Пашинский, глава администрации президента, летает на рыбалку на вертолете, Булатов, министр спорта, катается отдыхать на Доминикану, новым "револЮционным" чиновникам закупают мясо по 543 гривны за кило и сыры по 351 гривну за кило...

Майдауны вы за что боролись ??? Чтобы поменять одну панду геть на другую ???

Живе в народі мова солов’їна,

А в ній душа Шевченка і Франка ,

Ніколи не ставала на коліна,

Та  була у неї доля нелегка. 

Не раз її чавили і топтали,

Забороняли, відміняли і кляли,

Та мова наша знову розквітала,

А ми того уроку не вняли. 

Душа страждає і болить і плаче,

Тепер у нас новий закон про мову,

Переробляють націю неначе

У етнос, ліквідуючи основу. 

Відтепер наша мова невільна,

Наша мова тепер зникає…

Україна моя неподільна,

До російської мови звикає.

26.09.12,  Олександр Чалий

Хочу заздалегідь попередити: у цій статті буде чимало цифр, що характеризують певні українські економічні реалії.

Але стаття зовсім не про економіку.

Вона - про політику, про ту брутальну політику, яка останні півроку реалізується в Україні і про тенденції цієї політики, що якраз і виміряються цифрами.

Хоча й не тільки ними.

Але без цифр, бодай приблизних, дещо округлених, не обійтись - бо вони наочно вказують, що на нас усіх чекає (чи, принаймні, з дуже великою вірогідністю може чекати) після 2012 року.

В українській економічній статистиці заплутатися неважко. Навіть тим, хто вважає себе професіоналами. Бо ж дуже багато залежить від того, за якою методикою розраховувати ВВП і державний борг, у цінах якого року, у реальних доларах чи за паритетом купівельної спроможності тощо.

От, скажімо, нещодавно віце-прем'єр Сергій Тігіпко стверджує, що зовнішній борг України становить 36% ВВП, а заступник директора європейського департаменту МВФ Пол Томсен практично одночасно заявив, що цей уже борг сягнув 40% ВВП.

А яким же є цей сакраментальний ВВП?

Наприкінці минулого року фахівці Нацбанку порахували, що номінальний ВВП України 2010 року сягне $51,9 мільярдів, а нещодавно оптиміст Тигіпко заявив, що він перевищить $125 мільярдів. От і розберись із ними...

Утім, візьмімо ще цифри. Станом на 31 березня 2010 року державний і гарантований державою борг України становив $41,3 мільярд, із цієї суми зовнішній борг становив $25,8 мільярдів, внутрішній борг - $15,5 мільярдів. І це ще без першого траншу від МВФ і без інших значних зовнішніх та внутрішніх запозичень, зроблених з того часу урядом Азарова.

А ці запозичення будуть немалими. Заплановано до кінця року випустити облігацій зовнішньої державної позики на $1,3 мільярди та одержати від Міжнародного банку реконструкції та розвитку кредит на $0,5 мільярду, і, головне, за рахунок внутрішніх запозичень "зрубати" ще $8,3 мільярдів (останні - під дуже симпатичні відсотки, десь так 15% річних).

Якими ж будуть обсяги гарантованих державою боргів "своїх" олігархів, спрогнозувати важко. Принаймні, рахунок ітиме на мільярди і, цілком імовірно, число цих мільярдів (попри грізні ліміти, встановлені президентом та урядом) цілком може виявитися двозначним...

Іншими словами, до кінця поточного року загальна сума державного і гарантованого державою боргу України (враховуючи поточні виплати) точно перетне рубіж у $50 мільярдів і може сягнути десь так $60 мільярдів.

При цьому вся сума державних доходів 2009 року дорівнювала $26,3 мільярдів. На цей рік, згідно із законом про Держбюджет-2010, ці доходи мають становити $33,3 мільярди (як на мене, досить-таки фантастичний стрибок, але повторю ще раз: багато чого залежить від того, як рахують, що рахують і хто саме рахує).

Тобто наприкінці 2010-го річні доходи Української держави будуть приблизно вдвічі меншими, ніж її поточні борги.

Ну, а що далі? Кредит МВФ виділив у розмірі $15,15 мільярдів "на допомогу владі при проведенні реформ і на економічне врегулювання". Кредит розрахований на 29 місяців. Тобто фактично - до кінця 2012 року.

