хочу сюда!
 

Юлия

31 год, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «бой»

Королівська гвардія: просування по службі


Дякую за малюнок шановній DORREN31

Королівський палац. Ранок.

       Вже близько пів години як Кана очікувала в передпокої поруч з кабінетом короля. Капітан Хільбрад, який відповідав за приготування міста до оборонних боїв, брав участь у нараді й подекуди можна було почути невдоволені вигуки Його Королівської Милості, що супроводжувалися тишою, яка лише підкреслювала непримиренність короля при відстоюванні державних інтересів… Принаймні, під час спілкування з підлеглими.

       Кану було зараховано до гвардії як особистого ад’ютанта капітана на ім’я Кан Кудо. Обмундирування, а також спеціально пошита форма робили її вигляд цілком прийнятним для будь-якого офіцера й не привертали лишньої уваги до зовнішності. Фактично вона виконувала обов’язки особистого секретаря, подекуди супроводжуючи свого начальника під час офіційних заходів та займаючись тими ж документами, які доводилося подавати "вищим керівникам". Особиста зброя також мала бути при ній як через військовий стан, так і зважаючи на зобов’язання завжди в разі потреби надавати належну допомогу під час нападів на свого начальника. Втім, останні траплялися украй рідко. Цього разу державні справи потребували особливої ретельності у зв’язку з деякою нагальністю.

       Через розрізненість королівських військ доволі значному загону "степових воїнів" вдалося доволі швидко наблизитися трохи чи не до самої столиці. Захопити місто навряд вдалося б такому порівняно незначному як для потужної облоги загону. Але разом з тим навіть ці "степові шибайголови" могли добряче подряпати міські стіни за відсутності належної уваги. Каменемети потребували як наявності каменів для метання, так і різних деталей, які при вининенні нагальної потреби слід було б замінити. Звичним для подібних заходів було гостинне приготування "смоляних відварів" аби упрілі з дороги гості не встигали швидко охолонути й не мали через такий недогляд господарів проблем зі здоров’ям.

Дві години потому

       Нарада успішно закінчилася досягненням згоди короля зі скарбником та майордомом, які безпосередньо відповідали за постачання усього необхідного для потреб війська. Витрати передбачалися хоч і не дуже значні, але останнім часом скарбниця переживала не найкращі часи. Потреба у поповненні різних запасів була ж нагальною.

       Капітан Хільбрад попрямуваав до власного будинку аби дещо поміркувати на самоті й посмакувати чудової баранячої печені, яку саме повинен був приготувати його кухар. Метушня на міських вулицях, що її спричинило наближення "супустатів", продовжувала вирувати. Селяни з околиць збиралися до міста аби часом не мати яких неприємностей зі своїми "потенційними майже новими господарями". "Нобілі", поміж тим, намагалися усе найцінніше потайки переправити до таємних схванок аби убезпечитися від можливих несподіванок. Вояки намагали швидше підтягувати різне громіздке приладдя та озброєння до міських стін. На фоні цього спокій капітана Хільбрада був ще одним свідченням незламності його натури, як і вимогливості до підлеглих йому вояків. Згадана обставина не завжди викликала ентузіазм під час розмов з останніми. За відсутності Хільбрада керівництво здійснював його близький родич Осґрад, якому пощастило поріднитися з начальником через деякі випадкові обставини у вигляді незбагненної примхи пані Айцен. Остання ж з самого початку доводилася сестрою вельмишановного капітана. Це теж зрідка викликало нарікання вояцтва через тимчасові "напади прискіпливості" пана Осґрада які, згідно з пануючим серед цих доблесних мужів повір’ям, приписувалися норовливості його дружини.

       Кана передавши згорток з паперами вояку, котрий супроводжував їх з начальником, попрямувала до шинка аби послухати теревені про останні події та поспілкуватися зі своїми знайомими по службі. Разом з тим тут можна було поживитися чудовою смаженою телятиною, яку саме обертали на вертелі двоє молодих помічників кухаря. Запахи, які панували тут, викликали незбагненне прагнення неодмінно чогось скуштувати. Але, як відомо, найкращою приправою до їжі є голод, а цієї чесноти у вояків доволі часто буває удосталь.  

                                       Два місяці потому

       Опісля вдалого відбиття зазіхань "степових телепнів" на стіни столиці короля Асґруба вище керівництво вирішило й надалі розвивати цей успіх. Загони васалів також залучили до участі в кампанії, хоча останні й чинили запеклий спротив прийняттю такого рішення як через потребу самим ризикувати власним життям (або своїх нащадків), так і через неспроможність (що бувало доволі часто) сплатити відповідний внесок  до скарбниці задля можливості спокійно займатися власними вагомими справами задля блага короля удома. Про бажання слуг або ж звичайних селян щодо вступу до війська запитувати було не прийнято.

