хочу сюда!
 

Taя

46 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 45-55 лет

Заметки с меткой «війна»

Пришибська висота Лінії Вотан

Моя мати з сестрами і моєю бабулею жили у 1943 році в містечку Молочанську Запорізької області. Старша сестра, Надія, 1925 року народження працювала на окопах, які споруджувала радянська влада на Пришибських висотах, ще в 1941 році. Потім, на ті самі окопи її погнали німці. У 1943 вона якось звідти втекла до матері. Містечко було знищено з вогнеметів. Кам’яні споруди мінувалися і підривалися. Сім’я переховувалася у кущах біля цвинтаря в районі лікарні. Спорудили там окоп і в ньому ховалися. Там же у кущах переховували і корову. Коли почалися бойові дії, то за словами моєї бабулі, вдень було темно, як поночі від пилу і диму, а вночі було світло, як удень, від вибухів, та освітлювальних ракет, яких німці не шкодували. Вночи, повз них, по шляху, що пролягав між болотом з очеретом і кущами коло цвинтаря гнали на гору тисячі майже не озброєних і у військове не одягнених вояк. На ранок з тих вояк поверталися по кілька солдатів.

Одної ночі, за словами бабулі, їхню схованку надибали радянські розвідники і були тим збентежені. Вони порадили негайно тікати за залізницю, бо за їх словами цю територію постійно обстрілюють і німецька і радянська артилерії. Довелося похапки збирати сякі-такі речі і рушати. Якісь рушники, одіяла, матраци кинули на корову, тай подалися геть. Метрів за 300, на вулиці Шевченка зробили привал, заховавшись за залишки стіни кам’яного корівника. Перевіривши, поки діти переводили дух амуніцію, нині покійна (як і її діти) Анна Миколаївна виявила, що в окопі забули крупу. Довелося послати за мукою доньку Надію. Надія на диво скоро повернулася. За її словами від їхнього схованка не залишилося й сліду. Чи то снаряд туди влучив, чи бомба, невідомо.

Це налякало Анну Миколаївну  і вона зрозуміла, що й справді треба скоріше тікати за залізницю, на Схід. До полотна залізниці дійшли вже на світанку. Виявили за нею окопи. То була перша лінія оборони радянських військ. Командир їх облаяв і наказав забиратися негайно в степ. Пішли далі на Схід. Зовсім вже розвиднилось і пересування їх помітили німці з Пришибської висоти. Справа, спереду, зліва пролунало кілька вибухів. Сімя бігла вперед на Схід з усіх сил. Нарешті добігли на колгоспний тік. Тут, моя мати, п. Марія Іванівна, побачила ситих солдат та командирів і почула відбірну російську лайку. Мою бабцю, Анну Михайлівну з дітьми і коровою там наказали розстріляти, бо вони видали німцям розташування радянських окопів. На щастя, нагодився начальник шпиталю, який шукав для поранених хоч якусь жратву.   Він вмовив командира сімю не розстрілювати, а разом з коровою віддати на потреби шпиталю. Пояснив, що пораненим буде якась крапля молока, санітаркам допомога, корові пастухи. Так моя тітонька Ольга і її братик Іванко стали чабанами. Правда ненадовго. Царство їм, моїм рідним, усім – небесне!

У 1984 році, випадково, я дізнався, що до самого розвалу Сересерії, вівся ретельний облік тих громадян держави, чиї родичі були під окупацією. Виявилось, що я винен, що моїх рідних комуняки тікаючи кинули на поталу фашистам, а потім, їх же, й мене заодно, звинуватили у тому. Ніколи ж загарбник, окупант не визнає вину за собою. Окуповані завжди винні самі!!!

З того часу, комуністи, рашисти й фашисти для мене карти одної масті. Українці мають зрозуміти, що українська мова, українська культура, українська держава, мужня українська влада не потрібні нікому в Світі, ні Обамі, ні Клінтону, ні цій німецькій фрейлін, ні міфічній Європі.  Українцям самим і лише їм однім, необхідна як повітря мужня українська влада, українська потужна держава, українська мова, як основа української культури, і українська культура, як відшліфована тисячоліттями технологія виживання, життя і панування на нашій Богом даній Землі!

