Соотношение потерь личного состава ВСУ и армии РФ на Донбассе составило один к десяти

Історія з пораненням генерала ватутіна як і вся історія срср покрита мороком, ну не можливо було без брехні катам бути хорошими, не буває без брехні двох правд, неможливо заховати криваві руки по чесному а значить слід петляти, петляти так щоб вже ніхто не відрізнив правду від брехні. А правда таки пробивається на гору, надто багато брехні було та й винищити всіх не вдалось, не вдалось мізки промити, не вистачило ще декілька поколінь, щоб з людей зробити запрограмовані машини, хоча експерименти особливо боляче таки вразили частину України. Цікавтесь різними думками та робіть висновки самі, інформації зараз вистачає.

Таємниці поранення Ватутіна

29 лютого 1944 року. У супроводі 8 охоронців і штабних офіцерів Ніколай Ватутін виїхав до 60-ї армії.  При наближені до села Мілятин охорона почула попереду перестрілку, але проігнорувала небезпеку. Хоча за інструкціями мала одразу змінити напрямок руху. Згодом попереду виявили велику групу людей. Але колона далі продовжувала рухатись, доки по них, із засідки, на відстані 200 метрів не було відкрито вогонь. В описі бою його учасниками міститься низка принципових розходжень. Це стосується й участі у поїздці Нікіти Хрущова, і кількості машин, і кількості повстанців, і поведінки генерала та його охорони.  В одному місці чисельність партизанів називається біля 200-300 осіб, далі зменшується до сотні... А наприкінці виявляться, що їх було декілька десятків. Й, швидше за все, це був не бойовий підрозділ УПА, а місцева самооборона. Описання характеру бою теж викликає багато запитань - починаючи від твердження Жукова, що Ватутін особисто очолив оборону, і аж до того, що його пораненого винесли бійці з автомобіля. Місце поранення говорить, що обидва твердження очевидно надумані. Адже як в автомобілі куля могла вдарити знизу, коли стріляли збоку? Так само, як і описання геройської поведінки генерала, коли він нібито особисто очолив оборону. Дослідник Грішин у статті "Загадка гибели генерала Ватутина" для характеристики події взяв за епіграф слова Лєрмонтова:  Гарун бежал быстрее лани, Быстрей, чем заяц от орла, Бежал он в страхе с поля брани... І це, очевидно, правда. Бо тікали так, що партизанам залишили всі штабні карти разом із генеральською шинеллю. Реконструкція бою виглядає приблизно так. Після перших пострілів, коли машина застрягла, Ватутін із солдатами швидко відступив до найближчого придорожнього рову й заліг там. От тоді куля й вдарила його ззаду у верхню частину стегна. Але кулі не літають колами - пролетіла над головою, повернулась назад і попала в ногу? Стріляли не з лінії фронту повстанців, а з тилу?  Дослідники тих подій зауважують, що саме в той час у районі описуваних подій перебувала розвідувально-диверсійна група держбезпеки "Тайга", яку особисто опікував терорист № 1 Павло Судоплатов - спеціаліст по прибиранню неугодних Сталіну фігур. Суперечливість фактів, а також сталінська традиція для постраху вбивати своїх, робить це припущення цілком імовірним.

Свідчення дочки генерала Ватутіна

У київському госпіталі у Ватутіна почалася гангрена, яку легко можна було вилікувати, застосувавши американський пеніцилін. Однак сталін особисто найсуворіше заборонив його використовувати при лікуванні генерала. Про це прямо говорили Хрущов та інші свідки тих подій. І це - доведений факт, що визнається всіма істориками. Звичайно, можна прикидатися дурниками, як це роблять деякі дослідники, і все списувати на маніакальну підозрілість сталіна. Той, нібито, остерігався отруєння генерала американськими ліками. Проте кобу можна запідозрити багато в чому, але тільки не в наївності. Бо одночасно у всій країні й у тому ж госпіталі, де лежав генерал, пеніцилін масово використовувався для лікування поранених солдатів і офіцерів, рятуючи життя сотням тисяч людей. Чому ж лише Ватутіну він міг зашкодити? На справжні наміри Сталіна опосередковано вказує ще одне: категорична відмова Ватутіна від'їздити на лікування до Москви. Певне, генерал сподівався, що у прифронтовій зоні, подалі від Кремля, йому вдасться вижити. А там, чого доброго, удасться змінити гнів на милість злобного тирана. Та, як показала дійсність, це були марні сподівання. Ще в 2000 році газета "Столичные новости" надрукувала інтерв'ю з дочкою Ватутіна, яка перебувала тоді в Києві біля батька. Вона яскраво описує ту ситуацію: "Півтора місяці тато лежав у госпіталі. Казали: "Все нормально, чекайте..." Майже кожен день до батька приходив Хрущов, не казав нічого істотного, потискав руку і йшов собі. У тата почалася гангрена. Він просив: "Відріжте мені ногу, чорт із нею, буду жити без ноги". Батькові кололи знеболювальне, але все одно він був у жахливому стані. Генерал, герой війни, кричав благим матом на всю лікарню. Лікарі приходили до палати і обурювались: "Не обманюйте, вам не боляче, перестаньте над нами знущатись...". Нога загнивала, звідти буквально вилазили черви. Почалось зараження крові. 15 квітня 1944 року тато вмер...".