       Наступ розгортався просто чудово. Будь-який спротив ворога придушувався, захоплене ним майно забиралося до власного обозу, як, подекуди, й полонені з їхніми "степовими скарбами". Ніщо не віщувало небезпеки, але у підсумку королівське військо було змушене продовжувати наступ у горах на південному заході королівства. Не призвичаєним до подібного коням було важко пересуватися по вузеньких звивистих стежичках, які подекуди тонули в тумані. Людям також значні підйоми давалися важко. Відступ степовиків саме сюди також викликав чимало питань… У підсумку неочікуваний напад ворога при переході через глибоку долину мав украй погані наслідки.

       Кілька сотень ворогів затисли воїнів короля й швидко розбили авангард, якому було важко захищатися на подібній місцевості. Королівський почт намагався прикрити "ЙКМ" від стріл та списів. Гвардійці у цей час їхали дещо позаду. Натомість, їхній капітан разом з лейтенантом Осґрадом саме перебували поруч з королем та обговорюючи подальші дії. Обидва впали пронизаними стрілами вже після перших пострілів. Їм вдалося прикрити короля й це дозволило йому продовжити власний час правління на декілька повчальних для подальших поколінь років.

       Кані вдалося одразу ж зорієнтуватися. Кілька її наказів було швидко виконано. Гвардійці оточили короля не даючи ворогу можливості підсткупитися до нього ближче. Це дозволило королю відступити.

Ранок наступного дня

       Зважаючи на успішність дій Кани за складних обставин й загибель начальника гвардії, Його Королівська Милість вирішили тимчасово призначити капітаном саме "цього вояка". Особливо витрачати час на роздуми не доводилося через ту обставину, що власне військо короля зазнало значних втрат. Надалі йшла мова тільки про повернення.

       Король вручив Кані у присутності загону гвардійців грамоту про призначення на посаду. Врочистості за цих обставин видавалися просто недоречними. Кілька вітальних слів, напутні побажання… Необхідно було рухатися далі.

Місяць потому

       Відзначення Дня Народження короля вилилося у гучне святкування з великою кількістю випивки, найрізноманітніших заходів та розваг. З цієї нагоди гвардійці отримали кілька днів відпочинку й могли витрачати час за власними смаками та уподобаннями. Це лише підкріплювало їхнє прагнення служити якомога вірніше задля звеличення "ЙКМ".

       Кана вирішила просто прогулятися місто спостерігаючи за людьми, які проходили повз неї у святковому вбранні. Тільки зараз їй вдалося детальніше роздивитися будівлі навколо головної площі міста, яка вражали розмірами та висотою. Шинок тулився неподалік та видавася не зовсім відповіднимцьому місцю як своїми обрисами, так і призначенням… Хоча, їсти завжди потрібно задля підтримання власних сил та прагнення до перемоги… Задля слави "ЙКМ".

       "Ну що ж, - подумала вона, - можна й послужити шановному королю, якщо він не має нічого проти". Оволодіння тутешніми особливими рисами військового мистецтва надалі може згодитися вже вдома. Зупинятися у власному розвитку вона не збиралася. Умови служби, а також посада капітана, нехай і тимчасова, відкривали доволі широкі перспективи як щодо матеріальних принад, так і деяких цілковито особистих.

       На Кану очікувало декілька бурхливих років та різних пригод.

 

З попередньою частиною Ви можете ознайомитися переглянувши оповідку "Королівська гвардія: умови вступу"

Також є продовження цієї історії: "Королівська гвардія: час розкидати... І час збирати"...


89%, 17 голосов

5%, 1 голос

5%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

День воинской славы России


1 декабря День победы русской эскадры под командованием П. С. Нахимова над турецкой эскадрой у мыса Синоп в 1853 году отмечается в соответствии с Федеральным законом № 32-ФЗ от 13 марта 1995 года «О днях воинской славы (победных днях) России».Сражение у мыса Синоп было одним из первых сражений Крымской войны, начинавшейся как конфликт России и Турции. Русская армия и флот имели ощутимое преимущество над слабеющей Османской империей, которую современники называли «больным человеком Европы».Эскадра П. С. Нахимова заблокировала в Синопской бухте турецкий флот под командованием Осман-паши. После битвы, длившейся четыре с половиной часа, были уничтожены 15 из 16 турецких кораблей — только одному удалось спастись бегством.Разгром турок был абсолютным: было убито и ранено более трех тысяч османских моряков против 38 убитых и 235 раненых в эскадре Нахимова. Осман-паша, два его командира корабля и 200 матросов попали в русский плен.P.S. Кто-то скажет: "Ну и какое отношение имеет праздник к Украине, что ты его тут выставил?". В результате Русско-турецкой войны у Османской империи были отобраны Крым, Причерноморье и Бессарабия, которые на сегодняшний день входят териториально в состав Украины. Бессарабия частично- юг Одесской области! 

