хочу сюда!
 

Татьяна

52 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 48-52 лет

Заметки с меткой «війна»

Привіт, Даниловичу!

        Не хочу про політику. Принаймні спробую. Всі вже засмакували новину про нову посаду Кучми та його свіжі вислови, які чимось нагадують вже заїжджене "надо просто пєрєстать стрєлять". Але ж панове, воно когось здивувало?
        Давайте спробуємо пригадати, якого сорту той фрукт, де він стиг, і під яким сонцем. За всю недовгу історію незалежності, термін Даниловича був найдовшим, принаймні поки що. Якраз період мого більш-менш свідомого дитинства, якщо так можна висловатись. Так, дитинства, з якого я, до речі, багато що запам'ятав і засвоїв. Чудово пам'ятаю дефолтові часи, коли люди по півроку, а дехто й більше, не отримували зарплатні, коли стратегічні бомбардувальники мінялися на російський газ, коли, якби не родичі в селі, мамі б не було з чого спекти хліб, бо купувати не було на що. І це все при тому, що в Кучми було найбільше повноважень з усіх президентів. Звісно, були й правильні, державницькі кроки, а як почитати його монографію "Україна не Росія", то взагалі, людина всім серцем вболівала за Неньку. Що й казати, Будапештський меморандум на той момент в зубожілій (завдяки кому?) країні здавався правильним кроком - гарантії безпеки від найсильніших, не хухри-мухри. Мабуть. 
       Але ж пам'ять людей коротка штука, і більшість пам'ятають лише його останні роки, що досить виграшно виглядають на тлі ліхіх дев'яностих і навіть, якщо не вдаватись в деталі, нинішної воюючої України. Чому так? Ну були податкові спрощення для малих підприємств, ковток повітря для економіки, і держава, що вже протрималась 10 років, стала цікавішою інвесторам, аніж незрозуміле пострадянське новоутворення. Але це все наче за Орвеллом, спочатку закатувати, а потім пощадити і нагодувати, щоб полюбив "Старшого Брата". Та й скандалів на момент цього покращення накопичилось дай боже. Гонгадзе, безробітні кадрові військовослужбовці, шахтарські страйки, галас "Канівської чертвірки", "Україна без Кучми", і це лише перше що пригадую... А пам'ятаєте по телевізору: "...Якщо влада не в змозі допомогти, вона не повинна принаймні заважати людям, що прагнуть...", і т.д. Думаю, в рудого починала по троху горіти земля під ногами, то довелося щось робити, бо він ліпше за інших знав, що "Україна не Росія". Цей крєндєль вмів дивитись на крок уперед. А потім ще й перед уходом, намагаючись нам вперше втюхнути Януковича, сказав, що за Даниловичем ще сумувати будуть. І цей гіпноз на декого таки подіяв. 
      Переконувати нікого не збираюсь. Але от є одна деталь, спеціально для тих, хто часто згадує як гривня після майдану здешевшала втричі, під час війни, після вичищення бюджету легітимним, і попереднім штучним утриманням курсу. 
      Так от, інформація доступна всім: курс гривні до доллара в 1997 році - 1,86, а в 2 000 - 5,44. І це без війни, державних переворотів, і при повністю підконтрольних верховній раді і кабміні. До речі, в 2,99 рази. Фактично в 3. Але ж скільки статей гуляло по мережі, де Кучма Порошенку буцім то казав: "Что ж ти, мєрзавєц творіш". Звісно, виправдовуючи Данилича, можна вигадати що це Лазоренко винен, вкрав всі гроші з-під носа всесильного господарника, з його службою безпеки, яка навіть писати зайвого не дуже дозволяла, не те щоб робити. 
     Я не фанат шоколадного президента, навіть не обирав його в 2014, бо надто вже зухвалою була його поведінка, але якщо вже йому прогнозують пожиттєве ув'язнення, то що вже про Льоню казати, який і зараз вимагає від наших військових не стіляти у відповідь.

Україна стає на коліна?

Занепокоєний несподіваною новиною за підсумками засідання ТКГ у Мінську про нібито готовність України в односторонньому порядку скасувати економічні обмеження щодо ОРДЛО.

Нагадаю, що 15 березня 2017 року рішенням РНБО було призупинено економічні зв'язки з окупованими територіями як реакція на свавільне захоплення (експропріація або запровадження зовнішнього управління Москвою) українських державних та приватних підприємств, запровадження рубльової зони та російської податкової системи.

Що ж змінилося з того часу? З боку окупанта - нічогісінько. Виходить українська сторона стає на коліна, про що вже говорив Зеленський?
Ми ніколи не заперечували проти відновлення економічних зв'язків, але в чіткій відповідності до національних інтересів України, за умови виконання згаданого рішення РНБО, передусім, встановлення сталого і тривалого режиму припинення вогню, повернення захоплених державних і приватних підприємств їх українським власникам.

Вимагаю від президента Зеленського дати публічну відповідь, на якій підставі він дав такі директиви делегації України. Реалізація російського сценарію на Донбасі - це зрада національних інтересів нашої держави і пам`яті про тисячі українських патріотів, які загинули за свободу, суверенітет та територіальну цілісність України!

Що далі? Репарації з бюджету України на користь агресора? Автономія з правом вето на суверенні рішення держави, на курс до ЄС та НАТО?

Не дозволимо реалізувати російський сценарій врегулювання ситуації на Донбасі!

Новини з ООС

ОБСЄ зафіксували черговий випадок перекидання озброєння і військової техніки з Російської Федерації до окупованих районів Луганської області

Українська сторона Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін повідомляє, що російсько-окупаційні війська передислоковують озброєння та військову техніку з Російської Федерації, зосереджуючи її в місцях постійної дислокації на Луганському напрямку для подальшого застосування в ході бойових дій.

Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ повідомила, що станом на 03 червня 2019 року існують ознаки військової присутності та присутності військового типу в зоні безпеки. А саме – зафіксовано вантажівки, що рухалися з ділянки поблизу кордону з Російською Федерацією в напрямку непідконтрольних урядові України територій Луганської області.

Поблизу кордону з Російською Федерацією на непідконтрольній урядові України території на південний схід від Луганська, у місці, яке не обладнане системою пропуску через кордон, безпілотний літальний апарат СММ ОБСЄ двічі фіксував вантажівки, що рухалися в західному напрямку.

У першому випадку, в ніч з 30 травня до 1 червня, БПЛА СММ зафіксував три вантажівки військового типу біля населеного пункту ЧЕРЕМШИНЕ неподалік від Луганська.

Окрім того, БПЛА СММ ОБСЄ зафіксував автомобілі військового типу, які рухалися з північного сходу по ґрунтовій дорозі, до яких приєднались інші вантажівки, створивши автоколону, а після заїхали на територію об’єкта збройних формувань на південно-східній околиці Луганська.

За повідомленням представників Місії було видно, як чотири особи розвантажували матеріали з кузовів автомобілів. Крім того, на території об’єкта було виявлено щонайменше 35 вантажівок військового типу й один БТР-80.

У ніч із 02 на 03 червня на тій же ґрунтовій дорозі БПЛА СММ дальнього радіусу дії зафіксував ще три транспортних засоби, що рухалась до автобусної станції у населеному пункті Довжанськ на південний схід від Луганська, де до автоколони приєдналась третя вантажівка військового типу. Автоколона рухалася на схід.

Поміж тим, 19 травня на основі доступних СММ даних повітряного спостереження виявлено 2 дорожні загородження, які були схожі на насипи з грунту.

Більше того, існує достовірна інформація про сліди, що ведуть в напрямку кордону з Російською Федерацією неподалік Довжанського. 29 травня в полі на південний захід від пункту пропуску поблизу населеного пункту Довжанськ, що на непідконтрольній урядові України території, на основі доступних СММ даних повітряного спостереження виявлено наявність свіжих автомобільних слідів, що вели до кордону.

Українська сторона СЦКК зазначає, що дані дії окупаційної адміністрації і збройних формувань Російської Федерації вкотре демонструють стійке ігнорування та небажання дотримуватись Мінських домовленостей, взятих на себе зобов’язань в рамках консультацій Тристоронньої контактної групи, створюють всі умови для подальшого загострення конфлікту.

Українська сторона СЦКК

Звісно ж, адекватною відповіддю зебілів на це буде: "Не стрелять в ответ" (с) Кучма

Ворог з Рефії готується до нападу на ослаблену Україну

Четвер, 30 травня 2019, 13:07 • Анжеліка Зенова 

Окупанти приховано завозять нові партії зброї та боєприпасів на Донбас – розвідка
Окупанти приховано завозять нові партії зброї та боєприпасів на Донбас – розвідка

КИЇВ. 30 травня. УНН. Окупанти приховано завозять нові партії зброї та боєприпасів на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей. Про це під час брифінгу повідомив представник прес-центру Міністерства оборони України полковник Дмитро Гуцуляк, передає УНН.

"За повідомленням Головного управління розвідки Міністерства оборони України, керівництво ЗС РФ продовжує використовувати тимчасово окуповану територію у Донецькій та Луганській областях для випробування нових (модернізованих) зразків озброєння та утилізації застарілих боєприпасів", - зазначив Гуцуляк.

Зокрема, протягом травня 2019 через неконтрольовану українською владою ділянку кордону до з’єднань частин 1 (Донецьк) та 2 (Луганськ) АК ЗС РФ приховано завозились нові партії зброї, боєприпасів, мін та вибухових речовини.

При цьому для транспортування вибухонебезпечних вантажів використовувались цивільні автомобілі без відповідних знаків попередження.

Крім того, за даними розвідки, до підрозділів окупаційних військ прибувають групи російських інструкторів (кадрових військовослужбовців ЗС РФ) для проведення інструкторсько-методичних занять і навчальних зборів з розвідниками, саперами, снайперами та особовим складом інших військово-облікових спеціальностей.

Раніше розвідка повідомляла, що в ОРДЛО на полігонах триває активна підготовка артилерійських підрозділів.

Джерело: УНН

Всіх-на-всіх


Невеликий лікбез про те, що таке Нормандський формат і Мінський процес зроблю трохи пізніше. Тепер мій коментар уже не може зашкодити переговорному процесу. Але бачу, що вже зараз вкрай необхідно дещо декому пояснити. Але не росіянам, а нашим.
Принцип обміну заручниками "всіх на всіх" Україна підтримує. Але що виходить : обмінялися списками. Ми передали "туди" по відповідній процедурі з участю ОБСЄ і Міжнародного Червоного Хреста (МЧХ) детальний список на 107 осіб, про яких ми точно знаємо, що вони живі і навіть знаємо, де вони там знаходяться. Але нам через якийсь час з того боку відповідають, що "вони" встановили тільки 27 осіб. А про інших наших 80 чоловік вони нічого не знають і вони їх не знайшли. Один раз до таких незнайдених навіть попапи двое наших військових, яких офіційно відвідав представник ОБСЄ пан Т. Фріш. На мій погляд, це може бути пов'язано тільки з одним. Більшість із цих 80 наших могли бути піддані важким тортурам і сліди цих тортур зразу ж видимі. А це Гаага. Інших причин я не бачу. Чи, наприклад інший прийом: представники ОРДЛО кожен раз включають до своїх списків на обмін "всіх на всіх" осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, які не мають ніякого відношення до війни на Донбасі, а вчинили ці злочини під час подій на Майдані (спецназ Беркуту), чи 2 травня в Одесі, чи вчинили теракти в Харкові і Запоріжжі. Це тільки дуже маленька особливість процесу обміну заручниками. А з цим процесом тісно пов'язана ще і проблема з пропавшими безвісти. А це сотні осіб. Але це складна схема. Колись окремо поясню. Все це в повній мірі відноситься і до принципу "всіх встановлених на всіх встановлених". Тому Україна "ЗА" принцип обміну "всіх на всіх", але якщо це буде чесно і при активній участі міжнародних гуманітарних інституцій.

Павел Казарин: Война и калькулятор

Cпециально для Крым.Реалии

В 1991 году профессор Иерусалимского университета Мартин Ван Кревельд написал книгу «Трансформация войны».

Он писал о том, как меняются цели и методы войны. О том, почему сильной армии невыгодно воевать со слабой. О том, какое будущее ждет традиционные армии – и кто именно станет им противостоять в XXI веке.

А еще он писал о том, что войны делятся на те, что идут ради выживания и те, что ведутся как инструмент политики.

Ван Кревельд говорил о том, что любое государство, вынужденное считаться с общественным мнением и издержками, всегда оказывается уязвимым в столкновении с противником, убежденным, что он воюет во имя сохранения самого себя. Что «войска, которые не верят в правоту своего дела, в конце концов, откажутся воевать». Что «политика организованного сообщества далеко не всегда совпадает с целями составляющих его индивидов» – даже порой в тех случаях, когда речь идет о войне за выживание.

