хочу сюда!
 

Elya

36 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 34-47 лет

Заметки с меткой «бой»

Королівська гвардія: час розкидати... І час збирати...

Велика війна терландських князівств супроти степових племен

Польовий табір війська короля Асґруба

       Двічі переступивши через одну й ту ж річку, навряд чи зможеш осягнути її глибини... Чергове прислів’я, котре здавалося для когось джерелом мудрості. Кана не збиралася шукати аж настільки вузьких річок, аби спеціально перевірити правильність написаного. Підійшовши до найближчого солдата, вона наказала йому верхи проїхати кілька миль уздовж лісу та оглянути місцевість, намагаючись не потрапити до супротивника як трофей.

       Війна точилася вже більше року. Король Асґруб об’єднався з терландськими князівствами задля того, щоб покращити захист свого королівства. Це давало також можливість за рахунок чужих військ скорочувати кількість кочівників, хоча й доводилося надавати союзникам припаси та забезпечувати в разі потреби різним військовим приладдям, котре не завжди було для королівства таким вже й надлишковим. Але цього разу чимало степовиків змогли пробитися через поріділі об’єднані війська на південь від королівства й дуже швидко наближалися до його кордонів. Важкоозброєна королівська кіннота поступалась у швидкості дещо маневровішому степовому вояцтву. Це дозволяло останньому робити вдалі вилазки та захоплювати здобич, але при поверненні було доволі важко втекти вже з награбованим від значно краще озброєних воїнів у гарних обладунках.

       Кана вирішила зачекати у полі неподалік від прикордонного містечка. Віддалік було видно побачити ліси, якими в разі небезпеки можна було б скористатися як додатковим захистом, аби розпорошити не звиклі до подібного сили степовиків.

       Близько півночі повернувся розвідник. Підійшовши до Кани, він повідомив, що помітив ворога на доволі значній відстані від табору. Як і очікувалося, він просувався вздовж лісу, й зупинився на ночівлю на височині неподалік від основного шляху.

       Призначення капітаном гвардії у підсумку обернулося для „Кана Кудо” більшим тягарем, ніж роки, проведені під керівництвом її попередника, оскільки після смерті ще кількох нобілів зі складу військової ради довелося на належному рівні допомагати в розробці подальших бойових дій. Також сама посада „зобов’язувала”.

Місяць потому

       Кана спостерігала страшні наслідки вчорашньої пиятики в своїх керівників та інших нобілів, яким довелося святкувати нещодавню перемогу неподалік стін міста, куди через недбалість командира одного із загонів таки спромоглися дістатися „завойовники”. Карати кого-небудь, як і милувати, просто не довелося через звичайну відсутність придатних для цього осіб серед присутніх переможців, які були дуже вдоволені продовженню свого перебування на цьому світі ще на деякий час, залежно від подальших обставин. Вона недбало перехиляла келих, але за старою звичкою, не мала схильності до споживання його вмісту... Це не раз дозволяло їй дещо швидше орієнтуватися в ситуації й діяти розумніше, аніж чимало її „колег”. Останні подекуди розплачувалися за свою надмірну веселість значно дорожче, ніж це вартувало.

       Чудово продумана оборона тоді виявилася не дуже ефективною через зухвальство славної пам’яті Конрада, котрому заманулося розташувати більшу частину свого загону не в селищі, котре перед тим мали належно укріпити, а в містечку на північ від нього. У підсумку, частина міщан, яка досі була залучена до жвавої торгівлі зі степовиками (подекуди укладаючи навіть шлюби), цілком спокійно поставилася до можливості проведення „дня відкритих дверей”, котрий мав доволі сумнівні наслідки для новоприбулих військових. Це стало гарною підставою для виникнення кількох легенд та навіть однієї балади.

       Гвардія, яка у своїй більшості перебувала поруч із загоном короля, через порівняно кращі бойові навички, терміново відступила аби „захистити” Хойтен. Натомість, усе вирішила швидкість... Яка компенсувалася дисциплінованістю підлеглих Кани. „Степове воїнство” вирішило дещо перепочити та скористатися запасами „славетного” прикордонного містечка. Деякий час поспостерігавши за тим, що відбувалося, гвардія вдалася до нічного нападу. Ті, хто не встигли сховатися, навряд чи мали право в чомусь звинувачувати Кану.

       За заслуги перед королем... А саме, за вчасні та доречні дії під час здобуття захопленого міста, Кану було нагороджено тим самим містом, а також кількома прилеглими селищами. На додачу король щедрою рукою відрахував їй десять золотих злитків з особистого запасу. Задля підвищення бойового духу гвардії до знамена було додано спеціальну стрічку із вишитими золотом словами короля з приводу здобутків та подальших перемог.