И снова о еде (Фототчот о выживании, с легкими элиментами юмора)

- Дядя скрудж, а кто такие рукопашники?

- Они нас едят!

Раскажу-ка я вам очередную безграмотную иссторию о своих гастрономических исследованиях.

УТИННЫЕ ЯЙЦА.

Для того чтобы приготовить яйца дикой утки, для начало необходимо найти ее гнездо. Внимательно пошарившись в камышах, мы можем найти такую штуку.


Теперь когда яйца добыты, остается их положить на сковородку и зажарить. В качестве сковородки могут использоватся любые подходящие предметы.

И яишенка готова.

ЖАБА.

Жаба - не так вкуссна как лягушка, но значительно крупнее. К недостаткам можно отнести ядовитые железы расположенные в шкуре, которую по этой причине обязательно нузно снимать.

После снятия шкуры, отделяем задние лапки от всего остального, так как только они и будут нашим лекомством, и жарим их на углях.



Как видите в этом нет ничего сложного. И ужастного. Всем приятного аппетита.


45%, 5 голосов

36%, 4 голоса

9%, 1 голос

9%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Этот бой за тобой (із циклу вірші-варіант 2)




Дыши спокойнее

Всё обошлось

Сражалась достойно

Изранила плоть

 

Во мраке искрились

Столь быстро клинки

Ведь насмерть скрестились

Танцуя, враги

 

Простая ошибка

И сзади стена

Зажалась ликуя

На шее рука

 

Ни разу не вздрогнув

Пред силой врага

В объятья нырнула

Удар нанося

 

Ослабилась хватка

Разжаты тиски

Вот воздух в достатке

Дыши же... Дыши!!!!

 

Но грудь прижимая

Кровавой рукой

Уже осознала

Этот бой за тобой

но какою ценой....

15-17 января 2008 года

http://blog.i.ua/user/644526/75577/

 

Этот бой за тобой (із циклу вірші)

Рейтинг блогов

Дыши спокойнее

Всё обошлось

Сражалась достойно

Изранила плоть

 

Ослабилась хватка

Разжаты тиски

Вот воздух в достатке

Дыши же... Дыши!!!!

 

Но грудь прижимая

Кровавой рукой

Уже осознала

Этот бой за тобой

лишь какою ценой....

15 января 2008 года


http://blog.i.ua/user/644526/75746/ доповнено

Зов.

Для начала небольшое предисловие :) после предисловия можете врубать музыкальное сопровождение и читать :)  Это не совсем разказ.. В начале это придумывалось как сообщение в тексотвой фентезийной игре.. но как говорится "апетит приходит во время еды" :) Этот расказ похож на расказ про оборотня потому что был написан первым, а про оборотня я писал уже потом и взял из этого расказа некоторые элименты. И ещё.. построение предложений здесь храмает на обе ноги а редактировать влом :) Теперь врубайте музычку и приятного чтения! :)

