хочу сюда!
 

Нэтали

41 год, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 30-50 лет

Заметки с меткой «украина»

Якщо Ви є клієнтом I.UA і збираєтеся до Полтави

Рекомендую Вам подивитися прогноз погоди у Полтаві та відкрити при потребі мапу Полтави. Як людина яка проживає у Полтаві можу сказати, що прогноз погоди, який показує I.UA, є дуже точним, а мапа Полтави - сама свіжа. На ній нанесені вулиці з сучасними назвами.

Обидва ці сервіси допоможуть Вам при відвідуванні нашого славного міста. Ласкаво просимо до Полтави!

Нарешті, фотовиставка

Центр креативної                                     фотографії 20.05 — 05.06             Виставка фоторобіт

                                                Україна. Погляди

Безкраї степи, кручі Дніпра, поліські ліси та Карпатські гори — все це наша Батьківщина. Країна з багатою природою, цікавою історією, прекрасним народом.

Україна. Кожен бачить в ній, щось своє… У кожного своє небо над головою, свої спогади дитинства, своє сприйняття дійсності і своє бачення майбуття…

«Центр креативної фотографії згуртував аматорів фотографічної справи та професійних фотографів зі своїм баченням світу в різних його проявах.

Тож власними поглядами діляться з вами фотографи:

            Анатолій Парубочий            Олександр Почкун             Віктор Карамушка                Ігор Сіренко             Дмитро Бартош                    Дмитро Фортунатов             Анатолій Кізлов                    Микола Ференцев             Ілля Виноградов                  Сергій Гладкевич Відкриття фотовиставки «Україна. Погляди» відбудеться 20 травня 2008 року о 17.00 в приміщенні музею Гетьманства, за адресою: вул. Спаська 16-б (метро «Контрактова площа»)

Всіх запрошених (запитувати мене) будуть пригощати справжнім домашнім хлібом та ще чимось смачненьким! 

(Думаю, годин до 20.00 можна підтягуватись, але вже зі своїм )

Росія не пустила до себе Каськіва

Члена фракції "НС-НУ" Владислава Каськіва, який прилетів до Москви на запрошення телеканалу НТВ, не пустили на територію Російської Федерації.

Каськів мав взяти участь у програмі "К барьеру!", повідомив "Українській правді" голова Незалежної медіа-профспілки України Роман Скрипін, який мав виконувати роль "секунданта" Каськіва.

За його словами, представники російської влади послались на статтю 27 закону "Про в'їзд до РФ", у якій ідеться про заборону в'їзду людям, які загрожують безпеці Росії.

Скрипін додав, що окрім нього разом з Каськівим до Москви прилетіли його прес-секретар та журналіст Вахтанг Кіпіані. Вони очікують в аеропорту на приїзд представника посольства України в Росії.

"Підставою для заборони мого в'їзду на територію РФ став закон, згідно з яким я загрожую національній безпеці Росії", - сказав Каськів у коментарі "5 каналу".

"Мені здається, що панічний страх спецслужб російських перевершив всякі розумні і зрозумілі межі", - додав він.

На думку Каськіва, недопуск його на територію Росії виглядає дивно, бо він є "членом міжпарламентської групи дружби між Росією і Україною".

"Я не давав жодних підстав прямо чи опосередковано вважати, що якимось чином заперечує україно-російські взаємостосунки, а тим більше загрожує державному суверенітету або національній безпеці Росії", - додав депутат.

У програмі "К барьеру!" опонентом Каськіва мав бути російський політик Володимир Жириновський.

Як відомо, у понеділок Служба безпеки України заборонила в'їзд на територію нашої держави меру Москви Юрію Лужкову, який заявив про те, що Севастополь як військово-морська база СРСР і Росії ніколи не передавався Україні й повинен бути повернутий Росії.

Українська правда


Дивно, чому Росія не пустила Каськіва. Адже, я жодного разу не чув від нього антиросійських закликів.