Два роки потому

       Кількість королівських військ швидко скорочувалася... Так само, як і запаси скарбниці. Кілька замахів на життя Кани не мали бажаних наслідків для тих, хто на подібне наважився. Натомість сама вона, як і личило важливому військовому діячу, спромоглася розкрити змову проти себе та короля. Асґруб, як і личило його високому сану, поставився до цього з належною увагою. Натомість деякі родинні стосунки відіграли свою роль, і повною мірою змовників не було „залучено до заходів щодо виправлення” (як мало б бути згідно з тогочасними звичаями, закріпленими на найвищому державному рівні). „Капітану гвардії” лишалося тільки сподіватися на сприятливіший перебіг подій.

       Як уже стало зрозумілим, не зважаючи на успіхи Кани як керівника значного військового підрозділу, в цілому для королівства все складалося не найкращим чином. Зменшення кількості військових призводило до скорочення гарнізонів, що своєю чергою полегшувало досягнення мети стрімким степовим нападникам.

       Щедрість короля з часом лише міліла й міліла. Служба не викликала вже тих цікавості й захвату, які змусили Кану потрапити до столиці королівства, а надалі й погодитися на доволі високу посаду.

Останній рік перебування Кани на службі

       Вже кілька днів точилися запеклі бої у степовому прикордонні. Відповідні звістки зі значною ретельністю отримувалися завдяки „Королівській пташиній службі”. Разом з тим, в оточенні короля з’являлося усе більше тих, хто прагнули потрапити на службу до „поживніших місць”. Раз по раз чутки про безпідставні наклепи передавали їй друзі. Усе свідчило про те, що згодом „капітаном гвардії” мали призначити одного високородного барона, котрому пощастило бути одним з віддалених нащадків прапрадіда короля Асґруба, чим додатково засвідчувалася його вірність короні.

Повернення додому

       Кана озирнулася. Двічі оглянула свій загін і наказала вирушати. Степ вабив своєю непередбачуваністю, а також відчуттям свободи, яке давав простір. З королівством її вже майже нічого не пов’язувало. Відпустка, про яку вона попрохала, аби навідатися до належного їй міста, виглядала цілком доречною, а тому особливих заперечень не викликала. Приготування до від’їзду таємно здійснювалися вірними слугами вже кілька тижнів, також не викликавши ні в кого особливої цікавості. Золото загорнули в солому, попередньо вклавши в спеціально оброблені дерев’яні колоди. Деякі цінні речі, котрі Кана вирішила теж забрати додому, загорнули в шмаття й прикрили різноманітним крамом, видаючи себе за збіднілих купців, які взялися за ризиковану справу спільним коштом.

       Надалі їхній шлях пролягав на схід, зміївся й огинав різні непрохідні землі. Випадкові розбійники при вигляді доволі сильного загону з більш як сотні людей намагалися себе не дуже сильно виявляти (до нього входили як слуги, так і деякі наближені друзі, які вирішили, що їхня надмірна відданість короні може зашкодити власному подальшому існуванню поміж живих людей). Країна Кани потребувала досвідчених та мужніх людей задля власного розвитку. Кілька місяців шляху мали принести нові буденні турботи.

       Навряд чи король Асґруб дуже засмутився б, дізнавшись про зникнення кількох придворних осіб, яким доводилося сплачувати надмірні, як на його теперішню думку, кошти. Окрім того, він і сам планував у разі потреби вдатися до жорсткіших заходів.

З попередньою частиною Ви можете ознайомитися переглянувши оповідку "Королівська гвардія: просування по службі".

P.S. хочу висловити також вдячність за допомогу при редагуванні цієї оповідки шановній пані Ananser.


65%, 13 голосов

25%, 5 голосов

10%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 14

Що ж... Вирішив опублікувати ще одну оповідку про дракона та лицаря... До деякої міри вже звично, хоча й дехто вважає, що слід було б трішки підкоригувати тематику... Не знаю, на цей момент немає ні відповідного настрою, ані натхнення. Власне, сподіваюся, що ця оповідка сподобається не менше аніж попередні... Тож... Бажаю приємного читання... Та прослуховування.