Вічна пам'ять!

 Пом'янемо сьогодні всіх тих, які загинули в тій війні:
від куль; згоріли в літаках і танках; потонули в морях і ріках;
померли в госпіталях і концтаборах;
голодних і гнаних перед радянськими регулярними військами,
щоб собою вистелити Мелітопольський і інші плацдарми…

Вічна їм пам'ять і Царство Небесне!

фото автора

Чому день перемоги почали святкувати тільки з 1965 року

ЧОМУ ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ ПОЧАЛИ СВЯТКУВАТИ ТІЛЬКИ З 1965 РОКУВи ніколи не замислювалися, чому радянський агітпрому 20 років не святкував перемогу над Третім Рейхом?
Здавалося б 9 травня 1946 перша річниця перемоги. Парад, ордена, барабани, повітряні кульки? НУЛЬ! 1950 рік - п'ятиріччя перемоги. НУЛЬ! 1955 - 10 років ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ! НУЛЬ! У країні щорічно з помпою відзначається велика жовтнева революція, річниця Леніна, 1 травня, в кінці кінців, Новий рік.
Але 9 травня раби культурно працюють на перемогу комунізму в колгоспах і заводах. Немає ніяких медалей і почесних знаків на честь річниці перемоги, немає об'єднань фронтовиків. Навпаки, генералітет відразу після 1945 року трусять арештами та перевірками. Це ще зрозуміло, бо стиль. Але куди дивиться агітпрому? 1960 рік. - НУЛЬ! Святкування починається тільки в 1965 і фронтовиків-переможців починають подавати як безпорадних пенсіонерів, яким треба "допомагати" і поважати. ЧОМУ ??
До 1948 року День Перемоги був неробочим днем, проте Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року вихідним був скасований: замість Дня Перемоги неробочим зробили Новий рік.
Лише через два десятиліття, вже за Брежнєва, в ювілейному 1965 року День Перемоги знову став неробочим

«День Перемоги» в СРСР не святкували 20 років через страх радянської влади перед реальними ветеранами. Коли ж в 1965 баланс ветеранських сил переважив з справжніх фронтовиків на користь ветеранів каральних підрозділів, «девятомай» почали обережно використовувати в цілях пропаганди комуно-фашизму, а далі вже подконорольний владі «девятомай» перетворився просто в помпезні п'яні оргії победобесія для самоствердження нащадків радянських фашистів - чинуш НКВД, КПРС і Комсомолу - фронтовики при цьому використовувалися і використовуються як живі музейні експонати пропагандистів як совка так і постсовка.
Те, що нам люблять брехати про це, що мовляв перші двадцять років святкувань не було тому що треба було працювати і піднімати країну з руїн ... Тому .., тому святкувань не було ... Так це чиста ахінея. Адже 23 лютого, 7 листопада, 1 травня і інші свята, СРСР святкував навіть під час війни.
Відповідь проста. Більшовицького переможного захоплення на континенті не сталося, як планувалося ВКП (б), Адольф Гітлер їх вправно випередив, напавши першим.
Але головна причина була та, що після війни були чоловіки-реальні ветерани, фронтові вовки, які спробували всі «принади» війни. Вони пройшли через вогонь, і їхній дух зломити було вже не так просто, партноменклатуру фронтовики зневажали. Їм було в 45-му років 30-40, і більше. Якщо при них скажеш слово «війна», або ще як нагадаєш про те, що було - тебе могли реально вбити. Розрубати на місці. Серед цих людей були контужені і сильно покалічені. І добре пам'ятали турботу Батька всіх народів - Сталіна і партії про них, як на лінії «Вотан», на форсуванні Дніпра, пам'ятали Ржев і Волхов і багато іншого. Так ось, як раз, через 20 років, ці самі ветерани вже померли, а залишилися інтенданти, тилові щурі та ветерани НКВД-МГБ і особисти СМЕРШу разом з свіжоспеченими 18 літніми зеленоротимі хлопцями, що спробували війну тільки в кінці 1944 і 1945 роках. Ось тоді і було прийнято рішення святкувати 9 травня .... »