О реакции СБУ на антиукраинские высказывания

ЗАЯВЛЕНИЕ
Комитета граждан Украины
от 14 мая 2008 года

Комитет граждан Украины крайне удивлен тем фактом, что Служба безопасности Украины, на протяжении уже многих лет, реагирует на высказывания ряда российских политиков, ставящих в своих публичных заявлениях под сомнение суверенитет Украины и ее территориальную целостность (что, как известно, согласно действующему законодательству, является составом преступления) не возбуждением уголовных дел и последующим объявлением в международный розыск этих лиц, а лишь запретом их въезда на территорию Украины.

Комитет граждан Украины считает подобную практику совершенно недопустимой халатностью руководства Службы безопасности Украины и курирующего, согласно Конституции Украины, ее деятельность Президента Украины Виктора Ющенко, который в последнее время сосредоточил все свои усилия на незаконной политической борьбе с главой Правительства Украины, вместо того, чтобы добросовестно выполнять предписанные ему законодательством обширные обязанности по охране суверенитета и территориальной целостности Украины.

Комитет граждан Украины требует от Президента Украины, Генерального прокурора Украины и руководства Службы безопасности Украины прекратить саботаж своих служебных полномочий и безотлагательно предпринять в отношении всех лиц (независимо от их гражданства места проживания), систематически посягающих на суверенитет и территориальную целостность Украины, предусмотренные уголовным и уголовно-процессуальным кодексами Украины меры, которые раз и навсегда обеспечили бы невозможность нарушения охраняемых законом прав украинского народа.

Оригинал заявления находится по адресу http://kgu.arbat.name/docs/20080514.htm

40 років революції


Будьте реалістами – вимагайте неможливого.
(Написано на стінах Сорбонни у травні 1968-го року).

"Неможливо закохатися у зростання промислового виробництва"

В середині 60-х років минулого сторіччя геополітична система, створена після світової війни країнами-переможницями, досягла найвищого етапу свого розвитку. Капіталістичні Північна Америка та Західна Європа, з одного боку, та соціалістична Східна Європа, з іншого, хоч і знаходились у стані політичного протистояння – холодної війни – проте гарячих конфліктів між ними не було.

В економічному плані обидві сторони повоєнної системи почували себе теж досить комфортно. Виробництво, зруйноване війною, було відбудоване і запрацювало на повну силу. Як Західна, так і Східна Європа вступили у фазу стабільного економічного зростання.

Головні соціальні проблеми – зайнятість, житло, пенсійне забезпечення – в основному були вирішені як на Заході, так і на Сході. Здавалося, що ситому (у порівнянні з післявоєнними роками) існуванню обох блоків, принаймні з середини, ніщо не загрожує.

Але економічне зростання та мирне співіснування двох блоків мало й інші наслідки. І на Сході, і на Заході з’явилася інтелігенція, яка виросла кількісно і якісно за рахунок "нижчих" прошарків і "дітей війни" – хлопців і дівчат, які народилися і виросли під час і одразу після Другої світової.

Окрім того, економічне зростання призвело до значного соціального розшарування: на Сході – між партійною номенклатурою і робітниками, а на Заході – між капіталом і найманими працівниками.

До всього слід додати, що існував ще й "третій світ" – країни Азії, Африки і Латинської Америки, експлуатація яких, власне, й забезпечувала комфортне існування перших двох світів, тобто США, СРСР, країн соцтабору та Західної Європи.

Соціальні протиріччя у зовні стабільній глобальній системі наростали і 1968-го світовий порядок захитався. Не через військове зіткнення двох блоків, а вибухнув з середини. Знаковими подіями тих часів стали Червоний травень у капіталістичній Франції та Празька весна у соціалістичній Чехословаччині.

Загалом ті події, які відбувалися не лише у формі масових демонстрацій, але й у формі створення нових текстів, музичних експериментів, дискусій у клубах, навіть у формуванні революційних органів влади, прокотилися всіма країнами північної півкулі – від Японії до Америки, торкнувшись й України, і наочно спростували всі тези лекцій з історії КПРС та опусів буржуазних соціологів.

Це справді була Велика Революція, яка у 68-му не повалила ні західний капіталізм, ні східний соціалізм, але поклала початок зміні Системи. Сьогодні Система ще не подолана, але вона вже інакша. І 68-й рік показав, що з нею треба боротися. І показав, як з нею треба боротися.

