населення, з яких 20% - люмпени, парії суспільства; люди, що не підлягають соціальній реновації. Іншими словами ті, хто вже остаточно опустився на дно.

Найстрашніше, що в результаті впровадження цієї моделі, запущеної комуністичною номенклатурою, Україна йде абсолютно не по європейському шляху. Замість того, щоб будувати суспільство народного капіталізму, де середній клас, як в скандінавських країнах, складає 80%, а в Польщі 2/3, ми прийняли «на озброєння» африканську модель процвітання трайбалістського суспільства, тільки без КДБ і «злодіїв у законі» - тобто, у нас вийшов ще страшніший мутант - держава бандократії.

Проте, в чому ж суть кланової держави? У тому, що влада, гроші і власність передаються по силі. Так у Кучми владу забирали «помаранчеві», які сьогодні вимушені переуступати її «донецьким», які у свою чергу хочуть влаштувати кастову державу, щоб передавати владу, гроші і власність вже не по силі, а по спадку. Тобто, одна сім'я хоче встановити своє остаточне панування і перейти до своєрідної монархії - спочатку бандитської, а потім легітимної. Але для цього необхідно, щоб усе було як в старому англійському анекдоті: «Чому в Британії такі рівні газони? Тому що їх стрижуть щодня протягом трьохсот років». Україні, у разі встановлення бандитської монархії, теж доведеться пройти через таку «стрижку», але, на відміну від англійських газонів, це буде «стрижка» людей.

Так от, для того, щоб створити таку систему, за 20 років «незалежності» України було зроблено три пограбування населення. Спочатку це було знецінення внесків після розпаду Союзу. Потім штучний обвал гривні і банкрутство підприємців малого і середнього бізнесу, і концентрація капіталу в бандократії через Кучму, Ющенка і Лазаренка у 1998-99 рр. І третє пограбування було здійснено зараз, рівно через десять років - у 2008-2009 рр., новою групою кланів - сім'ями Ющенка і Тимошенко за підтримки керівництва Нацбанку.

Зараз готується четверте пограбування, без якого перехід до кастової моделі неможливий. Під ним мається на увазі перетворення людей на рабів. Для цього необхідно позбавити їх малого і середнього бізнесу, дрібної власності (для цього прийнятий Податковий кодекс). Наступний крок: треба, щоб у людей «згоріли» їх накопичення. Для цього треба ще раз знецінити гривню і дестабілізувати можливість конвертації її в євро і долар.

Я не здивуюся, якщо зараз візьмуть і обмежать обмін валюти. Це було б логічним кроком з погляду бандократії. Особливо зараз, коли вони готуються відкрити ринок землі для продажу. Крім того, їм необхідно більше грошей з бюджету. І тут на допомогу приходить так звана пенсійна реформа, хоча насправді це знищення населення з метою остаточно розділити людей на касти, давши таким чином «зелене світло» своїм родам.

Як ви думаєте, чому у мільярдерів стільки дітей? Для чого вони сьогодні розмножуються прямо як черв'яки шляхом ділення? Для того, щоб у майбутньому за допомогою свого гадючого виродка контролювати фінансово-економічні висоти; щоб «чужий» не зміг потрапити на їхню «територію». Тому що вони хочуть свою сьогоднішню менеджерську функцію з'єднати з функцією володіння. І це якраз ознака феодалізму.

Сьогоднішні олігархи ненавидять людей і з цієї причини перетворюють їх на біо-роботів. Вище я говорив про фінансово-економічне пограбування, але є ще одна деталь, якої ми не маємо права випустити з уваги, - перетворення українців на лінійно-програмованих істот, позбавлених можливості думати.

Є три моменти, за допомогою яких здійснюється перетворення людини в карнавальну істоту, в гедонізм. Ті, хто сьогодні переслідує цю мету, чудово розуміють, що, насамперед, треба «вирубувати» молодь, оскільки на сьогоднішній день у нас з числа молоді 20 млн. потенційних революціонерів у віці від 15 до 45 років. Вона сьогодні пригнічена тим, що не має майбутнього, а в кастовому суспільстві ці люди взагалі стануть ізгоями. Їм би зараз активно боротися за своє майбутнє, а вони опустили руки, вважаючи за краще мати «морди здоровенні», наливаючись пінним пивом. Бісмарк стверджував, що у людини, яка постійно п'є пиво, мозок стає тупим і ледачим.