(с)

Щурі пожирають одене одного в ОРДЛО

Бутусов: Анащенка ліквідували не бійці ССО, а Курченко руками ватажків “ЛНР”


Сергій Іванчук та Іван Дєєв. Кадри відео

 

Юрій Бутусов
журналіст, редактор сайту “Цензор.нет”

(FB)

Військовополонених [із 8-го полку ССО ЗСУ, затриманих бойовиками в Луганській області] під тортурами змусили зізнатися в диверсіях, щоб прикрити ліквідацію Пасічником на замовлення Курченка конкурентів із керівництва “народної міліції ЛНР”.

10 березня “глава МГБ ЛНР” Леонід Пасічник виклав виступ двох полонених українських військовослужбовців зі складу 8-го полку спецназу Сергія Іванчука та Івана Дєєва, де вони розповідають, як нібито вони 4 лютого підірвали в Луганську “начальника управління народної міліції ЛНР” Олега Анащенка.
У свою чергу, влада України категорично спростовує ці звинувачення.

Треба відзначити, що ще 11 лютого командування ЗСУ заявило про зникнення розвідгрупи на фронті.

Сьогодні заявлено, що йшлося саме про Іванчука і Дєєва.

Незважаючи на те, що як версія ліквідація Анащенко українськими спецслужбами цілком могла б розглядатися, проте в реальності, подивімося, чи можуть мати до цього відношення Іванчук і Дєєв?

1. Про захоплення диверсантів, які вбили Анащенка, російські спецслужби “ЛНР” заявили відразу після вибуху 5 лютого. Однак відео допиту українських військових опубліковано тільки 10 березня.
На обличчях військових помітні сліди побоїв. При цьому опубліковано відео, що нібито на їх конспіративних квартирах виявлено зброю та вибухівку.
Чому ці визнання були зроблені відразу – чому більше місяця тягнули? Очевидно, спочатку вибивали зізнання, а потім чекали, коли з облич хоча б трохи зійдуть побої.

2. Іванчук – начальник інженерної служби 8-го полку. Ну який сенс посилати його на завдання на кілька місяців як командира диверсійно-розвідувальної групи?
У полку цілих три батальйони, безліч груп, кожна з них здатна зробити цілком нескладну операцію із закладення вибухівки, начальника інженерної служби посилати сенсу немає.

3. Російські спецслужби показали вибухівку і зброю. Але де ж фальшиві документи, як же протягом багатьох місяців могли вільно переміщатися по Луганську диверсанти? Яка легенда? Як проникли? І це теж виглядає дуже підозріло.
За Анащенком тривалий час стежили, було організовано ретельне спостереження за місцевістю. Це могли зробити тільки добре законспіровані агенти. Або самі російські спецслужби.

Читайте також:
CБУ відповіла “ЛНР”. Оприлюдено алібі українських полонених спецпризначенців

Набагато серйознішими аргументами проти версії з причетністю ЗСУ до вбивства Анащенка є самі події в “ЛНР” і кривава боротьба за владу між бандформуваннями. І тут вибудовується абсолютно очевидний логічний ланцюжок:

1. 17 жовтня 2015 року “глава МГБ ЛНР” Леонід Пасічник (колишній офіцер СБУ – “Н”) затримав “міністра палива та енергетики ЛНР” Дмитра Ляміна.

2. 18 жовтня 2015 року “глава ради міністрів ЛНР” Геннадій Ципкалов звинуватив Пасічника в тому, що арешт Ляміна – це усунення конкурентів на паливному ринку:
“Арешт міністра Ляміна безпосередньо пов’язаний з його жорсткою позицією щодо протидії монополізації ринку ПММ, яка проводилася компаніями, пов’язаними з українським олігархом-втікачем Сергієм Курченком… Завтра ж міністр держбезпеки Пасічник повинен пояснити дії своїх підлеглих, а в разі, якщо вагомих доказів вини Ляміна не буде, то вибачитись перед ним і негайно звільнити”.