Make love not war

У 60-х роках повоєнне покоління увійшло до самостійного життя. Але це покоління не захотіло жити так, як їх батьки. У комфорті, який базувався на домінуючих суспільних і моральних законах, це покоління побачило фальш. І слідом за апостолом Павлом поставило Любов вище Закону.

Американська молодь не захотіла вбивати в’єтнамців заради забаганок своїх президентів та інтересів великого капіталу і масово спалювала повістки на війну, яку якраз тоді США розв’язали у Індокитаї. 68-го року у Чикаго, де відбувався з’їзд правлячої на той час Демократичної партії, зібралися сотні тисяч студентів для того, щоб вимагати припинення війни у В’єтнамі.

Влада вчинила тоді так само, як влада тоталітарної СРСР у Празі чи Гданську. Демонстрацію студентів розстріляли війська Національної гвардії США.

1971-го у місті Кент студентки місцевого університету вкладали у стволи рушниць солдатів Національної гвардії червоні гвоздики як знак миру і любові. У відповідь – знову кулі.

Американські шестидесятники не змогли змінити зовнішній світ, але внутрішньо вони вже стали іншими. Вони не могли жити у світі доброчесних буржуа і пішли у громади хіпі, де панували вільне кохання і ЛСД, де любов до ближнього була вище за культ споживання і наживи.

Своєрідними маніфестами цих людей стали мюзикл "Волосся" та роман Кізі "Політ над гніздом зозулі". Наскільки широким був рух цих нових людей в Америці, свідчить рок-фестиваль у Вудстоці, де грали нову музику – рок, який з’явився у 60-х, і на який прийшло близько 400 тисяч народу.
 

Загалом рок нерозривно пов’язаний з 68-м роком. Тоді на демонстраціях у Парижі студенти співали антивоєнні пісні Beatles і Rolling stones, які згодом, на початку 2000-х, адміністрація президента Буша-молодшого рекомендувала американським радіостанціям не транслювати в ефір.

Згодом мода на хіпі пройшла, американські шестидесятники у своїй більшості влилися до лав американських буржуа, але Америка вже змінилася. Потужний рух за громадянські права на чолі з Мартіном Лютером Кінгом, попри вбивство свого лідера, змусив владу США законодавчо гарантувати права чорношкірих американців.

Цей рух за права підірвав поліцейські основи північноамериканської держави і 1975-го року США вивела свої війська з В’єтнаму. Цей рух змусив американську владу поважно ставитись до своїх білих і чорних співгромадян.

Втім, за періодом лібералізації в Америці настав період реакції (консервативної революції) і за консервативного президента Буша громадянські права американців знову були обмежені "Патріотичним актом".

Вашингтон розв’язав військові дії у Афганістані та Іраку. Але багатотисячні маніфестації проти війни, поразка консерваторів на виборах у Конгрес та очікувана їх поразка на цьогорічних президентських виборах, свідчать про незворотність процесів, започаткованих у 60-ті.

Початок 68-го року

Вибух 68-го року не з’явився на пустому місці, його наближали "хрущовська відлига" та повстання в Угорщині 1956-го року – для східних країн – та революція на Кубі і війна у В’єтнамі – для західних. У жовтні 1967-го року в Болівії гине культовий революціонер Ернесто Че Гевара і акція французьких студентів 9 листопада того ж року, під час якої вимагали реформи вищої освіти, переросла у мітинг пам’яті Че.

Студенти скандували: "Че – герой, буржуазія – лайно".

Загалом революційні події 68-го року у західних країнах, хоч і були спричинені внутрішніми соціальними протиріччями, завжди підживлювалися подіями у країнах третього світу. Так, студенти Нантера, які захопили 22 березня 68-го адміністративний корпус університету з вимогами змін у навчальних курсах, вимагали також звільнити своїх товаришів, заарештованих за погром приміщення американської компанії, який ті вчинили на знак протесту проти в’єтнамської війни.

"Головне, щоб вас обурювала будь-яка несправедливість, яка відбувається у світі", – написав Че Гевара у прощальному листі своїм дітям. І ці слова сприйняли його революційні "діти" – люди 68-го.