       Дракон був маленький, не більше кішки. Він неквапливо вибрався з печери і влаштувався на пласкому камені.
- Н-ну? 
       Лицар не відразу зрозумів, що це говорить дракон. Тонким голосом - але не дитячим, а як горбань на ярмарку. Трохи надтріснуто.
- Повтори, що ти там кричав. А то я не усе розчув, - маленьке чудовисько задерло голову, і в такт словам з пащі трохи висовувався роздвоєний язик. 
       Лицар невпевнено повторив:
- Виходь на чесний бій, о злісне і підступне чудисько.
- А далі?
- Викрадач дів. Руйнівник маєтностей. Прокляття мирного краю.
- Відмінно! - захопився дракон. - Ну, давай!
- Що давати? - не зрозумів лицар.
- Битися! - дракончик підстрибнув і видихнув золотаву стрічечку полум'я.
- А-а іншого дракона тут немає? - лицар спробував зазирнути до темряви лігва.
- Ні. Лише я. Ну, давай битися. За усіма правилами, - дракончик набув поважного вигляду і все тим же несолідно-пискливим голоском заговорив: - Послухай же, о жалюгідний смертний, слова спадкоємця древньої раси. Віднині правлю тут я, і усе, що навкруги - моє. І пребуде моїм навіки. Якщо не бажаєш ти визнати моє священне право на цю землю, бийся зі мною, і будь переможений та зганьблений.
- Ти це серйозно? - лицар досі не міг повірити, що це і є тутешній дракон.
- Так, мені набри.. Я стомлений бесідою! І матиму честь атакувати вас, тільки-но ви повідомите мені, під яким ім'ям або кличкою відомі, щоб ваша загибель не виявилася марною.
- Що-що?
- Ім'я своє назви, бовдуре. Увійдеш до легенд. Як тридцять сьомий лицар, переможений мною. На коня можеш сісти. Е-е, почекай, звати тебе як?
- Джоджо.
- Не той, - радісно заявив монстрик. Дочекався, поки здивований супротивник здеретося на сідло. І злетів. 
       У такому безглуздому поєдинку Джоджо брав участь уперше. Дракон був буквально всюди. Він вився навкруги. Він видихав полум'я - несильне, але пекуче. Він налітав, пашів вогнем і вправно підносився геть. 
       Дістати його списом не було анінайменшої можливості. Навіть відмахнутися не виходило. Вірний кінь ледве слухався поводів - пританцьовував, хропів, мотав головою. Лицар випустив безглуздого списа і дістав меч. Краще не стало: він вже стомився, та й дракон допік його сильно. В буквальному розумінні допік, крізь щілини в обладунках. Піт заливав очі, опіки боліли, у голові паморочилося. 
       Дракон припинив атаки. Завис у повітрі, швидко тріпочучи крилами. Джоджо змахнув мечем. Не дістав. Дракон не зрушив з місця.
- Здайся.
- Ш-що?
- Здайтеся, сер лицар. Визнайте себе переможеним.
- Ні за що! - лицар підвівся на стременах, сподіваючись застати дракона зненацька. Той легким піруетом вислизнув від атаки і злетів вище, так що лицар втратив його з виду. Шолом заважав дивитися - а без шолома давно б волосся згоріло. 
       Кінь побачив небезпеку раніше, аніж вершник. Благородній тварині теж не подобалося, що на неї пашать полум'ям. Кінь відпрянув убік, спіткнувся, і вершник не втримався у сідлі. Він зрозумів, що летить і з гуркотом звалився на камені. 
       Лицар розплющив очі. Першим, що він побачив, був дракон, котрий сидів на камені неподалік самого його обличчя. Першим, що він почув, був голос дракона.
- Живий. Ось і чудово. Чи визнаєте ви себе переможеним у чесному бою, сер лицар Джоджо?
- Не визнаю. Бій нечесний.
- Далі битимемося? 
       Лицар сів. Зняв шолом і панцерні рукавиці. Помацав ґулю на голові. Шиплячи від болю, почав розстібати ремінці кіраси.
- Битимемося?
- Не будемо.
- Тоді здайся.
- Коня мого не бачив, а? Гаразд, гаразд, здаюся, - оскільки дракон знову видихнув вогонь, трохи не обпаливши лицареві волосся.
- За усіма правилами здайся.
- Визнаю себе переможеним і віддаю себе на милість переможця, сер дракон, не знаю Вашого імені.
- Обійдешся, ім'я йому ще.. Контрибуцію давай.
- Чого-о?
- Матеріальні та інші цінності. Викуп. За збереження твого життя. А то з'їм. 
       Дракон не жартував. Він злетів і завис, тріпочучи крилами, за кілька кроків від лицаря. 
       Лицар зітхнув.
- Коня не віддам. Хоч з'їж мене. Без коня нікуди.
- Потрібний він мені... Та ти його упіймай спочатку. До речі, упіймай. У тебе в сумках напевно що-небудь корисне знайдеться.
- Ніа, - лицар був білявий і молодий, зараз він здавався зовсім хлопчиськом.
       Обличчя у нього було червоне. - Сорочка, плащ, хліба небагацько. Ну, ще міді трохи.
- Золота немає? - розчаровано примружився дракон.
- Вибач.
- Що ж з тобою робити? Хліб давай сюди.
- Навіщо? - здивувався Джоджо. - Невже Ви, сер дракон, черствим хлібом живитеся?
- І сиром теж. Не брешіть, сер лицар, сир у вас теж є. Ловіть свого коня.
- А якщо я коня упіймаю і ходу звідси? 
       Дракон сторопів:
- Ти ж мені здався, диво. Це не за правилами буде. Свої ж лицарі тебе не зрозуміють.
- А вони дізнаються?
- Обов'язково, - поважно відповів дракончик, - ти тут не лише не перший. Ти ще й не останній. Знову ж таки, звідкіля ти знаєш - раптом я літаю швидше, аніж твоя шкапа скаче. 
       Джоджо кивнув. 
       Він пустив коня пастися а сам розділив з драконом їжу й жував всухом'ятку. Дракон набив черево. Сумно подивився на лицаря. Пішов до печери. Задкуючи, витягнув булькаючу барильце - завбільшки куди більше від себе.
- Пригощайтесь, сер переможений. Репарації.
- Теж від лицарів?
- Від місцевого селянства. Хіба вам не розповідали, що злісне чудисько обклало їх непомірними податями?
- Розповідали. Тільки...
- Тільки селянинові теж жити якось потрібно. Я доки маленький, багато не з'їм. Хоча на апетит не скаржуся. А баронові завжди можна сказати, що оброк платити нічим, дракон усе пожер. З дракона який попит?
- Відомо який. Знайдеться герой, переможе.
- Досі не знайшлося, - дракон позіхнув. - Тебе ж теж барон найняв?
- Угу. Тільки ніхто не сказав... - лицар зам'явся.
- Що я маленький, - допоміг йому дракон. - І це правильно. Ти теж усім кажи, що я зростом зо два коні, а завдовжки з чотири. І увесь в лусці, і вогнем дихаю.
- Чого б це?
- Ні, ну можеш УСЮ правду розповісти. Що переміг тебе дракон завдовжки в лікоть. Репарації узяв. Пивом пригощав.
Білявий замислився.
- А ти розумний!
- Не скаржимося, - скромно відповів дракон. 
       Вони помовчали. І ще помовчали.
- Ну що ж, бувайте здорові, сер лицар, - нарешті висловився дракон, - Вам пора.
- Точно?
- Точніше не буває. Сподіваюся я, що поняття честі не порожній звук для вас, і не скористаєтеся ви перемир'ям, щоб вдарити мені в спину. 
       Лицар поперхнувся пивом. Утер губи і встав:
- Я-то не скористаюся. Але може знайтися яка-небудь сволота. Спробує.
- Нехай спробує, - відгукнувся дракончик. - Думаєш що-небудь вийде? 
       Лицар доніс барильце, що неабияк полегшало, до печери. Потоптався. Зітхнув:
- Бувайте здорові, сер дракон...
 