При цьому впродовж найближчих трьох років Україна виплачуватиме лише відсотки за кредитом, а після закінчення цього терміну почне виплачувати тіло кредиту.

Сергій Тігіпко не так давно чесно сказав: співпраця з МВФ гарантує нам стабільність фінансів до кінця 2012 року.

А далі? Яке далі має статися диво? Економіка України критично залежна від світового ринку металу, хімії та зерна.

А тут - невідомість, помножена на глобальні кліматичні зміни.

Отож чи буде зростання української економіки значним, ба більше - чи буде воно взагалі фактом, залежить передусім від зовнішніх чинників.

Внутрішнє споживання вітчизняної продукції не рятує ситуацію - надто хирляві на внутрішньому ринку вітчизняні виробники; от якби у нас був свій автопром, свої пасажирські літаки всіх основних модифікацій, свої меблі на будь-які смаки, взагалі - якби вітчизняний виробник міг насичувати більшістю потрібних товарів внутрішній ринок, а масовий покупець мав на це гроші на рівні середнього поляка, - тоді б можна було щось говорити.

А так... Експорт продукції низького рівня обробки плюс експорт робочої сили (заробітчан) - оце і є основа української економічної системи.

Інакше кажучи, борг України буде зростати. Навіть за істотного зменшення обсягів внутрішніх та зовнішніх запозичень із тим, щоб використовувати в основному кредит МВФ, наприкінці 2012 року цей борг коливатиметься в діапазоні від $75 до $90 мільярдів.

А державні доходи на тоді навряд чи істотно перевищать $40-42 мільярди (це в оптимальному варіанті, якщо економіка потужно і стабільно зростатиме, а Євро-2012 дасть неабиякі прибутки).

Ну, а якщо події розвиватимуться за принципом "маємо те, що маємо", - і доходи держбюджету становитимуть $35, а державний та гарантований державою борг - $100, і якраз настане час повернення зразу декількох кредитів та виплати доходів по облігаціях?

Ні, я розумію, що існує чимало країн із значно гіршим співвідношенням державного боргу й державних доходів, ба більше: у разі, якщо ВВП України сягне $150 мільярдів, то ми ненабагато перевищимо гранично допустиму для країн - претендентів на місце в Євросоюзі позначку - 60% від річного ВВП.

Але ж то Фінляндія, Австрія чи Швейцарія можуть дозволити собі великі обсяги державного боргу, в тім числі зовнішнього, у них стабільна репутація.

У нас же, правда, репутація теж стабільна. Але дуже своєрідна вона, ця репутація, чи не так?

А ще ж, між іншим, крім державного й гарантованого державою, існує й зовнішній приватний борг, і всі ці зовнішні борги сумарно станом на 2009 рік для України (дані довідника ЦРУ) становили 90% ВВП. Наприкінці 2012 року вони однозначно перевищать 100% ВВП, і дай Боже, щоб ненабагато...

Між іншим, державний борг 2001 ріку Аргентини, коли вона оголосила сумнозвісний дефолт, становив лише 70-75% ВВП. Але тенденції економіки та ефективність урядування були такі, що країна, образно кажучи, накрилася мідним тазом. А в Аргентині-бо загалом дещо тепліший клімат, і там легше пережити кількатижневий параліч усієї інфраструктури сучасної країни.

Звичайно, усі ці небезпечні тенденції можна було б переламати, змінити чимало векторів економічного розвитку України, започаткувати, нарешті, її справжню модернізацію, провести оті самі реформи, які підпирає своїми коштами МВФ (правда, не всі вони потрібні, але це окрема розмова).

Але для цього вся країна має діяти на засадах національної солідарності, коли жодна гривня не йде на забаганки влади чи на пільги новітнім "любим друзям".

А що ми бачимо і чуємо?

Бачимо демонстративно розкішне святкування 60-ліття президента Януковича та позачергове оновлення шляху до його маєтку ціною у 100 мільйонів гривень (плюс різке зростання витрат на владний апарат, плюс спецвиплати нардепам на оздоровлення, плюс ще казна-що), а чуємо розмови урядовців про те, що настав, нарешті, час компенсувати (ясна річ, з державних коштів) деяким промисловцям фінансові втрати, спричинені їхньому бізнесу антинародним режимом Тимошенко.

І компенсують!

Іншими словами, паски затягуватимуть десятки мільйонів українців. А ті, хто ними керує, свої витрати не урізатимуть і реальних податків на розкіш не платитимуть. За такої "національної солідарності" важко сподіватися на злагоджену і ефективну роботу суспільства задля виходу з кризи й уникнення фінансового зашморгу для країни.

Утім, складається враження, що влада й не збирається тяжко працювати, щоб країна уникла цього зашморгу. Навпаки, його цілеспрямовано готують, дбайливо вив'язують мотузку і намилюють її.

Адже що таке дефолт для нинішньої влади?

Це чудова можливість спробувати витратити десятки мільярдів державних коштів на свої власні потреби (і, ясна річ, нинішніх "любих друзів"), покласти величезні суми на рахунки в офшорах, засунути кінці в воду, змусити платити за державні борги України когось іншого, а в підсумку самим закріпитися на керівних посадах ще на пару десятиліть.

Скажете, такого бути не може? Ні, може. І шалені позички, які беруться сьогодні без реальних шансів їх віддати за чинної політики, свідчать про це.

Державу цілеспрямовано і свідомо банкротують на наших очах. Для того, щоб її продати і мати на цьому зиск.

Згадайте угоду "Севастополь-газ". Що можна продати головному другу та стратегічному партнерові в обмін на погашення нахапаних позичок ?

Вірно, повноцінний державний суверенітет України. Та ще й, використовуючи ледь не всі ЗМІ, можна втовкмачити народові, що йдеться про величезне благо, про порятунок від національної катастрофи.

Вже зараз, за даними соціологів, до 25% громадян не проти об'єднання з Росією в одній державі, якщо це буде вигідно, а ви уявляєте, як можна - з використанням відпрацьованих Кремлем і Луб'янкою технологій - переконати "болото" і заткнути роти незгідним?

Що, у Стабілізаційному фонді РФ не знайдеться якихось $100 мільярдів, щоб купити Україну - від Луганська до Чопа?

Та запросто!

Тим більше, що процеси уніфікації двох держав уже запущені.

Система середньої освіти перебудована з європейської під російську, деукраїнізація культурної сфери триває, армія знову скорочується, військова техніка не модернізується, новий директор Інституту національної пам'яті розказує, що Голодомор - це взагалі неправильна назва, міліцію поліцією ми негайно назвемо вслід за ними...

Ну, а про патріарха Кирила з проповіддю єдиного народу та про "Русский мир" я просто мовчу. І т. д., і т. ін.

Ні,звичайно, повної ліквідації суверенітету України не буде. Утворять якийсь новітній СССР (Союз суверенних слов'янських республік), куди, крім України, запхнуть ще й позбавлену непрогнозованого Лукашенка Білорусь і постназарбаєвський Казахстан, і лади.

Бо ж хіба нинішнім владоможцям потрібен суверенітет більший, ніж у Шаймієва та Рахімова?

Нагадаю, Мінтимер Шаймієв пробув президентом Татарстану аж 19 років, Муртаза Рахімов на посаді президента Башкортостану відбув трохи менше - 17 років.

У внутрішні справи цих російських автономій Москва аж до останніх років не надто влазила, головним було ділитися з нею прибутками та забезпечувати "правильне" голосування та не давати розгулятися опозиції. Мрія, а не життя!

Мрія - на відміну від нинішніх українських реалій, які потенційно здатні несподівано народити новий потужний політичний сплеск, який поставить під загрозу владу Партії регіонів.

А тут - жодних проблем: проведемо Євро-2012 і підемо возз'єднуватися з братами, які порятують нас від зловісного імперіалістичного МВФ і в обмін на свободу українців (о щастя!) на кілька відсотків скинуть ціни на газ. Для олігархів, звісно.

От такі думки навіває і такі припущення змушує висловити діяльність нової влади, яка надто нагадує ліквідаційну комісію у справі Української держави.

Сергій Грабовський

Навеяно  вот этим.

        

Воодушевившись и нагордясь вволю, аффтар посетовал" Меня наверное будут отсылать с чемоданами в Сибирь, но хочу напомнить, что я на 50% западный украинец" и отправился на вокзал, то ли покупать билеты в Сибирь, то ли ехать в престольную и записываться добровольцем в Сирию, громить ненавистных пендосов  наверное воодушевишись постом вот этого рассейскага ура-патриота

Перепост
Живу в Крыму. Вижу на знакомых мне улицах и зданиях развивающиеся на ветру чужие флаги - и так... противно.

