хочу сюда!
 

Ирина

42 года, овен, познакомится с парнем в возрасте 45-57 лет

Заметки с меткой «людина»

У кожній людині

У кожній людині живе багато особистостей, а помирає лише одна

Дитинство

Був світ безмежним і чудовим, Мить невловима – вічність ціла,        Небес та сонця тиху мову До лук, озер я розуміла. Світ зачарований, широкий, Неначе книжку, я читала, Побожно сторінки гортала… Дитя, пізнайко яснооке!.. 04.02.2011 
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109299661

© Stepans’ka Marina (SMG)

Одухотворення

Дитино! Знай, що бездуховне тіло –

Колодязь висохлий, з якого не напитись. 

Ані спочити біля нього, ані вмитись;

Він мертвий, дно давно закам’яніле.

 

Одухотворення – насущний вміст тілесний,

Змістовна суть, освячення і свято.

Твердий та милосердний, чистий, чесний,

Дух  - Богу слава, світові присвята.

27.01.2011

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

Питання до дівчат! Не проходомо повз! Залишаєм коменти!

Перейдіть по цьому посиланні http://www.novy.tv/reporter/biz/2011/01/21/19/00.html і подивіться відео.

Чувак звичайно молодець! Респект йому!
Про те в мене виникло інше питання: як багато дівчат змогли б з ним зустрічатися? Уявіть що така людина в вас закохалася! В неї є якийсь шанс добитися взаємності?


57%, 4 голоса

14%, 1 голос

29%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Осанна!

Осанна!..

 

За щастя материнства невимовне,

Сердечний  щем, окриленість, кохання–

Вразливе, владне і невиліковне;

 

Безмежний світ, прекрасний і величний,                

Гармонію найвищу та єднання -

Осанна тобі, Господи Предвічний!

 

27.12.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

Я каструля

 

Я каструля. Справжнісінька каструля. Все моє життя в мені намагалися приготувати людину. Чесну. Порядну. Виховану. Працелюбну. Слухняну. Людину. Спочатку кухарями були мої батьки. Вони додавали різні інгредієнти, але не всі по рецепту. Потім за цю справу взялася школа. Там додавали своїх, все більше і більше, не звертаючи уваги на хибність пропорцій. Я намагався всіма силами втрутитись в цю кулінарію, але що я можу зробити? Я каструля. Пасивна каструля.

 Після школи кухню перейняла інша інстанція. В закутках своєї обгорілої від вогню газової плити душі я мав надію на те, що хоч тут віділлють того варива. Але надії кришилися, як від ножа вправного кухаря. Накладали все більше і більше, стільки, скільки я витримати не в силах.

 Як тільки міг я посипав страву, що готувалася в мені, різноманітними приправами, але вони розчинялися в купі мотлоху непотрібних інгредієнтів.

 З часом я зрозумів, що час накриватися кришкою, але від цього стало ще гірше… Я парував, кипів, гримів кришкою, як скажений…

 Ось побачите, одного дня все з каструлі википить, вибухне гейзером, вистрілить вулканом, обіллє плиту та обпече вас усіх з ніг до голови… Це станеться…Але хто мене чує? Я ж каструля. Для вас я просто каструля…

Кирило Поліщук

Межа остання

 

 

Неодночасно, в самості безмежній

Межу тонку останню перетнувши,

Позатілесний вимір-світ бентежний

НеВідчуттям неТіла враз відчувши,

Ми впізнаватимемо тих, кого любили,

Споріднених нам серцем і душею?

Чи усвідомлення та пам’ять загубили

За життєрозділом – останньою межею?...

 

17.12.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

Спосіб жити

 

Марнославство – спосіб жити,

Що вдягнути, з ким дружити,

Змарнувати час престижно…

 

Марнотратство – «Після мене

Хоч потоп!..» Тим часом – нене!!!-

Вже й життя минуло грішне.

 

02.12.2010

© Stepanska Marina (SMG)          

Рай в моїй оселі

 

Рай в моїй  оселі

                                               Іронічно-реалістичний вірш,  з прихованими між рядками  надією

та вірою в майбутнє

 

Окрайчик сонця відламаю,

Гвіздком до стелі –світло в хаті!

Зірки - у лантух, ось і маю

Підлогу  в зорях. Волохаті

     Мякі хмарки – перинки в ліжко,

     Квіткові пахощі – до скрині

     (Лише до свят виймати.) Діжку,

 Ще й не одну, повітрям синім

Наповню щільно – до комори;

Вдихатиму повітря чисте.                 