Та й взагалі 68-й рік почався в Азії. У січні таїландські студенти, які називали себе "жовтими тиграми", повалили проамериканську військову диктатуру. Потім настала черга соціалістичного табору і на початку 68-го, всупереч позиції Брєжнєва, компартія Чехословаччини змінює свого керівника сталініста Новотного на реформатора Дубчека. І ЦК КПЧ ухвалює "Програму дій", згідно якої скасовується цензура і легалізуються політичні клуби.

Потім прийшов час Заходу. І у березні учні паризької Сорбонни протестують проти заборони студенткам відвідувати вночі в гуртожитках студентів та вимагають студентського самоврядування.

З травня події розгортаються з шаленою швидкістю. Вимоги революціонерів з часткових і досить обережних стають загальними і радикальними. До студентів долучаються робітники та інтелігенція. На вулицях Парижа, Праги, Риму – сотні тисяч людей. Здавалося, і капіталізму, і соціалізму – кінець.

Паралелі між подіями 68-го року на Заході і Сході не лише зовнішні. Вони глибинні. Людей на бульвар Сен-Мішель та на Вацлавську площу не могли вивести часткові вимоги, які висунули на початку 68-го студенти, наскільки б серйозними чи кумедними ці вимоги не були.

Людей вивели соціальні причини.

З’явилися цілі соціальні групи, серед них нова інтелігенція та робітники, які не бажали бути соціальними аутсайдерами і захотіли повалити владу соціальних фаворитів – буржуазії на Заході та її аналога на Сході – партійної бюрократії.

І на Сході, і на Заході революціонери 68-го виступали проти авторитарних режимів. У Чехословаччині і Польщі вони хотіли побороти монополію компартій на владу, а у Франції – диктаторський режим президента Де Голля, який внаслідок конституційних змін на початку 60-х добився для себе практично імператорських повноважень.

А найголовніше, і на Заході, і на Сході люди хотіли ПРАВДИ, зрозумівши гнилість і капіталістичної і соціалістичної системи.

Паралелі між Сходом і Заходом у 68-му році доповнюються тим, що до виступів польських студентів у Кракові, Гданську, Варшаві спонукав приклад французьких колег, а у Празі демонстранти скандували: "Дучке – Дубчек!"– (Дучке – лідер німецьких студентів 68-го року, які виступили проти глобального капіталізму).

Характерно, що революційні виступи 68-го року і на Сході, і на Заході, відбувалися на фоні економічного підйому. Рівень життя протестуючих був відносно високим. Образно кажучи, паризькі студенти паркували свої Пежо біля Сорбонни, діставали з багажників червоні прапори і портрети Че Гевари, і йшли на барикади.

Справді, революції відбувають на там, де є, за висловом класика, "знедолення мас", а там, де революційні соціальні групи вважають себе готовими і рішучими для того, аби змінити суспільний лад.

Ще один момент, який варто відзначити. Французи почали бунтувати без "керівної і спрямовуючої" ролі компартії, навіть всупереч позиції керівництва ФКП, яке закликало співгромадян не підтримувати акції протесту.

Коли у Франції у травні розпочався загальний страйк (страйкували 10 мільйонів французів, тобто третина працюючих), комуністи змушені були підтримати робітників, але вони ж, тобто ФКП, наприкінці травня і здали страйковий рух, задовольнившись підвищенням зарплат, яке обіцяли працедавці. Практично ФКП сприяло затуханню революційного руху.

Взагалі, жодна партія не могла тоді контролювати народний рух. Жодна партія не могла очолити комітети робітничого, студентського і селянського самоврядування, які на короткий час у травні 68-го взяли владу на місцях у Франції.

Це був громадянський, а від того грізний і величний рух.

Борючись проти капіталізму, його учасники водночас скептично ставились до радянського соціалізму. Так, наприклад, студентський окупаційний комітет Сорбонни (там переважали анархісти і ситуаціоністи) послав до Політбюро ЦК КПРС такого листа: "Тремтіть, бюрократи! Скоро міжнародна влада робітничих Рад вимете вас із-за столів! Людство знайде щастя лиш тоді, коли останнього бюрократа буде повішено на кишках останнього капіталіста!