Зов становился всё сильнее и разборчивей - "Олаф!! Олаф, помоги!! Быстрее!!! Прошу тебя помоги!!!..." - непереставал звучать женский голос в его голове и Олаф бежал всё быстрее и быстрее еле упевая маневрировать между деревьями а кусты он вовсе перестал оббегать и перепрыгивал их, трава и земля летела во все стороны от его тяжолых ботинок. Он бежал всё быстрее не обращая внимания на ветки что ударялсь об него и ламались оставляя на нём царапины, как мелкие так и глубокие, которые на ходу затягивались безследно. "Только бы успеть!! Только б успеть!!!" - думал он всё ускоряя бег. Олаф уже развил такую скорость что от касания с его телом листья деревьев и кустов загорались и обугливались. Наконец Олаф добежал до пещеры от куда доносился зов и с трудом остановившись, так что в сторны полетели куски травы, зели, опашие листья, палки и корни деревьев, и немного отдишавшись он осторожно но бистрым шагом вошол внутрь высунув свои огромные дуручные кривые мечи из ножен. Пещера была всокой и он смог идти не пригинаясь но в ней было абсолютно темно и он зделав круговое двежение рук зажог свои мечи, и они загорелись как два огомных факела освещая пещеру. Зов всё не прикращался и стал абсолютно отчётлевым, он даже начал узнавать эту девушку - "я уже близко! потерпи немного!" - отвечал он ей мысленно. Олаф шол долго и бесприпятственно как вдуг прямо из земли "вылез" скилет в ржавых доспехах и с ржавым мечём Олаф молненосным двежением перерубил его по палам и обугленные кости скелета разлетелись по пещере - "что за чёрт!" - возбуждённо подумал Олаф и переходя в состояние берсекера. По всему его телу повздувались вены и мышци, кожа покраснела и от неё начал исходить пар, зрачки расширилсь на всю площадь глаз и его глаза стали абсолютно чёрными, его губы растянулись в злобном оскале. Олаф вошол в зал в дальнем конце которого была прикованная цепями к стене девушка в потрёпанном, грязном, драном платье платье, по центру зала был широкий "коредор" из толстых каменных колон а стены зала тонули в тьме которую не могли осветить ни факелы (которые висели на каждой колоне) ни его мечи, вокруг девушки столпилось несколько десятков скилетов в ржавых доспехах и с ржавым оружием, на некоторых скилетах осталь отатки гнилой плоти возле девушки спной к Олафу стоял личь в золотой короне прогнившем красном плаще, медлено мохая перед девушкой длинным ретуальным кинжалом и шипел какието слова. "Небойся подруга я тебя спасу!" - узнав девушку послал он ей мысль и оглушительно зарычав бросился на врагов. Скилеты и личь повернулись к нему, личь продолжил проводить свой ретуал а скелеты зашипев побежали на Олафа. Высоко подпрыгув Олаф раставил мечи в стороны и раскрутившись в воздухе приземлился по среди отряда скилетов. В все стороны полетели обломки обугленных костей, плоти, щитов, доспехов... Закончив крутится он начал с невероятной скоростью махать мечями. Он рубил, колол, рассекал... с такой скоростью что он стал похож на многорукого бога во круг которого была огненная аура. Когда он разбил последнего скилета и хотел было бросится на личя тот повернулся к нему и разведя руки в стороны чтото прошипел и со всех сторон на него полезли разнообразнейшие скелеты таких форм и размеров что он не всречал подобных существ! На него нападали не только со всех сторон но и падали с потолка вылетали из за колон, прыгали, бежали, ишли, ползли, "вылезали" прямо из пола (не оставляя в полу ни одной трещинки).... Олаф рубил, разсекал, колол...  в стороны летели обугленные остатки поверженных врагов... вокруг него уже собралось приличное количество костей... Личь уже отвернулся от девушки и подняв руки (с которых свисали остатки гнилой плоти) начал шептать и скилеты стали появлятся с большей интенсивностью. Скилетов всё прибавлялось и прибавлялось а силы Олафа начали понемногу угасать и скилеты начали доставать до него и ранить. Хоть его раны моментально заживали он понял что если не убить личя то ему не выжить и он собрав остатки своих сил стал прыжками пробиватся к личю. Каждый раз после приземления и следущего прыжка оставалась кучя ломаных и обугленный костей, оружия и доспехов. Когда личь увидел, своими недогнившими глазами, что человек скоро к нему доберётся он прошептал последнее заклинание и начал метать в него огненные шары из странного зелёного огня. Продолжая пробиватся к личю Олаф с трудом уворвчивался от быстро летящих в него шаров, одновременно отбиваясь от скилетов, и чем ближе он был к личю тем сложнее было уворачиватся. Когда Олаф почти добрался до личя один шар попал в его левое плечё, причинив ему ожоги которые не заживали, и Олаф упал но моментально поднявшись перекотился и оказавшись в плотную к личю рассёк его по полам. Не успев упасть на пол кости личя рассыпались в прах и все скилеты безжизненно упали. Олаф, невыходя из состояния берсекера, подошол к девушке, разрубил цепи и обессиленная девушка с упала к нему в объятья. Спаибо тебе Олаф - с трудом проговорила она. Всегда готов помочь друзьям - ответил Олаф. Девушка собравшись с силами стала на ноги - тебе больно? - посмотрев на ожог обеспокоино сказала она. Всё в порядке! Ты же знаеш что я не чюствую боли! - как можно бодрее ответил Олаф так как чюствовал что его покидают силы и он уже выйдя из состояния берсекера уже струдом не шатаясь держится на ногах. Я бы с тобой с удовольствием пообщалась но мне пора - с грустью сказала девушка - надеюсь мы ещё встретимся но уже при хороших обстоятельствах - сказав это девушка одступила на шак и начертя в воздухе какойтознак и сказав - до встречи! - пезследно изчезла. До встречи! - сказал Олаф и упал...

Страницы:
1
3
4
предыдущая
следующая