Відкраю кусень щедрий – море

В оселі хлюпатиме…

                Місто,

     Багатолике й метушливе

     Гуде, вирує, підганяє;

     Наш одяг - клопоти важливі…

     Храм неба двері відчиняє…

 

 

25.11.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

     

 

 

Потяг, в якому їдеш




Сідаєш у потяг…

Назва станції відправлення має досить умовне значення. Станція прибуття добре відома, не варто навіть називати. Врешті-решт, всім виходити там.

Квиток придбано не тобою – твоїми батьками. Навіть не питали!.. Не бажаєш їхати, то й не поїдеш – хоч як тебе намагаються урочисто всадовити в нього… А ти не бажаєш, і край!  Отоді відразу - на кінцеву станцію…

Потяг під назвою Життя. Всі  в одному довжелезному потязі. Колія, по якій  прямує він – незвичайна, то – ЧАС. Невблаганний, властивотсей якого достоту ніхто і знає. Ну хто може похвалитися, що ВІН – ЧАСОЗНАВЕЦЬ?! Е-е-е…

«Видиво якесь!! Сплю я, чи насправді все це?! Стоїмо,. стоїмо вже скільки часу на одному й тому ж місці!!!  Ніякого руху!.. І вчора , і сьогодні.. Це місце мені таке знайоме!..»  Ні-ні!  Це вже не воно! Потяг мчить зі швидкістю… ВІЧНІСТЬ, ПОДІЛЕНА НА ЦЮ МИТЬ. Та це ж ціла вічність!! Кожної миті стаєш старший на ВІЧНІСТЬ, а, можливо, і ВІЧНІСТЬ В КВАДРАТІ… Така швидка вічність…

Дивина – дехто їде швидше, дехто повільніше… Ти можеш переходити з вагона у вагон. Обличчя змінюються. Діти, дорослі, жінки, чоловіки… Спілкуєтеся, граєте в ігри… Діти з дітьми. Дорослі з дітьми. Дорослі з дорослими. Чоловіки з жінками. Жінки з чоловіками… Багато різноманітних, найдивніших, нудних, знесилюючих, відразливих, найнезрозуміліших, найазартніших, найнебезпечніших, найпрекрасніших ігор.

Іноді цікаво. Аж надто захоплює!!! Виникає бажання, щоб це тривало доти, доки... Доки не станція призначення.

Буває, гра набридає, або втомлює, або викликає огиду. Можна перейти в інший вагон. І гратися з іншими. В інші ігри. Але не завжди це допомагає позбутися неприємного партнерства та надокучливих ігор. Ти вже не маєш бажання їхати, гратися… Ти НЕ МАЄШ ВЗАГАЛІ БАЖАНЬ. Єдине-одне…Тоді ти голосно, чи мовчки, лише серцем, кричиш: «ЗУПИНІТЬ!!! Я ВИХОДЖУ! ПРОСТО ЗАРАЗ!!!!» Але ж потяг не зупиняється. Доки, доти… І ти виходиш, долаючи…  «Де той стоп-кран? ДЕ?!» Рвучкий рух!... Потяг мчить безупинно, а ти… на станції призначення. Найжахливіша річ – напіввийти… Опинитися поза простором. Часом. Поза будь-якими вимірами… доооовго… І доти, доки тебе не втягнуть у потяг, або… до станції призначення. А ще є такі темні ІСТОТИ, що пришвидшують твоє прибуття на кінцеву станцію…. Е-ех!... Страшні речі відбуваються інколи в ЖИТТІ!..

Можеш не гратися. Спостерігай, дивуйся, аналізуй ... Мандруй по вагонах. І знову – Спостерігай, аналізуй. Роби висновки. Спостерігай. Абстрагуйся. Відсторонюйся. Аналізуй… Їдь собі спокійно до… Станції призначення…

Обличчя змінюються. Ті, хто їхали з тобою учора, сьогодні, і  ти гадав, ще їхатимуть, і сподівався, що гра з ними продовжуватиметься доти… доки… Виявляється, ВОНИ НЕСПОДІВАНО вже дісталися станції призначення. А ти?!. Ти ще рухатимешся в довжелезному, дивовижному (розумом не осягнути), незрозумілому, мінливому, трансцендентальному потязі під назвою ЖИТТЯ. І  змінюватимуться обличчя навколо. І пейзажі за вікнами химерних вагонів. А ти все їхатимеш, аж доти… доки… І гратимеш в найцікавіші, найзахоплюючі, найкумедніші, найсерйозніші, найнеприємніші, найінтелектуальніші, найбезглуздіші ігри.

 

04.11.2010                                                                         

© Stepanska Marina (SMG