Хай живе боротьба кронштадтських матросів проти Троїцького і Леніна! Хай живе повстання Рад Будапешта 1956 року! Геть державу! Хай живе революційний марксизм! Окупаційний комітет автономної народної Сорбонни!".

Кінець 68-го року

В Кремлі та на Єлисейських полях почали готуватися до збройного придушення Революції. Брєжнєв збирає лідерів країн Варшавського договору, а Де Голль 29 травня відлітає до Німеччини, де веде переговори з командуванням французьких окупаційних військ про їх участь у "наведенні ладу" у Франції.

21 серпня війська п’яти соціалістичних країн окупують Чехословаччину. Захід, в тому числі й ліва інтелігенція Заходу, протестує проти придушення Празької весни.

А французькі війська, які базувалися в Німеччині, так і не повернули зброю проти своїх співвітчизників. Втім, тон Де Голля після його візиту до Німеччини став іншим. Замість розгубленого старигана, у якого влада вже практично випала з рук, 30 травня французи знову побачили твердого диктатора. Він оголошує про розпуск Національних Зборів і руками поліції знищує робітничий контроль на заводах "Рено".

Почався сезон відпусток і студентських канікул. Влітку 68-го голлісти виграють позачергові парламентські вибори.

Революцію у Чехословаччині було придушено, а у Франції вона захлинулася.

Наслідки 68-го року

Але, не дивлячись на ці поразки, 68-й рік започаткував зміни і у Східній, і у Західній Європі.

Празька весна стала прообразом оксамитових революцій у Східній Європі кінця 80-х – початку 90-х. А паризький Червоний травень став каталізатором процесів, за якими після консервативних урядів прийшли уряди соціалістичні.

Насправді, завдяки 68-му року, маємо Європу з соціальними пріоритетами, з соціальними принципами. І навіть консервативні уряди не можуть змінити цей стан речей. Вони розуміють, що будь-який крок праворуч в плані зміни системи оподаткування, соціальних гарантій та програм, будь-які порушення громадянських прав викличуть у Європі масові протести на кшталт протестів антиглобалістів у першій половині 2000-х, які журналісти назвали "новим 68-м роком".

Долі людей 68-го року в Європі склалися по-різному. Після затухання Революції частина ("Brigatte rosso" в Італії, "Rote armee fraczion" в Німеччині та "Action direct" у Франції) повели терористичну боротьбу з своїми режимами.

Частина влилася у політику, приєднавшись до лівого табору (люди 68-го заснували французьку газету "Liberation", у Німеччині створили Партію зелених, яка присутня у Бундестазі, а її лідери, як Йошка Фішер, час від часу займають міністерські пости, лідер паризьких студентів Кон-Бендіт зараз є депутатом Європарламенту).

Частина, зневірившись у можливості змінити світ, приєдналися до хіпі або до інших подібних рухів. А ще одна частина перетворилася з "нових лівих" на "нових правих", як французький філософ Андре Глюксман, який, проте, постійно повторює, що 68-й рік був вимогою ПРАВДИ.

Де Голль вже 69-го року вирішив збільшити свої й без того надзвичайні повноваження за допомогою референдуму. Цей референдум він програв, хоча всі попередні "волевиявлення" давали йому незмінну підтримку.

Після цієї поразки він подав у відставку, а за рік помер. Соціалістичний президент Франції Міттеран за власною ініціативою скасував імператорські прерогативи президентської влади і 1982-го року провів реформу місцевого самоврядування. Новий консервативний президент Франції Саркозі заявив, що його завданням є ліквідація наслідків 68-го року, але, здається, йому на вдасться повернути течію суспільного життя назад.

Дубчек після того, як його зняли з усіх постів та виключили з партії, працював простим робітником, поки оксамитова революція 1989-го року не повернула його на посаду голови Федеральних Зборів Чехословаччини.