Не випадково всі рейтингові телеканали України сьогодні належать «провідним» мільярдерам. Телебачення - це інструмент, за допомогою якого в підсвідомість людини вводиться так званий «розважальний геном», який вселяє, що без зусиль, тільки беручи участь в конкурсах, людина може стати «зіркою», а відкрутивши кришечку, знайти під нею заповітний мільйон. Усе це направлено на створення нації, яка займається тільки тим, що споживає, ні про що не думає, і відповідно нічого не відчуваючи.

Наступний елемент - так звана «московська церква», яка переконує нас, що наша чинна влада «Від Бога» і чинити опір їй не можна. Навпаки, їй треба служити вірою і правдою, цілувати ноги і у всьому підкорятися. Загалом, і тут людині треба ставати рабом, але не Божим, а олігархата, тому що всім відомо, що московські попи - найбільші хабарники, що їздять на дорогих машинах, розважаються в ресторанах, займаються бізнесом і дружать з бандитами.

Після того, як буде введений так званий Трудовий кодекс, людей остаточно закріплять як фабричних рабів. Думаю, що чинна влада із задоволенням через латифундії і пролетарську найману працю реанімує колгоспи і радгоспи, тому що їх основне завдання - знищити фермерів, земельних приватників. Саме тому в списках мільярдерів сьогодні вже є люди, що є власниками тисяч гектарів української землі, які в самому осяжному майбутньому перетворяться на земельних баронів.

У всі часи людям необхідні хліб і видовища. І я не сумніваюся, що наступним кроком нинішньої влади стане легалізація легких наркотиків для того, щоб ще більше занурити народ у смог, з якого він вже ніколи не зможе вибратися. Не випадково сьогодні величезна кількість людей ходить по вулицях з «дебільниками» у вухах - їхній мозок вже не працює, він атрофований і не сприймає навколишню дійсність. Їм уже вкрай необхідний цей «там-там» у вигляді ритмічної музики, що примітивізує людину й руйнує її інтелектуальну і духовну оболонку, яка єднає її з Творцем.

Коли все це буде виконано, бандократія візьметься за наступний крок: вона візьме кожну людину під контроль. Для цього і придумано нав'язати українському суспільству паспорти з біометричним чіпом. У чому сенс цих «карток»? У тому, що оцифровану особу легко фіксує, скануючи, будь-яка телекамера, де б людина не знаходилася. Сьогодні за допомогою ідентифікаційних і біологічних номерів про людину поступово накопичується інформація, а з введенням біометричних паспортів вона буде ще і у форматі відео. Будь-яку людину і її сім'ю таким чином можна буде легко контролювати, а значить, робити вплив і тиск. А вивчивши слабкості і звички, програмувати, як худобу. Усіх тих, хто, не дай Бог, виступатиме проти режиму, можна буде також легко відстежувати і знищувати. За допомогою цифрового телебачення будь-який «ящик» вмить перетворюється на телекамеру, і тоді від влади не сховається нічого - їм буде надана будь-яка картинка того, чим займається та чи інша людина - аж до приймання душу, занять сексом або поглинання їжі. По суті таким чином нам готують цифрову в'язницю, коли кожен, сам того не розуміючи, стає в'язнем камери (гра слів).

Тепер поділимося за соціальною структурою на три частини і побачимо, що виходить: 1-2% - олігархи, 30% - так звані, поліцейські елементи (ті, які контролюватимуть суспільство, вважай - гестапівці) і близько 70% - раби.

Я розповів сценарій, який нам готують. Але, чому я такий упевнений в цьому?