“Голова народної ради ЛНР” Олексій Карякін також звинуватив Пасічника: “Те, що глава МГБ звинувачує Ляміна у зв’язках з (кримінальним авторитетом) Юрієм Єнакіївським, ще раз підтверджує дуже поширену версію про те, що глава МГБ, на жаль, дійсно вплутався в боротьбу українських олігархів. Як відомо, Єнакіївський з часів Кучми контролював на нашій території ряд промислових активів. Відомо також, що Курченко хотів їх захопити. Хочу впевнено заявити: надра і промисловість Луганщини служитимуть її народу. І ні Курченко, ні “Єнакіївський” нашу землю грабувати не будуть”.
Ось джерело – російське державне агентство ТАСС.

3. Однак Курченко, судячи з подальших подій, зумів руками Плотницького та Пасічника усунути конкурентів. Ципкалов і Карякін спочатку втратили посади.

4. А 20 вересня 2016-го в Луганську стався дивний замах на Ігоря Плотницького – “глава ЛНР” відбувся переляком. Однак відразу ж оголосив про “спробу перевороту в ЛНР” і приступив до репресій.

5. 24 вересня 2016 – через рік після виступу проти Курченка – був схоплений і вбитий у в’язниці Ципкалов. “Прокуратура ЛНР” заявила, що він покінчив життя самогубством.

6. А 25 вересня був схоплений і вбитий “заступник начальника народної міліції ЛНР” Віталій Кисельов.

Однак вражає, що вбивство Кисельова – позивний “Комуніст” – тривалий час не визнавалося Плотницьким. Підтвердження в російській пресі з’явилися тільки 1 березня 2017 року в одному з найбільш інформованих російських видань “Газета.ру”. Де розповіли приголомшливу історію, як Плотницкий і Пасічник приховували вбивство Кисельова.

Відразу після повідомлення про вбивство в “Луганськ-онлайн”, 26 вересня на прес-конференцію був запрошений рідний брат “Комуніста”, який не вимовив ні слова, і його “прокуратура ЛНР” назвала Віталієм Кисельовим.

Російське видання називає причини ліквідації “Комуніста” те, що він займався підпільним постачанням сигарет та інших тютюнових виробів у “республіку”, а також мав дохід від незаконної торгівлі зброєю й боєприпасами. Ципкалов і Карякін були пов’язані з контрабандними поставками вугілля в Україну”, – розповів співрозмовник “Газети.ру”.

7. Знищений 4 лютого в Луганську “начальник управління народної міліції ЛНР” Олег Анащенко був другом убитого Кисельова, який служив у штабі разом із ним.

8. Аудиоперехоплення розмови Анащенка, яке виклала СБУ, показує, що він стурбований замахом на Сергія В’язового – “військового комісара ЛНР” у Ровеньках. У розмові згадується Ігор Кулькін – польовий командир однієї з банд бойовиків із Ровеньків.

21 січня 2015-го банди Кулькіна і В’язового були з боєм роззброєні бандами, підлеглими Плотницькому.

У цей час Анащенко – позивний “Спец” – не міг брати участі в боротьбі за владу. “Народна міліція” – це назва “2-го армійського корпусу ЛНР”, який входить до складу російських окупаційних військ. Анащенко очолював бойову групу, яка штурмувала Дебальцеве. Плотницький скористався відволіканням уваги своїх конкурентів і зачистив неугодних.

Таким чином, існують вагомі підстави припустити, що ліквідація Анащенка стала черговим кроком із зачистеи нелояльних до Плотницького й Пасічника авторитетних польових командирів.

Мотивація цих вбивств була спочатку озвучена Ципкаловим ще у зв’язку з арештом Ляміна: колишній український, а нині російський олігарх Сергій Курченко намагається об’єднати в своїх руках керівництво всіма промисловими активами на окупованій території Донбасу.

Великі гроші стоять за ліквідацією всіх бойовиків, хто чинить опір цим планам і “кришує” ті чи інші підприємства. Курченко руками Пасічника й Плотницького знищує бандитські “дахи” і розчищає собі шлях.