Загалом 68-й рік став явищем не лише у суспільному житті планети. Він став і культурним явищем. Свої сліди 68-й рік залишив і у кіно (окрім фільмів Формана – фільми Жана-Люка Годара і Паоло Пазоліні), і у філософії (люди 68-го тоді зачитувалися досить складними для розуміння пересічної людини працями неомарксиста Герберта Маркузе "Ерос і цивілізація" та "Одновимірна людина", а сам Жан-Поль Сартр йшов у перших лавах демонстрацій паризьких студентів).

Взагалі французька молодь розуміла свою участь у протестних акціях як "джазовий концерт на барикадах". Революція – акт мистецтва, який має приносити задоволення.

68-й рік приніс значні зміни і у системі освіти. Влада змушена була прийняти студентське самоврядування. Поширився підхід, що викладач – не істина в останній інстанції, а колега студента, який ділиться з ним своїми знаннями, водночас беручи від свого vis--vis свою порцію знань.

До речі, у травні 68-го у Сорбонні були організовані "паралельні курси", де лекції читали запрошені студентами спеціалісти з не університетського і, навіть, неакадемічного середовища, а то й самі студенти, які згодом стали відомі як визнані філософи.

68-й рік і Україна

68-й рік не оминув і терени СРСР. Тут, звичайно, не було масових демонстрацій, але вже те, що невелика група людей вийшла на Червону площу в Москві протестувати проти радянської окупації Чехословаччини, знехтувавши небезпекою репресій, говорить саме за себе.

Радянським Союзом, починаючи з середини 60-х, шириться рух дисидентів. В Києві цей рух виявляється у створенні нових, незвичних до того текстів, у виданні "Українського вісника", у колективних листах правозахисників з протестом проти політичних репресій, зрештою, в українському "поетичному кіно".

Зате потім, з початком 90-х і 2000-х, студентське голодування на граніті, "Україна без Кучми", яка вимагала скасування президентського авторитаризму Кучми, як і "Червоний травень" – президентського авторитаризму Де Голля, помаранчеві події, живо нагадали 68-й рік.

Зрештою, якщо в Україні діють ті ж самі соціальні причини, які виштовхнули людей на площі у 68-му, та ж соціальна прірва між класами і то й же авторитаризм, тепер вже ющенківського президентства, слід чекати нової революційної хвилі.

Хвилі, яка, як і в 68-му році тисячними голосами повторювала за Ленноном: "All you need is love". Чесної хвилі, яка заради любові, правди і свободи готова пожертвувати власною кар’єрою і благополуччям. Адже мотивація до Революції і палкого кохання – одна й та ж.

І насамкінець – кілька гасел, написаних студентами 68-го року на стінах Сорбонни:

ЗАБОРОНЕНО ЗАБОРОНЯТИ.
БУДЬТЕ РЕАЛІСТАМИ – ВИМАГАЙТЕ НЕМОЖЛИВОГО.
ЗАБУДЬ ВСЕ, ЧОМУ ТЕБЕ ВЧИЛИ – ПОЧНИ МРІЯТИ.
НЕМОЖЛИВО ЗАКОХАТИСЯ У ЗРОСТАННЯ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА.
КОРДОНИ – ЦЕ РЕПРЕСІЇ.
ВСЕ ДОБРЕ: ДВІЧИ ПО ДВА ВЖЕ НЕ ЧОТИРИ.
СТРУКТУРИ ДЛЯ ЛЮДЕЙ, А НЕ ЛЮДИ ДЛЯ СТРУКТУР.
І найголовніше: РЕВОЛЮЦІЯ ПОВИННА ВІДБУТИСЯ ДО ТОГО, ЯК ВОНА СТАНЕ РЕАЛЬНІСТЮ.

Володимир Чемерис, для УП.

SOS!!! Полтавщина гине!!!

За перші три місяці 2008 року з повітря на голову кожного мешканця області впало майже 16 кілограмів шкідливих та отруйних викидів. А всього за перші три місяці цього року в повітря Полтавщини скинуто 24240 тонн шкідливих речовин. Про таку кількість і якість повідомляє Головне управління статистики Полтавської області. Найбільше, окрім виданих в повітря 70 тисяч тонн діоксиду вуглецю, промислові підприємства Полтавщини забруднюють навколишнє середовище метаном, якого скинуто понад 9 тисяч тонн та неметановими легкими органічними сполуками, яких випущено в повітря майже 5 тисяч тонн.