 За оригінальний текст оповідки хочу висловити подяку
 

© Red 2 the Ranger

38%, 8 голосов

38%, 8 голосов

24%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Королівська гвардія: просування по службі


Дякую за малюнок шановній DORREN31

Королівський палац. Ранок.

       Вже близько пів години як Кана очікувала в передпокої поруч з кабінетом короля. Капітан Хільбрад, який відповідав за приготування міста до оборонних боїв, брав участь у нараді й подекуди можна було почути невдоволені вигуки Його Королівської Милості, що супроводжувалися тишою, яка лише підкреслювала непримиренність короля при відстоюванні державних інтересів… Принаймні, під час спілкування з підлеглими.

       Кану було зараховано до гвардії як особистого ад’ютанта капітана на ім’я Кан Кудо. Обмундирування, а також спеціально пошита форма робили її вигляд цілком прийнятним для будь-якого офіцера й не привертали лишньої уваги до зовнішності. Фактично вона виконувала обов’язки особистого секретаря, подекуди супроводжуючи свого начальника під час офіційних заходів та займаючись тими ж документами, які доводилося подавати "вищим керівникам". Особиста зброя також мала бути при ній як через військовий стан, так і зважаючи на зобов’язання завжди в разі потреби надавати належну допомогу під час нападів на свого начальника. Втім, останні траплялися украй рідко. Цього разу державні справи потребували особливої ретельності у зв’язку з деякою нагальністю.

       Через розрізненість королівських військ доволі значному загону "степових воїнів" вдалося доволі швидко наблизитися трохи чи не до самої столиці. Захопити місто навряд вдалося б такому порівняно незначному як для потужної облоги загону. Але разом з тим навіть ці "степові шибайголови" могли добряче подряпати міські стіни за відсутності належної уваги. Каменемети потребували як наявності каменів для метання, так і різних деталей, які при вининенні нагальної потреби слід було б замінити. Звичним для подібних заходів було гостинне приготування "смоляних відварів" аби упрілі з дороги гості не встигали швидко охолонути й не мали через такий недогляд господарів проблем зі здоров’ям.

Дві години потому

       Нарада успішно закінчилася досягненням згоди короля зі скарбником та майордомом, які безпосередньо відповідали за постачання усього необхідного для потреб війська. Витрати передбачалися хоч і не дуже значні, але останнім часом скарбниця переживала не найкращі часи. Потреба у поповненні різних запасів була ж нагальною.