Тому що, якщо взяти фінансово-економічні показники і подивитися, скільки з 1 січня 2010 року Нацбанк України надрукував грошей, ми побачимо, що готівкова і безготівкова грошова маса збільшена на 30%. Це показник девальвації, проведеної у жовтні 2008 р. Сьогодні по «готівці» ми маємо девальвацію в 17%, а щоб відбувся обвал гривні, необхідно 27% - саме до цього нас і готують.

Державний борг на сьогоднішній день перевищив 120 млрд. доларів. Таким чином, сьогодні на кожного громадянина України, включаючи новонароджених, наближається до 350 доларів на рік. Виходячи з цього, вже увійшли до зони безпосередньої небезпеки банкрутства держави - дефолту. Причому Азаров ці темпи збільшив більше, ніж Тимошенко.

Декларовані сьогодні реформи - це геноцид проти народу. Це треба зрозуміти. І цьому треба чинити опір. Не можна допускати узурпації.

Необхідно створювати Народне віче і Комітети народного порятунку. Без цього ми не зможемо чинити опір олігархату і боротися за майбутнє якщо не себе, то хоч би своїх дітей. Адже нам не потрібно, щоб вони стали в'язнями і біомасою, яку вирощуватимуть для того, щоб потім різати на органи, а таке, повірте, офіційно робитиметься, бо це є ліквідний і прибутковий бізнес.

Сьогодні кожен повинен боротися за право залишатися людиною - яка думає і єднається з Творцем. Сьогодні настав час діяти.

Олег Соскін

Денег на бюджетников у нас нет !


Правительству Украины не удалось снизить дефицит бюджета на 3,5 миллиарда гривен, об этом сегодня на заседании Кабинета министров заявил премьер-министр Украины Николай Азаров, комментируя принятие изменений в бюджет. «Мы продолжаем необходимую политику финансовой стабильности, и потому не уменьшен дефицит государственного бюджета на 3,5 миллиарда гривен», - цитирует Азарова пресс-служба Кабмина.

Премьер также поручил Министерству финансов срочно разработать и утвердить нормативные акты для внедрения изменений в госбюджет. По словам Азарова, «экономика позитивно откликнулась» на финансовую политику государства, поэтому доходная часть бюджета по предложению правительства была увеличена на 14 миллиардов гривен, а расходная - на 19 миллиардов.

«Значительно увеличены социальные расходы. За счет этого до конца, не,будут повышены заработные платы бюджетникам. Денег на бюджетников у нас нет !», - сказал премьер.



98%, 44 голоси

2%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Реформ в Україні не буде

Всі давно знали, що в цієї влади не вистачає інтелекту, втім багато хто сподівався, що в них вистачіть рішучості і волі проведення реформ. Проте, виявилося що партія рецидівістів просто не знає що робити - вони виявилися настількі тупими, що досі не знають що саме робити. Проведення реформ передбачає потужної інтелектуальної і законодавчої роботи, але досі не існує навіть концепцій реформування, не кажу вже про реформаторські закони.

Прочитав оцю статтю "Админпонты" і зрозумів що РЕФОРМ В УКРАЇНІ ЗА ЦІЄЇ ВЛАДИ НЕ БУДЕ.

Реформи ще не починалися, але й не почнуться. Їх нема кому здійснювати, вони не знають що треба робити.

Тому вони вдаються до єдиного що вони вміють - до провокацій і розколу України.

Вони зруйнували економику, через відсутність реформ МВФ перестал давати їм кредити (на яких вони протримались рік), тому злочинці Янукович та Азаров включили друкувальний станок.

Ціни почали стрімко зростати, скоро обвалиться гривна.

Восени вже вся країна зрозуміє, що у владі знаходяться нікчеми, здатні лише грабувати Україну.

В Украине исчезнет две области и 13 районов

    В рамках проведения территориально-административной реформы, предлагается в виде эксперимента две области объединить, одну расформировать, а также укрупнить районы Одесской области.
    Об этом «Комментариям» стало известно из источников в Министерствеюстиции, где якобы готовится соответствующие проект. В частности,предлагается объединить Волынскую и Ривненскую области в одну - Волынскую с центром в городе Острог.Кроме того, предлагается расформировать Кировоградскую область, а ее территорию разделить между соседними областями. В частности, к Винницкой области планируется отнести Гайворонский и Ульяновский районы, к Полтавской - Светловодский, остальные районы присоединить к Черкасской области.     
    Так же в виде эксперимента предлагается существенно укрупнить районы Одесской области, о необходимости чего неоднократно заявлял ее губернатор Эдуард Матвийчук. В частности, объединению в Балтский район подлежат нынешние Балтский, Савранский и Любашовский районы, в Котовский - Котовский и Красноокнянский районы, в Ананьевский - Ананьевский и Фрунзовский, в Ширяевский - Ширяевский и Великомихайловский, в Березовский - Березовский и Николаевский, в Раздельнянский - Раздельнянский и Ивановский, в Беляевский - Беляевский и Овидиопольский, Измаильский, Болградский и Ренийский районы объединяются в один Измаильский,Татарбунарский и Килийский - в Килийский, Тарутинский, Арзызский и Саратский - в Арзызский.
    Таким образом, из сегодняшних 26 районов остается ровно половина. Объединению не подлежат Кодымский и Белгород-Днестровский районы. Кроме того, Коминтерновский район переименовывается в Южненский, а центррайона переносится в город Южное.






Я хочу буди грузинським вчителем !!!



Министр образования Грузии Дмитрий Шашкин рассказал спецкорреспонденту ИД "Коммерсантъ" Ольге Алленовой о том, как он оценивает реформу в средней и высшей школе Грузии.

"Полностью был исключен вариант коррупционных сделок"
В Грузии до сих пор нет однозначной оценки реформы образования — часть общества и оппозиция считают ее неудачной. Почему?

[ Читати далі ]

Та що ж ви там таке готуєте...?

Одного разу в телевізорі з'явився блідий як смерть Міністр Фінансів і заявив: - Фінансова криза нас не торкнеться! Тому що... Я вам точно кажу...!  Населення, яке знає толк в заявах офіційних осіб, виматюкалося неголосно і вирушило закуповувати сіль, сірники і цукор.  На наступний день в телевізорі з'явився збентежений донезмоги Міністр Торгівлі і сказав: - Запаси хліба і товарів першої необхідності дозволяють нам з гордістю стверджувати, що голод і товарний дефіцит нам не загрожує. Ось вам цифри...  - Ох! - Сказало населення і докупило ще борошно та крупи.  Міністр Сільського Господарства для переконливості станцював на трибуні і сказав радісно: - Небачений урожай! Надії на експорт! Відроджуємося! Засіки тріщать! - Ось, навіть як! - жахнулося населення і побігло конвертувати заощадження в іноземну валюту.  - Ціни на нерухомість впадуть! Кожному студентові за пентхаузу! У  найближчому майбутньому! - Не скривившись випалив Міністр Будівництва. - Та що ж таке, га? - завило населення і побігло купувати гас, гасові лампи, дрова і вугілля.  - Сучасна армія на контрактній основі. Вже завтра. І гранати нової системи... У світі таких ще немає - поважно сказав Міністр Оборони. - Ну а  чого нам? Грошей же - тьма тьмуща. Резерви, запаси і взагалі профіцит. - Мамо! ... - пискнуло населення і почало копати землянки. 

- Все о-фі-ген-но! Ви розумієте?! О-ФІ-ГЕН-НО! - вселяв Президент.

-Ми вже сьогодні могли б побудувати комунізм. Єдине, що нас  зупиняє - нам всім стане нічого робити. Тому можете спати  спокійно! Стабільніше не буває! Пенсіонери купують ікру відрами! Передбачаю якісний стрибок, ривок і стрибок. А кількісний - взагалі біг! Семимильними кроками до достатку і процвітання. Кариби стають ближче. Світ біля наших ніг! По сто тридцять центнерів троянд з  кожної клумби. Надої будемо взагалі скорочувати. Корови не можуть тягати вим'я. Населення обурене дешевизною. Південна Америка проситься до складу нас на правах радгоспу. Ура! - Та що ж ви там таке готуєте, звірі?! - закричало населення і про всяк випадок переодяглося у все чисте...