До речі, які саме ці сполуки - фенольні чи інші, не повідомляється. Також промислові підприємства області додали атмосфері 1066 тонн діоскиду та інших сполук сірки. Також повітря області за перші три місяці року збагатили 3838 тоннами сполук азоту та майже півтори тисячами тонн речовин у вигляді мікрочастинок та волокон.

Приєднуйтеся до нового каналу у розділі "Фотоальбоми"

Сьогодні мною створено новий канал у розділі "Фотоальбоми" під заголовком "Ми любимо тебе, Україно". На моє тверде переконання, цей канал яскраво доповнить наше співтовариство з однойменною назвою.

Запрошую всіх приєднуватися до нього!

Повернемо Україну народу!

ПОВЕРНЕМО УКРАЇНУ НАРОДУ !Відкрите звернення доУкраїнського народу,Президента України Віктора Ющенка,Верховної Ради України, народних депутатів,Кабінету Міністрів України,політичних партій і громадських організаційНовітня суспільно-політична історія України, починаючи зі здобуття Незалежності у 1991-му році і дотепер, доводить, що попри декларовані у чинній Конституції цивілізовані принципи і гарантії, попри "демократичну" риторику владців і різнокольорових політичних сил, політичну практику продовжує визначати радянсько-візантійська традиція, базована на непрозорості державних та правових процесів, відчуженості влади від народу, позаправових методах вирішення питань.Другим чинником у цьому контексті є домінація особистих і кланових інтересів політиків та політичних сил над інтересами національними.Все це становить пряму і очевидну загрозу для розвитку України як правової, демократичної європейської держави, для становлення громадянського суспільства, для майбутнього Українського народу.На жаль, слід констатувати, що владці і політики мають серйозні проблеми з вмінням домовлятися між собою заради суспільно-важливого результату, а вузьке розуміння поточної доцільности нерідко превалює над державними інтересами та втілюється у способи, далекі від правових і демократичних.Не заперечуючи можливу наявність у провідних сучасних політиків та очолюваних ними сил добрих намірів, ми змушені нагадати про те, куди саме веде викладена з таких намірів бруківка, якщо наміри не супроводжуються відповідними діями – розумними, послідовними, відповідальними. На наше переконання, реальний Український прорив є засадничо неможливим без широкої, вирішальної участи громадськості у виробленні державних політик на всіх рівнях, а найперше – у виробленні цивілізованих правил політичної конкуренції, ефективного механізму перетворення суспільного інтересу на державні рішення та запровадження відповідальності влади і політикуму перед народом-сувереном. Ми також переконані, що чесні українські політики, керуючись національним інтересом, не можуть не прагнути того самого.Розпочатий в Україні конституційний процес, що має увінчатися набранням чинності новою Конституцією, характеризується непрозорістю процедур, взаємовиключною різновекторністю підходів і прагнень суб'єктів, фактичним ігноруванням волі найголовнішого суб'єкта – Українського народу. Існує реальна ймовірність того, що за таких умов спроби "силового" впровадження волі однієї чи кількох політичних сторін призведе не до конструктиву і торжества Права, а до нового протистояння, конфліктів, безладу та перманентних криз.Враховуючи викладене, ми вважаємо, що демократичний, легітимний, ефективний конституційний процес в Україні є неможливим без реального впливу громадськості, а політичні гравці мають бути в тому безумовно зацікавлені, адже саме в такому разі і лише в такому разі можна буде говорити про легітимність кінцевого продукту – нової Конституції України, її визнання народом і, відтак – ефективність у регулюванні суспільних відносин заради поступу країни.Ми впевнені також, що новий Основний Закон має бути прийнято до закінчення повноважень чинного Президента, що дозволить розпочати нову президентську каденцію як якісно новий етап політико-правових взаємовідносин.Відтак – ми закликаємо найвищих посадових осіб та органів державної влади, парламентських політичних партій та народних депутатів вжити негайних заходів для прийняття законодавчого акту про скликання конституанти – Конституційної Асамблеї як єдиного представницького органу, який, будучи всенародно обраним за прозорою процедурою, має здійснити в Україні установчу владу – схвалити нову Конституцію України.Ми також закликаємо громадські організації, політичні партії, всіх громадян України всіма наявними способами вимагати цього від влади і політиків, а Громадську асамблею України, що відбудеться у Києві 21-го червня цього року – прийняти відповідну резолюцію і вжити практичних заходів на її виконання.Інший шлях для політиків – шлях до остаточної втрати довіри і підтримки та, як результат, до поразки. Інший шлях для народу - це шлях, рано чи пізно, на новий Майдан.Повернемо Україну народу!Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи, м.Харків,Віктор Гарбар, ГІМЦ "Всесвіт" - ВГО Альянс "Майдан", м.Харків,Олександр Попов, аналітик, м.Київ,Ярослав Сватко, м.Львів,Олександр Северин, к.ю.н., Київ,Володимир Ханас, ВГО Альянс "Майдан", Тернопіль,Костянтин Чекотун, канд. фіз.-мат. наук, м.Київ,Людмила Ямщикова, ПП, ВГО "Альянс "Майдан", м.ОдесаПідтримайте звернення своїм підписом!