       Капітан Хільбрад попрямуваав до власного будинку аби дещо поміркувати на самоті й посмакувати чудової баранячої печені, яку саме повинен був приготувати його кухар. Метушня на міських вулицях, що її спричинило наближення "супустатів", продовжувала вирувати. Селяни з околиць збиралися до міста аби часом не мати яких неприємностей зі своїми "потенційними майже новими господарями". "Нобілі", поміж тим, намагалися усе найцінніше потайки переправити до таємних схванок аби убезпечитися від можливих несподіванок. Вояки намагали швидше підтягувати різне громіздке приладдя та озброєння до міських стін. На фоні цього спокій капітана Хільбрада був ще одним свідченням незламності його натури, як і вимогливості до підлеглих йому вояків. Згадана обставина не завжди викликала ентузіазм під час розмов з останніми. За відсутності Хільбрада керівництво здійснював його близький родич Осґрад, якому пощастило поріднитися з начальником через деякі випадкові обставини у вигляді незбагненної примхи пані Айцен. Остання ж з самого початку доводилася сестрою вельмишановного капітана. Це теж зрідка викликало нарікання вояцтва через тимчасові "напади прискіпливості" пана Осґрада які, згідно з пануючим серед цих доблесних мужів повір’ям, приписувалися норовливості його дружини.

       Кана передавши згорток з паперами вояку, котрий супроводжував їх з начальником, попрямувала до шинка аби послухати теревені про останні події та поспілкуватися зі своїми знайомими по службі. Разом з тим тут можна було поживитися чудовою смаженою телятиною, яку саме обертали на вертелі двоє молодих помічників кухаря. Запахи, які панували тут, викликали незбагненне прагнення неодмінно чогось скуштувати. Але, як відомо, найкращою приправою до їжі є голод, а цієї чесноти у вояків доволі часто буває удосталь.  

                                       Два місяці потому

       Опісля вдалого відбиття зазіхань "степових телепнів" на стіни столиці короля Асґруба вище керівництво вирішило й надалі розвивати цей успіх. Загони васалів також залучили до участі в кампанії, хоча останні й чинили запеклий спротив прийняттю такого рішення як через потребу самим ризикувати власним життям (або своїх нащадків), так і через неспроможність (що бувало доволі часто) сплатити відповідний внесок  до скарбниці задля можливості спокійно займатися власними вагомими справами задля блага короля удома. Про бажання слуг або ж звичайних селян щодо вступу до війська запитувати було не прийнято.

       Наступ розгортався просто чудово. Будь-який спротив ворога придушувався, захоплене ним майно забиралося до власного обозу, як, подекуди, й полонені з їхніми "степовими скарбами". Ніщо не віщувало небезпеки, але у підсумку королівське військо було змушене продовжувати наступ у горах на південному заході королівства. Не призвичаєним до подібного коням було важко пересуватися по вузеньких звивистих стежичках, які подекуди тонули в тумані. Людям також значні підйоми давалися важко. Відступ степовиків саме сюди також викликав чимало питань… У підсумку неочікуваний напад ворога при переході через глибоку долину мав украй погані наслідки.

       Кілька сотень ворогів затисли воїнів короля й швидко розбили авангард, якому було важко захищатися на подібній місцевості. Королівський почт намагався прикрити "ЙКМ" від стріл та списів. Гвардійці у цей час їхали дещо позаду. Натомість, їхній капітан разом з лейтенантом Осґрадом саме перебували поруч з королем та обговорюючи подальші дії. Обидва впали пронизаними стрілами вже після перших пострілів. Їм вдалося прикрити короля й це дозволило йому продовжити власний час правління на декілька повчальних для подальших поколінь років.

       Кані вдалося одразу ж зорієнтуватися. Кілька її наказів було швидко виконано. Гвардійці оточили короля не даючи ворогу можливості підсткупитися до нього ближче. Це дозволило королю відступити.

Ранок наступного дня

       Зважаючи на успішність дій Кани за складних обставин й загибель начальника гвардії, Його Королівська Милість вирішили тимчасово призначити капітаном саме "цього вояка". Особливо витрачати час на роздуми не доводилося через ту обставину, що власне військо короля зазнало значних втрат. Надалі йшла мова тільки про повернення.

       Король вручив Кані у присутності загону гвардійців грамоту про призначення на посаду. Врочистості за цих обставин видавалися просто недоречними. Кілька вітальних слів, напутні побажання… Необхідно було рухатися далі.

Місяць потому

       Відзначення Дня Народження короля вилилося у гучне святкування з великою кількістю випивки, найрізноманітніших заходів та розваг. З цієї нагоди гвардійці отримали кілька днів відпочинку й могли витрачати час за власними смаками та уподобаннями. Це лише підкріплювало їхнє прагнення служити якомога вірніше задля звеличення "ЙКМ".

       Кана вирішила просто прогулятися місто спостерігаючи за людьми, які проходили повз неї у святковому вбранні. Тільки зараз їй вдалося детальніше роздивитися будівлі навколо головної площі міста, яка вражали розмірами та висотою. Шинок тулився неподалік та видавася не зовсім відповіднимцьому місцю як своїми обрисами, так і призначенням… Хоча, їсти завжди потрібно задля підтримання власних сил та прагнення до перемоги… Задля слави "ЙКМ".