Для інформаційного прикриття цієї операції не гребують нічим – в тому числі постановочними прес-конференціями й тортурами полонених

Шкляр: "Україна ніколи не поверне кордонів 2014 р.". Що скажете?

Донбас для України чужина й не вартий життів найкращих українців, які гинуть, захищаючи територію.

Таку думку висловив Василь Шкляр в інтерв'ю, повідомляє "Простір".

[ Читати далі ]

ОРЛО пішло у темряву

Українська сторона припиняє постачання електроенергії на непідконтрольні території Луганщини 23/04/2017

 

З 25 квітня Луганське енергетичне об’єднання припинить поставки електроенергії на непідконтрольні Україні території ОРЛО. 

Про це в ефірі телеканалу “ЛОТ” повідомив гендиректор Луганського енергетичного об’єднання Володимир Грицай, інформують “Донецкие новости“.

За його словами, в ЛЕО отримали документи від ДП “Енергоринок”, які підтверджені документами з Мінпалива та енергетики за підписом міністра Ігоря Насалика про те, що із вказаної дати буде повністю припинено перетікання на непідконтрольні території.

“З 25-го квітня буде повністю припинено перетік електроенергії на неконтрольований територію… Зараз наші технічні служби проводять певні заходи, і з 25 квітня, з 00:00, перетікання має бути повністю відключено”, – заявив Грицай.

До об’єктів, які отримують електроенергію від ЛЕО, наразі належить і Попаснянський водоканал.

Хрест

1.
У житті так буває, що не можемо знати,
Чо'му колір зелений раптом по'червонів.
Так було з коридором. Так було в Іловайську. 
Де котел без підмоги на крові' закипів!.

Мати проводжає зі сльозами сина
І вблагає Бога "Збережи дитину".

2.
У хмільних кабінетах, на диявольській змові
Тридцять срібних монет стали дзвонами душ.
Зірочки на погонах стали краплями крові
Всіх загиблих братів на угоду чинуш.

Мати хрест цілує на могилі сина
У сльозах шепоче "Спочивай дитино".

17.04 Авдеевка

В Авдеевке сегодня тихо.
Но война видна везде. 
В разбитых окнах, в изречешеном осколками мурале, в памятнике погибшим. 
В расстрелянной многоэтажке и идеально целой церкви московского патриархата на этой же улице в сотне метров от этого дома.
В тишине. 
Тишина здесь таит угрозу..

Хроніки неоголошеної війни

Хроніки неоголошеної війни. Як створювались терористичні "ЛДНР"

Трагічні події на сході України, які розпочалися три роки тому, багатьма спочатку осмислювались як страшний сон. Просто нічний кошмар, дії в якому відбуваються настільки швидко, що ти не встигаєш їх усвідомлювати. Тоді навряд хтось розумів, що таке війна, яка вона насправді і що на нас чекає далі.

У квітні 2014 року уся влада була "тимчасовою". Виконуючим обов’язки Президента і головою Верховної Ради був Олександр Турчинов. Арсеній Яценюк – головою Уряду. Андрій Парубій – головою РНБО. А міністром оборони був Михайло Коваль. Нафта коштувала 107 доларів за барель. На Росію були накладені відносно слабкі санкції після кримських подій.

Силові підрозділи і ситуація в регіонах погано контролювалися Києвом. Уся країна відходила від шоку після анексії Криму. І в цей час Росія почала операцію по захопленню Донбасу.

6 квітня у Донецьку, Луганську та Харкові відбулися масові акції. Формально вони мали на меті звільнення співробітників "Беркуту", заарештованих за злочини на Майдані. Але мітинги швидко переросли у щось значно більше. Уже до вечора були захоплені будівлі Луганського управління служби безпеки, а також Донецької та Харківської обласних державних адміністрацій.

7 квітня у Донецьку нікому невідомий бородань з божевільними очима оголосить акт незалежності "ДНР". Акт мав "набути сили" після референдуму не пізніше 11 травня. Сепаратисти сподівались на включення "ДНР" до складу Росії і звернулись до Путіна з проханням ввести "миротворчі" війська.