И все эти вещи имеют прямое отношение к войне на Донбассе. Потому что вопрос упирается в то, как эту войну видят по обе стороны границы.

Для России этой войны не существует. Обыватель о ней предпочитает не знать, оставаясь в убеждении, что на Донбассе воюют «Киев» и «ЛДНР». О погибших российских солдатах и наемниках не пишут СМИ, их семьи не дают интервью, а все участие Москвы в этих событиях воспринимается через призму «гуманитарных конвоев». Кремль не несет никаких имиджевых издержек внутри страны, потому что в представлении российского обывателя не является стороной конфликта. А потому Москве нет никакой нужды оглядываться на общественное мнение.

При этом, для российского руководства эта война ведется «на выживание». Вполне вероятно, что для Владимира Путина и его ближайшего окружения речь идет о возрождении империи, сохранении ее исторического ареала и борьбе со сценарием распада. Кремль неоднократно давал понять, что воспринимает все происходящее как попытку переиграть поражение в «холодной войне». И для него любая попытка бегства бывших колоний в Европу – это «удар по империи» и «вторжение на исконные территории».

Для Украины все с точностью до наоборот. Украинский обыватель ставит тему войны в список главных проблем, которые стоят перед страной. Но при этом год назад вину на Россию за вторжение возлагали лишь 52% опрошенных. Еще 15% считали, что во всем виноват Киев, а треть не определилась с ответом.

В этом году трое из четырех опрошенных уверены, что ради мира на Донбассе нужно идти на прямые переговоры с агрессором. Каждый второй готов предоставить оккупированным территориям автономию в составе страны. 40% респондентов хорошо относятся к стране, оккупировавшей несколько украинских регионов.

Такие цифры ожидаешь увидеть в тех странах, чьи солдаты сражаются в составе экспедиционных корпусов за пределами национальных границ. Но мы видим эту социологию именно в Украине – стране, которая стала жертвой чужой агрессии. Вдобавок, мир на Донбассе вовсе не закрывает вопрос территориальной целостности Украины, потому что о судьбе аннексированного Крыма Россия и вовсе отказывается вести переговоры.

Если для России эта война является «битвой за выживание» (в том виде, в котором мыслит его руководство страны), то для Украины это противостояние все больше вползает в категорию «войны с калькулятором». Когда война воспринимается как источник издержек и тягот. А ее окончание – как наступление мира и благоденствия.

Мне могут возразить. Сказать, что проигрыш в войне не чреват физическим истреблением граждан страны. Что компромиссы неизбежны, а военные бюджеты – непомерное бремя для страны. Но в этой логике есть одна брешь.

Да, Украина и правда отличается от Израиля. Да, применительно к нашей стране фраза Голды Меир должна быть переиначена: «Мы хотим видеть себя украинцами, они хотят видеть нас малоросами». В отличие от оригинала, в этом утверждении уже есть масса пространства для компромисса. И многие в Украине, наверняка, готовы пожертвовать идентичностью ради персонального благополучия – особенно, если вопросы идентичности для них не являются базовой ценностью. Но в том и штука, что эта война – она не только за идентичность.

Давайте начистоту.

Нынешняя война идет не только за идентичность, историю и язык. Это, в том числе, битва за переход к другим правилам игры. Рынок и конкуренция. Системы сдержек и противовесов. Государство для граждан, а не наоборот. Это битва еще и за то, где проходит граница между цивилизованным миром и Россией – по украино-польской границе или по украино-российской.

Капитуляция перед Россией не будет означать размен идентичности на процветание. Проигрыш будет означать лишь уничтожение шанса на становление эффективной экономики. Потому что российские протектораты не живут богаче метрополий. А современная РФ остается страной, вся внутренняя дискуссия которой сводится к вопросу «на ком экономить в первую очередь».

Победа России будет означать лишь то, что украинское будущее окажется перечеркнутым. Любые окна социально-экономических реформ закроются. Любая попытка сделать государство для гражданина – потерпит поражение. У РФ нет денег, чтобы строить из покоренных стран витрины – а потому альтернативы движению на запад попросту нет.

Но если Кремль, который ведет эту войну «ради выживания», продаст ее Украине как «войну с калькулятором в руках», то новому поколению украинцев просто придется начинать все с нуля. Потому что наше поколение эту войну проиграет.