       "Ну що ж, - подумала вона, - можна й послужити шановному королю, якщо він не має нічого проти". Оволодіння тутешніми особливими рисами військового мистецтва надалі може згодитися вже вдома. Зупинятися у власному розвитку вона не збиралася. Умови служби, а також посада капітана, нехай і тимчасова, відкривали доволі широкі перспективи як щодо матеріальних принад, так і деяких цілковито особистих.

       На Кану очікувало декілька бурхливих років та різних пригод.

 

З попередньою частиною Ви можете ознайомитися переглянувши оповідку "Королівська гвардія: умови вступу"

Також є продовження цієї історії: "Королівська гвардія: час розкидати... І час збирати"...


89%, 17 голосов

5%, 1 голос

5%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

«Пацаны, я без глаза!»

Шановні друзі, в цей час змушені звернутись до Вас за допомогою… Наш друг, актвіст,
Сотник Народної Самооборони сотні «Галич», Женя, зараз у лікарні. Лікарі
намагаються врятувати його праве око. Рано вранці близько 7 години 20 лютого
він разом зі своєю сотнею був на барикаді біля Стели, поряд з вул. Інститутською. Коли розпочалася
атака, з боку беркутні полетіли коктейлі молотова, барикада почала палати. Женя
почав гасити вогонь, беркут відкрив
стрільбу. Перша і друга кулі влучили в голову, а третя поцілила у праве
око. На даний момент око намагаються врятувати лікарі, якщо це
вдасться,попереду тривалий процес реабілітації та дуже дорогі операції по
відновленню зору, і знов реабілітація.

На даний момент у
активіста Євгена вагітна дружина, в найбличжому часі молода сімя очікує двійню.

Будемо дуже
вдячні Вам за допомогу! Слава
Україні!!!

Картка Приватбанк Сотника Сагуйченко Євгена Олександровича - 5168 7423 1333 0569

0932260096 - телефон
дружини Катерини Сагуйченко.

http://fakty.ua/177472-evgenij-sagujchenko-obernuvshis-ya-chetko-uvidel-pulyu-kotoraya-letela-v-moj-pravyj-glaz

До боя не многим менее часа...


До боя Кличко - Поветкин не многим менее часа...

ДА ПОБЕДИТ СИЛЬНЕЙШИИЙ!!! 

И пошли в ...опу политика, тролли, неадекваты, украино (русо) фобы и прочая шушера.  

И до и после боя... Ждем. Зрелища, борьбы...

Вместо пы.сы: свои болельщицкие предпочтения я разумеется оставляю при себе... ;)




Убийцы с Куликова поля

Убийцы с Куликова поля
  • 4 май, 2014 at 12:37 PM
flower_power
Сейчас появилась новая тенденция - заявлять, что расстрел людей устроили не рашисты, а некий мифический отряд "провокаторов из ниоткуда".
Это неправда.

Вот комендант палаточного лагеря "антимайдана" (он сам так и представлялся):



Примерно две недели назад на блокпосту Седьмого км был остановлен бусик с вооруженными людьми (все про это слышали, кого события в городе интересуют, ну и репортажей была тьма). Жирная гадина, которая стреляла 2 мая из "Сайги" по людям, была за рулем (с пистолетом на пузе):







Потом выгрузили остальных:







Узнаете крайнего справа?
Давидченко-2 тогда объявил общую мобилизацию, навезли подмогу, старух с иконами и т.д. и т.п. А потом менты взяли и просто отпустили этих недоносков.
Бусик этот успел еще много где отметиться, был сожжен на Греческой.

А вот и один из руководителей этой говнодружины - прямо на месте событий:



Чуть позже Албу загонял людей в здание, чтоб "держаться до последнего". Вооруженные твари спокойно тусовались на крыше, пока оболваненные люди горели и задыхались этажом ниже.

Так что не надо рассказывать про провокаторов, которые появились непонятно откуда. Противно.
Можете сделать репост, можете не делать. Но не надо говорить то, чего не было.

Очень подробно о событиях в Одессе (интересно!)

Ну очень обемный материал - перепостить нереально! Поэтому прошу прощения.smutili

http://napaki.livejournal.com/100072.html

Еще немного о боях в Одессе

Кровавые столкновения 2 мая: по следам стрелка с Дерибасовской (фото, видео)
5 мая, 23:30 Распечатать
Это интересно
18

Трагедия 2 мая уже вписана кровавыми буквами в историю Одессы, и несомненно, она изменит ментальность города и психологию горожан. Какими будут эти изменения? Сорвет ли она прежние табу, или наоборот, заставит нас одуматься и беречь человеческую жизнь, в том числе жизнь оппонента?

Ответ на этот вопрос во многом зависит от того, будет ли дана событиям политическая, моральная, но в первую очередь — строгая юридическая оценка.




