Сьогодні велике свято: вперше відмічається День Українського Добровольця. Вітаю всіх причесних, ваш громадянський подвиг неоціненний! Ви навіть самі не уявляєте, якими є героями. Бо саме ви найпершими стали під бойові знамена боронити нашу землю! Бажаю вам здоров'я, миру та особистого щастя. Так-так, бо саме кохана жінка найкраще вилікує від тяжких спогадів. Тут по лінку є світлина, вона з планшету у блог не вставляється, тож просто перейдіть. http://photo.i.ua/user/4959475/490057/14467362/
Дякую вам за мій мирний сон :)

Cьогодні Токмак проводжав в останній путь оборонця Запорізького Майдану, героя АТО, молодого (1988р.н.) пацана, батька однорічної доньки. Він залишив жінку і дитину, пішов в АТО захищати мирне небо і гідне життя в Україні і помер від кулі ворога 1 березня 2017 року. Земля йому пухом і царство небесне. Хай він живе вічно в серцях земляків і направляє з неба Божі стріли в різного роду козлів і ворогів України. Вічна пам'ять герою України!

День Победы не праздновали первые 20 лет из страха перед реальными ветеранами, которые не считали этот день праздником.

Вы никогда не задумывались, почему советский агитпром 20 лет не праздновал победу над Третьим Рейхом?  9 мая 1946 первая годовщина победы. Парад, ордена, барабаны, воздушные шарики -- НОЛЬ! 1950 год – пятилетие победы -- НОЛЬ! 1955 – 10 лет ВЕЛИКОЙ ПОБЕДЫ -- НОЛЬ! В стране ежегодно с помпой отмечается великая октябрьская революция, годовщина Ленина, 1 мая, Новый год.  Но 9 мая рабы культурно работают на победу коммунизма, на заводах, в колхозах. Нет никаких медалей и почетных знаков в честь годовщины победы, нет никаких объединений и движений фронтовиков. Напротив, генералитет сразу после 1945 года трясут арестами и проверками. Это понятно, ибо основатель репрессивного НКВД сохранился. Ну а агитпром винтик системы. 1960 год. – НОЛЬ! Празднование начинается только в 1965 и фронтовиков-победителей начинают подавать как беспомощных пенсионеров, которым надо “помогать” и уважать. ПОЧЕМУ?

“День Победы” в СССР не праздновали 20 лет из-за страха советской власти перед реальными ветеранами, которые пережили кошмар войны. В 1965 баланс ветеранских сил, настоящих фронтовиков, пропахших порохом, значительно уменьшился, а карательных подразделений, увеличился.  “Девятомай” начали осторожно использовать в целях пропаганды коммуно-фашизма, а далее уже подконтрольный властям “девятомай” превратился просто в помпезные пьяные оргии победобесия (с фронтовыми "100 грамм") для самоутверждения потомков советских фашистов – чинуш НКВД, КПСС и комсомола. Фронтовики использовались как живые музейные экспонаты, пропагандистами как совка, так и постсовка.

А народу врали, что мол первые двадцать лет празднований не было потому, что надо было работать и поднимать страну из руин.  Так это чистая ахинея. Ведь 23 февраля, 7 ноября, 1 мая и другие праздники, СССР праздновал даже во время войны.
Ответ прост -- большевицкого победного захвата в Европе не произошло, как планировалось ВКП (б), Адольф Гитлер их ловко опередил, напав первым и разбив планы Сталина.

Главная причина сдерживания празднования была та, что после войны были мужчины -- реальные ветераны, фронтовые волки, которые "хлебнули" все “прелести” войны и бездарного руководства. Они прошли через огонь, и их дух сломить было уже не так просто, партноменклатуру фронтовики презирали. Им было в 45-м лет 30-40, и больше. Если им напомнить про праздник связанный с войной, в которой погибли миллионы – тебя могли реально убить. Среди этих людей были контуженные, покалеченные и хорошо помнили "заботу Отца всех народов" Сталина и партии о них, как на линии “Вотан”, на форсировании Днепра (где потонуло около трехсот тысяч, в основном украинских новобранцев, с кирпичом вместо оружия), помнили Ржев и Волхов и многое другое. Так вот, как раз, через 20 лет, ряды этих самых ветеранов с ранениями и подорванным здоровьем уже значительно поредели, а остались интенданты, тыловые крысы НКВД-МГБ и особисты СМЕРШа вместе с свежеиспеченными 18-летними зеленоротыми ребятами, что попробовали войну только в конце в 1944 и 1945 годах. Вот тогда и было принято решение праздновать 9 мая.

Я прийду з війни і гляну в очі
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,
Розповім трішки, що бачив я...
Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,
Чекали задовго таксі, змокли під дощем,
Як ми боялись заснути, навіть на мить,
Від пострілів "градів", ще й гроза гримить.
Та ми звикли спати під шум мінометів,
Чергували, щоб інші "дрімнули"... не в наметі...
Ми спали, там, брате, у ямах холодних,
Де гріють лиш мрії і туга за домом.
Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка - один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Ніхто і ніколи про це не говорив.
Найстрашніше, до чого там звикаєш,
Це, що кожного дня когось втрачаєш..
І не знаєш... може завтра ТИ...
Але ми вже звикли... Змогли... Змогли...
Ми не герої, як ви говорите...
Тут люди дуріють, стають душевно - хворими...
Це все від війни... від великого горя,
Але більшість - сильна. Сильніша крові і болю...
Ми тут, бо ВИ там маєте жити у спокої,
Ми тут, бо так само хочемо миру...
І навіть, коли я лежу в окопі,
Ніколи не думаю про могилу...
Я мрію про дім, про роботу, сім'ю,
Як же хочу скинути з себе броню...
Допоможи, полюби життя,
Там де мир, там - щастя.
Не шукай собі зла.

автор вірша невідомий

Вагітна дружина загиблого під Авдіївкою Маріса Камінського опублікувала в мережі зворушливе звернення.

Лист Яна Камінська оприлюднила на своїй сторінці “ВКонтакті”.

“Дорогі друзі, хочу подякувати щиро вам за те, що ви розділили з нами цей біль, втрату прекрасної, світлої, щирої людини. Всі, хто були поруч, та ті які молилися та тужили разом з нами, я дякую вам. Друзі, я знаю як вас було багато, коли ми проводжали мого коханого чоловіка в останню путь. В очі не могла вам дивитись, адже очей від коханого не могла відірвати. Низький уклін, схиляю голову, моєму серцю немає покою, нікому у світі не бажаю пережити цей біль. Його не можливо виміряти”, – пише Яна.

“Хочу вас щиро попросити заради пам’яті мого чоловіка помолитися за його дитя, яке під моїм серцем. Малюк тужить за татом і хоче жити.

Люди цінуйте кожну прожиту мить. Біда ходить так близько. Нехай вас оберігає Бог. Робіть щасливими одне одного, адже ви не знаєте, що будь-який вчинок може стати останнім у вашому житті.

Ви знаєте, люди вік живуть і щастя не пізнають. З моїм коханим ми знайомі два роки і я сміливо можу сказати, що ми пізнали щастя. Нехай моє з чоловіком сімейне життя було чотири місяці, нехай воно таке коротке, але це найсолодші роки мого життя проведені разом з ним. Найпрекрасніше, що сталося з нами, це коли ми побралися, поєднали наші серця назавжди.

Ти ж знаєш, коханий, навіки твоя. Сьогодні ми в останнє цілувалися і це найсолодший поцілунок за все моє життя. Цей цілунок назавжди залишиться на моїх губах. А моє волосся все ще так пахне тобою коханий, найкращий аромат у світі. Він не хотів від нас іти, але віддав своє життя за нас, щоб нарешті настав мир у нашій Україні.

Молю Бога, щоб ця війна, яка зруйнувала сотню долей закінчилася, щоб батьки, брати, сестри та діти ніколи не ховали своїх хлопців.

Всім кричу: “Я не вдова! Я – кохана дружина героя Камінського Маріса Айдиновича”. Герої не вмирають”, – написала дружина загиблого бійця.

http://ibilingua.com/vsim-krychu-ya-ne-vdova-zvorushlyve-zvernennya-vagitna-druzhyna-zagyblogo-bijtsya/

https://www.unian.net/war/1765707-v-donetske-likvidirovan-glavar-boevikov-givi.html

Ґіві всьо. Я так розумію, ліквідуються всі, до кого в нас був негатив. Щоб миритися було легше? Світлина з планшету не вставляється, пройдіть погляньте https://www.facebook.com/baba.and.kit/photos/a.451544164890400.104264.451524258225724/1423695251008615/?type=3&theater

Галинка Намистинка
11 год.
Нарешті, хороші новини!
Росіяни, атакуючи Авдіївку, не бачили таке навіть у страшному сні: ЗСУ вийшли до передмістя Донецька.
«Зараз ЗСУ вийшли на передові позиції ворога і, фактично, вже в районі Спартака, який є передмістям Донецька. Інші підрозділи ЗСУ зайняли панівні позиції, які дають можливість контролювати трасу Донецьк – Горлівка, в районі «Царського села». Таким чином, в результаті атаки окупаційних військ наші військовослужбовці фактично були змушені контратакувати, адже саме з житлового району Спартака і з Ясинуватої працюють ворожі «Гради» і ствольна артилерія», – пише експерт.
Він також уточнює, що, за повідомленнями з місця подій, українські військові завдали ворогові великих втрат у живій силі. «Цифри просто несумірні з нашими втратами. З боку бойовиків дані про загиблих коливаються від 80 до 100. Це дуже серйозні втрати. Військове керівництво бойовиків змушене визнати, що наші війська працюють дуже точно. Наша артилерія почала працювати дуже точно і чітко. Це вже не 2014 рік, і ворог може на собі відчути всю силу української армії», – вважає Снєгирьов.
За його словами, інформація про масову евакуацію мирних жителів з Авдіївки не відповідає дійсності. Такі чутки покликані посіяти панічні настрої в українському суспільстві. Не відповідає дійсності інформація про те, що російські окупаційні війська, перейшовши в контрнаступ, зайняли позиції, які контролюються ЗСУ. В даний час 72-я механізована бригада зайняла позиції так званого 1-го армійського корпусу «ДНР». Навіть сумно відомий терорист Гіркин змушений визнати цей факт і зазначає, що українська армія повністю змінила тактику і стратегію.