На запитання кореспондента: "А ви переконані, що Ніколая Ватутіна просто "прибрали?" - Олена Ватутіна дає однозначну відповідь: "Це був наказ Сталіна". Власне, для родини Ватутіна ім'я його справжнього вбивці не було секретом ніколи, як і для всієї тодішньої радянської верхівки. Бо, у значній мірі, демонстративне знищення відомого воєначальника символічно попереджало, що ніякі заслуги, ніяка слава не врятує від помсти вождя. І тільки тваринна відданість, і послух можуть служити примарною гарантією безпеки. І таку поведінку потрібно щоденно демонструвати. Як це робили, наприклад, Калінін і Молотов, дружин яких Сталін відправив у табори, хоча названі опричники йому фактично нічим не загрожували. Все це робилося лише для утримування останніх у відповідному тонусі. Таку ж роль своєрідного "жертовного барана" для постраху найближчого, особливо військового оточення, і мала відіграти своєрідна страта Ватутіна.

Генеральський розмах

Колишній розвідник, а згодом офіцер з особливих доручень при генералові армії Ватутіні, капітан Юрій Коваленко наводить шокуючі факти ставлення вищого армійського керівництва до новомобілізованих із лівобережної України. У цьому питанні ані Жуков, ані Ватутін не відрізнялися один від одного. Коваленко переказує розмову, що відбулася, за його словами, у штабі за участю Георгія Жукова. На зауваження когось зі штабних офіцерів, що для новомобілізованих лівобережних українців не вистачає обмундирування й зброї, він сказав: "Зачем мы, друзья, здесь головы морочим. На хрена обмундировывать и вооружать этих хохлов. Все они - предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать". І їх кинули в крижані води Дніпра, без обмундирування, з однією гвинтівкою на десятьох. Правдивість цих слів підтверджують праці багатьох істориків, зокрема, Володимира Кучера та Петра Чернеги, у книжці "Україна у Другій світовій війні (1939-1945)". 

Такою була ціна перемоги. Ціна, у якій українці були звичайним гарматним м'ясом у далекосяжних геополітичних намірах їхніх начальників. http://www.pravda.com.ua/columns/2010/05/5/4960514/

.................................................................

«Генерала Ватутіна до вищої міри покарання засудив провід УПА» - Сотенний УПА Мирослав Симчич 