К сожалению, юридическая оценка резонансным событиям в Одессе не дается практически никогда. Так, до сих пор не выявлены и не наказаны организаторы и исполнители массового избиения одесситов 19 февраля 2014 года. Тогда под дубинки завезенных с милицейским сопровождением боевиков попали и «майдановцы», и их оппоненты из «Молодежного Единства», и журналисты. Следствие продолжается третий месяц. Кто привез в город сотни боевиков, кто поселил и вооружил их, кто организованно доставил на место преступления, кто дал им безнаказанно выехать — все это наши доблестные правоохранители выясняют, но выяснить не могут.

Насилие порождает насилие, а безнаказанность порождает безнаказанность. Надежды на то, что милиция и прокуратура будут честно и добросовестно расследовать события 2 мая, нет никакой. Поэтому у нас нет другого выхода, кроме как самостоятельно собирать свидетельства, улики и доказательства, чтобы под их давлением заставить правоохранительные органы действовать. Мы готовы предоставить слово всем очевидцам событий, которые могут подтвердить информацию фото- и видеоматериалами. Ну а пока своими наблюдениями поделится наш корреспондент, который также присутствовал на месте событий, Сергей Дибров.

В ту черную пятницу погибли десятки людей. Смерть каждого из них должна быть тщательно расследована. Сегодня я обнародую все имеющиеся у меня материалы, касающиеся первого погибшего в тот день, молодого человека в футболке харьковского «Металлиста» в районе Дерибасовской улицы. По словам очевидцев, он погиб от пули, которая пробила легкое, позже это было подтверждено официально.

Изначально я планировал транслировать марш болельщиков, поэтому в начале заварушки оказался на «проукраинской» стороне. В своем архиве я нашел момент, снятый в районе перекрестка Дерибасовской и вице-адмирала Жукова. Тогда я услышал возглас «оружие» и увидел за рядом щитов «милицейского образца» силуэт человека, который вскидывал и направлял в мою сторону предмет, похожий на автомат. Я начал выбегать из сектора обстрела, не дожидаясь выстрелов. Они прозвучали сразу же — четыре одиночных.

Тогда я находился от линии щитов метрах в сорока. Из-за низкого разрешения камера телефона не сняла стрелка, фотоаппарата с телеобъективом я при себе не имел, а приближаться и снимать крупным планом человека с «калашниковым» у меня не было особого желания. Но я хорошо разглядел и запомнил приметного грузного мужчину в темной одежде и маске-«балаклаве» на лице.

Через некоторое время на том же месте вместе с одним из депутатов горсовета мы нашли несколько гильз от патронов калибра 5,45х39мм. Они используются в автоматах АК-74 и АКС-74у, а также в гражданских (спортивных и охотничьих) карабинах на их основе.

На следующий день очевидцы событий начали публиковать свои фотографии и видеозаписи. В подробном фоторепортаже ЖЖ-пользователя napaki я увидел снятого в этом месте крупным планом мужчину — несомненно, это был тот самый, который стрелял в мою сторону. В руках у него был автомат АКС-74у, стреляющий патронами 5,45х39мм, или гражданский карабин («Вулкан-Т» или «АМКС МФ») на его основе.

Кроме того, появились и другие видеозаписи и фотографии с этим человеком. Несколько раз он попадал в поле зрения фотоаппарата Олега Константинова, который в то время находился на противоположной от меня линии баррикад (где позже был ранен). На одной из фотографий этот человек снят с автоматом наизготовку возле милицейского оцепления, рядом с заместителем начальника УМВД области полковником Фучеджи.

Нет никаких сомнений, чтоэтот грузный мужчина стрелял. Коллеги собрали различные записи, которые это полностью подтверждают.

Через некоторое время я переместился на противоположную сторону баррикад, где увидел полковника Фучеджи с окровавленной правой рукой. Его вели к «скорой», врачи которой потребовали немедленной госпитализации.

Пересматривая этот момент, один из моих наблюдательных друзей обнаружил, что в машине, которая вывезла раненого Фучеджи, находился тот самый человек с автоматом, причем без видимых повреждений и в «балаклаве».

Как я говорил, телефон снимал видео невысокого качества, но характерные детали одежды и экипировки не оставляют сомнений, что это тот самый человек. Эпизод на видео — с отметки 2:30.

«Скорая» выехала, увозя с собой стрелка и несколько пострадавших, в том числе полковника. Но остался целый ряд вопросов.

Во-первых, я никого ни в чем не обвиняю и не подозреваю в сговоре. Когда появился Фучеджи, «скорая» уже набирала скорость. Полковник отказывался от госпитализации, врачи загнали его в машину чуть ли не силой. То, что в этой же машине находился стрелок — несомненная случайность. Равно как и то, что рядом оказался я, снимая раненого в ходе уличного боя высокопоставленного офицера милиции, которого я лично очень хорошо знаю.

Но несомненно, что Фучеджи видел этого человека вблизи, лично, возможно даже без маски. А это значит, что Фучеджи обязательно должен быть допрошен как свидетель по делу об убийстве.