Ощущение,будто я у себя дома,но в него подло и нагло заселились незванные гости,хозяйничают в нём,плюют на моё недовольство,так как я беспомощна,силы не равны,не нравится - выходи.

Я не могу это принять.Чем больше они насаживают свою "великую империю" здесь,тем больше у меня возникает отторжения! Я не хочу жить по московскому времени (на следующей недели обещают перевести время на 2(!) часа вперёд), не хочу пользоваться рублями, не хочу иметь российский паспорт. Я никогда не прощу им того,что они сделали и того,как они это сделали! Я не хочу быть частью этого.

Скажу честно,я не помню,чтоб раньше задумывалась именно серьёзно и глубоко о патриотизме в отношении Украины. Всё воспринималось как должное... (кто мог представить,что могут твою же страну поменять тебе на другую,не спросив даже?!я надеюсь,все понимают,что на "референдуме" нас никто не "спрашивал"?)
Но майдан разбудил эти чувства.С самого начала постоянно следила за всем происходящим,переживала и гордилась волей и силой людей,моих соотечественников!Мой отец ездил туда два раза,слушала его рассказы о том,какие там люди и атмосфера...

Плакакла по погибшим... И снова гордилась своей страной и народом!Который,заплатив самой большой ценой - человеческими жизнями,одержал всё-таки победу! И в этот момент,наш "добрый сосед" берет и отрывает меня от этого,как бы я не цеплялась руками,он отрезает себе кусок от моей Украины,со мной вместе!!!
Да,всё неоднозначно,с теми политиками,что сейчас у власти,неизвестно,какие будут и не будут ли они ничем не лучше предыдущих,но,по крайней мере,у нас появилась НАДЕЖДА! да и есть такие хорошие слова "Не побегу туда, где кажется, что лучше.
Останусь делать лучше там, где я сейчас".....

Помимо всех моментов при преходе Крыма в РФ,который никак не может быть "мягким и безболезненным",как нам тут заливает наше крымское "правителсьвто",которые должен понимать каждый более менее думающий человек (а те,кто у нас тут радуются,видимо на время эйфории думать разучились,но это скоро пройдёт,только толку уже от этого,это сейчас надо было быть едиными),таких как документация,работа,полностью переход на другую ситстему,во всём!обеспечение с Украины и связи с ней и т.д. и т.п., даже не хочу перечислять,это всё уже было сказано неоднократно.
Помимо того,что мой народ (я крымская татарка) не ждёт от этого ничего хорошего... Путин-тот же Сталин.. Дейтсвия его жестоки, и судьбы народов его не волнует,так же как и человеческие жизни,что показала история - войны,Чечня,Абхазия.... То,как он ведёт себя сейчас,как врёт!
И не хочу,чтоб здесь процветал нацизм,чтоб мы на своей земле чувствовали себя как в гостях,и нам указывали,что мы в меньшенстве,что мы побеждённые и чтоб орали "Россия для русских!". Нам,как и для вас,дорогие украинцы,очень важна наша свобода...
И чтоб разрушили и помешали тому пути развития и возрождения,который мы на протяжениии 20-ти с лишним лет кропотливо выстраивали с нуля...
И по моему мнению,ещё одна из причин,почему крымские татары поддержали Украину,а не переметнулись на другую сторону - вопрос родины и патриотизма,в связи с нашей исторической судьбой,стоит для нас более остро...И если бы нас можно было бы купить за "конфетку" и обещаниями хорошей жизни,за что многие сейчас с лёгкостью перекраисли свои флаги,то тогда мы бы так и остались в обжитых местах,не стремились бы любой ценой переехать в Крым,где нас не ждало ничего-ни дома,ни работы,ни помощи от государства,но чтоб жить именно здесь,на Родине...