В июне в Украине пройдет заседание Совета НАТО

Приезд послов 26 стран Североатлантического союза будет "видимым свидетельством интенсивного взаимодействия НАТО с Украиной". Об этом сообщил в среду в Брюсселе спикер НАТО. Этот визит, по его словам, даст возможность послам и Генеральному секретарю НАТО Яапу до Хоопу Схефферу встретиться с украинскими членами правительства, а также принять участие в "общественной дипломатии" в Украине.

Как сообщает украинская служба радио "Свобода", точная дата визита еще не утверждена.

На днях в НАТО объявили, что такая же миссия поддержки прибудет до конца этого года и в Грузию.

Напомним, и Украина, и Грузия стремятся вступить в Североатлантический альянс. В НАТО есть некоторые замечания относительно территориальных конфликтов с сепаратистскими регионами Абхазией и Южной Осетией в Грузии и относительно низкого уровня поддержки вступления в НАТО среди жителей Украины.

На саммите НАТО в начале апреля обе страны не получили желательного присоединения к Плану действий для членства в НАТО. Вместе с тем, им твердо пообещали именно это членство в будущем и новое рассмотрение их просьбы о Плане действий в декабре этого года.



63%, 5 голосов

25%, 2 голоса

13%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Народе УКРАЇНСЬКИЙ! Невже Христос не для вас воскресне?...

Бегут не глядя выходные

Пришла базарная пора

Набрав котомок – сумки есть такие

И мне затариться пора.


Сейчас поеду на базар я

Смотреть, как нагло врут в лицо

Несметно цены завышая

На то ж пасхальное яйцо.


Как объяснят что жизнь такая,

«Не нае…ешь - не проживешь».

Еще и Бога приплетают

Крутясь, как пойманная вошь.


Да нет, копеек мне не жалко,

Если надо, то и последнее сниму…

Зачем же так? Перегибая палку?

Я тоже не во сне живу…


И что же за страна такая,

Богатый тот, кто больше нае..ет?

Где надо жить кого-то надувая,

Тогда, глядишь, фортуна и попрет?


А мы и дальше – все прощаем:

«Везде же так, ну что с того возьмешь?»

Себя тем самым унижая

И ставя себе цену – медный грош…


И что же делать мне? Не знаю.

Я  никогда ни была такой как все.

И путь свой в жизни выбирая,

Я выбрала путь по встречной полосе.


Друзья печально улыбались,

Злорадно скалились враги,

Когда меня опять «сбивали»

И я «с асфальта соскребала мозги».


Но выжила. Как и сама не понимаю,

Да только вдруг противным стало все…

Ведь жизнь у нас одна такая,

Так хочется спокойно жить еще…


И снова боль в душе превозмогаю,

Покоя в жизни снова не ищу,

Куда-то вновь на ощупь я шагаю…

Я так живу. Я так хочу…


P.S.: "Пусть говорят "Уродина".., а она мне нравится..."

Вибачайте за корявість вірша та не нашу мову - емоції захлинули.