Во-вторых, непонятно, что делал мужчина в маске в машине «скорой». Судя по видео, он был в сознании, узнавал окружающих, мог свободно двигаться и разговаривать. Неснятая «балаклава» воочию говорит о том, что он здоров: при первичном осмотре медики однозначно сняли бы ее, чтобы проверить отсутствие повреждений головы. В ситуации, когда вокруг большое количество людей в угрожающем состоянии, здоровый человек на скорой помощи выезжать не должен. Даже если это родственник, знакомый или сопровождающий раненого — он вполне может добраться до больницы сам, когда вокруг находятся люди, счет жизни которых идет на секунды.

Поэтому выезд здорового человека на «скорой» представляется ничем иным, как эвакуацией «засветившегося» исполнителя и, возможно, орудия преступления.

Использование «скорой» для таких целей — совершенно недопустимая и преступная практика. Врачи должны быть выше любых подозрений. Я не удивлюсь, если в будущем (если, не приведи Господь, такие ситуации повторятся) противоборствующие стороны будут проверять въезжающие и выезжающие машины, искать в них оружие, проверять состояние пострадавших. В итоге это может стоить кому-то жизни.

Третье, и очень важное. Вскоре после столкновений появилась информация, что стрелявшего якобы опознали. Были названы его фамилия, имя и кличка — «Боцман». Позже поступила информация от депутата Ляшко о том, что этот человек был убит.

Я не знаю, действительно ли на Дерибасовской с автоматом в руках был Боцман. Но если стрелок-Боцман действительно убит, то кровь его — на руках наших одесских правоохранителей, которые сначала дали уйти, а потом не арестовали, когда его имя появилось в сети. Если бы Боцман находился в отделении милиции или в СИЗО, то скорее всего был бы жив.

Если же на фотографии был запечатлен другой человек, то число жертв трагедии 2 мая увеличится еще на одного человека. В таком случае его погубила слепая ярость, жажда мести, а также безответственность тех, кто в погоне за сенсацией распространял смертельно опасную непроверенную новость.

Все-таки я надеюсь, что одиозный народный депутат говорил неправду, и стрелок жив. Я не желаю ему смерти, а только справедливого суда. Равно как и всем, кто виновен в гибели людей — от нерадивых пожарных инспекторов до стрелков и радикалов с «коктейлями».

Автор — Сергей Дибров

Немного от очевидца в Мариуполе

Agh
Схоже армія підтягнулась.

Итак, итоги дня. В Мариуполе продолжаются ожесточенные бои с сепаратистскими блядями. По дефолту мы лидируем, счет фрагов и тушек вонючих ватников в нашу пользу. БТР и БМП жарят очередями. Нацгвардия, Омега и верные Украине милиционеры выполняют свой долг. Итак, война началась. Не могу не упомянуть, что убитому бойцу батальона Днепр 1 отрезали уши и выкололи глаза. Кроме того погиб замкомата батальона Днепр 1. Собсно после этого бойцы стали жарить ебаную вату наглухо. Город оцеплен ЗСУ Украины. В данный момент на одном из точек противостояния небезизвестный нам О. Ляшко вместе с солдатами отстреливается от рюзке свиней. Ляшко прийде - порядок наведе. Свиньи вопят как резаные но победа близка. Пом*ятай чужинець - тут господар українець. Надеюсь, что в скором времени меня примут в спец батальон "Ciчеслав" и я смогу в бою отомстить за наших ребят. Вот такая хурма. Слава Украине!

P.S. Помните, бляди, пощады вам не будет. Смердючий холоп у лаптях козаку не товариш й не брат.

Agh
По неофициальным данным, которые получил "Цензор.Нет" в морг Центральной больницы Мариуполя поступило сегодня 149 трупов людей с огнестрельными ранениями и погибших при пожаре. Боевики понесли тяжелые потери. Но они убили и значительное количество жителей Мариуполя - в том числе начальника ГАИ города, который отказался сотрудничать с бандитами. Цифру погибших в настоящее время проверяем, но по данным всех источников счет идет на десятки.

Медвед4
Тут иногда репостят "слушайте каналы ватников", там на сайте goodgame.ru и слово ХУДОЖНИК в адресе, только латинскими буквами. Так я послушал. Охренел.

Когда чуваки обсуждают, сжигать банкоматы Коломойского или курочить их, а один говорит: нет смысла! они же застрахованы! А потом обсуждают, надо ли жечь отделения. И тоже чел отжигает: нет, давайте лучше не сжигать, а крушить, чтобы потом восстанавливали и БЫЛА РАБОТА МЕСТНЫМ РЕБЯТАМ!

лучшей программы по созданию рабочих мест я еще никогда не слышал...

ни хрена у них не спланировано. дебилы. Ленин был в 100 раз компетентнее со своим "банки, вокзалы, телеграф"...


наконец-то бокс. дождались


кто-то сомневается, что выиграет КличкО у Чесоры?
(с)
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая