–  Що там у нас на Донбасі?   

–  Там мирний процес.

–  Мирний процес, Ви вважаєте?

–  Ні, не вважаю…

    Та з задоволенням ще раз в газетах читаю,

    начебто в Мінськім процесі є знову прогрес.

 

–  Що нам чекати від цього?

–  Новий договір.

    Знов черговий папірець, ти пробач, для сортиру…

–  І, Ви вважаєте, треба звикати до миру?

–  Ні, я вважаю, добудувати забор!

 

–  Чим же це все закінчиться?

–  А буде війна…

–  Знову війна? Я вважаю, це надто жорстоко…

–  Але, ви згадайте прислів’я, де око за око…

–  Я вважаю, за нашу свободу  –  висока ціна.   

 

–  Що випливає із цього?

–  Довічний конфлікт…

    Двобій різних правд, різних  суджень, оцінок  і вражень...

    З обидвох сторін розмаїття образ нагромаджень,

    Добавиться правда могильних хрестів і калік.

 

   А отже, війна в головах ще триватиме вік,

   Не залежно від того, яким буде слід від двобою…

   І кожна з сторін має право вважатись правою, 

   Свою ідентичність вони не докажуть одвік.

26.11.2016                        Олександр Чалий

То вам, шановне паньство, не якісь придворні трохимчики 

Путінський прорахунок: Кримська провокація призвела до поразки Москви

ідмова федерального канцлера Ангели Меркель і президента Франсуа Олланда від тристоронньої зустрічі з Володимиром Путіним під час саміту «двадцятки» – справжня дипломатична поразка Москви. Причому поразка, пов’язана не тільки з самим цим самітом, але насамперед з недавньої кримської провокації Путіна і його оточення.

Про це пише журналіст Віталій Портников у своїй статті «Ревізії «нормандського формату» не буде. А санкції – будуть», – повідомляє newsru.

Мета цієї провокації була очевидною – переконати Захід в «неконструктивності» Києва і прагненні України загострювати ситуацію навіть там, де все тихо і спокійно. Ну і як в цій ситуації зустрічатися з «недолугим» Порошенком? Серйозні люди повинні зустрітися і вирішити, як його заспокоїти. Те, що один із цих «серйозних» – окупант, який порушив міжнародне право, як би виносилося Кремлем за дужки. А даремно.

Тому що кримська провокація Путіна нагадала Заходу про всю глибину проблеми. Про те, що Росія при бажанні може дестабілізувати ситуацію не лише на Донбасі, а й в Криму. І про те, що Крим – це не стільки «сакральна» територія, яка важлива для Кремля через якусь особливу прихильність до землі кримських татар, а ще один важіль для тиску на Україну та інші країни Причорномор’я. Військова база. Табір диверсантів. Непотоплюваний ракетоносець. Ось що таке Крим. А ви думали курорт, фрау Ангела?

Ні, вона не думала – все-таки зросла в НДР. Вона все правильно зрозуміла. Саме тому одразу ж заговорила про необхідність продовження санкцій. І не вона одна. Олланд говорить те ж саме – приводу для відмови від санкцій немає. Навіть Штайнмайєр визнає, що санкції можна послаблювати, якщо буде конкретний результат Мінських угод. Визнає – і сам собі не вірить. А міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічус взагалі закликав посилити санкції проти Росії. Ще кілька місяців тому така позиція здалася б надмірною – в Брюсселі збиралися обговорювати ослаблення, а не посилення санкцій.

Крім зміни ставлення до санкцій, змінилося і ставлення до формату. Якщо перед «другим Мінськом» Меркель і Олланд приїжджали до Путіна і домовлялися з ним про проведення подальших переговорів, то зараз російському президенту продемонстровано: багатосторонній контакт можливий тільки в присутності українського президента. Ревізії «нормандського формату» не буде. А санкції – будуть.

Для Путіна це – цілком зрозумілий сигнал. Тепер він може переломити ситуацію тільки справжньою, великою війною в Європі – з величезними руйнуваннями і тисячами жертв. Втім, таку війну потрібно не просто розв’язати. В неї треба ще й перемогти.

А на спроби дестабілізації ситуації в нашій країні відповідь буде очевидною: продовження економічного тиску. А це як раз те, в чому Путін не зацікавлений.

Зараз модно писати про гібридні війни. Але від самого початку, війна з Московщиною була саме гібридною. Московщина підписала договір з Богданом Хмельницьким, але і не збиралася його виконувати. За його спиною Московія почала домовлятися з Польщею.

Богданові вдалося створити незалежну державу, але вона “муляла око” сусідам. Бої, війни, походи, полони, хвороби, можливо і яди підірвали здоров'я Богдану Хмельницького і він тяжко захворів. По його смерті, 6 серпня 1657 року, гетьманував син Богдана Юрий, але його регент, Іван Виговський 27 серпня 1657 року перебрав булаву.

На жаль, всі навколишні держави-сусіди, намагалися щось мати від України-Руси. Змови, інтриги, агенти іноземних держав старалися зі всіх сил, аби не дати встояти молодій державі. Особливо старалася Московія, яка підкупала частину верхівки, підбивала її організувати громадянську війну, і врешті решт, восени 1658 року перейшла до відкритої агресії.

Івану Виговському вдалося влітку 1659 року, а саме, 29 червня вирізати 150 000 військо князя Трубецького, але перемога від України відвернулася.

Історія доказує, що війна з Московією, вона не тимчасова, то назавжди. Бо життя — боротьба!

Війна приймає різні форми, але вона продовжується і завжди Московія намагається винищити українців-патріотів, винищити кращих.

Більше 350 років Московсько-Української війни показали, що українці можуть перемогти. Для того треба не боятися війни. Треба знати, що уникнути її неможливо. Війна є тотальна і на винищення всіх і всього. Війна йде на всіх рівнях. Мовному, військовому, промисловому, на рівні знань, на рівні історії, на рівні культури, на рівні торгівлі, на рівні релігії. Коли в Московії нема сил воювати на якомусь рівні, вона домовляється за ніби мир, на тій ділянці і звільнені сили скеровує на інший рівень.

Сподівання простих українців, що від війни можна сховатися в “мушлю”, скаралупку, власну домівку, даремні.

Росія радянська чи РФ, як близнюки-брати.

За перемогу над білою армією і Петлюрою, за то, що українці не підтримали Директорію, в радянську добу, їм придумали кару у вигляді голодоморів, розстрілу інтелігенції. Мільйони загиблих, в першому випадку. Тисячи в другому. Лише капітан НКВД Матвєєв, в урочищі Сондормох “перевиконав план”, розстрілявши 1111 інтелігентів на честь 20-ї річниці ВОСР (1947 рік), за що передчасно отримав майора!

В третьому тисячолітті нічого не змінилося.

360 -річчя березневих статей Богдана Хмельницького і 200 -ліття народження Тараса Шевченка РФ “відмітила” знищенням кордону між “братніми” державами.

Насувається 358-ма осінь протистояння України-Руси і Московії. Починаючи боротьбу за незалежність, Богдан Хмельницький організував виробництво пороху. Він розумів, що перемогу отримає той, хто забезпечить власних громадян працею, корисною громаді, корисною державі.

Дисципліна і праця — гаранти успіху!

30/08/2016 11:47 0

Мартин Брест
11 серпня о 16:42 ·
Аналитика.
Я служу в армии и просто таки обязан знать, что с нашей войной было, что будет, о чем карты говорят. И что это за фигня с якобыдиверсиямив Крыму, и будет ли наступление. Так вот. Карты - десятки, двадцатьпятки, пятидесятки - говорят нам следущее: я не знаю, будет ли орочье наступление, но знаю, что будет после.
Когда утром они двинут на тонкую красную линию и прорвут оборону вопов и ропов - они, все такие резкие, быстрые, обильно вооруженные - уткнутся в десант. Бордовые береты, стоящие вдоль линии - запрыгнут в свои брдмки и бэтэры и подскочат туда, где перекатом валит через раздолбанные позиции враг. Развернувшись сходу - десант втулит во фланг разворачивающимся на пыльном донбасском поле сепарам, добавив реку огня в слабеющие ноты огрызающихся недобитых наших пехотинцев, вцепившихся в остатки своих позиций и брызгающих кровью при каждом движении секундной стрелки. Не верите? Спросите у десанта.
Танки, здоровые железные зверюги, взревут и дернут, переваливаясь на ограждениях дорог, выстрел, выстрел, короткий поворот башни, птур пролетает мимо, выстрел... Не верите? Спросите у танчиков.
И сверху упадет кусок горячего металла. Еще один. Еще. И за много километров... Вы видели, какие глаза бывают у арты, когда она насыпает по сепарам? Вы видели, с какой скоростью они стреляют? Не видели? Спросите у арты.
И в тот момент, когда линия будет окончательно втоптана в землю, когда потрепанные десанты, морпехи, погранцы отскочат на остатках техники вбок, когда танки замолкнут, и закончится бэка у арты, когда после суточного боя враг поймет, что все, получилось, удалось, вот она, Украина, рывок - и у них все выйдет...
Вот тогда, например за следующим пригорком, или за раздолбанной дорогой, полустанком унылым, селом - он увидит развернувшиеся бригады, вышедшие своим ходом с полигонов, теряющие по пути заглохшую технику и дезертиров, и ставшие, вцепившиеся в землю, с такой вот, знаете, пехотной злой ухмылкой, "а вот дальше вам хер, суки", и вот на этом самом моменте мы и посмотрим, да?
И я уверен, что в этот момент со всего тыла на восток, на чем угодно - на поездах, автобусах, фурах, легковушках... Люди. Добровольцы. Волонтеры. Дембеля пяти волн. Не все. Не сразу. Но они подойдут, и поверьте - мы будем чертовски ждать их, радоваться про себя, а снаружи ворчать "че так долго, мля?!))"
Вот и вся, вобщем-то, аналитика. Попереть то они, может, и попрут, да хто ж им даст?
Ну давайте, трехцветные, мы ждем))
Не верите? Спросите у пехоты.
#мобилизованноесердце