1 - Повернімося до діяльності УПА. Проти повстанців діяло не лише НКВС. Винищення бандерівців було «золотою мрією» більшовицької партизанщини. Ставив собі такі плани і керівник чи не найпотужнішої російської партизанки - Ковпак. Ніколи не мали приємності зустрічатися з ним?  2 - Я не бував у ті часи на Волині, тому з Ковпаком не зустрічався. Але після того, як його розбили німці, по наших селах блукало багато «ковпаківців». Вони просили, а бувало, що й відбирали у наших людей їжу. Згодом багато хто з них перейшов у ряди УПА і воював до кінця.  Ті хлопці розповідали, щодо Ковпака пішли, бо не мали вибору - не знали, куди податися: іти у Німеччину під англійські й американські бомби не хотіли, служити до німців - тим паче. Ковпак якраз підбирав собі людей, то вони і прибилися до нього. Не за ідею - для того, аби лишень якось пережити скрутний час. 1 - Одним із найбільших ворогів повстанців був радянський генерал Микола Ватутін, якого упівці буцімто вбили. Втім за іншою версією, смерть генерала була прозаїчнішою. Кажуть, його доконала гангрена?  2 - Брехня. Ватутін був здоровий, як слон, а вбили його за те, що він нещадно гнав свою армію Лівобережжя: своїх чоловіків-українців він не вдягнув, не озброїв, не вишколив, а коли дійшов до Дніпра, то весь той натовп загнав у воду - пливи як хочеш, виживав один з десяти. Він втопив безліч ні в чому не винних людей. Генералів які займалися лише боєм із німцями ми не чіпали, але Ватутіна як злочинця провід УПА засудив на вищу міру покарання. Довго він не потрапляв нам до рук. Проте згодом вскочив у нашу засідку, був смертельно поранений і в шпиталі помер. 1 - Ви на власні очі бачили, ж загинув Ватутін?  2 - Ні, доля звела мене з одним стрільцем, який був у тій засідці. Він родом із Волині, відбув двадцять літ каторги. Найвищу міру кари той хлопець отримав за те, що, коли втрапив у руки ворога, на ньому була ватутінська шинель. Він мені переповідав ті події так: розвідка донесла, що Ватутін їхатиме з групою у Житомир (не пам'ятаю точно, звідки він прямував, здається, з Києва). На шляху генерала стрільці влаштували засідку з трьох сотень вояків.  Машини під'їхали - стрільці відкрили вогонь. Куля не вибирає, Ватутін чи не Ватутін. А те, що у нього була гангрена, — це брехня. Він ішов разом із діючою армією і був здоровий, нічого йому не бракувало, просто поранили його так, що лікарі не змогли врятувати.  1 - Пане Мирославе, зараз чи не найбільше суперечок точиться стосовно того, прирівнювати в правах повстанців і радянських солдат чи ні. Чи бачите ви можливість примирення між вояками Червоної армії та УПА?  2 - Між тими, хто воював у Червоній армії, і нами на сьогоднішній день немає ніякого антагонізму. У нас є антагонізм з так званими героями, які були в КДБ і у совєцьких каральних структурах, які нас били. З ними у нас антагонізм залишиться, поки будемо живі.  1 - Ну а офіційне примирення між вояками УПА та Червоної армії можливе?  2 - Ми, ветерани УПА, разом із ветеранами війни проводимо збори, разом зустрічаємося, разом святкуємо тощо... Вони - теж українці, а що пішли до Червоної армії воювати, то так склалася воєнна обстановка. Наші вороги - це оті кадебісти. Прості солдати Червоної армії і ми - абсолютно однакові. Вони нас шанують, а ми шануємо їх.

http://www.partyzan.kiev.ua/History/vas_symch.htm

Львів у День перемоги прикрасили чорними стрічками10:33, 09.05.2010 Сьогодні, 9 травня, у День перемоги близько 7 ранку у центральній частині Львова група молодих осіб прикріпила до декількох сотень державних прапорів чорні стрічки.

Відтак, міліціонери затримали шість осіб, хлопців відвезли у Галицький райвідділ міліції Львова, а комунальники зняли чорні стрічки із Державних прапорів України.

У райвідділ міліції, куди відвезли затриманих, відмовили у написанні скарг та відмовились називати причину затримання.

Зі слів затриманих, чорні стрічки розвішувались у знак жалоби за жертвами Другої світової війни, оскільки "для українців це не свято Перемоги, а траур за загиблими" - сказав один зі затриманих.

http://www.zaxid.net/newsua/2010/5/9/103333/

У Львові міліція затримала юнаків, які прикріпляли чорні стрічки до державних прапорів

Львівський портал / 09.05.2010 12:12

Сьогодні, 9 травня, близько 7 ранку у центральній частині Львова група молодих осіб прикріпили до кількох сотень державних прапорів чорні стрічки. При цьому, шість осіб, двоє з яких неповнолітні, було затримано нарядами міліції. Як стверджують учасники акції, затримання відбвалося з порушенням прав затриманих: застосувували фізичну силу, забороняли говорити по телефону, співробітники міліції відмовлялись назватись, а у Галицькому райвідділі міліції, куди відвезли затриманих, відмовили у написанні скарг та відмовились називати причину затримання. Зі слів затриманих, чорні стрічки розвішувались у знак жалоби за жертвами Другої Світової Війни, оскільки «для українців це не свято Перемоги, а траур за загиблими» - сказав один зі затриманих.