Читайте також: Про війну. Без Табу. Частина перша: Кати

Варто зазначити, що багато жителів Донецьку та Луганську у ці дні фіксували велику кількість "гастролерів" – людей з Росії, що не знали місцевості і не розуміли особливостей регіону. Подібне було на проросійських мітингах і раніше.

Так, у березні росіяни спалили прапор ФК"Шахтар" у Донецьку.

У той самий час на мітингу у Харкові вперше засвітився російський найманець "Моторола". Варто звернути увагу на те, що за його спиною робить міліція – ні-чо-го.

Такого було багато. Автобуси з Росії заїзджали колонами, питання "як проїхати до центру" звучали в Донецьку та Луганську усе частіше. Росіяни швидко повісили свої триколори в Луганську та Донецьку.

Тут як тут буде російська преса, яка заздалегідь знала, що саме відбудеться. Згодом ці журналісти будуть висвітлювати війну. Висвітлювати з боку сепаратистів. А росіяни, які приїхали на Донбас, дуже швидко почнуть зізнаватись звідки вони з’явились.

Читайте також: Про Війну. Без Табу. Частина друга: Окуповані

9 квітня Арсен Аваков скаже, що з сепаратистами в Луганську питання буде вирішене за 48 годин. 11 квітня Ринат Ахметов закличе до мирного вирішення конфлікту і переговорів. Натомість уже 12 квітня у Слов’янську невідомі озброєні люди захоплять міськвідділ міліції. За допомогою машини вони зірвуть решітки на вікнах та заволодіють зброєю всередині. Відчутного спротиву їм ніхто не чинитиме.

У той же день на околицях Слов’янську з’явиляться озброєні люди, що контролюватимуть рух транспорту, в’їзд та виїзд з міста.

Мер Слов’янську Неля Штепа вступить у переговори з загарбниками і заявить, що це "звичайні донбаські хлопці". Вона швидко одумається, коли СБУ відкриє на неї карну справу. Але буде уже пізно.

До вечора озброєні люди захоплять прокуратуру, районну адміністрацію та будівлю СБУ і вивісять над ними російські прапори. Частина працівників потрапить у полон.

13 квітня РНБО прийме рішення про початок АТО на сході України з залученням Збройних Сил. Російські ЗМІ одразу заявили, що в Україні почалась громадянська війна, винні в якій "націоналісти" та США. Хоча в той же день з’явився запис, де озброєні люди в Краматорську говорять з характерним російським акцентом, і фраза “за порєбрік” одразу стане крилатою.

В цей день офіційно почнеться гібридна війна, яка забере життя понад десяти тисяч військових та цивільних, зруйнує регіон та, на деякий час, поставить під питання існування нашої держави.

Щодо учасників тих подій, то загравання з терористами дорого обійдуться Ринату Ахметову. Його статки впадуть у вісім разів – з майже 16 мільярдів до 2. Його впевненість, що він може контролювати обстановку в регіоні, коштуватиме йому майна та підприємств. Він стане непублічним і втратить значну частину впливу.

Неля Штепа втратить посаду та буде ув’язнена. По сьогоднішній день вона перебуває за ґратами.

Читайте також: Про Війну. Без Табу. Частина третя: Система

Донбас не увійде до складу Росії і не побачить російських пенсій та зарплат. Туди прийдуть лише російські ціни, зброя і війська. Будуть зруйновані будинки і долі. Тисячі людей будуть катовані, ув’язнені або страчені так званими "ополченцями". Тисячі з яких будуть знищені протягом року.

Європа іще довго буде вагатися перед тим, як ввести санкції.

Український народ переживе трикратне падіння курсу гривні, обвал економіки і війну. З народу вийдуть добровольчий та волонтерський рухи і звільнять Слов’янськ, Краматорськ, Лисичанськ та багато інших міст. Війна затягнеться на роки. Але український народ буде і далі підтримувати свою армію. Бо, як казав Наполеон, народ, який не хоче годувати свою армію, буде змушений годувати чужу.

Читайте також: Про Війну. Без Табу. Частина четверта: "Русская весна"