Помимо всего это,я просто не понимаю,как можно взять и "переключиться" на другую страну?какую кнопочку нужно нажать?
каким это нужно быть человеком...
Если я всю жизнь живу в Украине (родилась в Крыму, мне 23 года). Если в школе учила историю Украины, не России. А каждая линейка на "Первом звонке" начиналась с того,что мы слушали гимн Ураины. Не России. Если я болею за Украину,когда смотрю Евровидение. Теперь,когда нас оккупировали и захватили,я вдруг стану болеть за Россию,потому что я теперь росиянка? (пример с песенным конкурсом - для метафоры)

Мне никто и никогда не навязывал украинский язык (в смысле,выходя за рамки того,что это всё-таки государственный язык страны,в которой мы живём), но я свободно им владею.
Я привыкла к свободе слова. Да чтоб в России показывали что-то наподобие "95 квартала",где бы с такой точной иронией высмеивались политики?! и чтоб в Украине человека с плакатом "миру миру" посадили на 15 суток?
Да просто это всё,что они так нагло мне сейчас навязывают - мне чужое!!!Сосед пусть остаётся соседом и не лезет в мой дом.

Когда я вижу в своём городе триколор,там где висел раньше привычный украинский флаг... да, мне противно.

девчушка жжот напалмом... бандернутые курят в сторонке 

Нет, в России - много всего хорошего: культура, история, архитектура. Много хороших людей. Туда можно и, наверное, нужно хотеть съездить - я, например, мечтал погулять по Питеру, побывать на Камчатке и посетить Кисловодск. Мечтал, потому что в свете последних действий руководства России эти мечты как-то сами собой завяли. Но как можно кому-то в Украине хотеть стать частью России, присоединиться к ней? Там же (как, впрочем, и у нас) разруха, коррупция и нищета, тогда как на Западе - цивилизованная жизнь, счастливые люди, ровные дороги. Где логика?

Можно говорить что "в Европе конские налоги", что "об нас будут вытирать ноги", "мы там не нужны", "это нам ничего не даст", "нужно объединяться с братьями славянами" и так далее. Можно выслушивать тонны обещаний от российских политиков, как всё будет славно, прекрасно и "мы тут из пустыни сад сделаем". Можно смотреть на крутейшие бизнес-центры Москвы, дорогущие особняки на Рублёвке, шикарную инфраструктуру Сочи и так далее. Но если посмотреть в масштабах государства - то Россия - в жопе. А Европа - цветёт и пахнет. Так как можно хотеть в Россию, а не в Европу, если в одной стране объективно хорошо, а в другой - плохо?

(Фотки покрупней - в кросс-посте в ЖЖ.)

1. Коридор одной из больниц в Рейнланд-Пфальц (Германия) и коридор больницы в Млине (Брянская область).


2. Туалеты в больнице: Билефельд, Северный Рейн (Германия) и снова Млин.


3. Палата в детском центре округа Пинеллас, Флорида (США) и детское отделение городской больницы в Белгороде.


4. Типичная трасса в Европе и типичная трасса в России.


5. Трамвайная остановка в Омске и трамвайная остановка в Бергене (Норвегия).


6. Набережная во Владивостоке и набережная в Ницце (Франция).


7. Детский сад в Казани и детский сад в городе Перт (Канада).


8. Типичный подъезд и в любом городе России и типичный подъезд в любом городе Европы.


Смертность населения на 100 тыс. человек - 496 и 1451 соответственно.


10. Полиция в России и полиция в Германии. :)


Безусловно, можно утверждать, что "картинки притянуты за уши", что "и в России всё такое есть" и что "в Европе тоже есть разбитые дороги и горы мусора". Конечно, есть. Можно говорить, что "можно сделать и аналогичную подборку картинок, где в Европе разруха, а в России все блестит и сверкает". Конечно, можно. Не бывает идеальной страны. Я был во многих европейских странах, в том числе проживал в двух (Германии и Италии) относительно продолжительное время - и знаю, что говно существует везде. Только почему-то в Европе оно встречается крайне редко, а в России - постоянно. И если Россия не может сама себя привести в порядок со своим сто-с-лишним-милионным населением, как вообще можно думать, что присоединив часть Украины к России в Украине станет лучше? Не станет. Просто средняя температура по больнице распространится ещё и на присоединённые регионы, которым и так живётся несладко.

На правах полу-рекламы: от суммы депозитов, сделанных в этих онлайн казино, 10% отчисляется на продукты для АТО (от суммы реферальных начислений). Так что если вы азартны - то знайте где играть. Вне зависимости от вашего выигрыша или проигрыша 10% отчисляется на паштет, рыбные консервы и крупы. Выиграли вы или проиграли - неважно (отчисления идут от суммы фактических депозитов).