http://portal.lviv.ua/news/2010/05/09/121217.html

http://news.lvivport.com/content/view/29558/100/

У Львові затримали молодих осіб, які чіпляли до державних прапорів чорні стрічки

09.05.2010 14:10

Сьогодні, 9 травня, близько 7 ранку у центральній частині Львова група молодих осіб прикріпила до кількох сотень державних прапорів чорні стрічки. При цьому шість осіб було затримано нарядами міліції. Про це повідомив представник затриманих. За його словами, хлопців затримали з порушенням їхніх прав: із застосування фізичної сили, забороняли говорити по телефону, співробітники міліції відмовлялись назватись, а у Галицькому райвідділі міліції, куди відвезли затриманих, відмовили у написанні скарг та відмовились називати причину затримання. Водночас  керівник прес-служба ГУ МВС у Львівській області Денис Харчук у коментарі Гал-інфо, факт затримання підтвердив, однак запевнив, що міліція діяла відповідно до закону. «Ніхто нікого не бив. На цей час усі хлопці відпущені, складено аміністративні протоколи про дрібне хуліганство, які вже скеровано до суду», - зазначив Денис Харчук. Зі слів затриманих, чорні стрічки розвішувались у знак жалоби за жертвами Другої світової Війни, оскільки «для українців це не Свято перемоги, а траур за загиблими». Серед затриманих були неповнолітні. Коментар Богдана Гордасевича: Отже маємо висновок: жалоба по полеглих у війні - є хуліганством за визначенням львівських міліціянтів! Дожились! Виявляється дозволено тільки радіти, що стільки людей помордовано! Щиро вітаю і підтримую цих молодих хлопців, які доказали конкретними вчинками право на власну гідність і честь. На їх боці сила права! А міліція продемонструвала, що навіть у Львові це покірні раби "чево изволите?" Дорогі громадяни України, подивіться і уважно обдумайте цю подію у Львові! І зрозумійте, що є дві України, але це зовсім не поділ на Схід і Захід! Вся Україна єдина за територією, а поділ проходить по душах людей на дві України: одні - громадяни України вільної і справедливої, а другі - громадяни України рабів і їх начальників. Іншого поділу не існує!

Дякую за малюнок шановному користувачу "ПИВОМАН"

 

Хоч би що сталося, не втрачай бадьорості.

Л. М. Толстой

 

        Тендітний голос скрипки розливався по кімнаті. Присутні бачили, що майстер не дуже схильний до розмови. В його мелодії вчувся сум... Ніхто не мав бажання якось порушувати плин того, що їм саме довелося слухати. Неприємний серпанок події непомітно відходив у небуття. Усе розчинялося у музиці. Погордість, прикрощі, сум. В усьому можна знайти прихований сенс...

        Гравець помер... Як йому і належало. Випадковість трапляється коли завгодно. А можливо, і не випадковість. Буття набуває своїх обрисів для кожної людини. Але об’єктивність потребує відповідного сприйняття. А це вже особиста справа. «Кожному – своє»... Чи «по заслугам». Залежить від смаку.

         Його улюбленою грою була «класична для цього часу» “DOOM”. Це заняття вимагало чимало годин, але навички знаходили належне ставлення і він призвичаївся до гри, до швидкої реакції, до того, що йому доводилося діяти відповідно до ситуації, яка складалася навколо.

         Бог дивився на душу, що “стояла” перед ним. Йому було якось не до вподоби відсилати її до Пекла, але усталений звичай, як і гріхи, що тяжіли над цією душею, вимагали підходу, в якому повною мірою було б окреслено Верховну Справедливість.

         Бог промовив:

– Ну що ж... Ти вдосталь грішив, а тому тебе не можна пускати до Раю. Але й справ добрих за життя чимало ти встиг зробити… Давай вчинемо з тобою ось що: ти можеш попросити аби Я виконав три бажання, які б викликали в тебе радість та втіху. Але опісля цього ти маєш відійти до Пекла.

– Передусім хотів би отримати IDDQD!

        Подібне викликало в Бога посмішку й він запитав:

– Добре, Я виконаю це твоє бажання. Яким же буде наступне?

– Мені хотілося б отримати також IDKFA.

– І що дозволило б тобі відчути щастя насамкінець?

– Нічого більше не потрібно. Лише дозволь вже потрапити до Пекла!!!

– Добре. Як забажаєш.

         Кімнатка для вартового була зовсім маленькою. Але це не заважало бажаючим трохи перепочити від буденних клопотів, лежачи на кількох стільчиках, зіставлених разом поруч зі стіною. Додатково для пошановувачів комфорту можна було брати з собою щось м’яке аби підстелити на час вартування (скажімо, ватяний тулуп). Але молодий чорт спостерігав за тим що діялося зовні через маленьке віконечко у дверях. Відсутність досвіду компенсувалася його наполегливістю. Партія нових душ прибула згідно з графіком. Перше чергування не повинно було принести якихось незвичайних пригод. Усе відбувалося саме так, як і повинно було бути згідно з розповідями “колег”. Інструкції щодо цього були цілком зрозумілими, а їх положення, - беззаперечними. Чорт відкрив ворота…

         Опинившись у вузьких переходах, він відчув знайому жагу та пристрасть, яка охопила усе його єство… Йому вже не вперше доводилося насолоджуватися цим виром, що дозволяв ніби опалювати самим лише поглядом усе що було навколо нього. Пекельні коридори не давали змоги місцевим “мешканцям” чинити гідного спротиву цьому непередбаченому нападу. А втім, сім кіл Пекла виявилися не готовими до подібних “маневрів”, що зумовлювалося і їхнім “технологічним призначенням”. Намагання якось забарикадувати переходи провалювалися через потужність зброї та непристосованість самих “барикад” до подібних “перевантажень”.

        Янголи були поінформованими про успіхи їх “потенційного колеги” на “пекельній ниві”. Вшанування обіцяло бути доволі урочистим. Трохи чи не усі зібралися для такої події. Сьоме коло повинно було виявитися особливо жарким, але його пристрасть була палкішою:

– Дякую тобі Господи! От і восьмий рівень!!!

Приціл модифікованої зброї спрацював відмінно.

Сирійці виклали на Youtube відео знищення російського танка Т-90 американською протитанковою керованою ракетою TOW

Маленький цветочный магазинчик.
Подходит боец. Видно что только с дороги: помятый, латаный камок, рюкзак за плечами, обветренные руки и лицо.
Замедляю шаг. Продавщица: "Чого тобі, синку, вибрати?" - "Та квіточок би якихось недорогих...".
Тётка ля-ля-ля "А ти звідки? А додому? А до мами чи до дружини?". Заболтала парня - а сама дёргает из ваз самые свежие, самые пышные розы. 
Рядом киоски со сладостями и фруктами. Я по-быстрому набрала всякого, подхожу к парню. Он стоит, глазами хлопает, а перед ним - шикарнючий такой букетище! Прям глаз не отвести! Он: "Ой, та в мене ж грошей не вистачить на такє, я ж просив недорогих...". Продавец: "Синку, чи ти здурів, чи ще не проснувся? Хіба ж я з своїх любих карателів гроші буду брати? Ходи собі здоровий!"
Тут ещё я со своим пакетом: "Боец, куда тебе его пристроить? Может в рюкзак? Нет, не влезет. Придётся в руках".
У парня аж слёзы на глаза навернулись...
И апофеоз: мимо бежит мужик. Останавливается: "Слышь, боец, тебе куда? Пошли, вон моя машина стоит, загружайся. Отвезу куда надо. Не в метро ж тебе с такой ношей трястись. Поехали!".
Стоит мой мальчик, слёзы по щекам текут: "Люди, та я ж... та я нічого ж не зробив... та за що ж ви мені дякуєте...". Мужик ему: "Парень, ты герой. Ты наш защитник. Чего ж тут непонятного? Давай, поехали!"

Люди мои, я вас люблю!©

Галинка Намистинка
11 год.
Нарешті, хороші новини!
Росіяни, атакуючи Авдіївку, не бачили таке навіть у страшному сні: ЗСУ вийшли до передмістя Донецька.
«Зараз ЗСУ вийшли на передові позиції ворога і, фактично, вже в районі Спартака, який є передмістям Донецька. Інші підрозділи ЗСУ зайняли панівні позиції, які дають можливість контролювати трасу Донецьк – Горлівка, в районі «Царського села». Таким чином, в результаті атаки окупаційних військ наші військовослужбовці фактично були змушені контратакувати, адже саме з житлового району Спартака і з Ясинуватої працюють ворожі «Гради» і ствольна артилерія», – пише експерт.
Він також уточнює, що, за повідомленнями з місця подій, українські військові завдали ворогові великих втрат у живій силі. «Цифри просто несумірні з нашими втратами. З боку бойовиків дані про загиблих коливаються від 80 до 100. Це дуже серйозні втрати. Військове керівництво бойовиків змушене визнати, що наші війська працюють дуже точно. Наша артилерія почала працювати дуже точно і чітко. Це вже не 2014 рік, і ворог може на собі відчути всю силу української армії», – вважає Снєгирьов.
За його словами, інформація про масову евакуацію мирних жителів з Авдіївки не відповідає дійсності. Такі чутки покликані посіяти панічні настрої в українському суспільстві. Не відповідає дійсності інформація про те, що російські окупаційні війська, перейшовши в контрнаступ, зайняли позиції, які контролюються ЗСУ. В даний час 72-я механізована бригада зайняла позиції так званого 1-го армійського корпусу «ДНР». Навіть сумно відомий терорист Гіркин змушений визнати цей факт і зазначає, що українська армія повністю змінила тактику і стратегію.